РЕФЕРАТ
На тему:
Р. Ландін: теорії й системи психології та їхні історичні “антецеденти”
Близько від справжнього історичного бачення проблем психології
перебуває Р.Ландін зі своїм дослідженням “Теорії та системи психології”
(1972).
Не будучи спеціальним дослідженням з історії, ця праця насамперед
виявляє історичні антецеденти провідних психологічних спрямувань XX
століття. Джерела впливу Ландін бачить у межах філософії та природничих
наук. Автор простежує важливі історико-культурні впливи на сучасну
психологію, а також здійснює виклад окремих психологічних систем і
теорій, інколи роблячи спроби віднайти певну еволюцію провідних
психологічних ідей. Свою книгу Ландін присвячує тим, хто навчається і
спеціалізується з психології.
Йдучи уторованим шляхом, автор починає з психології стародавньої Греції,
зазначає елліністичний період, встановлює причини занепаду грецького
натуралізму. Різноманітні підходи до вивчення душі розкриваються у
зв’язку з усвідомленням природи духу, духовності та з урахуванням впливу
філософських систем. Аналіз становлення духовності проходить через
арабський світ, який включено в наукові досягнення Середніх віків.
Проблеми відношення душі й тіла, емпіризму, асоціанізму та нативізму
пов’язуються з Новим часом. Ідея дослідження життя тіла розвивається
насамперед у зв’язку з досягненнями нейрофізіології. Ідеї психофізики
кваліфікуються як притаманні початковим досягненням експериментальної
психології. Дослідження тілесних аспектів психічного проводиться
Ландіном у світлі теорії еволюції.
Утім ідея антецедентів виявилася дуже розмитою. До попередників
асоціанізму зараховано Арістотеля, Платона, Локки, Берклі, Г’юма, обох
Міллей, Бена, Спенсера, Еббітауза, певною мірою Павлова, Бехтерева,
Торндайка. Проте Ландін, як і чимало інших істориків психології, не
побачив ні у Павлова, ні у Бехтерева їхні власні наукові системи, які
можна назвати плюралістичними: поєднання моментів фізіологічного,
психологічного, кібернетичного без спроби звести систему до одного з
них.
Щодо всіх головних напрямів психології Ландін ретельно відшукує
антецеденти, починаючи зі стародавніх теорій. Витоки багатьох спрямувань
він пов’язує з ім’ям Арістотеля. Своєрідна антиісторична історія
психології! Грецький натуралізм, психологія тварин, учення про умовні
рефлекси, а також функціоналізм виступають у Ландіна антецедентами
біхевіоризму. В такому ж ключі висвітлюється постання сучасних напрямів
психології. Вихідними поняттями Ландін вважає “інстинкт”, “навчання”,
“емоції”, “мислення й мова”, “особистість”. Цю останню найбільше
пристосовано до ідеї вдосконалення процесу навчання. Особливу уваг»’ у
своєму сціентистському підході до тлумачення напрямів психології Ландін
приділяє ідеї детермінізму, об’єктивному підходу до вивчення поведінки
“живих істот”.
Серед попередників гештальтпсихології Ландін зазначає І.Канта,
Дж.Ст.Мілля, ЕМаха, Н.Бертано, К.Штумпфа, X. фон Еренфельса. Після
переліку такої великої плеяди він, утім, висновує, що гештальтпсихологія
віджила свій вік разом з її засновниками, які відійшли в небуття.
Аналогічне висвітлення історично-наукового місця в психології було
здійснено і щодо К.Левіна. Визнаючи, що Левін справив вплив на розробку
дитячої психології, психології особистості, соціальної психології,
Ландін зауважує, що нині левінська психологія втратила свою
популярність, хоча ще має послідовників.
Докладно висвітлюючи теорію Е. Толмена, Ландін зауважує, що він був
фрагментарним у формулюванні своїх ідей, багато піднятих ним питань
залишив без відповіді. Його ідея “когнітивних карт” залишилася чисто
гіпотетичним конструктом. Його ідея “проміжних перемінних” (intervening
variable) нічого не дає для тлумачення психіки та може бути легко
вилучена із системи його поглядів. Ландін ставить небезпідставне
питання: хіба може бути біхевіористична система понять також
телеологічною? На жаль, він не бачить тонкого діалектичного зв’язку між
механіцизмом і телеологією, хоч у “Логіці” Гегеля це дуже чітко
простежується. Правда, Ландін визнає, що Толмен дослідив поведінку
цілого організму, а не окремих його сегментів, і що його ідеї молярної
поведінки мали вплив на методологічний поступ у психології.
Серед антецедентів фрейдизму Ландін називає Лейбніца, Гербарта, Дарвіна.
Останній так чи інакше виступає у нього антецедентом майже всіх
природничо-наукових спрямувань психології. Цей своєрідний аналіз
психологічних учень із відшукуванням великого ланцюга антецедентів
завершується здебільшого антиісторичним підходом до досягнень того або
іншого напряму та часто — його негативною оцінкою.
Ландін, зазначаючи позитивний внесок Фрейда у психологічну науку,
проводить паралелі між фрейдизмом і біхевіоризмом, вбачаючи в таких
узагальненнях виправдання історико-теоретичних розвідок. Зокрема,
ставиться питання, чи не є фрейдівський принцип задоволення
співвідносним з процесом навчання й вирішення проблем (problem solving)
Ці надто абстрактні паралелі нагадують спроби з епохи Просвітництва
пояснити моральний принцип силою тяжіння. Як експериментальну перевірку
фрейдівських “захистів” Ландін пропонує дослідні дані із своєї книги
“Біхевіоральний аналіз”.
Особливо підкреслюється вплив психоаналізу на різні галузі культури —
літературу, мистецтво тощо, як і, зі свого боку, вказується на те, що
Фрейд використовував чимало образів літератури й мистецтва для
роз’яснення своїх думок. Разом із тим Ландін вказує на ряд
”безсумнівних вад” фрейдівської теорії: ненадійність даних,
неверифікованість теоретичних конструктів, фіктивні поняття (такі як
Едипів комплекс, ідея страху перед кастрацією тощо). Як вади фрейдизму
Ландін зазначає також брак кількісного аналізу, перебільшення значення
сексуальних потягів у поведінці людей. Таким чином, уся теоретична
система Фрейда втрачає свою стійкість. І все ж цю ортодоксальну
психоаналітичну систему Ландін вважає далекою від загибелі, її вплив він
простежує у психіатрії та клінічній психології.
Аналогічний за формою аналіз Ландін провів щодо спадщини К.Г.Юта,
зауважуючи, що всі труднощі, пов’язані з фрейдівською систематикою,
рівною мірою стосуються і юнгівської. Більшість їхніх теорій не можуть
бути перевірені, а дані не стали предметом наукового кількісного
аналізу. Зазначається вплив на Юнга ламарківської гіпотези щодо
успадкування набутих рис, яка відкидається сучасною біологією. В
останніх своїх працях, зауважує Ландін, Юнг став метафізиком, містиком.
У кращому разі, підсумовує автор, Юнга слід розглядати як
містика-філософа більше, ніж ученого-психолога.
Спеціальну увагу Ландін приділяє викладу спадщини “соціальних
аналітиків” — Кардінера, Ліптона, Рейка, Еріксона, а також Горні, Фромма
і Саллівена. Розкрито філософські засади екзистенціальне! психології в
особах К’єркегора, Гайдеггера, Сартра, Ясперса, які вказували на
унікальність проблеми існування людини.
Серед базових ідей екзистенціальної психології Ландін зазначає
“буття-у-світі” (being-in-the-world), унікальність внутрішнього життя,
існування у світі інших людей, розуміння людської природи в її повноті.
Підкреслюються провідні проблеми екзистенціальної психології: ставлення
людини до людини, гуманістичні цінності, смисл життя, страждання, страх,
смерть, доля особистості, феноменологічний метод дослідження людської
свідомості. Серед видатних представників екзистенціальної психології
Ландін згадує, зокрема, датського психолога А. фон Каама, а також
Л.Біпсвангера.
Аналізом спадщини психологів гуманістичного спрямування — К.Роджерса,
Ршіло Мея. А.Маспоу, Ш.Бюлер — Ландін завершує їхній ”портретний
аналіз” і зауважує, що нічого нового, унікального в гуманістичній
психології досягнуто не було.
У своїх висновках Ландін вказує на два цикли в еволюції психології з
часів античної Греції до сучасності: об’єктивно-натуралістичний та
суб’єктивно-дуалістичний. У першому циклі об’єктивні настановлення
набували дедалі більшої ваги аж до третьої чверті XX століття — з
використанням взірців тваринної поведінки, насамперед в
експериментальних умовах. Ландін не бачить вказівок на те. що перший
цикл завершиться в найближчому майбутньому.
Другий цикл починається з ранньохристиянських творів (Августин). Ландін
не враховує те, що цей цикл ще до Августина мав щонайменше 200-річну
історію. Дж.Локк і В.Вупдт продовжують цей цикл, щоб. зрештою,
побудувати психологію як самостійну науку. Але метод вивчення психіки в
основному залишався інтроспективним. Цей дуалізм далі продовжили
структуралісти і гештальтисти. Навіть функціоналізм, асоціанізм,
гормічна психологія не полишали рис суб’єктивізму. Як реакція на
зростання впливу біхевіоризму виникла екзистенціальна та гуманістична
психологія. Таким чином, підкреслює Ландін, концепція “внутрішньої
людини”, така жива протягом Середніх віків, у новій формі реалізувалася
і в XX столітті. І це спрямування, зауважує він, ще не закінчило свого
руху.
Разом із тим, залишаючись на позиціях антиісторизму, Ландін шукає
перетини між двома вказаними циклами. Зокрема, психоаналіз та
експериментально орієнтований біхевіоризм, сподівається Ландін, знайдуть
примирення. Насправді сам Ландін виявляє у своїй історико-психологічній
концепції дуалізм, причому схематичний (у двох зазначених лініях
розвитку психології), і, зрештою, повторює шаблонну фразу, що мандрує з
однієї історії психології до іншої: “Протягом тисячоліть
інтелектуального розвитку людини існування психології як такої надто
коротке — менше, ніж сто років”. Яка наївність, яка вузькість бачення!
Начебто не було Августина, Гегеля та інших титанів психологічної думки.
Ландін виражає жаль з приводу того, що, зважаючи на фрагментарність
психології (за методологією та її предметом), думати про єдину,
уніфіковану психологію у найближчому майбутньому не доводиться. Дивний
ідеал — уніфікація: без індивідуалізованих бачень, своєрідних
віддзеркалювань безконечної глибини психічного! Ландін убачає ще й третю
можливість — долю. Психологія перетвориться на галузь інших наук і
втратить свою самостійність, редукуючись до біології та хімії. Адже
зводять пам’ять до біохімічних процесів, а особистість — до активності
нервової системи. Чи не стане вона “маленькою наукою психологією”
(little science of psychology), своєрідним спалахом у людському
інтелектуальному розвитку?
А поки що, наполегливо повторює Ландін, психологія залишається
фрагментарною, як і протягом раннього періоду своєї історії. Про яку
історію говорить Ландін? Адже його спроба відстежити історію психології,
зрештою, звелася до ідеї паралелізму двох спрямувань та відшукувань
їхнього перетину вже у XX столітті.
Успішний рух психології Ландін убачає в зовнішніх атрибуціях, зокрема у
зростанні членів Американської психологічної асоціації. У зв’язку зі
своєрідною неосяжністю цієї науки, вважає він, на неї можна дивитися з
великим оптимізмом або ж песимізмом. Так, психологи-об’єктивісти, бачачи
зростання популярності гуманістичної психології, переживають певну
тривогу. А “гуманісти” відчувають, що настає час їхньої перемоги. Так що
мова йде вже не про дослідження умовних рефлексів у пацюків або
комплексу факторів підкріплення, а про вивчення людської особистості та
її досвіду.
Розгалужену спеціалізацію психології Ландін не розцінює як шкідливу для
її долі. Адже це властиве і іншим фундаментальним дисциплінам. Він не
боїться також зростання міждисциплінарних зв’язків. Психологія має
стосунок до всього, де розгортається поведінка, — до економіки,
політики, мистецтва, релігії. Але у зв’язках між ними обов’язково
постане еклектика. І Ландін висловлює сподівання, що психологи зможуть
піднятися до систематичного викладу психологічних знань. Але жодних
шляхів до реалізації такої мети Ландін не проголошує. Отож прослухано
всі звуки музики, а мелодію не вловлено.
Слід зауважити, що історик психології має бути чутливим до ідеї
психологічної системи, бачити розмаїтість її історичних форм, саму
структуру системи — її логічний осередок та його саме логічне втілення у
відповідну систему — з відзначенням суперечностей між ними.
Слід також поставити питання про своєрідність фаху “історик психології”.
Із цього багатобічного питання слід зазначити насамперед володіння ним
значною ерудицією — науковою, мистецькою, літературно-художньою, з
громадянської історії, а також з історії релігії, філософії та інших
галузей знання, оскільки сама психологія має стосунок до всіх форм
людської діяльності, а в цій останній і виявляється психічне людини.
Та головною ідеєю історії психології залишається принципова періодизація
становлення психологічних знань.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
