Реферат на тему:
Засоби логічної виразності читання
ПЛАН
1. Засоби логічної виразності мови (наголоси, паузи, інтонація).
2. Види пауз, їх характер і залежність від змісту і форми твору.
3. Логічний наголос. Закономірності виділення логічно наголошених
слів. Логічна мелодія, логічна перспектива.
4. Принципи системи К.Станіславського.
У процесі навчання учнів виразного читання необхідно постійно пам’ятати
і наголошувати на цьому учням, що, читаючи, слід відтворювати не просто
слова тексту, а його думки, логічний зміст. Для цього необхідно
оволодіти засобами логіко-емоційної виразності читання.
Засоби логічної виразності читання – це сукупність компонентів, без
осмислення і врахування яких неможливо передати логічного та емоційного
(внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.
Компоненти виразності читання:
1. Паузи, їх функціональні різновиди і тривалість.
2. Логічні наголоси (тактові і головні).
3. Мелодика та її основні ходи.
4. Темп.
5. Пози, міміка, жести.
Будь-яка думка, власна чи чужа, може бути виражена і сприйнята
правильно, коли мовець правильно використає всі компоненти мови
(фонетичні, лексичні) та інтонація (Інтонація – це і є органічна єдність
пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й
голосового тембру.
Дійсно, як би досконало не було складено, написано виступ, бесіда,
оповідання, яке якщо вони не будуть передані з відповідною інтонацією,
то старання виявляться марними, даремними.
Інтонація само собою не існує, а взаємодіє з логіко-емоційним змістом і
лексико-граматичною будовою речення.
1.Перший компонент логічної виразності – пауза.
Пауза (лат.рауsa) – зупинка між мовними тактами, окремими словами і
складами слів. Відповідно до змісту, почуттів і мети висловлювання,
обставин, місця і часу, в яких здійснюється це висловлення прийнято
поділяти паузи на:
а) синтаксичні;
б) логічні;
в) психологічні;
г) ритмічні (віршові);
д) фізіологічні.
Синтаксична – пауза, викликана синтаксичною структурою речення, передана
за допомогою пунктуації, залежить від характеру розділового знаку.
. ! ? завжди відповідають паузам, оскільки означають межу між
висловлюваннями.
; – : теж обов’язкова пауза.
З , бувають різні випадки, вона потребує уваги. Бувають випадки, коли за
вимогами пунктуації кома потрібна, а пауза – ні (Кома при звертанні в
середині та в кінці речення) – це традиція вимови) вставні слова,
короткі порівняльні звороти, повторювальні слова.
Отже, синтаксичний аспект виразності – неповний, немочний, недостатній.
Логічна пауза це зупинка, яка зумовлена конкретним змістом.
Важливу роль відіграють і паузи логічні ( у власній мові і при читанні
напам’ять твору) вони виражають особисте ставлення мовця до
висловлюваного.
(Добре, / зачини двері – Добре зачини двері.).
Два випадки обов’язкової паузи:
1) Між поширеними групами підмета і присудка
Реве та стогне / Дніпр широкий.
2) Перед сполучниками і (й), та.
Ось налетить вітер / і почне безжально зривати осінню красу зажуреного
клена.
3.Психологічна пауза – зупинка на початку, в середині або в кінці фрази,
яка виправдовується психологічно і зосереджує, затримує увагу слухачів
на важливих моментах змісту тексту і викликає певний настрій –
переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.
Вони можуть збігатися з паузами логічними, ритмічними, але в таких
випадках вони тільки продовжують їх тривалість (мінімум //).
Логічна пауза служить розумові, психологічна почуттю (К.Станіславський).
Завдання психологічної паузи як засобу впливу на слухача зводяться,
по-перше, до того, щоб зосередити увагу слухачів на важливості змісту
слів, що йтимуть після неї, викликати певні переживання, і, по-друге
зосередити увагу слухачів на важливості змісту вже сказаних слів і дати
можливості слухачам їх сприйняти, пережити.
Розрізняють різновиди психологічної паузи:
1.Пауза настороженості. Вона супроводжується, стимулюється вигуками:
„Ах!”, „Тсс!”, „Стій!” …, які передають подив, зачудування, вагання,
страх. ( Тсс! Хтось крадеться до нас).
2.Пауза емоційного підсилення. Робиться між повторюваними словами і
служить своєрідним перемикачем на посилення емоційного заряду цих слів.
Наприклад: Їде, // їде! – хором підхопила малеча (радість). Геть. Ш
Згинь – простогнала Уляна (гнів).
3.Пауза пригадування. Показником паузи є … Слова після паузи
характеризують згадане.( І куди ж вона поділася? … Здається я віддав
її Володі).
Розрізняють ще паузи замовчування, емоційного порівнення, жалю,
роздумів, залякування, спонукання, напруження.
Отже, психологічні паузи
а) є засобом передачі психологічного змісту тексту і власного мовлення;
б) концентрують увагу читця в процесі підготовки і при читанні тексту, а
також увагу слухачів;
в) спонукають до осмислення внутрішнього змісту тексту з позицій автора.
4.Віршова (ритмічна) пауза – зупинка в кінці віршового рядка лише при
переносі з нього думки в наступний рядок (нема розділового знаку). В
інших випадках збігається із синтаксичною, логічною. Вона передає
ритмічно організовану мову вірша. (Вірші Т.Шевченка).
5.Фізіологічна пауза – зупинка, зумовлена не переживанням, а фізичним
станом персонажа (втома, задишка, природне заїкання), що
характеризується переривчастістю мови. На письмі ці паузи передаються
дефісом, трикрапкою.
Проте пам’ятаєм, що фізіологічна пауза передає фізичний стан персонажа у
певній ситуації, але не повинна характеризувати фізичний стан самого
читця.
Тривалість пауз. Для правильного вираження певної думки має значення не
тільки наявність пауз, їх характер, а й тривалість.
Тривалість логічної, ритмічної, психологічної, фізіологічної пауз
диктується їх змістом, почуттям, обставинами.
Синтаксична пауза має певний грунт – розділовий знак.
Проте враховуються конкретні ситуації за тривалістю:
а) короткі / 1 сек.;
б) середні / 2 сек.;
в) довгі / 3 сек.
2.Логічні наголоси. Паузи членують наше мовлення на мовні такти. Логічні
наголоси висувають на 1 план найважливіші слова.
Логічний наголос – такий наголос, яким виділяються слова, що несуть
найбільше смислове навантаження фрази. ( У мовному такті – 1 логічний
наголос). Від місця логічного наголосу змінюється зміст речення.
Наприклад, питального. Ми підемо у музей сьогодні?
Олійник виділяє тактовий і головний логічні наголоси.
Закони логічного наголошування:
1.Правило про нове поняття. Логічний наголос падає на слово, що називає
явище, особу, які вперше зустрічаються у тексті.
2.Правило протиставлення. Наголошуються слова, що протиставляються.
Перше – вимовляється з підвищенням тону, друге – із зниженням. ( Сонце
світить, та не гріє).
3.Правило порівняння. Наголос падає на той предмет, з яким порівнюється
те, про що йде мова.
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє серденько гостре – як бритва.
4.Правило переліку – логічним наголосом виділяються усі слова, що
перелічуються.
3.Темп мовлення.
Важливим засобом логічної виразності є зміна темпу.
Темп (tempus – час) – ми розуміємо як швидкість, певний рух. У мовленні
– це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених за секунду
складів.
Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи
пришвидшення вимови.
Темп обумовлюється жанром твору, його змістом.
Наприклад, епічні твори, зокрема народні думи читаються у повільному
темпі. Драматичні поеми з їх напруженістю дії читаються швидше.
Конкретних правил вибору темпу немає, все залежить від характеру фраз,
тексту.
Існують тільки певні загальні рекомендації:
а) швидше читаються висловлювання, що передають радість, схвилювання,
напруженість, швидку зміну подій.
„Ранок у лісі”. Початок – темп повільний, дуга частина – прискорений.
б) Вставні слова, речення.
Там батько, плачучи з дітьми
(а ми малі були і голі)
Не витерпів лихої долі –
Умер на панщині.
Повільніше читається, усе, що пов’язане із смутком, журбою, журливістю,
з повільною зміною подій у часі. (Минають дні …).
Позначення на письмі.
На полях сторінки напроти рядків, записуємо: „швидше”, „повільніше”,
„помірковано”. Самі фрази, що підлягають зміні темпу, виділяють значками
? початок фрази, кінець фрази ?. Якщо зміни темпу стосуються тільки
окремих слів, то використовуються підрядкові знаки: сповільнення,
прискорення.
Принципи системи К.Станіславського.
Теоретичною основою курсу виразного читання є класична система
К.Станіславського. Існують різні погляди щодо застосування творчої
спадщини Станіславського в теорії та практиці виразного читання. Варто
зазначити, що у самого режисера термін система стосовно його теорій
викликав заперечення. „Ніякої „моєї” системи і „твоєї” системи не існує.
Є одна система – органічна творча природа. Іншої системи немає”.
(Історія опанування спадщини видатного режисера).
Ставлення до спадщини видатного режисера було діаметрально протилежним.
Її то абсолютно заперечували, то, навпаки, вважали основою виконавської
майстерності.
Терміни Станіславського: словесна дія, підтекст, наскрізна дія, творче
завдання, надзавдання.
Принципи системи Станіславського.
1.Принцип щирості переживань. Читець(учень) має щиро і безпосередньо
відтворювати почуття, переживання автора, героя.
Для цього учень повинен проникнутися цими почуттями. Для цього вчитель
має створити таку атмосферу, яка б дала змогу учням відчути автора.
Тобто учитель має:
а) сам добре виконати текст;
б) переконливо і цікаво розповісти про поета і обставини написання
твору;
в) викликати учнів на жвавий аналіз, – обмін думками з приводу
прочитаного. Все це має розбудити дитячу уяву, яка і породить відповідні
почуття.
2.Використання творчої уяви дітей, так званих манків, за допомогою яких
можна викликати („виманити”) почуття, „що ховається в тайниках душі”.
3.Вміння володіти собою. Часто публіка (клас) викликає переляк, конфуз,
соромливість. Необхідно створити на заняттях атмосферу невимушеності,
доброзичливості, дружби, щирості.
4.Відкидання шаблонів, заперечення рецептури, яка б забезпечила успіх.
Натхнення не можна сфабрикувати. „Система” цього не робить, вона лише
готує для нього сприятливий ґрунт.
5.Заперечення фальшивості, кривляння.
„Словесна дія”. Дія, активність є головним у творі і в мистецтві актора.
Звертаючись до колег і учнів він вимагав перетворювати слова в дію
„Словесна дія” є невід’ємним компонентом професійної діяльності вчителя.
„Підтекст” – це основа пошуків правильної інтонації згідно до задумів
автора.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К., 1990.
2. Капська А.Й. Виразне читання на уроках літератури. – К.,1980. –
С.22-35.
3. Олійник Г.А. Виразне читання. – К., 1995.
4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.
5. Симонов В.П. Метод Станиславского. – М., 1962.
6. Станіславський К.С. Робота актора над собою. – К.,1953.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
