РЕФЕРАТ
На тему:
Біологічні корені творчості. Г. Гутман
Біологізаторський вихід за межі інтелектуалізму у визначенні творчості
наявний у дослідженні Герберта Гутмана “Біологічні корені творчості”. Як
сферу прояву творчої активності він бере спочатку процес життя, а потім
і космічний процес. Творча активність людини має корені в загальному
життєвому принципі самодуплікації, що означає самотворення,
самовідтворення, а також подвоєння, розмноження і т. ін.
Людська творчість визначається як вираження біологічної творчості на
поведінковому рівні і включає перетворення тілесної організації в
організовані розумові процеси (”екстраверсія соми у психіку”). Людська
творчість як власне втілення репрезентує вищий рівень вияву принципу
самодуплікації, який почав свій еволюційний шлях з активності молекули
ДНК. У цьому процесі самопроекція означає дещо більше, ніж
само-дуплікацію. Вона становить самотрансформацію, включаючи також
збільшення, розширення. Різні продукти творчості постають як зовнішнє
вираження окремих сторін людської природи: знаряддя і машини — тілесної
організації, різні прилади — органів чуття і нервової системи, мистецтво
— перцептивних образів, музика — емоцій, мова — поняттєвої діяльності,
соціальна структура — функціональної структури як цілого.
Включаючи в себе процеси перетворення, кількісні та якісні зміни, творча
активність, за Гутманом, є формою самоекспансії. Людина не тільки
створює свій зовнішній світ у рамках суб’єктивно-образної діяльності, а
й утілює ці образи в життєво-реальну форму.
Інтелект людини, породжений єдністю всіх функціональних структур
організму, виражає загальну цілісність останнього. Інтелект використовує
конструктивні енергії та прагнення організму, які сприяють
саморозвиткові цілого. Сфера підсвідомого у цьому процесі виступає як
посередник між психікою та сомою. Творчість, таким чином, залежить від
системи комунікацій в організмі, починаючи від рівня ДНК-молекули аж до
свідомого інтелекту. Створений людиною світ культури, цивілізації
тлумачиться Гутманом у цілому як перехід внутрішнього у зовнішнє, як
процес екстраверсії, що приводить людину до розширення її самості.
Але Гутман іде ще далі, переносячи поняття творчості на космічні
процеси, які керуються принципом періодичності. Циклічний процес
відтворює себе знову і знову. Він є основою не тільки живого, а й
неживого світу. Цикли життя і смерті, запліднення та плодоносіння тощо
пов’язані з циклічними подіями нашої планетної системи. Таким чином, за
Гутманом, життя може бути зрозуміле як унікальне використання принципу
періодичності, який перетворюється в принцип самовідтворення — основу
всіх творчих процесів. Завдяки творчості життя використовує космічні
принципи, розгортаючи міріади власних варіацій.
У творчій активності людина екстравертує спот біологічну природу.
Пов’язана своєю матеріальною основою з неживим космосом, людина має
можливість брати участь в процесах цього космосу. Це і є реалізацією
таких відношень, які надають найглибшого значення інсайту,
сформульованому Протагором у словах: “Людина є мірою всіх речей”.
У теорії самовідтворення Гутман робить спробу показати корені творчості
у зв’язку двох сторін людської природи — матеріальної та ідеальної. Ця
ідея заслуговує на увагу, проте має бути конкретизованою.
Проте широкий набір філософсько-біологічної, а потім і “космічної”
термінології не врятовує теорію Гутмана від порожньої абстрактності.
Якщо інтелектуалістична теорія не доходить до проблем власне творчості,
то біологічна теорія переступає будь-які пороги творчості, її предмет
стає дуже розпливчастим і розпорошується космічним пилом у просторі.
Будь-які спроби розширити предмет творчості до меж еволюційного процесу
і тим більше — до меж космічних перетворень є лише термінологічною грою.
Невже творчість може бути предметом механіки. астрономії, фізики, хімії,
біології і т. д.? Сказати, що утворення води на основі сполучення кисню
та водню є творчим процесом, означає не сказати нічого. Релігійні
уявлення про створення світу мають більшу рацію, тому що передбачають
існування суб’єкта творчості, хай і в містифікованому вигляді.
Справжня мотивація творчого процесу не може бути винайденою ні в рамках
”психології проблеми”, ні в біолого-космічній проблематиці. Найглибша
мотивація творчості відображає найглибшу суперечність людської природи.
В ідеалістичній філософії цю суперечність бачили у протилежності між
теоретичним і практичним інтелектом. Насправді це суперечність між
світом ідеалізованих відношень та відношень практично-матеріальних.
Людина хоче подолати цю суперечність і не має жодних інших засобів, крім
творчого встановлення відповідностей між матеріальним та духовним
світом. Розмови про творче мислення або навіть фантазію або інтуїцію,
відірвані від реально-практичної сфери, безпідставні. Це ще не
творчість, а може й зовсім не творчість.
Певну рацію має відомий дослідник творчості О.Я.Поиомарьов: психологія
творчості за кордоном — і насамперед у США — має радше кількісний вираз,
ніж якісний.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter