UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКанонічні форми психічного та психічних феноменів (реферат)
Авторdimich
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3633
Скачало170
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

Канонічні форми психічного та психічних феноменів.

 

Характерологічний канон. Оскільки характер є своєрідною однобічністю

людини, він має бути подоланий, відтак людина у своєму життєвому каноні

залишається "без характеру". Мстивість, улесливість, самовідданість,

закохуваність, підступність та інші негативні й позитивні риси є

характерною однобічністю людини, але разом із тим її своєрідністю,

виявленням індивідуального. Мальдівський характер — це разюча

однобічність людини, чим вона відрізняється від інших. Гегель

протиставляв цим однобічностям шекспірівські характери, а також

гомерівські. Поглиблення характеру є поглибленням однобічності,

непримиренності до інших характерів. Звідси драматизм існування людини,

загроза цьому існуванню як такому.

 

Відсутність характеру — безхарактерність — є прямою протилежністю

характерологічної однобічності. Це — чехівська "Душечка", яка моделює

характери своїх чоловіків, а свого власного не має. Разом із тим це не

характерологічна порожнеча, а можливість бути усім. Це певна

пластичність у відносинах з іншими людьми.

 

Бути в іншому, бути іншим як здатність перенесення в іншу істоту —

велика здатність: здатність розуміти іншого, співпереживати йому, а

також (а це, мабуть, головне) — здатність відданості йому. Мова має йти

про те, щоб у цьому ''бутті для іншого" утримати свою індивідуальність,

творчу неповторність як єдино можливу базу глибокого спілкування з

іншим.

 

Характер переходить у творчу індивідуальність. А вона, будучи в усьому,

має можливість залишатися самою собою. Це начебто повернення до певної

характерологічної обмеженості, але остання знімається за певних умов.

Таким є характер гомерівського Ахілла. Він переноситься в усе, але

залишається самим собою. Він є особистістю. Саме вона, а не характер,

утримує свою неповторну індивідуальність і при цьому має здатність

перевтілюватися в іншу.

 

Бути в іншому — означає бути у своїй глибині, адже саме через неї можна

досягти суттєвої комунікації з іншим. Люди відрізняються поверховим;

коли вони осягають свою буттєву глибину, то знаходять спільну мову. Ця

єдність глибини і спільної мови, єдність екзистенціально-неповторного і

будь-якого спілкування є ґрунтом долання характерологічної однобічності,

коли людина стає особистістю, тобто, будучи в усьому, залишається самою

собою. Люди відрізняються поведінкою, вони ворогують, адже не бачать

спільної екзистенціальної основи, її осягненням є характерологічний

канон.

 

Мова має йти про те, щоб довести кожну психічну функцію, здатність до

канону — тобто до повноти її вираження. Пошук повноти переповнює Фауста.

Тому "фаустівська душа" є душею канонічною. Це разом із тим: повнота

феноменологічного розгляду. Відтак гегелівська феноменологія має бути

першою в історії становлення канонічної психології.

 

Життєвий шлях людини, доведений до поняття ортобіозу, є також

відповідним каноном. І.Мечніков говорить про таке досягнення людиною

повноти, вичерпаності існування, коли у неї виникає природна потреба

небуття. І цим ніби знімається трагедійність людського існування.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ