РЕФЕРАТ
На тему:
Гормічна психологія
В. Мак-Доугалла (1871—1938)
Гермін “гормічна” походить від грецького слова та означає спонукання,
зрештою — спонукальний мотив до життя. А це є головною метою живого
організму. Тому вихідною ідеєю гормічної психології є визначення
доцільності поведінки, її цілепошукового характеру. Цим твердженням
гормічна психологія виступила антагоністом психології як науки про
поведінку.
Засновником гормічної психології був Вільям Мак-Доугалп. Він народився в
Англії, помер у США. Своє основне наукове завдання вчений бачив у
застосуванні даних психологічної науки до наук суспільних.
Згідно з гормічною концепцією, інстинктивний потяг до цілі перебуває в
живих істотах одвічно. Виходячи з цього постулату Мак-Доугалл
досліджував суспільну поведінку людини, стверджуючи можливість
успадкування набутих рис психіки. Мак-Доугаллу належить ідея гальмування
як дренажу, що викликає відтік нервової енергії.
Зіставляючи дві концепції психічного — гедонічну та гормічну — в
тлумаченні психічної активності організму, Мак-Доугалл вважає істинною
саме другу концепцію, адже вона містить у собі теологічний принцип.
Сутність своєї теорії Мак-Доугалл пояснює у судженні, яке здається на
перший погляд тавтологічним. Він питає: ”Чому та чи інша тварина або
навіть і людина спрямовуються до тієї чи іншої мети?” І відповідає:
“Саме тому, що в їхній природі все закладено споконвічно саме так”. На
думку Мак-Доугалла, це твердження має глибокий психологічний і
світоглядний смисл.
Спостереження над різними видами тварин свідчать про те, що їхня
поведінка спрямована на пошуки цілей різноманітного характеру. Це харчі,
”товариші”, певне природне середовище відповідно до певної пори року. У
зв’язку з цим організм має уникати якихось обставин і разом з цим
виявляти вчинки, які приводять до панування над живим світом, включаючи
світ людей.
Кожна особина будь-якого виду тварин характеризується певною
споконвічною суперечливою тенденцією та ставить цілі різного ґатунку. Це
стосується й людської природи, адже людина також має природні цілі, які
визначаються її вродженими тенденціями. Цим фактом психологи не можуть
нехтувати. Вони досліджують його, але нерідко зводять усі потяги до їх
мінімального числа, насамперед говорячи про секс, страх, гнів (так звані
могутні рефлекси). Деякі психологи вказують на первісні бажання,
безумовні рефлекси, потяги, вроджені тенденції або схильності.
Мак-Доугалл вважає, що серед цих та аналогічних термінів слово
“інстинкт” краще, ніж інші, вказує на факти і проблеми, які він
намагається аналізувати.
Гормічна психологія пропонує вбачати за інстинктивними діями самі
інстинкти. За своїм змістом та за дослідницькою традицією слово
“інстинкт” репрезентує таку дію живої істоти, що охоплює сукупність
активностей цілісного організму. В результаті досягається та чи інша
мета, властива даному виду. Цей інстинкт виявляють усі особини даного
виду, і завдяки йому здійснюється пристосування до навколишнього світу.
Інстинкт характеризується тим, що в ньому ще не відображено
індивідуальний досвід живої істоти.
Мак-Доугалл зауважує, що довкола цього терміна протягом кількох століть
виникло чимало спекуляцій. Крім того, що це слово позначає відповідну
дію, воно ще й ніби вказує на щось невідоме, яке виражає себе саме в дії
та спрямоване в бік окремої природної мети. Постає питання: що ж це за
невідоме? Мак-Доугалл відкидає дві крайності у відповіді на це питання —
вказівку на “перст Божий” та ідею ролі “рефлексу нервової системи”.
Мак-Доугалл указує на те, що гормічна активність с енергетичною за
своїми проявами та суттю. Енергія ця виявляється вже в хімічних процесах
узагалі і в процесах фізіологічної хімії зокрема. Але цю активність
навряд чи можуть тлумачити гіпотези, що постають у фізичних науках,
сучасних Мак-Доугаллу. Тому гормічна психологія відмовляється спиратися
на них, хоч і використовує деякі їхні положення.
Мак-Доугалл перелічує важливі факти, які можуть сприяти з’ясуванню
природничих засад гормічної психології: а) прояв енергії спрямовується
такими каналами, які дають змогу організмові досягти життєвої мети; б)
ця спрямованість підсилюється когнітивною активністю, усвідомленням
життєвих цілей, проте не досить повним щодо навколишньої ситуації та
мети; в) активність, яку було ініційовано за посередництва когнітивної
активності, триває доти, доки ціль не буде досягнуто; г) коли ж ціль
досягнуто, активність вичерпується; д) досягнення мети, рух уперед
викликають емоції, які формують позитивний життєвий досвід. Водночас
недосягнення мети викликає страждання й незадоволення.
Ці положення показують, що гормічна активність має переважно ментальний
характер. Вона містить у собі пізнавання та усвідомлення, які цю
активність спрямовують. У результаті цієї активності організм отримує
задоволення або незадоволення. Згідно з теорією Мак-Доуталла, ці три
засадничі сторони гормічної активності можна лише констатувати завдяки
абстрагуючій силі дослідницького мислення; в самій же природі вони не
відокремлені. Гормічна активність виявляється тільки в живих організмах
або природних утвореннях, які мають складну організацію. За традицією їх
називають монадами. Жива клітина є найпростішою формою, в якій монади
виступають як істоти, що сприймають.
Згідно з гормічною теорією, життя завжди супроводжується розумом.
Мак-Доугалл навіть припускає, що певні зародки розумної активності вже
мали місце в неорганічних формах, з яких виникли форми органічні.
Головні засади гормічної психології її фундатор сформулював у книзі
“Вступ до соціальної психології” (1908). Автор намагається покласти
психологічні явища на природничий грунт; при цьому він зауважує, що вищі
психічні функції, такі як інтелект, свідомість, — це лише засоби на
службі в інстинктів. Психіка має ціль у самій собі, тому гормічна
психологія є антиподом біхевіоризму, представники якого бачать ціль
діяльності у зовнішньому середовищі. Зовнішню доцільність гормісти
замінили доцільністю внутрішньою, за їхнім висловом — “внутрішньою
телеологією”. Так виник новий предмет дослідження, а саме мотивація.
Розкриваючи ідею внутрішнього телеологізму, Мак-Доугалл оголошує, що
стоїть на позиціях загальнобіологічної концепції Ч.Дарвіна. Визнаючи
правильність фрейдівських настановлень щодо ролі потягів і несвідомого у
психічному житті, прихильники гормічної психології, проте, виступають
проти надання лібідо вирішального значення у поведінці живої істоти.
Згідно з положеннями гормістів, поведінка стає свідомою, коли постає ЇЇ
ціль, ситуація з її сприятливими і несприятливими компонентами і
прогнозуванням результатів дії. Доцільність поведінки Мак-Доугалл бачить
на всіх рівнях розвитку живих істот.
Свою психологію Мак-Доугалл називає також динамічною, теоретичну сторону
якої він спеціально досліджує у праці “Енергія людини. Засади динамічної
психології” (1932).
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
