.

Принципи гештальтпсихології. В.Келер (1887—1967) К.Коффка (1886—1941) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
307 1644
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Принципи гештальтпсихології.

В.Келер (1887—1967)

К.Коффка (1886—1941)

Філософські позиції гештальтпсихології найяскравіше постають у
вирішенні її представниками питань про відношення психіки до фізичного
світу, а також питання про зв’язок психічних явищ із мозком. Найбільш
реальним визнається феноменальний світ, який ніби відділяє людину від
фізичного світу, з яким людина не може безпосередньо взаємодіяти.

Вольфганг Келер — німецько-американський психолог, один із лідерів
гештальтпсихології — стверджував, що людина не має прямого доступу до
фізичного світу, оскільки феноменальний світ утримує весь цей матеріал,
який прямо йому даний. Таким чином, дослідження фізичної сфери завжди за
всіх обставин буде складатись із визначень, які ми робимо на основі
спостережень за певними перцептами або на основі інших досвідів. Проте
це завжди буде процедура конструкції.

В роботі “Психологічні проблеми” Келер пише, що людина ніколи не буде в
змозі стверджувати безпосередньо про фізичне явище як таке, її уявлення
про це явище завжди будується на основі досвідів, що вже мали місце
раніше.

Келер вважає, що жодна наука не має справи безпосередньо з об’єктивною
реальністю — фізичним світом. Світ фізики стає тотожним світу
психології. Слід згадати з цього приводу висловлювання Є,????, який в
роботі “Аналіз відчуттів і відношення фізичного до психічного” писав, що
“велика прірва між фізичним і психологічним дослідженням існує тільки
для звичайного стереотипного мислення”. Келер продовжує цю думку так:
“спостережуване і спостереження належать до одної і тої ж системи”.
Тобто людина може спостерігати лише свої сприйняття і уявлення, а не
фізичний світ.

Келер оперує поняттями “наочна річ”, “наочний предмет”, “стимул”, але
ними він позначає не реально існуючий об’єкт, а сприйняття й уявлення.
Саме в цьому сенсі слід тлумачити вислів про те, що наочні речі й
процеси є першими “об’єктивними” даними, про які ми можемо знати і які
назавжди залишаються єдино об’єктивними. Це положення означає, що єдиною
реальністю для людини є її сприймання.

Але чому тоді, ставлять питання гештальтпсихологи, наш світ, що
безпосередньо існує у формі наших сприймань, здається нам таким, що
існує поза нами? Чи можна в рамках гештальттеорії визначати існування
відношень суб’єкта і об’єкта? На це питання, услід за Махом, дається
стверджувальна відповідь.

Можна стверджувати, що існує “Я” і об’єкт, що протистоїть йому, але цей
розподіл об’єкта і суб’єкта є чисто феноменальним, що пояснюється
фізичною діяльністю мозку: подразнення від “Я” утворюють у мозку
специфічний гештальт, що знаходиться в іншому місці, аніж гештальт, що
виникає під впливом навколишнього середовища. Це існування двох різних і
існуючих в різних місцях фізіологічних гештальтів і переживається нами
як відношення суб’єкта до відмінного від нього об’єктивного світу, що є,
в дійсності, ілюзією. Значення “об’єктивного” у феноменальному полі,
пише Келер, не має ніякого прямого зв’язку з фізичним існуванням поза
фізичним організмом.

Існування фізичного світу Келер намагається довести за допомогою методу
“феноменологічної редукції” Гуссерля. Цей метод полягає в наступному:
для того, щоб пізнати сутність, речей, необхідно заглибитись у
самоспоглядання, відкидаючи всі думки про предмет, що мають реальний
зміст. Під предметом розуміється не реально існуюча річ, але “об’єкт”
свідомості людини. Розглядаючи його “мисленим поглядом”, необхідно
відкидати думки про те, чи існує він у світі фактів чи ні, чи траплявся
він раніше. Забороняється висувати гіпотези відносно нього і т.п. Після
того, як всі однорідні думки винесені за дужки, свідомість повинна бути
спрямована на коефіцієнт свідомості, що залишився. В результаті такої
процедури, вважається, стає можливим осягнення сутності речей. Сутнісне
споглядання, стверджував Гуссерль, не має нічого спільного з “досвідом”
у сенсі сприймання, пригадування або інших подібних актів, а також із
емпіричним узагальненням.

Келер наголошує на необхідності відрізняти феноменологічний метод
Гуссерля від інтроспекції, проте намагається довести існування
трансцендентального світу власне інтроспективним шляхом. У якості
переживання “трансцендентності” він наводить таке самоспостереження.
Людина часто, знаючи чиєсь ім’я, не може його пригадати. Вона абсолютно
впевнена, що знає його, але воно “не проявляється у феноменальній сфері,
воно лежить поза нею”. Людина переживає відношення до нього, але не саме
це ім’я, яке, відповідно, належить до трансфеноменального, фізичного
світу.

Розвиваючи ідею психофізичного паралелізму, Келер стверджує, що психічні
явища та фізичні процеси у мозку є ізоморфними. Сприймання предмета
певної форми чи сприймання послідовності подій у часі — будь-який
подібний вид сприймання корелює з такими ж процесами у корі великих
півкуль головного мозку. Коли говорять про залежність “перцептів” (тобто
образів сприймання) від організму, від процесів у мозку, то під
організмом і процесами у мозку розуміються реальний фізичний організм і
реальні фізичні процеси, що являють собою “трансфеноменальну” сутність.
Людина може усвідомлювати свій організм і мати його у вигляді
“перцепта”. Неможливо, проте, усвідомлювати процеси у мозку.

Дійсно, обмежуючись світом психічних явищ, у сфері споглядального
відношення до світу неможливо довести існування світу, незалежного від
свідомості людини. Починати аналіз потрібно з практичної взаємодії живої
істоти з навколишнім середовищем, оскільки психічні явища виникають та
існують лише в цій живій взаємодії людини з середовищем. Усунення
практичної діяльності людини та обмеження її у світі власної психіки
роблять неможливим вихід за межі цього кола.

Чи подібний феноменальний світ до фізичного світу? Чи дають нам
сприйняття більш чи менш правильне уявлення про світ? На це питання
представники гештальтпсихології відповідають наступним чином. Якщо
феноменальний світ розглядати як сукупність окремих відчуттів, то він
мало подібний до фізичного світу. Можна лише стверджувати певну
відповідність структурних властивостей цих двох світів. Саме таку
подібність гештальтпсихологи називають ізоморфізмом. Як стверджує Келер,
“найбільш суттєві риси експериментальних чи перцептуальних контекстів є
тими самими, що й риси їхніх фізичних дублікатів. У відношенні до цих
рис перцептуальні та фізичні структури є ізоморфними”.

Келер, досліджуючи проблему сприймання у роботі ”Фізичні генітальній у
спокої та стаціонарному сталі” (1920), описав експериментальне виділені
фактори, що сприяють сприйманню “фігур” та гештальтів:

1) близькість окремих елементів один до одного;

2) подібність елементів за різноманітними характеристиками — кольором,
формою, рухом в одному напрямі;

3) розміщення елементів у напрямі “хорошої фігури” — замкненої, простої,
симетричної;

4) навички групування, створені у минулому досвіді.

Саме ці фактори виступили вихідним пунктом для розвитку фізикалістської
теорії роботи мозку, яка б відповідала їм.

Теорія діяльності мозку, розвинута Келером, являє собою антинейронну
теорію. Кора великих півкуль розглядається як однорідна електролітична
рідка маса, анатомічна структура якої нібито не має ніякого стосунку до
психічної діяльності.

Динаміка фізичних процесів у мозку регулюється і спрямовується не
зовнішнім світом, впливи якого розглядаються лише як привід або поштовх
для діяльності мозку, а своїми власними законами — законами фізичних
систем, стверджує Келер.

Фізичні механізми у мозку, що є ізоморфними відносно поділу зорового
поля на фігуру й фон, зображуються гештальтпсихологами наступним чином.
Якщо перед людиною знаходиться фігура на певному фоні, то у мозку
виникають два по-різному збуджені електричні поля. Поза загальною межею
фігури й фону (тобто контуру фігури) виникає одна концентрація
регулюючих іонів, а всередині — інша. В результаті на межі між двома
по-різному зарядженими полями виникає електрорушійна сила, яка різко
відділяє замкнену зону решти частини поля. Це відділення однієї частини
поля від оточення ізоморфне факту сприймання фігури на певному фоні.
Якщо людина сприймає перед собою декілька об’єктів, то це виділення
об’єктів є, за словами Келера, “загальною рисою зорового досвіду та його
коркового дублікату”.

Якщо фігура сприймається як дедалі більше подібна до фону, це означає,
що електрорушійна сила на межі двох полів є слабкою.

Велику увагу гештальтпсихологи приділяли явищу транспозиції. Це явище
полягає в тому, що зміна абсолютних характеристик елементів, які входять
у будь-яку конфігурацію, не змінюють сприймання цієї конфігурації, якщо
відношення між елементами залишаються незмінними.

Представники гештальтпсихології розглядали зовнішній світ лише як певну
недиференційовану масу енергії, яка є приводом для розгортання
енергетичних процесів у мозку. Динаміка цих процесів цілком детермінує
сприймання людини і робить світ структурованим, оформленим у предмети.
пов’язані один з одним тими чи іншими відношеннями.

Для актуалізації гештальтів, вважає Курт Коффка, один із засновників
гештальтпсихології, існують спеціальні стимули. Вони знаходяться у
центральній нервовій системі, функціонування якої і детермінує
виникнення сприймання конфігурації у відповідності до ізоморфізму
психічних та фізичних процесів.

Аналізуючи здобутки експериментальної психології, Коффка вважає, що
головною слабиною цієї психології була її відірваність від життя. Чим
більше працювали психологи-експерименталісти, тим менш придатними
.поставали результати їхньої роботи для вирішення ряду завдань. Історика
та філолога, педагога і психопатолога постійно тривожать психологічні
проблеми, якими нехтувала або, як здавалось, з якими не в змозі була
справитись експериментальна психологія… Існувала думка, що саме
самоспостереження (за тлумачною традицією біхевіористів) і було причиною
невдачі.

Коффка не вважає, що причиною невдач тітченеровських досліджень було
самоспостереження як таке. Він критикує лише вид самоспостереження, що
при цьому застосовувався. Коффка пропонує новий варіант
самоспостереження, витоки якого знаходяться в ідеї “внутрішнього
сприймання” Ф.Брентано.

Замість опису даного цілого за допомогою запропонованих елементів, на
які воно може бути розділене аналізом, слід ствердити такий принцип:
ціле повинно розглядатись саме як ціле в його специфічному характері.
Частини цілого — оскільки ціле практично завжди містить частини — не є
окремими частинами конгломерату, а істинними органічними членами,
оскільки ряд властивостей цих частин належить їм лише остільки, оскільки
вони є частинами даного цілого. Закономірності цілісного сприймання слід
розкривати, користуючись позицією “наївного спостерігача”: слід
описувати те, що є насправді, тобто безпосередньо-реально сприймається.

Основні положення, висунуті при вивченні сприймання, гештальтисти
спробували перенести на мислення, доводячи, що мислення
підпорядковується загальним законам утворення форм або гештальтів. З
цієї загальної установки представників гештальтпсихології випливало, що
мислення, як і сприймання, е пасивним процесом поєднання елементів
зорового поля в цілісні гештальти. Жива істота (людина та вищі тварини)
постає лише як носій психічних процесів, що відбуваються в її мозку, а
не як реально діючий індивід.

З точки зору гештальтпсихології людина або вищі тварини здатні до
несподіваного, не підготовленого попередньою аналітичною діяльністю
розуміння суттєвих відносин у проблемній ситуації. Механізм такого
миттєвого розуміння нібито є абсолютно подібним до механізму сприймання
стробоскопічного руху: ми бачимо певне відношення (рух) між двома
подразниками, що рухаються один за одним. Таким же чином ми
безпосередньо бачимо причинно-наслідкові зв’язки між ціллю і засобом її
досягнення, що знаходиться неподалік. Ціль і засіб ніби зближуються у
феноменальному полі, і живій істоті залишається лише на практиці
здійснити те, що вона “побачила”.

Для позначення схоплювання, розуміння суттєвих відносин між предметами в
гештальтпсихології був введений термін “інсайт”. Це положення про
споглядальне схоплювання сутності речей за допомогою самозаглиблення у
свідомість. Цю здатність до відкриття абсолютної істини без попереднього
практичного контакту з речами і навіть без попередньої мислительної
роботи Гуссерль свого часу оголосив уродженою здатністю людини, що не
залежить від здобутих знань.

Спостерігаючи за поведінкою людиноподібних мавп у проблемних ситуаціях,
що вимагають від тварин використання знарядь для добування віддалених
предметів, Келер зробив висновок, що антропоїди володіють розумною
поведінкою “того ж самого роду, що й людина”. Ця розумна поведінка
виникає, за спостереженням Келера, раптово. Для неї є характерним у
вищий мірі спрямований, замкнутий у собі процес, різко віддалений від
усього, що йому передує, завдяки раптовому виникненню. Разом з тим цей
процес, як ціле, відповідає структурі ситуації, об’єктивному відношенню
її частин. Стверджується, що розумні рішення задач виникають незалежно
від попередньої діяльності тварин. Цьому розумному вирішенню Келер
протиставляє рішення шляхом спроб, коли тварина випадково натикається на
необхідну дію, рух тощо.

Механізм розумного рішення, за Келером, полягає в тому, що в оптичному
полі тварини суттєві елементи ситуації утворюють єдине ціле, гештальт.
Елементи ситуації, входячи в цей гештальт, отримують нове значення, що
залежить від місця, яке вони займають в гештальті, відповідно до того,
як звук, що входить в мелодію, визначається тим місцем, яке він в ній
займає.

Подальшого розвитку на засадах гештальтпсихології теорія мислення
дістала у роботах М.Вертгаймера.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020