.

Механізми інтеріоризації в когнітивній психології. У.Найссер, Ж.Брунер, Дж.Гібсон та інші (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
198 2531
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Механізми інтеріоризації в когнітивній психології.

У.Найссер, Ж.Брунер, Дж.Гібсон та інші

Галузь чи напрям? Загальна теорія психіки чи теорія пізнавальних
процесів? А може, це галузь (як, зокрема, спортивна психологія), котра,
маючи теорію, що пояснює поведінку людини в цілому, стає справжнім
напрямом? Значущість галузі, окремої проблеми (наприклад, гепггальту — у
сприйманні) піднімає дослідження до рівня напряму зі своїми
методологічними екскурсами. Те ж саме відбулось і з дослідженнями
особистості, на ґрунті яких виникли персоналізм В.Штерна та персонологія
Г.Маррея, а ще раніше — інтенціональна психологія. Цей загальний закон
розвитку психології стосувався рефлекторної теорії та теорії
асоціативної.

Мова йде про те, щоб дослідити, яким чином інтерес до окремої проблеми
перетворюється на тлумачення психіки в цілому і відтак виникає новий
науковий напрям. У цьому сенсі постає питання, що ж сталося з
когнітивною психологією? Мабуть, вона мала більше підстав стати
напрямом, адже підняла до рівня загальної теорії цілий комплекс
пізнавальних здатностей людини. Виникла психологічна теорія пізнання,
яка намагалася вирішувати питання навіть спеціальної поведінки людини.

Когнітивна психологія виступила як широка дисципліна, що містила в собі
значну кількість підрозділів, підпроблем, усі з яких передбачали
глибокий інтерес до розумових процесів та їхніх продуктів. Вона
виступила наукою про когнітивний акт, оточена такими галузями
психології, як штучний інтелект, психолінгвістика, психофармакологія,
нейробіологія. В будь-якому випадку її об’єктом є дослідження людського
розуму, хоч для цього вона має отримувати дані з боку як живого, так і
штучного інтелекту. Багато традиційних розділів психології — вивчення
перцепції, пам’яті, мови, навчання, дитячого розвитку — привернули увагу
когнітивної психології. В когнітивному плані ці феномени тлумачаться як
такі, що здійснюють експліцитне нагадування розумових процесів.

Когнітивна психологія — відносно нова дисципліна. Книжка У.Найссера
“Когнітивна психологія” (1967) часто визначається як наріжний камінь
цього спрямування. Невдовзі до нього прилучилися такі психологи, як
Д.Лусубель, Ж.Брунер, К.Ховленд, Дж.Міллер, А.Ньтвелл, Ж.Піаже і
Г.Саймон. Окрім їхніх праць, протягом 1975—1978 pp. було видано шість
томів наукових статей, присвячених проблемам навчання та пізнання. Гант
(1987) подав огляд когнітивної науки, написаний доступною мовою.
Андерсон (1980) видав хрестоматію для студентів з когнітивної
психології, Сачмен і Баттерфіпд (1979) у своїх дослідженнях звернули
увагу на інформаційні процеси, вивчення яких має домінуючий вплив у
когнітивній психології.

Метою дослідження інформаційних процесів є здійснення ідеї побудови
моделі людських когнітивних процесів, звичайно, за допомогою
комп’ютерних програм. Ці моделі намічалося застосувати в дослідженні
нервових елементарних інформаційних процесів (тобто таких, що стосуються
пам’яті, простих символів) або вищих розумових процесів (таких, як
рішення проблем). Значна кількість праць Саймона була присвячена спробам
моделювати вищі розумові процеси.

Познер і Маклеод (1982) виокремили елементарні розумові операції, коли
робили огляд поточних досліджень, якими перевірялися специфічні типи
проблем (читання, слухання, розглядання малюнків, розумова арифметика).
Ліпдсей і Норман (1977) здійснили спробу інтегрувати різні теми, які
можна було б тлумачити з цієї точки зору: сприймання, візуальні та
аудиторні системи, нейронна мережа, взірці пізнавання, уваги, пам’яті,
навчання, пізнавального розвитку, вирішення проблем стресу, емоцій і
навіть соціальних взаємодій. Проте чимало цих тем мали стосунок до інших
когнітивних інтерпретацій, крім тих, що пов’язані з інформаційними
процесами.

Значна кількість досліджень елементарних розумових операцій мала досить
точні виміри часу реакції суб’єкта (час відповіді в різний спосіб на
специфічну ситуацію). Так, дослідження, проведені Гаптом, Девїдстюм і
Сансманам (1981), було присвячено виміру часу реакції на предмети для
вирішення задачі про їхню належність до тих чи інших категорій або у
випадку, коли два слова належать до однієї і тієї ж категорії
(наприклад, яблуко — персик), або у випадку, коли два поняття мають одну
й ту ж назву (date — date: фінік — число). Швидка реакція в часі
(наприклад, 0.653 сек.) розглядалась як вимір часу, що потребується для
ствердження добре відомих пунктів, які містяться в довготривалій
пам’яті. Уважний аналіз часової різниці у відповідях піддослідних давав
можливість визначити статистичні відношення між цими вимірами і областю
традиційного читання і словесних тестів. Інша методологія, що стала
більш популярною, була названа протокольним аналізом. Дуже просто це
було перенесено і на вирішення проблем чоловіками і жінками. Дослідники
виявили два типи інформації: 1) дії щодо предметів; 2) предметні
пояснення цих дій.

У розгляді шляхів, якими когнітивні психологи проводять свої
дослідження, важливо визначити їхні головні пункти. Насамперед —
вивчення пам’яті. Це має давню традицію, включаючи внесок англійського
психолога Ф.Бартлетта, чия книжка “Пригадування” (1932) стала класичною.
Тут було досліджено пам’ять шляхом використання безсмислених складів.
Запитання на зразок “За яких умов може піддослідний пригадати гаку
тріаду, як XED” (приголосний — голосний — приголосний) замінювались
такими, що стосувалися більш реалістичних ситуацій і передбачали
пригадування образів, складання коротких оповідань тощо. Пригадування
проводилося з порівняннями факторів, що впливають на пам’ять, —
лінгвістичних і мальованих образів. Вивчення пам’яті є також важливим
пунктом для інформативних процесів інтерпретації. Такі терміни як
“коротка пам’ять”, “тривала”, “робоча”, знаходили аналогічне втілення в
комп’ютерних процесах.

Якимись кружними шляхами через дослідження пізнавальних актів психологія
прямує до постановки філософських питань. Але дістатися до них крізь
грати скрупульозної емпірії нелегко, адже це суперечить установкам
“наукових” психологів.

Дослідження природи знання в когнітивній психології проводилися під
впливом Ж.Піаже, Б.Іннельдер та інших, з упровадженням наявних розробок
щодо когнітивного розвитку у психічному становленні дитини. Роботи Піаже
починалися з інтересу до тестів інтелекту (діти до семи років) і
включали також дитячі відповіді щодо різних проблем. У результаті
досліджень було вказано на специфіку етапів інтелектуального розвитку
відповідно до різних вікових рівнів.

Проблеми природи і структури знань розроблялися багатьма вченими.
Зокрема Р.Шенк і Р.Абельсон розвивали ідеї, близькі до європейських
досліджень систем соціального управління. У.Найссер висуває тенденцію,
яка стосується розуміння пізнавальної активності в контексті природної
цілеспрямованої діяльності. Генетичні розвідки Ж.Піаже і Ж.Бауера,
дослідження сприймання Е. Гібсонів, інтерес до природних когнітивних
карт, соматичних теорій мови визнані суттєвим внеском у змістову
когнітивну психологію.

Сприймання в ролі вихідного предмета дослідження когнітивної психології
тлумачиться як основна когнітивна активність, на основі котрої виникають
уява, мова і т. ін. У сприйманні присутні когнітивна готовність і
реальність, вирізняються середовище і пристосування до нього. Дж.Гібсон
надає перевагу об’єктивним якостям світу у сприйманні. У.Найссер
підкреслює внесок самої людини в перцептивні акти на основі певного роду
структур, які вибірково адресуються об’єкту.

Зв’язок між когнітивною картою і вміщеними в ній схемами (Ф.Бартлетт)
виступає загальною моделлю організації складних психічних процесів.
Когнітивна карта спрямовує людину в її пізнанні та поведінці, слугує
необхідним мнемонічним засобом. Це — особлива форма уявлення образу, що
тлумачиться як перцептивна готовність до вибору певної інформації. У
взаємодії зі світом індивід не тільки інформується, а й трансформується.
“Ми всі створені тими когнітивними картами, учасниками яких ми були”
(У.Найссер).

У кожний момент діяльність людини визначається наявною ситуацією, тим,
що відбувалося раніше, а також планами та очікуваннями. Дія
організовується таким самим чином, як сприймання, і спрямовується
очікуваннями, які в свою чергу змінюються наслідками дії. Для визначення
головної когнітивної структури сприймання використовується термін
“схема”. Міллер, Галантер і Прібрам у цьому випадку кажуть про “план”.
Найссер вважає, що схема — це не тільки план, а й виконавець плану,
структура для дії, структура дії.

Схема визначається переважно як генотип, а не фенотип соціуму. Цим
підкреслюється вирішальна роль контексту і значення в когнітивній
психології. Значення та категорійація важливі у сприйманні, але вони не
виражають індивідуалізованого характеру психіки. Інформація — це в першу
чергу вибір альтернатив. Увага — це сприймання, в якому обирається те,
що бажано бачити, антиципується в структуровану інформацію, яку було при
цьому отримано.

Просторові схеми здійснюють суворий контроль за нашою уявою. Значною
мірою вони і є нашою уявою. Когнітивна карта як схема або образ є
продуктом уяви, яка стала модним об’єктом когнітивних досліджень. Образи
— це перцептивні передбачення, плани збору інформації із потенціально
доступного оточення. Мати перцептивну установку стосовно чого-небудь —
означає мати образ. Когнітивні карти виступають зручними мнемонічними
засобами. Сприймання вбирає в себе фазу передбачення, а уява — це тільки
передбачення.

Слова — це назви об’єктів, що використовуються для позначення та входять
до складу схем передбачення, за допомогою яких сприймаються самі
об’єкти. Найменування викликає образи речей за їх відсутності. Назва
входить у повну схему, але є частиною того, що готова сприйняти людина.

Когнітивна психологія стала антагоністом психології Скіниера, який
указував на можливість керувати людською поведінкою. Пізнавальна
активність та її непередбачуваність заперечують психологічне
маніпулювання поведінкою. За умови нормального розвитку в межах даної
культури неможливо мати систематично передбачувані результати поведінки.
Правда, певне передбачення поведінки — це умова суспільного буття,
внутрішньої узгодженості між людьми за всіх можливих конфліктів.

Обираючи одну дію, відповідну схему, людина, звичайно, передбачає
майбутню ситуацію, в якій перебуватиме; як і в когнітивній карті, в ній
міститься “Я”. Жодний вибір не визначається безпосередньо середовищем.
Воно забезпечує інформацію, що використовується людиною, яка здійснює
вибір. Перетворення світу — ефективний спосіб перетворення поведінки.

Біхевіоризм як наука про поведінку цього не враховує. Образи і думки
здатні рішуче впливати на вчинки, але маніпуляції такими психічними
здатностями приречені на провал. Когнітивна психологія поширює свою
когнітивну карту і на соціальні передбачення.

Здогадки про схеми, наміри і вчинки — велика справа, адже схеми
майбутньої поведінки невидимі. Оскільки перцептивний досвід кожної
людини унікальний, такими є і її когнітивні структури. З віком
індивідуальні відмінності мають посилюватися. Когнітивна психологія
показує, що навіть генетичні відмінності впливають на поведінку.

Проте найвизначніший здобуток когнітивної психології — спроба поставити
і вирішити проблему механізмів самосприймання людини. Для самосприймання
потрібні схеми, які вперше формуються у фізіологічному сприйманні.
Дитина навчається передбачувати власні дії і думати про себе як про
конкретну особистість тільки на основі формування суспільних передбачень
про те, чим вона може бути. Людина навчається передбаченню наслідив як у
соціальному, так і в перцептивному досвіді, а отже набуває складної і
гнучкої когнітивної структури, придатної для використання в досягненні
будь-яких цілей.

Сприймання та розуміння одне одного, самих себе ніколи не бувають
повними, часто вони помилкові. Результат колишнього зіткнення акту
пізнання і реальності передбачити неможливо, проте, зрештою, таке
зіткнення обов’язково мають наближати нас до істини.

Когнітивна психологія висунула ідею непередбачуваності вчинку навіть при
достатній розробці його когнітивних карт. Це розкриває важливу рису
вчинкової дії — мотивацію ситуації, що виступає як продукт сприймання і
визначається об’єктивно й суб’єктивно і тому містить певну
невизначеність. Це звільняє людину від фаталістичної приреченості на ту
чи іншу поведінку. Когнітивна психологія цим підходить до своєї головної
суперечності: вона досліджує можливість антиципації та показує, що
єдиний порятунок для свободи людини – це неможливість цілковитої
передбачуваності вчинкових дій.

Сучасна когнітивна психологія має дуже широке поле проблем безпосередньо
когнітивного (і не лише) плану, їй властива розробка досліджуваних явищ
і феноменів на високому рівні їхньої взаємодії. Загалом стверджують, що
когнітивна психологія сьогодні відображає нове усвідомлення традиційних
психологічних проблем, а отже суттєво визначатиме своїм розвитком поступ
психологічного наукового знання як такого.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020