Реферат на тему:
Вацлав Гавел – Президент Чеської Республіки
План
Вступ.
І. Походження Вацлава Гавела та вплив сім”і на формування його
особистості.
ІІ. Політична кар’єра Вацлава Гавела – тернистий шлях до вершини.
Початок політичної діяльності.
“Оксамитова революція” та обрання президентом.
ІІІ. Постать президента Чеської Республіки Вацлава Гавела в розумінні
сучасників та його роль в формуванні держави.
Висновок.
Вступ
В історії кожної держави зустрічаються постаті, так звані моральні
авторитети, які своєю громадсько-політичною діяльністю вносять
неоцінений вклад в розвиток батьківщини, що стає прикладом для
наслідування багатьма поколіннями. Завдяки цим людям можна переконатись,
що в такій непростій, навіть не завжди чесній, справі, як політика,
слова “честь”, “совість”, “добропорядність” не втрачають свого
глибинного змісту, а навпаки свято сповідуються й є непорушними
моральними законами, з яких починається важка праця на благо рідної
землі. Таких людей ще називають обличчям нації, завдяки їм країну й її
народ поважають у світі, з них беруть приклад, оскільки справжньою
істиною є те, щоб, навіть досягнувши такої бажаної вершини влади та
слави, зберегти своє справжнє “я”, залишитись таким же чистим перед
земляками, заслужити їх повагу й виправдати сподівання. Самі ці принципи
є найсвятішими для кожного чесного політика, свідомого громадянина,
патріота, людини, навіть, якщо вони не співпадають з державним курсом в
силу певних обставин та є “незручною правдою”, вони все одно залишаються
єдиною правдою, якою б тяжкою вона не була.
Перш за все необхідно зберегти почуття глибокої поваги до себе й свого
народу, бо тільки за цієї умови можливо втілювати в життя ті незаперечні
істини людського існування, ставлячи на передній план не власну вигоду й
збагачення, а благо й процвітання тих тисяч, мільйонів, що довірили свою
долю й готові підтримати, варто тільки слідувати тим справжнім,
справедливим курсом й не відходити від нього ні на крок. Тоді по праву
можна пишатись власною країною та відчувати гордість за себе. Ці люди
знають, вони не просто були при владі, а використовували її переваги для
досягнення вищої мети, якої прагне кожен син своєї вітчизни.
Серед таких фігур виділяють Папа Римський Іоан Павло Другий та Вацлав
Гавел – екс-президент Чехії, демократ в ідеальному розумінні цього
слова. На постаті останнього й хотілося б зупинитись в цій контрольній
роботі.
Походження Вацлава Гавела та вплив сім”і
на формування його особистості
Сім’я в житті людини відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки саме
там закладаються основні риси характеру, визначаються основні моральні
принципи та орієнтири в дорослому житті.
Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 р. в сім’ї одного з найзаможніших
підприємницьких родів Чехії. Його дідусь був успішним підприємцем у
сфері торгівлі нерухомістю та будівництва. Він спроектував та побудував
перший критий каток та найвідоміший в Празі палацовий комплекс у стилі
модерн – “Люцерна” (1907-1920), який був перед Першою світовою війною
найбільшим і найсучаснішим архітектурним центром (там розміщувались
сінематограф, театр, концертні зали, атракціони). А в 1912 р. дідусь
Гавела заснував кінокомпанію “Люцернафільм”. Варто зазначити, що в домі
сім’ї Гавелів завжди збирались представники чеської інтелігенції, які з
радістю зустріли революцію 1918 р. та падіння монархії й проголошення
незалежності Чехословаччини (особливо вони раділи, що ці події пройшли
мирним шляхом).
Справу діда Гавела успішно продовжили його батько Вацлав М. та дядько
Мілош Гавели. Заслугою батька Вацлава було будівництво передмістя Праги
Баррандова, а дядько займався кінематографом – побудував кіностудію
“Баррандов”, відновив та очолив “Люцернафільм” (практично єдина
кінокомпанія, що виробляла чеські фільми). Вони об’єднали свою
діяльність в сімейний бізнес, створивши спільну фірму “Брати Гавели –
Прага, Люцерна”.
З боку матері Вацлава Гавела Божени цікавою фігурою є її батько Гуго
Вавречки, який був редактором буржуазної газети “Lidove noviny” (крім
того, писав сценарії до чеських фільмів під псевдонімом Гуго Ваврис),
був послом довоєнної чехословацької республіки в Угорщині та Австрії,
пізніше (з 1932 р.) став директором взуттєвих заводів, а в 1938 р. –
міністром пропаганди.
Тож недивно, що Вацлав Гавел унаслідував найкращі риси своїх родичів,
сформувавшись як один з найдостойніших представників чеської нації. “И
если от отца и деда Вацлав Гавел унаследовал отношение к порядку, от
дяди – изысканные манеры «киномагната», то литературные и
дипломатические таланты – именно от дедушки Вавречки”. Таким людям важко
було пригнічувати свій дух свободи в часи нацистської окупації та
сталінського терору 50-х, тоталітаризму й комунізму.
Протягом тривалого часу сам Вацлав Гавел вважав своє буржуазне
походження великим недоліком, оскільки в початковій школі однокласники
не раз називали його “барчуком”, що дуже ображало хлопчика і він понад
усе хоті позбавитись від своїх “переваг”. Виховуючи свого сина та даючи
йому блискучу освіту, батьки з самого раннього дитинства прищепили йому
повагу до людей, прагнення до свободи та ліберальних цінностей.
В 1947 р. Вацлав Гавел закінчив середню школу в Ждарці, після чого його
відправляють в школу-інтернат для хлопчиків в Подебрадах, де він мав
почати самостійне життя.
В 1951 р. Вацлав вчиться на лаборанта-хіміка, почав працювати, в цей же
час він займається у вечірній гімназії.
Закінчивши в 1954 р. гімназію, він здає екзамени в Академію кіно та
музичного мистецтва, але, нажаль, невдало. Тому вступає до Чеського
вищого технічного училища за спеціальністю економіка транспорту. А вже в
1955 р. дебютував як критик в літературному журналі “Кветен”, а в 1956
р. вперше виступив з доповіддю на зборах письменників-початківців, яка
до глибини душі вразила слухачів сміливими та лаконічними висловами про
свободу творчості, що розцінювалось на той час як виклик тогочасному
режимові.
В 1957 р. В.Гавел намагався перейти до іншого вузу, але йому вдалось
тільки заочно закінчити театральний факультет Художньої академії (певний
час він працював техніком в празькому авторському театрі “На Забрадлі”,
в якому ставили декілька п’єс за його співавторством).
Свою театральну діяльність Гавел не облишив навіть під час військової
служби сапером в Чеське-Будеєвиці, де організував театральний колектив і
разом з Карелом Бриндою написав дуже політизовану п’єсу “Життя
попереду”, яка була присвячена аспектам військової честі.
Успішною й надзвичайно актуальною була перша власна п’єса В.Гавела
“Садове празднество” – це була комедія, яка висміювала комуністичний
стиль спілкування (сказавши багато, не сказати нічого), загрозу
відчуження людини від самої себе. Цей твір мав шалений успіх і за межами
Чехословаччини.
Отже, свої прогресивні політичні погляди Вацлав Гавел унаслідував від
батька та дідуся і спочатку виражав їх в літературній формі, доносячи до
читачів безперспективність ілюзорного сприйняття дійсності. Попереду був
довгий й складний шлях боротьби за свої переконання та кращу долю свого
народу.
ІІ. Політична кар’єра Вацлава Гавела – тернистий шлях до вершини
Початок політичної діяльності
В політику Вацлав Гавел активно включився з 1965 р., саме тоді він став
членом редакції літературно-художнього журналу “Тварж” (“Обличчя”), який
вирізнявся демократичною спрямованістю, за що й був заборонений
комуністичною владою. Гавел організував тоді збір підписів на захист та
підтримку журналу. В цей же час він написав успішну п’єсу “Повідомлення”
та організував “Коло незалежних письменників” – об’єднання письменників,
які не були членами комуністичної партії.
Вацлав Гавел відкрито виражав свої антикомуністичні настрої і в своїх
творах, і під час виступів на з’їздах письменників. В 1966 р. вийшла
його книжка “Протоколи”, куди ввійшли популярні “Свято в саду”,
“Повідомлення”, “Про діалектичну метафізику”, “Анатомія гега”. Ця книга
викликала шалений резонанс в суспільстві. Гавела вже знали як
“скандального” автора, ще в 1965 р. Головне управління нагляду за пресою
заборонило журналу “Обличчя” друкувати його вірш “Вперед”, вступну
статтю до каталогу виставки Адольфа Гоффмейстера (в ній була згадка про
судові процеси 50-х років), а в березні 1966 р. теж управління
рекомендувало виключити з словацького студентського журналу інтерв’ю з
Гавелом про його діяльність в “Активі молодих” Союзу чехословацьких
письменників. Тобто було ясно, що влада вже пильно стежила за діяльністю
Вацлава Гавела і за слушної нагоди була готова відреагувати відповідно.
Але страх за себе не міг зупинити розвитку ні творчого, ні політичного
потенціалу майбутнього лідера.
“В 1967-м на IV съезде Союза чехословацких писателей Гавел в очередной
раз охладил всеобщий пыл, задав прямой вопрос: “Что в дальнейшем будет
для нас главным – фасад или то, что за ним в действительности
находится?”
Несподіване вторгнення до Праги військ країн-учасниць Варшавського
договору в серпні 1968 р. спричинило надзвичайну активізацію
демократичних сил Чехословаччини, які були готові протистояти
комуністичній верхівці в боротьбі за свої права та достойний рівень
соціального й політичного життя. Цей реформаторський рух увійшов в
історію як “Празька весна”, яка, незважаючи на придушення, мала
величезне значення для подальшого формування засад чехословацького
державотворення.
Під час подій Празької весни Вацлав Гавел брав участь в численних
акціях протесту, учасники яких намагались зберегти хоч деякі
демократичні перетворення в країні. Гавел став членом ЦК Союзу
письменників, працював на місцевому радіо в місті Ліберец, очолив
редколегію оновленого журналу “Обличчя”. В 1969 р. Гавела, як і
більшість учасників демократичного руху, звинуватили в діях проти
республіки.
На думку Гавела, основною причиною поразки Празької революції у
Чехословаччині була відсутність єдності між лідерами та народними
масами: “… они (лідери “Празької весни” – прим.авт.) симпатизировали
этому общественному подъему и одновременно боялись его, опирались на
него и одновременно хотели его затормозить. Им хотелось открыть окна, но
они боялись свежего воздуха, им хотелось реформ, но лишь в рамках своих
представлений… Так что они, скорее, просто семенили вслед за событиями,
а не направляли их”.
В 70-ті роки Вацлав Гавел деякий час працював підсобним робітником на
пивоварному заводі, що давало змогу сім’ї вижити. Згодом його
літературний талан був помічений та відзначений рядом
західноєвропейських премій, що підштовхнуло його стати незалежним
літератором, тим більше він не міг примусити себе мовчати про проблеми
своєї країни.
В цей час Гавел працює над п’єсою “Змовники”, в якій намагається
відобразити свій погляд на стан справ в Чехословаччині. В 1974 р. п’єса
була поставлена в Західній Німеччині (цікавим фактом є те, що на
батьківщині автора її змогли побачити тільки в 1992 р.).
8 квітня 1975 р. Вацлав Гавел у своєму відкритому листі звертається до
генерального секретаря Чехословаччини Густава Гусака, акцентуючи увагу
на хибності та згубності для суспільства шляху “нормалізації”, яким
пішла комуністична влада, ліквідуючи будь-які прояви демократії та
наслідки Празької весни. “Порядок, унижающий человеческое достоинство,
ведет не к общественному или, скажем, экономическому подъему, но совсем
наоборот: он порождает апатию и приспособленчество”. Завдяки такому
сміливому кроку Вацлав Гавел домігся того, що тема подальшої долі
Чехословаччини привернула увагу всього світового співтовариства.
Саме переконаність в необхідності демократичних зрушень, до яких він
закликав всіх своїх співвітчизників, керувала Гавелом під час створення
в 1976 р. спільно з кількома письменниками та підпільними діячами тексту
так званого антикомуністичного інтернаціоналу – петиція “Хартія-77”,
яку підписали 241 чоловік. Основною ідеєю цього документу була вимога
поважати права людини й громадянина, що, звичайно, ніяк не вписувалось в
рамки тогочасного режиму, а сам Гавел асоціювався у “господарів життя” з
загрозою їх панування, оскільки на власному прикладі доводив, що
прагнення відстояти достоїнство й свободу сильніше будь-якої диктатури.
За “антидержавну” пропаганду Вацлава Гавела було заарештовано на чотири
місяці. Через рік знову нетривалий арешт. Після виходу з в’язниці Гавел
став одним з організаторів Комітету по захисту несправедливо
переслідуваних.
В жовтні 1979 р. Гавел був засуджений за “спробу повалення існуючої
влади” на чотири роки позбавлення волі без права дострокового
звільнення. Тяжка хвороба підкосила його фізичне здоров’я, але не
зломила свободолюбивий дух, він навіть в тяжких тюремних умовах не
перестав писати п’єси, статті, звернення до уряду Чехословаччини та
міжнародної спільноти.
Завдяки старанням дружини Ольги та під тиском протестів
друзів-емігрантів в Західній Європі, США та ін. країнах уряд
Чехословаччини, побоюючись, що відомий дисидент може померти у в’язниці,
звільняють Вацлава Гавела за станом здоров’я за півроку до кінця
терміну його ув’язнення.
Після місяця лікування, повернувшись додому, Гавел знову активно поринає
в політичне життя – дає інтерв’ю іноземним журналістам, аналізуючи роки,
проведені в в’язниці, пише п’єсу “Помилка”.
В 1984 р. виходить його есе “Політика і совість”, де автор сформулював
своє бачення здійснення політики, як змісту життя, як служіння істині,
як вміння зберегти моральність та свободу духу.
Вацлав Гавел своєю діяльністю став відомим усьому світові, що,
здавалось, застрахувало його від нових арештів, оскільки чехословацький
уряд розумів неможливість примусити замовкнути популярного
дисидента-демократа силовими методами, не викликавши протистояння
демократів на міжнародному рівні. Але так було зовсім недовго, в січні
1989 р. Гавела знову заарештували й засудили на дев’ять місяців
ув’язнення за “підривну діяльність”, незважаючи на загальне обурення
демократичних кіл всього світу. Та вже в травні 1989 р. його звільняють
умовно. І можна тільки здивуватись безстрашності та глибині переконань
людини, яка тільки-но вийшовши з в’язниці за опозиційність існуючій
владі, ставить свій підпис під демократичною петицією “Декілька слів”.
Саме таким є Вацлав Гавел, хоча він завжди заявляє, що “Я никогда не
хотел и сейчас не хочу быть политиком”, але він був і є ним справжнім.
2. “Оксамитова революція” та обрання президентом
В 1989 р. в більшості країн з комуністичним ладом, в тому числі й
Чехословаччині, стало очевидним, що далі так більше не може бути,
потрібно змінити режим, побороти тоталітаризм й припинити незаконні
репресії.
17 листопада 1989 р. міліцейські підрозділи розігнали студентську
демонстрацію в Празі, що підсилило антиурядові виступи, які згодом
переросли в масовий народний рух. “Всенародне піднесення відзначалося
витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що
дало підставу характеризувати його як “ніжну”, “оксамитову” революцію”.
Саме мирний перебіг революції в Чехословаччині вирізняв її з-поміж
інших, цей факт можна вважати заслугою організаторських здібностей
лідерів та консолідації чехів і словаків в боротьбі за власне
демократичне майбутнє.
Вацлав Гавел був у вирі головних подій – виступав перед сотнями тисяч
пражан, сформував та очолив 19 листопада Громадянський форум на базі
опозиційних організацій, який став центром народного руху.
Під тиском громадськості Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ),
здавши останні позиції демократичним силам, швидко розпалась,
тоталітарний режим зазнав поразки у боротьбі з народом на чолі з
демократичними лідерами.
Попереду був складний процес демонтажу тоталітаризму, реформування
політичного, економічного та соціального життя; народ мав обрати свого
президента й спільно будувати свою державу на демократичних засадах.
Після вищезгаданих подій Вацлав Гавел був єдиним реальним кандидатом на
пост президента Чехословаччини, кандидатом, який на ділі довів свою
вірність співвітчизникам та демократичним ідеалам. Тому цілком
закономірним було те, що 29 грудня 1989 р. він став президентом Чеської
і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). А в червні 1990 р. в
країні відбулись перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори,
на яких більшість місць одержали члени Громадського форуму та
Громадськості проти насильства (Словацьке об’єднання демократичного
спрямування).
З 1990 р. новообраний уряд розпочинає здійснення реформ в економіці –
приватизація, конвертованість валюти, лібералізація цін, закон про землю
передбачав повернення відібраних в часи комунізму земель колишнім
власникам. Всі ці заходи створювали сприятливу основу для подальшого
процвітання країни.
5 липня 1990 р. Вацлава Гавела обрано на другий президентський строк,
що свідчило про довіру народу, його захоплення Гавелом як
“обаятельно-неловким символом революции, гуманным и трепетным”.
ІІІ. Постать президента Чеської Республіки Вацлава Гавела в розумінні
сучасників та його роль в формуванні держави
Присвятивши всю свою молодість відстоюванню демократичних принципів та
загальнолюдських цінностей, Вацлав Гавел в 53 роки піднявся на вершину
політичного Олімпу, зберігши всі свої переконання. Одним з прикладів, що
засвідчує його благородність і порядність вже на посту президента є
офіційне публічне вибачення перед судетськими німцями, які після війни
були депортовані з території Чехословаччини.
Коли в 1992 р. гостро постало питання про перетворення ЧСФР на
конфедерацію Чехії і Словаччини або утворення двох незалежних держав,
Вацлав Гавел доклав максимум зусиль для збереження єдиної країни, що
значно знизило його авторитет в народі. 20 липня 1992 р. він подав у
відставку, а 1 січня 1993 р. з ініціативи словаків існування ЧСФР було
припинено і проголошено утворення незалежних Чеської та Словацької
республік, кожна з яких прийняла свою конституцію. Так зване
“розлучення” пройшло цивілізованим мирним шляхом. Обидві країни були
прийняті в ООН (1999 р.), МБРР, МВФ та до ряду інших міжнародних
організацій.
З цього часу сприйняття народом Вацлава Гавела як романтичного
драматурга дещо трансформувалось, оскільки його образ представлявся вже
як образ незалежного політика і передбачливого економіста. Тому цілком
природним бачиться його рішення балотуватись на пост президента
незалежної Чеської Республіки. Заявивши про свій намір, він проводить
зустріч з професорами та студентами Карлова університету і замість
очікуваного оголошення положень своєї передвиборної програми веде мову
про необхідність відродження моральних цінностей, співіснування в
взаємоповазі та взаєморозумінні, підтримання в душах людей впевненості в
завтрашньому дні та віри в те, що той день буде щасливим, пробудженню
громадянської самосвідомості та політичної культури. Крім того, він
постійно підкреслював, що в демократичному суспільстві одна людина не
може бути гарантом благополуччя, а тільки спільні зусилля можуть
принести позитивний результат. І його знову заслужено обрали президентом
вже незалежної Чеської Республіки в 1993 р.
Наступні президентські вибори в Чехії в 1998 р. теж принесли перемогу
Вацлаву Гавелу. Хоча, звичайно, не всі ним захоплювались й підтримували
його курс. Дехто не міг зрозуміти й пробачити його позиції по відношенню
до комуністів – будучи відвертим противником їх режиму, він відмовився
після приходу до влади в 1989 р. переслідувати комуністів-злочинців,
обґрунтувавши цей крок, як небажання загострювати атмосферу в
суспільстві. Дехто не розумів його вибачення перед судетськими німцями.
Дехто засуджував за відчайдушні спроби зберегти єдність Чехословаччини.
Дехто вбачав його в тому, що він є людиною з перебільшеною мірою
моральності. Декого образило його друге одруження з відомою актрисою
після року з дня смерті першої дружини, яку чехи завжди поважали. Але як
би там не було все-таки більше тих, хто поважає його, вважає обличчям
нації не тільки в самій Чехії, а й закордоном. Влучно схарактеризував
Гавела голова Російського фонду захисту гласності Олексій Симонов:
“Гавел сумел достойно избежать главной опасности всех новоиспеченных
политиков – у него не атрофировалась совесть”. Підтримує його й голова
російської партії “Яблуко” Григорій Явлінський: “… Ваши усилия и усилия
Ваших единомышленников не напрасны. Вы доказали, что нравственность
может быть основой государственной политики”.
В лютому 2003 р. закінчився другий і останній за діючою Конституцієї
Чеської Республіки термін президентства Вацлава Гавела. Перш за все, в
історію він увійшов як політик і людина, завдяки зусиллям якої
розвивалась європейська демократизація. Ставлячи крапку в своїй
політичній кар’єрі та тринадцятирічному президентстві, Вацлав Гавел під
час свого останнього президентського звернення до громадян ще раз
проявив глибоку повагу до свого народу й виразив свою готовність бути з
ним й надалі: “Прощаюсь с вами, как ваш президент. Остаюсь с вами, как
ваш соотечественник” – в цих словах вся його людська й громадянська
сутність. Прибічники Вацлава Гавела сподіваються, що відійшовши від
політичних справ, він зможе повернутись до театру, реалізовуючи свій
драматургічний талант. Підставою так думати є фраза, висловлена ним під
час того ж таки останнього виступу: “Я возвращаюсь в тот мир, из
которого пришел… Надеюсь, вы все поняли, что это вовсе не было
прощанием, это мое возвращение к нормальной жизни”.
Висновок
За роки президентства Вацлав Гавел зробив все, що було в його силах,
для процвітання Чеської Республіки. Він пішов з політики таким же чистим
моралістом, яким і прийшов. Його принциповість в питаннях совісті й
людяності заслуговують на повагу й вдячність не тільки чехів та
словаків, а й усіх свідомих громадян світу. Він власними прикладом
довів, що чесним можна бути за будь-яких обставин, головне не зраджувати
самого себе, зберегти свої переконання й відстоювати їх.
Чомусь здається, що, якби закон дозволив, то, не зважаючи на стомленість
від політичного життя, значне погіршення здоров’я, Вацлав Гавел не сидів
би склавши руки, а знову балотувався на пост президента. І не тому, що
відчуття влади в своїх руках є таким спокусливим, і не тому, що бути
президентом так почесно, а тільки тому, що він істинний син свого
народу, який не може просто спостерігати, він живе й діє не по законам
виживання, а по законам совісті, він “обличчя й орієнтир своєї нації”.
Гавел досі є популярним на міжнародній арені, багато демократичних
лідерів вважають за честь зустрітись з ним, бо він “голос демократії”.
Як правило, таких людей як Вацлав Гавел визнають й вшановують після їх
смерті, присвоюючи звання героя, йому ж пощастило бути народним лідером
за життя, і це не випадковість, а закономірність, наслідок важкої
фізичної й моральної боротьби з умовностями й несправедливістю.
Можливо, й Україна мала б шанс, якби в лавах безлічі політичних партій
знайшовся хоч один український Вацлав Гавел, готовий пожертвувати своїм
матеріальним благополуччям та впливовістю задля власного народу, який би
неодмінно пішов за ним й допоміг вистояти в складній й заплутаній справі
під простою назвою “політика”. Може просто ще не прийшов наш час.
Список літератури:
John Keane. Vaclav Havel: A Political Tragedy in Six Acts. Basic Books –
Bloomsbury, 2000. – 532 p.
Vaclav Havel. The Art of Impossible: Politics As Morality in Practice,
Speeches and Writing, 1990- 1996. – Fromm Intl, 1998.
M. Goetz – Stankiewicz et al (editors). Critical Essays on Vaclav
Havel.- GK Hall, 1999.
Jeffrey B. Symynkywicz. V??????????????????????????????
Бураков Ю.В., Кипаренко Г.М., Мовчан С.П., Мороз Ю.М. Всесвітня історія.
Новітні часи 1945-1996. – К.: Генеза, 1996. – 320 с.
Валента И. Советское вторжение в Чехословакию. – М.: Юнити, 1991.– 312
с.
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственности императива, или Политика
без политики.//Business comunication. – 2003. – № 4-5. – 86 с.
Ян Лукеш. Пять этапов жизни драматурга и политика Вацлава
Гавела.//Туристические новости. – 2002. – № 10. – 54 с.
Евграшина М. Толпу чехов, преградивших путь военной колонне, танк армии
ГДР расстрелял в упор.//Факты и комментарии. – 2002. – № 8.–36 с.
www.prag.ru
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственного императива, или Политика
без политики. // Business communication. – 2003. – № 4-5. – с.7
Ян Лукеш. Пять этапов жизни драматурга и политика Вацлава Гавела. //
Туристические новости. – 2002. – № 10. – с.15
Евграшина М. Толпу чехов, преградивших путь военной колонне, танк армии
ГДР расстрелял в упор. // Факты и комментарии. – 2002. – № 8. – с.17
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственного императива, или Политика
без политики. // Business communication. – 2003. – № 4-5. – с.8
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственного императива, или Политика
без политики. // Business communication. – 2003. – № 4-5. – с.10
Бураков Ю.В., Кипаренко Г.М., Мовчан С.П., Мороз Ю.М. Всесвітня
історія. Новітні час 1945-1996. – М., 1996. – с.155
Ян Лукеш. Пять этапов жизни драматурга и политика Вацлава Гавела. //
Туристические новости. – 2002. – № 10. – с.19
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственного императива, или Политика
без политики. // Business communication. – 2003. – № 4-5. – с.11
Там же – с.13
Последнее обращение президента Вацлава Гавела к гражданам Чешской
Республики. www.prag.ru
Баций Н. Вацлав Гавел. Приоритет нравственного императива, или Политика
без политики. // Business communication. – 2003. – № 4-5. – с.13
PAGE
PAGE 14
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
