Реферат
Особливості вживання та перекладу дієприкметників і дієприкметникових
зворотів у науковому тексті
ДІЄПРИКМЕТНИК
Дієприкметник – це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки
дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним
дією або тією дією, яка на нього спрямована:
«Прибулих друзів він притис до себе (М. Бажан): «Весь степ червонів
проти сонця, ніби вкритий червоним туманом» (І. Нечуй-Левицький).
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану.
Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений
(виконувати – виконуючий, написати – написаний), і керування, властиве
цьому дієслову (написати пером – написаний пером, пошити із шкіри –
пошитий із шкіри).
Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і
узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.
За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна
із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу
дієприкметники не мають).
АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий
батько, зів’яле листя, осиротілі діти. В теперішньому часі вони
виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з
дією дієслова-присудка:
«У темніючому небі яскраво сяяла вечірня зірка» (А.Шиян).
Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні
дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних
і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-)
для дієслів першої дієвідміни і -ач- (-яч-) для дієслів другої
дієвідміни і родових прикметникових закінчень:
правлять — правлячий, відпочивають – відпочиваючий, догоряють —
догоряючий, лежать – лежачий, ревуть — ревучий.
Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники
теперішнього часу не творяться.
Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового
предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка:
«Перегоріле вугілля тліло, та вже не давало того
світу» (Панас Мирний); «Це був величезний старий орел, злинялий од сонця
й негоди» (О. Довженко).
Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної
форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою
суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: одерев’яніти —
одерев’янілий, збідніти – збіднілий, дозріти — дозрілий.
Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній
мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються
описовою формою:
той, що переміг; той, що допоміг.
ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована
дія, закладена в самому дієприкметнику:
«На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля хатини прихилився
зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик» (О. Довженко).
Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів.
Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки
минулого часу. Творяться вони від основи неозначеної форми:
За допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на
-а(-я): писати – писаний, віяти — віяний, різати — різаний.
Якщо інфінітивна основа має тематичний суфікс -ува-(-юва-)
або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який
у наголошеній позиції початкове у змінює на о:
бетонувати — бетонований, адресувати — адресований, але:
переписувати — переписуваний, розмальовувати — розмальовуваний.
За допомогою суфікса -ен-(-єн-) від основи неозначеної
форми на -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса
основи -и- (-і-), та на приголосний: варити — варений, загоїти –
загоєний, веліти – велений, принести – принесений,
привезти – привезений. При творенні дієприкметників цього
типу відбуваються морфонологічні чергування:
д/дж: попередити – попереджений;
зд/ждж: заїздити — заїжджений;
г, з/ж: зберегти – збережений, виразити – виражений;
с/ш: заносити – заношений;
к, т/ч: спекти – спечений, закрутити – закручений;
ст/щ: вимастити – вимащений;
б, п, в, м, ф/бл, пл, вл, мл, фл: послабити – послаблений, покропити –
покроплений, забарвити – забарвлений, оформити – оформлений, розграфити
– розграфлений.
За допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що
закінчуються на и(і), а(я), у, ер: мити – митий, гріти – грітий, жати –
жатий, дути – дутий, дерти – дертий.
Від основи інфінітива, яка закінчується на о або має в своєму складі
суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен-(-єн-) і
-т-: колоти – колотий і колений, пороти — поротий і порений, загорнути –
загорнутий і загорнений.
Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка:
«Вихід на масштабне вирішення соціальних проблем, що нагромадилися у
суспільстві, пов’язаний з докорінними перетвореннями нашої економіки»;
«У цій програмі буде сформульована вся сутність умов, необхідних для
втілення в практику Закону про мови».
Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення:
«Переглядаємо колекції писанок, відтворених художницею і переконуємося,
що не знайти і двох сіл, писанки яких повторювалися б”.
Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в
науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення:
«До текстурних ознак осадових порід належать особливості будови
природи, набуті нею під впливом механічних причин» (В. Бондарчук).
Використовують їх для лаконічного й чіткого оформлення думки.
Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова.
Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок)
зумовлює їх більшу частотність. Вони співвідносяться з активними як 5 :
1.
ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
У ПРИКМЕТНИКИ ТА ІМЕННИКИ
Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а
також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають
постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від
прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пекучий біль, сіяне
борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається
ад’єктивацією дієприкметників.
Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо
дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати
іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника:
«Очі в Маланки стали налякані, круглі» (М. Коцюбинський); «Очі в усіх
видющі, вуха чуйні» (М. Коцюбинський).
Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У
дієприкметниках наголос здебільшого на корені, в прикметниках — на
суфіксі: печена картопля – печена картопля, варений – варений, учений
-учений.
Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники,
субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки
і виражають не ознаку предмета, а сам предмет: «Гріх не гріх, а
береженого й бог береже, Маковею»(О. Гончар)
ПРЕДИКАТИВНІ ФОРМИ
НА -но (-ено), -то
Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на
-но (-ено), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.
Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні
дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів
додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о:
прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито.
Як і дієслова, форми на -но (-ено), -то керують іменниками. Будучи
утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у
формі знахідного відмінка:
«Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки
привезено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М. Коцюбинський).
Предикативні дієприкметники на -но (-ено), -то — невідмінювані форми, в
реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано
доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції».
Російські дієприкметники перекладаються
дієприкметниками:
пожелтевший — пожовклий, покрашенный — пофарбований
прикметниками:
царящий— панівний, тормозящий— гальмівний
іменниками:
поступающий— вступник, работающий— працівник, нападаючий— нападник
підрядними означальними реченнями:
знающий – що знає, охватывающий – що охоплює, желающий— що бажає
дієприслівниками:
Во время обсуждения доклада все выступающие коллеги указали на важность
затронутого вопроса. – Під час обговорення доповіді усі колеги,
виступаючи, зазначили важливість порушеного питання.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
Бажаючий – що (котрий, який) бажає – охочий
Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в
екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Форма активного
дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати
способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі.
Як це зробити?
Можна вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають
узяти участь в екскурсії»;
можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши
відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий – він цілком
відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення
незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по-старому не чути
було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці
помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна
передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в
екскурсії слід записатися в місцевкомі».
Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває,
відпочиваючи
«У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не
буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів».
У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові
активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника.
Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник:
«У цьому будинку дуже кепсько організовано розваги відпочивальників: не
буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів». Від цього
фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним
реченням: «…розваги тих, що відпочивають».
Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно
буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто
втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба
зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське
речення:
«Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную
лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий
відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише
про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти,
отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що
(котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…», – або
дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…»,
Відстаючий – що (котрий, який) відстає – відсталий
«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!»
Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути
тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши
прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».
Захоплюючий – що (котрий, який) захоплюв, захопливий, звабливий,
привабливий, знадний, знaдлuвuй, принадний
«Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі»
Можна виправити кількома способами:
поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: «Особливо
захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі», – або
скористуватись одним із прикметників – захопливий, привабливий,
звабливий, знадливий, знадний, принадний: «Особливо знадними й
привабливими є подорожі…».
3наючий – що (котрий, який) знається, (розуміється тямить), тямущий
(тямучий), тямовuтuй, тямкий
«Тут треба знаючої людини» неправильний переклад з російської «3десь
нужен знающий человек».
Можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка,
котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись
близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба
тямущої (тямyчoї, тямовитої, тямкої) людини».
Пануючий чи панівний?
«У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією
різних сил, в основному – пануючими вітрами» «Панівним класом у
Київській Русі були феодали: князі і бояри»
Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий
суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій,
завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна
висота, панівні вітри тощо.
Подорожуючий – що (котрий, який) подорожує – подорожній
«В руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожуючих».
Цю фразу слід писати так: «У руках у нього була сіточка, неодмінна
супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують», – або скористувавшись
прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх
подорожніх».
Початкуючий – початківець
«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники»
неправильний переклад російського вислову «начинающий списатель»
(художник, композитор тощо)
В сучасній українській літературній мові вживається слово початківець:
початківець-письменник, початківець-художник, початківець-композитор і
т. ін.
«Опублікування першої книги початківця – свято не тільки для читача, для
літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника».
Працюючий – що (котрий, який) працює – трудящий, тpyдiвник, трудар,
трудовик, пpaцiвник
Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника
(«Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його
властивостями»), прикметника («Велика увага пpидiляється навчанню
працюючої молоді») та іменника («Літо – найкраща пора для відпочинку
працюючих»).
Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається
до використання. Цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи
загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому
верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна
висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який)
працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його
властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна
скористуватись прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка
край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати:
«Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово
трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо – найкраща пора для
відпочинку трудящих».
Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму
працюючий:
трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник».
-М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним…» – П. Грабовський;
«Налагоджуємо культурний зв’язок свідомості мільйонів трудівників». – В.
Еллан);
трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі
і раді вільних полів трударі». – П. Воронько),
трудяка («… я сів у тритонку до шофера Н. …Це був справжній
трудяка». – 0. Довженко);
працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій
екскурсії».
Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну
кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні
процесу». – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають
іменник робітник: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є
кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника
тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще
іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким
за значенням до українського працівник – «трудівник розумової праці».
Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або –
співробітників ) цього науково-дослідного інституту…».
Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник
(потопальник), потопельник
«Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих».
У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це
слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван
хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний
дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати,
зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним
реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав…)», – або послугуючись
дієприслівником: «Утопаючи, Іван…».
Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна,
звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає
(котрий, який утопає), хапається…», – або й дієприслівником:
«Утопаючи, хапається…», – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут
слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у
такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати –
утопальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за
соломинку».
Усе це можна сказати й словом потопаючий: «Щури перші тікають із
корабля, що (котрий, який) потопає», – замість «із потопаючого корабля»;
«Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», –
замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити
іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є
іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у
нашій класичній літературі: «…закинуте, глухе містечко лежало, як
потопельник, у чорному баговинні» (0. Слісаренко); «Худа печаль і довга
туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).
Хвилюючий – що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний
(збудливий), животрепетний
У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі
активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох
слова нині втратили свою первинну силу», – де треба правильно
висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…»
Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено
його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно
показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя
частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут
сприймається серцем будівника».
Також слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В
оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». Переклад із М.
Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». –
В. Козаченко), збудний (збудливий) («3будний запах гарячого кулешу
приємно лоскотав у ніздрях». – Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава
животрепетна новина». – Словник за редакцією А. Кримського).
Отже, ці фрази краще будуть звучати так: «Художник показав у своїй
картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки –
це бентежна розповідь про подвиг»; «3ворушлива краса тут сприймається
серцем будівника»
Література:
Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991
Шевченко А.Ю., Різун В.В., Сучасна українська мова.
Українське ділове мовлення. Орфографія та граматика у схемах і таблицях.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
