РЕФЕРАТ
На тему:
Дослідження продуктивного мислення. М.Вертгаймер (1880—1943)
У дослідженні творчого мислення німецький вчений Макс Вертгаймер
пропонує ряд пояснювальних принципів, які, на думку багатьох фахівців,
певною мірою виходять за змістові межі гештальтпсихології. Однією із
задач, які він пропонував своїм піддослідним — дітям і дорослим, які
забули необхідні правила, — була задача на обчислення площі
паралелограма. Вона пропонувалась після пояснення, як обчислювати площу
прямокутника. Рішення, як відомо, полягає в тому, щоб на основу
паралелограма і на продовження основи опускаються висоти, після чого
основа множиться на висоту. Вертгаймер вказує, що суть вирішення цієї
задачі полягає у розчленуванні паралелограма на три частини —
прямокутник і два трикутники. Ці два трикутники, з’єднуючись, утворюють
прямокутник. Таким чином, вирішення полягає у зведенні паралелограма до
прямокутника.
Не підлягає сумніву, що під час вирішення задачі дійсно відбувається
реорганізація її елементів, в результаті якої вони починають грати нову
роль, виступають у новій функції. Проте завданням психологічного
дослідження є з’ясування змісту того процесу, який спонукає людину до
подібної реорганізації. З точки зору гештальтпсихології такий процес
взагалі є відсутнім.
Вертгаймер стверджує, що процес рішення виникає як гештальт, кожна ланка
якого визначається тим місцем, яке вона займає в гештальті. Наприклад,
дитина вигукує, розглядаючи паралелограм, що у нього “погано з країв”,
що на одному краї не вистачає того, що є зайвим на іншому краї, а потім
відрізає трикутник з однієї сторони і приєднує до іншої. Вертгаймер
розглядає цей випадок як приклад, що доводить, що рішення виникає одразу
як цілісне утворення, яке визначає певні кроки. Роль самої людини при
цьому зводиться до мінімуму. Людина виступає лише як носій процесів, що
відбуваються в її зоровому полі, споглядає їх результат, але своєю
власною діяльністю не зумовлює і не впливає на процес рішення.
Проте насправді Вертгаймер починає досліджувати процес рішення тоді,
коли піддослідні вже зрозуміли принцип рішення, а етапи, що передували
цьому моменту, просто випускаються. Він сам пише про те, що діти перед
формулюванням принципу “уважно думали”. Чи не цей період є найважливішим
у прийнятті рішення? Саме в цей час відбувається аналіз проблемної
ситуації, даної схеми, в процесі чого відбувається вичленування та
зіставлення елементів даної фігури, що саме й приводить до рішення
задачі.
Представники гештальтпсихології не заперечують роль минулого досвіду,
але вважають, що його наявність ще не забезпечує розв’язання задачі і що
найважливішим фактором, що зумовлює утворення гештальту із частин
минулого досвіду, є “спрямування” або “спрямованість”. Н.Майєр,
наприклад, вирішальне значення “спрямованості” для розв’язання задач
доводив наступним дослідом. Він пропонував піддослідним задачу — зробити
два маятники, що розміщені один від одного на певній відстані. Ці
маятники можна було зробити, уставивши між підлогою і стелею стрижень,
який підтримував біля стелі вузьку планку, відстань між кінцями якої
дорівнювала заданій відстані між маятниками. До кінців планки потрібно
було прив’язати шнури і отримати таким чином маятники. Кожній групі
піддослідних, яких загалом було п’ять, завдання пропонувались
по-різному, а також надавались різні настановлення, що мали певним чином
зорієнтувати їхню діяльність.
Щодо даного досліду “спрямованість” поставала як вичленування суттєвого
відношення між компонентами задачі. Відповідно, основною задачею
експериментатора мала б бути така: прослідкувати, як виникає ця
“спрямованість”. Тоді, очевидно, постало б питання про результат
аналітико-синтетичної діяльності, що розчленовує, вивчає, зіставляє
різні частини проблемної ситуації.
Найважливішим завданням психології мислення є відкриття основних
закономірностей мислення з метою навчити людей мислити найбільш
ефективно й творчо. З точки зору гештальтпсихології таке завдання є
безглуздим, оскільки суб’єкт залишається пасивним у процесі розв’язання
завдання, а весь процес розв’язання відбувається лише як діяльність
мозку, де в результаті відповідного спрямування відбувається утворення
гештальту.
Загалом дослідження мислення гештальтпсихологами базується на тих же
засадах, що й дослідження сприймання. Це передусім положення про те, що
будь-яка операція мислення являє собою акт переструктурування проблемної
ситуації, акт поєднання у зоровому полі окремих об’єктів в єдине
синтетичне ціле.
В залежності від того, яке місце займають у цьому гештальті ті чи інші
предмети, вони розкривають певні властивості. Таким чином виявляються
знаряддєві здатності об’єктів. Виникнення гештальтів не залежить від
попередньої аналітичної діяльності живої істоти. Весь процес утворення
гештальту є лише проявом прагнення до рівноваги, до розрядки напруги в
системі феноменального поля.
Кінцевий продукт процесу мислення, на думку представників
гештальтпсихології, полягає у створенні нової структури, нового
гештальту. Тільки включаючись у нові зв’язки і відношення, об’єкти
проявляють нові властивості, повертаються новими сторонами. А отже,
можна констатувати факт продукування нового, факт творчого відображення
світу.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
