.

Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
6 16927
Скачать документ

Курсова робота

Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України.

ПЛАН

Вступ

1.Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему. 4-11

1.1.Об’єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну
міжнародну економічну систему.
4- 6

1.2.Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України
у міжнародну економічну систему.
6- 8

1.3.Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки.
9-11

2.Формування зовнішньої економіки України.
12-25

2.1.Характеристика експортного потенціалу України. Побудова
експортоорієнтованої економіки. 12-17

2.2.Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків на етапі трансформування
економіки України у ринкову.
17-21

2.3.Система регулювання зовнішньої торгівлі України.
21-25

3.Роль і місце України в міжнародній торгівлі.
26-35

3.1.Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії.
26-30

3.2.Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України.
30-32

3.3.Лібералізація зовнішньої торгівлі. Заходи й інструменти політики
обмеженого протекціонізму.
32-35

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Процес трансформації України із соціалістичної економіки у ринкову
дає поштовх розвитку процесу її інтеграції у систему світового
господарства. Але, у свою чергу, докорінна перебудова України зумовила
економічну кризу, в результаті чого, перед Україною та її реформами
виникло багато питань, які можна звести до двох головних:

визначення понять міжнародної економіки та основних тенденцій її
функціонування;

як створити оптимальну ринкову економіку, щоб увійти у систему світового
господарства.

З іншого боку, прийняття Україною участі у міжнародному поділі праці
може сприяти вирішенню багатьох внутрішніх проблем економічного
характеру, підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок
активного використання ресурсів.

Тому, враховуючи усі зазначені умови, я вважаю, що перед тим, як вийти
на зовнішні ринки збуту, підприємці (українські) повинні вивчити
зовнішньоторгівельну політику провідних зарубіжних країн та
нормативно-правову базу, що регулює зовнішньоекономічні відносини в
Україні.

Оскільки насьогодні питання зовнішньої торгівлі України є досить
актуальним, то для своєї курсової роботи я обрала тему, що має назву
«Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України».

1.ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СУЧАСНУ МІЖНАРОДНУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

1.1.Об’єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну
міжнародну економічну систему

Україна, як і інші суверенні держави, що утворились після розпаду СРСР,
виявилась недостатньо включеною в міжнародний поділ праці, а це не
відповідає її національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на
узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той
факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до
проголошення суверенітету була досить незначною у порівнянні із
середньосвітовим показником.

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою
пов’язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і
зростаючою участю не лише в регіональному, а й в міжнародному поділі
праці, ефективному використанні його переваг і вигод.

Отже, можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий
економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються
показником відкритості її економіки.

Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так,
за рейтингом “Heritage Foundation” і “Wallstreet journal” із 161 країни
Україні відведена 124 позиція, а експерти Світового банку оцінювали
економіку України як «закриту».

Разом з тим, можлива й інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показники,
як співвідношення обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП, то
Україна демонструє досить високий рівень відкритості економіки-104%
(Польща-53%, Угорщина-67%, Росія-44%).

Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність
українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну
залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт
низькотехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає
значну частку «критичного» імпорту).

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють
такі зовнішні фактори впливу:

значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках
світу;

істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості
товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а
фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості-первинними;

вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм
протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення
процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму
антидемпінгових розслідувань та ін.);

активне використання провідними країнами заходів відкритого державного
протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної
високотехнологічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання
для АЕС тощо);

обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торгівельних
режимів через відсутність членства в системі СОТ;

складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного
співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав
інтелектуальної власності;

висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних
країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Для активного включення України у процес міжнародної економічної
інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої
соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною
міжнародним інтеграційним системам. Іншими словами, економіка України
повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупуваннями в
одній системі координат.

Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних
міжнародним інтеграційним угрупуванням політико-правових, економічних,
соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна
відокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з
сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є :

наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами,

спільність історичної долі,

традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв’язків,

єдність природного середовища,

однорідність рівня соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних
міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які
створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб’єктів.

Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є
встановлення зв’язків між її господарюючими суб’єктами і ТНК.
Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках
ТНК, а також відкриття їхніх філії та дочірніх підприємств на території
України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські
зв’язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій,
так як неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не
дотримуючись правил його учасників. Ці правила хоча й жорсткі, але
загальновизнані в цивілізованому світі і розроблюються міжнародними
економічними організаціями, такими як СОТ, МВФ, МБРР, МОП.

Зазначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної
інтеграційної політики України. І хоча Україна, по суті, майже не має
інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка
геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні
інтеграційної політики:

1.Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення
економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на
принципах міжнародних економічних інститутів з урахуванням національної
безпеки.

2.Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її
економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на
нових принципах приватнопідприємницької інтеграції або «інтеграції
знизу».

1.2.Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України
у міжнародну економічну систему

Включення України в систему світогосподарських зв’язків вимагає
серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до
надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його
економічні інститути.

Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових реформ у країнах колишнього
соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у
становленні відкритої економіки: стабілізація; лібералізація;
приватизація; зміна інституційної структури економіки, тобто системи
соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури,
державного управління.

Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали, що:

при затягуванні реформ падає виробництво, а економічне зростання
відкидається на далеку перспективу,

економічне зростання без фінансової стабільності неможливо,

необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.

Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності
економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення
досвіду функціонування ринкової системи в Україну безперспективне, так
як кожна країна проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді
і враховуючи свою специфіку.

Урахування цих обставин дозволяє зробити такі висновки:

поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе, і навіть
необхідне, з метою відвернення хаосу в країні,

ринок дуже ефективний, але слід пам’ятати, що ринок сам по собі не
вирішує цілого ряду проблем, в тому числі, соціальної єдності в країні,
яка передбачає існування економічної системи,

ринок не забезпечує реалізації і не вирішує багатьох довгострокових та
наукових програм, пов’язаних з розвитком інфраструктури транспорту,
телекомунікацій і всього того, що має значення для майбутньої країни.

Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових
реформ. Ними повинні виступати насамперед зміцнення національної валюти
і забезпечення зайнятості, розвиток освіти, розширення наукових
досліджень, посилення соціального захисту населення, облаштування
території країни та оновлення державних служб.

Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу
ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження до світової
спільноти.

Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:

новий закон, який закріпив би автономію НБУ,

прискорення приватизації,

ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств,

реструктуризація паливно-енергетичного комплексу(включаючи платіжну
дисципліну),

приватизація землі та підприємств воєнно-промислового комплексу,

реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.

Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова
економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з
кінця 1993р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на
20-25 років. Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом
Міністрів, включає три етапи:

Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому
переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва,
зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу
економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має
стати налагоджування державного регулювання структурної перебудови,
зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці,
нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної
продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні
підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.

На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету
активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити
позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у
науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами є
встановлення міцних господарських зв’язків за новою ефективною схемою,
збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів зі сфери
торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі
економіки.

Третій (10-12 років) етап – становлення раціональної структури
економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен
підвести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити
ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.

Програма має два головних гасла: енергозберігання на базі нових
технологій та соціальна орієнтація економіки.

На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів.

В іншій програмі стратегічного розвитку «Україна – 2010» відзначається,
що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних
правил:

– підвищення регулюючої ролі держави;

– опора на власні ресурси;

– інноваційний тип розвитку;

– використання інтеграційних процесів.

1.3.Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки

Формування відкритої економіки України визначається стратегічними
напрямами інтернаціоналізації, основні з яких:

системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної
міжнародної конкурентоспроможності,

ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою
структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі
сегменти світового ринку,

міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної
залежності від окремих зарубіжних ринків,

становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним
менеджментом,

інтеграційна взаємодія із СНД, ЄС, центральноєвропейськими і
східноєвропейськими угрупуваннями країн,

забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами
захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових
криз.

Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної
співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим
банком, системою СОТ, спеціалізованими урядовими і неурядовими
організаціями в галузі зв’язку та інформаційного обміну, транспорту,
енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового
розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО). За
умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має
перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності.

Програма «Україна – 2010» визначає стратегічний прогноз входження
України в систему міжнародного поділу праці. На першому етапі входження
відбувається з нарощенням експорту та одночасним скороченням
промислового імпорту. Експорт окремих видів продукції – хімічної
промисловості і чорної металургії дещо знижуватиметься – у міру
відновлення внутрішнього попиту. Передбачається подальший розвиток
режиму вільної торгівлі з країнами СНД. Створюватимуться умови для
вступу до Світової організації торгівлі.

Особливість другого етапу (до 2005р.) – істотне збільшення експортної
частки машинобудівельної та високотехнологічної продукції. Розширюється
співпраця з високоіндустріальними країнами, особливо із США та іншими
країнами «великої сімки». Саме вони мають стати найбільшими
постачальниками нових технологій і високотехнологічних товарів, а також
найпотужнішим джерелом інвестицій.

Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком усіх галузей
економіки, що стає головним фактором розвитку експорту. Повністю
завершиться перехід на законодавство, побудоване на економічних важелях
регулювання експорту та імпорту, яке відповідатиме загальноприйнятим у
світі нормам і стандартам. Україна стане членом провідних торгівельних
організацій і угрупувань світу. Енергетичні ресурси надходитимуть
принаймні з шести-семи ринків.

Загалом до 2010 року внаслідок здійснення процесів диверсифікації
зовнішня торгівля з країнами далекого зарубіжжя значно розшириться. Її
частка сягне 65-70% загальних обсягів торгівлі. Україна торгуватиме
майже із 170 країнами світу.

Крім розвитку зовнішньої торгівлі, стратегічним напрямом
інтернаціоналізації української економіки є залучення іноземного
капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів.

Можливий успіх України в залученні іноземного капіталу багато в чому
пов’язаний зі створенням сприятливого інвестиційного клімату (який
розуміється як комплекс матеріально-речових та інституційних умов, що
дозволяють інвесторам знижувати виробничі витрати до рівня нижче
середньосвітового). Основні компоненти цього комплексу – низька вартість
робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятий рівень
розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система
пільгового оподаткування; преференційний міграційно-митний режим;
розвинуте зовнішньоекономічне, митне, валютне та інше законодавство.

Важливе значення має поетапне формування багаторівневої територіальної
структури відкритості економіки. Модель «зовнішньої відкритості» може
передбачати еволюційно-осередковий тип інтеграції України у світове
ринкове господарство. Вибір моделі пов’язаний з можливістю швидкої
інтернаціоналізації і монетаризації всього територіально-економічного
простору без серйозних економічних та соціально-економічних потрясінь.

Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у
світовий економічний простір. Це, зокрема: вільні або спеціальні
економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного
співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на
територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

В основному, протягом 1999-2000 р. в Україні було утворено 12
спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни;
на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим
інвестиційної діяльності.

Зараз майже в усіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші
організаційні форми включення у світовий економічний простір.

Так, на півдні України функціонують спеціальні економічні зони
«Порто-франко», «Порт Крим», експериментальна економічна зона «Сиваш»;
спеціальний режим інвестиційної діяльності в АРК; єврорегіон «Нижній
Дунай»; проходять міжнародні транспортні коридори №9.

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони «Донецьк»
і «Азов» (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій – у Донецькій та
Луганській областях.

У північному регіоні – СЕЗ «Славутич», запроваджено спеціальний режим
інвестиційної діяльності у чернігівській та Житомирській областях; у
Києві засновано технологічні парки «Напівпровідникові технології і
матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» і «Інститут
електрозварювання ім. Є.О.Патона»; а також, проходять міжнародні
транспортні коридори №3.

У західному регіоні України діють СЕЗ «Закарпаття», «Яворів», «Інтерпорт
Ковель», «Курортополіс Трускавець»; встановлено спеціальний режим
інвестиційної діяльності у Закарпатській, Львівській та Волинській
областях; проходять міжнародні транспортні кордони №3 і 5; функціонують
«Карпатській єврорегіон», єврорегіони «Буг» та «Верхній Прут».

Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об’єднань, як
СНД, Чорноморське економічне співробітництво(ЧЕС), ГУУАМ (Грузія –
Україна – Узбекистан – Азербайджан – Молдова).

Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні
наслідки для економіки України:

залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного
розвитку окремих регіонів,

залучення передових технологій «ноу-хау»,

створення нових робочих місць,

розвиток взаємовигідного товарообміну,

створення наукових впроваджу вальних центрів,

вдосконалення системи підготовки кадрів,

взаємний обмін фахівцями з різних галузей знань,

вирішення екологічних проблем.

2.ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1.Характеристика експортного потенціалу України. Побудова
експортоорієнтованої економіки

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід’ємна складова
частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти;
фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її
розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи
неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4%
загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8%
загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної
сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин
оцінюються в 7 трлн.дол. Частка України у світовому виробництві
марганцевої руди складає 32%, у виробництві чавуна – 52 млн.т., стали –
54 млн.т., готового прокату – 41,5 млн.т. Це п’яте місце у світі. У той
же час тут знаходиться 25% світових чорноземів. Україна повною мірою
забезпечена висококваліфікованими кадрами. До того ж Україна має вигідне
географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна
була віднесена експертами Дойче-Банка до найбільше економічно розвитих
його республік з найкращими інтеграційними показниками.

До розвалу СРСР колишні радянські республіки здійснювали свої
товаропотоки головним чином у рамках єдиного народногосподарського
комплексу Радянського союзу. У післяреформений період така ситуація
докорінно змінилася: відбувалася швидка географічна переорієнтація
зовнішньої торгівлі колишніх соціалістичних країн. В даний час Україна,
як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10
прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини,
Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенціал ринків збуту
української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з
Туреччиною і Грузією – морську акваторію Чорного моря.

В даний час в Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися
довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті товарів і
послуг:

Орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість,
здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції
– 32%, хімічної промисловості – 12%, харчовий промисловості – 10%,
машинобудівної – 10%;

Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію – нафту, газ –
52%, продукцію машинобудування – 13%, вугілля, що коксується,
медикаменти, продукти харчування;

Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з
25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька,
Луганська й Одеська області);

Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до
70% зовнішньоторговельного обороту);

Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції
машинобудування.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно
стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі
продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту),
Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща,
Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом
попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%.

З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР,
уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним
і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в
той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності
експортної політики. До основного з них відносяться:

Загальний стан економіки країни;

Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової
ціни;

Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;

Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв’язків;

Невідповідність українських товарів світовим стандартам;

Збитковість продукції багатьох підприємств;

Велика зовнішня заборгованість;

Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;

Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;

Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої
транснаціоналізації;

Дискримінаційна і конкурентна політика окремих держав;

Економічне становище торгових партнерів;

Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.

У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України –
перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на
виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для
стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні:

Підтримка державою приватного вітчизняного капіталу;

Стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств;

Контроль і надання допомоги в підвищенні рівня кваліфікації експортерів;

Створення інвестиційних організаційних і технічних умов для підвищення
конкурентоспроможності українських товарів і послуг;

Визначення напрямків експортної спеціалізації галузей.

Поки ж на сьогоднішній день частка України у світовій торгівлі в десятки
разів нижче, ніж у промисловому виробництві, хоча свої
зовнішньоторговельні операції Україна здійснює більш ніж з 180 країнами
світу.

Відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної,
складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі,
трактори, комбайни, суда різного призначення, ракетні комплекси,
верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру
тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку
продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового
комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна
технологія, висококваліфіковані фахівці.

Побачити об’єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники
експортно-імпортного руху за 2004 рік (мал. 1,мал. 2, мал. 3)

З діаграми можна помітити, що значна доля експорту приходить на країни
СНД (здебільшого на Росію).

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії,
залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий
потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для
сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати
інших загальнодержавних потреб.

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не
тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на
нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та
Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами
близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини,
готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є
послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв’язків,
здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено
захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону
з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та
Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності,
які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди
застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має
здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються
уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна
вивозить до країн СНД кам’яне вугілля, чавун прокат чорних металів,
залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування,
автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості,
цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які
щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне
вугілля і чорні метали. Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Також,
значними споживачами залізної руди, чорних металів, які надходять з
України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів,
зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі,
держав Балтії, Молдови, цукор – в усі республіки колишнього СРСР (за
винятком Молдови), м’ясо, масло, м’ясні вироби – здебільшого в Росію.

В Україну з інших республік колишнього СРСР найбільше ввозить Росія
-41,7%. Це – нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних і кольорових
металів, машини, устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі,
електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір;
Казахстан – кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових
металів; Молдова – продукцію приладобудування, виноробної промисловості,
килими, виноград;республіки Середньої Азії – газ, бавовну, концентрати
кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя – нафту і
автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії
– електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі,
мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та
інші товари широкого вжитку.

У торговій політиці України з іншими країнами світу усе ще
просліджується різного роду обмеження: ліцензії, квоти, податки й ін.
міри, хоча перевага віддається політиці вільної торгівлі.

Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України в 2004 році
показує, що поруч з такими визначеними позитивними змінами, як
збільшення товарообігу, ріст обсягів зроблених послуг, зменшення
бартеризації торгівлі – мають місце такі деструктивні процеси, як
зменшення фізичних обсягів експорту й імпорту багатьох видів продукції,
переважно сировинний характер збуту при подальшому витисненні з
внутрішнього ринку вітчизняної продукції, утеча капіталу за кордон і
т.д. Взагалі, прогноз розвитку зовнішньої торгівлі України в цих умовах
до 2010 року запропонував віце-президент банку “Нарду” А. Кириченко:

Україна – країна із соціально-орієнтованою ринковою економікою;

Досягнуто повноправне членство у всесвітній торговій організації;

Економічне законодавство України в основних позиціях погоджено з
загальноприйнятими європейськими нормами;

Підготовлено всі основні позиції по надходженню України в ЄС;

Розвиваються торгові і коопераційні зв’язки в рамках системи вільної
торгівлі з країнами СНД і Балтії, а також країнами чорноморського
економічного співробітництва (ЧЕС);

На базі членства в Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі
розвивається економічне співробітництво зі східноєвропейськими країнами
– колишніми членами ради економічної взаємодопомоги;

ЧЕС трансформується в окрему торгово-економічну асоціацію;

Активізується економічна присутність України в країнах, пов’язаним із
транскавказьким транспортним коридором;

У вільних економічних зонах України здійснюється кілька великомасштабних
інвестиційних проектів;

Зовнішня торгівля регулюється переважно законодавчими мірами;

У структурі експорту істотна частка приходиться на продукцію високого
ступеня обробки, технології, засновані на сучасних досягненнях науки;

У структурі експортованої продукції чорної металургії переважають
високоякісні сталі і профільні вироби;

Диверсифіковано джерела надходження енергоносіїв і стратегічних видів
сировини;

Обсяг експорту приходиться на країни далекого зарубіжжя;

Великі українські експортери мають власні представництва в різних
регіонах світу.

У третє тисячоліття Україна увійшла з великим, хоча і неповно працюючим
у даний час економічним потенціалом. Проблеми його задіяти в більшій
мірі є проблемами керівничими. Визначивши адекватну модель керування,
можна в короткий термін провести реструктуризацію економіки і включити
ще не розтрачені ресурси у творчу діяльність.

2.2.Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків на етапі трансформування
економіки України у ринкову

Розвиток міжнародного поділу праці вже в ХІХ столітті спричинив такий
стан, за якого країни світу тісно пов’язані одна з одною, що привело до
зародження міждержавних зв’язків у світовій економіці. Світова економіка
розвивається на основі об’єктивних економічних законів – законів
товаровиробництва і товарообміну. Це визначає загальні риси світової
економіки: стимулювання виробництва та якості продукції; конкуренцію на
товарних ринках; вивезення капіталів; концентрацію виробництва тощо.

З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової
економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної
системи» на базі усуспільнення власності, планових методів
господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю
посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини
населення, тобто ці держави ця обсягом і структурою продуктивних сил,
методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над
країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного
блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися
безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала
себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового
типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного
блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала
Україна.

Нині світове господарство слід розглядати як об’єктивний результат
економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво
матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її
спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у
геоекономічному просторі товарів і капіталу. Матеріальну основу
світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг,
капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у
міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі
світогосподарських зв’язків вже давно стали неодмінними умовами
економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі
самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити
науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва
товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки
міжнародного співробітництву, від якого особливо виграють країни, що
відстають у своєму розвитку.

Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний
розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки,
техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити
його не можна силою однієї, навіть великої, держави. В першу чергу, це
екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона
здоров’я населення.

Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає
врахування багатьох факторів, адже особливістю ринкової економіки є
упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а
її рушійною силою виступають споживачі і технологія. У ринковій
економіці діє механізм, через який продавці і покупці обмінюються
товарами та визначають їх ціни і кількість на засадах вільної
конкуренції. Обмін відбувається на основі співвідношення споживчої та
мінової вартостей кожного товару. Ринковий механізм функціонує на основі
власних законів, серед яких основними є закони попиту і пропозиції. До
факторів сукупної пропозиції належать такі, як: ціни на ресурси, ціни
споріднених товарів, продуктивність, технологія, правові норми,
організація ринку, тривалість використання продукту тощо.

Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної
економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були
інтегровані у ринкове міжнародне середовище6. Нині економіка України
зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від
цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкритої
ринкової системи. Вади централізовано-планової системи господарювання
орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва,
яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких
умов підприємства часто неощадливо витрачали кошти, матеріали,
нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі
було передбачено розподіл функцій з планування і управління
виробництвом, постачання і збуту через Держплан і Держпостач, які мали
галузеві ланки, територіальні управління. Підприємства, як правило, не
вступали в самостійні господарські зв’язки і не мали відкритого виходу
на зовнішні ринки. Хиби соціалістичної планової економіки, що
розвивалась на основі суспільної власності, унеможливлювали широкий
вихід підприємств на світовий рівень. Виняток становили хіба що галузі
військово-промислового комплексу, який в Україні мав пріоритетний
розвиток. Мізерна кількість підприємств мала вихід на світовий ринок
через спеціальні організації (зокрема Зовнішторг). Нині ж, одержавши
законодавчу підтримку, підприємства мають змогу самостійно брати участь
у зовнішньоекономічній діяльності. Але не кожне підприємство
використовує такі права.

Теорія порівняльних переваг, запропонована Д. Рікардо ще у 1817 році
також відіграє важливу роль у сучасних дослідженнях міжнародних
економічних відносин. На її основі можна зробити висновок, що виграш
національної економіки від зовнішньої відкритості дорівнює витратам на
виробництво продукції тих галузей, у яких країна не володіє
порівняльними перевагами, за вирахуванням витрат на виробництво
продукції галузей, у яких країна володіє порівняльними перевагами.
Новітні теорії, як і класичні, в однаковій мірі приділяють увагу і
пропозиції, і попиту на товари у міжнародній торгівлі. Нині головними
факторами пропозиції, які діють на підприємствах, є попит, ціна, якість.
Але треба усвідомлювати, що економіка України (як і інших країн СНД)
успадкувала високомонополізовану структуру виробництва, яка у багатьох
випадках ще більше монополізувалася.

Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на
здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на лібералізацію
міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше
відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних
процесів, а для держави – необхідність розробки і пошуку наукових засад
організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже ринок
розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі
умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку.
Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних
заходів неминуче призводить до порушення природних ринкових зв’язків, до
виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й
простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні
продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового
типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення
регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство.

Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:

ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до
економічних методів її регулювання;

забезпечення поетапної конвертації національної;

зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження
ставок експортного тарифу і ведення імпортного тарифу;

підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.

Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції
України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал
як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між
країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків, використання
накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого
механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до
країни в цілому.

У перехідній економіці існують також особливості вступу в
зовнішньоекономічні зв’язки нині незалежних країн, які раніше складали
єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік
колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги
(РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані
командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими
труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі,
скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору.

Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із
найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне
середовище як етап переходу від закритої економічної системи до
відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв’язків
українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх
факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З
іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних
факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку,
яка відповідає можливостям її природноекономічного та науково-технічного
потенціалу.

Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств,
які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах
внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній
економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн
цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм
до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних
країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих
країн, утворених внаслідок розширення світових економічних зв’язків
раніше закритої економіки.

Жодна країна (у тому числі і наша держава) не є абсолютно ізольованою.
Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній
сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити
підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши
увагу на деякі категорії.

Повна макроекономічна модель включає операції як на внутрішньому, так і
на зовнішньому ринку. Щоб країни могли здійснювати взаємні економічні
операції на зовнішніх ринках, їх національна валюта повинна бути зведена
до певної відповідності. Такий процес опосередковано функціонуванням
валютних ринків. На валютному ринку діють ті ж закони, що й на
товарному, насамперед закон попиту і пропозиції. Згідно з ним
визначається валютний курс. Взаємозв’язок товарного і валютного ринків
полягає в тому, що рух товарів і послуг через кордон супроводжується
рухом грошових коштів у протилежному напрямку. Такі грошові потоки
узагальнюють у платіжному балансі країни – формі статистичного звіту про
результати здійснення міжнародних угод. Платіжний баланс є свого роду
статистичним підсумком усіх зовнішньоекономічних угод або зобов’язань,
які здійснюються протягом певного періоду часу між резидентами даної
країни (України) та резидентами інших держав. Він упорядковується зо
допомогою методу подвійного запису сум міжнародних угод, який засновано
на тому принципі, що кожній зареєстрованій операції відповідає платіж у
будь-якій формі, результатом чого є баланс платежів і надходжень.

Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим
чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище
як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес
глобалізації зовнішньоторгівельних зв’язків українськими підприємствами
може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними
товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише
факторів входу-виходу фірм у світовий економічний простір, а й нових
факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх
соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки.

2.3.Система регулювання зовнішньої торгівлі України

Згідно закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Україна
самостійно формує систему та структуру державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно
забезпечити:

– захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності;

– створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності,
незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення
інвестицій;

– розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється
виходячи з наступних цілей:

– забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку
України;

– стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

– створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в
систему міжнародного поділу праці. Регулювання зовнішньоекономічної
діяльності в Україні здійснюється:

– Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;

– недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими,
валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі
своїх установчих документів;

– самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі
відповідних угод, які заключаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за
допомогою:

– законів України;

– передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного
регулювання, які видаються державними органами України в межах їх
компетенції;

– економічних методів оперативного регулювання (валютних,
фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

– рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються
згідно їх установчих документів в рамках законів України;

– договорів, які заключаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
і не суперечать законам України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:

– прийняття, зміни, анулювання законів;

– затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;

– затвердження структури органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;

– заключення міжнародних договорів;

– встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на
території України;

– затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає
ліцензуванню або забороняється.

2. Кабінет Міністрів України:

– визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;

– здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і
відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;

– координує роботу торговельних представництв України та в інших
державах;

– приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

– проводить переговори і заключає міжнародні договори;

– виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно
організації системи міністерств, державних комітетів і відомств –
органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності;

– забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану
України;

– здійснює міри для раціонального використання коштів Державного
валютного фонду України.

3. Національний банк України:

– здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;

– представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і
іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські
угоди;

– регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових
одиниць інших держав;

– здійснює облік і розрахунки за пред’явленими і отриманими кредитами
держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які
виділяються із державного валютного фонду України.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

– забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при
здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на
зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

– здійснює контроль за дотриманням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;

– здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
реєстрацію окремих видів контрактів і інші функції.

5. Державне управління митного контролю:

– здійснює митний контроль в Україні;

6. Антимонопольний комітет України:

– здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності антимонопольного законодавства.

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

– місцеві Ради народних депутатів України;

– територіальні підрозділи (відділи) органів державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.
Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України “Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993
р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного
регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
яке здійснюється згідно із Законом України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України
12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України “Про єдиний
митний тариф України” від 11 січня 1993 p. № 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною
самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність”. Відповідно до зазначеної статті в
Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

– генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортні (імпортні)
операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою
країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

– разова (індивідуальна) ліцензія – разовий дозвіл, що має іменний
характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним
суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж
необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

– відкрита (індивідуальна) ліцензія – дозвіл на експорт (імпорт) товару
протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його
загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова
(індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна
(індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі на підставі заяв суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних
ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями
не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні
запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

– глобальні квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для товару
(товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар
(товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

– групові квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для товару із
зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він
імпортується;

– індивідуальні квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для
товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись
або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні
квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми
державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання
спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних
зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних
санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність
тощо.

Крім того, в Україні забороняється:

– експорт з території України предметів, які становлять національне,
історичне або культурне надбання українського народу, що визначається
згідно із законами України;

– імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що
вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення
та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього
середовища;

– імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму
та расової дискримінації, геноциду і т. п, які суперечать відповідним
нормам Конституції України; 

– експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав
інтелектуальної власності.

3. РОЛЬ І МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ

3.1.Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії України

В розробці стратегічної програми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
України існують фундаментальні положення і принципи. Щонайперше, йдеться
про забезпечення суверенітету України в світогосподарських зв’язках,
гарантування її національної зовнішньоекономічної безпеки.

По-друге, вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв’язків
повинна ґрунтуватись на суворо еквівалентному, взаємовигідному обміні,
міжнародному поділі і кооперації праці.

По-третє, взаємодія із світовим господарством має спиратись на
комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в
основі якої максимальна господарська свобода безпосередніх виробників та
експортерів товарів і послуг – підприємств, фірм, банків, корпорацій,
концернів, кооперативів, юридичних і фізичних осіб.

По-четверте, відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у
регіональних і світових господарських і валютно-фінансових системах і
структурах.

Виходячи з цих основоположних принципів, можна сформулювати головні
складові елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України. Вона
включає в себе:

Створення потужного експортного сектора.

Національна конвертована валюта.

Залучення іноземних інвестицій на основі створення спільного
підприємництва, вільних економічних зон, інших форм спільного
підприємництва із зарубіжним капіталом.

Лібералізацію імпорту.

Проведення зарубіжної підприємницької діяльності.

Розбудову розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки,
біржі, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг тощо).

Гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну
політику, яка стимулює диверсифікацію експортно-імпортних відносин.

Поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські
об’єднання та організації.

Кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Головне завдання полягає у тому, щоб визначити етапи, напрями, форми і
засоби реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Тому, слід
охарактеризувати кожний елемент концепції.

І. Створення експортного сектора. Визначаючи пріоритети у розвитку
експортного сектора, слід назвати передусім основні потенціальні галузі
експорту України. До них належать такі, як:

– високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування;

– агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та
партнерів із числа країн, що розвиваються;

– «ноу-хау», різні послуги, особливо туризм;

– видобувна і металургійна галузі промисловості, зокрема, потенціал
чорної металургії;

– транзитне перевезення вантажів, нафти, газу тощо.

ІІ. Введення національної конвертованої валюти. Крім внутрішньої
стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової), як свідчить досвід
індустріальних держав, за умов демонетаризації золота головною гарантією
введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість.
Тобто лише за наявності потужного і зростаючого потоку на світові ринки
конкурентноздатних товарів і послуг, що користуються сталим попитом,
буде і відповідний попит на національну валюту, а отже, і її конвертація
у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль
як фактор стабілізації національної грошової одиниці і регулювання її
поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання
надійних місць на світових ринках товарів і послуг, технологій і
капіталів, фінансових і грошових.

ІІІ. Залучення іноземних інвестицій. Це – важливий додатковий фактор
економічного відродження України, створення розвиненого експортного
сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу – надання
зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими
користуються національні суб’єкти господарської діяльності. Винятки
складають пільги, що надаються у спеціальних зонах або у разі включення
спільного підприємництва до державних програм, які передбачають надання
відповідних пільг.

IV. Лібералізація імпорту. Серед пріоритетів державної імпортної
політики – залучення сучасної техніки і технологій, «ноу-хау»,
інжинірингових послуг. У поєднанні з нашим, досить високим
загальноосвітнім і професійним рівнем працівників, саме такий підхід
дасть найвагоміший результат і найвищий ефект. Очевидно, доцільною була
би розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на
базі новітніх зарубіжних технологій шляхом визначення джерел
фінансування та найголовніших галузей економіки, які є визначальними в
системі науково-технічного прогресу.

Другим важливим напрямком імпортної політики є охорона здоров’я,
розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розбудова із
зарубіжною участю блоку галузей охорони здоров’я набуває першорядного
економічного і соціального значення.

Нарешті, третій напрям включає в себе сукупність галузей продовольчого
комплексу, харчової промисловості країни.

Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і
технологією, забезпечення умов надійного зберігання
сільськогосподарської продукції спроможне, нарешті, не лише розв’язати
продовольчу проблему, й створити необхідні експортні ресурси
продовольства з метою отримання вільноконвертованої валюти.

V. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності. Нинішня
зовнішньоекономічна політика по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною.
Зарубіжна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності
вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів шляхом створення за
кордоном спільних підприємств і фірм з участю українського капіталу,
заснування філіалів банків, інших структур, які сприяли б просуванню
товарів і послуг на світові ринки.

VI. Розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту. Із
заснуванням Експортно-імпортного банку України започатковано формування
системи зовнішньоекономічної інфраструктури. Вона має доповнюватись за
рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарних бірж,
транснаціональних банків, аудиторських фірм, лізингових підприємств
тощо. Для досягнення помітних зрушень у зовнішньоекономічній сфері
потрібна сучасна, оснащена відповідною технікою і системою електронного
зв’язку ринкова інфраструктура, яка притягувала, а не відштовхувала, як
це відбувається зараз, іноземних підприємців на ринок України.

VII. Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова,
депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Світова
практика свідчить, що ділова активність і господарська енергія як
внутрішніх товаровиробників і експортерів, так і зарубіжних інвесторів
та банкірів вирішальною мірою залежить від створення в Україні сучасної
податкової системи на експорт, імпорт, прибуток спільних підприємств
тощо.

Враховуючи досвід зарубіжних країн щодо стимулювання експортних галузей,
слід закріпити положення про компенсацію експортоорієнтованим
виробництвам податку на додану вартість при перетинанні товарами митних
кордонів України. Варто було б також запровадити для експортних
виробництв пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів.
Цінова політика вже зараз повинна орієнтуватись на зближення внутрішніх
і світових цін, депозитна – на світові грошові ринки.

VIII. Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного
середовища, в якому найбільш доцільно і органічно досягається реалізація
економічних інтересів. Найсприятливішим економічним регіоном для України
є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних
комунікацій, історичні і духовні традиції, більша чи менша близькість
рівнів економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним
на даному етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних
зв’язків України. Значно більших імпульсів з боку держави потребують
двосторонні зв’язки з окремим країнами Європи. Водночас слід
наполегливіше шукати шляхів до розвитку форм багатостороннього
співробітництва, насамперед з Європейським Союзом, з Чорноморською
економічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, які
створюються на нових принципах серед країн Східної Європи і СНД.

Зовнішньоекономічні пріоритети України можна систематизувати за такими
ознаками:

регіональні (насамперед пов’язані з країнами СНД та іншими державами
колишнього СРСР і Східної Європи);

світові, тобто ті, що включають взаємозв’язки з іншими країнами
світового співтовариства;

глобальні, які охоплюють стосунки з міжнародними і валютно-фінансовими,
кредитними і торгівельними організаціями.

Суттєвими блоками усіх трьох вищезазначених рівнів є, по-перше, проблеми
валютного регулювання, платіжного і торгівельного балансу, валютного
курсу. По-друге, питання залучення іноземних кредитів, зарубіжних
інвестицій та фінансової допомоги. По-третє, гармонізація національного
законодавства з митного та нетарифного регулювання з вимогами і
правилами СОТ. Нарешті, важливим моментом є необхідність спиратися на
галузі порівняльної та конкурентної переваги при розбудові експортного
сектора України з урахуванням їх фактороінтенсивності.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень з України є тісна
співпраця з індустріально розвиненими країнами.

Взагалі, взаємодія України з міжнародними валютно-фінансовими
інститутами, з одного боку, спонукає урядові кола до прискорення
радикальних економічних реформ та стабілізації фінансового економічного
становища, з іншого, – сприяє отриманню необхідних коштів для
розв’язання гострих поточних питань бюджетного дефіциту, врегулювання
платіжних відносин, здійснення конкретних проектів у напрямі ринкової
трансформації економіки України.

Важливою проблемою поглиблення взаємодії економіки України зі світовим
господарством є гармонізація її зовнішньоторгівельних правил з вимогами
і нормами СОТ. Приєднання України до СОТ вимагає суттєвого доопрацювання
зовнішньоекономічного законодавства, приведення його у відповідність із
загальноприйнятими у світовому співтоваристві процедурами, кількісними і
якісними співвідношеннями. Йдеться про вдосконалення торгівельної,
тарифної, податкової, фінансової, інвестиційної бази в Україні згідно зі
світовими нормами і стандартами як передумову органічного, найбільш
повного включення економіки України у міжнародні господарські стосунки.

3.2.Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

Україна належить до держав з відкритою економікою, на яку припадає
0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту.

Основними торгівельними партнерами України є Росія, Німеччина,
Туркменістан, США.

Україна експортує свої товари в 201 країну світу, при цьому лідирує
Європа, частка якої в загальному обсязі експорту 35% (табл. 1).

Починаючи з 2002 року, намітилася негативна тенденція витіснення
українських товарів з найпривабливіших ринків – ЄС і Північної Америки.

Товарна структура експорту України носить чітко виражений сировинний
характер (табл. 2, табл. 3).

Взагалі, у структурі українського експорту переважають товари з низьким
ступенем обробки (близько 66%). Ця обставина зумовлює його вразливість
до змін у зовнішній кон’юнктурі, яка залишається головним чинником
динаміки експорту. Така структура свідчить, що формування зовнішнього
сектору відбувається на основі використання природних конкурентних
переваг. Зростання українського експорту досягається за рахунок чорних
металів. Частка інших видів продукції незначна. Зміцнює свої позиції в
експорті товарів машинобудівна галузь.

В Україні імпорт товарів збільшується вищими темпами, ніж експорт. Так,
у 2004році темп зростання експорту становив 11,6%, а імпорту – 13,03%.
У структурі імпорту домінують інші складові, у порівнянні з експортом.
Так, у структурі імпорту переважає

природний газ, машини й устаткування, сира нафта. Ці галузі забезпечують
загальне зростання імпорту. Знижується частка імпорту електроенергії і
практично всіх видів продукції тваринництва при одночасному зростанні їх
експорту з України, що свідчить про початок піднесення в цих галузях.

Особливістю зовнішньої торгівлі України є розвиток зустрічної торгівлі і
перш за все бартерних операцій. Це є наслідком нескоординованих
механізмів зовнішньоторгівельної, податкової та валютної політики.
Бартерна торгівля має матеріалізовану форму збереження валютної виручки.

Бартерна форма торгівлі є найпоширенішою на ринках продукції хімічних,
металургійних, машинобудівних виробництв.

У зустрічній торгівлі широко використовуються експортно-імпортні
операції на основі давальницької сировини. За своїм вартісним обсягом ці
операції дорівнюють експорту до Франції. Найбільші обсяги такої сировини
надходять до Росії, Литви, Польщі, Нідерландів.

Перероблення давальницької сировини на території України зростає.
Основними постачальниками її є Ірландія, Росія, Німеччина, Казахстан,
Швейцарія.

Сировинна спрямованість українського експорту свідчить про атрофію
переробної промисловості. Вітчизняні виробники мають обмежені можливості
в закупівлі необхідної сировини і виготовленні відповідної продукції
внаслідок низької платоспроможності. Не маючи попиту на внутрішньому
ринку, сировина спрямовується за кордон для виготовлення з неї
продуктів, які повертаються на ринки України, витісняючи вітчизняних
виробників. Закони ринку вимивають вітчизняні товари, потребують
інтенсивного використання природних конкурентних переваг.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується
перевищенням експорту українських послуг над імпортом приблизно на 15%.

У структурі експорту послуг домінуючу позицію посідають транспортні
послуги (72,3%), особливо послуги трубопровідного транспорту; подорожі
(16,8%); послуги с утриманням Чорноморського флоту Росії на території
України (2,1%); послуги зв’язку(1,9%); а в структурі імпорту – подорожі
(18,9%), наукові та конструкторські розробки (13,9%), транспорт (13,8%),
технічна допомога (10,2%), будівельні послуги (6,1%).

Головними експортерами послуг є країни СНД (60,7%), країни ЄС (15,5%),
країни Азії (7,5%), а імпортерами – країни Америки (26,5%), ЄС (23,9%),
СНД (20,3%).

В цілому, український ринок послуг ще недостатньо розвинутий, на ньому
досить вузький спектр секторів, у яких спостерігається активність і
розвиток.

Україна має перспективи для розвитку таких секторів послуг, як:

послуги зв’язку (телекомунікаційні, аудіовізуальні),

фінансові послуги, у тому числі банківські і страхові,

транспортні послуги (морський, річковий, авіаційний, космічний,
автомобільний, залізничний, трубопровідний транспорт),

комп’ютерні та пов’язані з ними послуги,

науково-дослідницькі послуги,

будівельні та пов’язані з ними інженерні послуги,

послуги туризму,

послуги, пов’язані з охороною здоров’я.

У секторах телекомунікаційних і фінансових послуг вагоме значення має
наявність капіталів. У сфері фінансових послуг діє значна кількість
відносно невеликих банків. Слабкість інститутів фінансового
посередництва та інфраструктури у секторі телекомунікацій створює
перешкоди для економічного зростання, не сприяє швидкому запровадженню
новітніх технологій. Іноземні інвестиції у ці сектори можуть принести
більш перспективні, економічні нові технології.

Україні, як транзитивній державі, необхідно приділяти більшу увагу, крім
трубопровідного транспорту, розвитку інших видів транспортних послуг.
Завдяки технологічним можливостям та потенціалу в галузях
літакобудування і суднобудування, Україна має хороші перспективи у
розвитку додаткових транспортних послуг, пов’язаних з розвитком і
обслуговуванням.

Україна має також значний науково-технічний потенціал та напрацювання у
багатьох наукоємних галузях (літако- і ракетобудування, супутникові
технології, інформатика, біотехнології тощо). Розвиток секторів
комп’ютерних, науково-дослідницьких та пов’язаних з ними послуг
сприятиме стимулюванню технологічного прориву у різних секторах
економіки, розширенню використання інформаційних технологій, розвитку
національної інформаційної структури.

3.3.Лібералізація зовнішньої торгівлі. Заходи й інструменти політики
обмеженого протекціонізму

Лібералізація зовнішньої торгівлі в усіх постсоціалістичних
трансформаційних економіках має дуже велике значення. Від неї залежить
вирішення низки важливих проблем економічного розвитку, зокрема:

розвиток адаптивних можливостей народногосподарської структури до цін
світового ринку, що позитивно впливають на формування раціональної
структури народного господарства;

лібералізація має властивість інтенсифікувати конкуренцію на
внутрішньому ринку, а це сприяє розмиванню існуючих у перехідній
економіці монопольних структур;

вільна торгівля дає змогу розширити складові сукупного попиту , що
стимулює зростання сукупної пропозиції та зумовлює економічне зростання
в країні загалом;

створюються передумови для вияву фактора надлишковості, який,
ґрунтуючись на обміні результатами науково-дослідних робіт, дає змогу
мінімізувати витрати ресурсів завдяки усуненню дублювання наукових
розробок у різних країнах;

на основі фактора надлишковості відбувається формування додаткового
технологічного ефекту, який має місце й у виробництві товарів.

Таким чином, з лібералізацією зовнішньоторгівельних відносин
відкриваються можливості економічного та науково-технічного прогресу
суспільства, його розвиту як інтегрованого елемента світогосподарських
зв’язків.

Перші важливі кроки щодо лібералізації зовнішньої торгівлі було зроблено
в Україні у 1993 р. Зокрема, Єдиним митним тарифом України, що набрав
чинності в січні 1993р., запроваджувалися ставки імпортного мита на
рівні 0-10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів
обкладалася за ставками 15-30%, а максимальний їх рівень становив 50%
(алкогольні ті тютюнові вироби). При цьому товари, які імпортувалися з
країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари з промислово
розвинутих країн оподатковувалися за пільговими ставками. \було
скасовано чимало кількісних експортних обмежень. Виняток становили
товари, що підлягають експортним обмеженням у рамках міжнародних угод.
Водночас заходи щодо лібералізації зовнішньоторгівельної діяльності
практично не вплинули на проведення операцій з імпорту товарів. Захисні
заходи для імпорт4у не тільки збереглися, а й по деяких товарних групах
навіть посилилися.

В умовах системної кризи багато імпортних товарів витіснили споживання
якісніших, але дорожчих вітчизняних товарів, і тому, перехідна економіка
України стала відчувати додатковий тиск від лібералізації зовнішньої
торгівлі, що загрожувало знищенням вітчизняного виробництва. А якщо
країна має певні конкурентні переваги, то вона зацікавлена у здійсненні
політики фритредерства у відповідних сферах, інакше необхідна політика
протекціонізму. Щодо України, яка відстає в техніко-технологічному
розвитку, то її зовнішньоторгівельна політика повинна будуватися з
урахуванням двох обставин:

– з одного боку, ринки споживчих товарів, що можуть бути об’єктами
політики протекціонізму практично завжди;

– з іншого – ринки інвестиційних товарів. Протекціоністські заходи щодо
цих товарів повинні бути вибірковими, так як, по-перше, ці товари
визначають конкурентні переваги країни; по-друге, інвестиційні товари
користуються обмеженим попитом; по-третє, ринки таких товарів відчутно
реагують на зміну господарської кон’юнктури.

Взагалі, протекціонізм і торговельні преференції потребують обережного
використання і гнучкості зовнішньоекономічної політики. Вони повинні
бути пристосовані до конкретних умов господарського моменту і бути
готовими згорнутися із зміною обставин. Отже, тимчасовий захист
трансформаційної економіки від міжнародної конкуренції цілком
обґрунтований. Державна протекція робить можливим процес пристосування
рівня і структури національної економіки до раціонального використання
наявних економічних ресурсів.

Інструменти політики протекціонізму об’єднують у дві групи: тарифні та
нетарифні. Основу тарифних інструментів становить митний тариф. Митний
тариф у практичній економічній політиці – це систематизований перелік
мит, якими обкладаються товари при імпорті або експорті з даної країни.

Ліберальний режим Єдиного митного тарифу 1993р. проіснував недовго, так
як за 5 років така митна політика дестабілізувала зовнішню торгівлю.
Тому, у 1999р. завершено підготовку проекту нового Єдиного митного
тарифу, який складається з 21 розділу і охоплює 27 груп товарів. Він
створений на сучасній Гармонізованій системі опису і кодування товарів,
яку покладено в основу Української класифікації товарів.

За проектом нового Єдиного митного тарифу 78% всіх тарифних ставок
класифікуються як адвалерні, 18%- як специфічні, 4%- як комбіновані.
Найвищі ставки мита встановлено на сільськогосподарську та харчову
продукцію, алкогольні й тютюнові вироби, продукцію легкої промисловості.
Найнижчі та нульові ставки встановлено на мінеральні продукти, деревину,
окремі види машин та устаткування, твори мистецтва й антикваріат.

З прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено
цілісну систему оподаткування товарів імпортним митом і створено умови
для приєднання країни до СОТ.

В Україні використовуються всі види мит: експортні, імпортні, транзитні.

Сфера застосування експортного мита надзвичайно вузька – це переважно
сільськогосподарська продукція.

Імпортне мито – найбільш ефективний інструмент захисту національного
ринку. Імпортне мито в Україні може розраховуватися за преференційними,
пільговими та повними ставками.

Основними інструментами нетарифного захисту внутрішнього ринку України є
ліцензування та квотування зовнішньоторгівельних операцій. Ліцензії, які
використовуються в Україні поділяються на 3 категорії: генеральні,
разові та відкриті. Квоти застосовуються такі, як: глобальні, групові,
індивідуальні.

Поряд з квотуванням та ліцензуванням широко застосовуваними нетарифними
інструментами захисту внутрішнього ринку є адміністративні заходи – це
митні формальності, технічні та санітарні норми й стандарти, вимог до
упаковки і маркування.

Крім податків і митних платежів, в Україні використовуються й інші
бюджетні інструменти, зокрема різноманітні гербові, статистичні,
прикордонні збори, що також спрямовані на обмеження імпорту

Таким чином, обрана українською державою політика протекціонізму
спрямована на захист внутрішнього ринку й підтримку вітчизняного
виробника. Її інструменти – як спеціальні (зовнішньоторгівельні), так і
загальноекономічні. Ефективність їх дій неоднакова. Загальноекономічні
інструменти, насамперед монетарна політика, не націлені безпосередньо на
розв’язання проблем розвитку зовнішньої економіки, тому їх вплив на
зовнішню торгівлю конфронтує з цілями створення ефективного зовнішнього
сектора. Спеціальні та бюджетні інструменти безпосередньо впливають на
поведінку суб’єктів світового ринку. Їх дія спрямована переважно на
обмеження зовнішньої торгівлі як з боку імпорту, так і по окремих
товарних групах і з боку експорту. Отже, політика протекціонізму в
Україні може бути визначена скоріше як така, що спрямована на
стимулювання імпортозаміщення, а не на стимулювання експорту.

ВИСНОВКИ

1. Включення України в систему світогосподарських зв’язків вимагає
серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до
надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його
економічні інститути. Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність
політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження
до світової спільноти. Істотним чинником проведення реформ в Україні є
структурна перебудова економіки.

2. Програма «Україна – 2010» визначає стратегічний прогноз входження
України в систему міжнародного поділу праці. Це відбувається з
нарощенням експорту та одночасним скороченням промислового імпорту.
Передбачається подальший розвиток режиму вільної торгівлі з країнами
СНД. Створюватимуться умови для вступу до Світової організації торгівлі.

3. Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у
світовий економічний простір. Це, зокрема: вільні або спеціальні
економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного
співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на
територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

4. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної
світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової
кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів
його переробки.

5. Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно
стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі
продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту),
Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща,
Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом
попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%. Основними
торгівельними партнерами України є Росія, Німеччина, Туркменістан, США.
Україна експортує свої товари в 201 країну світу, при цьому лідирує
Європа, частка якої в загальному обсязі експорту 35%. Товарна структура
експорту України носить чітко виражений сировинний характер. Взагалі, у
структурі українського експорту переважають товари з низьким ступенем
обробки (близько 66%). Зростання українського експорту досягається за
рахунок чорних металів. Частка інших видів продукції незначна. В Україні
імпорт товарів збільшується вищими темпами, ніж експорт.

6. Основна стратегічна задача для України – перехід до розвитку
економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів,
здатних конкурувати на світовому ринку.

7. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Державне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити захист
економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності;створення однакових можливостей для
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів
підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання
доходів і здійснення інвестицій; розвиток конкуренції і ліквідацію
монополізму. Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на
території України. Наступною формою є митне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності. Ліцензування та квотування експорту та
імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених Законом
України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

8. Головні складові елементи системи зовнішньоекономічної стратегії
України – це створення потужного експортного сектора; національна
конвертована валюта;

залучення іноземних інвестицій на основі створення спільного
підприємництва; лібералізацію імпорту; проведення зарубіжної
підприємницької діяльності;

розбудову розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту; гнучку
податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику;
поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські
об’єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної
діяльності.

9. Особливістю зовнішньої торгівлі України є розвиток зустрічної
торгівлі і перш за все бартерних операцій. Це є наслідком
нескоординованих механізмів зовнішньоторгівельної, податкової та
валютної політики. Бартерна торгівля має матеріалізовану форму
збереження валютної виручки.

10. Сировинна спрямованість українського експорту свідчить про атрофію
переробної промисловості. Вітчизняні виробники мають обмежені можливості
в закупівлі необхідної сировини і виготовленні відповідної продукції
внаслідок низької платоспроможності. Не маючи попиту на внутрішньому
ринку, сировина спрямовується за кордон для виготовлення з неї
продуктів, які повертаються на ринки України, витісняючи вітчизняних
виробників.

ЛІТЕРАТУРА

Господарський кодекс України, Київ, 2004р., 208 с. (с 187-197)

Декрет КМУ «Про єдиний митний тариф України» від 11 січня 1993р. №4-93

Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»
від 19 лютого 1993 р. № 15-93

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.

Митний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 12 грудня 1991
р.

«Україна у цифрах у 2004 році» Державний комітет статистики України за
редакцією Осауленка О.Г., Київ 2005р. (с. 143, 149)

Багрова І.В., Редіна Н.І., Власик В.Є., Гетьман О.О.
«Зовнішньоекономічна діяльність підприємств» – підручник для ВУЗів,
Київ, 2004р., 580 с.

Ватманюк З.Г., Панчишин С.М., Грабинський І.М. «Економіка» навчальний
посібник, Київ, «Либідь», 1999р. – 384 с.

Гальчинський А.С. , Єщенко П.С. «Основи економічних знань» – навчальний
посібник, 2-ге видання, перероблене і доповнене, Київ, 2002р., 543 с.

Гребельник О.П. «Основи зовнішньоекономічної діяльності» – підручник,
Київ, 2004 р., 384 с. (с. 43-68)

Козак Ю.Г., Новацький В.М. «Зовнішньоекономічна діяльність» – навчальний
посібник, Одеса, Астропринт, 2001р. (с.10-23)

Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г. , Макогон Ю.В. «Міжнародна економіка» –
навчальний посібник, видання 2-ге, перероблене та доповнене, Київ, 204
р., 672с. (с.355-365, 584-611)

Мамалуй О. «Основи економічної теорії» – підручник, Київ, «Юрінком
Інтер», 2003р. – 480 с.

Рокоча В.В. «Міжнародна економіка: теорія та політика» – навчальний
посібник, книга І, Київ «Таксон» 2000р. – 320 с. (с.286- 294)

Румянцев А.П. «Зовнішньоекономічна діяльність», Київ, 2003р., 300 с.

Філіпенко А.С. «Світова економіка» – підручник, Київ, «Либідь», 2000р.

ДОДАТКИ

Мал. 1 Географічна структура зовнішньої торгівлі України

Росія

Китай

Білорусь

Туреччина

Італія

Німеччина

США

Туркменістан

Молдова

Ін. країни Е

К

С

П

О

Р

Т УКРАЇНА І

М

П

О

Р

Т Росія

Туркменістан

Німеччина

Білорусь

США

Казахстан

Італія

Ін. країни

Мал. 2 Аналіз експорту за 2004 рік (млн. дол. США)

Мал. 3 Аналіз імпорту за 2004 рік (млн. дол. США)

Таблиця 1

Зовнішня торгівля України товарами по регіонах світу 2004 року

Експорт Імпорт Баланс,

тис. дол.

тис. дол. у % до 2003р. тис. дол. у % до 2003р.

СНД 4675411,34 103,95 8832203,87 109,85 -4156792,53

Європа 5720887,23 122,24 4981651,14 115,54 739236,09

Азія 3970255,13 115,48 970853,21 116,70 2999401,92

Африка 876958,97 119,89 198496,06 145,53 678462,91

Америка 1011871,51 83,11 740873,54 127,43 270997,97

Австралія та

Океанія 7438,76 105,81 51009,66 93,19 -43570,90

Разом 16264734,34 111,61 15775092,66 113,03 489641,68

Таблиця 2

Товарна структура зовнішньої торгівлі у 2004 році (млн. дол. США)

Експорт Імпорт

всього Частка у заг. обсязі, % всього Частка у заг. обсязі,

%

Всього 32666,1 100,00 28996,8 100,00

Живі тварини та продукція тваринного походження 648,5 1,99 315,0 1,09

Продукти рослинного походження 1135,9 3,48 439,5 1,52

Жири та олії тваринного та рослинного походження 545,8 1,67 149,3 0,51

Готові харчові продукти 1140,7 3,49 1004,6 3,46

Мінеральні продукти 4324,3 13,24 10845,4 37,40

Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості 2781,9 8,52
2248,4 7,75

Полімерні матеріали, пластмаси та каучук 439,2 1,34 1406,6 4,85

Шкіряна і хутряна сировина та вироби з них 207,2 0,63 72,9 0,25

Деревина та вироби з деревини 516,5 1,58 156,3 0,54

Маса з деревини або з інших целюлозних матеріалів 392,8 1,20 785,2 2,71

Текстиль та вироби з текстилю 882,6 2,70 992,2 3,42

Взуття, головні убори, парасольки 121,8 0,37 43,5 0,15

Вироби з каменю, гіпсу, цементу, кераміки, скла 280,9 0,86 391,2 1,35

Недорогоцінні метали,вироби з них 13048,0 39,94 1752,9 6,05

Механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх
частини 3031,6 9,28 4740,7 16,35

Транспортні засоби та шляхове обладнання 2034,8 6,23 2494,4 8,60

Прилади оптичні, для фотографування, медико-хірургічні, музичні
інструменти 592,3 1,81 559,6 1,93

Різні промислові товари 170,9 0,52 241,9 0,83

Твори мистецтва 0,1 0,00 0,9 0,00

Товари, придбані в портах 9,3 0,03 140,1 0,48

Різне 360,9 1,10 216,3 0,75

2005р. (січень – листопад) 31140,6 — 3248,8 —

Таблиця 3

Структура експорту-імпорту послуг у 2004 році (млн. дол. США)

Експорт Імпорт

всього Частка у заг. обсязі, % всього Частка у заг. обсязі,

%

Всього 5307,9 100,00 2058,6 100,00

ТРАНСПОРТНІ ПОСЛУГИ: 4041,8 76,1 457,2 22,2

морського транспорту:

пасажирського

вантажного

інші 653,2

3,3

64,2

585,7 16,2

0,5

9,8

89,7 44,4

1,4

3,8

39,2 9,7

3,2

8,5

88,3

повітряного транспорту:

пасажирського

вантажного

інші 458,1

226,4

84,8

146,9 11,3

49,4

18,5

32,1 137,6

32,7

1,5

103,4 30,1

23,8

1,1

75,1

залізничного транспорту:

пасажирського

вантажного

інші 717,3

124,7

336,9

255,7 17,7

17,4

47,0

35,6 226,3

84,3

25,0

117,0 49,5

37,2

11,1

51,7

трубопровідного транспорту 1887,1 46,7 4,0 0,9

іншого транспорту:

пасажирського

вантажного

інші 326,1

15,1

185,0

126,0 8,1

4,7

56,7

38,6 44,9

3,0

21,7

20,2 9,8

6,8

48,3

44,9

Подорожі 162,3 3,1 100,4 4,9

Послуги зв’язку 125,3 2,4 106,1 5,1

Будівельні послуги 98,2 1,8 90,6 4,4

Страхові послуги 18,2 0,3 94,2 4,6

Фінансові послуги 23,9 0,4 125,3 6,1

Комп’ютерні послуги 21,1 0,4 74,7 3,6

Роялті та ліцензійні послуги 24,6 0,5 92,2 4,5

Інші ділові послуги 30,8 0,6 61,5 3,0

Різні ділові, професійні та технічні послуги 424,0 8,0 296,6 14,4

Послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку 10,3
0,2 40,1 1,9

Державні послуги, не віднесені до інших категорій 1,6 0,1 499,5 24,3

Послуги з ремонту 325,8 6,1 20,2 1,0

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020