.

Необхідність, суть і органи валютного регулювання. Механізм регулю-вання валютного курсу (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 5196
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Необхідність, суть і органи валютного регулювання. Механізм регулювання
валютного курсу.”

Зміст:

Валютне регулювання.

Класифікація і характеристика методов валютного регулювання.

Необхідність валютного регулювання.

Органи валютного регулювання.

Валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків
і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об’єктивною економічною
необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України
до світового співтовариства та пов’язана з міжнародною кооперацією
виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід
процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних
кордонів.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету
Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»)
Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у
сфері валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного
регулювання має такі повноваження:

— установлює правила проведення в Україні резидентами і не резидентами
валютних операцій;

— визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови
торгівлі валютними цінностями на ньому;

— установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в Україну та з
неї валютних цінностей;

— визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за межами
України та нерезидентами рахунків в уповноважених банках України;

— установлює загальні правила видачі резидентам та нерезидентам ліцензій
та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій, видає ці
ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

— установлює єдиний порядок визначення і використання курсу грошової
одиниці України відносно іноземних валют та розрахункових (клірингових)
одиниць;

— установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок

використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових)
одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у

торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами

на підставі положень міжнародних договорів України;

— нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви з метою
забезпечення стабільності грошової одиниці України;

— складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;

— бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу України та
контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною
Радою України тощо.

У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі
повноваження:

— визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт
зовнішнього державного боргу України;

— бере участь у складанні платіжного балансу України;

— забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що
стосується руху валютних цінностей;

— забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного
фонду України;

— визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових
(клірингових) одиницях, які використовуються у

торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих
іноземних валютах, що використовуються у неторговельному обороті з
іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні
банки, є:

валютні інтервенції;

девальвація та ревальвація валют;

дисконтна (облікова) політика;

управління валютними резервами (диверсифікація);

валютні обмеження.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у
функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з
метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує
іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс
перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція
іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому
відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та
обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.

Валютна інтервенція як засіб державного втручання у валютну сферу почала
широко застосовуватися в 30-ті роки після краху золотого стандарту. За
Бреттон-вудської системи валютні інтервенції були інструментом
підтримання фіксованих валютних паритетів та курсів. За плаваючих курсів
валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу
національної грошової одиниці.

Вибір валюти, що її використовують під час валютної інтервенції,
залежить від мети інтервенції, інституціонального середовища, в межах
якого вона проводиться, та від ролі валюти, яку використовують для
інтервенції, в міжнародній або регіональній валютній системі. Так, долар
США традиційно використовується для цього в багатьох країнах світу,
водночас в європейських державах інтервенційною валютою є німецька
марка.

Центральні банки, як правило, проводять інтервенції на валютному ринку у
готівковій формі, що забезпечує прямий та ефективний вплив на валютний
курс. Форвардні угоди використовуються лише у разі необхідності
конфіденційності угоди, щоб відстрочити її вплив на внутрішню
ліквідність. Похідні фінансові інструменти— «деривативи» (фьючерси та
опціони) використовуються дуже рідко.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, адже вони ефективні
лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, яка
характеризується періодичною зміною активного та пасивного сальдо. Через
обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти
має чергуватися з її купівлею, бо інакше резерви можуть бути вичерпані.
У зв’язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу
(зокрема Україна), нерідко замість валютних інтервенцій застосовують
різні форми валютних обмежень. Однак можливе паралельне використання
валютних інтервенцій та валютних обмежень.

В умовах фіксованого валютного курсу проведення валютних інтервенцій
обмежене інфляційним знеціненням національної грошової одиниці. У разі
значного падіння курсу валюти внаслідок інфляції проведення валютної
інтервенції передбачає девальвацію валюти цієї країни або ревальвацію
валют інших держав.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не тільки з метою
забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на
штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності
експорту. Це дає змогу експортерам отримувати від центрального банку в
обмін на іноземну валюту більшу кількість національної валюти та
зберігати попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими
цінами.

Недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних
інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девальвація — офіційне зниження курсу національної грошової одиниці
відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. За умов
золотого стандарту, коли законодавчо фіксувався золотий вміст валют та
був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялася
в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото.

Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як
елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки,
передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення
конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація — офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці
відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. В умовах
золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного
золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого стандарту
ревальвація стала виявлятися в підвищенні курсу національної грошової
одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют.

Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигідна для
експортерів. Після ревальвації імпортер може купити на внутрішньому
ринку необхідну для оплати імпорту суму іноземної валюти за меншу
кількість національної валюти. Якщо він продасть ввезені товари за
попередніми цінами, то його прибутки зростуть відповідно до ревальвації.
Кредитори, що надають позики іноземцям у національній валюті, після її
ревальвації одержують погашення на ту саму суму, а ринкова її ціна в
іноземній валюті зростатиме у міру ревальвації.

Експортер, продаючи після ревальвації свою продукцію в інших країнах за
попередніми цінами в іноземній валюті, за одержану суму зможе купити
меншу суму національної валюти, і його прибутки знизяться відповідно до
ревальвації. Щоб не допустити цього, він змушений буде підвищувати ціни
на експортну продукцію в іноземній валюті, що негативно впливає на його
конкурентоспроможність.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для
регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів.
Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального
банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на
міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру
грошової маси, рівень цін.

Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив
на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення
ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту,
а її зниження призводить до послаблення валюти.

Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів між
країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо
відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю,
то підвищення облікової ставки не може навіть призупинити цю втечу
капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в
країну. У зв’язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним.
Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є
також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення
облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.

Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними
резервами.

Валютні резерви — це запаси резервних активів, які перебувають на
рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються
для сплати боргових зобов’язань, а також, уразі необхідності, для
проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної
грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют,
спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу
Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон’юнктури на світових
ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на
імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається
збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної
ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та
з’являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до
скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в
іноземній валюті для фінансування імпорту;

— урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу
призводить до падіння курсу національної грошової

одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які
використовуються для регулювання курсу;

— режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної
грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може

призводити до зменшення обсягів валютних резервів;

— інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату
спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання
масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню
валютних резервів;

— характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або
зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може
здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення
обсягів валютних резервів;

— режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний
курс зменшує потребу країни у валютних резервах,

тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси
платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів.
Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних
резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних
коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.

Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної
структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема
через визначення строкової структури валютних резервів та валютного
кошика, з чим пов’язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний
банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується
такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій,
рентабельність.

Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило,
використовують такі форми:

— розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

— здійснення валютообмінних (форексних) операцій;

— розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від
конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів
грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної
заборгованості тощо.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних
правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та
спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання
стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших
цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і
досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний
час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні
обмеження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та
надходжень.

Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявляються у
встановленні певного розміру продажу валютних надходжень експортерів,
іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у
формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних
дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження
іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню
підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення
приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у
національну валюту.

Одним із методів валютного регулювання є обов’язковий продаж валютних
надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.

Вимога обов’язкового продажу валютних надходжень резидентами — одна із
форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня
розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і
має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної
грошової одиниці та захистити офіційні золотовалютні резерви.

Правила обов’язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів
тісно пов’язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових
системи валютних обмежень. Період реформування економіки України за
обмежених ресурсів держави, створення ефективного й керованого валютного
ринку потребує на певному етапі збереження системи валютних обмежень,
які б виконували функції інструментів для впливу на стан валютного
ринку.

Обов’язковий продаж валюти може мати різний вплив на стан валютного
ринку залежно від застосування того чи іншого режиму валютних курсів на
різних етапах розвитку економіки. Оптимальний рівень обов’язкового
продажу валютних надходжень для створення ефективного валютного ринку
має відповідати в кожний певний період часу рівновазі між готовністю
експортерів продавати валюту і готовністю імпортерів її купувати.

Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні
часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних
обмежень. Ця політика передбачає:

1) обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерційних кредитів
іноземним клієнтам;

2) заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Конкретно це
передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону надавати позики
в національній валюті, одержані банком за рахунок

вітчизняних ресурсів. Банки повинні позичати за кордоном всю іноземну
валюту, яку хочуть надавати в інші країни;

3) контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої рівноваги
між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами (купівля підприємств
у інших країнах), і прямими інвестиціями іноземців у країну (купівля
вітчизняних підприємств нерезидентами);

4) дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна позиція банку
— це співвідношення між вартістю активів та пасивів, які формують вимоги
та зобов’язання у кожній іноземній валюті (з урахуванням позабалансових
вимог та зобов’язань за незавершеними операціями). Відкрита валютна
позиція — різниця між вартістю залишків коштів в іноземній валюті, що
формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та
зобов’язань за незавершеними операціями) у будь-якій іноземній валюті,
внаслідок якої з’являється можливість отримання додаткових прибутків або
ризик додаткових збитків у результаті зміни обмінних курсів валют.

Стан валютної позиції є головним фактором валютного ризику. Центральний
банк установлює для уповноваженого банку ліміт відкритої валютної
позиції з метою мінімізації валютних ризиків кожного з банків, а також
банківської системи загалом та запобігання спекулятивного тиску на
валютний курс.

Необхідність валютного регулювання.

Проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики є головною метою
валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс — це
ключова ланка, яка зв’язує економіку України зі світовою економікою.
Поява обмінних валютних курсів національних валют пов’язана з розвитком
міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід’ємною частиною
економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси
впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на
національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах
економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях
обмінних курсів національних валют.

Валютний курс — ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній
грошовій одиниці.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його
допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної
країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до
цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових
відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн,
розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також
торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної
грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню
експорту, і навпаки — зростання курсу (ревальвація) призводить до
здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною
ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже
через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного
продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан
торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня
пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку
тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного
курсу.

Як свідчить світовий досвід, центральні банки застосовують такі види
режимів валютних курсів:

— фіксований валютний курс,

— «вільно плаваючий» курс,

— «регульований плаваючий» валютний курс,

— систему множинних валютних курсів,

— подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене центральним банком
фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою
іншої країни. Фіксований курс установлюється на грунті таких показників,
як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних
торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного
балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових
ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції
та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо
створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників.
Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути
розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого
макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу
імпортних цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед центральним банком при
встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного

міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної
грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у
жорсткій відповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої
національні валюти до французького франка (держави, які входять у зону
впливу французького франка), або до німецької марки (Австрія,
Нідерланди, Бельгія), або до валют сусідніх держав (Бутан — до
індійської рупії, Лесото — до ранда ЮАР), або до декількох валют (кошика
валют), наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні
засоби). і

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової
війни згідно з Бреттон-вудськими угодами. Після краху в 70-х роках
Бреттон-вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих
валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною
грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від
попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвинутою ринковою
економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування
плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави,
відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням
жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного
«плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на
стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює
попит та пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи
розмір валютних резервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного
курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральному
банку можна проводити свою власну грошово-кредитну політику,
передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Даний режим характеризується тим, що у
процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив
центрального банку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді
й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш
передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі
необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для
прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної
політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної
грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був установлений режим
регульованого «плаваючого» курсу, зокрема визначений «валютний коридор».
Таку саму курсову політику НБУ продовжував і в 1998 році. Валютний
коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу
національної грошової одиниці до іноземних валют. В Україні
встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення
гривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком
України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної
грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в
країні, не протидіє зростанню інфляції (інакше виникне питання: яким
чином утримувати валютний курс у межах валютного коридору за обмежених
валютних резервів?). При цьому важливо, щоб уряд країни, котра
застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання
обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як
національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та
стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто
характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний з яких
використовується для іншого набору трансакцій. Ці режими називають
системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можуть бути:

— валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються
урядом;

— вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та
пропозицією (можливо з деяким випадковим впливом уряду).

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу
валюти існує більш як один курс, або коли курси купівлі та продажу
різняться більш як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу
слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою та
не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються,
як засіб збирання доходів. Доходи виникають під час продажу центральним
банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс продажу центрального
банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в
експортерів (курс купівлі центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для
субсидіювання або оподаткування певного сектора промисловості або
секторів економіки. Відносно високий курс продажу для імпортерів окремих
товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі
для окремих експортерів діє як податок на цей експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні
аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, які роблять перші кроки у
напрямі ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної
грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно
вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово
нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також
змінюється структура відносних цін. Крім того, створюються умови для
отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між
неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни
імпортних товарів або заниження експортних цін.

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово
розвинутих країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є
різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному
котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними
та фінансовими операціями.

Вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які мають значний
вплив на валютний ринок, а саме: темпи інфляції, стан платіжного
балансу, різницю процентних ставок за кредит, спекулятивні валютні
операції, прискорення або затримування міжнародних платежів, ступінь
довіри до національної грошової одиниці на національному та світових
валютних ринках.

Чим вищий темп інфляції в країні, тим, як правило, нижчий курс її
валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляції особливо висока в
країнах з великим обсягом міжнародного обміну (товарами, послугами,
капіталом), адже найтісніший зв’язок між динамікою валютного курсу та
відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на
базі експортних цін.

Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної грошової
одиниці, бо зростають попит на неї іноземних боржників та надходження
іноземної валюти на національний валютний ринок. Пасивний платіжний
баланс призводить до зниження курсу національної грошової одиниці, адже
боржники обмінюють її на вільно конвертовану валюту для погашення своїх
зовнішніх зобов’язань, й одночасно скорочуються надходження іноземної
валюти на національний валютний ринок.

Вплив різниці процентних ставок за кредит виявляється в тому, що у разі
збільшення процентної ставки в певній країні відносно ставок в інших
країнах зростають надходження іноземних короткострокових капіталів у цю
країну, та навпаки.

Спекулятивні валютні операції мають значення переважно для внутрішнього
ринку, на якому регулюванням процесу курсоутворення згладжуються різкі
коливання курсу національної грошової одиниці.

Фактор прискорення або затримування міжнародних платежів також впливає
на курсове співвідношення валют. Очікуючи падіння курсу національної
грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в
іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу
іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці
імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така
тактика справляє певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на
валютний курс національної грошової одиниці.

Ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та
світовому ринках визначається соціально-економічним станом країни.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує
загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

— валютні інтервенції,

— дисконтну політику,

— валютні обмеження.

На даний час для всіх резидентів та нерезидентів на території України
діє єдиний порядок установлення і використання курсу національної
грошової одиниці до іноземних валют, який визначається Національним
банком України.

В Україні механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу
національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька
стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної
валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульовано плаваючого
курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс національної валюти
не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і
внутрішньому секторах економіки.

У даний час валютою, до якої прив’язується курс гривні, є долар США—
одна з найбільш стійких і поширених іноземних валют, база валютних
паритетів, що є головною резервною валютою та міжнародним платіжним
засобом. Крім того, такому прив’язуванню відповідають структурні
особливості вітчизняного експорту й імпорту. Так, у 1996 р. понад 80 %
зовнішньоекономічних операцій України припадали на угоди, укладені в
доларах США (у 1995 р. — понад 50 %).

За даного режиму регулювальний вплив забезпечує можливість підтримування
валютного курсу на рівні, максимально наближеному до ринкових вимог,
уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що обумовлені
недостатнім ступенем розвиненості ринку. Конкретною метою регулювання
курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і
стимулювання притоку капіталу в Україну, підтримування ефективного рівня
імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до
іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць, який використовується в
розрахунках з бюджетом і митницею, підчас планування та аналізу
зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових
відносин держави з юридичними та фізичними особами, оподаткування, а
також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній
валюті.

НБУ щоденно встановлює офіційний обмінний курс гривні до вільно
конвертованих валют, а також до валют країн, які є головними
зовнішньоекономічними партнерами України.

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється на підставі
результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних
валют, які широко використовуються для здійснення платежів за
міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу,
розраховуються на підставі курсу гривні до долара США та поточних
крос-курсів валют до німецької марки на Франкфуртській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які не
використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними
операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також
до неконвертованих іноземних валют установлюються через крос-курси,
розраховані на підставі курсу гривні до долара США та курсів
національних валют до долара США, встановлених центральними
(національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних
крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних
ринках, які публікує газета «Fіnаn-сіаl Тіmеs».

Зауважимо, що прив’язування курсу української валюти до німецької марки
(через долар США) для обчислення курсу гривні до першої групи валют
згідно з Класифікатором НБУ було зроблено, насамперед враховуючи
стабільність німецької марки, а також тому, що Deutsche Bundesbank —
єдиний банк, який здійснює фіксинг (послідовне зіставлення) курсу
німецької марки до іноземних валют за результатами торгів. На первісному
етапі встановлення курсу національної валюти до іноземних валют
інформація щодо крос-курсів на Франкфуртській валютній біржі надавалася
Національному банку України як технічна допомога в межах співробітництва
з МВФ, альтернативою якій була лише інформація щодо котирувань валют на
Московській міжбанківській валютній біржі. Крім того, система Reuters,
яка дала б можливість доступу до інформації про поточні котирування
валют на валютних біржах світу, була встановлена у Національному банку
України лише навесні 1995 р.

Офіційні обмінні курси гривні до інших іноземних валют (35 валют) НБУ
встановлює в передостанній робочий день місяця з терміном дії з першого
числа і до кінця наступного календарного місяця.

ОРГАНИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних
обмежень і валютного контролю. Метою валютного контролю є забезпечення
дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Основним документом, який установлює режим здійснення валютних операцій
на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання,
повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. (далі
— Декрет).

Контроль за дотриманням установленого порядку здійснення валютних
операцій покладається на органи валютного контролю. Як визначено у
статті 13 Декрету, головним органом валютного контролю в Україні є
Національний банк України, який:

— здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій
на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до
компетенції інших державних органів;

— забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення
валютного контролю згідно з названим вище Декретом та іншими актами
валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що
провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. До сфери
валютного контролю належить усе те, що підлягає валютному контролю
відповідно до чинного валютного законодавства, а саме: валютні операції,
які здійснюються резидентами України і нерезидентами на її території, а
також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна
резидентів, що перебувають за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й
одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення
ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у
межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Обов’язки щодо здійснення контролю за валютними операціями резидентів
України НБУ виконує на основі:

1) здійснення власних, силами працівників центрального апарату та
обласних управлінь НБУ, перевірок уповноважених банків стосовно
дотримання ними норм і правил валютного законодавства;

2) тісної взаємодії з державними органами, уповноваженими контролювати
дотримання резидентами України чинного валютного

законодавства;

3) надання інформації державним органам України, що є одним із напрямів
співробітництва з метою посилення валютного контролю через узагальнення
та аналіз інформації про стан розрахунків за зовнішньоекономічними
операціями резидентів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів
України та Національного банку України «Про заходи щодо забезпечення
валютного контролю» від 26 лютого 1995 р., Міністерству зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі України для інформування Кабінету
Міністрів України та Головної державної податкової адміністрації;

4) адміністративних заходів, спрямованих на посилення валютного контролю
через надання пропозицій, розроблення та прийняття нових нормативних
актів Національного банку України та допов нень до існуючих, а також
через участь у розробленні законодавчих актів з питань валютного
регулювання і контролю;

5) аналізу звітності за валютними операціями, форми якої встановлено
Національним банком України.

Ступінь відповідальності (фінансові санкції) за порушення валютного
законодавства встановлені Декретом КМУ «Про систему валютного
регулювання та валютного контролю» та положенням НБУ від 20 липня 1998
р. «Про порядок застосування ст. 16 Декрету

Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю”» від 19 лютого 1993 р. Підставами для застосування
стягнень є:

1. Здійснення комерційними банками або кредитно-фінансовими установами
операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії
Національного банку України тягне за собою штраф у сумі (вартості)
зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за
обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких
операцій з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків
або без такого виключення.

2. Здійснення резидентами та нерезидентами валютних операцій без
отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, що обчислюється
у порядку, зазначеному в п. 1, за винятком операцій з:

— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними
особами-резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка раніше була
ввезена ними в Україну на законних підставах, або ті самі операції,
здійснені фізичними особами-резидентами на суму, що визначається
відповідною інструкцією Національного банку України;

— платежів в іноземній валюті, за винятком оплати валютних цінностей, що
здійснюються резидентами за межі України на вико нання зобов’язань у цій
валюті перед нерезидентами, якщо такі зобов’язання оформлені відповідно
до діючого законодавства, а також платежів за межі України у вигляді
процентів за кредити та доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті,
раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної
діяльності;

— відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на
час їхнього перебування за кордоном;

— відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами
України;

— відкриття рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими,
торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном,
які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями
та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не
здійснюють підприємницької діяльності.

3. Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими
установами без одержання ліцензії Національного бан

ку України та (або) з порушенням порядку і умов торгівлі валютними
цінностями на міжбанківсько-валютному ринку України тягне за собою
штраф, що обчислюється у порядку, зазначеному в п. 1, з виключенням
банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого
виключення.

4. Невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо купівлі
іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку Украї

ни за дорученням і за рахунок резидентів або ухилення від здійснення
функцій органу валютного контролю щодо операцій своїх

клієнтів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право
здійснення валютних операцій або штраф. Штраф визначається у розмірі 25
% від суми іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента,
чи у розмірі 25 % від суми валютних операцій, здійснених резидентами і
нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день
складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

5. Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між
резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного
обороту іноземної валюти як засобу платежу без участі уповноважених
банків та отримання індивідуальної ліцензії НБУ, тягне за собою штраф,
що обчислюється в порядку, зазначеному у п. 1.

6. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітно сті про
валютні операції тягне за собою штраф у розмірі 20-ти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян України.

7. Ухилення резидентів від установленого порядку декларування валютних
цінностей та іншого майна, які перебувають за межами України, тягне за
собою штраф:

— за порушення термінів декларування — у розмірі одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен день порушення;

— за порушення порядку декларування — у розмірі 20-ти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.

Санкції застосовуються Національним банком України або його
регіональними управліннями на місцях.

Література:

„НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА”

За редакцією доктора економічних наук, професора А.М. Мороза

та кандидата економічних наук, доцента М.Ф. Пуховкіної

PAGE 41

PAGE 19

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020