.

Теорія бісоціації у психологи творчості. А. Кестлер (1905—1983) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 2178
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Теорія бісоціації у психологи творчості. А. Кестлер (1905—1983)

Книга англійського новеліста, драматурга, вченого Артура Кестлери
“Творчий акт”, видана в Лондоні вперше в 1964 p., дістала високу оцінку
світової наукової громадськості, її визнано класичною за вкладом в науку
про творчі здібності людини, їй надають великого практичного значення
для виховання творчої індивідуальності. Цю книгу у великій мірі
документовано історією наукових відкриттів і аналізом художніх творів.
Якщо врахувати, що Кестлер не лише виявляє здібності до творчості у
людини, а й знаходить її багатоманітні прояви у тварин, включаючи
найпростіші інстинктивні форми поведінки, а також бачить своєрідні форми
творчості у морфогенезі, нейрогенезі і т.д., то цілком очевидно, що
перед нами серйозна спроба створення енциклопедії творчого процесу.

У першій частині книги пропонується теорія творчого акту, що інтерпретує
свідомі й несвідомі процеси, характерні для наукового відкриття,
художнього твору і комічного натхнення. Автор прагне довести, що всі
види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип. Мета
другої частини книги — показати, що певні основні принципи творчої
оригінальності властиві всьому органічному світові — від заплідненого
яйця до зрілого мозку творчої індивідуальності.

Логічна основа таких творчих процесів, як діяльність гумориста, наукове
відкриття, художня творчість, єдина. Вона полягає у відкритті прихованих
схожостей. Проте “емоціональний клімат” різний в усіх трьох випадках.
Науковий факт емоційно нейтральний. Комічному та поетичному образам
властиві емоції різного роду. Автор прагне показати, що творча
активність є тривалентною, тобто вона може входити у сферу гумору,
наукового відкриття або мистецтва. Не існує високого вододілу між наукою
та мистецтвом. Універсальна людина Відродження належала їм обом. Крім
того, психологічні переходи між науковим відкриттям і винаходом
комічного твердо не визначено. Механізм створення гумористичної ситуації
властивий усім видам творчої активності.

Кестлер указує на два шляхи запобігання рутини мислення та поведінки.
Перший — це занурення в уявний або мрійливий стан, в якому раціональне
мислення припинено. Другий — це втеча від нудьги, застою,
інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій, але втеча у
протилежному напрямку. Про неї свідчить спонтанний спалах інсайту
(осяяння), який показує добре відому ситуацію в новому світлі і дає нову
відповідь на неї. Бісоціативний акт пов’язує раніше відокремлені матриці
досвіду і робить зрозумілим те, що треба усвідомити, оживити відразу в
кількох планах. Перший шлях втечі є регресією більш примітивних рівнів
відображення дійсності, наприклад у характері марень; другий —
піднесенням до нових, більш розвинених рівнів відображення. Будучи зовні
протилежними, ці два напрямки виявляються внутрішньо пов’язаними.

Якщо дві незалежні матриці сприймання або мислення взаємодіють одна з
одною, результат, як вважає Кестлер, є або колізією, що завершується
сміхом, або їх злиттям у новому інтелектуальному синтезі, або їх
зіставленням в естетичному досвіді.

Аналізуючи логіку гумору, його емоційну динаміку, Кестлер висуває таку
тезу: раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць
завершується переводом думки від одного асоціативного контексту до
іншого. Емоційний заряд розповіді не може бути перенесений, тому що має
велику інерцію та опір. Відкинута розумом, напруга емоцій знаходить собі
вихід у сміху. Комічна техніка має три головних критерії:
оригінальність, виразність та економію. Ці критерії виконують
найважливішу роль у техніці наукового мислення та художньої творчості.

Те, що вирізняє гумор, відкриття та художню діяльність, пов’язується
насамперед з емоціями, їхньою своєрідною участю в цих трьох
бісоціативних процесах. Відкриття емоційно нейтральне, але це не
означає, що в ньому зовсім немає емоцій. Це було б рівнозначно апатії. У
відкритті тонко збалансовано і сублімовано суміш мотивацій, в якій
самоствердження підпорядковано пізнавальній меті. Разом з тим у
відкриттях розумові тонкощі про таємниці природи мають піддаватися
суворій об’єктивній перевірці. Є дві форми прояву емоцій у момент
відкриття, що відображає полярність мотивацій. Перша — “еврика!” —
свідчить про вибух напруги. У другій формі відбувається повільний
поступовий катарсис емоцій, що само-розгортаються, — спокійне,
споглядальне захоплення відкритою істиною, тісно пов’язаною з художнім
досвідом краси.

Творчий акт гумориста полягає у злитті двох звичайно нс-порівнювальних
матриць. Наукове відкриття може бути описане в таких же термінах — як
безперервне взаємопроникнення (злиття) матриць думки, які раніше не
виступали в порівнянні.

Відкриття полягає в установленні аналогій, яких ніхто перед тим не
бачив. Соломон відкрив аналогію між шиєю Суламіфі та слоновим бивнем.
Шимпанзе Султан у дослідах В.Келери відкрив, що гілку дерева можна
вмістити в інший функціональний контекст. Кестлер встановлює загальний
план відкриття для тварин і людини, проводячи паралель між відкриттями
Султана і Архімеда.

Акт відкриття має деструктивний і конструктивний аспекти. Відкриття має
зруйнувати затверділі схеми розумової організації, щоб досягти нового
синтезу.

Даючи детальний аналіз ряду відкриттів в науці, Кестлер бере участь в
обговоренні проблеми про роль несвідомого компоненту в процесі цих
відкриттів. Він зазначає, що тимчасове усунення свідомого контролю
звільнює розум від певного примусу, необхідного для досягнення
дисциплінованої рутини думки, але такого, що є перешкодою для творчого
стрибка. В той же час інші типи діяльності на більш примітивних рівнях
розумової організації набувають значної активності. Перша частини цієї
тези вказує на дію відмови, друга — на акт сприяння. Доцільно нагадати
про подвійний аспект евристичної дії — деструктивно-конструктивний
характер усіх великих революцій в історії думки.

Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують
бісоціативний зв’язок. Пояснюючи це, автор розкриває в психоаналітичному
дусі такі його механізми, як конкретизацію та символізацію. Карикатура
використовує ту ж психологічну техніку синтезу, яку використав Кекуле у
своєму відкритті. Гутенберг скомбінував техніку винного пресу для
створення друкарських відбитків. Кеплер “оженив” фізику та астрономію.
Дарвін пов’язав біологічну еволюцію і “боротьбу за існування”.

Кестлер малює таку картину виникнення нових творчих синтезів. Вербальне
свідоме мислення виступає підпорядкованим у вирішальній фазі творчого
акту. Мова стає ширмою між мислителем і реальністю. Ось чому справжнє
відкриття виникає там, де кінчається мова. Мова здебільшого пов’язується
зі свідомим. Несвідоме функціонує поза мовним процесом. Дослідження
Гадамара серед провідних математиків Америки виявило, що практично всі
вони уникають використання в розумі не лише слів, а й алгебраїчних та
інших знаків. Цей оригінальний мислитель застосовував у своїй роботі
своєрідний метод, який може бути правилом і для інших галузей науки.
Підкреслення Гадамаром ролі спонтанної інтуїції, впливу несвідомого,
раптових стрибків, які важко збагнути, вказує на те, що роль суворої
раціональної думки в науковому відкритті дуже переоцінено починаючи з
часу Просвітництва. Всупереч картезіанському упередженню багато
свідомості у нашій вірі, за словами Ейнштейна, це крайній випадок.

Свідомість має різні рівні. І тільки частина нашої багаторівневої
активності в кожний момент освітлюється променем звуженої свідомості.
Але це ще не дає відповіді на питання, як свідомість здійснює
керівництво інтелектуальними процесами.

Кестлер зауважує, що несвідомі автоматизми не слід змішувати з
несвідомою інтуїцією. Створення і поступова автоматизація навичок
різного роду — мускульних, перцептивних, мислительних — усе це вияв
принципу економії. Контроль здійснюється автоматично, поза свідомістю, і
за постійних умов стратегії дій стає стереотипним. Кестлер називає це
низхідним потоком розумового руху.

У звичайному рутинному мисленні ми виявляємо стереотипну поверховість
нашого розуму, оперуючи в сутінках периферійними сферами свідомості.
Часто згадувана метафора Гальтона про “передпокій”, з якого ідея
викликається у “приймальну залу” розуму механічно-логічним шляхом,
виявилась неадекватною. Цілеспрямоване мислення в такому випадку може
бути дорівняне до уважного розглядання пейзажу за допомогою звуженого
зору — буде це панорама, шахова дошка чи “внутрішній пейзаж”. Ті
елементи досвіду, які мають стосунок до мети операцій, будуть виділятись
як “члени” матриці, а решта — відходити на задній план. Таким чином,
перша дія в рутинному підході до проблем є “лаштуванням” коду,
призначеного для вирішення завдання на основі уподібнення з ситуаціями,
що мали місце в минулому. Це приводить до виникнення матриці, яка
передбачає попередній відбір можливих операцій. Актуальні операції
залежать від стратегії, що керується зворотним зв’язком, і породжується
емоційним втручанням.

Проте проблеми, які приводять до оригінальних відкриттів, не можуть бути
вирішені такою грою, тому що матриці, застосовані в минулому до проблем
аналогічної природи, стають неадекватними за нового характеру ситуації,
нових даних або нового типу питання. Пошук ключа до розгадки,
“відмикання” блокованої проблеми відбувається в декількох планах за
участю несвідомих процесів на різних рівнях психіки.

Ці стародавні, “квазіархеологічні” шари розумової ієрархії утворюють
незалежний світ, яким він був колись та вімуки й відблиски якого ми
бачимо у сновидіннях. Існування цього світу становить історичне
досягнення, яке дає вказівки на факти розумової еволюції. Ці факти не
слід змішувати з автоматизованими уміннями, які, колись утворившись,
функціонують несвідомо в сенсі інтелектуальної економії. Ці шари розуму
краще називати підсвідомими, протиставляючи їх процесам несвідомим.
Підсвідоме функціонує нижче лінії шкали свідомості. Кестлер зазначає, що
фрейдистські зауваження до слова “несвідоме” призводять до поняттєвої
плутанини.

Період інкубації нагадує такий стан, коли людина відходить назад, щоб
надалі стрибнути вперед. Як і у стані марень, тут коди логічного
мислення припинено. Це приводить до тимчасового звільнення людини від
тиранії вербальних концептів, аксіом, наказів, властивих певним способам
мислення. Це дає змогу розуму скинути гамівну сорочку звичок, відкинути
суперечності, розучитися й забути, щоб відчути в цих змінах велику
плинність, багатобічність і навіть легковажність розуму.

Повстання проти примусу, необхідного для досягнення порядку й дисципліни
погодженої думки, сприяє творчому стрибку. Це симптоматично як для
генія, так і для дивака. Те, що їх відрізняє, це інтуїтивне керівництво:
ним володіє тільки перший. Пуанкаре висунув гіпотезу щодо цього
керівництва. Він уявив собі образну картину: в підвальному приміщенні
стоїть машина, що автоматично перемішує досвід. Це — механістичне
пояснення. І все ж глибинна гра розуму була інтерпретована як така, що
має вищою мірою софістичну, умоглядну й дотепну природу, хоч правила
його діяльності неформально логічні.

Мрійник, фантазер постійно бісоціює несумісні в стані неспання елементи
з різних площин досвіду. Він прагне до переходу без будь-яких упереджень
від матриці до матриці, часто не усвідомлюючи цього. В його
самосвідомості бісоціативна техніка гумору і відкриття відображається
лише своєю поверхнею, як дерева в ставку. Найбільш плідна ділянка
нагадує тонкий берег — пограничну сферу між сном і повною
усвідомленістю, де матриці дисциплінованої думки вже оперують, але ще не
в такій мірі затверділі, щоб заважати подібному плину уяви.

Кестлер розглядає різні бісоціативні прийоми, в яких “сватівська”
активність несвідомого виявляє себе у вигляді підстановки замість точних
словесних формулювань тьмяних візуальних образів, символізації,
конкретизації, персоніфікації, а також у злитті форми і функції, зміні
виразу, перестановці, керівництві виникаючими аналогіями. У буденному
житті людей ці форми розумової активності виявляються штурвалом, який
спрямовує до інтимної особистої мети. А в час натхнення у митця або
вченого вони приводять до творчих досягнень.

Розкриття істини, раптове виникнення нового, осяяння е актом інтуїції.
Остання приводить до появи давніх знахідок або короткого ланцюга
міркування. Дійсно, така інтуїція може бути уподібнена ланцюгу, в якому
тільки початок і кінець доступні поверховому спогляданню з боку
свідомості. Звичка та оригінальність у такому випадку перебувають на
протилежних напрямках, тяжіючи відповідно до свідомих і несвідомих
процесів. Перетворення навчання на звичку і автоматизація майстерності
утворюють низхідну течію. В той же час висхідний рух полягає в
“оживляючих пульсаціях”, що йдуть із глибин психіки, і прямує до значних
творчих досягнень.

Творчо нове може бути розташоване по серіях. Вони починаються від
помилкових, недостатньо зрілих інтеграцій і спрямовуються до
якого-небудь значного відкриття, тобто до постійного змішування матриць
у повторних дослідах, що приводить до виникнення ряду сполучних ланцюгів
між ними. Нарешті виникає раптове осяяння у “спонтанному” відкритті, що
спалахнуло від іскри несвідомої інтуїції або в процесі спостереження,
або в комбінації обох. Так, нові синтези виникають в оригінальних
мислителів за допомогою бісоціації в минулому не пов’язаних матриць.
Можна ще додати приклади про злиття двох галузей науки, які раніше
розвивалися незалежно і, здавалося, не мали між собою нічого спільного.
Прогрес науки — це відкриття на кожному кроці нових правил, які
поєднують те, що довгий час здавалося непоєднуваним. У зв’язку з цим
Кестлер посилається на роботу Ф.Бартлетта, в якій лише іншими словами
розкривається основна теза викладеної теорії: “Бісоціація — суть творчої
активності”.

Інтеграція матриць не є простою операцією складання. Це процес взаємного
проникнення і запліднення, в ході якого обидві матриці підлягають
своєрідному перетворенню.

У процесі “наукової еврики” в минулому не пов’язані компоненти вступають
у зв’язок. Це ж стосується і поетичної знахідки, наприклад, вдалого
порівняння. Різниця полягає в тому, що у першому випадку продукт
абстрактний, а в другому він має чуттєву природу. Це тлумачення
збігається з поглядами В.Вундта. В обох випадках спалах спонтанного
осяяння завершується емоційним катарсисом. Правда і краса постають як
взаємодоповнюючі аспекти неділимого досвіду. Відмінність між ними — лише
в мірі об’єктивної істинності, і вона виникає як результат творчої дії.
Остання в обох випадках є стрибком у темряву, де вчений і митець рівною
мірою залежать від їхніх пошукових інтуїцій. Оригінальність генія
полягає в переміщенні уваги на ті аспекти дійсності, які раніше
ігнорувалися, у баченні певних явищ у новому світлі, у відкритті нових
відношень і відповідностей. Як науковий, так і естетичний досвід є
відношенням “єдності в різноманітному”.

В наступній частині свого дослідження Кестлер розглядає загальну
генетичну основу творчості в науці і мистецтві, починаючи дослідження
цієї проблеми з розвитку структури клітини, її генезису, ембріонального
розвитку істоти і т.д.

Той факт, що створення художнього образу і наукове відкриття виводяться
з несвідомих джерел, вказує на те, що суттєвим аспектом усієї творчої
активності є регресія до ранніх онтогенетичних і філогенетичних рівнів,
втеча від стримуючих моментів свідомого розуму з наступним звільненням
творчих можливостей, перехід до нейтральної еквіпотенціальності в
регенерації структур і функцій. Вчений, вражений суперечливими фактами,
митець — чуттєвими стимулами і пацюк — хірургічним втручанням, володіють
на різних рівнях однією і тією ж намнучкістю, що дає можливість
здійснити “адаптації вищого ґатунку”, що рідко трапляються у звичайному
рутинному житті.

Біологічна еволюція видів приводить до застою, в той час як розумова
еволюція продовжує розвиток. Як її засіб виступає творча
індивідуальність. Процес “еврики” є розумова мутація, продовжена
соціальною спадковістю, її біологічним еквівалентом є генетичні мутації,
що підносять існування видів по еволюційній шкалі. Період інкубації
можна порівняти з катаболічною фазою в регенерації органу. Перша
звільнює доконцегпуальні, інтуїтивні спроби ідеації від чуттєвості,
навіювань з боку свідомого розуму. Остання приводить в рух ембріональний
процес росту, що в рівній мірі перешкоджає дозріванню організму.
Контактне керівництво нервами в напрямку їхнього робочого органу і
оживлення інших пренатальних умінь передбачає спокусливі паралелі до
несвідомих градієнтів і стародавніх “водних шляхів”, що опосередковують
глибинну зустріч ідей.

Далі автор розглядає творчість на матеріалі інстинктивної поведінки,
навчання і вирішення проблем. Викладаючи теорії навчання за І.П.Павловим
та Дж.Вотсоном як теорії біхевіористичні, Кестлер заявляє, що
оригінальність і творчість не стали предметом їхніх досліджень. У працях
Скіннера слово “інсайт” також не трапляється, а техніка вирішення
проблем у нього така ж, як і у Вотсона. К.Галл висунув виразний
постулат, що відмінність у процесах навчання в людини і пацюка більше
кількісна, ніж якісна. Як зауважує Кестлер, “замість антропоморфічного
погляду на пацюка американські психологи пропонують пацюкоморфічний
погляд на людину”. Поворот, на його думку, відбувся з виникненням
гештальтпсихології, насамперед досліджень Келера, Дункера та інших, де
предметом аналізу виступає той же бісоціативний процес.

Як же стає можливою бісоціація? Відповідь на це запитання можна отримати
при порівнянні її з асоціацією — явищем прямо протилежним. Асоціативне
мислення є вираженням звички. Воно може бути жорстким або мінливим, з
широкою адаптованістю. І все ж воно залишається звичкою в тій мірі, в
якій спостерігаються певні незмінні правила діяльності. Асоціація ж як
вправа майстерності відрізняється від навчання, яке характеризується
набуттям нових умінь, і від бісоціації, яка є комбінацією, перетасовкою
і переструктуруванням умінь.

Термін “бісоціація” означає вказівку на незалежний, автономний характер
матриць, які приводяться в контакт у творчому акті, в той час як
асоціативне мислення оперує серед частин єдиної передіскуючої матриці.

Так, беручи факти з історії науки, можна згадати, що ідеї про природу
магнетизму та електрики, тлумачення фізичних і хімічних явищ, теорії
корпускул і хвиль розвивалися сепаратно як в індивідуальному, так і в
колективному розумі, поки межі не було зруйновано. І це руйнування було
спричинено не встановленням пробних зв’язків між окремими частинами
сепаратної матриці, а шляхом амальгамації (сплаву) двох сфер у цілісну
структуру та інтеграції законів двох сфер в уніфікований код великої
універсальності.

Якщо два компоненти стають інтегрованими в один, важко уявити, що в
минулому вони існували окремо. Очевидність синтезу оманлива. У цьому
плані митець має кращу долю, ніж учений. Справжня творчість нового у
мистецтві більш драматично очевидна і легше відрізняється від рутини
практиціонерів, ніж у науці, тому що мистецтво (і гумор) оперують
насамперед шляхом минущого зіставлення матриць, в той час як наука
досягає своєї безперервної інтеграції підвищенням рівня її цілісності.
Лоуренс Олів’є в “Гамлеті” сприймається і як Олів’є, і як Гамлет
водночас. Але коли завіса падає, обидві особистості розділяються знову і
не стають амальгамованими у вищій єдності, яку пізніше було скомбіновано
з іншими у ще більш високій єдності.

У справжньому творчому акті — як у науці, так і в мистецтві — глибинні
рівні психічної ієрархії, що нормально перешкоджають у стані неспання,
відіграють вирішальну роль. Варто навести німецьке слово, яке позначає
дію творення — schopfen (буквально: черпати воду відрами з криниці).
Так, творець — це той, хто творить світ зі своєї власної глибини.

Такий термін більше пасує біблійному Богові, що творив із своєї власної
суті, носячись над темними водами.

У випадку звичайної смертної людини джерела творчості слід шукати у
філогенетичне та онтогенетичне давніх, глибинних шарах її розуму.
Індивід може їх досягти шляхом тимчасової регресії до ранніх, більш
примітивних та менш спеціалізованих рівнів розумового процесу. В цьому
плані творча дія аналогічна процесові біологічної регенерації —
звільнення генетичних задатків від стримуючого начала через
дедиференціацію пошкоджених тканин. Таким чином творчий процес включає
рівні розуму, розділені більшою відстанню, ніж в інших випадках
розумової активності, виключаючи патологічні стани, які становлять
відхід назад без наступного стрибка вперед. Емоційні прояви евристичного
акту, раптове осяяння, що виникає при відреагуванні, і катарсис також
свідчать про їхнє підсвідоме походження, їх можна порівнювати з
катартичним ефектом аналітичного методу, що вносить репресовані
комплекси у свідомість пацієнта.

Переструктурування розумової організації, здійснене новим відкриттям,
передбачає, що творчий акт має революційну, деструктивну сторону. Шлях
історії вимощений її жертвами: відкидання “ізмів” мистецтва, “епіциклів”
та “флогістонів” науки тощо.

Асоціативні вміння навіть софістичного роду, які вимагають значної
зосередженості, не показують високих творчих рис. їхнім біологічним
еквівалентом є активність організму, що перебуває в стані динамічної
рівноваги з оточенням — як відмінної від більш ефективних проявів його
регенеративних можливостей.

Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії можна
підсумувати в такому вигляді:

Звички Оригінальність

оригінальність з обмеженою матрицею бісоціація незалежних матриць

керівництво до- і позасвідомими процесами керівництво підсвідомими
процесами зі стриманістю

динамічна рівновага активація регенеративних можливостей

ригідність змінних варіацій теми вища мінливість (“відійти, щоб далі
стрибнути”)

повторення новизна

консервативність деструкгивніс-гь — творчість

Такий короткий виклад теорії бісоціації Кестлера. Два моменти в цій
капітальній праці заслуговують на увагу. Перший — сам творчий принцип
бісоціації, протиставлений нетворчій асоціації. Другий — ті умови, які
створюють оптимальну основу для вільного перепланування та комбінування
досвіду. Загальний смисл цих умов полягає у регресії до тих форм психіки
(зокрема, період вільної дитячої фантазії, стан марення у зрілої людини
тощо), коли творчі синтези виявляються найбільш можливими. Ці два
моменти, що характеризують принцип і умови творчості, дуже важливі для
її розуміння. Хоч вони вже були предметом уваги до появи праці Кестлера,
проте останній розгорнув їх до рамок капітального дослідження. І все ж
воно залишає нас без відповіді на основні питання творчості: чому
відбувається цей синтез? що детермінує його спрямування? На ці питання
можна відповісти лише в тому разі, коли до розкриття “формального”
механізму творчості органічно приєднати змістову сторону духовного
розвитку як усього людства в його історії, так і окремої людської
індивідуальності.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020