.

Егопсихологія. Захисні механізми на службі Катарсису в подоланні страху смерті. А. Фрейд (1895—1982) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
244 2923
Скачать документ

РЕФЕРАРТ

На тему:

Егопсихологія. Захисні механізми на службі Катарсису в подоланні страху
смерті. А. Фрейд (1895—1982)

Фрейд — молодша дочка З.Фрейда — зробила вагомий внесок у
психоаналітичну теорію, пов’язуючи її зі своїми працями на теми
навчання, діагностики, терапевтичної та запобіжної практики. Народилася
в Австрії. Була активним членом Міжнародної аналітичної асоціації. В
1938 р. емігрувала до Англії. З 1947 р. протягом тривалого часу обіймала
посаду директора Гемпстедської дитячої терапевтичної клініки.

У своїй книзі “Его та механізми захисту” А.Фрейд з’ясувала положення ego
(“Я”) в сучасній психоаналітичній теорії і виробила план того напряму,
який репрезентуватиме відповідні психічні явища. А.Фрейд насамперед
зазначила, що в ранній психоаналітичній теорії було відкинуто будь-які
спроби відтворити “Я” як незалежне від “Воно”. Фрейд підкреслила, що
термін “психоаналіз” має бути наповнений новим змістом за рахунок тих
відкриттів, які дають змогу осягнути несвідоме психічне життя.

Психоаналітична терапія з самого початку мала своїм предметом несвідомв
тільки для усунення ухилів “Я” та відновлення його інтегративної
функції. Намір віднести твори батька “По цей бік принципу задоволення”
(1923), “Групова психологія та аналіз “Я”” (1921) до глибинної
психології спрямував характер досліджень А.Фрейд. До цих творів було
також приєднано працю 3.Фрейда “Аналіз, обмежений в часі, та аналіз
необмежений (1938), в якій патріарх психоаналізу переконливо вказав на
те, що “Я” обдароване власними своєрідними схильностями й тенденціями.
Правда, 3.Фрейд не завжди підкреслював цю рису “Я”.

Саме на розкритті таких відходів від послідовного фрейдизму наполягав
Г.Гартман у своїй праці “Егопсихологія і проблема адаптації” (1979). Цей
автор досліджував структуру “Я” стосовно його змісту, зв’язків і функцій
та стосунків із зовнішнім світом. Підтвердженням наукового престижу
А.Фрейд був її вплив не тільки на Г.Гартмана, а й на Е.Кріса,
Д.Рапапорта, Е.Еріксона та інших дослідників, які дотримувались
концепції автономності ”Я”.

Підтверджуючи думку про те, що “Я” відіграє провідну роль в організації
захисних механізмів невротика, А.Фрейд засновувала свої теоретичні
положення на широкій професійній роботі у дитячій клініці. На темп своїх
досліджень і практичної діяльності вона виступала з лекціями в різних
країнах та друкувала свої статті в журналі “Психоаналітичне вивчення
он”· А.Фрейд була засновником і співвидавцем цього журналу починаючи з
1945 року.

А.Фрейд запропонувала своєрідну психологічну концепцію “Я” та його
захисних механізмів. Останні постають як складно організовані моделі
свідомої та несвідомої поведінки людини, спрямовані на уникнення певних
ситуацій, переживань, станів, що сприймаються людиною як негативні,
небажані, неочікувані тощо. Передусім ідеться про неусвідомлювані
людиною захисні механізми, які, відповідно до індивідуальної природи
“Я”, спонтанно розгортаються в її поведінці. Можна говорити про систему
захисних механізмів, кожний з яких має своєрідну психологічну
організацію, спрямованість та алгоритм реалізації.

1. Захист від інстинкту, що виявляється у формі опору. У досліджуваному
матеріалі, що допомагає аналізувати “Я”, останнє виступає у формі опору
аналізу “Воно”. “Я” в аналізі стає активним, коли прагне за допомогою
протидії запобігти вторгненню “Воно”. Оскільки мета аналізу полягає в
тому, щоб полегшити доступ у свідомість “ідеаторним уявленням”
пригнічених інстинктів, тобто сприяти вторгненню “Воно”, захисні дії “Я”
проти цих уявлень набувають характеру активного опору аналізові.

Для забезпечення дотримання основного правила аналізу, яке дає змогу
ідеаторним уявленням спливати у вільних асоціаціях пацієнта, аналітик
використовує свій особистий вплив, тому й захист “Я” від інстинктів
набуває форми прямого опору самому аналітикові. Ворожість щодо аналітика
і посилення заходів, які мають запобігти спливанню імпульсів “Воно”,
збігаються одне з одним. Коли в певні моменти захист аналізу знімається,
а інстинктивні уявлення можуть без перешкоди з’явитись у формі вільних
асоціацій, відношення “Я” до аналітика на цей час звільняється від
спотворень.

2. Захист від афектів. “Я” надійно захищається також від афектів,
пов’язаних з інстинктивними імпульсами. Любов, потяги, ревнощі,
розчарування, страждання й печаль супроводжують сексуальні бажання;
ненависть, гнів і несамовитість сприяють імпульсам агресії. Якщо
інстинктивні імпульси, з якими вони пов’язані, мають бути відкинуті, то
ці афекти мають бути піддані всім заходам, до яких вдається “Я” в
зусиллі оволодіти ними, тобто вони мають перетерпіти метаморфозу.

В окремі періоди життя індивідуальне “Я” обирає різні способи захисту і
використовує їх у конфлікті з інстинктами, у захисті від звільненого
афекту.

3. Явище постійного захисту. Про психологічний зміст цього захисного
механізму вже говорив Вільгельм Райх, розвиваючи ідеї щодо послідовного
аналізу опору (1935). Він указує, що скутість і напруженість, постійна
посмішка, зарозуміла, гордовита, іронічна і нахабна поведінка є
залишками дуже сильних захисних процесів у минулому, які відірвалися від
своїх вихідних ситуацій (конфліктів з інстинктами та афектами) і
перетворилися на постійні риси характеру, або, за висловом Райха, на
“броню характеру”.

4. Формування симптому. Формування симптому означає появу компромісу. Це
є постійне використання своєрідного методу захисту при зіткненні з
конкретною інстинктивною вимогою. Ще З.Фрейд підкреслював постійний
зв’язок між конкретними неврозами та особливими способами захисту,
зокрема між істерією та витісненням або між неврозом нав’язливості і
процесами ізоляції та знищення. Формування симптому істерично хворих в
їхньому конфлікті зі своїми інстинктами ґрунтується на витісненні: вони
виключають зі свідомості “ідеаторні” уявлення своїх сексуальних
імпульсів.

Аналітична техніка і захист від інстинктів та афектів. А.Фрейд указує на
важливість паралелізму між захистом пацієнта від своїх інстинктів і
афектів, формуванням симптомів та опором.

Оскільки дитяча гра еквівалентна вільним асоціаціям дорослої людини,
можна зробити висновок, що вільний потік асоціацій відповідає
непорушному розвитку гри. Якщо сигналізувати перерву у грі, можна
побачити, що вона являє собою захисну дію з боку “Я”, яку можна
зіставити з опором у вільних асоціаціях. Аналіз і введення у свідомість
конкретної форми захисту від афекту свідчать про конкретну техніку, що
використовується дитячим “Я”, і, як і при аналізі опору, дає змогу
зробити висновок про відношення дитини до її інстинктів, а також про
природу формування симптому. Секрети дитини виявляють її поза її волею,
стверджує А.Фрейд.

Здійснюючи повну аналітичну процедуру щодо досліджуваних захисних
механізмів, які проявляються в поведінці людини, слід пам’ятати: чим
глибше вводяться у свідомість опір і захист від афектів, щоб зробити їх
бездіяльними, тим краще можна зрозуміти “Воно”.

До відомих способів захисту (регресія, витіснення, формування реакції,
ізоляція, знищення, проекція, інтроекція, боротьба “Я” з самим собою,
перетворення) А. Фрейд додає спосіб, який більше характеризує норму, ніж
невроз: мова йде про сублімацію, або заміщення інстинктивних цілей. У
своїх конфліктах з афектами “Я” має у своєму розпорядженні ці десять
способів. Залишається нез’ясованим вибір з боку “Я” того або іншого
механізму захисту.

Захисному механізмові витіснення А.Фрейд надає великого значення.
Витіснення використовується переважно в боротьбі з сексуальними
бажаннями, інші способи можуть бути більш придатні стосовно
інстинктивних сил, імпульсів. Мабуть, інші способи захисту довершують
те, чого не завершило витіснення. А. Фрейд висуває припущення, що кожний
захисний механізм формується спочатку для оволодіння конкретними
інстинктивними потягами і пов’язаний, таким чином, з конкретною фазою
психічного розвитку дитини.

Розвиваючи думки З.Фрейда, А.Фрейд зауважує, що витіснення полягає у
вилученні думки або афекту із свідомого “Я”. Не можна говорити про
витіснення, коли “Я” все ще злите з “Воно”. А.Фрейд припускає також, що
проекція та інтроекція постали тоді, коли “Я” здійснювало диференціацію
від зовнішнього світу. Вигнання думок або афектів-із “Я” у зовнішній
світ приносить “Я” полегшення лише тоді, коли “Я” навчилося відрізняти
себе від цього світу. Явище інтроекції передбачає ясне вирізнення того,
що належить довкіллю, а не людині.

Сублімація як спосіб заміщення інстинктивної мети у відповідності з
вищими соціальними цінностями означає прийняття або знання таких
цінностей. А це має своєю передумовою існування “понад-Я”. Таким чином,
захисні механізми витіснення і сублімації можуть бути використані у
пізнішому розвитку, в той час як проекція та інтроекція залежать від
прийнятої теоретичної позиції. Такі процеси, як регресія, перетворення
та боротьба “Я” з самим собою, не залежать від стадії психічного
розвитку і є такими ж стародавніми, як самі інстинкти або як конфлікт
між інстинктивними імпульсами і будь-якими перешкодами, з якими вони
можуть зіткнутися на шляху їх задоволення.

Найбільш ранніми проявами неврозу виявляються істеричні симптоми,
пов’язані з витісненням. Істинно мазохістські явища, які виникають у
результаті повернення інстинкту проти себе, у ранньому дитинстві
трапляються дуже рідко. Інтроекція і проекція сприяють розвиткові
структури “Я”, її диференціації від зовнішнього світу.

А.Фрейд з гіркотою зауважує, що хронологія психічних процесів
залишається відкритим питанням в аналітичній теорії. Ось чому
класифікація захисних механізмів за їхнім розташуванням у часі може бути
піддана сумніву, як і інші хронологічні моменти в аналізі. А.Фрейд тому
радить припинити пошуки генетичної класифікації та детально дослідити
ситуації, що пропонують захисні реакції. У цьому плані вона звертається
до конкретних питань, пов’язаних з орієнтацією захисних процесів у
відповідності з джерелом тривоги та небезпеки. Досліджуються мотиви
захисту від інстинкту. “Я” дорослого невротика боїться інстинкту тому,
що боїться “понад-Я”. Його захист мотивований тривогами “понад-Я”.

А.Фрейд називає “понад-Я” інтриганом, який перешкоджає “Я” дійти
дружнього взаєморозуміння з інстинктом. “Понад-Я” висуває ідеальний
стандарт, у зв’язку з чим сексуальність забороняється. Агресія
оголошується антисоціальною. “Воно” вимагає такого ступеня відмови від
сексуальності та обмеження агресії, яка несумісна з психічним здоров’ям.
Тому “Я” зводиться до ролі інструмента для виконання бажання “понад-Я”.
В результаті “Воно” стає ворожим щодо інстинктів і нездатним до
насолоди. Уявлення про “понад-Я” як джерело невротичного зла дає надію
на профілактику неврозів. Адже невроз виникає внаслідок вимогливості
“понад-Я”. Тут ні до чого моральний кодекс, який не можна застосувати на
практиці. Агресивність дитини повинна мати вихід у зовнішній світ, щоб
не повернутися всередину, наділяючи “понад-Я” рисами жорстокості.

Людське “Я” за самою своєю природою не є плідним фунтом для задоволення
інстинкту. Коли “Я” переходить від принципу задоволення до принципу
реальності, воно стає ворожою для інстинктів територією. А.Фрейд звертає
особливу увагу на боротьбу, яку ведуть на цій території “понад-Я” і
зовнішній світ проти імпульсів “Воно”.

До трьох найсильніших мотивів захисту від інстинкту (тривога “понад-Я”,
об’єктивна тривога) А.Фрейд додає ті, які виникають у подальшому житті
людини через потребу ”Я” в синтезі. Доросле “Я” вимагає певної гармонії
між своїми імпульсами, внаслідок чого виникає низка конфліктів, зокрема
між гомосексуальністю і гетеросексуальністю, між пасивністю і активністю
і т.д.

Якщо інстинкт дістає задоволення, незважаючи на протидію “понад-Я” або
зовнішнього світу, виникають первинне задоволення і вторинна
незадоволеність як наслідок почуття вини, що йде від несвідомого, або
кари, що здійснюється зовнішнім світом. Такі ж причини лежать і в основі
захисту “Я” від афектів. Таким чином, засади захисту проти афектів
лежать у конфлікті між ”Я” та інстинктом.

А.Фрейд намагається класифікувати різні захисні механізми у зв’язку з
конкретними ситуаціями, що провокують тривожність. Дослідниця переконана
в існуванні зв’язку між захисними діями “Я” проти зовнішньої та
внутрішньої небезпеки.

Ставиться питання: яким чином “Я” розгортає свої захисні механізми, чи
будується боротьба проти зовнішніх сил за взірцем боротьби з
інстинктами? Зокрема, дитяче “Я” може зберегти своє існування, лише
захищаючись із двох боків. У захисті від інстинктів “Я” керується
власними законами і піддається впливу самих інстинктів. За допомогою
механізмів сублімації “Я” досягає своєї цілі — відхилення інстинктивних
імпульсів від їхньої чисто сексуальної мети до такої, яку суспільство
вважає більш “високою”.

Саме існування невротичних симптомів указує на те, що “Я” зазнає
поразки. “Я” перемагає, коли його захисні засоби досягають своєї мети,
тобто обмежують розвиток тривоги й незадоволення і так перетворюють
інстинкти, що навіть за тяжких умов забезпечується якийсь ступінь
задоволення. А це в свою чергу дає змогу підтримувати гармонійні
стосунки між “Воно”, ”понад-Я” і силами зовнішнього світу.

Повернімося до ідеї класифікації захисних механізмів і наміру їх
систематизувати: необхідно знайти чітку лінію їхнього постання, їхню
внутрішню логіку, що, на перший погляд, видається мало ймовірним.

Зробимо спочатку перелік захисних механізмів, аби потім упорядкувати їх
на логіко-психологічних засадах. Це буде регресія, витіснення,
форігування реакції, ізоляція, знищення, проекція, інтроекція, боротьба
“Я” з самим собою, перетворення, сублімація.

Загальний смисл регресії полягає у поверненні людини до попередніх
психічних станів або способу дії. Суб’єкт намагається уникнути тривоги
через повернення на найбільш ранню стадію лібідозного та егорозвитку.
Можливість такого акту пояснюється тим, що більш ранні патерни поведінки
залишаються альтернативними способами функціонування. Водночас регресія
не є життєздатним та ефективним захисним процесом, оскільки вона
примушує індивіда переживати тривогу, властиву тій стадії, до якої він
здійснив регресію. Тому регресія викликає подальші захисні засоби, які
мають зберегти “Я” від її наслідків. Малювання перетворюється на
забруднення матеріалу, допитливість — на вуайєризм або жадібність.

Витіснення — це перехід небажаного імпульсу до сфери несвідомого, що
інколи призводить до галюцинаторного здійснення бажань. Витіснення
нагадує дамбу, яка стримує потік річки.

Формування реакції є таким захисним процесом, за допомогою якого
неприйнятний імпульс долається шляхом посилення (гіпертонії) протилежної
тенденції. Формування реакції є основою сублімації, коли інфантильний
імпульс не витіснено, а трансформовано.

Ізоляція постає в сукупності дій, коли суб’єкт ізолює певну неприємну
подію, аби вона не стала частиною його досвіду. Ізоляція пов’язана з
розщепленням і дисоціацією. Людина здійснює тимчасову паузу, протягом
якої нічого не сприймає і не робить. Тоді асоціативні зв’язки
пригнічуються або перериваються, а саме переживання позбавляється своєї
сили і не відтворюється в звичайних процесах мислення.

Знищення — захисний механізм, який дає змогу суб’єкту робити так,
начебто попередньої думки або дії зовсім не було. Знищення скоєного
звичайно має місце в нав’язливих ритуалах.

Проекція (буквально — кидання від себе) — термін, який у психіатрії та
психоаналітиці означає сприймання психічного образу як об’єктивної
реальності. Відбувається локалізація в уяві внутрішнього в зовнішньому
об’єкті. Перед проекцією здійснюється заперечення, тобто індивід не
визнає, що у нього є певні почуття, бажання, і стверджує, що вони є у
когось іншого. Проекція внутрішніх об’єктів полягає у приписуванні
почуттів до себе комусь із оточення. Наприклад, параноїдний хворий
проектує свої гомосексуальні почуття на когось іншого і заперечує, що
любить особу чоловічого роду, стверджує, що той ненавидить його і т.ін.
При цьому, наприклад, М.Клайн тлумачить проекцію як нормальний спосіб
розвитку.

Інтроекція — процес, за посередництва якого функція зовнішнього об’єкта
бере на себе його психічне уявлення, внаслідок чого відношення з
об’єктом “зовні” замінюються відношеннями з уявлюваним об’єктом
усередині себе”. Відповідну психічну структуру називають по-різному:
інтроект, інтроекційований об’єкт. За нею може йти вторинна
ідентифікація “понад-Я”, утворюючи інтроекцію батьківських фігур, і
об’єкт можна розкласти на складові інтроекти: хороший (поганий),
внутрішній батько (мати). Інтроекція є і захист, і нормальний прогрес
розвитку: захист — оскільки зменшує сепараційну тривогу, прогрес
розвитку — оскільки сприяє автономізації суб’єкта.

Боротьба “Я” з самим собою постає як процес, в якому спостерігаються
протистояння і певна протидія на зовнішньому та внутрішньому рівнях
функціонування “Я”. На зовнішньому рівні (мається на увазі рівень,
зовнішній відносно самої структури “Я”, проте той, що охоплює
суб’єктивний психологічний пласт буття людини) відбувається протистояння
між мотивуванням і діями, очікуваннями та досягнутим тощо. На
внутрішньому рівні має місце протидія (активна й пасивна, актуальна та
потенціальна тощо) між структурами самого “Я”: “ід “, “его ” та
“суперего “.

Перетворення пов’язане насамперед зі змістовим або структурним
змінюванням психічної енергії, яка актуально переживається суб’єктом і
має негативний знак, на той вид психічної енергії, що визнається
суб’єктом як більш гармонійний та привабливий. Процес перетворення може
здійснюватись як цілком неусвідомлюваний, а також як спеціально
організований та “технологічно” (через певну систему засобів і прийомів)
забезпечений суб’єктом.

Сублімація — пов’язаний з розвитком процес, за допомогою якого
інстинктивні енергії отримують розрядку в неінстинктивних формах
поведінки. Сублімація включає в себе: а) переміщення енергії з дій та
об’єктів первинного (біологічного) значення на дії та об’єкти меншого
інстинктивного значення; б) перетворення якості емоції, що супроводжує
діяльність, за якого вона стає “десексуалізованою” і
“деагресифікованою”; в) звільнення діяльності від диктату інстинктивної
напруженості. Деякі визначення сублімації містять елемент соціального, а
саме: справлені сублімації є соціальне прийнятними. Інтелектуальна
допитливість розглядається як сублімація сексуальних інстинктів,
оскільки: а) вона звернена на не сексуальні предмети; б) задоволення, що
її супроводжує, має не сексуальний характер; в) зміна її інтенсивності
не залежить від інстинктової напруженості. Поняття сублімації спрямоване
на пояснення розвитку вищих функцій із нижчих, і за основу береться два
види доведення: виникнення нових інтересів і здатностей під час курсу
психоаналітичного лікування; виникнення регресивних симптомів у осіб з
невротичними розладами. У випадку інтелектуальної допитливості
сублімація означає або збільшення цієї допитливості, що пов’язане з
пригніченням у дитинстві, або рецидив тенденцій вуайєризму, чи скажімо,
переїдання у пацієнта, який до невротичного зриву виявляв дослідницький
склад розуму.

Вихідними поняттями для розуміння захисту є поняття агресії, нападу,
складних ситуацій тощо. Агресією інколи називають гіпотетичну силу
інстинктивного характеру, що є причиною тих чи інших дій та почуттів.
Подекуди агресію розглядають як антитезу лібідо і в цьому значенні
розцінюють її як руйнівний потяг. Є визначення агресії як реакції на
фрустрацію. В аналітиків є тенденція прирівнювати агресію до ненависті,
деструктивності й садизму. Відоме також і традиційне її розуміння як
динамізму, самовпевненості, експансивності, потягу. У пізніх працях
З.Фрейда агресія вже береться як похідна інстинкту смерті. Егопсихологія
використовує терміни агресифікації та деагресифікації співвідносно з
лібідизацією та делібідизацією. Біологію агресивної поведінки детально
вивчав К.Лоренц.

Захисні механізми психіки (або, більш точно, захисні форми поведінки) є
результатом неможливості звичайної відповіді організму людини на вимоги
та обставини середовища — як природного, так і суспільного. Термін
“захист” виражає своєрідну оборону живої істоти і має різні форми свого
прояву. Мова має йти про те, щоб подати захисні механізми в їхній
логічній послідовності, що А.Фрейд свого часу вважала неможливим. Проте
феноменологічна логіка дає в руки дослідника належне керівництво для
вирішення цього питання.

Перша форма відповіді — це спроба активної протидії людини несприятливим
подразникам середовища, аби зберегти гідність існування (щось на зразок
“загального адаптивного синдрому” у тлумаченні Г.Селмі). Аналогічно
цьому можна говорити про “захисний синдром”, який об’єднував би в собі
всі феномени захисту як своєрідні форми поведінки.

Оскільки суб’єкт психічного життя сприймає з навколишньою середовища
його загрозливі феномени та акції, він сповнюється рішучості категорично
подолати їх, що виступає ідеальною формою такого подолання. Загрозу слід
знищити цілком, хоч би в якій формі вона виступала. Мова йде про нищівну
відсіч агресивним намірам середовища, про їх ліквідацію — безкомпромісну
й остаточну. Це й стає можливим через рішучі тотальні дії. що формуються
як: 1) агресія, або превентивний напад, що має своєю метою повне
знешкодження супротивника, а може й використання його потенціалу у своїх
намірах. Оскільки повне знищення супротивника позбавить вихідний суб’єкт
його життєвої опори, агресія відступає у своїй рішучості і прямує до 2)
регресії у формі мотиваційній і дійовій, а також в оцінці ситуацій та
післядії. Гідності особи завдано серйозного удару. Вона звертається до
вияву ранніх форм поведінки. Це і є певна форма відступу — відступу
нещасної особи з її нещасною свідомістю; полегшення цього стану можливе
завдяки його певному неусвідомленню або метаморфозі особи до рівня
блазня. Мова йде про ліквідацію будь-якої претензії на домінування у
світі.

Гідність особи може бути збережена саме через 3) витіснений життєвих
претензій та намірів домінування в несвідоме. Проте, згідно ..?
магістральною концепцією фрейдизму, витіснення продовжує робити свою
підступну справу і призводить до неврозу як результату стримування,
блокування потягів. Витіснення не залишається байдужим до проявів
активності і вносить у неї певну дезорганізацію. Тому 4) формування
реакції здійснюється під тиском двох сторін: потреби виявляти свої
потяги і блокування прямого й відвертого вияву. Тоді постають, за
З.Фрейдом, помилкові дії. Помилковість — це тільки їхня зовнішня ознака.
Слід говорити, точніше, про поведінкову рівновагу, пов’язану з певними
поступками, компромісами тощо.

Невдачі життєвих проявів, блокування активності у вираженні
неповторності особи призводять до її вимушеної 5) ізоляції, адже особа
не має можливості продуктивного спілкування з іншими. Оскільки особа не
може виявляти себе в ізоляції від інших, може йтися про 6) знищення її
індивідуальності як втрату самобутнього вираження особи в її вчинках.
Те. що особа може ще робити, — це здійснювати 7) проекцію своїх
нереалізованих сил на інших людей. Мова має йти також про проекцію в
людині злого начала будь-яких істот. Ці тенденції виштовхуються із
суб’єктивності вихідного суб’єкта, щоб потім побачити їх в інших.
Усвідомлення існування самої проекції може призвести людину до
самонегації, до всезагальної ворожості.

Зворотним явищем буде 8) інтроспекція, коли відношення з зовнішнім
об’єктом заміщуються об’єктом уявним, що може сприяти збільшенню
відчуття автономності суб’єкта. Феноменологічно це означає, що людина
будує свій автономний внутрішній світ, надаючи йому перевагу над світом
зовнішнім, тікає, зокрема, у світ своїх мрій, сподівань і т.д.

Уже в межах проекції виступають моменти 9) сублімації: перетворення
спрямованості дій з однієї сфери в іншу. Сублімація дає можливість
людині на ґрунті природних потягів створювати навколо себе культурний
ореол, тобто перетворювати енергію природного ґатунку в культурну.

Таким є внутрішній зв’язок захисних феноменів між собою, їхня
феноменологія полягає в тому, щоб здійснювати перехід від природного до
культурного, але при цьому встановлюється зв’язок між самими культурними
феноменами.

Мова може йти також не просто про захисні механізми, коли сила
зовнішнього світу переважає сили внутрішнього, а про механізми
перетворення зовнішнього світу на ґрунті механізмів внутрішніх так, щоб
цей зовнішній світ відповідав потребам суб’єкта.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020