Реферат
На тему:
Традиційне вбрання Слобожанщини й Полтавщини.
Традиційне вбрання населення цих суміжних регіонів значною мірою
наближається одне до одного, хоча в характері їхнього господарства
існували відмінності. У промислово розвинених районах Слобожанщини
(Харківщина, Луганщина) формування капіталістичних відносин відбувалося
швидше, ніж, скажімо, на Поліссі чи Поділлі, що призвело до ліквідації
дрібного селянського господарства і в тому числі домашнього виробництва
сировини та одягу. Раніше, ніж в інших районах, тут з’являються на селі
фабричні вироби, зокрема тканини, які народ пристосовував до традиційних
форм убрання.
Щодо Полтавщини, то землеробська спрямованість її господарства значною
мірою сприяла тривалішому, порівняно зі Слобожанщиною, збереженню тут
деяких елементів традиційного вбрання в їхньому, так би мовити,
класичному вигляді — попри досить потужні культурні впливи Росії,
характерні для обох регіонів.
Насамперед це стосується так званого полтавського типу сорочок, їхні
ознаки настільки поширені, що з повним правом можуть претендувати на
загальноукраїнський тип.
Отож жіночий різновид полтавських сорочок складався з двох пілок —
передньої та задньої, що з’єднувалися на плечах поликами прямокутної
форми. У місці з’єднання полика й рукава робилися численні складки —
пухлики. Під рукавами вшивалися квадратні ластки. Рукави викінчувалися
чохлами. Станок із пришитими до нього вставками збирався біля горловини
на нитку і вшивався до коміра. Комір звичайно був невеликий, вузенький.
Іноді замість коміра робили обшивку — стежку, переткану візерунком.
Подекуди комір робили зубцями, а під ним вишивали так званий вистіг, або
ретязьок,— вузенький узор хрестиком або іншою технікою. Широкі рукави
орнаментувалися досить рясно. Вишивали сорочки переважно лляними нитками
— білими або підфарбованими. Сорочки кроїлися додільними або до
підтички.
Чоловічі полтавські сорочки мали декілька варіантів. Найдавніший з них —
тунікоподібного крою, з бочками, стоячим коміром, із розрізом посередині
або збоку пазухи. Груди таких сорочок вишивалися, а по скату рукавів
іноді робилися збори. Так звана сорочка з уставкою була зі стоячим або
виложистим коміром, із рясними зборами біля нього та з прямим розрізом
пазухи. Стрілкові сорочки також призбирувалися біля коміра, але замість
вставок тут був трикутний клин, розширений до коміра і вкритий вишивкою.
На Слобожанщині побутували жіночі сорочки переважно полтавського типу,
які тут називали українками або малоросками. Наприкінці XIX ст. на
Харківщині та Луганщині на відміну від Полтавщини з’являються сорочки з
високими стоячими вишитими комірами, накладною нашивкою на пазусі та
вишитими манжетами, а ще пізніше — сорочки на кокетці (до талійки), з
великим викотом горловини та рукавами, пришитими , безпосередньо до
кокетки. Іноді за російським зразком на рукави жіночих сорочок нашивали
червоні стрічки, робили кумачеві вставки та ластки.
Крім описаних варіантів крою полтавських чоловічих сорочок, на
Слобожанщині парубки почали впроваджувати широкі кумачеві сорочки
навипуск, підперізуючи їх шовковим поясом.
Наприкінці XIX ст. натомість традиційних плахт, дерг і кольорових
запасок на Слобожанщині поширюються спідниці з фабричних кубових тканин
— шарафани, поділ яких звичайно обшивався у декілька рядів позументом.
Підперізували шарафан широким червоним поясом. У східних районах
Харківщини побутували також спідницісаяни на лямках, шиті переважно з
синьої китайки.
Нагрудний безрукавний одяг — корсетки — були до трьох — дев’яти вусів,
довжиною трохи нижче стегон, обшиті кольоровою тасьмою — висічкою. Під
впливом міста на селі з’являється нагрудний одяг з рукавами —
кофти-круглопілки, черкасинові кофти, куфайки, баски, холодайки, стяжки,
гусарки, козачки, матроски та ін. Шився такий одяг із фабричних тканин,
мав різноманітний крій, довжину та оздоблення.
Верхній осінньо-весняний одяг слобожанок представляли куртки до трьох —
семи вусів, куртини, куцини. Низи рукавів обшивали червоним сап’яном.
Носили також довгі кофти з талією. Свити та юпки шили з пояркового сукна
або тонкого сукна поліпшеної обробки. На початку XX ст. їх починають
робити з фабричних тканин, інколи на ваті. Побутував тут і
халатоподібний верхній одяг із виложистим коміром, розширений від талії
кількома зборами (бурнус, парместон). Поширюються також кірасирські
халати, широкополі кохти-пальта, оздоблені плисом та стеклярусом у
вигляді квітів. Носили також ватянки з вусами, шушени, з великим
коміром, що прикривав плечі, мов пелерина, і застібався на один ґудзик.
Узимку жінки носили криті кожушанки, а у сильні морози — великі нагольні
кожухи, розшиті кольоровим гарусом.
Головні убори жінок Слобожанщини — парчеві очіпки циліндричної форми з
вушками, а також капори. У XIX ст. пов’язували вузеньку й довгу білу
хустку — нахраму. Носили й так звані в’язані ковпаки, що за формою
нагадували панчоху. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті
хустки та підшальники з торочками чи бахромою. Дівчата носили вінки та
кісники. Волосся заплітали переважно в одну косу, вплітаючи стрічку.
Подекуди одягали набрівник, зроблений з картону й обшитий плисом.
Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини, так і для Полтавщини,—
кольорові чоботи — чорнобривці, пізніше — високі шнуровані черевики.
Бідніші носили шкіряні постоли — коти.
Майже до кінця XIX ст. на Слобожанщині чоловіки носили широкі полотняні
штани до очкура. Зимові штани подекуди шилися з овечих шкур хутром
усередину (єршанки). Пізніші штани з фабричної тканини здебільшого
зберігали традиційний крій.
Чоловічим нагрудним одягом були жилетки прямого крою, верхнім — свити до
трьох — п’яти вусів, куртки з відрізною спинкою і рясними зборами по
лінії талії. Носили також каптанки, оздоблені червоним або білим шнуром,
піддьовки, широкі халати з густими зборами та плисовим коміром. Усі вони
шилися з нанки, сукна, черкасину, казинету та інших фабричних тканин.
Поширені були й довгі, відрізні в талії чинарки, а також значно коротші
чинарочки. На сході Слобожанщини носили подібні до чинарок зипуни; іноді
їх називали чуйками. У XX ст. на Харківщині з’являється дежурка прямого
крою, що нагадує сучасне пальто.
У негоду чоловіче населення обох регіонів одягало свиту з відлогою або
кирею з капюшоном, подібні до аналогічного одягу інших областей України.
Взимку носили нагольні або криті фабричною тканиною кожухи (тулупи).
Верхній одяг Слобожанщини визначається багатством оздоблення, що
виконувалося техніками вишивки та аплікації. Особливо пишно прикрашалися
охтирські та богодухівські кожухи, розшиті барвистим гарусом на полах,
спині та комірі.
Головні убори слобожан та полтавчан — малахаї з суконним верхом,
навушниками та потиличником. На сході Харківщини носили так звані
пиріжкові шапки. Були поширені й високі каракулеві шапки. Влітку носили
картузи або традиційні брилі.
Чоловічим взуттям слугували виворітні чоботи, підошва яких пришивалася
або густо (просом), або рідко (вівсом). Взували також постоли-витяжки
(на Полтавщині подекуди личаки та дерев’яні довбанки), взимку — валянки.
Пізніше парубки починають носити чоботи з високими вистроченими
халявами, а чоловіки — чоботи з низькими халявами (чирики).
Як ми вже знаємо, одяг Полтавщини в цілому був традиційний. Так, жінки
тривалий час користувалися запасками або плахтами, які разом із вишитим
подолом сорочки закривали ноги аж до кісточок. Такої ж довжини згодом
почали носити спідниці. Плахти та спідниці підперізували червоним поясом
або барвистою крайкою. Кінці пояса з китицями чи помпонами зав’язували
звичайно ззаду на талії.
На початку XX ст. на Полтавщині поширюються кофти під усики з відрізною
талією. Шилися вони переважно з фабричної тканини чорного кольору, а
стоячий комір був світліший. Кінці рукавів та піл, лінія відрізу на
талії обшивалися тасьмою. Застібка розташовувалася на лівому боці вздовж
плечового шва й охоплювала пройму рукава.
Верхнім осінньо-весняним убранням полтавчанок були білі світи — також
під усики, побутували тут і байові юпки, прикрашені вовняними китичками.
Оздоблення юпок та свит робили у вигляді обшивок і аплікації (левадки),
виконаних із плису, тасьми або ж технікою вишивки. Ідучи в гості або до
церкви, поверх юпки одягали довгий широкий халат з великим коміром із
синьої китайки, комір та рукави якого обшивалися червоною стрічкою.
Довгополим верхнім одягом була також стародавня біла суконна юпка —
жупа, скромно прикрашена чорною аплікацією або шнуром. На свята носили
юпку з зеленої байки (фризу) з червоними мушками (або червону з
чорними).
Типи юпок. Чернігівщина, Полтавщина
Своєрідністю та художньою майстерністю визначалося дівоче святкове
головне вбрання, особливо популярне на Полтавщині. Наприклад,
старовинний убір під назвою лопатушка був у вигляді досить високої
картонної основи циліндричної форми, на якій у багато рядків кріпилися
закладені у дрібні збори вузенькі смужки шовкової тканини яскравого
кольору. Хустки тут пов’язували теж своєрідно — так, щоб з-під них
звисала коса. Маківку ж, як і повсюдно в Україні, дівчата залишали
відкритою.
До вже згадуваних сорочок чоловіки на Полтавщині носили традиційні
широкі полотняні штани, але вставка між холошами була чотирикутною. Щодо
верхнього одягу полтавчан і слобожан, то особливих розбіжностей тут не
зафіксовано.
Використана література.
Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там
же. 1973. № 3.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів
традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів,
1969.
Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація //
Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України.
Київ, 1979.
Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
