.

Р. Вудвортс: історія психології як грунт для взаєморозуміння і творчого використання чужих ідей (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
198 1072
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Р. Вудвортс: історія психології як грунт для взаєморозуміння і творчого
використання чужих ідей.

Американський психолог Р. Вудвортс служив своїй науці понад 70 років —
як експериментатор, викладач, автор підручника і видавець. Учився разом
із В.Джемсом у Гарварді і Р.Кеттеллом у Колумбійському університеті.
Очолював асоціацію психологів цього університету до самої своєї смерті.
Переглянув фізіологічну психологію Ледда (1911). Був прихильником
динамічної психології (1917), вивчив динаміку взаємодії мотивації та
перцепції, навчання, мислення.

Історико-теоретична думка в психології мала декілька форм. Це були суто
історичні праці. Це були також спроби з’ясувати сучасні напрями
психології, що, зокрема, досить кваліфіковано із залученням належного за
обсягом матеріалу здійснив Вудвортс. Це були, нарешті, спроби
розібратись у сучасних психологічних теоріях за допомогою своєрідних
тематичних хрестоматій з теоретичних проблем. Всі ці форми досліджень
доповнюють одна одну, показують широкий спектр наукових пошуків у
перебігу від історії науки до її теорії.

“Позитивна” психологія, що накопичувала свій науковий вантаж без
трансцендентальних почувань і потягів, мала “ступати, як слон” (за
висловом О.Герцена). Але все одно звільнитися від наукової теорії вона
була неспроможна і пропонувала навіть свій концептуальний апарат
(по-філософськи). Таку систему в психології створив Вудвортс. Спираючись
на позитивно-методологічні засади, він запропонував об’єктивний огляд
під назвою “Сучасні школи в психології” (1931 рік — перше видання, 1951
— восьме, відтворюване шість разів. У Великій Британії ця праця вийшла в
1965 році, коли автор працював уже в Колумбійському університеті.
Співавторкою Вудвортса була Мері Шиен, його колишня студентка. Останнє
видання вийшло посмертно, нею перероблене).

Вудвортс зазначає істотне зростання напрямів і шкіл на початку XX
століття: функціональна, структурна психологія, асоціанізм, включаючи
теорію умовних рефлексів, психоаналіз, цільова, або гормічна,
психологія, біхевіоризм, гештальтпсихологія; напрями гуманістичної
психології Вудвортс не помічає. Ідея психологічних шкіл, на його думку,
вимагає ортодоксальності, послідовників, єдиних теоретичних засад,
багаторічних дебатів, живих аргументів, що приводять до взаємної згоди.

На початку XX століття кожна школа починалась як запереченая існуючих
наукових настановлень та усвідомлення своїх історичних коренів. Декарт,
Гоббс перекреслювали психологію давніх греків і середньовічних схоластів
і здійснили рух у стильових рисах сучасної психології. Не відриваючи
психологію від філософії, нові творці психології ввели її до спілки з
новими намаганнями природничих наук. Постали широкі предметність і
проблемність у вивченні дітей, тварин, психічно хворих, встановлювались
зв’язки з іншими науками. Асоціанізм як характер тлумачення психічних
феноменів Вудвортс вважає на той час пройденим етапом.

Натомість почалося вивчення поведінки — більше, ніж свідомості.
Психоаналіз тут запропонував свої аргументи. На тлі безлічі
психологічних спрямувань Вудвортс зазначає прагнення науковців до
їхнього синтезу, що забезпечило б значний поступ цієї дисципліни.
Вихідною засадою такого синтезу він бачить певну послідовність шкіл:
функціональна, структурна, асоціанізм, біхевіоризм (ранній і пізній),
гештальтпсихологія, психоаналіз та співвідносні йому теорії.

За межі встановленого логічного та історичного поділу Вудвортс виносить
праці з мотивації та єдності особистості. У заключному розділі згаданого
дослідження під назвою “Посередині дороги” мова йде про підсумки
розвитку психології на середину XX століття.

Вудвортс виявляє певну толерантність до різних шляхів пошуку та творчих
інтересів психологів, показуючи, як ця толерантність в об’єктивному ході
науки сприяла її творчим здобуткам. Школи у психології пов’язані із
своєрідністю проблем: біхевіористи вивчають навчання, гештальтисти —
перцепцію, психоаналітики — мотивацію. Людська індивідуальність, яка
проходить найважливішим предметом через усі проблеми, утримує разом
різні групи психологів. Вудвортс вважає очевидним відновлення дружніх
стосунків між психологами різних спрямувань. Це приводить до
перехрещення наукових інтересів і плідних наслідків. Таким чином
постають “когнітивне” і “суб’єктивне” причісування біхевіоризму тощо.

Психологія 50 — 60-х років на відміну від першої половини століття
звертає велику увагу на проблему перцепції, пов’язану з мотивацією,
навчанням, особистістю (Брунер, Мерло-Понті, сам Вудвортс та ін.).
Біхевіористичнс, функціоналістичне, психоаналітичне тлумачення так чи
інакше співвідносяться з питанням перцепції. Вудвортс прагне відновити
надію на відкриття більш точних корелятів поведінки, оживляючи ідею
редукціонізму. Молярні аспекти людської поведінки, “плани”, “структури”,
ставлення до соціального оточення, унікальність мотивації,
самоідентифі-кація — ось деякі з проблем, які не можуть бути зрозумілими
вказівкою лише на відповідні поля у нервовій системі.

Вудвортс (обабіч груп серединної дороги дослідження) зазначає
математичну орієнтацію теоретиків-психологів. 30 — 50-ті роки — період
виникнення логічного позитивізму та гіпотетично-дедуктивного методу,
яким властиві “малорухомі формули” для розвитку дійсної психологічної
теорії.

Разом зі швидким технологічним поступом у другій половині XX століття у
суспільстві постав відчутний запит на використання психологів у сферах
індустрії та урядового керівництва. Як пише Вудвортс, у цей же період
зростання життєвих стресів висунуло питання: що психологія могла б
зробити для збільшення толерантності у стосунках між людьми, поліпшення
їхнього психологічного здоров’я? Дисбаланс між академічного і
спрямованою до конкретних життєвих потреб психологією вже позначився
загрозою для серйозного наукового поступу.

Ставало очевидним, що наукові дослідження мають бути більше зверненими
до свого джерела — звичайних ситуацій реального життя. Лише за цієї
умови можна говорити про вирішення проблеми “людського фактора” —
своєрідна термінологія, що її вже в наступний час використовували по
обидва боки ідеологічного бар’єру. Головна мета досліджень людського
фактора — звести до мінімуму сферу людських помилок. А може, вказати на
дійсне значення людини як центру Всесвіту? Та це залишалося поки що ріа
desideria для психології та її істориків.

Вудвортс вказує на провінціалізм психології США, яка так чи інакше
ігнорує досягнення інших важливих центрів світової психологічної думки.
Правда, він зазначає і певні зрушення в цьому плані. Справа не в
наповненні бібліотек відповідною літературою, адже її вдосталь. Справа у
ставленні до іншомовної літератури, у можливості осягти її справжні
здобутки, включити у світовий обіг оригінальні психологічні ідеї різних
регіонів земної кулі.

Момент ігнорування досягнень у психології інших народів можна побачити
майже в усіх країнах у зв’язку з різними ідеологічними настановами. Мова
йде не тільки про зарозумілість свідому, а й про певну трудність осягти
психологію іншої культури, інше психологічне мислення в кількісному і
якісному сенсі. Існують певні бар’єри відчуження між психологами. Хоча
всесвітні конгреси ставлять своєю метою взаємо-обізнаність і
взаєморозуміння, проте виголошення таких гасел ще не означає творчого їх
використання іншими фахівцями у своїй праці.

У зв’язку з такою ситуацією Вудвортс зауважує: “Думка про те, що історія
психології може стати базою для взаєморозуміння між психологами різних
поколінь, епох, країн, культур, має бути визнана апріорно”. Мова йде не
стільки про взаємну обізнаність, скільки про творче використання “чужих”
ідей. Тоді саме особливості — національні, регіональні, індивідуальні, а
також особливості різних шкіл — є належною підставою для здійснення
загального світового руху психологічної думки у своєрідних її
вираженнях. У цьому й полягає головний сенс співставлення пошукових
досягнень психології різних народів, які зі свого боку будуть
збагачуватися за рахунок світової “бісоціації” ідей.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020