.

Кібернетика як феномен культури. Пропедевтика кібернетизму в психології: "розумний робот". Н.Вінер (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
212 1399
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Кібернетика як феномен культури. Пропедевтика кібернетизму в психології:
“розумний робот”. Н.Вінер

Кібернетику було визначено як мистецтво управління, як науку про
управління, зв’язок, переробку інформації. Кібернетичні системи почали
розглядати незалежно від їх матеріального втілення як автоматизовані
регулятори в техніці, людському мозку, біологічних популяціях, людському
суспільстві загалом. Кожну кібернетичну систему розуміли як таку, що
складається з елементів, які можуть сприймати, запам’ятовувати і
переробляти інформацію, а також обмінюватися нею.

Теоретичне ядро кібернетики склали: інформаційна теорія, теорії
алгоритмів, авторацій, оптимального управління, поділу образів. Постала
також проблема сигналу (трохи забули, що вона задовго до кібернетики
була розвинена в павловській науковій системі, й принцип сигналізації
став осередком учення про умовні рефлекси). Технічними засобами
вирішення задач кібернетики стали ЕОМ. А сам мозок розглядали як
обчислювальну машину (Вінер, Берклі та ін.).

Фізикалізм, механіцизм, біологізму-техніцизм як панівні форми наукового
світогляду поповнюються в середині XX століття своєрідним їхнім синтезом
— кібернетизмом. Постає кібернетичний світогляд, характерний для
початкових стадій розвитку кібернетики, як у свій час мали світоглядне
значення біхевіоризм, рефлексологія, фрейдизм (психоаналіз).

Засновники кібернетики і перше покоління їхніх учнів виявляли ейфорію
щодо ролі цього напряму науки і техніки в суспільстві, особливо стосовно
прогресу людства. “Розумні машини”, мовляв, допоможуть людині зробити
розумним життя. Епоха Просвітництва теж шукала такий розум як основу
життя, щоб зробити останнє розумним. І це здавалося простою справою,
адже ідеал завжди напоготові. І ось нові сподіваний. Розумні машини
мають скоригувати роботу людського розуму, уникнути його обмежених
можливостей (зокрема у швидкості розумових операцій, а найбільше — в
об’єктивності підрахунків), відтак відкривається можливість створити
формулу щасливого життя, відкинувши короткозорість політиків. Технологія
індивідуального і суспільного життя має бути обчисленою і здійсненою на
об’єктивних засадах з урахуванням, зокрема, принципу гедоніс (насолоди).
Почалася відкрита і прихована боротьба між політиками та кібернетиками.
У кожного з них було своє гедоне. У кібернетиків — це підпорядкування
загальному кібернетичному способу і смислу життя. Адже кібернетика — це
дисципліна про управління в живих і неживих системах (за допомогою
сигналів).

Запозичивши свідомо й несвідомо схеми структур та функцій у
життєдіяльності організму, в його розвинутих, вищих формах, здійснивши
абстракцію від безконечності та незбагненності роботи живого тіла та
його психічних здатностей, кібернетика, як бумеранг, ударила цією
абстрактною схемою по психології, послідовно перетворивши саму психіку
людини в ЕОМ.

Ідея управління людським життям вирішувалася політиками просто: держава
повинна мати свого кормчого (кібернетикос). Кібернетики, навпаки,
прагнули замінити одноосібне волюнтаристське управління управлінням на
суто наукових засадах. Кібернетика корелює з різними науками і, таким
чином, об’єднує їх у творчому синтезі.

Цілком закономірно виникає кібернетичний напрям у психології. Як і за
часів рефлексології, здійснюється спроба зведення термінів психологічних
до кібернетичних. Штучний мозок, який відображає те спільне, що є в
кожної людини, але інтенсифікує розум людський, стає панацеєю від усіх
лих індивідуального і суспільного життя.

Появі кібернетики сприяли певні тенденції розвитку науки. Поряд із
розчленуванням єдиної науки про людину відбувається її інтеграція.
Психологія у цій справі посідає одне з почесних місць.

Норберт Вінер зазначає характерну для XX століття спеціалізацію вчених.
Найбільш плідними для наук є “нічийні території”. Після Лейбніца вже не
було вчених-енциклопедистів. У XX столітті їхня компетенція дедалі
більше звужується. Не всі вчені можуть назвати себе математиками,
фізиками, біологами, психологами. Вчений або тополог, або акустик, або
спеціаліст у галузі твердокрилих. Він знає добре “жаргон” свого фаху та
відповідну літературу. В одній галузі не знають результатів досліджень
інших. Але саме пограничні сфери мають багаті можливості. Тут має
виступити колективний розум учених. І кібернетика дає великі можливості
для об’єднання різних галузей науки. З цією метою вона, зокрема,
використовує принцип зворотного зв’язку.

Різниця між заданим і фактичним рухом використовується як новий вхідний
сигнал, що примушує частину обладнання, яка регулюється, рухатись так,
щоб фактичний рух дедалі більше наближався до заданого. У філософії та
психології ця ідея виступає надто давньою (ідея карми як кари за
заподіяне зло і т. п.), її описано ще в “Магабгараті”.

Сучасне вчення про синапс показує морфологію, схожу на будову
обчислювальної машини. Пам’ять у живих істот має суттєві паралелі при
створенні штучних органів пам’яті для машин.

Математики, фізіологи, конструктори дійшли висновку про необхідність
розробки загальної для всіх термінології. Але значно раніше таку спробу
здійснив І.П.Паелов.

Згідно з класифікацією наук, поданою Ж.Шаже і Б.Кедровим, психологія
перебуває в центрі класифікації за схемою трикутника. Навколо, по боках
трикутника, розташовуються природничі, гуманітарні й математичні науки,
що докорінно заперечує стару кантівську класифікацію лінійного типу.
Піаже показав велику інтегруючу силу психології у міждисциплінарній
взаємодії. Можна сказати, що й сама кібернетика виконувала аналогічну
функцію творчого об’єднання різних дисциплін.

Ця узагальнююча функція кібернетики має велике соціальне звучання.
“Розумні машини” виступають своєрідними суб’єктами соціальної
активності. Вінер порівнює машини з рабами, але, на його думку, вони не
мають рабської жорстокості. Тому не можна уявити заздалегідь, чи стануть
ці машини благом або злом. Він згадує роман С.Бетлера “Ереван” про
фантастичну державу, з якої машини було вигнано за те, що вони завдавали
більше шкоди, ніж чинили добра. Що ж сказати про сучасні понадшвидкі
обчислювальні машини, які становлять собою своєрідну центральну нервову
систему, здійснюючи автоматичне управління?

Вінер застерігав щодо можливостей використання кібернетики у згубних для
людства цілях. Але “процес пішов”. Правда, вчені можуть обмежити
завдання кібернетики далекими від війни та експлуатації цілями, зокрема
фізіологією і психологією. Та поза волею вчених кібернетика може сприяти
концентрації влади, яка за законами свого існування зосереджується в
руках людей, що не гребують ніякими засобами для досягнення своїх цілей.

Щоб підняти машину до рівня людини, треба було водночас опустити людину
до рівня машини. Першу справу здійснювали вчені, другу — політики. І всі
вони мали свою рацію. У протилежному випадку вчені не були б ученими, а
політики —.політиками. Кожному своє. Вони допомагали одні одним.

XVII і початок XVIII століття — період винаходу годинника. Кінець XVIII
і все XIX — вік парових машин. XX століття є епохою зв’язку та
управління на основі ідеї сигналу. А в цьому і психологія бачить свої
першочергові завдання. Сучасні автомати мають зв’язок з зовнішнім
світом: сприймання вражень і використання відповідних дій. Вони мають
органи чуття, органи виконавчі — певний еквівалент нервової системи, що
об’єднує передання інформації від перших до других. Функціонування
автоматів і фізіологічних систем можна охопити однією теорією досить
узагальнюючого значення.

У новій формі постала стара суперечка про віталізм (теологію) та
механіцизм. Чи зможуть машини робити все те, що роблять люди? Чи є між
ними принципова різниця? Вінер вважає, що всі чвари між віталістами і
механіцистами можна здати в архів погано сформульованих питань. Якщо
бути послідовним, то треба здати в архів усю світоглядну, філософську
проблематику як погано сформульовану (немовби людина могла це
сформулювати інакше!).

У своїх власних, посейбічних межах кібернетика здійснювала настанови
футуристів про панування машини над людиною. Підняти машину до рівня
людини означало насамперед приділити достатню увагу зворотного зв’язку,
що в плані історико-психологічної концепції означає — ствердити період
принципу післядії. Для ефективного впливу на зовнішній світ треба мати
не тільки хороші ефектори (виконавчі органи), а й контроль нервової
системи за якістю виконання руху. Схожу ситуацію можна бачити і в
механічних системах. Вінер говорить про ланцюги зворотного зв’язку, не
згадуючи при цьому ідеї, висловлені Дж.Дьюї стосовно рефлекторної дуги
та необхідності заміни цієї ідеї ідеєю рефлекторного кільця. Згадується
лише у зв’язку з цим регулятор парової машини, який було вивчено
К.Максвеплом.

Зворотний зв’язок, спочатку відкритий у живих системах, було перенесено
на машинний організм. Вінер назвав цей зв’язок антиципаційним. За 100
років до цього проблему зворотного зв’язку було вирішено Г.Спенсером —
найбільше в “Основах психології”. Тепер цьому зв’язку надається
універсальний характер, і він присутній усюди, де тільки є “розумна
дія”, що враховує результат. Зворотний зв’язок набув загальнонаукового,
методологічного значення. Управління в живих організмах і неживих
системах здійснюється за допомогою інформативного зворотного зв’язку.

Цей зв’язок властивий гомеостазу, він є необхідним для продовження
життя. На жаль, кібернетика у своїх витоках була тісніше пов’язана з
фізіологією, ніж із психологією. Остання могла б дати більше для
розуміння управління, зворотного зв’язку тощо, особливо — враховуючи
теорію вчинку, вчинкового осередку в історії та теорії психології.
П.К.Анохін. створюючи теорію функціональних систем, мав на увазі більше
психологічні феномени, ніж фізіологічні, і мислив при цьому в термінах
кібернетики, тобто загальнонаукових.

Вінер говорить про зворотний зв’язок між зором і м’язами у людини. Вони
входять у взаємодію і роблять можливим акт бачення. Відтак робиться крок
до з’ясування принципу розпізнавання образів, а далі — утворення
загальних понять, або уявлень. Досягнення кібернетики дали можливість
“протезувати” зовнішні відчуття, вирішувати проблеми психології та
психіатрії. Вінер зазначає, що за допомогою машини можна встановити
різницю між розладами мозку — функціональними та органічними.
Основоположник кібернетики знаходить аналогії між патологічними
процесами і тими розладами, що трапляються в механічних та електричних
обчислювальних машинах. Розкривається також аналогія між роботою машин і
застосуванням психоаналітичних методів лікування. Тобто здійснюється
переведення на кібернетичні поняття психопатологічних явищ, що
аналогічно свого часу робив Павлов, замінюючи поняття психологічні
фізіологічними (по суті кібернетичними). А Вінер відшукує в живому такі
моделі, якими послуговуватиметься кібернетика.

Проблеми інформації, зокрема мови, громадського життя тощо, вирішуються
також у стилі кібернетики. Життєздатність людських спільнот залежить від
характеру обміну інформацією. Створення теорій ігор Дж.Фон Нейманом і
О.Моргенштерпом було моделлю, яка дуже спрощено показує, як відбувається
вчинкова взаємодія між людьми, кожен з яких досягає своєї цілі, хоч
турбується насамперед, як йому здається, про цілі інших. Психічне життя
не тільки однієї людини в групі, а й суспільства в цілому можна розуміти
як гру. Згодом цій проблемі приділив значну увагу Й.Гейзінга у праці
“Людина, що грає”,

Усі форми людської життєдіяльності постали як вияви інформаційного
процесу. Будь-який організм, у тому числі суспільний, скріплюється
засобами набуття, використання, зберігання і передання інформації. Хоч є
суспільства, які “перекривають” інформацію, звужують інформаційний
простір, але це лише підкреслює важливість інформації як такої.

Колись схоласти питали: “Чи може Бог створити такий камінь, який би він
сам не зміг підняти?” В.Ешбі, наприклад, вважає, що можна створити
машину, яка буде більш розумною, ніж її творець. Мова йтиме про те, що
таке розум. Якщо Ешбі бере його тільки у функції адаптації, то можна
створити такий гомеостат, який буде пристосований до середовища краще,
ніж розумна істота. Але ж збагнути розум тільки як адаптивний акт було б
великим його обмеженням, що стало б на перешкоді визнанню призначення
людини у світі. Хоч би якою розумною була машина, вона буде не живою, а
лише аналогом живого, який, утім, може виконувати інтелектуальні та
деякі інші функції.

Можна порівняти віперівські праці “‘Кібернетика” (1947 р.) та “Бог і
Голем” (1963 p.), щоб побачити, як змінюється ідеологія цього напряму —
від визнання універсальності кібернетики в її значенні для життя людства
до її розуміння в її власних межах. Таким с хід кожного наукового
спрямування з його ідеологізацією, або іррадіацією методології на
близькі й далекі галузі тощо.

Науки про управління дуже близько підходять до рубежів релігії. Але
Вінер не допускає., щоб поставити на одну дошку Бога і людину. Цей акт
був би блюзнірством. Треба зберегти гідність людини — основний нерв
людської особистості. Разом із тим для прогресу знання Вінер рекомендує
розуміти саму людину як механізм, і тільки такий підхід приведе до
наукового прогресу. А якщо показувати тільки специфіку людини, не
зводячи її діяльність до механічних принципів, то справа не зрушиться з
місця. Табу на таке тлумачення треба відкинути.

При цьому Вінер зауважує, що він є машинопоклонником. Світ автоматів
може взяти на себе найважчу частину розумової діяльності. Віддайте
людині людське, обчислювальній машині — машинне. Отже, прогрес людської
творчості полягатиме в тому, щоб разом з установленням специфіки людини
показати можливості машинного до неї підходу. Творча активність Бога,
людини і машини певною мірою може бути порівняна.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020