UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКомпоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Взуття (реферат)
Авторdimich
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1503
Скачало213
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

На тему:

 

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Взуття.

 

Основні відомості про традиційне селянське взуття вже містилися у

попередніх розділах, тому нашим завданням є коротко підсумувати та

узагальнити їх.

 

Отже, нагадаємо: за характером прикриття ноги взуття в основному

ділиться на таке, що захищає лише ступню, і таке, що захищає і ступню, й

гомілку. За матеріалом воно розподіляється на взуття з рослинних стебел

або дерев'яної кори (лика), на шкіряне й повстяне (останнє для України —

явище більш пізнє).

 

Чоботи: чорнобривці та галицькі

 

Жіночі черевики

 

Матеріали зумовлювали й техніку виготовлення взуття, яке було плетеним,

стягнутим і зшитим. Улітку жінки, особливо бідні, ходили переважно

босоніж.

 

До плетеного взуття належать личаки та постоли з лика. Із двох способів

плетіння цього типу взуття — скісного і прямого — в Україні був

поширений прямий, особливо типовий для лісових районів. На виготовлення

личаків йшло лико лози, липи, в'яза. Це взуття складалося з плетеної

підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за допомогою

мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Личаки були

недовговічні, і тому в кожній хаті завжди був запас матеріалу для їх

виготовлення.

 

Чимдалі на південь України на зміну плетеному взуттю приходить стягнуте

шкіряне, що являло собою дуже давню і зручну загальнослов'янську форму.

 

Жіночі черевики

 

Постоли (моршні, ходаки) — типові види стягнутого взуття. Виготовляли їх

з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або

свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини і

способу її стягування таке взуття ділиться на тупоносе й гостроносе. Ці

форми часто ускладнювалися різними видами додаткового шнурування та

шкіряного плетіння. Способи кріплення постолів до ноги, а також характер

їх декоративного оформлення мали локальні особливості. На значній

території України постоли носили переважно влітку, а у деяких

місцевостях (наприклад, на Чернігівщині) — в усі пори року.

 

Зшите взуття у генетичному плані є наступним етапом розвитку його форм.

Конструкція такого взуття складнішає, разом із цим воно стає більш

зручним та різноманітним. Зшите взуття складається з окремих кроєних

деталей, основною з яких є підошва; до неї згодом додаються підбори.

 

Зшите взуття ділиться на кілька підтипів. Найпростіший, так званий

башмачний, підтип закривав ступню спереду, ззаду та з боків і тримався

на нозі за допомогою коротеньких зав'язок, пряжок або й без них.

Ботинковий підтип (ботинки, черевики), що поширився в XIX ст., закривав

ступню та нижню частину литки і стягувався на нозі зав'язками,

застібками, шнуровкою, резинками. Нарешті, чобітковий підтип закривав і

ступню, і литку.

 

Зшите шкіряне взуття — чоботи — було відоме на території України вже з

часів Київської Русі. Однак до широкого вжитку вони ввійшли набагато

пізніше, лише наприкінці XVIII — у XIX ст., та й то головним чином серед

заможного населення. Жіночі чоботи Середньої Наддніпрянщини мали зшиті

між собою халявки й переди. До середини XIX ст. робочі чоботи були

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ