Ідея когнітивної компенсації у поведінкознавстві: когнітивна психологія. Відродження когнітивного аспекту психічного (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Ідея когнітивної компенсації у поведінкознавстві: когнітивна психологія.
Відродження когнітивного аспекту психічного

Якщо в час павловської психології, включаючи кібернетичні спрямування,
головним поняттям виступала сигналізація, то когнітивна психологія має
справу з інформацією про світ: як ця інформація уявляється людиною,
зберігається в пам’яті, перетворюється у знання і як ці знання впливають
на увагу і поведінку.

В широкому розумінні психологія з самого початку свого існування,
перебуваючи в межах філософських систем, уже виступила в когнітивному
вбранні. Згодом вона емансипувалася від філософії та втратила своє
когнітивне забарвлення. Але в другій половині XX ст. — як реакція на
біхевіористичне тлумачення, що відкидало психічне з його суб’єктивними
утвореннями (образами, думками тощо) — постала когнітивна психологія.

Р.Сопсо, який ґрунтовно досліджував рух когнітивної психології впродовж
століть, показав необхідність повернення до когнітивного боку
психічного. Адже тільки повнота психічного прояву, коли враховуються
його суб’єктивні та об’єктивні аспекти, може дати не тільки належну
повноту знань про саме психічне, а й певні практичні висновки,
результати. Проте інформативний аспект психічного знову залишається в
своїй однобічності, і всі зауваження культурології ще в першій половині
XX ст. про однобічність психологічних досліджень мають силу й щодо
когнітивної психології.

Солсо зауважує, що когнітивна психологія охоплює весь діапазон
психологічних процесів — відчуття, сприймання, впізнавання образів,
увагу, навчання, пам’ять, формування понять, уяву, мислення,
запам’ятовування, мову, емоції та процеси розвитку, а також різні сфери
поведінки. Проте ідея знання виступає як провідна ідея. Головне все ж
полягає в тому, як людина переробляє інформацію, що надходить в її
психіку.

Солсо подає певну систему інформаційного тлумачення психіки, зауважуючи,
що модель, якою користуються когнітивні психологи, є моделлю переробки
інформації. Вказуючи на певні когнітивні характеристики. Солсо формулює
теми когнітивної психології: виявлення сенсорних сигналів, увага,
знання, розпізнавання образів, читання і переробка інформації,
короткочасна пам’ять, абстрагування мовних висловлювань, вирішення
задач, людський інтелект, мовно-моторна поведінка, довготривала пам’ять,
мовна переробка інформації, семантична пам’ять, забування, інтерференція
тощо (див. схему).

У цілому когнітивний підхід виступає як інформаційний та виражається в
евристичних побудовах. Модель переробки інформації передбачає, що процес
пізнання можна розкласти на низку етапів (своєрідних гіпотетичних
одиниць), які передбачають набір унікальних операцій, виконуваних
стосовно вхідної інформації. Вся послідовність дій починається зі входу
зовнішніх стимулів. Вони перетворюються у значущі символи, або
“внутрішні репрезентації”. Енергія від зовнішнього стимулу
перетворюється в енергію нервову, а далі формується “внутрішня
репрезентація” об’єкта, що сприймається.

Модель переробки інформації породжує питання: які етапи проходить
інформація при її обробці та в якому вигляді інформація репрезентується
в розумі людини?

Схема і відповідна теорія структурних компонентів когнітивної психології
не має чіткої принципової логіки, лише логіку практичного подання
матеріалу з метою його викладу. Психологія розвитку насправді стосується
всіх інших предметів дослідження (пам’яті, уваги, сприймання тощо), і
без ідеї розвитку про них мало що можна сказати істотного.

Моделювання пізнавальних процесів людини (спеціальна сфера комп’ютерних
наук) мало великий вплив на розвиток когнітивної науки. Адже для
комп’ютерних програм штучного інтелекту потрібні були знання про те, як
ми обробляємо інформацію. Тут і постає ідея “досконалого робота”, який
імітував би людську поведінку.

Основні напрями досліджень когнітивної психології

Якщо уявити людину як “досконалого робота”, то якою мірою може бути
досконалою поведінка самої людини? Невже досконалість робота буде
полягати в тому, щоб адекватно відтворювати недосконалість самої людини?
Корнеліус Массейс висловився на біблійну тему так: “Якщо сліпих веде
сліпий, то всі вони впадуть у яму”. Але художнє, образне відтворення
цієї теми вийшло далеко за и межі. Йдеться не про конкретну ситуацію
якщо , а про іманентний спосіб існування людей і характер їхнього
зв’язку.

Люди існують по суті як розімкнеш індивіди, зв’язок між ними досить
штучний — не психічне служить йому засадою. Тут наявна певна
“дерев’яність” зв’язків, відтак і про можливість самого співчуття можна
говорити лише досить умовно. Психологія, що не враховує ці
екзистенціальні моменти, викликає хіба що почуття жалю. Мова має йти не
про те, щоб за допомогою штучного інтелекту тлумачити інтелект живий, а
про те, щоб, зважаючи на виконану роботу живого інтелекту, збудувати
інтелект неживий, котрий мав би певні переваги в обсязі та швидкості
здійснення “мислительних” операцій.

Солсо подає передісторію сучасної когнітивної психології. Людину
цікавили питання: яким чином набуваються, зберігаються, передаються та
використовуються знання? що таке думка? яка природа сприймання і
пам’яті? як зберігаються, схематизуються в людському розумі ідеї, події,
об’єкти? Постало і більш складне питання: як подія, що відбувається поза
індивідом, сполучається з внутрішньою дією? Всі ці питання
узагальнювалися в головній темі, що розроблялася протягом століть: що
таке і як формується структура, а разом з цим і перетворення знань?

Описуючи передісторію сучасної когнітивної психології, Солсо побіжно
зауважує про метафоричність її термінології. Теоретичний поділ пам’яті
на короткочасну і довготривалу ґрунтується на метафорах про “дві комори”
інформації, про “відділення в мозку”, “бібліотеки”, “рівні переробки”,
“пропозиції”, “схеми” тощо. Важлива проблема, яка постала в історії
когнітивної психології, — це відношення структури й процесу, які мають
бути об’єднані в цілісну конгітивну систему.

Історію когнітивної психології Солсо починає зі Стародавньої Греції —
Платана, Арістотеля, розкриває характер репрезентації знань в епоху
Середньовіччя, показує досягнення XVIII і XIX століть у цій галузі
знань. Далі у статтях про Дандера і Кеттелла описуються експерименти,
які ми сьогодні відносимо до сфери когнітивної психології. У Толмена
Солсо зазначає, зокрема, ідею “когнітивних карт”, котрі як “внутрішні
карти” були формою уявлення про оточення.

В кінці 50-х років у психології широко постали “когнітивні” теми. Серед
факторів, що зумовили “неокогнітивну революцію”, Солсо наводить цілий
ряд фактів та подій. По-перше, — це “невдача біхевіоризму”, яка полягає
в тому, що його представники вивчали тільки зовнішні реакції на стимули,
їм не вдалося пояснити різноманітність людської поведінки з урахуванням
внутрішніх мислительних процесів. По-друге, — це “виникнення теорії
зв’язку”, що спонукало до проведення експериментів з виявлення сигналів
і до появи теорії інформації. Усе це мало істотний вплив на розвиток
когнітивної психології. По-третє, досягнення сучасної лінгвістики дали
змогу розкрити питання пізнавальної діяльності людини, зокрема пов’язані
з мовою та граматичними структурами. По-четверте, вивченню пам’яті
сприяли дослідження з вербального научіння і семантичної організації. Це
привело до розвитку моделей систем пам’яті та інших когнітивних
процесів. По-п’яте, “комп’ютерна наука” (особливо один з її розділів —
штучний інтелект) сприяла вдосконаленню постулатів, що розкривали
проблеми обробки та збереження інформації в пам’яті, а також навчання
мови.

Поставало питання ідентичності внутрішніх репрезентацій світу його
фізичним властивостям. Філософи і психологи дедалі частіше приходили до
думки, що внутрішні репрезентації реальності істотно відрізняються від
самої зовнішньої реальності, тобто вони не ізоморфні. Слід зауважити,
зокрема, що гештальтпсихологія, на яку спирається, зокрема, біхевіорист
Толмен, говорить саме про ізоморфізм відображуваного предмета, мозкових
структур та самого ідеального, психічного образу, а експерименти з
лабораторними тваринами, на жаль, не розкривають цю гносеологічну
проблему, яка перебуває в зовсім іншій площині.

Разом із цим Солсо зауважує, що наші уявлення про світ не обов’язково
мають бути ідентичними його дійсній сутності. Адже на оцінку
ідентичності впливає минулий досвід, що постає із складної мережі наших
знань. Солсо також наголошує, що проблема репрезентації знань у розумі
людини — одна з найбільш важливих у когнітивній психології. Проте він
довільно перемішує суто гносеологічні проблеми з когнітивними проблемами
психології. Ця остання не ставить питання (якщо не бажає стати
гносеологічною дисципліною) про істинність знань, що є предметом власне
гносеології як частини філософії. З іншого боку, слід зауважити, що
психологія з самої своєї появи весь час “наступає” на гносеологічні (в
цілому — філософські) проблеми, а питання пізнавальні вирішує, все ж не
торкаючись проблеми істинності знань.

Солсо намагається розкрити зв’язок і відмінність між поняттями
когнітивної моделі та концептуальної науки. Перша становить “окремий
клас” другої. Когнітивні моделі тлумачаться як особливий різновид
наукових концепцій. Солсо визначає когнітивну модель як метафору, що
ґрунтується на спостереженнях і висновках, що стосуються проблеми
виявлення, збереження та використання інформації. Термін “метафора”
використовується в цьому випадку саме з метою показати, що знання мають
відносний характер і можуть бути замінені при побудові більш досконалих
концепцій.

Солсо час від часу повторює, що концептуальні науки, а до них належить і
когнітивна психологія, мають метафоричний характер. Разом із тим
когнітивні моделі — це службові абстрактні ідеї, засновані на
спостереженні та відповідних умовисновках. Солсо навіть зауважує, що
періодична система Менделєєва як класифікаційна схема також є метафорою.
Але ця якість концептуальної науки ніяк не зменшує її корисності.

Щоб краще зрозуміти предмет спостереження, ми будуємо його модель.
Когнітивна модель, як і моделі у природничих науках, засновується на
логіці умовисновків і користі для розуміння когнітивної психології.

Солсо аналізує одну з когнітивних моделей досить “грубої версії”, згідно
з якою всі когнітивні процеси діляться на три частини: 1) виявлення
стимулів; 2) їх збереження; 3) перетворення стимулів та здійснення
відповідних реакцій. Ця модель досить примітивна і зовсім неточно
передає складність когнітивних явищ. Більш відповідною була модель,
побудована Джемсом стосовно пам’яті: він поділив її на первинну і
вторинну. Перша має справу з минулими подіями, друга — з постійними,
“неруйнівними” слідами досвіду (див. схему).

Когнітивна модель В.Джемса

Інша модель, запропонована Во і Норманом, більше відповідає
досліджуваному предмету, але й вона надто спрощена. Модифікований
варіант цієї моделі містить нову систему зберігання й новий шлях
інформації. Проте й він потребує перегляду (див. схему).

Як дотепно зауважує Солсо, за останнє десятиліття багато психологів
залюбки витрачали час для побудови чимдалі нових моделей. “Деякі з цих
творінь воістину чудові”. Наступниками додається ще один блок, ще один
інформаційний шлях, система зберігає додатковий елемент. І так до
безконечності. Солсо продовжує свою суто історико-психологічну
інтерпретацію: аналіз того, як інформація виявляється, уявляється,
перетворюється у знання та як ці знання використовуються, дає змогу
стверджувати, що хоч би як ми обмежували наші концептуальні метафори
спрощеними моделями, нам усе одно не вдасться вичерпно роз’яснити всю
складну сферу когнітивної психології.

Модифікована когнітивна модель Во і Нормана

Більш докладну модель Во і Нормана Солсо наводить, щоб підтвердити свою
думку про обмеженість наших зусиль узагалі та психологічних зокрема.
Парадокс полягає в тому, що запропонована модель лише наочніше показує
принципову обмеженість такого моделювання. Це якийсь глухий кут, з якого
один вихід — повертатися назад. Це особливо стосується когнітивної
психології, оригінальність сфери якої легко піддати сумніву. Чим
обтяжливіша схема, тим більше виявляє вона свою “схематичність”.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.