UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВчинок як минуще (реферат)
Авторdimich
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4899
Скачало160
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

На тему:

 

Вчинок як минуще.

 

Результатом життєвого шляху людини постає певне розуміння минущого, яке

починає собою цей шлях і його завершує. Перебування у минущому та його

відображення в самому суб'єкті складають основний принциповий зміст

життя.

 

Філософія, що осягає світ, феноменально поділяє його на ноумен та

феномен. Я хочу знати, що криється за зовнішньою видимістю світу. І якщо

я приходжу до думки про те, що між ними (світом та його видимістю) немає

прірви, що вони єдині і т.д., питання про відношення феномена й ноумена

залишається в силі. Це вихідна думка людини, яка будує світогляд.

 

Проте ноумен, хоча він і визначається як основа буття, заводить людину у

світ абсолютної абстракції, про який нічого сказати не можна, можливо,

крім того, що він існує. Таке вивільнення світу від визначеностей є

певною подобою смерті. Потяг до осягнення ноуменальної сутності є потяг

танатос. Але людина не може дихати таким розрідженим повітрям

абстракції. Вона врятовує себе у пошуках визначеності, їй потрібен

конкретний, чуттєво осягнутий світ, до якого вона відчуває абсолютну

прихильність і втрата якого призводить її до стану жаху перед життям.

Цей потяг до визначеності світу є любов, або лібідо, — термін, який

отримав модне звучання.

 

Переживання, відчуття буття як перше і найфундаментальніше визначення

життя є результат взаємного переходу танатос та лібідо. Лише у танатос з

його відторгненням визначеності, скутості нею, а також у поверненні до

неї людина має єдину можливість пережити своє буття. Ця єдність любові

та смерті як єдність визначеності та невизначеності є вихідним предметом

філософії, психології, мистецтва, художньої літератури та будь-якого

іншого відображення світу. Можна лише пригадати філософську поезію Аль

Фаріда, "Принцесу Турандот" Карло Гоцци або байропївського Сардана-пала

у заключній сцені з Міррою, які вмирають разом на палаючому троні.

Безконечне багатоманіття інших великих сцен, створених людством,

свідчить про цю єдність саме як єдність життя та смерті — у простих та

велично-апофеозних утіленнях.

 

Жага до визначеності є лібідо. Це прагнення до предметності є дух

людини, що творить. Прагнення до ноумена — вираження духу заперечення,

деструкції, згортання визначеності. Танатос і лібідо рефлектують один в

одного як вихідні феномени буття. Людина шукає його розгадки у цьому

переході. Оскільки фіксується тенденція переходу до ноумена, виникає

страх смерті. Фіксування тенденції до виникнення феномена, як радість

світанку, призводить до переживання радості буття. Але ця остання

повинна мати своєю необхідною передумовою подолання деструкції

ноуменальної тенденції.

 

Ці суперечливі сторони відчуття буття розгортаються як творчість та як

руйнування (нищення) або — у більш сучасних термінах — як біофілія та

некрофілія. Звідси жага до самозбереження та самознищення, а також

аналогічна жага, спрямована на іншого. Жити — значить умирати, тобто

мати перед собою межу, яка постійно нагадує: "Memento mori". Принцип

Р.Декарта ''Cogito ergo sum" позначає cogito як основу для розрізнення,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ