UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСофійність учинку: вищі цінності й суєта (реферат)
Авторdimich
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2456
Скачало145
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

На тему:

 

Софійність учинку: вищі цінності й суєта.

 

У зрілості людина осягає індивідуалізовану, неповторну сутність

світових явищ, подій, наповнюється їх багатством, розширює, поглиблює

свою вкоріненість у світ. Долається максималістський схематизм юності.

Проте зрілість, проникаючи у багатоманіття світу, перебуває в ньому ніби

у розгубленому стані. Виникає потреба у найглибшому зосередженні, щоб

вийти з розпорошеності, серед множини коренів буття побачити корінь

основний. У світському варіанті подолання плюралізму на перше місце

виступають потреби практики. В релігії зрілий плюралізм у відображенні

світу відкидається як мирська "суєта суєт і всяка суєта". Релігійне

тлумачення суєти розгорнуте в біблійній Книзі Екклезіаста.

 

Індивідуалізоване ставлення до світу — практичне, художнє, наукове, —

поглиблюючись, призводить до розрізненості між людьми. Релігійна

мудрість пропонує форми поведінки, які мають утримати людину від вступу

у "світ суєти", відповідно себе обмежити. Нове по суті — старе,

очікувати на щось нове від життя не слід. Предметний світ сприймається

як кружляння на одному й тому ж місці. Вітер дме на всі боки, але

повертається "на круги своя". Ріки течуть до моря, але повертаються до

свого витоку, щоб знову текти. Не може людина висловити, переказати

всього. Не насититься її око баченим, вухо — почутим. Усе вже було. В

трудах людських відтворюється безконечна суєта. Звідси теологічний

висновок про те, що ніякої користі немає від трудів людських. Релігійний

відхід від суєти постає шляхом до Бога.

 

Софійністю, мудрістю пропонується досліджувати все, що робиться під

сонцем. Але тут виникає необхідність перестороги, що це — занадто важке

заняття для людини. Все оголошується суєтою і томлінням духу, в тому

числі сама мудрість. У людському бутті вбачають безумство, глупоту —

інтелектуальний вираз суєти. Вихідна якість суєтної мудрості — у

великому смутку. Той, хто примножує пізнання, примножує смуток і

скорботу.

 

Практична діяльність, що приводить до багатства навіть на основі власної

праці, тлумачиться в теології як така, що не дає життєвого задоволення,

завершеності. У недостатньо зрозумілому смислі того, що минає,

врешті-решт зникає перевага мудрості перед глупотою. Хоча у порівнянні

їх говорять про перевагу світла перед пітьмою, однак бачать лиш те, що у

них одна доля: мудрий помирає нарівні з глупієм. Це породжує не тільки

питання "навіщо бути мудрим?", але й передбачає однозначну негативну

відповідь.

 

Далі — песимізм, мізантропізм, що підкріплюються набором фактів про

порушення моральних принципів. Екклезіаст ненавидів життя, оскільки

зневажав справи, які робляться під сонцем. Він, правда, бачить, що у

труді здійснюється комунікація між людьми, але застерігає: якщо ці труди

потраплять до рук дурня, він скористається ними для поширення своєї

глупоти на весь світ.

 

Передбачаючи це, людина мислить усі дні сповненими скорботи, труди —

неспокоєм. Постає ідея фатальної приреченості, непротивлення тому злу,

яке призначене. У невпинній течії подій усьому свій час і час усьому під

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ