РЕФЕРАТ
На тему:
“Декларація” психолога. “Бліді коні Апокаліпсису”. Ст. Цвейг (1881—1942)
Стефан Цвейг скінчив життя самогубством у час, коли Друга світова війна
ще тільки набирала масштабів. Він дійшов висновку, що Європа — його
духовна вітчизна — знищує сама себе. Це насамперед стосується долі
особистості у сучасному йому світі. У своїй “Декларації” він зізнався:
“Щоб у шестидесятилітньому віці почати нове життя, потрібні особливі
сили. А мої вже вичерпано довгими роками безпритульних мандрів. Ось чому
я вважаю за краще своєчасно і гідно піти з життя, в якому вищим благом
для мене була особиста свобода та розумова праця, що давала мені велику
радість. Я вітаю всіх моїх друзів. Можливо, вони побачать світанок після
тривалої ночі. Я, найбільш нетерплячий, відходжу раніше за інших”.
У статті “Смерть Стефана Цвейга” австрійський романіст Ф.Верфель
зауважив, що Цвейг пізнав усю безодню життя як художник і психолог. У
мемуарах “Вчорашній світ” Цвейг писав: “Ми перегорнули від корки до
корки каталог усіх катастроф, які тільки можна уявити… Я сам був
сучасником обох найбільших воєн в історії людства… Усі бліді коні
Апокаліпсису проскакали через моє життя — революція, голод, інфляція,
терор, епідемія, еміграція… Нам довелося побачити війни, що почалися
без оголошення, концентраційні табори, тортури, пограбування і масове
бомбардування беззахисних людей. Для нашого покоління не існувало, як
для минулих, можливості заховатись, перебувати осторонь подій. Не було
країн, куди можна було втекти, ні спокою, який можна було б купити,
завжди і всюди нас наздоганяла доля і втягувала у свою жадібну гру”.
Цвейг переживав історію дуже гостро, адже це був головний предмет його
художніх відтворень. Не просто історія, а доля людини у всесвітній
історії. І навіть у творах, де історична тема не виходила на перший
план, подих історії завжди впливав на дії героїв. Це була історична
психологія в особах. Філософія і психологія історії визначали
особливості усіх творів письменника — художніх, публіцистичних,
популярно-наукових.
Про психологічний запал своїх творів Цвейг пише так: “Може бути, ми
добросовісні психологи, глибокі дослідники, пристрасні теоретики, але ми
не збудували нового світу. Ми тільки свідки і споглядачі великого
перелому, і наша цінність — у правдивості і смиренності; ми повинні
усвідомлювати, що тільки прокладаємо шлях новим поетичним силам, що
створюють і перетворюють світ, — обранцям, які були завжди та які
неминуче прийдуть знову звершати свою святу й необхідну справу”.
Цвейг народився у Відні — столиці двоєдиної Австро-Угорської імперії.
Діти й підлітки часто виступають героями його творів, і через
майстерність письменника стає доступною для споглядання й розуміння
незбагненна дитяча психологія. Зокрема, за глибиною психологічного
аналізу “Палка таємниця” вважається одним із найвагоміших творів
письменника.
У 20-ті роки Цвейг інтенсивно працює над створенням біографічних нарисів
(Казанова, Стендаль, Роллан, Толстой, Гельдерлін, Клейст, Бальзак,
Достоєвський та ін.).
Слід назвати також цикл мініатюр “Зоряний годинник людства”,
ро-мани-дослідження “Тріумф і трагедія Еразма Роттердамського”, “Марія
Стюарт”, “Подвиг Магеллана”, “Нетерпіння серця”.
Те, що Цвейг обрав методологією психологічного аналізу, є саме подвиг
видатних людей. Дещо повторюючи методологічні підходи Т.Карлейля, Цвейг
зробив основою свого художнього дослідження структуру подвигу, яка й
надає життю знаменного підвищення. Воно і стає головним предметом уваги
Цвейга практично в усіх відтворених ним біографіях.
Спеціальний “психологічний” зміст мають романізовані біографії
Ф.Месмера, М.Бекер-Едді та З.Фрейда. Тут цікаве подвоєння: видатний
художник-психолог пропонує життєписи трьох видатних психологів. Цю
трилогію Цвейг назвав “Лікування і психіка”. Задум полягав не тільки в
художньому описі життя знаменитих людей, а й у розкритті методів
лікування психічних хвороб, а вже на цій основі — розкритті великої
таємниці психічного буття людини. Трилогія є справжнім науковим твором,
в якому висвітлено проблеми месмеризму, “християнської науки” і
психоаналізу.
Месмер, використовуючи медично-астральні уявлення про місце людини в
космосі, намагався встановити “універсальні закони розвитку світу”, що
зводяться до сили всезагального тяжіння. Він публікує книгу “Опис
лікування за допомогою магніту”. Визнаючи неабиякі досягнення Месмера у
цій галузі, Баварська академія обрала його своїм членом. Згодом Месмер
використав лікування рукою у спеціальних магнетичних сеансах.
Подразнення пальцями нервових вузлів давало полегшення пацієнтам.
Використовуючи “життєву силу”, Месмер підійшов до дослідження таких
психічних феноменів, як навіювання і гіпноз. Проте реакція академічної
медицини була негативною. В 1784 р. було здійснено перегляд
месмерівського методу лікування, відкинуто уявлення про “флюїди” та
“тваринний магнетизм”. Магнетичні сеанси були кваліфіковані як шкідливі
для здоров’я людей. Далі — втрата слави, багатства, гоніння і повне
забуття.
Мері Бекер-Едді (1821—1908), захворівши, звернулася до цілителя, який
застосовував терапію на засадах навіювання. Мері одужала “тілом і
духом”. Вона створює своє власне вчення, яке назвала “моральною наукою”,
а згодом — “християнською наукою”, її праця “Наука і здоров’я” містить
ідеї теологічні, філософські та медичні з домішками астрології та
містицизму. Хвороб узагалі не буває. Слід дотримуватись віри у
“Християнську науку”, яка забезпечить верховну владу духу над тілом.
Бекер-Едді стає пророчицею і за своє життя здобуває незрівнянну славу.
Третьою фігурою, до якої звертається Цвейг, є З.Фрейд. Всі його
починання були піддані остракізму, адже вони виходили за межі
академічної діалектики. Всі три відшукувачі таємниць людського існування
вважалися то шарлатанами, то геніями, то рятівниками людства.
Академічна медицина може багато чого зробити, а ще більше — не може.
Хвора людина відшукує будь-які можливості для порятунку, і тут у нагоді
стає її віра у можливість дива. Мабуть, хвора людина в цей час мобілізує
в собі (як правило, несвідомо) якісь приховані сили. Віра людини у
дієвість того або іншого прийому є неодмінною умовою успіху лікування.
У вступі до своєї трилогії Цвейг зауважує: єдине явище “хвороба”
розпадається на незліченну кількість хвороб. І саме тому сутність цієї
хвороби втрачає зв’язок з духовною сутністю людини. Цвейг пише:
“Зцілення здійснюється вже не як психічний вплив, не як подія незмінно
чудесна, а як найчистіший і майже наперед розрахований розсудковий акт з
боку лікаря: виучка замінює натхнення, підручник приходить на зміну
Логосу, сповненому таємниці, творчого заклинання життя. Там, де
стародавній магічний порядок зцілення потребував вищої душевної напруги,
нова клініко-діагностична система вимагає від лікаря ясності духу,
звільнення від нервових негативних впливів, душевного спокою і
діловитості”.
Ці риси посилились без міри, коли з’явилася бездушна істота — апарат.
Творча інтуїція лікаря стала непотрібною. Хвороба перетворюється на
“типовий випадок”. Раціоналізація душевного доповнюється раціоналізацією
організаційною. Лікарі проходять від ліжка до ліжка, не маючи часу
глянути хворому в обличчя, сповнене страждання. Контакт між лікарем і
пацієнтом, їхня таємнича магнетична взаємодія вже неможливі. Зникає
домашній лікар, який знав пацієнта як цілісну живу істоту і був
продовжувачем справи жерця і цілителя. Спеціалізація та схематизація
стають головними рисами механіки медицини.
Проти бездушевності лікарських наук виступають душевні надії, страхи,
молитви, обітниці, звернення до Бога. Лікар має бути лікарем за
покликанням, а не в результаті складання державних іспитів. Як до
Бетховена, Бальзака, Ван Гога люди відчувають благоговіння, так мають
вони його відчувати й до тієї живої особи, яка свій лікарський талант
зробила мистецтвом. Зростає опір академічній медицині, з’являються
цілителі, незалежні лікарі. Саме “романтична” медицина як
філософсько-поетична творчість прагне відшукати вищу форму цілісності
людської істоти, вищу форму тілесно-душевної єдності. Саме ця медицина з
безумовною вірою у всесвітню одухотвореність природи обстоює думку, що
природа є наймудрішою цілителькою. Організм, який сам себе підтримує і
перетворює, без будь-якої допомоги справляється з хворобами. Істинне
зцілення завжди здійснюється зсередини, а не ззовні. Ось чому Месмер
основує своє магнетичне вчення на волі людини до здоров’я, “християнська
наука” Бекер-Едді — на плідній міці самосвідомості. Інші цілителі
звертаються до природних стихій.
Наука бачить у людині об’єкт хвороби. Проте, навпаки, людину слід
розглядати як суб’єкт, як носія і головного виконавця лікування. “У
цьому звертанні до хворого — схаменутися душею, зібрати воєдино свою
волю і цілісність своєї істоти протиставити цілісності своєї хвороби” і
полягає єдиний зміст усіх психічних методів. “Того, хто знає, які чудеса
може здійснити Логос, творче слово, це чудодійне потрясіння вуст у
порожнині, що створює незчисленні світи і незчисленні світи руйнує, не
вразить факт, що в науці лікування, як і в усіх інших сферах, безліч
разів здійснювалися за посередництва єдиного слова істинні чудеса, що
тільки через словесне звертання і погляд — цих посланців від особистості
до особистості — у багатьох випадках могло бути відновлене, виключно
впливом на дух, здоров’я в організмах зовсім розхитаних”. Головне у
такому зціленні Цвейг бачить у “законі взаємодії” вищого порядку між
тілом і душею. Лікар і пацієнт сидять поруч і тільки розмовляють. Тут
нема ніякого арсеналу технічного озброєння, але цей стародавній метод
діє ефективніше, ніж терапія, що просунулась далеко вперед. “Та
обставина, що ходять залізничні поїзди, — пише Цвейг, — не внесла ніяких
змін у душевну конституцію людства, але хіба не підвозять вони щорічно
до Лурдського гроту сотні тисяч паломників, які чекають на чудесне
зцілення тільки звідти?”
Цвейг не заперечує великих здобутків наукової медицини. Але вважати її
за єдино можливий метод допомоги хворій людині неправомірно. У
середовищі кращих лікарів відчувається смуток за минулим універсалізмом,
намір знайти шляхи від замкненої, локалізованої патології до
конституціональної терапії, до розуміння людини “під знаком
особистості”. Нові наукові дисципліни — вчення про типи, фізіогноміка,
психоаналіз, індивідуальна психологія — намагаються використати
досягнення позаакадемічної психології, явища навіювання, самонавіювання.
Відкриття Фрейда, Адлера дедалі наполегливіше оволодівають увагою
вдумливого лікаря. Після того як віками сувора й однобічна наука
досліджувала матерію і форми мертвого тіла, знову виникає питання про
“дух, що створює для себе тіло”.
Саме у натуральних виявах людської істоти і виявляється подвижництво
культури. Людина здійснює подвиг. Як основний осередок психічного його і
розумів Цвейг.
Свій метод розкриття історично-культурних феноменів Цвейг описує так:
“Мені дано втілювати ідеї в образах. Розповідь про те, як думка росте в
людині і потім проростає через неї в світ, така картина із галузі
духовно-душевного життя більш яскраво… відобразить ідею, ніж будь-який
історико-критичний нарис”. Цвейг вибрав трьох людей, які, йдучи
самостійними і навіть протилежними шляхами, втілили в життя для сотень
тисяч людей ідею лікування духом. Месмер — навіюванням, укріплюючи волю
до здоров’я, Бекер-Едді — ”хлороформуючи” екстатизм могутньої віри,
Фрейд — закликаючи до самопізнання та усунення власними силами психічних
конфліктів, які пригнічують сферу підсвідомого.
Сам Цвейг не користувався згаданими методами ні як лікар, ні як пацієнт.
Разом із тим він цілком слушно зауважував, що ці теорії та відповідна
практика змогли стати дійовими саме тому, що довели до крайності ідеї,
що містяться в них: “Душа має з хвилею, що прагне до своєї мети, те
спільне, що вона шукає для себе крайніх форм”. Далі він наводить слова
Поля Валері, які блискуче підтверджують цю думку: “Лише крайність надає
світові його ціну, лише середній рівень надає йому стійкості”.
Для демонстрації майстерності Цвейга розкривати творчий дух людини можна
взяти лише заключний акорд його трилогії — щодо значення Фрейда в
історичному поступові психології. До появи психоаналізу психологія була
нежиттєвою академічною дисципліною, не бачила людини, глибини її
страждань перед лицем світу. Цей поворот здійснив Фрейд. Лише спираючись
на його досягнення, психологія змогла діяльно сприяти створенню нової
особистості в педагогіці, лікуванню хворих у медицині, оцінці людських
помилок у судочинстві, розумінню творчих засад у мистецтві. Тлумачачи
неповторну індивідуальність як найважливіший психічний феномен,
психологія ввійшла у свята святих людської істоти.
Саме вирішуючи ці питання, Фрейд мимохіть виконав сокровенну волю епохи.
Ніколи, пише Цвейг, не виявляла людина такої допитливості до свого
істинного “Я”, своєї особистості, як у наш час прогресуючої монотонності
зовнішнього життя. Поділені на класи, живучи в однакових будинках,
відпрацьовуючи за одними і тими ж машинами, маючи однакові задоволення,
люди наближаються до жахливої схожості одне з одним. Але вони щосили
намагаються зберегти недоступною зовнішньому тискові власну неповторну
індивідуальність. “Із усіх загадок існування жодне не становить для
сучасної людини такої важливості, як загадка власного буття”. Саме до
цього осереддя внутрішнього життя індивіда Фрейд наблизив психологію.
Як стверджує Цвейг, Фрейд “уперше розвинув з майже художньою міццю
закладені в людині драматичні елементи — цю мерехтливу гру у сутінковому
світлі підсвідомого, де дріб’язковий поштовх обертається
найвіддаленішими наслідками і в найчудовіших сполученнях сплітаються
минуле з сучасним — воістину цілий світ у тісному колооберті людського
тіла, неосяжний у своїй цільності і все ж привабливий як видовище в
неосягненній своїй закономірності”. Повага до особистості — перша вимога
її дослідження. Так вважав Фрейд. У цьому початок дійсної психології і
будь-якого душевного лікування. Саме ці якості фрейдизму були засадою
його величного впливу на культуру XX століття. Цвейг вважає вчення
Фрейда істиною в тому творчому розумінні, яке міститься в незабутніх
словах Гете. “Що плідне, те єдино й істинне”.
Праці Цвейга були для справжньої психології найкращим ґрунтом. Слід
нагадати, що всі постаті його художньо-психологічних творів так чи
інакше були постатями героїчними (менш за все у військовому розумінні
цього слова), а їхнім найповнішим виявом був вищий рівень учинку —
подвиг. Можна тому сказати, що саме Цвейг подарував психології цей
колоритний логічний осередок і розкрив за його допомогою потаємні
глибини людської психіки.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
