.

Тероризм – історія і сучасність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
399 3328
Скачать документ

Реферат на тему:

Тероризм – історія і сучасність.

Поняття терору та теракту;

Проблема формулювання понять «терор» і «тероризм» досі залишається
невирішеною. Фахівці з цього питання не мають єдиної думки з приводу їх
дефініцій. Деякі фахівці вважають, що терор і тероризм не є поняттями,
що пов’язані з чітко визначеними і ясно ідентифікованими подіями. Саме
це зумовило той факт, що між поняттями «терор» і «тероризм» не проводять
смислового розмежування.

Що до самого слова «терор», то воно запозичене з латині, де terror
означає «страх», «жах». Відповідно, такий самий сенс мають похідні від
нього англійське слово terror і французьке teurreur. У своєму сучасному
значенні слово «терор» з’явилося наприкінці ХVIII ст. Його поняттєве
оформлення відноситься до періоду Великої французької революції.[3]

Логічна схема існуючих визначень терору і тероризму є вкрай простою.
Вона, як правило, конструюється із суб’єкта терору (тероризму);
насильства як способу впливу; об’єкта; мети, що її переслідує суб’єкт. У
розширеному варіанті у визначенні з’являються додаткові уточнюючи
елементи, і його логічна схема виглядає так: суб’єкт терору (тероризму)
використовує насильство (або загрозу його застосування) як спосіб впливу
на об’єкт для досягнення поставлених перед собою задач (політичних,
соціальних, економічних тощо).

Отже, можна зробити висновок, що терор (тероризм) – це передовсім метод
ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза
застосування) насильства.

Але на основі вищевказаної властивості даного явища сформулювати його
визначення є неможливим, оскільки насильство як таке притаманне не лише
теророві (тероризмові). але й іншім соціально-політичним явищам.
Наприклад, для досягнення певних цілей (політичних, соціальних,
економічних тощо) дуже часто використовується війна. Принциповою основою
цього метода також є застосування насильства. Тому для того, щоб дати
чіткі дефініції терору і тероризму, необхідно окреслити особливості форм
насильства, властиві лише їм.

Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або
коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває
беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави
катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке
здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто
таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна
особливість.

Насильство подібної форми є неможливим, наприклад, при протистоянні двох
армій, коли кожна з протиборчих сторін здійснює насильство і зазнає його
водночас, суб’єктом, і об’єктом насильства. (Втім, це не стосується
мирних мешканців та військовополонених, які незрідка стають жертвами
терористичних акцій воюючих армій).

Таким чином, лише за використання тих форм насильства, які властиві
терору чи тероризмові, суб’єкт насильства не може стати об’єктом (і
навпаки) в момент здійснення теракту, цебто у даному разі відбувається
чітка диференціація на суб’єкт і об’єкт насильства.

Необхідно також враховувати, що терор і тероризм — це методи впливу,
способи боротьби, які складаються з окремих елементів, що визначають їх,
– терористичних актів. Неможливо сформулювати поняття терору і
тероризму, не давши дефініції терактові.

Терористичний акт – це дія, що набуває різноманітних форм насильства
(або загрози його застосування), відзначною особливістю яких є те, що
об’єкт насильства не може стати суб’єктом в момент здійснення
теракту.[23]

Також необхідно акцентувати увагу на тому, що при здійсненні терактів
терористи можуть переслідувати як цілі, пов’язані з жертвами теракту,
так і цілі, що з ними не пов’язані. Грунтуючись на даній дихотомії
цілепокладання, можна сформулювати два основних поняття – «терор» і
«тероризм».

Терор – це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для
досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об’єктом даного
методу впливу.

Тероризм — це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення
певних цілей, за якого жертва теракту не є об’єктом даного методу
впливу.[2]

Терор, як і тероризм, має трьох суб’єктів (своїх носіїв): окремого
індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для
кожного суб’єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

Еволюція терору в минулому;

Протягом першої половини XX ст. тероризм був розчиненим у кривавому
хаосі революцій, громадянських і світових війн. Він став обов’язковим
компонентом будь-якого соціально-політичного та/або воєнного
протистояння. У своєму ж рафінованому вигляді тероризм знову виникає
наприкінці 60-х. Більше того, від цього часу терористичні організації
набувають значного впливу і ваги в політиці окремих країн і цілих
регіонів.[4]

Особливістю новопосталої ситуації є те, що терористичні групи тісно
взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і
навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних
параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва,
фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

На підтвердження цього можна навести той факт, що в палестинських
таборах по підготовці терористів, які розташовані у Лівані, Сирії,
Лівії, проходили підготовку бойовики з Західної Європи, Африки,
Латинської Америки, Азії і навіть Північної Америки — члени таких
організацій, як: «Чорні пантери», ІRА, «Японська Червона Армія», RАF
тощо.

Значна частина терологів вважає, що у 70-ті рр. принаймні двічі
відбулися міжнародні зустрічі лідерів тероризму: в Лівані 1972 р. і в
Ларнаку на Кіпрі 1977 р., у яких брали участь лідери терористичних груп
з ФРН, Японії, Ірану, Туреччини, Північної Ірландії.[20]

Англійський теролог Пол Вілкінсон виділяє 4 типи сучасних терористичних
рухів: а) рухи націоналістичних, автономістських чи етнічних меншин; б)
ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм
«революційної справедливості або соціального визволення»; в) групи
емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними
прагненнями відносно своєї батьківщини; г) транснаціональні банди, що
користуються підтримкою деяких країн і діють в ім’я «світової
революції».

Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно
витвореним. Він — об’єктивація однієї зі сторін духу нашої доби.
Сучасний тероризм – це певним

снують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній
країні чи регіоні:

А) Відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв’язання
політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між
суб’єктами політичних відносин:

В) Принципова відданість однієї із сторін протистояння насильницьким
методам, обгрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким
рівнем її політичного впливу в суспільстві.

В 1968 р. відбувається своєрідний вибух революційно-терористичної
діяльності в усіх регіонах світу. В Перу, Уругваї, Бразилії, Аргентині,
ФРН, Італії, Бельгії, Японії, Сирії, Палестині виникають і починають
діяти екстремістські терористичні організації. Це стає неначе відгомоном
слів Джона Ф. Кеннеді, які він виголосив перед випускниками Військової
академії у Вест-Пойнті: «Це тип війни, новий за своєю інтенсивністю і
разом з тим традиційний – війна партизанів, повстанців. змовників,
убивць; війна засідок, а не битв; інфільтрації, а не агресії; прагнення
до перемоги шляхом виснаження та дезорганізації противника замість
втягування його у відкриту війну».[15]

Феномен західнонімецької «Фракції Червоної Армії» (RAF) наочно
демонструє той факт, що екстремістські терористичні організації
виникають не лише як наслідок соціально-економічних чи політичних криз.
Незрідка тероризм є і спробою подолання духовної стагнації суспільства.

Як у країні ситого бюргерства та демократичних свобод могла з’явитися
РАФ? Що могло змусити людей із цілком благополучними біографіями, у
цілком благополучній країні, взятися за зброю, щоб розпочати явно
приречену на поразку боротьбу?

Приклад – Ульріке Майнгоф. Дочка заможних, доброзвичайних батьків,
випускниця філософського факультету Марбурзького університету. Деякий
час її називають «найблискучою журналисткою Західної Німеччини».
Громадське визнання. Професійний авторитет. Добробут. Творча
самореалізація. Респектабельні салони. І раптом – РАФ: життя поза
законом, щоденний ризик, кров, смерть. Більше, ніж дивний поворот долі.
Але її доля — це типовий приклад долі значної частини терористів світу.

Начебто всі умови для «хорошого життя» створені. Але того, заради чого
варто було б жити, нема. Разом з тим, приходить розуміння, що життя дано
не просто так, а для чогось. Інакше воно стає непотрібним і навіть
нестерпним. З’являється думка про самогубство.

Втім, духовна порожнеча на тлі соціального, економічного і політичного
благополуччя не завжди виливається в самогубство. На думку відомого
психолога Робсрта Джея Ліфтона, «люди найбільш готові до вбивства, коли
вони знаходяться у смисловому вакуумі».

Альтернативою самогубству може стати насильство, спрямоване проти того
середовища, яке породжує духовну (смислову) порожнечу, яка активує
суїцидальні імпульси.

Статистика твердить, що самогубство посідає друге місце серед причин
смертності в студентів. Притому на одне самогубство припадає 15 невдалих
спроб. Найголовнішим є те, що 85% студентів, що намагалися заподіяти
собі смерть, робили це з причин втрати сенсу життя, 93% з них були
фізично і психічно здорові і не мали жодних соціальних, матеріальних чи
комунікативних проблем. Та сама холодна статистика свідчить, що
терористичні організації щонайрізноманітніших політичних напрямків на
40-50% складаються зі студентів (молодих людей у віці від 17 до 26
років)тих хто ще не обтяжені соціально-політичним конформізмом. [14]

Для молоді кінця 60-х рр. боротьба з суспільним status quo наповнює
життя смислом, допомагаючи перебороти екзистенційний вакуум. Засвоївши
ідеї критичної теорії «пізньокапіталістичного суспільства Добробуту»
Герберта Маркузе, студенти багатьох країн Західної Європи (і не лише
Європи) виходять на барикади. Європу лихоманять масові заворушення. В
містах відбуваються справжні битви між екзальтованою молоддю та
поліцією. (3) Але все це є лише прологом до вибуху європейського
тероризму. Від теоретичної констатації незадовільного стану речей та від
масових маніфестацій радикальне студентство переходить до терористичної
діяльності.

«На відміну від путчизму, тероризм зовсім не ставить за мету негайне
здійснення революції, – заявляв ідеолог РАФ Хорст Малер. — Він створює
насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської
війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних
кадрів…»

Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: «Правильність збройного опору,
на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий
він, покаже лише практика».

Практика показала, що він можливий. Очевидному, але прихованому контролю
над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставляють насильство.
Для них бомба в громадському місці – це єдиний засіб проти
екзистенційного ступору мас.

2 квітня 1968 р. запалали охоплені полум’ям два найбільших супермаркети
Західного Берліну. Рафівці заявляють, що мета їхніх акцій — «протест
проти суспільства споживання, яке обдурює свідомість мас, проти
всезагальної байдужості до війни у В’єтнамі».[16]

Суспіьний резонанс у зв’язку з цими терактами дозволяє Майнгоф зробити
висновок: «Боротьба можлива, можлива тут і тепер».

Андреас Баадер готує напад на американський склад зброї, але операція
зривається через те, що поліція випадково заарештовує його на вулиці.
Потрапивши до в’язниці «Моабіт». Баадер користується всіма благами
«м’якого» режиму ув’язнення і невдовзі (14 травня 1970 р.) бойовики РАФ
на чолі з Майнгоф відбивають його в охоронців у міській бібліотеці,
відвідування якої йому були дозволені.

29 вересня 1970 р. РАФ здійснює пограбування трьох західнонімецьких
банків. Згодом проводиться напад на провінційну мерію з метою захоплення
бланків для фальшивих документів і наскок на казарми з метою заволодіння
зброєю.

З 1970 по 1972 рр. РАФ проводить бл. 555 терористичних акцій: вибухи і
підпали банків, видавництв і магазинів, напади на військові склади,
казарми і командні пункти бундесверу та НАТО.

На початок 70-х рр. РАФ нараховує у своїх рядах 30 активних членів, які
були поділені на три групи. У Західному Берліні вони мали конспіративні
квартири, транспорт, запаси зброї і боєприпасів, а також фінансовий
резерв «на революційні цілі».

У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до
щонайрадикальніших заходів. Восени 1973 р. у Бонні перед журналістами
демонструє свої можливості новий спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом
«ГСГ-9». Невдовзі він проводить низку блискучих операцій, в результаті
яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво – Андреас Баадер,
І’удрун Енслін, Хорст Малер, Ульріке Майнгоф — потрапляє до в’язниці —
фортеці «Штаммгайм».

Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припинилася. «Друге покоління»
бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в’язниці надіслав своїм
сподвижникам інструкцію, одним з пунктів якої була рекомендація
захоплювати і винищувати «сильних світу цього».

Так після підпалів, пограбувань і вибухів розпочинається новий етап в
діяльності РАФ — замахи.

З 555 терактів в суді прокуратурі вдалося довести причетність
«несамовитої трійці» (Баадер – Майнгоф – Енслін) до 5 вбивств, 55
замахів на вбивство і 6 вибухів. Але на думку фахівців, «трійця»
зорганізувала близько 100 замахів, причому 39 з них закінчилося
загибеллю жертв.[2]

Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах «Штаммгайм». За
«нез’ясованих» обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом
виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні
говорилося, що всі вони покінчи життя самогубством. Дещо пізніше те саме
відбувається і з Ульріке Майнгоф.

«Епідемії» самогубств у рядах засуджених терористів властиві не лише
західнонімецьким в’язницям. Це явище є дуже поширеним в усіх країнах
світу. Державна влада ніколи не гребувала методами терору.

Розділ 2. Терористичні організації сучасності: нова методика та
організаційні структури:

чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна,
технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний
тероризм — це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого
різновиду насильства. Він – точка перетину ситуації та ідеї.[3]

Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без
принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни,
здійснюваних з 1939 по 1945 рр. «Рухом Опору» і тактики виниклих в
перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.

Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в
Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою
впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових
груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення
з сильнішим противником, який спирається на великі армійські
угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами
різних політичних відтінків.

Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни
створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту
будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла
протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як
армія і поліція.

Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин.
знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела,
який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп.
guerrilla — війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На
його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету
«злочинного» (з його точки зору) режиму шляхом:

нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;

знищення керівництва органів репресивного апарату;

залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних
фінансових структур.

Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних
організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й
здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна
складатися з автономних груп, які пов’язані між собою і з центром не так
організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій
активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і
самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби,
зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]

Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав:
несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про
особливості місця операції та противника, що буквально дослівно
відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика
ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з’єднуючи в
собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним
з найголовніших тактичних правил командос).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020