.

Конкуренція та порочне коло людської культури. Ілюзія катарсису в боротьбі за існування. К. Горні (1885 — 1952) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
147 1964
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Конкуренція та порочне коло людської культури. Ілюзія катарсису в
боротьбі за існування.

К. Горні (1885 — 1952)

Карен Горні відома як дослідниця найнагальнішої для XX століття
проблеми: неврози, що породжуються культурою. Вона немовби розвиває
фрейдівський аспект критики культури, ставлячи посеред цієї культури
індивіда, особистість. Антагонізм між культурою та індивідом виражається
у страху, базовому глобальному страху, що переслідує людину з раннього
дитинства. Ворожість культурного оточення і викликає цей страх. Фрейд і
Адлер указали на первісну натуральну агресивність людини. Горні
намагається з’ясувати саме культурні джерела страху людини в лоні
культурного оточення. Початок теорії Горні можна виявити в колоритному
есе “Культура і неврози”, опублікованому в 1936 році в одному з
американських соціологічних журналів.

Якщо раніше у психоаналітичному тлумаченні неврозу наполягали насамперед
на драматичній симптоматичній картині, то Горні бачить справжнє джерело
психічних розладів у характерологічному неспокої, хвилюванні. Вона
вважає, що симптоми є результатом конфліктуючих рис характеру і що без
виявлення та випрямлення невротичної характерологічної структури неврози
не піддаються лікуванню. Якщо аналізувати ці риси характеру у значній
кількості випадків, то вражає те, що за наявності яскравого контрасту до
дивергенції, неузгодженості симптоматичних картин труднощі характеру
незмінно центруються навколо тих же самих базових конфліктів.

Горні бачить проблему саме у змісті конфліктів. Цей зміст і приводить до
думки про важливість культурних компонентів, у зв’язку з чим слід
поставити питання про формування неврозів під впливом культурних
процесів. Це відбувається тим же шляхом, що й формування “нормального”
характеру. Якщо це так, то справа полягає в тому, в якій мірі слід
модифікувати фрейдівську позицію про відношення між культурою і
неврозами.

Горні пропонує (з певним огрубленням) ряд характеристик, що типово
повторюються в усіх людських неврозах. Вона намагається довести, що
невротична особистість потрапляє в порочне коло. Оскільки немає
можливості уявити в деталях фактори, що приводять до цього порочного
кола, Горні бере одну надзвичайно важливу рису, хоча в дійсності існує
комплексний продукт низки співвідносних розвинених психічних факторів.
Ця головна риса пов’язується зі змаганням, конкуренцією, або, прямо
кажучи, з боротьбою за існування на рівні соціальних відносин.

Проблема конкуренції, суперництва постає для Горні як постійний центр
невротичних конфліктів. Перед кожною сучасною людиною стоїть питання,
яке місце зайняти в суспільстві соціальної конкуренції. Для невротичної
особи це становище набуває таких вимірів, які перевищують дійсні незгоди
і мінливості долі. Горні показує три напрямки, по яких розвивається
відношення невротичної особи до світу соціального суперництва.

1. Існує постійне зіставлення з іншими навіть у ситуаціях, які не
вимагають такого зіставлення. Поза як бажання перевищити інших є
істотним для всіх конкурентних ситуацій, невротик порівнює себе з
особами, які ніякою мірою не виступають навіть потенціальними
конкурентами і не мають з тім спільних цілей. Так питання про те, хто
більш розумний, більш привабливий, користується більшою популярністю,
стосується будь-кого, незалежно від обставин, стосунків, які можуть бути
навіть продуктивними.

2. Змістом невротичних амбіцій не є простий успіх або створення
якої-небудь цінності. Слід бути абсолютно кращим в усьому. Проте ці
амбіції існують головним чином у фантазіях, які можуть або не можуть
бути усвідомленими. Рівень їхньої усвідомленості має широку амплітуду
щодо різних людей. Амбіції можуть з’явитися тільки у випадкових спалахах
фантазії. У невротиків не спостерігається ясно усвідомлюваного виконання
сильної драматичної ролі. Амбіції значною мірою можуть пояснити
поведінку та окремі психічні реакції. Мотиви цих амбіцій не
задовольняються адекватними зусиллями, які повинні привести до
реалізації мети. Амбіції перебувають у дивному контрасті відносно
затримок, перешкод у роботі, відносно присвоєння собі лідерства,
відносно всіх засобів, за допомогою яких ефективно забезпечується успіх.
Існує багато шляхів, якими ці фантазійні амбіції впливають на емоційне
життя особистості: надмірна чутливість до критики, закривання очей на
невдачі і т.п. Останні не обов’язково мають бути дійсними. Зокрема,
успіх інших осіб відчувається як власна невдача.

Конкурентну спрямованість Горні виявляє не тільки у відношенні до
зовнішнього світу. Вона інтеріоризується і виступає постійною міркою для
“Я-ідеалу”. Фантазійні амбіції постають у цій сфері як рухливі
(ексцесивні) і стійкі вимоги до самого себе. Невдачі під знаком цих
вимог спричинюють депресії і роздратування, схожі на ті, які виникають у
стані конкуренції з іншими людьми.

3. Як третій напрямок, Горні висуває сукупність ворожих стосунків, які
включаються в невротичну амбіцію. Оскільки інтенсивна конкуренція
імпліцитно містить у собі елементи ворожості, поразка конкурента означає
власну перемогу. Реакції невротичних особистостей визначаються
ненажерливістю та ірраціональністю: мовляв, ніхто у світі не може бути
більш розумним, впливовим, привабливим та популярним. Невротики стають
нерозсудливими, несамовитими або відчувають, що їхні власні спроби
приречені на марну трату зусиль, якщо хто-небудь напише кращу п’єсу або
науковий трактат, або відіграватиме помітнішу роль у суспільстві. Якщо
така настанова міцно вкорінена, можна спостерігати, наприклад, як такі
пацієнти розцінюють прогрес у лікуванні як перемогу аналітика і повністю
виявляються сліпими до того факту, що цей прогрес має життєве значення
для їхніх власних інтересів. В такому стані вони бажають аналітикові
невдач, підозрюють, що він може їх зрадити, відчувають небезпеку для
своєї поважної особи. Ці люди (мабуть, мова йде про людей узагалі в
сучасному цивілізованому світі) ніяк не усвідомлюють реалістичності
твердження “ніхто, крім мене”. Проте можна з упевненістю припустити, а
за належних обставин і завжди виявити цю спрямованість у
спостережувальних реакціях в аналітичній ситуації.

Така спрямованість легко приводить до страху перед помстою. Вона
виражається у страху перед успіхом, а також у побоюванні невдачі: “Якщо
я бажаю невдачі тому, хто має успіх, тоді я автоматично стверджую
ідентичні реакції у інших людей, відтак шлях до успіху включає ворожість
інших стосовно мене. Якщо я прагну здійснити мету, я терплю невдачу, я
буду знищений”. Успіх таким чином стає небезпечним, ризикованим, і
можлива невдача стає небезпекою, що її слід уникнути будь-якою ціною.
Стаючи на позицію невротика, Горні продовжує: враховуючи всі ці
небезпеки, здається, буде краще перебувати осторонь, поводитися скромно
й непомітно. В інших, більш позитивних термінах висловлюючись, цей страх
приводить до відходу від мети, досягнення якої неминуче веде за собою
конкуренцію. Такий безпечний прийом гарантується постійним, точно діючим
процесом автоматичного самостримування.

Самостримування виражається, зокрема, у ставленні до роботи, а також у
тих кроках, які необхідні для досягнення цілей: використати зручний
випадок, відверто поговорити з тими, хто має певні здатності, тощо. Це
може привести до ласування перед бажаннями. Особлива природа таких
гальмувань виявляється в тому, що ці особи можуть бути повністю здатними
до боротьби за справи інших, або просто за безособові мотиви. Тут Горні
наводить низку життєвих прикладів. Граючи на інструменті зі слабим
партнером, невротик буде інстинктивно грати гірше, ніж той, хоч в іншому
випадку він робив би це на більш високому рівні. Якщо невротик обговорює
якусь проблему з менше, ніж він, ерудованими людьми, він мимоволі
опускається до них. Він бажає бути позаду, не ототожнюючись з людиною
вищого рангу. Він не отримує вищу зарплату, виправдовуючи це різним
чином. Навіть його сновидіння перебувають під тиском потреби в
заспокоєнні. Замість користуватися свободою сновидінь для створення для
себе вищих ситуацій, невротик і тут бачить себе приниженим,
смиренно-покірним.

Процес самостримування не обмежується падінням активності в досягненні
тієї чи іншої мети, а веде до підриву самовпевненості, до використання
механізму самоприниження. Функція самоприниження в цьому розумінні
повинна відгородити людину від конкуренції. У більшості випадків
невротики не усвідомлюють свого дійсного приниження порівняно з іншими і
вважають цілком зрозумілою власну невідповідальність щодо бажаної мети.

Горні робить для себе капітальні висновки: наявність почуття
приниженості є одним із найбільш загальних психічних розладів, властивих
нашому часові й культурі взагалі. Генезис почуття приниженості властивий
не лише невротичній конкуренції. Це — комплексний феномен, який
визначається багатьма умовами. Але те, що вони виникають на ґрунті
конкуренції, слід вважати основоположним компонентом. Приниженість
походить від огиди тією мірою, якою вона є вираженням невідповідності
між піднесеними ідеалами та їх реальним здійсненням. Проте Горні
встановлює й інший факт: нестерпні відчуття в той же час виконують
важливу функцію заспокоєння своїх відштовхуючих спрямованостей. Цей факт
стає очевидним на основі спостереження за енергією, з якою ця позиція
захищається у разі нападу. Не тільки очевидність відсутності
компетентності або привабливості завжди переконує цих осіб, але вони
повинні дійсно стати переляканими або гнівними при спробі переконати
себе в наявності в них позитивних якостей.

Зовнішній вияв цих ситуацій може бути різним. Деякі особи остаточно
переконані в їхній незамінності і палко демонструють свою перевагу в
будь-якому випадку, проте видають свою невпевненість особливою
чутливістю до кожного критичного зауваження, до кожної протилежної
думки. Інші цілком переконані у своїй некомпетентності, небажаності,
нешановності. Вони зраджують свої дійсно великі запити тим, що реагують
з відкритою або замаскованою ворожістю на кожну фрустрацію їхніх
невизнаних вимог. Ще інші постійно вагаються у своїй самооцінці між
почуттям їхньої незамінності та переживанням, наприклад, щирого
здивування тим фактом, що хтось приділяє їм увагу.

Далі Горні малює порочне коло, в якому перебувають ці особи. Якщо не
помітити його і звести складність процесів, що відбуваються, до рамок
простого причинно-наслідкового відношення, психоаналітик не зможе
зрозуміти участі емоцій або надасть фіктивну важливість якій-небудь
причині.

У своїй принциповій основі порочне коло має такий вигляд. Власні невдачі
поєднуються з почуттям заздрості щодо більш успішних, більш забезпечених
тощо осіб. Ця заздрість може бути виявлена або пригнічена під тиском
того ж страху, який привів до придушення конкуренції та відходу від неї.
Це може бути повністю стертим із свідомості, пригніченим шляхом
субституції сліпого захоплення: це може бути відсунуто від свідомості
шляхом принизливої спрямованості в бік особистості, що розглядається.
Ефект усвідомлення, проте, виявляється в нездатності допускати в інших
те, що сам намагався заперечувати в собі. В усякому разі байдуже, якою
мірою заздрість придушено або виражено. Вона передбачає зростання
ворожості щодо людей і, відповідно, зростання страху, який тепер набуває
форми ірраціонального страху перед заздрістю з боку інших.

Горні показує природу цього страху, яка виявляється двома способами: 1)
вона існує незалежно від наявності або відсутності заздрості в даній
ситуації; 2) її інтенсивність пояснюється суміжністю з небезпеками, що
загрожують з боку заздрісних конкурентів. Цей раціональний бік страху
перед заздрістю завжди залишається неусвідомлюваним, принаймні у
непсихотичних особистостей. Ось чому він ніколи не коригується з боку
реально верифікуючого процесу і с дедалі більш ефективним щодо
підкріплення існуючих тенденцій заперечення.

З цих міркувань Горні робить єдиний можливий для неї висновок: почуття
власної нікчемності зростає, і зростає також страх. Таким чином. Горні
пропонує читачеві повернутися до початку, оскільки тепер фантазії мають
приблизно такий зміст: “Я бажаю бути більш могутнім, більш привабливим,
більш розумним, ніж всі інші. В такому разі я був би врятований і, крім
того, я зміг би перемогти їх і крокувати по їхніх тілах”. Таким чином
Горні показує зростаюче відхилення амбіцій у напрямку найбільшої
суворості, фантастичності й ворожості. Горні вважає, що цей пірамідний
процес має прийти до спокою, зупинитися під впливом різних умов,
здебільшого при надзвичайних витратах експансивності. Існує й такий
варіант: амбіційна людина робить поворот у бік подолання страхів перед
конкуренцією, але почуття недостатності, а також гальмування активності
залишаються з нею.

Тут Горні вважає необхідним зробити застереження. Зовсім не обов’язково,
що амбіція типу “ніхто, крім мене”, повинна викликати страх. В такому
разі питання ставиться так: під впливом якої спеціальної умови
викликається страх у невротичне конкуруючих людей? Такою умовою, за
Горні, є те, що невротики хоч і включені в той же самий рід
конкурентності, одночасно мають нестримну жадобу любові, прив’язаності
та поваги. Ось чому щойно вони здійснюють який-небудь рух у напрямку
самоствердження, конкуренції або досягнення успіху, вони починають
лякатися можливості втратити любов інших і вимушені автоматично
стримувати свої агресивні імпульси. Цей конфлікт між амбіцією і любов’ю,
прив’язаністю є однією з найтяжчих і найбільш типових дилем, притаманних
невротикам нашого часу. В цьому слід бачити центральний пункт теорії
Горні. Особливість втрачається як можлива екзистенціальна опора.

Горні запитує: чому ці два несумісних потяги так міцно присутні в одному
й тому ж індивідові? І пояснює це там, що ці потяги співвідносяться між
собою більш ніж одним способом. Найпростіше тлумачення цього відношення
полягає в тому, що обидва вони походять з тих же самих джерел, а саме —
страхів, і обидва слугують засобом заспокоєння проти страхів. Сила і
любов — обидві повинні бути охороною. Вони породжують одна одну,
обмежують одна одну і взаємно переозброюються. Ці взаємовідношення можна
спостерігати найбільш точно в аналітичній ситуації, але інколи вони
зрозумілі навіть з причинового розкриття життєвого шляху особистості. В
історії життя останньої Горні намагається знайти таку атмосферу
дитинства, в якій відчувається брак тепла й довіри, яка сповнена
загрозливих елементів — суперечки між батьками, несправедливість,
жорстокість, надмірні життєві турботи тощо. Горні розповідає про
випадки, коли маленькі діти раптом стають амбіційними після гострого
розчарування в їхній потребі любові. Згодом вони залишають амбіцію, щоб
полюбити. Зокрема, коли експансивні та агресивні бажання дещо стримані
.в ранньому дитинстві шляхом різного роду заборон, надмірна потреба в
заспокоюючій любові повинна відігравати велику роль. Як провідний
принцип поведінки це включає поступку бажанням і думкам. Це включає
також переоцінку значення для якоїсь особи вияву ніжності з боку інших
та залежність від таких виявів. Даний принцип передбачає й переоцінку
знаків відхилення, заперечення та реагування на такі знаки з побоюванням
та захисною ворожістю. Горні знову розкриває тут порочне коло, яке
приводить до посилення його складових компонентів. Схематично це має
такий вигляд:

Ці реакції пояснюють, чому емоційний контакт з іншими, який досягнуто на
базі страху, може бути в кращому випадку лише дуже хитким містком між
індивідами. Вони пояснюють також, чому таїли місток завжди не в змозі
здійснити для цих індивідів їхню емоційну ізоляцію. Це має, проте,
служити для боротьби зі страхами, щоб сприймати їх більш спокійно, хоча
й за рахунок психічного зростання і за умови, якщо обставини зовсім
сприятливі.

Горні ставить запитання: які спеціальні риси у нашій культурі
спричинюють часті випадки невротичних структур? Вона знаходить відповідь
у такому міркуванні. Ми, члени суспільства, живемо в конкурентній,
індивідуалістичній культурі. Чи можливі великі економічні та технічні
досягнення нашої культури в минулому і тепер лише на базі конкурентного
принципу — ці питання вирішують економіст і соціолог. Психолог має
показати особистісну ціну, яку ми платимо за конкурентні ситуації.
Характер усіх наших стосунків формується шляхом більш-менш відвертої
конкуренції. Вона має певну ефективність у сім’ї, школі, в соціальних
відносинах і навіть у любовній сфері. В останній конкуренція
розкривається двома способами: щире еротичне бажання часто затемнюється
або просто заміщується конкурентною метою буття, яка включає такі
поширені засоби, як любовне листування, поява на публіці з найбільш
бажаними чоловіком або жінкою, наявність коханців тощо. Конкуренція у
подружньому житті виявляється в тому, що обидва живуть у нескінченній
боротьбі за переважання, усвідомлюючи або не усвідомлюючи природу і
навіть наявність цієї боротьби.

Вплив на людські відносини такого суперництва пояснюється Горні тим
фактом, що суперництво легко створює заздрість щодо сильної людини та
презирство до слабого. Через ці ворожі напруження задоволення і
заспокоєння, які ми чекаємо від людських стосунків, виявляються
обмеженими, і людина стає більш або менш емоційно ізольованою. Горні
висуває припущення, що тут мають місце взаємно посилюючі взаємодії, і
саме тією мірою, якою незабезпеченість та незадоволеність у людських
стосунках примушують шукати задоволення та забезпеченість у честолюбних
прагненнях, і навпаки.

Інший культурний фактор, що має стосунок до структури неврозів. Горні
бачить у схильності людей, що впливає на переживання невдачі та успіху.
Ми звичайно пояснюємо успіх добрими особистісними якостями, такими як
компетентність, сміливість, заповзятливість. Оскільки ці якості
виявляються справді ефективними, люди нехтують двома істотними фактами:
1) можливість щастя суворо обмежена: навіть тоді, коли зовнішні умови і
особистісні якості є рівними, тільки порівняно небагато людей можуть
досягти успіху; 2) тут можуть відігравати роль інші фактори, наприклад
безцеремонність або випадковість обставин. Тією мірою як ці фактори не
враховуються в загальній оцінці успіху або невдачі, вони фактично
ставлять особу в ущербний стан, що впливає на її самоповагу.

Збентеження, зніяковіння, які виникають в цих ситуаціях, підсилюються
певним сортом подвійної моралі. Хоч у дійсності успіх викликає повагу,
незважаючи на засоби його досягнення, ми вчимося розглядати скромність і
невимогливість, схильність до самопожертви як соціальні та релігійні
доброчинності. І ми нагороджуємося за це похвалою і любов’ю. Відтак
наступні висновки. Індивід для конкурентної боротьби потребує якоїсь
дози агресивності. В той же час перед ним ставиться вимога бути
скромним, самовідданим, навіть здатним до самопожертви. Оскільки
конкурентна ситуація з включеними в неї елементами ворожості створюється
на основі підвищених потреб забезпеченості, шанси отримання захищеності
в людських відносинах зменшуються. Оцінка особистішої гідності цілком
залежить від досягнутого успіху; водночас можливості успіху обмежені, а
сам успіх великою мірою залежить від сили обставин або від особистісних
якостей асоціального характеру.

Горні протиставляє свій “соціальний аналіз” особистості класичному
психоаналізові, підсумовуючи сутність фрєйдівських поглядів таким чином.
Культура є результатом сублімації біологічно даних сексуальних та
агресивних потягів (сексуальних у розширеному фрейдівському розумінні).
Чим повнішим є придушення цих потягів, тим вищий культурний розвиток.
Оскільки здатність до сублімації обмежена, інтенсивне придушення базових
потягів без сублімації призводить до неврозу. Прогрес цивілізації
неминуче пов’язується із зростанням неврозів. Останні є ціною, яку
людство платить за культурний розвиток.

Теоретичні припущення, що містяться в цих міркуваннях, передбачають віру
в існування біологічно визначеної людської природи, або, більш точно,
віру в те, що оральні, анальні, генітальні та агресивні потяги наявні в
усіх людей приблизно рівною мірою. Відмінності в утворенні характеру —
від індивіда до індивіда, від культури до культури — стосуються
відмінностей сили, необхідної для придушення потягів, — з тим додатком,
що це придушення може й збуджувати різного роду потяги.

Як вважає Горні, точка зору Фрейда приводить до труднощів інтерпретації,
що пов’язується з двома групами даних: 1) історичні та антропологічні
знахідки не підтверджують того, що поступ цивілізації перебуває у прямій
залежності від придушення інстинктів; 2) клінічний досвід свідчить, що
неврози зумовлюються не просто силою придушення тих чи інших
інстинктивних потягів, але більше труднощами, що виникають на базі
конфліктного характеру вимог, які культура ставить до людини.
Відмінності в неврозах, типових для різних культур, можуть бути
зрозумілі як зумовлені числом і якістю вимог конфліктного характеру в
рамках окремої культури.

Продовжуючи критику Фрейда, Горні зауважує, що в даній культурі ті особи
стають невротичними, які зіткнулися з цими культурно зумовленими
труднощами в загостреній акцентуйованій формі, здебільшого через
особливості досвіду дитинства: як ті, хто виявився не в змозі подолати
ці труднощі, так і ті, хто подолав їх з великими втратами для
особистості.

Горні намагається уявити “оптимістичну трагедію” людського існування,
яка бере свій початок від соціальних задатків людини. Горні намагається
відсунути на задній план біологічний аспект людської поведінки. Але коли
вона як головну пружину цієї поведінки висуває конкуренцію, то остання
як передумова соціальної активності по суті деградує до “біологічних”
форм активності, що, між іншим, виражається в наведеному у зв’язку з цим
прислів’ї — “Людина людині — вовк”. Соціальна форма поведінки лише
надбудовується над цією конкурентністю, конкретизує її, навіть зводиться
до неї як до основи.

Соціальне у Горні не протиставлено біологічному. Більше того, це
соціальне само себе дискредитує, оскільки заводить людину в коло
порочної соціальної поведінки, яка іншою й бути не може. Трагічність
людського існування, неминучість страху, конкуренції, боротьби всіх
проти всіх — усе це сумні реалії, незважаючи на застереження з боку
Горні. Дослідниця прямо продовжила міркування Фрейда про невдачу
культури, вказавши на механізми цієї безвихідності, механізми начебто
соціального ґатунку, але в дійсності — психологізованої соціальності. В
розкритті цих механізмів Горні продовжує Адлера, але вводить їх в
контекст соціальної взаємодії між особистостями.

Порочне коло соціальної поведінки людини так і не було розірвано Горні.
Вона не вийшла до позитивного морального. Все, що робить людина в
суспільстві, приречено, зрештою, на антиморальне, антигуманістичне
тлумачення. Горні розвиває ідею про замкнений цикл людської поведінки,
що повертається (навіть у вищих своїх проявах, начебто моральних) до
вихідної позиції — страху та конкуренції. Тут навіть більше безвихідного
трагізму в оцінці культури, цивілізації, ніж у Фрейда. Якщо той не
виключав перемогу Ероса над Танатосом, то Горні зовсім відкидає Ероса.
Місце Танатоса посіли первісний страх і конкуренція. Ніякі позитивні
сили їм не протиставлено. Теорія людської поведінки поглиблює свою
кризу.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020