.

Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1 20689
Скачать документ

Дипломна робота

Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування

зовнішньоекономічної діяльності

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………… 2

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА КРЕДИТУВАННЯ
ПІДПРИЄМСТВ ………………………………… 6

1.1.Сутність та особливості організації міжнародного бізнесу. Місце
банківських кредитів в організації зовнішньоекономічної діяльності
підприємств………………………………………………………………… 6

1.2. Комерційний кредит, як форма розрахунків в міжнародній діяльності
підприємств. Інші види кредитування……………………….. 15

1.3. Правові засади міжнародного кредитування при обслуговуванні банками
зовнішньоекономічної діяльності……………………………….

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………… 27

2.1. Методика кредитного аналізу підприємства-позичальника. Визначення
ціни кредиту …………………………………………………. 27

2.2. Механізм короткострокового кредитування зовнішньоекономічної
діяльності підприємств. Програми мікрокредитування малого і середнього
бізнесу…………………………………………………………. 37

2.3. Управління кредитним ризиком та обслуговування банками
зовнішньоекономічної діяльності………………………………………… 46

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В
СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ……….…………………………… 87

3.1. Проблеми міжнародного кредитування зовнішньоекономічної діяльності
підприємств в Україні…………………………………………. 87

3.2. Шляхи удосконалення процесу кредитування міжнародної діяльності
підприємств 98

ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 111

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 116

ВСТУП

Розвиток і поглиблення інтеграції України у світове господарство
ґрунтується перш за все на тих об’єктивних умовах, які притаманні нашій
країні. До них насамперед належить природничо-ресурсний, економічний та
науково-технічний потенціали, наявність висококваліфікованих кадрів,
сприятливе географічне положення країни, транспортні та водневі
комунікації.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв’язків провідне місце
належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого
значною мірою залежить ефективність економіки. Україна традиційно
впродовж багатьох років посідала провідне місце у розвитку експортного
виробництва.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють
інтегруванню України в систему світового господарства є встановлення
прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними
банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням
ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу. Це і визначило
актуальність обраної теми.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює
використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів
здійснення міжнародних кредитних операцій.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних
банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що
є важливим для розвитку національної економіки.

Огляд літератури з теми дослідження. Значний внесок у вивчення питань
кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств зробили такі
українські вчені як І. Бобров, С. Бровко, О. Дзюблюк, В. Денисенко, Б.
Івасів, 3. Луцишин, С. Руденко та інші.

Серед російських авторів слід в першу чергу, назвати Л. Красавіну, О.
Лаврушина, Я. Мірки.

Значне місце в дослідженні питання кредитування міжнародної діяльності
підприємств належить і вченим західних країн, зокрема, Д. Мак Нотон, Д.
Брігхем, П. Роуз та інші.

В працях вищезазначених вчених досліджуються теоретичні аспекти
реалізації кредитних стосунків при організації зовнішньоекономічної
діяльності підприємств, але недостатньо досліджені особливості
функціонування кредитного процесу в міжнародній діяльності українських
підприємств. Тому питання міжнародного кредитування підприємств України
потребує подальших досліджень і розробок, зокрема, актуальним є розробка
як теоретичних пропозицій, так і практичних рекомендацій стосовно
вдосконалення кредитного процесу при здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності підприємствами, як корпоративними , так і представниками
малого і середнього бізнесу.

Власне це і обумовило необхідність подальшого поглиблення теоретичних
досліджень і практичних рекомендацій з проблем вдосконалення кредитних
послуг українських банків для здійснення підприємствами своєї
зовнішньоекономічної діяльності.

Мета та задачі дослідження. Метою даної магістерської роботи є
обґрунтування теоретичних основ організації кредитування міжнародної
діяльності підприємств, оцінка сучасного стану кредитної діяльності
банків в валюті, удосконалення методики аналізу кредитоспроможності
підприємства-позичальника при виконанні ним зовнішньоекономічного
контракту, а також оцінка рівня кредитного ризику при наданні
підприємствам кредитів в інвалюті.

Для досягнення поставленої мети передбачено постановку, формулювання і
вирішення наступних задач:

дослідити сутність і складові зовнішньоекономічної діяльності

підприємств України в умовах ринкової економіки;

визначити сутність та різновиди кредитних послуг, що їх

надають вітчизняні банки для здійснення підприємствами своєї

зовнішньоекономічної діяльності;

обґрунтувати і визначити місце і роль валютного кредитування

в діяльності підприємств;

дати аналітичну оцінку діючої практики банківського кредитування
підприємств при здійсненні ними своєї міжнародної
діяльності;

проаналізувати тенденції, виявити проблеми та обґрунтувати

напрямки удосконалення кредитного процесу у міжнародних

стосунках підприємств Україні.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є сфера економічних
стосунків що виникають між кредитор (банком) і позичальником
(підприємством) з приводу перерозподілу вартості в грошовій (валютній) і
товарній формах в процесі здійснення суб’єктами ринку своєї
зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом дослідження є діяльність банківських установ спрямована на
кредитування підприємств в процесі здійснення ними своєї
експортно-імпортної діяльності.

Методологічна основа та інформаційна база дослідження. На основі
діалектичного методу пізнання проведено вивчення та визначення напрямків
удосконалення кредитування підприємств в інвалюті. Для дослідження стану
кредитних взаємовідносин підприємства та банківських установ, а також
при вивченні кредитоспроможності позичальників використані статистичні,
математичні методи, техніко-економічного і фінансового аналізу і
спостереження.

Статистичну і фактологічну основу дослідження складають Закони України,
Постанови та декрети Кабінету Міністрів, нормативні документи
Національного Банку України.

Наукова новизна роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та
практичному вирішенні комплексу питань пов’язаних з удосконаленням
організацій банківського кредитування зовнішньоекономічної
діяльності підприємств. Зокрема, безпосередньо в процесі дослідження
одержано такі наукові результати:

при наданні кредитів гарантом ефективної реалізації економічних
інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути
компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та
ділової активності корпорації. Якщо оцінка бізнес-ризику позичальника
була задовільною, доцільно здійснити фінансово-майновий аналіз його
діяльності, який передбачає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності

та ділової активності підприємства;

аналіз грошового потоку підприємства;

визначення якості майна під заставу;

аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два
основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз
позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

– зовнішнє ринкове середовище фірми; я

– кість управління фірми;

характер взаємовідносин з клієнтами фірми;

кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники
фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто
господарської активності загалом. При її визначенні використовують дані
про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції,
ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і
розміщення коштів, їх джерела та інші показники;

проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і
потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З
огляду на це доцільно розробити механізм, який би поєднував
адміністративні та ринкові важелі. Зважаючи на провідні позиції
банківських установ у структурі національної фінансової системи на
сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність має
опосередковувати зазначені процеси;

використання позичок в іноземній валюті пов’язане для позичальників із
ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець
цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику.
Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування
валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації
валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб’єктів економіки.

Серед механізмів зниження ризиків, пов’язаних із наданням довгострокових
ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці
механізми спільного кредитування.

Подальшого дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості
потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у
зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася
усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть
використовуватись к у процесі вдосконалення кредитної політики і
кредитних відносин банківських установ з підприємствами при розробленні
методичних підходів до аналізу кредитоспроможності позичальників,
удосконаленні форм забезпечення повернення банківських кредитів.

Структура та зміст роботи. Магістерська робота складається зі вступу, З
розділів, висновків, списку використаних джерел.

В першому розділі роботи розглядається організація міжнародного бізнесу
в Україні та кредитування підприємств, зокрема, сутність та особливості
організації міжнародного бізнесу та місце банківських кредитів в
організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

В другому розділі роботи проведений аналізу практики здійснення

міжнародного кредитування при обслуговуванні банками

зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Третій розділ магістерської роботи присвячений проблемам кредитування
міжнародної діяльності підприємств в сучасних умовах та шляхам вирішення
цих проблем.

В роботі зроблені висновки до кожного розділу роботи та загальні
висновки до магістерської роботи.

Повний обсяг магістерської роботи – ___ сторінок, у тому числі робота
містить ___ таблиць, ___ ілюстрацій, список використаних джерел зі ___
найменувань.

РОЗДІЛ 1

ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Сутність та особливості організації міжнародного бізнесу. Місце
банківських кредитів в організації зовнішньоекономічної діяльності
підприємств

Розвиток і поглиблення інтеграції України у світове господарство
ґрунтується перш за все на тих об’єктивних умовах, які притаманні нашій
країні. До них насамперед належить природничо-ресурсний, економічний та
науково-технічний потенціали, наявність висококваліфікованих кадрів,
сприятливе географічне положення країни, транспортні та водневі
комунікації. Так, маючи площу країни, що становить 0,4% площі загальної
світової суші, і чисельність населення 0,8% загальносвітової його
чисельності. , Україна виробляє 5% світової мінеральної сировини та
продуктів її переробки. За показниками обсягів виробництва чавуну,
сталі, прокату Україна посідає п’яте місце у світі після США, Японії,
Росії та Китаю. Вона має конкурентоспроможні технології у аерокосмічній
галузі, ракето – та літакобудуванні.

Україна як індустріально-аграрна держава Східної Європи має розвинену
галузеву і територіальну структуру господарства. Провідною і
найважливішою виробничою сферою є промисловість, яка складається з таких
галузей, як паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна,
лісова, легка і харчова. Україна має також розвинений агропромисловий
комплекс, головне місце в якому належить сільському господарству з
родючими ґрунтами.

Перспективним в Україні вважається також розвиток курортного і
туристичного господарства.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв’язків провідне місце
належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого
значною мірою залежить ефективність економіки. Україна
традиційно впродовж багатьох років посідала провідне місце у розвитку
експортного виробництва.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють
інтегруванню України в систему світового господарства, є встановлення
прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними
банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням
ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу.

У регіональному аспекті важливе місце в розвитку зовнішньоекономічних
зв’язків України посідає прикордонне співробітництво та створення
економічних зон. Йдеться передусім про економічні, науково-технічні й
природоохоронні зв’язки західних областей України з прикордонними
районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови та Румунії. Проте обсяги
прикордонної торгівлі в загальному експортно-імпортному особо роті поки
що невеликі й мають загалом місцево обмежене значення. Більш
перспективним напрямом є створення вільних економічних зон.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України ґрунтується
передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки, її
удосконалення і оптимізація сприятимуть інтегрованості нашої країни до
світової економічної системи.

Завдання зовнішньоекономічної політики України на найближчу перспективу:

– забезпечення переходу до активної експортоорієнтованої стратегії
економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування експортного
потенціалу в пріоритетних галузях економіки;

– послідовна лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків,
створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності різних форм власності й управління з ефективним регулюючим
впливом держави в цій сфері при переважному використанні ринкових
засобів такого регулювання (йдеться про активне використання валютних,
податкових, кредитних, страхових та інших ринкових важелів;

– динамізація інтегрованого входження України у світове господарство на
основі повної відповідності правових та інституційних засад
зовнішньоекономічної діяльності в Україні загальновизнаним принципам ООН
та спеціалізованих організацій;

– удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної політики,
виходячи з об’єктивної історичної взаємозалежності економік
постсоціалістичних країн. Це потребує відновлення розірваних
господарських зв’язків, ліквідації економічно необґрунтованих митних і
платіжних перешкод для здійснення експортно-імпортних операцій,
радикальної перебудови співробітництва в галузі виробничої та
науково-технічної кооперації, фінансово-промислових структур, розвитку
спільних об’єктів інфраструктури, взаємодії на ринках третіх країн на
засадах взаємної вигоди та економічної доцільності;

– проведення послідовної політики розширення економічних зв’язків країни
з метою забезпечення їх гарантованої стабільності, розширення ринків
збуту та постачання на основі співробітництва з різними країнами світу;

– надання пріоритету тим зарубіжним країнам, які вбачають в Україні
рівноправного партнера зі співробітництва в галузях високих технологій,
виявляють готовність сприяти інвестиціям у найважливіші переробні галузі
промисловості, сільське господарство, транспорт, зв’язок та інші
об’єкти, від яких залежать піднесення економічного потенціалу країни та
добробут населення.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює
використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів
здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми
міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в
сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Банки виступають як одні з головних
організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних
банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що
є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому
ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки
платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У
зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери
розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських
синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих
країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний
кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи
безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод.
Особливістю експортного кредиту є його “зв’язний” характер: позичальник
зобов’язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у
країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати
купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що
фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів.
Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного
векселя-тратти. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом
(при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на
оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють
міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні
лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють
кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит.
Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає
кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є сферою господарської
діяльності, пов’язаною з міжнародною виробничою інтеграцією і
кооперацією, експортом та імпортом продукції і послуг, виходом
підприємства на зовнішній ринок. Будучи складовою всієї роботи
підприємства, зовнішньоекономічну діяльність здійснюють, як правило, на
основі валютної сукупності, тобто відшкодування валютних витрат
підприємства за рахунок валютних доходів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має суттєві відмінності від
внутрішньогосподарської діяльності. До них, зокрема, відносять: валютну
основу зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання, систему
світових цін, діючих на зовнішньому ринку. Зовнішньоекономічну
діяльність реалізують як на рівні держави, так і на рівні окремих
підприємств. У першому випадку зовнішньоекономічну діяльність
спрямовують держава на встановлення міжнародних основ співробітництва,
створення правових і торгово-політичних механізмів, що стимулюють
розвиток і підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків. У
другому випадку зовнішньоекономічна діяльність полягає в укладанні та
виконанні підприємством контрактів з іноземними партнерами.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може мати ряд напрямків,
пов’язаних з обміном товарів, науково-технічним співробітництвом,
спеціалізацією і кооперуванням, наданням економічного і технічного
сприяння створенню спільних підприємств, фінансово-кредитними
відносинами та іншими формами співробітництва.

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на
оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють
міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні
лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють
кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит.
Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає
кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є сферою господарської
діяльності, пов’язаною з міжнародною виробничою інтеграцією і
кооперацією, експортом та імпортом продукції і послуг, виходом
підприємства на зовнішній ринок. Будучи складовою всієї роботи
підприємства, зовнішньоекономічну діяльність здійснюють, як правило, на
основі валютної сукупності, тобто відшкодування валютних витрат
підприємства за рахунок валютних доходів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має суттєві відмінності від
внутрішньогосподарської діяльності. До них, зокрема, відносять: валютну
основу зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання, систему
світових цін, діючих на зовнішньому ринку. Зовнішньоекономічну
діяльність реалізують як на рівні держави, так і на рівні окремих
підприємств. У першому випадку зовнішньоекономічну діяльність
спрямовують держава на встановлення міжнародних основ співробітництва,
створення правових і торгово-політичних механізмів, що стимулюють
розвиток і підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків. У
другому випадку зовнішньоекономічна діяльність полягає в укладанні та
виконанні підприємством контрактів з іноземними партнерами.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може мати ряд напрямків,
пов’язаних з обміном товарів, науково-технічним співробітництвом,
спеціалізацією і кооперуванням, наданням економічного і технічного
сприяння створенню спільних підприємств, фінансово-кредитними
відносинами та іншими формами співробітництва. Однак, основу
зовнішньоекономічної діяльності становить зовнішня торгівля, тобто
продаж і придбання товарів на зовнішньому ринку.

Техніко-економічне співробітництво включає сприяння у галузі
промислового і цивільного будівництва, надання послуг науково-технічного
характеру.

Зовнішньоекономічна діяльність у сфері науково-технічного
співробітництва – це обмін досягненнями науки й техніки та спільне
здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Основним з напрямків зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторгова
діяльність, яка становить собою обмін товарами в матеріально-речовій
формі і послугам, пов’язаними із здійсненням товарообороту.

В основі зовнішньоторгової діяльності лежать зовнішньоторгові операції.
Зовнішньоторгова операція – це комплекс дій контрагентів, тобто
іноземних партнерів у зовнішньоторговій операції, спрямованих на
здійснення товарного обміну, які забезпечують його. До комплексу, який
характеризує зовнішньоторгову операцію, можуть входити: вивчення ринку
конкретного товару, його реклама, створення збутової мережі, пророка
комерційних пропозицій, проведення переговорів, укладання і виконання
контрактів.

У міжнародній торгівлі здійснюють чотири види зовнішньоторгових
операцій, а саме:

а) експортна операція – продаж іноземному контрагенту товару з

вивезенням його за кордон;

б) імпортна операція – придбання у іноземного контрагента товару з

ввезенням його з-за кордону;

в) реекспортна операція – продаж з вивезенням за кордон імпортного

товару, який не переробляли;

г) реімпортна операція – придбання з ввезенням із-за кордону раніше

експортованого товару, який не піддавали переробці.

У даний час поглиблено комплексний характер операцій у всіх видах
зовнішньоекономічних зв’язків. Так, наприклад, купівлю-продаж товарів
може супроводжувати купівля-продаж ліцензій, а поставку комплексного
устаткування ведуть поряд зі здійсненням дослідно-конструкторської
роботи.

Необхідною передумовою і обов’язковою умовою зовнішньоекономічної
діяльності підприємства є виконання ряду операцій, пов’язаних із
забезпеченням просуванням товарів від виробника-продавця до покупця:
транспортних, транспортно-експедиторських і страхових, а також операцій,
пов’язаних з веденням міжнародних розрахунків. Таким чином,
зовнішньоекономічні операції охоплюють широкий комплекс економічного,
валютно-фінансового і правового характеру.

Зовнішньоторгові операції здійснюються на основі укладання угод. Під
міжнародною торговою угодою розуміють договір між двома або кількома
фірмами-партнерами, які є різних країнах, щодо поставки товару або
надання послуг відповідно з погодженими умовами.

Міжнародну торгову угоду характеризує також і те, що її виконання
супроводжує платіж в іноземній валюті стосовно до однієї або обох
сторін. Однак цього принципу можна і не дотримуватися, наприклад, при
товарообмінних операціях.

Усі підприємства-виробники конкурентоспроможної продукції мають право
самостійного здійснення експортно-імпортних операцій. У зв’язку з цим у
господарський діяльності будь-якого підприємства-виробника, яке виходить
на зовнішній ринок, суттєве значення може мати зовнішньоторгова
діяльність. Вихід на зовнішній ринок підприємства можуть здійснювати
самостійно і через зовнішньоторгові організації-посередники, тобто
спеціалізовані зовнішньоторгові організації. У міжнародній практиці ці
підприємства, як правило, реалізують на світовому ринку продукцію малих
і середніх підприємств, але інколи до їх послуг вдаються і великі
підприємства, які не мають свого зовнішньоторгового апарату.

Таким чином, окремі підприємства або групи осіб, що виходять на

світовий ринок, можуть самостійно здійснювати зовнішньоекономічну

діяльність, створюючи при цьому зовнішньоторгові фірми, які можуть

створюватися на загальному балансі підприємства або на самостійному
балансі

з правом юридичної особи. У випадку невеликого
обсягу

зовнішньоекономічної діяльності підприємства можуть удаватися до послуг
посередницьких організацій, до яких належать зовнішньоторгові
об’єднання, різні об’єднання підприємств, створених для здійснення
експортно-імпортних операцій (асоціації, консорціуми, торгові доми
тощо).

Критерієм вибору способу виходу на світовий ринок у будь-якому випадку
служить мінімізація витрат на здійснення зовнішньоекономічної
діяльності. Крім цього, в будь-якому випадку менеджери, управляючі
господарською, у тому числі і зовнішньоекономічною діяльністю
підприємства повинні знати валютно-фінансові, правові аспекти виходу на
світовий ринок, кон’юнктуру ринку, систему цін і визначити ефективність
здійснення експортно-імпортних операцій. Отже, різноманітність форм і
методів зовнішньоекономічної діяльності підприємства вимагає від
керівників підприємств уміння не тільки управляти виробництвом, а й
приймати рішення про реалізацію продукції, вибираючи найефективніші
способи її збуту на різних зовнішніх ринках з урахуванням їх
кон’юнктури.

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою у ході здійснення
зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних
взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічних
взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічної
політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній
сфері в цілому, зокрема з окремими групами країн і країнами, а також
вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі будуть
досягнуті.

Розглядають два основні напрямки зовнішньоекономічної політики:

а) протекціонізм, який передбачає захист власної економіки від іноземної
конкуренції;

б) вільна торгівля, яка передбачає знаття різних обмежень на шляху
іноземних товарів.

Як економічна категорія, міжнародний кредит виражає відносини між
кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання,
використання і погашення залучених коштів.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних
економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між
державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі
міжнародного кредиту – передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів
з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування.
Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами
поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських
зв’язків.

На міжнародний кредит впливають багато чинників: платіжний баланс країн,
розмір відсоткової ставки, вид валюти, валютний курс, цільове
призначення та рівень рентабельності кредитних операцій тощо.

Крім загальних ознак (повернення, терміновість, платність,
забезпеченість) міжнародному кредиту властиві і певні специфічні риси,
обумовлені функціонуванням міжнародного фінансового механізму

(недотримання валюти кредиту і валюти його погашення; трансфертні
ризики; втрати, пов’язані зі зміною курсу валют тощо), тобто підвищений
кредитний ризик.

В зовнішньоекономічних операціях міжнародний кредит виконує такі
функції:

1. Сприяє процесу накопичення капіталів в рамках усього світового
господарства;

Прискорює процес реалізації товарів, послуг,
інтелектуальної

власності у всесвітньому масштабі, розсуваючи тим самим рамки

розширеного відтворення;

Забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами

учасниками;

Сприяє економії витрат обертання в сфері міжнародних розрахунків;

Здійснює регулювання економіки.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється у міру
розвитку національного та світового господарства.

Об’єктивна потреба у міжнародному кредиті пов’язана з:

необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення

виробництва;

кругообігом засобів у світовому господарстві;

особливостями міжнародного виробництва і реалізації;

розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод.

Джерелами міжнародного кредиту служать: частина капіталу, що

тимчасово вивільняється в підприємства в процесі кругообігу в грошовій
формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора що
мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього
міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок
їхнього залучення з ряду країн.

Суб’єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні
та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та
інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками –
представники різних країн. Залежно від суб’єктів міжнародних кредитних
відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн;
банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові)
кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світо
господарських зв’язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси,
регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і
товарний. При наданні позик у грошовій формі об’єктом позики виступають
міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти.
Товарна форма міжнародного кредиту зв’язана з комерційним, або фірмовим
кредитом – товари надаються підприємствам (фірмам) різних країн з
відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі,

включаючи позики міжнародних організацій;

банківський кредит, пов’язаний з кредитними відносинами між банками

різних країн;

комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та

послуги підприємств (фірм).

Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу у сфері
міжнародних економічних відносин, пов’язаних з наданням товарних і
валютних ресурсів.

Функціонує міжнародний кредит на принципах зворотності, терміновості,
платності, забезпеченості, цільового характеру за рахунок зовнішніх і
внутрішніх джерел.

Форми міжнародного кредиту:

За джерелами:

внутрішні;

зовнішні.

За призначенням:

комерційні (пов’язані із зовнішньою торгівлею);

фінансові (прямі інвестиції);

проміжні (кредити для обслуговування змішаних форм

вивозу капіталу).

За видами:

товарні (кредити у вигляді відстрочки платежу за продані товари);

валютні (надані банками в грошовій формі);

у міжнародній рахунковій грошовій одиниці ЄВРО.

За забезпеченістю:

забезпечені (цінними паперами);

бланкові (під зобов’язання боржників).

З погляду форми надання:

готівкові;

акцептні;

депозитні сертифікати;

облігаційні позики;

консорційні кредити;

За термінами:

надстрокові (до 3-х місяців);

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 1 до 5 років);

довгострокові (понад 5 років).

Кредити бувають:

грошові (банк-клієнту);

державні (держава – державі);

споживчі (кредит для виробників);

товарні (товар на реалізацію).

У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм
акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну
операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше,
акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення
(рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає
гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на
даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт
певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні операції
розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для
імпортерів полегшують їх купівлю.

Механізм акцептно-рамбурсного кредитування полягає в тому, що банк
імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні
акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов’язання
акцептувати переказні векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну
оплати. Товарний акредитив – це зобов’язання банку за дорученням та за
рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати
експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після
відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до
свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказний вексель,
здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за
відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього
кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому
грошовому ринку.

Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні
і відомі міжнародні банки.

У міжнародній торговельній практиці використовуються і так звані
резервні кредити типу “Stand-by”, в основі яких лежить встановлення
сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду в
міру виникнення у клієнтів потреби у такому кредитуванні.

Для полегшення міжнародних платежів застосовується механізм факторингу.
Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог
експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до
покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе
зобов’язання щодо отримання платежу за ними.

Поширеним механізмом міжнародного банківського кредитування є
форфейтування (від фр. a forfait – повністю, загальною сумою). За своїм
економічним змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на
здійснення платежу.

В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов’язаний з
купівлею не певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та
інших боргових і платіжних документів. Банк – покупець вимог бере на
себе комерційні ризики, що пов’язані із неплатоспроможністю імпортера,
без права регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим
самим експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є
безумовно вигідним для експортера.

Міжнародні кредити мають різні види і форми, різноманітні варіанти
механізмів кредитування.

За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит – це грошовий кредит, наданий банками на умовах
повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і
страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм
банкам-кредиторам і фірмам-експортерам.

У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів.

Синдиковані (консорціальні від лат. Consortium – участь) кредити – це
кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами
(консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого
кредиту група банків-кредиторів об’єднує на визначений термін свої
тимчасово вільні кошти.

Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов’язкових
документів, наданих позичальником банку. Переважно це установчі
документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться
кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що
підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва,
гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне
обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення
кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала
кредитний договір та інші документи.

Комерційний кредит – це кредит як різновид розрахунків, тобто
розрахунків із розстрочкою платежів.

Основними видами комерційного кредиту є:

фірмовий кредит;

вексельний кредит;

обліковий кредит;

кредит за відкритим рахунком;

овердрафт;

акцептний кредит;

факторинг;

форфейтування;

лізинг.

Фірмовий кредит – це традиційна форма кредитування експорту, при якій
експортер надає кредит іноземному покупцеві (імпортеру) у формі
відстрочки платежу. Різновидом фірмового кредиту є аванс покупця
(імпортера), який виплачується експортеру після підписання контракту.

Вексельний кредит – це кредит, що оформлюється шляхом виставлення
переказного векселя на імпортера, який акцептує його після одержання
товаросупровідних і платіжних документів. Строк вексельного кредиту
залежить від виду товару. Постачання машин і устаткування зазвичай
кредитуються на строк до 3-7 років. При експорті сировини і матеріалів
даються короткострокові вексельні кредити.

Обліковий кредит – це купівля векселя банком до настання терміна оплати
по ньому. Купівля такого векселя супроводжується індосаментом
власника векселя (векселетримача), у результаті чого вексель, а разом із
ним і право вимоги платежу за ним цілком переходять від векселедавця в
розпорядження банку. Вексель, пред’явлений до обліку в банк, негайно ним
оплачується, тобто векселетримач одержує кредит від банку.

Таким чином, обліковий кредит – це кредит, наданий банком векселетримачу
шляхом купівлі векселя до настання терміна платежу по ньому. Облік
векселя проводиться банком за плату. Плата, стягнута банком за
авансування грошей при дисконті векселя, називається обліковою ставкою.

Банки, здійснюючи операції з векселями, можуть одночасно застосовувати
декілька облікових ставок. Ці дисконтні ставки називаються приватними
обліковими ставками. Облікова ставка, яку застосовує центральний банк в
операціях із кредитними установами називається офіційною обліковою
ставкою. Рівень її звичайно нижче рівня приватних облікових ставок.

На додаток до процентних і акцептних платежів банки можуть стягувати
премію за ризик із номінальної вартості переказного векселя, поданого
для обліку. Така премія називається лодинг (loading). Ставка лодинга
варіюється в залежності від репутації, престижу і кредитоспроможності
платника за векселем та індосантів, а в ряді випадків – також і від
операції, що послужила підставою для оформлення векселя.

Кредит за відкритим рахунком надається в розрахунках між постійними
контрагентами особливо при періодичних постачаннях партій однорідних
товарів. Це те ж, що і розрахунки за відкритим рахунком.

Експортер відносить вартість відвантаженої продукції в дебет рахунку,
відкритого ним іноземному покупцеві, що погашає свою заборгованість в
обумовлені контрагентом терміни (один раз на місяць, квартал і т.д.).

Овердрафт (англ.. overdraft) являє собою негативний баланс на поточному
рахунку клієнта банку. Овердрафт – це форма короткострокового кредиту,
надання якого здійснюється шляхом списання банком коштів з рахунку
клієнта понад його залишок. У результаті такої операції утворюється
негативний баланс, тобто дебетове сальдо – заборгованість клієнта перед
банком. Банк і клієнт укладають між собою угоду, у який встановлюються
максимальна сума овердрафта, умови надання та порядок погашення кредиту,
розмір відсотка тощо.

У погашенні заборгованості при овердрафті направляються всі суми, що
зараховуються на поточний рахунок клієнта. В наслідок чого обсяг кредиту
змінюється в міру надходження коштів, що відрізняє овердрафт від
звичайного кредиту. Відсотки стягуються по узгоджених або чинних
ставках. Для окремих зарубіжних банків, які мають у них рахунок тривалий
час, овердрафт може надаватися безкоштовно.

Форма кредиту “овердрафт” вперше виникла в Англії і в даний час
практикується в більшості розвинених країн.

Акцептний кредит – це кредит, наданий банком у формі акцепту переказного
векселя (тратти), що виставляється на банк експортерами й імпортерами.
При цій формі кредиту експортер одержує можливість виставляти на банк
векселі на визначену суму в рамках кредитного ліміту. Банк акцептує ці
векселі, гарантуючи тим самим їхню оплату боржником у встановлений
термін. При реалізації товару в кредит експортери зацікавлені в акцепті
векселя авторитетним банком. Такий вексель у будь-який час може бути
облікований або проданий. При акцептному кредиті формально кредит надає
експортер, але на відміну від вексельного кредиту акцептом векселя
виступає банк. Видаючи акцепт, банк не надає кредиту і не вкладає в
операції. Свої кошти, але зобов’язується оплатити тратту при настанні
терміна платежу. У тих випадках, коли експортер вимагає платежу
готівкою, проводяться операції рефінансування, тобто банк імпортера
акцептує тратту, виставлену на нього імпортером, обліковує її і сплачує
експортерові готівку. Вартість акцептного кредиту складається з двох
елементів: комісії за акцепт і дисконтної ставки, яка зазвичай нижче
ставки по обліку векселя.

Термін акцептний кредит застосовується зазвичай в тих випадках, коли
банки акцептують тратти експортерів тільки своєї країни. Різновидом
акцептного кредиту є акцептно-рамбурсний кредит.

Рамбурс (франц. rembourser) у міжнародній торгівлі означає оплату
купленого товару за посередництвом банку у формі акцепту банком
імпортера тратт, виставлених експортером.

Термін “акцептно-рамбурсний кредит” застосовується в тих випадках, коли
банки акцептують тратти, що виставляються на них іноземними комерційними
фірмами. У цьому випадку в операції по акцепту тратти включаються банки
інших країн, які відіграють допоміжну роль і приймають на себе
відповідальність перед банками-акцептантами за своєчасний переказ
(рамбурсування) на їхні рахунки валютних коштів необхідних для оплати
акцептованих тратт.

Факторинг (англ. factor – посередник) являє собою торгово-комісійні і
посередницькі послуги банку чи спеціалізованої фактор-фірми. Він є
специфічним різновидом короткострокового кредитування експорту і
посередницької комерційної діяльності.

Форфейтування (франц. a forfait – цілком, загальна сума) являє собою
форму кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом
купівлі ними без обороту на продавця векселів і інших боргових вимог по
зовнішньоторговельних операціях. Форфейтування, як правило,
застосовується при постачаннях машин, устаткування на значні суми з
тривалою розстрочкою платежу (до 5-7 років).

Особливу роль в сучасних міжнародних економічно-фінансових відносинах
відіграє лізинг. Це особлива форма руху позикового капіталу, який
надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.
Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінансовий лізинг як
різновид довгострокового кредитування, що за своїми
результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому
обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку
амортизації.

Залежно від терміну розстрочки розрізняють короткострокові (до одного
року), середньострокові (до 5-ти років) і довгострокові (на 5-8 років)
кредити (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Класифікація міжнародних кредитів [40, с.97]

Однак ця узагальнена класифікація коригується кредитним законодавством
кожної країни і залежить, в першу чергу, від загального рівня
кредитоспроможності підприємств і платіжної дисципліни.

Тривалість кредитування визначається, з одного боку, залежно від стадії
руху товару, що покривається кредитом. Так кредити, пов’язані з процесом
обороту, як правило, короткострокові, а кредити, призначені для
використання імпортного товару у процесі виробництва, надаються на більш
тривалий строк. З іншого боку, на тривалість кредиту прямо впливає
характер товару, який постачається . Традиційно склалась практика, коли
короткострокові кредити надаються при поставках товарів народного
споживання, продуктів харчування з відносно тривалим строком
використання, побутової техніки, приборів, серійного обладнання. При
поставках складнішого і дорожчого обладнання строк кредиту частіше
обмежується 5 роками. Довгострокові кредити надаються при поставках
комплектного, складного і дуже коштовного обладнання (судо-,
авіатехніка) і зазвичай гарантуються урядовими органами або банками
країни-продавця.

Конкретний строк кредиту залежить також від величини угоди, фінансового
стану покупця і постачальника, ціни кредиту, наявності усталених
зв’язків між постачальниками і покупцями, гостроти конкуренції між
постачальниками, якості товару, який пропонується різними
постачальниками тощо.

Дослідження використання різних платіжних умов, у міжнародній

торговій практиці дозволяє виявити слідуючи тенденції. Починаючи з 60-х

років при заключенні торгових угод у цілому світі існує стійка тенденція

використання оплати в розстрочку. Це обумовлено рядом факторів. З одного

боку, у більшості товарів до того часу уже сформувався стійкій “ринок

покупця” і постачальники змушені все більше прислухатися до думки
покупців

відносно умов платежу. Таким чином, розстрочка платежу стала

використовуватись постачальниками для підвищення своєї

конкурентоспроможності і залучення покупців. З іншого боку, у більшості
випадків товари закуповуються посередницькими фірмами-імпортерами, які
не володіють достатніми засобами для авансового або негайного платежу. У
зв’язку з чим імпортер може або взяти кредит у банку, або наполягати на
комерційному кредиті, що дозволить йому погасити заборгованість перед
постачальниками після реалізації товару своїм власним покупцям. У
результаті зараз біля 40% світової торгівлі базується на умовах
комерційного кредиту, а по ряду товарів угоди здійснюються виключно на
умовах розстрочки платежу.

1.2. Комерційний кредит, як форма розрахунків в міжнародній діяльності
підприємств. Інші види кредитування

У світовій торгівельній практиці широко використовується комерційний
(фірмовий) кредит, який реалізується шляхом надання постачальником
покупцеві відстрочки платежу за поставлений товар.

Відстрочка платежу припускає взаємозв’язок торгової і кредитних угод.
Закінчення торгової операції тут співпадає з початком кредитної угоди,
яка в свою чергу буде завершена при погашенні
підприємством-позичальником заборгованості за позикою. Особливість
відстрочки платежу полягає у тому, що угода позики не є головною метою.
Вона є лише супутньою угоді купівлі-продажу, сприяючи реалізації
товарів.

Як вже зазначалося, під фірмовим кредитом розуміється не тільки
розстрочка платежу, але і авансовий платіж (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Сутність фірмового кредиту [40, с.112]

Хоча це знаходиться у відповідній суперечності з загальноприйнятою
світовою практикою, при який авансовий платіж, являючись специфічною
формою розрахунків, виступає лише як платіжний механізм, як двобічна
угода партнерів і не має вираженої кредитної направленості. Тому
обґрунтовано використовувати термін “комерційний кредит” лише при
дослідженні розсрочки платежу.

При наданні фірмового кредиту у контракті встановлюються: його вид,
строк і ціна; валюта отримання і валюта погашення кредиту; спосіб
погашення основного боргу; умови нарахування і виплати відсотків;
гарантії та ін. Крім того, в контракті обговорюється графік поставки
товару і графік погашення основного боргу і відсотків.

Організація міжнародних лізингових операцій.

В загальному розумінні лізинг являє собою договір, що передбачає надання
лізингодавцем лізингоотримувачу належних йому устаткування, машин,
комп’ютерної та оргтехніки, транспортних засобів, споруджень
виробничого, торговельного і складського призначення у виключне
користування на певний термін за визначену винагороду – орендну плату,
що включає відсоткову ставку, яка покриває вартість залучення засобів
лізингодавцем на грошовому ринку з урахуванням необхідного прибутку
банку та амортизації майна.

Лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на
інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні
лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним
у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у
відповідного продавця майна за умови сплати лізиноодержувачем
періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може
бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому
числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини,
устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи
телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо
якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). В Україні
майно, яке є в державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за
погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути
об’єктом лізингу:

об’єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України
“Про оренду державного майна”, крім окремого індивідуально
визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші
природні об’єкти.

Лізингодавець і лізингоотримувач оперують капіталом не в грошовій, а у
виробничій формі, що зближує лізинг з інвестуванням.

Лізингові операції близькі до кредитних операцій із усіма правами, що
випливають із цього, і нормами державного регулювання. Проте лізинг
відрізняється від кредиту тим, що після закінчення терміна лізингу і
виплати всієї обумовленої суми договору об’єкт лізингу залишається
власністю лізингодавця (якщо угодою не передбачений викуп суб’єкта
лізингу по залишковій вартості або передача у власність
лізингоодержувачу). При кредиті ж банк лишає за собою право власності на
об’єкт, як заставу позики.

Економічна сутність лізингу робить його застосування найефективнішим у
галузях, що випускають продукцію високого ступеня готовності, збут якої
багато в чому зазначається її конкурентноздатністю і наявністю засобів у
користувача цієї продукції.

У міжнародному бізнесі набули розповсюдження такі форми лізингу (рис
1.3.)

Рис. 1.3. Форми організації лізингових операцій [19, с.272]

Оперативний лізинг – це лізингові контракти, що укладаються на короткий
і середній термін (коротше амортизаційного періоду), відповідно до яких
орендарю надається (при дотриманні визначеного терміна) право в
будь-який інший час розірвати договір. Як правило, це об’єкт лізингу,
при якому орендарі швидко змінюють один одного. Орендодавець тут несе
підвищений ризик. А орендарі, що швидко змінюються, змушують лізингову
компанію виявляти особливий інтерес до гарного утримання предмета
лізингу. Часто лізингова компанія бере на себе технічне обслуговування
об’єкта лізингу, тобто регламентний ремонт, страхування, здійснюючи тим
самим повно сервісний лізинг або частково сервісний лізинг (у контракті
визначається поділ зобов’язань). Після завершення терміна дії договору
лізингу предмет договору може бути повернутий власнику або знову зданий
в оренду.

Фінансовий лізинг характеризується тривалим терміном контракту (від 5 до
10 років) і амортизацією всієї або більшої частини вартості
устаткування. Фактично фінансовий лізинг являє собою форму
довгострокового кредитування купівлі. Після закінчення терміна дії
фінансового лізингового контракту орендар може повернути об’єкт оренди,
продовжити угоду або укласти нову, а також купити об’єкт лізингу по
залишковій вартості вона носить чисто символічний характер).

При майновому лізингу розрізняють лізинг нового майна (із перших рук) і
лізинг майна, яке було в користуванні (із других рук), тобто підприємець
продає майно, власником якого він є і ним уже користується.

По об’єктах угод розрізняють лізинг рухомого (дорожній транспорт,
повітряний і морський транспорт, вагони, контейнери, техніка зв’язку) і
нерухомого майна (торгові і конторські будинки, виробничі помешкання,
склади й ін.).

При лізингу нерухомості орендодавець будує або купує нерухомість за
дорученням орендаря і надає йому для використання в економічних і
виробничих цілях. Так само, як і в угоді із рухомим майном, контракт
укладається на термін менший або рівний амортизаційному періоду об’єкт;
орендар несе всі ризики, витрати і податки під час дії контракту.

При зворотному лізингові укладається договір лізингу, який передбачає
набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в
лізинг.

При пайовому лізингові здійснення лізингових операцій відбувається за
участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору
та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у
здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Міжнародний лізинг передбачає укладання договору лізингу, що
здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних
держав, або у разі коли майно чи платежі перетинають державний кордон.

Як уже було відзначено, лізинг підрозділяється на оперативний і
фінансовий. Наприклад, при оперативному лізингу автотранспортних засобів
від орендаря потрібна гарантія того, що після закінчення терміна оренди,
машина буде мати певну залишкову вартість. Оренда з такою гарантією
називається орендою відкритого типу (open-end), а без неї – закритого
типу (closed-end).

Різновидом лізингу, застосовуваного в міжнародній сфері стали угоди
“дабл діп”. їхній зміст полягає в комбінації податкових пільг у двох і
більше країнах. Наприклад, у 80-ті роки придбання ряду літаків було
кредитовано через “дабл. діп” між США й Англією. Вигода від податкових
пільг в Англії більше, якщо орендодавець має право власності, а в США –
якщо орендодавець має тільки право володіння. Лізингова компанія в
Англії купує літак, віддає його в оренду американській лізинговій
компанії, а та в свою чергу – місцевим авіакомпаніям. Такого роду угоди
можуть здійснюватися між різними країнами.

Так, у 80-х роках “Pan American” фінансував свої нові аеробуси по угодах
“дабл. діп” між Францією і США.

Механізм лізингових операцій показаний на рис 1.4.

Лізингодавець (лізингова компанія)

1

1 – заявка на устаткування;

плата за устаткування;

устаткування;

орендні платежі.

Рис. 1.4. Загальна схема механізму проведення лізингу [19, с.274]

Оскільки лізинговим компаніям часто не вистачає власних коштів для
здійснення лізингових операцій, вона може залучати позички. Така
операція одержала назву лізингу з додатковим залученням коштів (рис.
1.5.)

Часто лізинг здійснюється не напряму, а через посередника.

Основний орендодавець одержує переважне право на одержання орендних
платежів. У договорі зазвичай обумовлюється, що у випадку банкрутства
третьої ланки орендна плата буде надходити основному орендодавцю.
Подібні угоди одержали назву сублізинг.

Останнім часом одержала поширення практика укладання угоди між
виробниками устаткування і лізинговими компаніями. Відповідно до цих
угод виробник від імені лізингової компанії пропонує клієнтам
фінансування своєї продукції за допомогою лізингу. Таким чином,
лізингова компанія використовує торгову мережу постачальника, а
постачальник розширює межі збуту своєї продукції.

Ці угоди, що одержали назву “поміч у продажі” (seles-aid),
застосовуються зазвичай для устаткування низької вартості – від 5 до 20
тис. дол.

При постійному і тісному співробітництві підприємств із лізинговими
компаніями можливе укладання угод по наданню лізингової лінії
(lease-line). Ці угоди аналогічні банківським кредитним лініям і
дозволяють орендарю брати додаткове устаткування в лізинг без укладання
щоразу нового контракту.

заявка на устаткування;

позичка без права регресу на лізингодавця;

плата за устаткування;

платежі за позикою;

устаткування;

орендні платежі.

Рис. 1.5. Схема лізингу з додатковим залученням коштів [19, с.276]

Лізинг – операція, що відрізняється досить складною організацією. У
багатьох угодах мають місце як мінімум три контракти: 1) між орендарем і
орендодавцем; 2) між постачальником і орендодавцем; 3) між орендодавцем
і банком.

При міжнародних лізингових операціях орендар одержує податкові пільги
країни-орендодавця, що досягається зниженням виплат, а також додаткові
послуги (головним чином при оперативному лізингу) орендодавця або його
представників (наприклад, технічне обслуговування і ремонт орендованого
устаткування, консультації по його експлуатації, передача ноу-хау,
постачання запчастин і ін.).

Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких послуг комерційних
банків у даний час є факторинг – викуп платіжних вимог у постачальника
товарів (послуг). Мета факторингу – усунення ризику, що є невід’ємною
частиною будь-якої кредитної операції. У країнах із розвиненою ринковою
економікою серйозна увага приділяється дотриманню термінів платежів.
Діяльність факторингових компаній і факторингових відділів банків саме і
покликана вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах
між постачальниками і покупцями та надавати цим відносинам більшої
стійкості.

Слово “factor” у перекладі з англійської означає агент, посередник. З
економічної точки зору – це посередницька операція. Факторинг – це
комісійно-посередницька діяльність, пов’язана з поступкою банкові
клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за
поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права
одержання платежу по них, тобто з інкасуванням дебіторської
заборгованості клієнта одержанням коштів по платіжних документах. Банк
стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої
несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється.
Відповідно до договору банк зобов’язується оплатити суму переданих йому
платіжних вимог незалежно від того чи сплатили свої борги
контрагенти-постачальники. У цьому полягає відмінність між факторингом і
банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов’язується
у випадку несплати клієнтом у термін належних сум здійснити платіж за
свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайне
інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому
договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. У нашій країні
негайно або через 2-3 дні постачальник одержує від факторингового
відділу банку визначений відсоток від суми вимог.

Джерелами формування коштів для факторингу є власні кошти банку
(прибуток, фонди), залучені і позикові кошти. Співвідношення між
власними і невласними коштами встановлюється правлінням банку . крім
того, якщо у факторингового відділу виникає потреба у залученні
надпланових кредитів для виконання своїх зобов’язань, то банк може
надати йому короткостроковий кредит. Господарські органи також можуть
виділити факторинговому відділу тимчасово вільні кошти на певний строк
за плату, що визначається в договорах за згодою сторін. Існують також і
інші засоби залучення коштів для діяльності факторингового відділу,
наприклад, притягнення термінових депозитів або випуск і продаж
облігацій із фіксованим річним прибутком.

Основою факторингових операцій є договір факторингу.

У договорі оговорюються умови здійснення факторингових операцій, у тому
числі реквізити платіжних вимог, частка сум платежу від суми по
операціях факторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розірвання
факторингового договору й інші умови за домовленістю сторін. Також у
ньому оговорюється відповідальність кожної із сторін у випадку
невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов’язань. При
цьому вони відповідають один перед одним. Якщо факторинговий відділ не
може виконати прийняті зобов’язання, то майнову відповідальність несе
банк, при якому він створений. Але сам відділ не несе відповідальності
за невиконання договірних зобов’язань по поставках.

Договором факторингу визначається вид факторингу (рис. 1.6.)

За видами здійснюваних операцій розрізняють два види факторингу
конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений). Історично першим
виник конвенційний факторинг. У сучасних умовах це – універсальна
система фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський
облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування,
представництво і т.д. за клієнтом зберігається тільки виробнича функція.
Така система дозволяє підприємству-клієнту скорочувати витрати
виробництва і реалізації продукції.

Рис. 1.6. Види факторингу [18, с. 74]

Таке факторне обслуговування звичайно створюється з “дисконтуванням
фактур”. Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання
грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок біля
80% вартості вивантаження, а іншу суму – в обумовлений термін незалежно
від надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під товари
відвантажені за які клієнт сплачує оговорений відсоток.

У останні роки широке поширення одержав конфіденційний факторинг, що
обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на
одержання грошей, сплата боргів і т.п.

Він є формою надання постачальникові – клієнту факторингу – кредиту під
товари відвантажені, а покупцеві – клієнту факторингу – платіжного
кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять
передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним
змістом є відсотком за кредит.

Як правило у факторингових операціях беруть участь три сторони:

факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто
спеціалізована установа, що купує рахунки -фактури у своїх клієнтів;

клієнт (постачальник товару, кредитор) – промислова або торгова
фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

підприємство (позичальник) – фірма-покупець товару, (рис. 1.7.)

Рис. 1.7. Організація факторингової операції та її учасники [18, с.76]

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.
Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом
1-2 тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер
його ділових зв’язків. Для цього необхідно одержати таку інформацію: чи
виробляє фірма продукцію, що користується попитом або чи надає вона
послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи
зростання виробництва і чи стійкі їх перспективи; наскільки
кваліфікований управлінський персонал фірми; чи налагоджений внутрішній
контроль; наскільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.

Проте, слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:

по боргових зобов’язаннях приватних осіб;

по вимогах, запропонованих бюджетним організаціям;

по зобов’язаннях госпорганів, знятих банком із кредитування або
оголошених неплатоспроможними;

по зобов’язаннях філій або відділень госпорганів;

якщо оплата роботи проводиться поетапно або авансом у випадку
компенсаційних або бартерних угод по договорах про продаж, відповідно до
яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а
також за умови після продажного обслуговування.

Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт
спрямовує факторингові компанії всі рахунки-фактури, виставлені на
покупців. По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату
(за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає
всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це
продовжується від 24 часів до 2-3 днів. Факторингова компанія може
оплатити рахунок у момент настання терміна платежу або достроково. У
останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове
надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою
послугою тут є гарантія платежу клієнтові.

Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій:
факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнтові всі акцептовані
рахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк зазначає максимальну суму по операціях факторингу, у
межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без
ризику нетримання платежу. У договорі на здійснення факторингових
операцій повинен бути обговорений засіб розрахунку обмежуючої суми й
окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний
здійснювати платіж на користь постачальника.

У світовій практиці зазвичай використовуються три
методи встановлення обмежуючих сум:

Визначення загального ліміту. Кожному платнику

встановлюється періодично поновлюваний ліміт у межах

якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні

вимоги, що йому передаються.

Визначення щомісячних лімітів відвантажень. У даному

випадку встановлюється сума, на яку протягом місяця може

бути відвантажено товар одному платнику.

Страхування по окремих угодах.. Цей метод

використовується коли специфіка діяльності продавця

припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим

покупцям, а ряд одноразових угод на великі суми з

постачанням на визначену дату.

Факторинг припускає постійні відносини між банком і постачальником,
оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станом
постачальника, а також платоспроможністю покупців.

Операцію, подібною до факторингу є форфейтинг. Форфейтинг, на відміну
від факторингу, є одноразовою операцією, пов’язаною зі стягненням коштів
шляхом перепродажу придбаних прав на товари і послуги.

Форфейтування – термін, який зазвичай вживається для позначення купівлі
зобов’язань (векселів), погашення яких припадає на будь-який час у
майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг
(здебільшого експортних операцій) без обернення на будь-якого
попереднього боржника. Слово “a forfait” французького походження і
означає “відмову від прав”, що складає суть операцій по форфейтуванню.

При форфейтуванні продавець вимоги, наприклад, переказного векселя,
захищає себе від будь-якого регресу (регрес – зворотна вимога про
відшкодування сплаченої суми) включенням у індосамент слів “без
обороту”. Продавцем векселя, що форфейтується зазвичай є експортер; він
акцептує його в якості платежу за товари чи послуги і прагне передати
усі ризики і відповідальність за інкасування форфейтеру (тобто банку, що
обліковує векселя) в обмін на негайну оплату готівкою.

Зазвичай форфейтуванню підлягають торгові тратти або прості векселя,
хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі могла б бути
форфейтованою. До менш використовуваних форм належить акредитив і
відстрочені платежі, що випливають із нього. Перевага простих і
переказних векселів пояснюється їх їхнім вживанням у якості інструментів
торгового фінансування протягом тривалого часу і властивої їм
операційної простоти.

Остаточний вибір того або іншого платіжного засобу в міжнародних
торгових і кредитних угодах залежить від чисельних юридичних,
економічних і політичних розумінь, що не дозволяє використати якесь
загальне правило.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що користується
безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість яка форфейтується
обов’язково повинна бути гарантована у формі авалю або безсумнівної і
безвідзивної банківської гарантії, прийнятої для форфейтера.

Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як
незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника, форфейтер може
покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину
гарантію.

Форфейтування найчастіше застосовувана і важлива із

середньострокових угод, тому що охоплює термін від 6 місяців до 5-6
років. Проте кожен форфейтер установлює свої тимчасові рамки, виходячи,
головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

При форфейтуванні купівля векселів здійснюється із відрахуванням
(дисконтом) відсотків авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким
чином, фактично перетворює свою кредитну операцію по торговій угоді в
операцію з готівкою у цьому випадку він відповідає одноразово лише за
задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне
оформлення документів по зобов’язаннях. Ці остання обставина разом із
наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на
самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятою послугою для
експортера і відносно недорого. Альтернативою іншим сучасним формам
комерційного рефінансування (погашення статей заборгованості за рахунок
знов отриманих кредитів).

Після того, як форфейтер одержав вексель, має місце дисконтування, тобто
утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми
векселя. У результаті дисконтування експортер одержує за вексель
визначену суму готівки. З боку експортера, операція на цьому завершена,
оскільки він вже одержав оплату за поставлені товари цілком, і за
умовами угоди з форфейтером укладена з ним угода зворотної сили не має.
Операції по форфейтуванню рідко відбуваються за плаваючими дисконтними
ставками.

Як уже згадувалося, величезна кількість зобов’язань які підлягають
форфейтуванню, приймає форму простих або переказних векселів,
виставлених на боржника бенефіціаром і акцептованих боржником.
Переважання цих форм боргових доку ментів визначається такими
міркуваннями:

популярність, тому що ці види зобов’язань існують в усьому світі із
давнини. Багаторічний досвід користування такого роду документами веде
до значного полегшення спілкування сторін-учасників і, як правило,
сприяє швидкому і безперешкодному здійсненню операцій;

узгоджена на міжнародному рівні правова основа закладена Міжнародною
конвенцією про комерційні векселі (прийнята Женевською конференцією в
1930 p.). Ця конвенція – чіткий кодекс практичних дій. Хоча
вона підписана лише представниками країн-учасниць, там були
розроблені принципи, пізніше прийняті зовнішньоторговельним
законодавством більшості держав.

Іншими кредитними документами, також придатними для форфейтування є
рахунки дебіторів і відстрочені зобов’язання по акредитиву.

Форфейтер повинен визначити для себе характер угоди, тобто з’ясувати з
якими цінними паперами йому доведеться мати справу – фінансовими чи
товарними. Фінансові векселі – цінні папери, випущені з метою акумуляції
засобів, що позичальник надалі може використовувати за своїм розсудом.
Товарні ж векселі оформляються у випадку угод купівлі-продажу продукції.
Однак границя між фінансовими і товарними угодами у визначеній мірі
розмита (скажемо, випускається вексель без здійснення торгової угоди,
але потім отримані засоби використовуються для покупки яких-небудь
товарів).

Велика частина векселів, які продаються на вторинному форфейтинговому
ринку, є товарними. Тому у випадку пропозиції фінансових паперів
обов’язковим вважається попереднє письмове попередження про це. Якщо ця
умова порушена, покупець фінансових паперів має право зажадати
анулювання угоди.

1.3. Правові засади міжнародного кредитування при обслуговуванні банками
зовнішньоекономічної діяльності

Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це
захист інтересів вітчизняних виробників і національного бізнесу, який
держава здійснює за допомогою різних засобів і методів.

Всі методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна
розподілити на прямі та непрямі.

Якщо регулювання досягають шляхом впливу на фактори, які перебувають у
безпосередньому зв’язку, то це прямі методи. Навпаки, якщо між об’єктом
регулювання і його кінцевою метою існує ряд посередницьких ланок, то це
непрямий спосіб впливу.

До прямих відносять чисто адміністративні заходи. Наприклад, обмеження
кількості товарів, які ввозять із-за кордону. На цю величину впливає
державний контроль за зовнішніми потоками шляхом використання митних
тарифів, ліцензування імпорту тощо. Непрямі методи базуються на
використанні таких інструментів, як кредитування, страхування,
субсидування, оподаткування агентів зовнішньоекономічної діяльності.
Вони здатні справляти стимулюючий або обмежуючий вплив на обсяги і
напрямки зовнішньоекономічних угод не інакше, як шляхом регулювання
розмірів витрат і прибутку.

До конкретних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належи
тать такі:

– митний тариф;

– ліцензування;

– квотування;

– інші нетарифні заходи;

– фінансові важелі;

– організаційно-розпорядчі засоби.

Митний тариф – це систематизоване зведення митних тарифів, якими
обкладають товари, що ввозять або вивозять. Причинами митного
оподаткування є захист внутрішнього ринку і одержання додаткового доходу
державою.

Спеціальні митні платежі застосовують як захисний захід, якщо товари
ввозять на територію країни в таких кількостях або на таких умовах, які
завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи
безпосередньо конкуруючих товарів; або вивозу за межі території товарів
за цінами суттєво нижчими, ніж ціни експертів подібних або безпосередньо
конкуруючих товарів на момент цього вивозу, якщо такий вивіз наносить
або загрожує завдати шкоди інтересам держави.

Компенсаційні митні платежі застосовують у випадках ввезення товарів,
при виробництві або експорті яких прямим чи непрямим чином
використовували субсидію, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати
шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих
товарів; або при вивозі товарів, у виробництві чи експорті яких
використовували субсидії, якщо такий вивіз завдає або загрожує завдати
шкоди інтересам держави.

Ліцензування – це видача державними органами дозволу на ввезення або
вивезення товарів і послуг. Ліцензування є прямим адміністративним
методом регулювання зовнішньоекономічної діяльності та формою контролю
держави за зовнішньоекономічної діяльністю підприємств, раціональним
використанням ресурсів і збалансованістю імпорту.

Квотування – це регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства
за допомогою встановлення експортних та імпортних квот. Таким чином
обмежують ввезення і вивезення тих або інших товарів. У рамках
встановлених квот зовнішню торгівлю здійснюють за ліцензіями, які
видають державні органи.

Призначення організаційно-розпорядчих засобів впливу держави на
зовнішньоекономічні зв’язки – забезпечити загальні політичні й
організаційно-технічні умови зовнішньоекономічного обміну. До цих
засобів відносять дипломатичні та торгово-політичні засоби впливу:
система міжнародних договорів та угод з різних аспектів економічних
відносин, односторонні акції, спрямовані на дискримінацію тих або інших
держав. Дія таких заходів ґрунтується на примусі, який здійснює держава
стосовно окремих учасників зовнішньоекономічних зв’язків.

Правову основу вказаних заходів становить серія нормативних актів, які
застосовує держава, і, перш за все, зовнішньоекономічне законодавство, а
також положення міжнародних договорів і угод.

В умовах глобального економічного і фінансового спаду, обмежених
внутрішніх фінансових можливостей, що характеризують перехідну
українську економіку, однією з дієвих форм державної підтримки
національного товаровиробника є залучення середньо- та довгострокових
фінансових ресурсів в межах міжнародних договорів для забезпечення
придбання українськими підприємствами необхідних ресурсів економічного
розвитку на зовнішньому ринку.

Стратегія залучення і використання іноземних кредитів базується на
пріоритетних напрямах розвитку економіки України, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995, №234 (енерго –
та ресурсозберігаючі технології, агропромисловий комплекс, медична та
мікробіологічна промисловість, авіабудування, ракетобудування,
автомобілебудування, легка промисловість, інфраструктура, окремі,
надзвичайно важливі об’єкти), програмах діяльності кабінету Міністрів
України з відповідними корективами, що окреслюються Законами про
державний бюджет України на кожен рік.

Останнім часом при залученні іноземних експортних кредитів державні
органи докладають зусиль щоб примусити ці ресурси працювати на території
України та підтримувати українські підприємства. Міжнародні правила
дозволяють фінансувати і ту частку контрактів, яка передбачає постачання
товарів або надання послуг, які проходять не з країн-кредитора, в тому
числі і долю власного виробництва (до 15%0. вимогою до зарубіжного
кредитора при наданні державних гарантій уряд України висуває виконання
субконтрактів за експортними контрактами українськими виробниками,
створення спільних підприємств.

При цьому можуть бути врахованими чинне податкове законодавство України,
необхідність амортизаційних відрахувань за встановленими нормами на
обладнання, яке планується закупити, необхідність сплати ПДВ при його
митному оформленні, встановлені джерела та обсяги витрат за проектом,
які не входять до контракту – ремонт, монтаж, і т.д.;

– анкета заявника на отримання кредиту;

– документи, що підтверджують можливість погашення кредиту за

рахунок результатів господарської діяльності та оформлення застави або
поруки.

Бажано подати економічну ефективність госпрозрахункової
діяльності

підприємства за попередні роки (надати баланси, звіти про господарську

діяльність тощо), а також копії статутних та інших документів.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють
інтегруванню України в систему світового господарства, є встановлення
прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними
банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням
ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює
використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів
здійснення міжнародних кредитних операцій.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних
банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що
є важливим для розвитку національної економіки.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних
економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між
державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі
міжнародного кредиту – передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів
з

однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування.
Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами
поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських
зв’язків.

В зовнішньоекономічних операціях міжнародний кредит виконує такі
функції:

Сприяє процесу накопичення капіталів в рамках усього світового

господарства;

Прискорює процес реалізації товарів, послуг,
інтелектуальної

власності у всесвітньому масштабі, розсуваючи тим самим рамки

розширеного відтворення;

Забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами-

учасниками;

9. Сприяє економії витрат обертання в сфері міжнародних розрахунків;

10.Здійснює регулювання економіки.

Об’єктивна потреба у міжнародному кредиті пов’язана з:

необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення

виробництва;

кругообігом засобів у світовому господарстві;

особливостями міжнародного виробництва і реалізації;

• розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод.

Суб’єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки,

міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства
(фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і
позичальниками – представники різних країн. Залежно від суб’єктів
міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами
(фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі;
міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових
організацій.

За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит – це грошовий кредит, наданий банками на умовах
повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Комерційний кредит – це кредит як різновид розрахунків,
тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Основними видами комерційного кредиту є:

– фірмовий кредит;

– вексельний кредит;

– обліковий кредит;

– кредит за відкритим рахунком;

– овердрафт;

– акцептний кредит;

– факторинг;

– форфейтування;

– лізинг.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО

КРЕДИТУВАННЯ ПРИ ОБСЛУГОВУВАННІ БАНКАМИ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Методика кредитного аналізу підприємства-позичальника. Визначення
ціни кредиту

Специфічною особливістю динаміки кредитування банками в іноземній валюті
є її нестійкість через залежність від фактора інфляційних очікувань
суб’єктів економіки, що є прямим наслідком дії ефекту внутрішнього
відпливу капіталу. Це явище характерне для країн з недостатньо
розвинутими фінансовими системами, висуває певні вимоги щодо завдань їх
грошово-кредитної політики. В умовах нестабільності національних грошей
кредити в іноземній валюті використовують як засіб страхування ризиків і
кредитори, і позичальники Кредитори надають перевагу кредитуванню в
іноземній валюті для страхування інфляційних ризиків, а позичальники в
умовах коли ціни гривневих ресурсів містять компоненту, пов’язану з
високими інфляційними очікуваннями кредитора, надають перевагу валютним
кредитам з метою зниження вартості запозичення. Такі тенденції з точки
зору ефективності використання валютних ресурсів у національній
економіці свідчать, швидше, про недостатню ефективність їх використання.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два
основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз
позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори: зовнішнє
– – ринкове середовище фірми;

– якість управління фірми;

– характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки
результатів минулої діяльності, а й для розуміння всіх припущень, на
яких базуються фінансові прогнози.

Існуючі та потенційні ринки компанії повинні бути чітко визначені як
клієнтом так і банком. Привабливішими галузями є ті, які вирізняються
стабільно високим рівнем попиту та відносно невисокою конкуренцією. Для
оцінки галузі, в якій працює клієнт доцільно перевірити такі джерела
інформації: самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні огляди;
економічні огляди; досвід інших клієнтів даної галузі; статистичні
публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони існують).

Циклічна природа сектора (галузі) та стадія циклу бізнесу повинні бути
обов’язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати
власну банківську класифікацію з кожної галузі промисловості).

Фахівці вважають, що не всі компанії, які діють в слабких, мало
перспективних галузях, мають високий рівень кредитного ризику, і не всі
клієнти, які належать до прогресивних галузей, є надійними з погляду
кредитного ризику.

Для оцінки частини ринку клієнта необхідно проаналізувати тенденції
протягом останніх кількох років, виявити основних конкурентів та оцінити
їх вплив на ринок. Потрібно зіставити становище на ринку із ринковою
стратегією даної компанії. Але слід пам’ятати, що розмір частини ринку,
яка належить клієнту, не завжди свідчить про його фінансовий добробут.

Компанія повинна гарантувати , що її продукція не застаріває. Необхідно
оцінити частоту випадків повернення продукції та рекламацій, а також
політику компанії щодо контролю якості. Також слід перевірити
страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик,
пов’язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого
персоналу. Компанії, пов’язані з високими технологіями, особливо
вразливі щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об’єкта кредитування повинно бути досвідченим та
компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів.
Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для
досягнення успіху і відповідно кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію
про якість управління і повинні бути ретельно проаналізовані. Якщо існує
ймовірність того, що компанію залишить провідний спеціаліст, що може
вплинути на її майбутню діяльність, необхідно оцінити наявність
адекватної заміни.

Керівництво повинно становити реалістичні фінансові цілі й завдання.
Необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагувати на умови
діяльності, що змінюються. Гнучкість системи управління особливо важлива
в циклічних секторах ринку.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути
особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати
інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів,
наданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з
дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості
погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позички
дуже великий, то необхідно реструктурувати його до прийнятої величини.
Водночас потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення
компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна
відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредитуванні
міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе народних операцій
банк не повинен приймати на себе 100% ризику. Частка фінансової участі
клієнта в проекті також повинна бути значною. Прибуток, який
передбачається отримати від кредитування, повинен бути виправданий щодо
розмірів капі;;;лу, яким банк ризикує.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно
здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та
ділової активності підприємства; аналіз грошового потоку підприємства;
визначення якості майна під заставу.

Компаративний комплексний аналіз рентабельності та ділової активності На
стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської
звітності та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що
надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані.
Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої
корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний
аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності
корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки
фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Послідовність компаративного комплексного аналізу
позичальника [43, с.213]

Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники
фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто
господарської активності загалом.

При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал
підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання
виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела
та інші показники.

Для українських позичальників рекомендований перелік показників, які
можуть бути використані для комплексної порівняльної оцінки (рис. 2.2.).

Ця система базується на даних публічної звітності (переважно форми 1 і
2), що дає змогу здійснити комплексну оцінку, контролювати зміни у
фінансовому стані компанії всіма учасниками економічного процесу, а
також оцінити результативність і об’єктивність методики комплексної
оцінки.

Вихідні показники для рейтингової оцінки об’єднані у три групи.

Перша група. Містить найбільш узагальнені та важливі показники оцінки
прибутковості (рентабельності) господарської діяльності компанії. В
загальному випадку показники рентабельності є відношенням прибутку до
певних коштів (майна) підприємства, які беруть участь в отриманні
прибутку. Тому передбачається, що найважливішим для порівняльної оцінки
є показники рентабельності, обчислені як відношення чистого прибутку до
всього майна чи до величини власного капіталу підприємства.

Друга група. Містить показники оцінки ліквідності та ринкової сталості
підприємства. Коефіцієнт покриття визначається відношенням суми
оборотних коштів (ф1, р.260) до суми поточних зобов’язань (ф1, р. 620).

Коефіцієнт ліквідності є відношенням суми грошових коштів (ф1,
р.230=240), короткотермінових вкладень (ф1, р.220) і дебіторської
заборгованості (ф1, р. 160,170, 180, 190, 200, 210) до суми поточних
зобов’язань.

Індекс постійного активу – відношення вартості основних коштів (ф1,
р.030) та інших необоротних активів (ф1, р.070) до джерел власних коштів
(ф1, р.380).

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) підприємства – відношення
суми власного капіталу (ф1, р.380) до підсумку балансу (ф1, р.640).

Забезпеченість запасів і затрат власними оборотними коштами – відношення
суми власних оборотних коштів (ф1, р.380-р.080) до вартості запасів і
витрат (ф1, р. 100-140).

Рис. 2.2. Групування показників для рейтингової оцінки позичальника

[43, с. 214]

Третя група. Містить показники оцінки ділової активності підприємства.

Віддача всіх активів (всього капіталу) підприємства визначається
відношенням виручки від реалізації продукції (ф2, р.010) до середнього
за період підсумку балансу.

Віддача основних фондів є відношенням виручки від реалізації продукції
до середньої за період вартості основних фондів і нематеріальних активів
(ф1, р.010+030).

Оберненість оборотних коштів (кількість оборотів) визначається
відношенням виручки від реалізації продукції до середньої за період
вартості оборотних коштів.

Оберненість запасів і витрат – це відношення виручки від реалізації
продукції до середньої за період вартості запасів і витрат.

Оберненість дебіторської заборгованості – відношення виручки від
реалізації продукції до середньої за період суми дебіторської
заборгованості.

Оберненість найбільш ліквідних активів – відношення виручки від
реалізації продукції до середньої за період суми найліквідніших активів,
тобто грошових коштів і короткотермінових фінансових вкладень.

Віддача власного капіталу – відношення виручки від реалізації продукції
до середньої за період величини джерел власних коштів.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств, корисно
використовувати відносні показники: чистий прибуток на одну акцію,
дивіденди на одну акцію, відношення дивідендів на одну акцію до
ринкового курсу акції та ін.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типу
валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія,
акредитив тощо) (рис. 2.3.)

Зокрема, чим триваліший термін кредиту, тим, як правило, вища ставка
річного відсотка. Тому, наприклад, ціна кредиту в розмірі 6-8% річних
може виявитися занадто високою для 3-міячного кредиту і нормальною для
1-1,5-річного. Крім того, якщо валюта кредиту сильна і стійка, кредитні
відсотки будуть нижчими, ніж у випадку використання слабких валют, курс
яких має тенденцію до значних коливань.

Рис. 2.3. Вплив чинників на розмір відсотків за надання кредиту [43,
с.233]

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній
практиці вчаровуються також економічні та політичні умови
країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема,
нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку
призведуть до збільшення плати за кредит.

У світовій практиці використовують таку формулу обчислення відсотків,
нарахованих за фірмовий кредит:

(2.1)

Б*Ср*Д

360*100%

де В – вартісна величина нарахованих відсотків;

Б – величина основного боргу;

Ср – річна відсоткова ставка за кредит;

Д – кількість днів користування кредитом;

360 – кількість днів у році прийнята за базу (може використовуватись 365
днів).

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типа
валюти, акредитивів і т.і. зокрема, чим триваліше термін кредиту, тим,
звичайно, вища ставка річного відсотка і тому, наприклад, ціна кредиту в
розмірі 6-8% річних може виявитися занадто високою для 3-місячного
кредиту і нормальною для 1-1,5 річного кредиту. Крім того, якщо валюта
кредиту сильна і стійка, кредитні відсотки будуть нижчими, ніж у випадку
використання слабких валют, чий курс може бути схильний до значних
коливань.

При визначенні показників процентних ставок в міжнародній торговій
практиці враховуються також такі фактори, як економічні і політичні
умови країни-імпортера, які визначають характер ринка збуту, зокрема,
нестабільні політичні і економічні умови, ризикований характер ринка
ведуть до збільшення плати за кредит.

У світовій практиці використовують слідуючи формулу розрахунку величини
відсотків, зарахованих за кредит:

Б*Ср*Д

В = ————— (2.2)

360*100%

де В – вартісна величина нарахованих відсотків;

Б – величина основного боргу;

Ср – річна відсоткова ставка по кредиту;

Д – кількість днів користування кредитом;

360 – кількість днів у році, прийнята за базу (може використовуватись
365 днів).

Наприклад, підприємством “К” був наданий фірмовий кредит фірмі “Z” на
суму 180 000 дол. США на строк 45 днів за ставкою 6% річних. При цьому
величина нарахованих відсотків буде розрахована наступним чином:

180000*6*45

В = —————- + 1350 дол. США

360*100

у торгових контрактах може бути передбачена поступова оплата продукції.
Наприклад, при поставці товару на 180000 дол. США на умовах розстрочки
платежу, при процентній ставці 5% річних в контракті зафіксовано, що
90000,00 дол. США – через 90 днів з дати відвантаження. В подібних
випадках у світовій практиці використовують такі способи калькуляції
нарахованих процентів: лінійний (іноді називають прогресивний) і
штафельний (або регресивний) та пропорційний.

При лінійному методі величина розраховується для кожної частини кредиту
окремо з дати надання кредиту. У наведеному прикладі за допомогою цього
метода загальна величина відсотків буде нараховуватися в три етапи:

90000*5*45

1) В1 = —————— = 562,5 дол. США

360*100

90000*5*90

2) В2 = —————— = 1125 дол. США

360*100

3) В = В1 + В2 = 562,5 + 1125 + 1687,5 дол. США

При штафельному способі нарахування відсотків відбувається на залишок
основного боргу за час з дати його використання до дати погашення. В
нашому прикладі загальна сума нарахованих відсотків згідно штафельному
методу калькулюється за формулою:

(180000*45+90000*45)*5

В = ———————————– = 1687,5 дол. США

360*100

Пропорційний (змішаний) спосіб нарахування відсотків полягає у
підрахуванні загальної суми відсотків з кредиту і її поділ на число
платежів (траншів О. при такому способі відсотки виплачуються рівними
внесками. В нашому прикладі загальна сума відсотків з кредиту становить
1687,5 дол. США;

Поділивши цю суму на кількість траншів, визначаємо величину одноразової
виплати відсотків:

В(1,2) = 1687,5:2 = 843,75

Відсотки за кредитом зазвичай починають нараховувати з моменту
закінчення поставки, а їхню виплату здійснюють послідовними внесками
одночасно з оплатою кожної частини платежу за контрактом. Поширеною є
практика виставлення векселів на підлягаючу сплаті частину основного
боргу і нарахованих відсотків. У контракті, а також у рахунку-фактурі
зазвичай суворо фіксуються графік оплати основного боргу і нарахованих
відсотків.

Покупець зазвичай виграє при нарахуванні відсотків прогресивним способом
і виплаті їх більш рідкими внесками, наприклад, піврічними, а не
квартальними. Продавець же, навпаки, об’єктивно зацікавлений у
використанні регресивного способу і виплаті частішими внесками.

Доцільність купівель на умовах фірмового кредитування визначається
реальною економічною ефективністю отримуваної продукції в порівнянні з
ціною кредиту. Ціна кредиту не обмежується лише величиною нарахованих
процентів, а комплексно відображає всі витрати імпортера, які з’явилися
у зв’язку з отриманням розстрочки платежу. Вона складається із основних
і додаткових витрат. До основних відносяться ті витрати, які надходять
як доход кредитору; до додаткових – усі ті, які будучи витратами для
позичальника, не складають доходу для кредитора, а йдуть у руки третіх
осіб, залучених до розрахункової операції – банків і т.п. До додаткових
витрат, наприклад відноситься комісія, які сплачує імпортер банку, що
гарантує експортеру своєчасне погашення боргу. Ці витрати по кредиту
входять у розряд одноразових і прихованих. На наш погляд, при оцінці
доцільності купівель на умовах фірмового кредиту для імпортера важливо
визначити як абсолютну суму витрат на цей кредит, включаючи усі можливі
витрати, так і відсоткове значення цієї суми до ціни товару. Покупцю
також важливо співставити загальну суму витрат на фірмовий кредит з
витратами, які виникають у випадку купівлі цього ж товару на умовах
негайної оплати.

Загальна сума витрат по кредиту може бути також представлена в процентах
річних. Для цього треба перш за все відобразити величину всіх додаткових
витрат по кредиту у вигляді річної процентної ставки. Наприклад, за
кредит в 180000 дол. США передбачена процентна ставка 5% річних. Крім
того додаткові витрати (виплата за гарантію, комісія по інкасо і т.п.)
складають в загальній кількості 650 дол. США. Кредит підлягає поверненню
через 45 днів.

Для визначення процентного вираження додаткових витрат по
кредиту використовуємо формулу:

650*360*100

Ср = ——————– = 2,9 % річних

180000*45

Сума основних і додаткових витрат по кредиту, виражених в процентах
річних, відображає загальні витрати по кредиту в процентах річних. В
цьому прикладі загальні витрати по кредиту становлять 7,9% річних.

В умовах посилення конкуренції на ринку товаровиробників постачальники,
надаючи розстрочку платежу, часто погоджується на невелику плату за
кредит або не беруть ніякої. Однак у таких випадках покупець повинен
знати, що далеко не завжди незначна відсоткова ставка відповідає
фактичним витратам за кредит. В більшості випадків друга частина плати
за кредит береться постачальником у вигляді “прихованого відсотка”,
шляхом відповідного підвищення ціни товару. При цьому ступінь підвищення
ціни, особливо при поставках дорогого обладнання індивідуального
виготовлення визначити досить важко. Виключення плати за кредит повністю
чи частково в ціну товару обумовлюється, в першу чергу, прагненням
постачальника зробити умови свого кредиту більш привабливими для покупця
порівняно зі своїми конкурентами.

Доцільно приймати до уваги можливі коливання курсів валюти ціни і валюти
платежу, що в кінцевому результаті відобразиться на прибутку чи втратах
у момент здійснення кінцевого платежу. Тому, обираючи метод нарахування
відсотків по кредиту, кожному партнерові необхідно оцінити тенденції
валютних ринків і спробувати спрогнозувати, який саме метод принесе йому
вигоду.

Оскільки при фірмовому кредитуванні експортер передає покупцеві
товаророзпорядчі документи до того як останній оплачує товар, він
втрачає контроль над відвантаженим товаром і зобов’язаний у зв’язку з
цим визначити форми і засоби гарантії оплати товару у належному обсязі,
і у погоджені строки. Без цієї неодмінної умови будь-яка кредитна угода
не тільки не буде економічно ефективною, але й може бути зовсім
збитковою.

2.2. Механізм короткострокового кредитування зовнішньоекономічної
діяльності підприємств. Програми мікрокредитування малого і середнього
бізнесу

Кредитування складається з ряду етапів кожен з яких окремо забезпечує
вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі
кредитних операцій – їх надійність і прибутковість для банку (рис. 2.4.)

Рис. 2.4. Механізм банківського кредитування [38, с.91]

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку х обґрунтованим
клопотанням (заявкою), в якому вказуються: цільове призначення кредиту,
його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення,
коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її
здійснення. За проханням банку, крім клопотання (заявки), позичальник
подає до розгляду інші матеріали, що формують кредитну справу
позичальника.

Кредитна справа позичальника – це свого роду архів, де концентрується
вся необхідна документація: бухгалтерська та фінансова звітність,
листування, аналітичні огляди й оцінки кредитоспроможності, документи
про заставлене майно та ін.

Якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він подає копію установчого
договору, статуту, положення чи інших документів, що підтверджують його
правомочність в отриманні кредиту. Подається також техніко-економічне
обґрунтування кредиту з розрахунком надходжень від реалізації; копії
контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредитної операції;
зобов’язання стосовно забезпечення своєчасного повернення кредиту
(договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);
бухгалтерська звітність, декларація про доходи, виписка з рахунків, що
відкриті в інших банках. Банк може вимагати іншу фінансову звітність та
матеріали для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності
позичальника.

Другий етап. Кредитний аналіз.

Згадані документи надходять до відповідного працівника банку, який після
їх розгляду проводить попередню бесіду з потенційним позичальником та
здійснює заглиблений аналіз кредитоспроможності клієнта та оцінює
ймовірний ризик за позичкою.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Даний етап можливий тільки за умови позитивного для позичальника
закінчення попередніх стадій, тобто вивчення кредитоспроможності та
оцінки ризику. Цей етап у практиці роботи західних банків називається
структуризацією позички, в процесі якої банк визначає такі параметри
позички:

вид кредиту;

суму кредиту;

термін дії кредиту;

спосіб видачі та погашення кредиту;

забезпечення кредиту;

вартість кредиту тощо.

Порядок проведення етапу структуризації позички.

Розробляючи умови позички, банк повинен перш за все

визначити вид кредиту. Банківський кредит можна
використати для

формування як оборотного, так і основного капіталу. Грошові кошти,
необхідні

для повернення позички, що була видана на ці цілі, акумулюються
по-різному.

Запозичені кошти, які були використані для формування оборотного
капіталу,

вивільняються після закінчення процесу його кругообігу, тобто, як
правило,

після реалізації продукції у позичальника з’являється можливість
повернути

кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року. Тому позички, вкладені в

оборотний капітал, належать до короткострокових. Якщо
позичка

використовується для придбання обладнання, транспортних засобів та інших

видів основних фондів, то кошти для її погашення будуть отримані в
процесі

тривалого періоду експлуатації, тобто понад один рік, тому тут потрібен

довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнтові
той вид

кредиту, що найбільше відповідає характеру операції, що кредитується.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно

встановленого терміну кредитування. Якщо кредитною угодою
будуть

передбачені дуже напружені строки, то позичальник може втратити капітал,
що

безпосередньо призведе до спаду виробництва. Якщо ж будуть встановлені

дуже ліберальні строки та умови погашення позички, то позичальник деякий

час користуватиметься неконтрольованими банком коштами. Термін кредиту –

важливий засіб конкурентної боротьби на світових ринках. Розрізняють
повні

та середні строки.

Неабияке значення у структуризації позички має правильне

визначення її розміру. Зниження суми позички може призвести до порушення

строків повернення, оскільки кредитна операція не буде здійснена в
строк, а

завищення – до нецільового використання частини позички. Сума позички

звичайно повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Повернення кредиту може здійснюватися різними способами:

одночасним внеском по закінченні строку позички; рівномірними внесками

протягом усього періоду дії кредитної угоди; шляхом спрямування виручки
від

реалізації продукції на повернення позички. У разі повернення
кредиту

рівномірними внесками розробляється графік повернення згідно зі строком

оборотності того виду капіталу, на формування якого була надана позичка.

Більшість банківських позичок надається під відповідний вид

забезпечення. Визнаючи цей елемент структури позички, працівник банку

повинен керуватися традиціями, що склались у банківський практиці.

Велика увага при структуризації позички приділяється вартості

кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу та
оформлення

кредиту та інших елементів. При визначенні величини процентної ставки

необхідно врахувати фактори, що властиві конкретній кредитній операції,
її

місцю та часу. Тут банку необхідно звернути увагу на всю гаму своїх

взаємовідносин з клієнтом. Якщо ці відносини різносторонні, мають широкі

масштаби (наприклад, клієнт зберігає значний стабільний залишок на
своєму

рахунку, користується різноманітними банківськими послугами), в
результаті

чого банк отримує додатковий дохід, то він повинен прагнути зберегти та

закріпити відносини з клієнтом. Таким клієнтам можна встановити
пільговий

процент по позичці.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

У процесі четвертого етапу клієнта знайомлять з умовами майбутньої
кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці
пропозиції можуть суттєво відрізнятися від умов, що містяться в
кредитній заявці клієнта. Зближення позиції банку і клієнта та
досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, кредитний
інспектор готує висновок. Цей документ подається кредитному комітету для
затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпеченням
нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових
рахунків. Кредит може надаватися одночасно або частинами в строки,
обумовлені кредитною угодою. Надана позичка може зараховуватися на
розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника,
депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “Акредитиви”, переводитись як
платіж на рахунки господарських партнерів позичальника,
використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку
своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. У разі необхідності
в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що
сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми,
що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позичка може
оформлятися заявою клієнта, що містить, крім прохання клієнта
розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу
позички та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитованого
проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може
задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Шостий етап. Погашення позички.

Порядок та конкретні строки погашення кредиту передбачаються кредитною
угодою. Якщо позичка надається не одночасно, а в міру здійснення
видатків, то суми і строки її повернення можуть оформлятися строковим
зобов’язанням. При настанні строку повернення позички, що
оформлена строковим зобов’язанням, позичальник повинен надати банку
доручення на списання відповідної суми зі свого рахунка для сплати
боргу.

Як уже зазначалось, повернення позички може здійснюватись одночасно чи
траншами (частинами). У першому випадку весь борг по позичці повинен
бути повернутим у день настання строку погашення кредиту. У другому –
встановлюється періодичність повернення позички. Можливе дострокове
повернення позички за узгодженням сторін (банку і позичальника).

Банк може надавати клієнту відстрочку погашення позички. Це допускається
в окремих випадках при виникненні у позичальника тимчасових фінансових
труднощів. Така відстрочка надається на обумовлений банком період під
підвищений процент і повинна бути зазначена у кредитній угоді.

Якщо в день повернення позички у позичальника немає коштів для сплати
боргу, банк своїм розпорядженням стягує кредит шляхом реалізації свого
права на заставу чи переведення строкової заборгованості на рахунок
прострочених позичок. Процентна ставка за простроченими кредитами, як
правило, збільшується вдвічі.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов
кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати
позичальником процентів за користування позичкою. Оскільки по кожній
позичці існує неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк
прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак, він не повинен
упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок
надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони
приносять вищий

ДОХІД.

Динаміка вимог банків за кредитами наданими в економіку впродовж
1991-2005 p.p. свідчать про означену залежність.

Таблиця 2.1.

Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України (за видами
валют та строками) [20, с.85]

Період В іноземній валюті Кредитів

Короткострокових в інозем. валюті Довгострокових в інозем. валюті

УСЬОГО

1991 –

1992 3 3 –

1993 21 21 –

1994 359 359 –

1995 1049 980 69

1996 1350 1192 158

1997 2100 1840 260

1998 3756 2801 954

1999 6071 4428 1643

2000 9006 7157 1848

2001 12528 9184 3344

2002 17572 11497 6076

2003 28272 12545 15727

2004 37372 13711 23660

2005 37406 13540 23866

Суб’єкти господарювання

1995 1040 971 68

1996 1347 1189 158

1997 2097 1839 258

1998 3723 2770 953

1999 6015 4372 1642

2000 8859 7015 1843

2001 12098 8760 3338

2002 16231 10870 5361

2003 23290 11659 11631

2004 29220 12708 16512

2005 29330 12390 16939

В структурі вимог банків за кредитами наданими в інвалюті за період
2002-2005 p.p. суб’єктам господарювання спостерігається чітка тенденція
до зростання питомої ваги довготермінових кредитів у всьому об’ємі
виданих банківських позик. Якщо у 2002 році це складало 33%, то в 2005
р. це 56,7%. Це свідчить про сталість банківської системи і стійкі темпи
економічного зростання. Одночасно з цим зростання інфляційних очікувань
протягом другої половини 90-х років активізувала ринок кредитів в
іноземній валюті, а в 2003 році зумовило тенденцію випереджальної
динаміки валютних кредитів.

Ціна запозичення є ще одним фактором який формує динаміку запозичення в
іноземній валюті. Зниження ставок впродовж 1998-2004 p.p. майже вдвічі –
з 20% до 11,6% – було ваговим фактором активізації валютних кредитів.

Як бачимо з таблиці в останній період часу спостерігається тенденція до
відносної стабілізації відсоткових ставок за кредитами наданими
суб’єктам підприємницької діяльності в іноземній валюті. Це свідчить про
позитивні явища в економіці України.

На характер перерозподілу банками валютних коштів .значно вплинула
лібералізація регулювання валютного ринку, скасування низки обмежень на
кредитування у валюті.

Рис. 2.5. Динаміка показників інфляції та обсягів кредитування
в іноземній валюті [48, с.38]

Таблиця 2.2.

Процентні ставки банків України за кредитами та депозитами (у розрізі
валют) [20, с.57]

Період Кредити Депозити

Усього у тому числі Усього у тому числі

у нац. валюті в інозем. валюті

в інозем. валюті

2003 16,8 19,5 11,2 7,8 6,9

2004 15,5 17,8 12,3 7,4 6,3

2005 15,0 18,3 12,3 9,2 7,9

Таблиця 2.3.

ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА КРЕДИТАМИ (у розрізі валют) [20,
с.57]

Період Усього У тому числі у доларах СІЛА

Усього

2005 14,6 12,2

Суб’єктам господарювання

2005 14,4 12,0

Прийняття рішення про відміну обмежень на позички фізичним особам у
1999р. сприяло збільшенню обсягів довгострокового кредитування громадян
у 2000р., а зростання ринку нерухомості – значним структурним зрушенням;
у 2002 році довгострокове кредитування фізичних осіб у валюті
збільшилося у 113 разів і становило 55,2% від усіх наданих їм валютних
позичок; у 2003 році ця тенденція набула подальшого розвитку, і частка
довгострокових кредитів у валюті зросла до 82% (табл. 2.4.)

Зазначені структурні зрушення у валютному фінансуванні свідчать про
тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, не пов’язані з
функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та, на нашу думку,
підтверджують наявність ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це
свідчить про певну незрілість вітчизняної фінансової системи, її неповну
відповідність тим завданням, які постають перед національною економікою
на сучасному етапі.

Таблиця 2.4

Розподіл кредитів, наданих банками в економіку України в іноземній
валюті, за позичальниками [48, с.38]

Види ресурсів 1998р 2001 р 2002 р 2003 р 2004 р 20054 р

Млн. грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. %

Усього кредитів, наданих економіку 3756 100 9006 100 12528 100 17572 100
28272 100 37372 100

Кредити, надані суб’єктам господарювання 3723 99,1 8858 98,4 12098 96,6
13236 92,4 23290 82,4 29220 78,2

Кредити, надані фізичним особам 33 0,9 147 1,6 430 3,4 1341 7,6 4982
17,6 8151 21,8

Кредити, надані суб’єктам господарювання

госгосподарювання 3723 100 88587 100 12098 100 16231 100 23290 100 29220
100

В тому числі: – короткострокові

– довгострокові 2770

953 74,4

25,6 15

1843 79,2

20,8 8760

3338 72,4

27,6 10870

5361 67

33 659

631 50

50 12708

16512 43,5

56,5

Кредити, надані фізичним особам

33

100

147

100

430

100

1341

100

4982

100

8151

100

В тому числі:

– короткострокові

– довгострокові

32

1

99,9

0,1

142

5

96,5

3,5

424

6

98,6

1,4

627

714

46,8

55,2

886

96

17,8

82,2

1003

7148

12,3

77,7

Такий стан підтверджується значним відставанням темпів фінансування
інвестицій у валюті від темпів зростання обсягів довгих грошей,
залучених банками навіть після макроекономічної стабілізації вітчизняної
економіки. Так, упродовж 2002-2005 pp. залучення довгострокових ресурсів
у іноземній валюті збільшилися в 56 разів, а фінансування інвестицій у
валюті протягом цього ж періоду – лише у 9 разів. Проте хоча довгі
інвестиційні ресурси формуються в незначних для економіки обсягах,
позитивною тенденцією, безумовно, є те, що інвестиції у валюті з 2002 р.
зростають із випереджальною динамікою порівняно зі швидкістю збільшення
обсягів кредитів, які спрямовуються на поточні потреби (рис. 2.6.)

Рис.2.6. Динаміка банківського фінансування в іноземній
валюті поточної та інвестиційної діяльності [48, с.39]

Зазначена тенденція свідчить про поступову переорієнтацію банків на
зростання попиту на інвестиційні ресурси відповідно до потреби
фінансування процесів оновлення матеріальної бази суспільного
виробництва. Однак темпи структурних зрушень у перерозподілі валютних
ресурсів не можуть забезпечити процеси модернізації через незначні
обсяги ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій. Попри те,
що впродовж останніх п’яти років вони зросли у 4 рази та становили в
2004 році близько 4 млрд. грн., потреба вітчизняної економіки у подібних
фінансових ресурсах є на порядок більшою (табл. 2.5.)

Тому постає проблема щодо створення умов для закріплення позитивних
тенденцій та забезпечення їх розвитку.

Таблиця 2.5

Кредити, надані банками в економіку України в іноземній валюті,

за призначенням [48, с.39]

Види ресурсів 1998 р. 2001 р

р 2002 р

р 2003 р

р 2004 р

р 2005р.

р

Млн. грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. % Млн грн. %

Усього кредитів, наданих в економіку 3756 100 900 6 100 125
28 100 175 72 100 28272 100 373 2 100

Кредити, надані на фінансування поточної діяльності 3251 86,69 838 9
93, 1 117 65 93, 6 16472 93,7 26121 92,4 327 84 86,7

Кредити, надані на фінансування інвестиційної діяльності 505 13,4 527
6,9 612 6,1 1100 6,3 215 1 7,6 458 7 12, 3

Аналіз валютного кредитування за видами діяльності .теж спонукає до
висновку, що впродовж 1998-2003 pp. традиційно в структурі фінансування
поточної діяльності домінували короткострокові кредити, проте,
незважаючи на зростання обсягів зовнішньої торгівлі, для цього періоду
характерною тенденцією є переважання обсягів валютного кредитування
поточної діяльності, не пов’язаної із зовнішньоекономічним сектором
(рис. 2.7.)

Рис. 2.7. Обсяги кредитів, наданих в іноземній валюті на фінансування
поточної діяльності й експортно-імпортні операції [48, с.39]

Водночас позитивною тенденцією у використанні валютних коштів, залучених
в економіку, є переважання довгострокових ресурсів банків, спрямованих
на інвестиційні потреби позичальників (рис. 2.8.)

2001р 2002р 2003р 2004р 2005р 2006р

• Короткострокові Довгострокові

Рис.2.8. Структура кредитів, наданих на фінансування інвестиційної
діяльності [48, с.39 ]

Серед позитивних тенденцій у валютному фінансуванні банками економіки
зазначимо його зорієнтованість на реальний сектор економіки – впродовж
1996-2003 pp. понад 90% короткострокових кредитів, наданих в економіку,
було спрямовано у її не фінансовий сектор: на нього в 2001-2005 pp.
припадало близько 90% довгострокових кредитів у валюті. Тенденція
змінилася в 2006 p., коли частка довгострокових валютних кредитів,
спрямованих банками у реальний сектор економіки, знизилася до 72%. В
останні роки швидше зростає довгострокове кредитування суб’єктів не
фінансового сектору в іноземній валюті (рис. 2.9.)

Рис. 2.9. Динаміка обсягів вимог банків за коротко – та довгостроковими
кредитами до суб’єктів не фінансового сектору в іноземній валюті [48,
с.40]

Необхідно зазначити, що в досліджуваний період істотний позитивний вплив
на динаміку довгострокового кредитування у валюті справили такі фактори,
як сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура та фінансова стабілізація
вітчизняної економіки. Забезпечення економіки довгими ресурсами для
банку супроводжується значними ризиками, пов’язаними з труднощами їх
оцінки в умовах економічної нестабільності, з браком механізмів їх
страхування та переведенням невизначеності у ризик.

Таблиця 2.6.

Кредити, надані банками в економіку України в іноземній валюті,

за строками [48, с.40]

Період Короткострокові Довгострокові

Млн..грн.. Темпи зростання до попереднього року,

% Млн..грн.. Темпи зростання до попереднього року,

%

1998р. 1192 122 158 228

1999р. 1840 154 260 165

2000р. 2810 152 954 366

2001р. 4428 158 1643 172

2002р. 7157 160 1848 111

2003р. 9184 128 3344 181

2004р. 11497 125 6076 182

2005р. 12545 109 15727 259

2006р. 13711 109 23660 150

Аналіз динаміки довгострокового кредитування свідчить: у період
1998-2001 рр., який характеризувався нестабільними темпами зростання
довгострокового кредиту, особливо негативно на створення довгих грошей
банківською системою вплинула криза 1998р., що призвела до падіння
темпів зростання довгострокового кредитування (табл. 2.7.).

Проведений нами аналіз засвідчує, що провідними факторами, які
визначають особливості валютної складової структури кредитного портфеля
банків, є стабільність національних грошей і цінові умови, що формуються
на національному фінансовому ринку.

Зазначені структурні зрушення у валютному фінансуванні свідчать про
тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, непов’язані з
функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та підтверджують наявність
ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це свідчить про певну незрілість
вітчизняної фінансової системи і її неповну відповідальність тим
завданням, які постають перед національною економікою на сучасному
етапі. Позитивні тенденції у зміні вказаної ситуації привнесли кредити
надані банками України суб’єктам господарювання в 2005 році. Зокрема в
добувну промисловість, на виробництво електроенергії та газу, оптову і
роздрібну торгівлю.

Таблиця 2.7.

Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України на кінець 2004
року (за видами економічної діяльності) [20, с.85]

Види економічної діяльності В інозем валюті Короткострокових кредитів в
інозем валюті Довгострокових кредитів в інозем валюті

Усього 37372 13711 23660

Кредити, надані суб’єктам господарювання 29220 12708 16512

Сільське господарство, мисливство та лісове
господарство 1104 436 668

Рибне господарство 79 19 60

Добувна промисловість 1073 687 387

Обробна промисловість 10609 4585 6025

Виробництво електроенергії, газу та води 129 19 111

Будівництво 933 232 701

Оптова і роздрібна торгівля 11495 5816 5680

Готелі та ресторани 134 16 118

Транспорт 1259 389 869

Фінансова діяльність 344 84 261

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним
особам 1425 312 1113

Державне управління 11 3 9

Освіта 15 2 12

Охорона здоров’я та соціальна допомога 220 19 201

Колективні, громадські та особисті послуги 389 92 297

Послуги домашньої прислуги – – –

Екстериторіальна діяльність 0 – 0

Такий стан підтверджується значним відставанням темпів фінансування
інвестицій у валюті від темпів зростання обсягів довгих грошей залучених
банками навіть після макроекономічної стабілізації вітчизняної
економіки. Так на протязі 2003-2004 p.p. залучення довгострокових
ресурсів в іноземній валюті збільшилось в 56 разів, а фінансування
інвестицій в валюті протягом цього ж періоду лише в 9 разів. Проте, хоча
довгі інвестиційні ресурси формуються в незначних для економіки обсягах,
позитивною тенденцією є те, що інвестиції в валюті з 2002 року зростають
з випереджальною динамікою порівняно із швидкістю

Суб’єкти малого підприємництва сфери торгівлі, виробництва та послуг
(ательє, майстерні, підприємства сфери харчування, перукарні, хімчистки,
фотолабораторії, транспортні фірми і тому подібні):

– фізичні особи, зареєстровані у встановленому законодавством порядку,
як суб’єкти підприємницької діяльності,

– юридичні особи – підприємства приватної форми власності, будь-якої
організаційно-правової форми господарювання, в яких середньо облікова
чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 1
000 000 ЄВРО при цьому доля державної власності яких не повинна
перевищувати 25%.

Юридичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності, які мають
статус “малого підприємства”, приватним підприємцям, які знаходяться на
загальній системі оподаткування, банк може надавати мікро кредити.

Мікро клієнти для отримання мікро кредитів в банку повинні відповідати
наступним вимогам:

– фактично займатися підприємницькою діяльністю строком не менше 3-х
останніх календарних місяців до дати подачі документів в банк.
“Стартову” підприємницьку діяльність банк не кредитує.

Клієнт не може отримати кредит за програмою мікрокредитування якщо:

– протягом терміну ведення підприємницької діяльності
клієнт неодноразово принципово змінював напрямки ведення бізнесу із
закриттям попередніх бізнесів через збитковість або
неефективність діяльності;

– підприємницька діяльність мікро позичальника
здійснюється в сфері ігорного бізнесу, виробництва тютюнових або
алкогольних виробів, виробництва зброї, екологічно небезпечного
виробництва, торгівлі цінними паперами, селевого маркетингу, а також
інші види діяльності, які суперечать діючому законодавству.

Максимальна сума мікро кредиту – не більше 25000 доларів США або в
еквіваленті інших валют (гривня, євро, російський рубль) за курсом НБУ
на дату проведення операції.

Цільова спрямованість та строк:

– на поповнення обігових коштів (на поточні витрати) – до 18

місяців;

– на купівлю основних засобів – до 24 місяців;

– на поповнення обігових коштів та купівлю основних засобів – до
18 місяців.

Максимальна сума та максимальний термін мікро кредиту можуть бути більші
за вказані за рішенням Кредитно-інвестиційного комітету банку, що
доводиться до відома філії відповідним протоколом.

Банк надає мікро кредити мікро позичальникам в формі:

разового кредиту;

разового кредиту в рамках діючої Генеральної угоди;

кредитної лінії (відновлюваної, не відновлюваної);

технічного кредиту (кредит джерелом повернення якого є
іноземна валюта, що закуповується на УМВБ, кредит джерелом повернення
якого є виручка в іноземній валюті);

овердрафту;

кредитного ліміту на корпоративну пластикову банківську
картку.

Овердрафт надається мікро клієнтам, які відповідають умовам, визначеним
порядком овердрафтного кредитування клієнтів АКБ ” Райффайзенбанк
Аваль”.

Мікро клієнтам надається “класичний” овердрафт в національній валюті з
оформленням забезпечення.

Технічні кредити видаються на умовах регламентованих порядком надання
кредиту в іноземній валюті джерелом проведення якого є іноземна валюта,
що закуповується на міжбанківському валютному ринку та порядком надання
кредиту в іноземній валюті та / або національній валюті джерелом
повернення якого є виручка в іноземній валюті, але за дотримання
наступних особливих вимог:

технічний мікрокредит надається без проведення детального
фінансового-економічного аналізу діяльності мікро клієнта.

Разові кредити в рамках встановленого ліміту:

з клієнтом укладається генеральна угода, в рамках якої ,банк може
надавати кредити у вигляді траншів;

разові кредити в рамках діючої Генеральної угоди надаються суб’єктам
підприємницької діяльності – фізичним особам, юридичним особам та
фізичним особам (залежно від форми кредиту);

кожний транш надається як разовий кредит (на різних умовах в частині
умов погашення, процентних ставок тощо) зі щомісячною сплатою відсотків
та погашенням частини кредиту згідно графіку погашення;

кінцевий термін погашення будь-якого траншу, наданого в рамках
генеральної угоди, не повинен бути більшим за кінцевий термін дії цієї
угоди;

сума всіх поточних зобов’язань у вигляді траншів в рамках генеральної
угоди не повинна перевищувати загальний ліміт генеральної угоди;

кількість наданих в рамках цієї угоди траншів не повинна перевищувати
3-х діючих одночасно;

термін генеральної угоди не може перевищувати 3 років при оформленні в
заставу нерухомого майна та 2 років при оформленні застави
автотранспорту;

договори застави та поруки укладаються із посиланням на генеральну угоду
та повинні забезпечувати весь обсяг зобов’язань, передбачених цією
угодою;

у випадку будь-яких змін, в тому числі і видачі нового траншу, внести
відповідні зміни в договори застави та поруки.

При укладанні генеральної угоди дати надання та кількість траншів не
визначено, а видача кожного траншу повинна супроводжуватися обов’язковим
проведенням соціального та фінансово-економічного аналізу та
затвердженням кредитним комітетом (радою) банку.

Обов’язковою умовою видачі відновлюваних кредитних ліній є їх
затвердження заступником начальника відділу організації проекту
мікрокредитування (регіональним менеджером, який курує відповідний
регіон, або безпосередньо начальником відділу організації проекту
мікрокредитування.

Кількість одночасно діючих (паралельних) разових мікро кредитів в межах
максимального ліміту заборгованості не може перевищувати 3-х кредитів,
наданих позичальнику та спорідненим з ним особам. Як виключення,
позичальник та споріднені з ним особи можуть мати більше 3-ох одночасно
діючих кредитів за умови погодження з начальником відділу організації
проекту мікрокредитування. При цьому, максимальна кількість одночасно
діючих кредитів не може бути більше 5 кредитів.

З метою мінімізації кредитного ризику за мікроелементами, що взагалі не
мають в банку (інших банках) кредитної історії, видача мікрокредитів
здійснюється банком за системою випробувальних (перевірочних) кредитів.

Економічна суть системи випробувальних (перевірочних) кредитів полягає в
тому, що кредитні відношення банк – мікропозичальник починаються з
незначних сум кредитів – не більше 10000 доларів США або еквіваленті
інших валют (гривня, євро, російський рубль) за курсом Національного
банку України на дату проведення операцій та строком мікро кредиту – до
6 місяців, із збільшенням сум та строків мікро кредитів за наступними
договорами кредиту, паралельно зі зростанням обсягів бізнесу мікро
позичальника та появи у нього архіву кредитних історій.

Валютою мікро кредитів є – національна валюта (гривна) та іноземна
валюта (долар США, ЄВРО, російський рубль).

Мікро кредити в національній валюті надаються Приватним підприємцям і
Підприємствам в безготівковій формі, на цільове кредитування конкретного
заходу, шляхом оплати з позичкового рахунку платіжних доручень мікро
позичальника на користь його контрагентів або на поповнення оборотних
коштів (поточні витрати), шляхом зарахування кредитних коштів на
поточний (картковий) рахунок мікро позичальника в Банку.

З поточного (карткового) рахунку в Банку, мікро позичальник може
отримати за грошовим чеком (корпоративною банківською платіжною карткою
емітованою Банком) готівку, відповідно до нормативних документів
Національного банку України, які регламентують питання отримання готівки
з поточних (карткових) рахунків та внутрішніх документів АКБ ”
Райффайзенбанк Аваль”.

Отримання суб’єктом підприємницької діяльності мікро кредиту у
готівковій формі з позичкового рахунку можливе лише для розрахунків із
здавальниками сільськогосподарської продукції (п.4.19. постанови
Національного банку України від 19.02.2001 “Про затвердження Інструкції
про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”).

Цей пункт не відноситься до мікро кредитів, які надаються в готівковій
формі з оформленням на фізичну особу на споживчі потреби.

Мікро кредити в іноземній валюті надаються Приватним підприємцям та
Підприємствам в безготівковій формі, на цільове кредитування конкретного
заходу, шляхом оплати з позичкового рахунку зовнішньоекономічних
контрактів контрагентів – нерезидентів або на подальшу конвертацію
валюти в гривню через міжбанківський валютний ринок України, в
відповідності з нормативними актами Національного банку України з питань
валютного регулювання та внутрішніх документів АКБ ” Райффайзенбанк
Аваль”.

Мікро кредити в іноземній та національній валюті можуть надаватись мікро
позичальникам в готівковій формі, з оформленням на фізичну особу
(споживчий кредит) (приватного підприємця або засновника юридичної
особи), в відповідності з нормативними актами Національного банку
України з питань валютного регулювання, якщо при цьому дотримуються всі
параметри мікро кредиту. При цьому моніторинг цільового використання
даного виду мікро кредиту, у випадку зазначення мети мікро кредиту –
“споживчі потреби” проводити не обов’язково, у всіх інших випадках
цільове використання проводиться відповідно до визначеної в договорі
мети мікрокредиту.

2.3. Управління кредитним ризиком та обслуговування банками
зовнішньоекономічної діяльності

Визначення ступеня ризику, пов’язаного з конкретним позичальником та з
видом кредиту, повинно здійснюватись до моменту видачі кредиту та
упродовж всього терміну дії кредиту (ступінь ризику часто змінюється з
часом). Кредитний ризик або ризик неповернення боргу може бути
визначений як невпевненість кредитора в тому, що позичальник буде
здатний і матиме бажання виконати свої зобов’язання у відповідності зі
строками та умовами кредитної угоди.

Проведений нами аналіз дозволив дійти висновку, що ситуація неповернення
боргу може бути викликана:

непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному та
політичному середовищі, в якому працює позичальник;

нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий
потік;

невпевненістю в майбутній вартості і якості (ліквідності та можливості
продажу на ринку) заставити під кредит;

недоліками в діловій репутації позичальника тощо.

Аналіз можливості кредитного ризику вимагає підготовки анкети
стандартного формату, яка повинна бути заповнена претендентом на кредит
і містити всю інформацію стосовно призначення, суми кредиту та графіка
обслуговування боргу (виплати процентів та основної суми боргу), а також
інформацію про фінансовий стан позичальника, що є дуже важливим у
випадку кредитування нових клієнтів або маленьких та середніх фірм, про
які практично немає відкритої інформації.

З огляду на це виправданою є вимога щодо ведення позичальником детальних
та належним чином оформлених фінансових звітів, включаючи баланси,
декларацію про доходи, звіт про прибутки і збитки та звіт про рух
грошових коштів кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає
два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз
позичальника.

З метою оцінки бізнес-ризику доцільно проаналізувати такі фактори:

зовнішнє ринкове середовище фірми;

якість управління фірмою;

характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки
результатів минулої діяльності, але й для розуміння усіх припущень, що
лежать в основі фінансових прогнозів.

Існуючи та потенційні ринки компанії повинні бути чітко визначені як
клієнтом так і кредитором. Привабливішими галузями є такі, які
відрізняють стабільно високим рівнем попиту та відносно невисокою
конкуренцією.

Для оцінки галузі, в який працює клієнт доцільно скористатись такими
джерелами інформації, як самостійні дослідження клієнта; пресу та
комерційні огляди; економічні огляди; довід інших клієнтів даної галузі;
статистичні публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони
існують).

Циклічна природа сектору (галузі) та стадія циклу бізнесу повинні бути
обов’язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати
власну банківську класифікацію по кожній галузі промисловості).

На нашу думку не всі компанії, які діють в слабких, мало перспективних
галузях мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які
“відносяться” до прогресивних галузей є надійними з точки зору
кредитного ризику.

Для оцінки частки ринку клієнта необхідно прослідкувати тенденції
протягом останніх декількох років, виявити основних конкурентів та
оцінити їх вплив на ринок. Треба спів ставити становище на ринку із
ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам’ятати, що розмір ніші
ринку, яку займає клієнт, не завжди є показником його фінансового
добробуту.

Компанія повинна гарантувати, що її продукція не застаріває. Необхідно
оцінити частоту випадків повернення продукції і рекламацій, а також
політику компанії у відношенні контролю якості.

Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції,
оцінити ризик, пов’язаний із зміною технології або втратою частини
кваліфікованого персоналу. Компанії, пов’язані з високими технологіями є
особливо вразливими щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об’єкту кредитування повинно бути досвідченим та
компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів.
Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для
досягнення успіху, і відповідно, кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію
про якість управління та повинно бути ретельно проаналізувати.

Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провідний спеціаліст,
це може вплинути на майбутню діяльність компанії, ось чому необхідно
оцінити наявність адекватності заміни даним спеціалістам.

Керівництво повинно ставити реалістичні фінансові цілі і задачі.
Кредиторові необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагувати на
умови діяльності, що змінюються. Слід зауважити, що гнучкість системи
управління є особливо важливою з циклічних секторах ринку.

Клієнти, що не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути
особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати
інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів,
виданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з
дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту мають відповідати місті кредитування, можливості
погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позики є
дуже великим, то необхідно реструктурувати його до прийнятної величини.
В той же час потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного
звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається,
повинна відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при
кредитуванні міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе 100%
ризику. Частка фінансової участі клієнта в проекті також повинна бути
значною (як правило 15-30%). Природно, що прибуток, який передбачається
отримати від кредитування, повинен бути виправданий по відношенню до
розмірів капіталу, яким банк ризикує.

Таким чином, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною,
доцільно провести фінансово-майновий аналіз його діяльності, який
включає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану,
рентабельності та ділової активності підприємства;

аналіз грошового потоку підприємства;

визначення якості майна під заставу.

Аналіз руху грошових коштів дозволяє банку оцінити ефективність основної
звітності, зробити деякі висновки про обсяги угод клієнта. Банк отримує
можливість контролю за банківськими рахунками та касою клієнта.

За допомогою даних звіту про рух грошових коштів можна виділити та
проаналізувати основні джерела та напрями використання грошових коштів
позичальника.

Згідно західним стандартам кредитування, аналіз грошового потоку показує
і межу видачі нових позик. Граничною межею видачі нових позик при цьому
виступає розмір перевищення надходжень коштів порівняно з їх відтоком.

В промислово розвинених країнах кредитоспроможність позичальників, що
працюють на зовнішньоекономічних ринках, часто була так добре відома, що
вони могли отримувати кредити на основі своєї репутації. Іншими словами
вони отримували незабезпечений або негарантований кредит. Але в Україні
рівень невпевненості в тому, що позичальник сплатить свій борг та
проценти за ним настільки високий, що не рекомендується видавати кредити
без належного забезпечення. Ось чому найпоширенішим видом кредитування в
Україні стали позики під заставу. Застава – це спосіб забезпечення
зобов’язань продавця за кредитною угодою, згідно з якою кредитор має
право при невиконанні боржником зобов’язань отримати компенсацію з
вартості застави.

Як відомо, позики під заставу – це кредити, які забезпечені з боку
позичальника заставою активів. Існують випадки, коли об’єкти застави
фізично переходять у власність кредитора, але частіше за все вони
залишаються у власності позичальника, який продовжує ними користуватись.
В такому випадку, застава активів здійснюється на основі письмового
договору застави, який деталізує зв’язок між терміном та умовами позики
і закладеним активом. Дуже важливо вірно розробити та дотримуватися
вимог щодо заставного забезпечення:

застава повинна бути легко оціненою та мати високу ліквідність і
стабільну ціну;

мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави;

банк повинен використовувати професійні оцінки застави;

мінімальна маржа по кредиту повинна також забезпечуватись заставою;

активи, що є заставою або виступають гарантією, повинні
контролюватись банком;

фізичне інспектування всієї застави, особливо майна, повинно
здійснюватись банком регулярно.

Згідно з міжнародною практикою, банківський кредит під забезпечення
повинен мати пріоритет над іншими кредитами.

Банк, який кредитує, повинен визначити, які типи активів слід
використовувати. Порівняльна характеристика можливих форм забезпечення
наведена у таблиці 2.8.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфелю складається із
забезпечених кредитів, то юридичні аспекти застави є також дуже
важливими. Треба забезпечити підконтрольність застави, повідомлення про
місцезнаходження застави, а також проаналізувати та забезпечити механізм
вступу у володіння. До надання кредиту перевірити активи, що
пропонуються, як застава на предмет того:

чи не закладені вони десь раніше, чи не накладений на них арешт, чи не
має по них судового позову;

зареєструвати права на заставу нотаріально;

вести записи обліку застави та проводити періодичні і
неочікувані позичальником перевірки місцезнаходження і стану застави.

Якщо у якості застави виступають дебіторські рахунки, необхідно
рекомендувати позичальнику: направляти в банк щомісячно списки
дебіторів, імена, адреси, суми заборгованості і термін отримання; в
письмовому вигляді проінструктувати своїх клієнтів про те, що вони
повинні, сплачувати свої рахунки на рахунок позичальника в кредитую чому
банку, надрукувавши свої інструкції на рахунку-фактурі (назва, адреса
банку і номер рахунку позичальника); підтвердити письмово, що ніяка інша
організація не претендує на дебіторські рахунки.

Таблиця 2.8

Порівняльний аналіз форм забезпечення зобов’язань позичальниками [40,
с.90]

Форма Недоліки Переваги

Гарантії 2. Важко скористатися на практиці.

3. Цінність залежить від фінансового стану гаранта. 4.
Складно точно оцінити 2. Легко отримати.

3. Юридично забезпечено застосування.

4. Дешево отримати.

5. Можуть бути підтверджені матеріальними
активами.

6. Створюють додатковий психологічний аргумент для
позичальника на користь погашення боргу.

Переуступка дебіторської заборгованості 1. Нематеріальна.

2. Може довго залишатися непогашеною

3. Постійно змінюється 2. Легко оцінити (якщо
дебітори – добросовісні платники).

3. Легко продати (якщо погашення заборгованості
проводиться регулярно).

Забезпечення у вигляді товарних запасів 1. Можуть бути товарами,
які швидко стають непридатними або перебувають у поганому стані.

2. Право власності може бути оскаржено.

3. Важко контролювати.

4. Складно оцінити, якщо тільки це не споживчі товари.
2. Матеріальні.

3. Можуть бути оцінені.

4. Можуть бути продані.

5. Можуть бути передані як застава.

Нерухоме майно 2. Рента, якщо вона виплачується, з часом
збільшується.

3. Експлуатаційні витрати, податки, якщо є.

4. Договори про оренду можуть ускладнювати процедуру
банкрутства.

5. Наявність мешканців.

6. Можливість труднощів з продажем, якщо споруда
дуже велика. 2. Матеріальні.

3. Може бути оцінено.

4. Може бути перевезено в інше місце.

5. Може використовуватися як застава.

Рухоме майно 2. Важко оцінити, вартість сильно залежить
від технічного стану.

3. Може бути легко вкрадено. 1. Матеріальні. 2.
Може бути оцінено. 3. Може бути перевезено в інше місце. 4.
Може використовуватися як застава.

Цінні папери 2. Ціна коливається.

3. Ринок може бути обмеженим. 1. Легко
та дешево держати. 2. Легко одержати право власності. 3.
Звичайно легко продати. 4. Можна встановити вартість.

Для позик, що забезпечені запасами необхідно рекомендувати позичальнику
щомісячно направляти список закладених запасів із інформацією щодо
місцезнаходження, обсягів, виду і строків знаходження в запасах;
підтвердити в письмовому вигляді, що на ці запаси не існує ніяких інших
претендентів такого роду; якщо це можливо, перевести закладені запаси в
спеціалізовані склади (якщо такі існують) для того, щоб забезпечити
повний контроль над запасами шляхом ведення надійного і незалежного
обліку третьою особою.

Для того, щоб забезпечити можливо повною мірою достатність застави,
вартість застави необхідно протягом строку кредиту перевіряти. Слід
враховувати моральне старіння застави. Деякі активи втрачають свою
первісну вартість швидше, ніж інші, хоча строк їх придатності – на
відміну від строку збереження може бути більшим. Наприклад
електронне обладнання (комп’ютери), автомобілі.

Позики, забезпечені фізичною заставою, як правило, лишаються вразливими
для шахрайства з боку позичальника. Кредитуючий банк повинен залишатись
пильним по відношенню до того, як позичальник виконує умови кредитної
угоди і договору про заставу.

На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу
бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми
звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен
уніфікувати ці дані. Гарантом ефективної реалізації економічних
інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути
компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та
ділової активності корпорації.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно
здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та
ділової активності підприємства;

аналіз грошового потоку підприємства;

визначення якості майна під заставу.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути
особливо ретельно перевірені.

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості
погашення боргу та джерелу погашення.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два
основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз
позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

зовнішнє ринкове середовище фірми;

якість управління фірми;

характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники
фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто
господарської активності загалом. При її визначенні використовують дані
про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції,
ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і
розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типу
валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія,
акредитив тощо).

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній
практиці вчаровуються також економічні та політичні умови
країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема,
нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку
призведуть до збільшення плати за кредит.

Кредитування складається з ряду етапів кожен з яких окремо забезпечує
вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі
кредитних операцій – їх надійність і прибутковість для банку

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Другий етап. Кредитний аналіз.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

Шостий етап. Погашення позички.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов
кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності
сплати позичальником процентів за користування позичкою.

Оскільки по кожній позичці існує неповернення боргу внаслідок
непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найнадійнішим
клієнтам. Однак, він не повинен упускати можливості розвивати свої
позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з
підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід.

В останній період часу спостерігається тенденція до відносної
стабілізації відсоткових ставок за кредитами наданими суб’єктам
підприємницької діяльності в іноземній валюті. Це свідчить про позитивні
явища в економіці України.

Зазначена тенденція свідчить про поступову переорієнтацію банків на
зростання попиту на інвестиційні ресурси відповідно до потреби
фінансування процесів оновлення матеріальної бази суспільного
виробництва.

Серед позитивних тенденцій у валютному фінансуванні банками економіки
зазначимо його зорієнтованість на реальний сектор економіки.

В останні роки швидше зростає довгострокове кредитування суб’єктів не
фінансового сектору в іноземній валюті.

Зазначені структурні зрушення у валютному фінансуванні свідчать про
тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, непов’язані з
функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та підтверджують наявність
ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це свідчить про певну незрілість
вітчизняної фінансової системи і її неповну відповідальність тим
завданням, які постають перед національною економікою на сучасному
етапі.

Банк надає мікро кредити мікро позичальникам в формі:

разового кредиту;

разового кредиту в рамках діючої Генеральної угоди;

кредитної лінії (відновлюваної, не відновлюваної);

технічного кредиту (кредит джерелом повернення якого є
іноземна валюта, що закуповується на УМВБ, кредит джерелом повернення
якого є виручка в іноземній валюті);

овердрафту;

кредитного ліміту на корпоративну пластикову банківську
картку.

РОЗДІЛ З

ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО

ВДОСКОНАЛЕННЯ

3.1. Проблеми міжнародного кредитування зовнішньоекономічної діяльності
підприємств в Україні

Завдання, які постають перед вітчизняною економікою в умовах сучасних
глобальних технологічних та інституційних змін, спонукають до вирішення
проблем перерозподілу валютних ресурсів, залучених в економіку,
переорієнтації фінансових потоків на потреби формування інвестиційної
моделі розвитку національної економіки та її зовнішньоекономічного
сектору. На необхідності використання потенціалу перерозподільчих
механізмів наголошується в останні роки у низці досліджень вітчизняних
економістів. Так, зокрема, І.В. Крючкова зазначає, що для “формування
інвестиційної моделі розвитку в умовах недостатнього масштабу
надходження ПИ необхідно забезпечити зміну рівня нагромадження основного
капіталу за рахунок ендогенних структурних чинників… Це означає, що
економічна політика…при визначенні пропорцій розподілу доходів між
інституціональними секторами економіки має враховувати нагальні потреби
забезпечення випереджальної інвестиційної динаміки відносно ВВП… з
тим, щоб сприяти системному технологічному переозброєнню виробництва і
створенню базових умов для подальшого стабільного розвитку” [33, с.134].

Проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і
потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З
огляду на це доцільно розробиш механізм, який би поєднував
адміністративні та ринкові важелі. Зважаючи на провідні позиції
банківських установ у структурі національної фінансової системи на
сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність може
опосередковувати зазначені процеси.

Вирішення проблеми ефективнішого забезпечення банками процесів
структурної трансформації зовнішньоекономічного сектору вітчизняної
економіки передбачає макроекономічні та мікроекономічні аспекти
створення передумов для зниження ризиків інвестування.

Значний потенціал у цьому напрямі – вдосконалення механізмів регулювання
Національним банком процесів перерозподілу ресурсів комерційними
банками. Вітчизняні фахівці, які працюють над проблемами банківської
діяльності, наголошують на необхідності запровадження диференційованих
підходів до вимог, які висуваються до банків щодо нормативів кредитного
ризику, встановлення диференційованих критеріальних значень окремих
економічних нормативів для тих інвестиційних ресурсів, які спрямовуються
у реальний сектор економіки [54, с.45]. Такі підходи можна застосувати
при кредитуванні у валюті, проте його потенціал обмежується додатковими
ризиками, які виникають у цій сфері, що потребує узгодженої розробки
валютної та інвестиційної політики.

Використання позичок в іноземній валюті пов’язане для позичальників із
ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець
цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику.
Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування
валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації
валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб’єктів економіки.

Певний потенціал щодо поліпшення процесу формування інвестиційних
ресурсів мають також адміністративні обмеження, спрямовані на
оптимізацію умов кредиту, передусім вартості запозичення за рахунок
обмеження рівня банківської маржі.

Мікроекономічні аспекти пов’язані зі зниженням ризиків банків та
диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного
призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами
потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що
дасть значний потенціал.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових
банківських продуктів. Фінансування інвестицій – це складний процес: у
цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми
кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики. Традиційні методи
кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківський
практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою
мінімізації ризиків. Вітчизняні фахівці зауважують, що заставні вимоги
становлять своєрідне гальмо збільшення попиту на кредитні ресурси банку
[54, с.45].

Опитування підприємців під час дослідження Міжнародною фінансовою
корпорацією “Бізнес-середовище в Україні” засвідчило, що заставні вимоги
є другим після вартості кредиту фактором, який обмежує доступ до позички
[14, с.29]. Особливо загострюють цю проблему процеси структурних зрушень
в економіці. Для нових підприємств/, які створюються внаслідок цих
зрушень, заставні вимоги є значною перешкодою. Зважаючи на це, нагальною
проблемою є розробка та впровадження механізмів розподілу ризику в зоні
фінансування модернізації зовнішньоекономічного сектору української
економіки.

Серед механізмів зниження ризиків, пов’язаних із наданням довгострокових
ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці
механізми спільного кредитування. Світова практика розробила та
вдосконалила традиційне консорціальне кредитування, яке уможливлює
масштабні кредитні проекти, пов’язані з вкладенням значних ресурсів у
реальний сектор економіки. В умовах здійснення таких проектів
модернізації проектне фінансування через участь банку у проекті, доступ
до управління вкладеними коштами дає змогу адекватно оцінити ризики та
управляти ними. Впровадження різноманітних схем спільного фінансування
дати змогу ефективніше використовувати залучені в економіку валютні
ресурси. Певні зрушення у цьому напрямі відбулися у 2005 р. за
ініціативи двох провідних вітчизняних банків – Укрексімбанку та
Ощадбанку – щодо використання цих механізмів для полегшення доступу
клієнтів до значних за обсягами кредитних ресурсів.

Необхідно зазначити, що впровадження механізмів проектного фінансування
передусім можливе у межах фінансово-промислової групи (ФПГ) – система
зв’язків між її учасниками є додатковим фактором зниження інвестиційних
ризиків.

Так, у своїх дослідженнях провідний фахівець із проблематики розвитку
вітчизняних ФПГ О.В.Плотніков зазначає, що кредитна діяльність банку в
складі ФПГ дає змогу ефективніше спрямовувати його ресурси саме на
інвестиційну діяльність у реальному секторі економіки [39, с.51].

Подальшого дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості
потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у
зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася
усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею.
Необхідно зважити і на недостатню фінансову потужність ФПГ з огляду на
потреби фінансового забезпечення процесу створення нових порівняльних
переваг вітчизняної економіки у міжнародному розподілі праці. Щоб
подолати ці обмеження потрібно сформувати такі фінансові інститути, які
б поєднали капітали і приватного бізнесу, і державні, створили потужні
фінансові потоки, спрямовані на обслуговування капіталомістких проектів
у сфері передусім “нової економіки”, а також сформувати інфраструктуру
для її розвитку.

Розглянуті тенденції банківського фінансування у валюті дають змогу
дійти висновку щодо позитивної динаміки його обсягів, що певною мірою
пов’язано з процесами внутрішнього відпливу капіталу та особливостей
структурних характеристик, зокрема поступового збільшення фінансування
реального сектору економіки у валюті. Завдання щодо регулювання
банківської діяльності полягають у створенні макроекономічних передумов
і стимулів на макрорівні для забезпечення ресурсозабезпеченості
інвестиційних проектів в економіці за рахунок банківського фінансування.

Для зменшення ризиків за укладеним зовнішньоекономічними контрактами
банки здійснюють ряд дій і в першу чергу перевіряють потенційного
партнера з точки зору ефективності його функціонування. Щоб захистити
експортерів та імпортерів від ризиків пов’язаних з міжнародними
операціями доцільно скористатися послугами страхових компаній які
пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Метою страхування кредитування при здійсненні експортних операцій є
захист установ що фінансують вітчизняні підприємства від можливих втрат
під час виконання експортних контрактів. Головним, що стоїть на
перешкоді експортного потенціалу України – це відсутність ефективної
системи підтримки експорту, страхування і фінансування експортних
операцій. Тому український виробник не має доступу до ринку обігового
капіталу і відповідних гарантій для участі у вигідних для українських
підприємств проектах за кордоном. При цьому важливою є роль кредиту у
зовнішньоторговельних угодах. Більших фінансово-кредитних установ у
світі використовують такі спеціалізовані кредитні програми для
фінансування експорту:

короткотермінові кредитні програми спрямовані на фінансування потреб
експортерів на ранній стадії виробничого циклу;

цільових кредитів, що передбачають пільгову фінансову підтримку для
експортно-орієнтованих підприємств окремих галузей;

кредитні лінії для зовнішньоторговельних компаній –

передбачають надання револьверних кредитів зовнішньоторговельним
компаніям з великим оборотом;

експортних кредитів для малих і середніх підприємств.

Щодо проблем що їх мають банки в процесі кредитуванні експортерів то
найбільшої уваги тут заслуговує застава майна. Ці проблеми створені не
без участі недосконалості низки норм про заставу. Так стаття 1 визначає
заставу як угоду в результаті якої кредитор має право задовольнитися
лише за рахунок вартості майна. При цьому визначення не містить
положення про можливості кредитора отримати задоволення за рахунок саме
цього заставного майна, тобто шляхом обігу предмета застави в свою
власність. Застава з’являється в день підписання угоди але вимога
кредитора відносно погашення кредиту здійснюється лише в майбутньому.
Крім того в законі відсутні норми, які б закріпили б право
заставоутримувача на прийняття застави в управління на визначений термін
від імені заставодавця в тих випадках, коли продаж предмета застави у
момент звертання стягнення не є економічно вигідним не кредитору ні
позичальнику, через відсутність ринку на це майно. Багато проблем
викликає обов’язкова оцінка майна, що є предметом застави. Не
дозволяється визначати вартість заставного майна ні за узгодженням
сторін, ні за документами, що підтверджують придбання майна
заставодавцем. Лише кілька страхових компаній можуть страхувати великі
ризики. Вітчизняні ризики значною мірою можуть перестраховуватися за
кордоном. Це відбувається тому, що загалом максимальна місткість
українського ринку за одиничним ризиком становить майже 300 млн.грн., а
з урахуванням статутного фонду і ліквідних активів менше 60 млн.грн.
Тому ефективна система страхування експортних операцій залежить від
багатьох чинників, які зуміють створити привабливі умови існування в
Україні розвинутого страхового ринку [48, с38].

Другою проблемою, яка виникає в процесі кредитування
зовнішньоекономічної діяльності підприємств є прострочена заборгованість
за гарантованими державою кредитами, що є наслідком відсутності належної
політики в сфері державних запозичень та негативного впливу світових
фінансових криз.

В Україні спостерігається тенденція по зростанню простроченої
заборгованості з відшкодування витрат державного бюджету на виконання
гарантійних зобов’язань Кабміну України за кредитами, залученими під
державні гарантії. Так станом на 01.02.2005 року загальна сума
простроченої заборгованості позичальників перед державною, що виникла
внаслідок невиконання ними зобов’язань за кредитами становить більше 1
млрд. Доларів США [30, с.28].

Сума основного боргу, яка підлягає виплаті до кінця дії кредитних угод
становить 2,3 млрд. доларів США. З цієї суми 0,9 млрд. доларів має бути
сплачено за позичальників, які вже мають прострочену заборгованість
перед державою, а це дає підстави вважати, що така заборгованість буде
зростати.

3.2. Шляхи вдосконалення удосконалення процесу кредитування міжнародної
діяльності підприємств

Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації
так і її партнерів може бути компаративний комплексний ацаліз
фінансового стану, рентабельності і ділової активності корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки
фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів:

збирання і аналітична оцінка вхідної інформації за аналізований період

часу;

обґрунтування системи показників, що використовуються
для

рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності і
ділової

активності підприємств та їх класифікація;

розрахунок кінцевих показників рейтингової оцінки;

ранжування підприємств за рейтингом.

Для українських позичальників рекомендований перелік показників, які
можуть бути використані для комплексної порівняльної оцінки (рис. З.1.).

Наведена система показників базується на даних публічної звітності, що
дає можливість масової оцінки, дозволяє контролювати зміни у фінансовому
стані компанії всіма учасниками економічного процесу, а також оцінити
результативність і об’єктивність самої методики комплексної оцінки.

Вхідні дані можуть бути поширені за рахунок включення додаткових
показників із довідок, які надаються підприємствами в банки, податкові
інспекції, із форм статистичної звітності та інших джерел. Особливістю
системи показників є те, що майже всі вони мають однакову направленість
(за винятком індексу постійного активу, динаміка якого носить складний
характер).

Це означає, що чим вище рівень показника або чим вище темп його росту,
тим кращий фінансовий стан оцінюваного підприємства. Тому, при поширенні
передбаченої системи за рахунок включення в неї нових показників
необхідно слідкувати , щоб ця вимога не порушувалася.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно
використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію,
дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін.

Як свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси
(Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney,
Fortune, агентства Moody’s Investors Servis тощо), в основу розрахунку
підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств
по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової
активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі
результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою
підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є
не суб’єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які
склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних
об’єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі
показники краще.

Алгоритм порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану,
рентабельності і ділової активності компанії-позичальника може бути
поданий у вигляді послідовності наступних дій:

Вихідні дані надаються у вигляді матриці (Міј), тобто таблиці, де по

рядках записані номери показників (і = 1,2,3,…n), а по графах –

номери підприємств (ј = 1.. .m).

по кожному показнику знаходяться максимально наближене до

нормативу значення і заноситься в графу умовного еталонного

підприємства (m+1).

Вхідні дані матриці підприємства (Міј) стандартизуються у відношенні до
відповідного показника еталонного підприємства за формулою:

M і, ј

Xіј = ————
(3.1.)

мax Mі,ј

4. Для кожного підприємства значення його рейтингової оцінки
визначається за формулою:

Rj?(1-х1,j) + … + (1-хп, j)
(3.2.)

Рис.3.1. Групування показників для рейтингової оцінки позичальника

[48, с.214]

де, Rј – рейтингова оцінка для j-го підприємства

Xnj … Xnj – стандартизовані показники для j-го підприємства

де Rj – рейтингова оцінка для j-ro підприємства; Хі j.. .xnj –
стандартизовані показники j-ro підприємства.

Підприємства впорядковуються (ранжуються в порядку зменшення рейтингової
оцінки (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Матриця рейтингової оцінки

j

і j j j еталон Xn Xn Xn

і 1 М11 М12 М13 max М1j Х11 Х12 Х13

і 2 М21 М22 М23 max М1j Х21 Х22 Х23

і3 М31 М32 М33 max М1j Х31 Х32 Х33

Rј R1 R2 R3

Оанж. 1 2 3

Найвищий рейтинг має підприємство з мінімальним
значенням порівняльної оцінки. Для використання даного алгоритму на
практиці ніяких обмежень щодо кількості порівняльних показників і
підприємств не накладається.

Даний алгоритм отримання рейтингової оцінки фінансового стану може
використовуватися для порівняння підприємств на дату складання балансу,
в динаміці або на перспективу.

В першому випадку вихідні показники розраховуються по даних балансу і
фінансової звітності на кінець періоду. Відповідно і рейтинг
підприємства визначається на кінець періоду.

В другому випадку вихідні показники розраховуються як темпові
коефіцієнти росту: дані на кінець періоду, або середнє зниження
показника звітного періоду ділиться на середнє значення відповідного
показника попереднього періоду (чи іншої бази порівняння). Таким чином,
ми отримуємо не тільки оцінку поточного стану підприємства на визначену
дату, але й оцінку його зусиль і можливостей по зміні цього стану в
динаміці, на перспективу. Така оцінка є надійним вимірювачем росту
конкурентоспроможності підприємства в даній галузі діяльності. Вона
також визначає більш ефективний рівень використання всіх його виробничих
і фінансових ресурсів.

Можливо включення в склад вихідних даних одночасно як одномоментних, так
і темпових показників, що дозволяє отримати узагальнену рейтингову
оцінку, яка характеризує як стан, так і динаміку фінансово-господарської
діяльності підприємства.

Методика комплексної оцінки фінансового стану, яка розглядалася, має
наступні переваги.

По-перше, вона базується на комплексному багатомірному підході до оцінки
такого складного явища, як фінансова діяльність підприємства.

По-друге, рейтингова оцінка господарсько-фінансової діяльності
здійснюється на основі даних публічної звітності підприємства. Для її
отримання використовуються найважливіші показники фінансової діяльності,
які використовуються на практиці в ринковій економіці.

По-третє, рейтингова оцінка являється компаративною, вона враховує
реальні досягнення всіх конкурентів.

По-четверте, для отримання рейтингової оцінки використовується плаваючий
обчислювальний алгоритм, який реалізує можливості математичної моделі
порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності
підприємства-позичальника.

Таким чином, дана методика робить кількісно вимірюваною оцінку
надійності ділового партнера по результатах його поточної та попередньої
діяльності, а також при довгостроковому прогнозуванні діяльності
підприємства.

Перспективним обслуговуванням кредитних процесів

зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств є ринок
факторингу на якому Україна посідає ще дуже незначне місце.

2939

Рис. 3.2. Ринок факторингу в Східній Європі та країнах Балтії 2006 р.

Рис. 3.3. Питома вага факторингового обслуговування

Якщо проаналізувати приріст факторингових операцій за 2006 рік то
побачимо, що Європа, значною частиною якої є Україна, посідає на ньому
перше місце.

ГАЛ

Європа

Азія

Америка

Обсяг факторингових операцій (млн. Євро)

Рис.3.4. Ринок факторингу в 2006 році

Рис. 3.5. Приріст факторингових операцій за 2006 рік

Більш детально аналізуючи цей ринок в Європі маємо змогу переконатися,
що місце України на ньому вкрай незначне.

250/ 23

Великобританія

Франція

Іспанія

Туреччина

Обсяг факторингових операцій (млн. Євро)

Рис.3.6. Ринок факторингу в Європі 2006р.

13,90%

0,80%

29,50%

14,30%

5%

447о

%

26,30%

Рис. 3.7. Питома вага факторингу 2006 р.

І навіть в цій, більш ніж скромній ніші, найбільша питома
вага міжнародного факторингу, в розрізі банків, належить Райфайзенбанку
Аваль.

Інші банки та факторингові компанії, 14,8

Рис.3.8. Питома вага міжнародного факторингу України (2006.)

А якщо врахувати товарну структуру експорту України, то можемо зробити
висновки, що міжнародні факторингові операції ще не зайняли належного
місця в обслуговуванні зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

1 – Експортер постачає продукцію Імпортеру (поставки носять регулярний
та стабільний характер) на умовах товарного кредиту.

– Банк отримує від Експортера документи, що підтверджують поставку
продукції.

– Банк перевіряє ділову репутацію та платоспроможність Імпортера .

– Експортер отримує авансове фінансування згідно наданих документів

(до 90% вартості поставки).

– Банк відслідковує дотримання Імпортером умов оплати продукції згідно
контракту.

– Імпортер оплачує поставку в строки, передбачені умовами товарного
кредиту.

– Банк перераховує Експортеру залишок вартості поставки.

Рис. 3.9. Схема операції імпортного міжнародного факторингу

Ефект від впровадження міжнародного факторингу

Для експортера:

Отримання дострокового фінансування експортних поставок.

Мінімізація ризиків по експортній операції.

Вирішення проблеми недовіри до покупця (Імпорт-фактор в країні

покупця підтверджує його ділову репутацію та гарантує оплату поставок).

Перекладання роботи по стягненню проблемної дебіторської

заборгованості на Імпорт-фактора.

Для імпортера:

Отримання відстрочки платежу від іноземного постачальника.

Підтвердження Імпорт-фактором його ділової репутації перед іноземними

партнерами.

Формування позитивної історії розрахунків.

Отримання широких можливостей щодо співпраці з новими іноземними

партнерами.

Ефект від впровадження міжнародного факторингу (рис. 3.9.)

Для експортера:

5. Отримання дострокового фінансування експортних поставок.

Мінімізація ризиків по експортній операції.

Вирішення проблеми недовіри до покупця (Імпорт-фактор в країні

покупця підтверджує його ділову репутацію та гарантує оплату поставок).

Перекладання роботи по стягненню проблемної дебіторської

заборгованості на Імпорт-фактора.

Для імпортера:

Отримання відстрочки платежу від іноземного постачальника.

Підтвердження Імпорт-фактором його ділової репутації перед іноземними

партнерами.

Формування позитивної історії розрахунків.

8. Отримання широких можливостей щодо співпраці з новими
іноземними партнерами.

1 – експортер постачає продукцію імпортеру (поставки носять регулярний
та стабільний характер) на умовах товарного кредиту.

2 – експортер надає експорт-фактору документи, що підтверджують
поставку.,

експорт-фактор перевіряє їх та повідомляє імпорт-фактора про поставку.

3 – імпорт-фактор надає підтвердження ділової репутації імпортера та
гарантує оплату

відвантаженого товару.

4 – експорт-фактор надає авансове фінансування згідно наданих документів

(до 90% вартості поставки).

– імпорт-фактор відслідковує дотримання імпортером умов контракту.

– імпортер оплачує поставку в строки, передбачені умовами товарного
кредиту.

– експорт-фактор перераховує експортеру залишок вартості поставки.

Рис. 3.10. Схема операції імпортного двухфакторного факторингу

В сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна
підтримка через експортні кредитні агентства (ЕСА). Вони страхують
експортні, кредитні та комерційні ризики і надають відповідні гарантії.
Головною метою діяльності ЕСА є страхова та фінансова підтримка
національних експортерів за для забезпечення конкурентоспроможних умов
пропозиції своєї продукції на міжнародних товарних ринках. Україна
лишається чи не єдиною країною Європи, яка не має належних механізмів
державної підтримки страхування експортеру. Тому, ближчим часом слід
активізувати дії держави по залученню до експортних кредитних агентств,
так як наявність гарантії ЕСА даватиме змогу українським банкам уникнути
стягнення з позичальника якщо він виявився некредитоспроможним.

Створенню ефективної системи страхування експортних кредитів можливо
лише за умов:

участі держави як додаткового страхового захисту

законодавчого врегулювання взаємовідносин між банками

та страховими компаніями з метою створення банківського

страхування.

Під банківським страхуванням розуміють реалізацію страховими компаніями
та банками страхових продуктів через загальні системи збуту але з
використання однієї клієнтської бази. Пропозиція страхових послуг
сприятиме збільшенню дохідності банківської діяльності. Головним, на
нашу думку, у формуванні цього ринку має бути:

розроблення концепції розвитку страхового ринку в Україні що найменш
2010 року.;

залучення досвіду діяльності провідних європейських ЕСА з метою
розроблення досконалого механізму страхування експортно-імпортних
операцій.

– застосування методів стимулювання національного експорту розвинених
країн світу в Україні, а саме звільнення від можливих обмежень
на експортне кредитування на внутрішньому ринку; організація системи
страхування експортних кредитів з обов’язковою державною підтримкою,
надання експортних пільгових кредитів;

– запровадження заходів для зменшення збитковості та витрат за
страхування кредитів, а саме, запровадження нової редакції порядку
кредитування, що передбачає запровадження кредитного скорингу (оцінка
кредитоспроможності позичальника) та впровадження детально описаних
процедур перевірки позичальника і наданих ним документів.

З метою підвищення ефективності погашення простроченої заборгованості
перед державою за кредитами чинним законодавством передбачені такі
заходи:

примусове стягнення;

зв’язані розрахунки між державою та боржниками за кредитами за наявності
у сторін зустрічних вимог;

заходи економічного стимулювання; залучення третіх осіб.

Особливу увагу в цьому слід акцентувати на залученні третіх осіб тобто
продаж державних пакетів акцій підприємств-боржників за умови прийняття
додаткових інвестиційних зобов’язань покупців щодо забезпечення
погашення боржниками заборгованості перед державою за кредитами.

Враховуюче викладене для покращення стану погашення простроченої
заборгованості перед державою за кредитам необхідно:

забезпечити найкоротший термін прийняття закону України “Про порядок
погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами,
залученими під державні гарантії”;

ініціювати фондом державного майна розірвання договорів купівлі-продажу
пакетів акцій підприємств-позичальників кредиті у разі

невиконання інвесторами своїх зобов’язань з погашення
боржниками простроченої заборгованості перед державою.

Проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і
потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З
огляду на це доцільно розробити механізм, який би поєднував
адміністративні та ринкові важелі. Зважаючи на провідні позиції
банківських установ у структурі національної фінансової системи на
сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність має
опосередковувати зазначені процеси.

Вирішення проблеми ефективнішого забезпечення банками процесів
структурної трансформації зовнішньоекономічного сектору вітчизняної
економіки передбачає макроекономічні та мікроекономічні аспекти
створення передумов для зниження ризиків інвестування.

Значний потенціал у цьому напрямі – вдосконалення механізмів регулювання
Національним банком процесів перерозподілу ресурсів комерційними
банками.

Використання позичок в іноземній валюті пов’язане для позичальників із
ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець
цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику.
Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування
валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації
валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб’єктів економіки.

Певний потенціал щодо поліпшення процесу формування інвестиційних
ресурсів мають також адміністративні обмеження, спрямовані на
оптимізацію умов кредиту, передусім вартості запозичення за рахунок
обмеження рівня банківської маржі.

Мікроекономічні аспекти пов’язані зі зниженням ризиків банків та
диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного
призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами
потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що
дасть змогу знизити ризики, оптимізувати цінові умови фінансування, а
отже, зробити інвестиції доступними для позичальників.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових
банківських продуктів. Фінансування інвестицій – це складний процес: у
цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми
кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики. Традиційні методи
кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківський
практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою
мінімізації ризиків.

Серед механізмів зниження ризиків, пов’язаних із наданням довгострокових
ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці
механізми спільного кредитування.

Подальшого дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості
потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у
зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася
усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно
використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію,
дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін. Як
свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси
(Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney,
Fortune, агентства Moody’s Investors Servis тощо), в основу розрахунку
підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств
по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової
активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі
результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою
підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є
не суб’єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які
склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних
об’єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі
показники краще.

Методика комплексної оцінки фінансового стану, яка розглядалася, має
наступні переваги.

По-перше, вона базується на комплексному багатомірному підході до оцінки
такого складного явища, як фінансова діяльність підприємства.

По-друге, рейтингова оцінка господарсько-фінансової діяльності
здійснюється на основі даних публічної звітності підприємства. Для її
отримання використовуються найважливіші показники фінансової діяльності,
які використовуються на практиці в ринковій економіці.

По-третє, рейтингова оцінка являється компаративною., вона враховує
реальні досягнення всіх конкурентів.

По-четверте, для отримання рейтингової оцінки використовується плаваючий
обчислювальний алгоритм, який реалізує можливості математичної моделі
порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності
підприємства-позичальника.

ВИСНОВКИ

Таким чином в результаті здійсненої аналітичної оцінки сучасного стану
кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств ми можемо
зробити наступні висновки.

1. На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу

бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми
звітності,

що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані.

Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої
корпорації, так і

її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового
стану,

рентабельності та ділової активності корпорації.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно
здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану,
рентабельності та ділової активності підприємства;

аналіз грошового потоку підприємства;

визначення якості майна під заставу.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути
особливо ретельно перевірені.

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості
погашення боргу та джерелу погашення.

2. Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два

основні напрями: оцінку бізнес-ризику і
фінансово-майновий аналіз

позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

зовнішнє ринкове середовище фірми;

якість управління фірми;

характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

3. Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі
найважливіші

показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства,

тобто господарської активності загалом. При її визначенні використовують
дані

про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його
продукції,

ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів,
стан і

розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типу
валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія,
акредитив тощо).

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній
практиці вчаровуються також економічні та політичні умови
країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема,
нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку
призведуть до збільшення плати за кредит.

4. Кредитування складається з ряду етапів кожен з яких
окремо

забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні
цілі

кредитних операцій – їх надійність і прибутковість для банку

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Другий етап. Кредитний аналіз.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

Шостий етап. Погашення позички.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов
кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати
позичальником процентів за користування позичкою. Оскільки по кожній
позичці існує неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк
прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак, він не повинен
упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок
надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони
приносять вищий дохід.

В останній період часу спостерігається тенденція до відносної
стабілізації відсоткових ставок за кредитами наданими суб’єктам
підприємницької діяльності в іноземній валюті. Це свідчить про позитивні
явища в економіці України.

Зазначена тенденція свідчить про поступову переорієнтацію банків на
зростання попиту на інвестиційні ресурси відповідно до потреби
фінансування процесів оновлення матеріальної бази суспільного
виробництва.

5. Серед позитивних тенденцій у валютному фінансуванні банками

економіки зазначимо його зорієнтованість на реальний сектор економіки.

В останні роки швидше зростає довгострокове кредитування суб’єктів не
фінансового сектору в іноземній валюті.

Зазначені структурні зрушення у валютному фінансуванні свідчать про
тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, непов’язані з
функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та підтверджують наявність
ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це свідчить про певну незрілість
вітчизняної фінансової системи і її неповну відповідальність тим
завданням, які постають перед національною економікою на сучасному
етапі.

6. Банк надає мікро кредити мікро позичальникам в формі:

разового кредиту;

разового кредиту в рамках діючої Генеральної угоди;

кредитної лінії (відновлюваної, не відновлюваної);

технічного кредиту (кредит джерелом повернення якого є
іноземна валюта, що закуповується на УМВБ, кредит джерелом повернення
якого є виручка в іноземній валюті); овердрафту;

кредитного ліміту на корпоративну пластикову банківську

картку.

7. Проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і

потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З

огляду на це доцільно розробити механізм, який би поєднував
адміністративні

та ринкові важелі.

Зважаючи на провідні позиції банківських установ у

структурі національної фінансової системи на сучасному етапі її
формування,

саме їх кредитна діяльність має опосередковувати зазначені процеси.

Вирішення проблеми ефективнішого забезпечення банками процесів
структурної трансформації зовнішньоекономічного сектору вітчизняної
економіки передбачає макроекономічні та мікроекономічні аспекти
створення передумов для зниження ризиків інвестування.

Значний потенціал у цьому напрямі – вдосконалення механізмів регулювання
Національним банком процесів перерозподілу ресурсів комерційними
банками.

8. Використання позичок в іноземній валюті пов’язане для позичальників

із ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець

цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику.
Отже,

зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на
формування

валютної структури кредитного портфелю можна шляхом
стабілізації

валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб’єктів економіки.

Певний потенціал щодо поліпшення процесу формування інвестиційних
ресурсів мають також адміністративні обмеження, спрямовані на
оптимізацію умов кредиту, передусім вартості запозичення за рахунок
обмеження рівня банківської маржі.

Мікроекономічні аспекти пов’язані зі зниженням ризиків банків та
диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного
призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами
потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що
дасть змогу знизити ризики, оптимізувати цінові умови фінансування, а
отже, зробити інвестиції доступними для позичальників.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових
банківських продуктів. Фінансування інвестицій – це складний процес: у
цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми
кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики.

Традиційні методи кредитування, активно використовувані у вітчизняній
банківський практиці, передбачають застосування різноманітних видів
застав із метою мінімізації ризиків.

9. Серед механізмів зниження ризиків, пов’язаних із наданням

довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній

практиці механізми спільного кредитування.

10. Подальшого дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості

потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних
зрушень у

зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже
склалася

усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно
використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію,
дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін. Як
свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси
(Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney,
Fortune, агентства Moody’s Investors Servis тощо), в основу розрахунку
підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств
по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової
активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі
результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою
підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є
не суб’єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які
склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних
об’єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі
показники краще.

11. Методика комплексної оцінки фінансового стану, яка розглядалася, має
наступні переваги.

По-перше, вона базується на комплексному багатомірному підході до оцінки
такого складного явища, як фінансова діяльність підприємства.

По-друге, рейтингова оцінка господарсько-фінансової діяльності
здійснюється на основі даних публічної звітності підприємства. Для її
отримання використовуються найважливіші показники фінансової діяльності,
які використовуються на практиці в ринковій економіці.

По-третє, рейтингова оцінка являється компаративною, вона враховує
реальні досягнення всіх конкурентів.

По-четверте, для отримання рейтингової оцінки використовується плаваючий
обчислювальний алгоритм, який реалізує можливості математичної моделі
порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності
підприємства-позичальника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України “Про оренду державного майна”//Офіційний сайт

Верховної ради України // www.rada.gov.ua.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Законодавчі і

нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. – №1. – С.3-47.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р.

№1576-ХП // Офіційний сайт Верховної ради України //

www.rada.gov.ua.

Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва “.

Ухвалено Верховною Радою України 19 жовтня 2000 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1992р. – №47.

Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку

малого підприємництва в Україні” №2157-111 21.12.2000р.//3акон

України. – К., 2002. – Т.1. – с.468.

Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 №85/96. –

ВР//Законодавство України про страхування. – К.: Аніта. – 1999. –

С.18-39.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні /

Затверджена постановою Правління Національного банку України

№368 від 28.08.2001р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської

діяльності. – 2001. – №6. – С.3-35.

Положення про кредитування / Затверджено постановою правління

Національного банку України №246 від 28 вересня 1995р. //

www.bank.gov.ua.

Положення про порядок формування та використання резерву для

відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків /

Затверджено постановою Правління Національного банку

України№279 від 6 липня 2000р. // Законодавчі і нормативні акти з

банківської діяльності. – 2000. – №9. – С.54-73.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3.04.1995року № 294

“Приоритеты напрямки розвитку економіки”

Положення “Про порядок залучення і використання іноземних

кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для

забезпечення зобов’язань юридичних осіб резидентів щодо їх

погашення ” Затверджена Постановою Кабінету Міністрів № 414

від 05.05.1997 р.

Банківське право: Навч.посібник / Упорядник М.П. Кучерявенко. –

Харків, 1999.-784 с

Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. / A.M.

Мороз, M.I. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук,

проф. A.M. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476с.

Бізнес-середовище України – Міжнародна Фінансова Корпорація,

2003.-С.29.

Бобров В. Основи ринкової економіки підприємство. – Київ: Т-во

«Знання», 2000. – С.646-653.

Боринець С. Міжнародні валютно-фінансові відносини. – К.:

Наукова думка. – 1999.

Бровко С, Руденко С. Валютно-фінансовий механізм в організації

міжнародного бізнесу. – К.: Наукова думка, 2001. – С.245.

Бровкова Е.Г., Продис И.П. Внешнеэкономическая деятельность. –

К.: Сирин, 2000.-196с.

Бровкою СМ., Руденко Л.В. Валютно-фінансові механізми в

міжнародному бізнесі: світовий досвід і українська практика. – К.:

Агентство Україна, 2001. – 380с.

Бюлетень Національного банку України. – №3. – 2005.

Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та

реорганізація. – Харків, 2001. – С.249.

Введение в банковское дело. Уч. пособие под ред Г.Асхауэр. – М.:

Из-во Научная книга, 1996. – 640с.

Введение в банковское дело. Учебное пособие. Под. Ред.

Г.Асхауэра (Перевод с немецкого). – М.: Научная книга, 1996. –

629с.

Вісник Національного банку України. – 2005. – №2.

Вісник Національного банку України. – 2005. – №3.

Внешнеэкономическая деятельность банков. – М.: ВЕЧЕ, 1994.- С.

249.

Гуцал І.С. Банківське кредитування суб’єктів ринку
в

трансформаційній економіці України (питання теорії, методики,

практики). – Львів: ВАТ “БІБЛЬОС”, 2001. – 244с.

Дзюблюк О.В. Особливості оцінювання грошового потоку

підприємства в системі банківського аналізу кредитоспроможності

позичальника // Банківська справа. – 2001. – №1. – С.8.

Дзюблюк О.В. Ринок банківських послуг: теоретичні аспекти

організації і стратегія розвитку в Україні /Банківська справа. – 2005.

-№3.-С.24-33.

Дробчук Ю. Прострочена заборгованість за гарантованими

державою кредитами і методи роботи з нею в Україні //Банківська

справа.-2005.- №4.-С.15-22.

Едронова В.Н., Касянова СЮ. Оценка рейтинга кредитной заявки //

Фінансьі и кредит. – 2002. – №7 (97). – С.2-8.

Економіка підприємства За ред Харіва С. Тернопіль, 1999.-353-368.

Крючкова І.В. Структурні чинники в розвиту економіки України. –

Київ: Наукова думка, 2004. – С.5-7.

Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посіб. – К.: Т-во

“Знання”, КОО, 2000. – 368с.

Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини. –

Тернопіль: Збруч, 1997. – 348с.

М.Ю. Лаврик Работа с клиентами в процессе факторингового

обслуживания //Банковское дело №2. – 2005. – С.8-12.

Моринець СЯ. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання –

Прес, 2002.-311с.

Основы международных валютно-финансовых и кредитных

отношений. Учебн. пособие под ред. СВ. Котелкин. – М.: ИНФРА,

2000.-189с.

Плотніков О.В. “Ultima ratio” кредитних реформ. – Київ: Кондор,

2003.-С.51.

Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових

операцій в банках. Посібник К.: Видавничий центр Академія. –

2002.- 376с.

Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні

операції. – 2003. -К.: Т-во Знання. – 388с.

Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових

операцій в банках: Посібник. – К.: Академія, 2002. – 375с.

Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових

операцій банку. – К.: Вид-во Академія, 2002. – 200с.

Руденко Л.В., Подольська В.О., Яриш О.В. Аналіз фінансово-

господарської діяльності підприємства. Навч. посібник. – К.: НМЦ

Укоопосвіта, 2000 – 422с.

С. Руденко Організація міжнародних кредитно-розрахункових

операцій в банках. – К.:2002. – С199-259.

Садеков А.А., Лісова И.О. Кредитний скоринг – методика

оптимізації управління кредитними ризиками // Фінанси України. –

2000. – №8. -СІ 18-122.

Соловйова О.А. Перспективи розвитку страхування в сфері

зовнішньоекономічної діяльності //Фінанси України. – 2005. – №5.

Софіщенко І. Особливості та основні тенденції валютного

фінансування банками національної економіки // Вісник

Національного Банку України. – 2006. – №1. – С.36-41.

Ткачук О. Мікро кредит як одна з перспективних форм

інвестування малих підприємств в Україні // Банківська справа. –

2001.-№3.-С.34-36.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навч. посібник під

ред. д-ра економічних наук, проф. А.Кредісова. – К.: В-во Алеута,

2002. – 425с.

Финансовые рынки // Банковское дело. – 2005. – №8. – С. 18-21.

Цилюрик Д. Оцінка фінансового стану позичальника – суб’єкта

малого бізнесу // Вісник Національного банку України. – 2000. –

№10.-С.36-38.

Чайковський Я.І. Напрями вдосконалення кредитного ризику

комерційних банків в умовах переходу до ринкових відносин //

Вісник Тернопільської академії народного господарства, 2001. –

№15.-С.62-64.

Чайковський Я.І. Сучасний стан та перспективи розвитку

банківського кредитування // Банківська справа. – 2005.- №2. –

С.45.

Якубенко Н. Група управління проектами міжнародних кредитних

ліній: 10 років діяльності // Вісник НБУ. – 2005. – №2. – С.42-48.

PAGE 135

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020