Реферат на тему:
Компоненти техніки спілкування
ПЛАН
1. Комунікативні вміння і їх структура.
2. Предкомунікативне орієнтування в партнері і ситуації спілкування.
3. Управління процесами контакту.
4. Мовні і немовні форми контакту.
І. Останнім часом все частіше говорять про одну тенденцію, пов’язану зі
спілкуванням: некомунікабельності, недостатньої комунікативності людей .
На думку зарубіжних вчених, криза у відносинах , зростаюча трудність
розуміння людини людиною – це хвороба нашого віку, віку високої напруги
і інтенсивних людських контактів. Зворотною стороною цих процесів, їх
наслідком є втрата глибини у відносинах людини з людиною. Називаються і
фактори інтенсифікації спілкування – це ріст числа населення земної
кулі, бурхливий розвиток засобів масової комунікації, ускладнення
людської діяльності. Людина змушена діяти в умовах частої зміни ситуації
спілкування, вступати кожен день в контакти зі все зростаючою кількістю
людей на роботі, в транспорті, в магазинах і т.д.; в короткі строки
осмислювати величезний потік інформації про людей. Природно, що спроба
зробити неформальним всяке спілкування в умовах мільйонного міста,
прагнення зберігати у всіх випадках всю повноту природної емоційної
реакції невідворотно привели б до психічної перенапруги, зривам. Якщо
цього не відбувається , то перш за все тому, що людина захищає себе від
психічного перевантаження, регулює кількість і інтенсивність контактів,
стає більш стриманою в прояві почуттів, свого емоційного стану. У
зв’язку з цим спілкування набуває все більше риси формалізованості,
нетривалості, фрагментарності. Парадокс в тому, що людина відчуває
потребу в неформальному спілкуванні. Особливо гостро переживається це
почуття в підлітковому і юнацькому віці. Прагнення підлітка до
усвідомлення своєї індивідуальності, до самовираження вимагає як зеркала
іншого Я, так і прояву співучасті. Саме тут особливо велика роль
педагога: чуйного, уважного, здатного на глибокий емоційний відгук.
Як уже відмічалось, комунікативні здібності педагога включають,
по-перше, навички і вміння педагогічного спілкування, і по-друге, вміння
управляти відносинами в колективі учнів. Тому, що як свідчать дані
досліджень, якщо людина до 17 років не набула певного досвіду емоційного
спілкування, то потім заповнити цей пропуск дуже важко.
У вітчизняній психології здійснюються спроби підготувати
школярів-старшокласників до спілкування. Відомий педагог А.В.Мудрик
вважає, що вирішення цього завдання повинно йти двома шляхами. По-перше
необхідно активно залучати всіх учнів в різноманітні форми колективної
діяльності. По-друге, організувати навчання спілкуванню тих школярів,
які відчувають в цьому необхідність. Навчання повинно включати
теоретичні знання і соціальну організацію практичного спілкування.
Цілеспрямоване формування навичок і вмінь спілкування сприяє тому, що
людина набуває необхідний досвід не методом „проб і помилок”, що часто
викликає негативні явища в психічному складі особистості, а під
керівництвом педагогів.
Спілкування педагогів з учнями, як і будь-який інший вид, з
характерності т. зв. Складається з трьох основних компонентів:
1.Передкомунікативне орієнтування в ситуації спілкування, тобто в
часових і просторових його умовах, а також у
співбесіднику(співбесідниках).
2.Процеси контакту, які обслуговують спілкування: входження в нього,
розвиток спілкування, передача ініціативи партнеру, вихід із нього.
3. Власне процес спілкування, який об’єднує в собі компоненти техніки,
так і особистісні фактори (цілі, зміст, індивідуальний стиль
спілкування), які визначаються спрямованістю особистості, її ціннісними
орієнтаціями. Відповідно до цих компонентів процесу спілкування можна
виділити основні комунікативні вміння: бачити і розуміти. Особистість і
стан партнерів, їх взаємовідносини і ставлення ініціатора спілкування,
вступати в контакт , управляти ініціативою контакту, використовувати
весь комплекс засобів організації контакту на всіх його деталях; і
вміння, які визначаються своєрідністю особистості учасників спілкування.
Основні фактори , які впливають на рівень комунікативних вмінь – стиль
спілкування, установка, стереотипи і т.д.
Передкомунікативне орієнтування в партнері і ситуації спілкування.
Вміння передкомунікативного орієнтування являє собою здатність за якими
– небудь зовнішніми проявами: мови, міміки, пантоміміки, просторовими і
часовими характеристиками. Спілкування – правильно судити про
особистість, а також про взаємовідносини між учнями, їх ставлення до
вчителя. Ці вміння можна розділити на 2 групи:
1. вміння, читати по обличчю”, по міміці, жестикуляції, мові, позі і
т.д.;
2. вміння переходити від сприймання зовнішніх проявів до
внутрішнього моделювання особистості учня.
Вміння першої групи є базою, фундаментом для переходу до такого
моделювання, яке може здійснюватися більш чи менш успішно. А.Н.Бодалев
приводить опис педагога, який вважав, розумні ті „ хто все робить
послідовно і акуратно! Очевидно, що цей вчитель, правильно відмічаючи
зовнішні ознаки поведінки учнів, не в змозі адекватно судити про
властивості їх особистості, інтерпретувати мотиви їх вчинків.
Розглянемо більш детально процес сприймання психічного стану іншої
людини. Чи можна достатньо повно зрозуміти емоційний стан іншої людини?
Існує „мова почуттів”, розуміння якого преважній більшості людей. Вираз
почуттів , які проявляються в тій чи іншій формі, називається експресією
почуттів. Мова експресії достатньо різноманітна. Перш за все – це слово.
При допомозі багатої палітри слів ми можемо передати і зрозуміти
будь-які відмітки переживань. Тут важливо не лише значення слова, але і
те, як воно сказане: характер інтонації, ритм мови, тембр голосу і т.д.,
за якими можна судити, яким суб’єктивним смислом наповнене воно для
людини, чому сказане, які думки і переживання його викликали.
Виразним засобом передачі почуттів є також міміка – зміна виразу
обличчя. Прості емоційні стани, такі як страх, радість, гнів,
здивування, відраза і т.д., розрізняють по міміці майже всі люди,
незалежно від статі, професії, національності, віку. Однак, дослідження
психологів показали, що ті, хто зв’язаний з людьми за характером своєї
професійної діяльності, здатні вловлювати більш тонкі нюанси мімічних
рухів. Наприклад, за даними психолога С.Р.Янкелевича, у творах
Л.Н.Толстого згадується про відтінки виразу очей і 97 відтінків усмішки,
які відображають той чи інший.
Психічний стан людини.
Багато може сказати з погляду досвідченого спостерігача і такі зовнішні
прояви емоцій, як вегетативні реакції: почервоніле від хвилювання чи
побіліле від переляку обличчя, часте чи переривисте дихання і т.д. Поза,
жест, хода, багато в дечому доповнюють уявлення про людину.
Адекватне сприймання психічного стану і особливостей особистості інших
людей ускладнюється тим, що мова емоцій є „м’якою”, тобто один і той же
стан може виражатися достатньо широким спектром виразних рухів, і,
навпаки, однакові зовнішні прояви можуть відповідати різним
переживанням. Додаткові труднощі виникають у педагога в зв’язку з тим,
що експресія молодших школярів неадекватна виразним реакціям дорослих. В
шкільні роки якраз проходить становлення виразної мови емоцій. І це
необхідно враховувати педагогу, так як вміння правильно розуміти
душевний стан, емоційний світ школяра, важлива умова для подальшого
моделювання його особистості.
Результати багато численних досліджень
1)показують, що педагоги, які працюють в одному колективі, сильно
розходяться в оцінці особистості одного і того ж школяра, розуміють його
односторонньо і часто неправильно. Дані іншого дослідження
2)не менш цікаві: жінки-педагоги більш спостережливі, більш точно
розуміють школярів, ніж мужчини. Однак, це відомо давно і відноситься не
тільки до педагогів. Вчителі-гуманітарії перевершують в цьому відношенні
викладачів точних наук. Особливо цікаво те, що молоді вчителі судять про
відносини учнів дещо точніше, ніж досвідчені. Це, мабуть, можна пояснити
тим, що вчителі з великим педагогічним стажем, які давно працюють в
школі, сприймають учнів через призму нерухомих стереотипів, які
склалися. Разом з тим, це говорить про те, що не всі педагоги володіють
сформованими вміннями адекватно сприймати особистість учня. Тому,
характеризуючи учнів, вони відмічають лише окремі сторони, такі як
уважність, пам’ять, дисциплінованість, ставлення до навчання. Велика
увага звертається на індивідуальні ознаки їх зовнішнього вигляду, на
особливості поведінки, голосу, одягу, міміки на загальну нерухомість. І
дуже мало уваги звертають на такі сторони, які відображають особливості
особистості, її духовний світ.
Розуміння іншої людини буде неповним, якщо воно обмежене лише
розсудливим, раціональним знанням навіть самих тонких рухів її душі.
Істинно людське взаєморозуміння, яке сприяє встановленню теплих,
доброзичливих відносин, неможливе без так званої емпатії, здатності
співпереживати, співчувати співбесіднику, хвилюватися його проблемами,
розділяти його радості і невдачі. Здатність до співчуття можна
удосконалювати. Успішність цього процесу багато де в чому буде залежати
від прагнення людини поставити себе на місце співбесідника, який
базується на інтересі щодо нього, на бажанні зрозуміти його внутрішній
світ.
Крім моделювання особистості співбесідника, передкомунікативне
орієнтування включає в себе також вміння враховувати просторовий фактор.
Взаємне розміщення, відстань між співбесідниками може служити
інформацією для розуміння існуючих між ними відносин. Дослідження
американських вчених свідчать про те, що дистанція між партнерами в
спілкуванні не випадкова і визначається цілим рядом умов. Так, в
залежності від змісту і цілей спілкування виділяються такі дистанції між
партнерами: публічна – більше 400 см.(на такій дистанції проходить
спілкування лектора з аудиторією); соціальна – 120-400см.(використання
при спілкуванні з чужими людьми , а також при офіційному спілкуванні );
персональна – 45-120 см.(характерна для спілкування знайомих людей);
інтимна – менше 45 см.
Вибір дистанції може визначатися характером взаємовідносин між
партнерами. Особливо це властиве жінкам. При взаємній симпатії вони
віддають перевагу бесідувати на більш близькій відстані, при неприязних
відносинах – на більш віддаленому; для мужчин така залежність менш
виражена. Відстань, на якій проходить спілкування, піддається впливу
таких факторів, як різниця у віці(люди одного віку, особливо жінки,
вибирають більш близьку дистанцію спілкування), національні і культурні
традиції (з півдня – в цілому розміщаються ближче, ніж з півночі),
враження, яке людина хоче справити на партнера(чим краще він хоче
виглядати, тим меншу дистанцію він вибирає); деякі властивості
особистості(люди комунікативні вибирають більш коротку дистанцію, ніж
некомунікабельні) і т.д.
Здійснюючи предкомунікативне орієнтування, людина інтуїтивно враховує
всі перераховані фактори. Однак, знання закономірностей просторового
розміщення людей при спілкуванні зробить більш ефективним як сприймання,
так і управління контактом.
Управління процесами контакту. Мовні і немовні форми контакту.
В процесі контакту можна вичленити такі основні етапи: входження в
контакт, розвиток, вихід з нього, завершення. В повсякденній діяльності
педагог зустрічається з необхідністю вміти управляти цими процесами.
Уявіть таку ситуацію. Учні збуджені, розмовляють, кожен зайнятий своєю
справою. Що можна зробити, щоб відразу зосередити на собі увагу всього
класу, заставити дітей з цікавістю слухати, ваше повідомлення, яке само
по собі може бути незначним? Педагогу молодому це вдається не відразу.
Досвідчені ж учителі часто мають арсенал засобів, які дозволяють їм
управляти увагою школярів, настроювати їх на „потрібну хвилю”. Або ж
інший приклад: вправу, яку рекомендує А.П.Леонтьєв для оволодіння
вміннями педагогічного спілкування. Він пропонує в бесіді з різними
людьми звертати спеціальну увагу на те, хто „підстроюється”, виступає в
якості відомого і пробувати свідомо управляти цією ініціативою. Людина,
яка достатньо володіє цим вмінням, здатна у відповідності зі своїми
цілями і завданнями втримати лідерство у спілкуванні з самим активними
партнерами і заставити стати лідером самого.
Ось як, наприклад підійшов до позицій контакту американський
психотерапевт Е.Берн. З його точки зору, в кожній людині існує 3 „Я”:
Дитина (залежна, безвідповідальна істота, яка підкоряється); батько
(навпаки, незалежна, не підкоряється, бере на себе відповідальність );
дорослий(який сміє рахуватись із ситуацією, розуміти інтереси інших і
розподіляти відповідальність між собою і ними). ”Я” у вигляді Дитини у
людини, зрозуміло, виникає і розробляється в дитинстві, в цьому ж віці,
за рахунок наслідувань старшим і бажання бути на їх місцях , формується
батьківське „Я” в формі Дорослого, то воно складується довго , іноді
десятиріччями, за рахунок життєвого досвіду суб’єкта і накопичення у
нього того, що надається життєвою мудрістю.
І ось, виступаючи в позиції Дитини, людина виглядає підлеглим і
невпевненим в собі(„прибудова знизу”, по Єршову), в позиції Батька
самовпевненим – агресивним („зверху”), в позиції Дорослого – коректним і
стриманим („поруч”). Тоді різниця в характерах, про те, що тільки що
говорилося можна описати так, кому в якій позиції більш властиво
виступати – в дитячій, батьківській, чи дорослій.
Вміння контакту – це здатність „розговорити” навіть самого
некомунікабельного співбесідника, знайти тему, яка цікавить його,
визначити коло інтересів; як можна довше підтримувати бесіду.
Важливим є й такий фактор, як вміння вийти із контакту, закінчити
спілкування так, щоб і у вас, і у оточуючих не залишилося відчуття
незадоволеності через невміло перервану чи затягнуту розмову.
Що ж є умовою оптимального управління педагогом процесами контакту? Перш
за все необхідне вміння управляти своїм психічним станом.
Висока емоційна напруга, почуття невпевненості дуже утруднюють
спілкування і добре знайомі педагогам – початківцям та студентам –
практикантам. Звичайно, оволодіння навичками управління своїм станом –
процес складний і довготривалий. Древні говорили „Той, хто володіє собою
– сильніший завойовника міста”. Дійовим способом формування
самоуправління своїм станом може служити заняття аутогенним тренуванням.
Однак, самоуправління своїм психічним станом не виключає необхідності
спеціальної роботи над удосконаленням різноманітних умінь, які пов’язані
з процесами контакту, хоча і значно полегшує цю роботу. Існує цілий
комплекс засобів, якими ми користуємося з більшим чи меншим успіхом.
Основним засобом людського спілкування є мова. Вже відзначалося, що вона
служить важливим джерелом інформації про людину, про його стани і
властивості особистості, крім того, кожен, і педагог зокрема, повинен
вміти використовувати мову як засіб впливу на людей , як засіб
управління контактом. Ціла наука – психолінгвістика – займається
вихованням впливу тих чи інших мовних засобів в процесах спілкування.
Наприклад, експеримент Сімеонової. Вона запропонувала викладачам
іноземної мови замінити ряд своїх мовних конструкцій, іншими: зменшити
число прямих вимог, виправлень помилок учнів, негативних оцінок,
збільшити число повторів і т.д. Результати такі: покращились відносини
між вчителем і учнями, підвищилась активність учнів і задоволення
педагогів своєю роботою.
Педагог також повинен уміло використовувати експресивні можливості мови,
в тому числі інтонацію. Відомі слова А.С.Макаренка „ Я став справжнім
майстром лише тоді, коли навчився говорити „іди сюди” з- 15-20
відтінками , коли навчився давати 20 ньюансів в постановці обличчя,
фігури, голосу”. Зрозуміло, що із такої різноманітності нюансів педагог
може вибрати ту єдину, необхідну в конкретній ситуації для
кожного(характерного учня інтонацію.
Про вплив таких виразних засобів як погляд, міміка на взаємовідносини
педагога з учнями вже говорилося в зв’язку з явищем установки. Як часто
педагог дивиться на різних учнів, усміхається їм, мімічно виражає
інтереси або байдужість до відповіді і т. д. , визначається в великій
мірі позитивним чи негативним ставленням вчителя. Педагогу, який бажає
свідомо управляти своїм спілкуванням, необхідно врахувати, який вплив
має на учнів його погляд і вираз обличчя.
Необхідно зупинитись і на такому факторові як взаємне розміщення
партнерів в просторі. Крім передкомунікативного орієнтування значення
закономірностей просторового розміщення людей при спілкуванні може мати
і управління контактом, розвитку його в потрібному руслі, встановлення
необхідної міри формальності – неформальності відносин. Дані свідчать,
те чи інше розміщення людей, наприклад, за столом, може сприяти певному
характеру взаємодії: розміщення поруч більше відповідає спільній роботі,
співробітництву; по діагоналі через кут столу – невимушеності в бесіді;
позиція обличчям до обличчя через стіл може посилювати напруженість,
контроль партнерів один за одним. Зменшуючи чи збільшуючи дистанцію,
можна робити спілкування відповідно неформальним, наповненим
особистісним смислом або більш формалізованим.
Де сторінки?
Діалогічному спілкуванню учитель-учень перешкоджають багато факторів
1.Домінуючим фактором на діяльність вчителя на уроці є предметним зміст
уроку, завдання і мета навчання. Організаційна сторона навчальної
взаємодії , спілкування вчителя з учнями, учнів один з одним в ході
пізнавальної діяльності зостаються для вчителя в кращому випадку на
задньому плані або взагалі не стають основним його уваги, аналізу і
діяльності.
2.Вчителем слабо усвідомлюються характерні компоненти і умови взаємодії
з учнями, як особистісні позиції його і учнів в різних формах і видах
спілкування, психологічно доцільне співвідношення в його мові і в мові
учнів змістовно логічних, проблемних, емоційно-образних та інших
компонентів.
3.Особливістю педагогічного спілкування, яка вже склалася і закріпилася,
є монологічність мови вчителя, її переважання на уроці, мала частка мови
учнів, авторитарність позиції учителя у взаємодії з учнями, що
закономірно пригнічує зустрічну активність учнів, їх ініціативу, творчі
особистісні прояви, закріплення в учнях позицію виконавця.
4.Навіть вчитель, який творчо працює, нерідко не має простих і надійних
прийомів аналізу своєї взаємодії з учнями і учнями один з одним і , як
наслідок, у нього відсутні оперативні дані для організації і корекції
цієї взаємодії і перетворення її в змістовне співробітництво.
Більш того, певній частині вчительства таке співробітництво з учнями
просто не потрібне. Ці вчителі відчувають себе звичними в сформованих
стереотипах відносин з учнями, в стереотипах авторитарності вчителя і
виконавчій ролі учня, в стереотипах керівництва і підлеглості.
Можна помітити деякі характерні умови подолання вказаних труднощів і
реалізації діалогічної взаємодії на уроці.
1.Діалогічну взаємодію вчитель може здійснювати лише за активної участі
позиції учня. Це положення принципове тому, що якщо управління
педагогічним процесом здійснюються в умовах авторитарності і
директивності, в умовах керівництва і підлеглості, якщо не забезпечена
рівноправність позицій партнерів, то спілкування як таке відсутнє і
повноцінний виховний результат не може бути досягнутий.
2. Дуже важливо, щоб учитель активно і диференційовано застосував
широкий спектр прямих і непрямих впливів на учнів. Впливи можуть бути як
мовні так і емоційно-виразні форма звертання до учня, його тон,
інтонація виділення цінності відповіді учня, співпереживання при
відповіді, зацікавленість в його успіху, підбадьорювання, рівна і
постійна доброзичливість, погляд, усмішка, жест і т.д. При цьому важливі
такі моменти :а) вчитель може використовувати як прямі так і непрямі
впливи лише в заохочувально – стимульній діяльності.
Таке ставлення обов’язково повинно: б)розповсюджуватись на всіх учнів;
в) це ставлення повинно базуватися перш за все на дійсній любові до
дітей, глибокому і природному інтересі до їх розвитку, удосконаленню і
успіхів.
3.Для організації спілкування з учнями і перетворення цього спілкування
в діалогічну взаємодію вчителю потрібно сформувати у собі рефлективну
техніку – вміння аналізувати їх навчальний і виховний потенціал. Досвід
творчих вчителів, вчителів – новаторів, психологічні розробки феноменів
педагогічного спілкування – ось основний шлях до аналізу власної
комунікативної техніки, до вироблення прийомів її аналізу і
удосконалення.
4.З метою реалізації перерахованих вище характерних умов діалогічної
взаємодії в діяльності вчителя принципіально важливо застосовувати в
навчанні групові форми навчальної роботи на уроці. Дослідження ряду
психологів показують, що саме різні форми групової (колективно
розподіленої, спільної)навчальної роботи дозволяють створювати
стимулювати і закріплювати в педагогічному процесі характеристики
діалогічної взаємодії.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Петровская Л. А. Теоретические и методические проблемы
социально-психологического тренинга. – МГУ, 1988. – с. 97 – 129, с. 138
– 153.
2. Петровская Л. А. Компетентность в общении.
Социально-психологический тренинг. – МГУ, 1989. – с. 45 – 52.
3. Активная психологическая подготовка педагога к общению с учащимся
// Методические рекомендации, ч. 1. – К., 1988.
4. Добрович А. В. Воспитателю о психологии и психогигиене в общении.
– М., 1987. – с. 178 – 194.
5. Яценко Г. С. Активная социально-психологическая подготовка
учителя к общению с учащимися. – К., 1993.
6. Методы активного социально-психологического обучения // Метод.
реком. ч. 2., К., 1991.
7. Основы конструктивного общения // Хрестоматия, Новосибирск. – М.,
1997
8. Мастеров В. М. Психология саморазвития: психотехника риска и
правила безопасности.
9. Кушнірук Т. Д. Подолання конфліктності серед педагогів
(соціально-психологічний аспект) // Практична психологія та соціальна
робота, №№ 6 – 7, 1998, с. 54 – 57.
10. HYPERLINK “http://www.mibif.ru/proftest/psiho/10/index.html”
http://www.mibif.ru/proftest/psiho/10/index.htm
HYPERLINK “http://www.mtu-net.ru/psi/st/088000.html”
http://www.mtu-net.ru
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
