Курсова робота на тему:
Політичний портрет В.А.Ющенка
Зміст
Вступ
Історичні обставини обрання В.А.Ющенка на помсаду
Президента України
2. Характеристика окремих рис В.А. Ющенка
3. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка
Висновки
Джерела
Вступ
Ще недавно про Віктора Ющенка говорили і писали переважно негативно.
Ним, якщо можна так висловитися, лякали пересічного обивателя. Причому у
свідомості того ж таки обивателя він поставав то українським буржуазним
націоналістом, то агентом американської розвідки. Засоби масової
інформації подавали про нього переважно негативну інформацію. Вона, ця
інформація, була переважно замовною і навряд чи відображала реальний
стан справ. Проте на того ж таки пересічного обивателя діяла досить
інтригуючи. Тому й зрозуміло, що навіть сьогодні, через майже рік після
його перемоги на президентських виборах, дискусія про його особу не
припиняється. Одні, переважно жителі Центральної, Правобережної та
Західної України, його ледве не обожнюють. Інші, а це жителі Півдня та
сходу України, нерідко й досі не можуть змиритися з його перемогою.
Проте об’єктивний погляд на Ющенка дає підстави бачити в його особі
звичайного чоловіка з властивими йому не лише превагами, але й вадами.
Ющенко і сам часто стає жертвою декларованої ним самим свободи слова.
Незважаючи на всі труднощі, які підготувала йому доля, Ющенко
залишається людиною незлою, щирою, відвертою, доброзичливою, відкритою
для преси.
У даній роботі ми спробували зробити максимально відвертий і об’єктивний
політичний портрет третього в історії України Президента, що посів на цю
посаду внаслідок подій річної давнини. Ми не ставили собі за мету
ідеалізувати особу Віктора Ющенка. Тому подаємо і критичні думки про
нього і його діяльність на цій посаді.
У роботі використані переважно матеріали з мережі Інтернет. Вони
унікальні тим, що є надзвичайно оперативними, актуальними. Оскільки
мережа Інтернет має величезну архівну базу, то ми зверталися і до
матеріалів, що побачили світ ще у 2003 – 2004 рр. і навіть раніше. Ми
працювали з офіційним сайтом самого Ющенка та сайтом фракції у Верховній
Раді «Наша Україна». Дуже оперативно реагує на події в Україні сайт
«Українська правда», відомий тим, що його керівником був покійний
Георгій Гонгадзе. Ми заходили також на сайти газет «Бульвар Гордона»,
«День», «Грані», «Обозреватель», «Донецкие новости», «2000»,
«Комсомольская правда в Украине», «Киевские ведомости». Крім того, мали
можливість працювати з сайтом Президента України, а також його головного
опонента під час президентських виборів Віктора Януковича.
Як бачимо, інформація на цих сайтах є доволі різноманітною. Від повного
схвалювання політики Президента України до відвертого неприйняття його
дій.
Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. У першому
розділі подається біографія В.А.Ющенка. Аналізується його шлях до
обрання на найвищу державну посаду. У другій главі подається
характеристика різних сторін життя Президента. У третій заключній главі
подаються критичні зауваження до його окремих вчинків і дій.
1. Історичні обставини обрання В. Ющенка на посаду Президента України
Розповідь про Президента України буде неповною без принаймні стислого
огляду його біографії. З офіційного сайту Президента України дізнаємось
таке: «Ющенко Віктор Андрійович народився 23 лютого 1954 року в селі
Хоружівка Сумської області у родині вчителів.
Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту
служив в армії, службу проходив у прикордонних військах на
радянсько-турецькому кордоні.
Від 1976 року працював у банківській системі. З 1985 року – заступник
начальника, начальник управління Української республіканської контори
Держбанку. Від 1992 року – перший заступник Голови правління
акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».
Від січня 1993 до грудня 1999 року – Голова правління Національного
банку України. Під керівництвом Віктора Ющенка в Україні було успішно
проведено грошову реформу, створено Державну скарбницю, розпочато
будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом
впливового фінансового журналу «Global Finance» Віктор Ющенко увійшов до
шістки найкращих банкірів світу.
Від грудня 1999 до квітня 2001 року – Прем’єр-міністр України.
Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила
Кабінету Міністрів В.Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці.
Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося
радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та
місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити
ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження в бюджет, витрати
на соціальні потреби. За рік у країні була ліквідована бюджетна
заборгованість із зарплатні, пенсій та стипендій.
У січні 2002 року Віктор Ющенко очолив виборчий блок «Наша Україна», до
складу якого увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На
парламентських виборах у березні 2002 року в загальнодержавному
багатомандатному окрузі блок отримав 24,7% голосів виборців. В.Ющенко
став головою найбільшої парламентської фракції «Наша Україна».
26 грудня 2004 року Віктор Ющенко обраний на пост Президента України.
5 березня 2005 року на Установчому з’їзді політичної партії «Народний
Союз Наша Україна» обраний Почесним головою партії.
Кандидат економічних наук. Кандидатська дисертація на тему «Розвиток
попиту та пропозиції грошей в Україні».
Одружений, має п’ятьох дітей та двох онуків: синів Андрія і Тараса,
дочок Віталіну, Софію та Христину, онуків Яринку та Віктора.
Захоплюється живописом, бджільництвом, гончарством, колекціонує предмети
старовини, народного побуту та українського національного костюму,
реставрує предмети Трипільської культури.»
До цієї біографії мало що можна додати. Проте акцентуємо увагу читача
на тому, що всі сторінки цієї біографії недостатньо характеризують
Президента як людину у всій багатоманітності його дій.
Наприклад, нагадаємо ще раз, що Ющенко син вчителів. Мати Варвара
Тимофіївна вчителька математики померла на початку 2005 року невдовзі
після всіх відомих подій. Батька не стало раніше. Сам Віктор Андрійович
завжди дуже люб’язно відгукується про своїх батьків, які заклали у його
свідомість всі найкращі людські чесноти.
Коли почався шлях Ющенка на посаду Президента України, нині однозначно
сказати важко. Принаймні деякий час він таких амбіцій на здобуття влади
не демонстрував. Коли ж у листопаді 1999 року Л.Кучма був вдруге обраний
на посаду Президента України, Ющенка було призначено Прем’єр-Міністром.
Вже тоді він мав репутацію реформатора, досвідченого фінансиста.
Період прем’єрства Ющенка був відзначений зростанням економіки,
скороченням боргів перед іноземними країнами. Разом з тим не без його
зусиль було зменшено кількість категорій громадян, що мають право на
пільги. Зокрема, їх втратило чимало осіб, що ними користувалися. Пільги
залишилися практично у невеликої кількості людей: учасників бойових дій,
пенсіонерів за віком, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС тощо. Проте
список осіб, що мали право на пільги, скоротився значно.
Уряд, очолюваний Ющенком, відчував на собі тиск з боку різних
фінансово-промислових груп. Деякі з них не приховували бажання
позбавитись його на посаді прем’єра.
Не складалися й відношення Ющенка з Президентом Л.Кучмою. І це при
тому, що сам Ющенко проти Кучми різких заяв не робив. Мало того, він
постійно у пресі нагадував, що він шанує Кучму так, як шанує син свого
власного батька. Проте стосунки дійсно не складалися.
Треба відзначити, що другий строк президентства Кучми супроводжувався
доволі великою кількістю скандалів. Цей період найчастіше називають
«кучмізмом». Сам Президент ігнорував демократичні норми про свободу
слова, право людини на плюралізм думок тощо. У редакції газет та
журналів почали приходити так звані «темники», які змушували журналістів
писати лише дозволену й фільтровану інформацію. Проти лідерів
опозиційних політичних партій запроваджувався так званий адмінресурс.
Репутацію Кучмі дуже пошкодили плівки майора його охорони М.
Мельниченка, який оприлюднив їх. Вони були записані у кабінеті
Президента. На цих плівках Кучма виглядав як грубий і невихований
чоловік, що чинив всякі неподобства, зокрема, тиснув на підлеглих,
організовував «дах» від правоохоронних органів своїм знайомим. І,
головне, Кучму почали підозрювати у причетності до вбивства відомого
опозиційного журналіста Г.Гонгадзе. Опозиційно налаштовані до Кучми
політики, зокрема Ю.Луценко, О.Мороз, Т.Чорновіл, Ю.Тимошенко, яка тоді
вже побувала під слідством, організували акцію «Україна без Кучми!»
Проте акція не вдалася. 9
березня 2001 року у день 140-ї річниці від дня смерті Т.Г.Шевченка,
учасники акції навіть вступили у сутички з міліцією. Проте владі вдалося
подолати кризу. І хоч її авторитет був підірваним, вона зберегла свої
позиції.
26 квітня 2001 року уряд Ющенка Верховна Рада відправила у відставку.
Це був перший (і єдиний) випадок, коли уряд був відправлений у відставку
парламентом. У парламенті на той час вже склалася доволі стала
прокучмівська більшість, контрольована з його адміністрації. Ющенко,
промовляючи свою останню прощальну промову, сказав, що йде, щоб
повернутися. Уряд очолив А.Кінах. Через деякий час на посаді Прем’єра
став В.Янукович. Власне саме цей представник донецької команди став
основним опонентом Ющенка у боротьбі за посаду Президента.
Ющенко зосередив свою політичну діяльність на створенні широкого
опозиційного блоку. Він став називатись «Наша Україна». До нього увійшли
доволі різноманітні політичні сили правого і правоцентристського
спрямування, зокрема УНР Костенка і НРУ Удовенка, КУН та ін. Примкнули
до Ющенка і лідер профспілок О.Стоян та сумський губернатор, виходець з
Донбасу, В.Щербань. Блок отримав на виборах за партійними списками
23,55% голосів виборців. Блок Юлії Тимошенко – 7,25%. Про низький
авторитет влади серед населення свідчило те, що провладний блок «За
єдину Україну»(у народі його називали «За єду…») мав лише 11,79%. Це був
третій результат. Якщо враховувати, що на цей блок був спрямований увесь
адмінресурс, то результат був не вельми втішний.
Проте зусилля адміністрації Президента не могли не дати своїх
результатів. Шляхом певних маніпуляцій «Нашу Україну» було дещо
послаблено. Щодо фракції «Єдина Україна», то її було підсилено за
рахунок депутатів-мажоритарників. Представники «Нашої України» все ж
продемонстрували спроможність активної роботи в опозиції. Зокрема,
успішно працював і бюджетний комітет на чолі з П.Порошенком.
Кучма, очевидно, був не проти залишитись на третій термін свого
президентства, зокрема, на догоду йому Конституційний Суд України
визнав, що він знаходиться на посаді Президента лише перший строк. Отже
має право балотуватись на посаду Президента. Проте, незважаючи на
угодовську позицію КС, він балотуватись не наважився. Амбіції на
президентство вже відверто демонстрував В.Янукович.
Янукович, виходець з Донбасу, мав репутацію прем’єра, що на відміну від
політиків, мало говорить і багато працює. Він перетворив Донецьку
область на провідну область України. Дійсно, на Донеччині спостерігався
великий промисловий підйом. Опозиція ж у свою чергу звинувачувала
Януковича у криміналізації регіону, ігноруванні свободи слова та прав
людини в області. Кучма симпатизував Януковичу. За Януковича був і
Л.Кравчук. Не без допомоги тоді ще губернатора Януковича Кучма у 1999
році на президентських виборах мав на Донеччині доволі високі результати
(і це при тому, що Донеччина є традиційно «лівим» регіоном). Саме
Янукович зміг забезпечити більш-менш пристойний рейтинг блоку «За єду…»
у 2002 році. На Донеччині ж перемога провладного блоку була абсолютною.
Разом з тим, рейтинг Януковича по Україні поступався рейтингу Ющенка.
Не вдавалося підвищити його і попри величезний адмінресурс, що
застосовувався щодо Ющенка протягом 2002 – 2004 рр. У Центрі, на Заході
України він був практично харизматичним лідером.
У жовтні 2003 року «Наша Україна» вирішила провести свій з’їзд у
Донецьку. З’їзд був запланований на 31 жовтня. Виправдати цей намір вони
намагалися тим, що згідно з Конституцією України кожна політична сила
має право збиратись там, де вона забажає. Організатори з’їзду орендували
палац молоді «Юність». Проте у «Вальпургієвий день» донецька як міська,
так і обласна влада приклали всіх зусиль для того, щоб зірвати цей
з’їзд. Для зриву з’їзду залучалися звільнені у той день з роботи
робітники та працівники установ, студенти вузів, учні ПТУ. Ось як писала
про цю подію Інтернет газета «Грані+»: «Началась раздача водки и
закуски, для чего перед Дворцом были установлены четыре пивных палатки.
Ученики из школ и ПТУ моментально упились до бессознательного состояния,
через полчаса на заблеванной площади уже валялась пьянь. Милиции нет».
Треба сказати, що донецька влада діяла брутально і відверто.
Усвідомлюючи, що від Президента Кучми засудження акції не надійде, її
організатори розбудили у свідомості багатьох людей відверті маски і
фобії, найпримітивніші інстинкти. Ющенкові намагалися довести, що його
приїзд у Донецьк небажаний. Ось як прокоментував донецький «подвиг»
прем’єр-мінстр Янукович: «Все, кто сегодня занимаются политикой, —
заявил Янукович, — и хотят острых ощущений и при этом не понимают, как к
этому относится украинский народ (под “украинским народом” премьер,
очевидно, имеет в виду бандюков из окружения футбольного клуба — авт.),
наверняка должны запастись памперсами и не заниматься политикой. Во всех
вопросах и политики, и все, кто участвует в этих процессах, должны в
первую очередь подходить с умом, а во-вторых, с учетом существующих
факторов… Представители “Нашей Украины”, едущие в Донецкую область,
должны были измерить там температуру, прежде чем там что-то делать”.
Ющенка зустрічали біг-борди, на яких він був зображений у формі
есесівця. На одному з біг-бордів молодиця в українському національному
костюмі передає Ющенкові гарбуза від Донеччини. Керівники Донеччини,
зокрема губернатор Близнюк та мер Донецька Лук’янченко, на запитання
журналістів лише розводили руками і демонстрували, що вони нібито
неспроможні контролювати народний гнів. Проте свідки акції відзначають
її дуже ретельну організацію з боку власне влади. Існував своєрідний
штаб, з якого координувалася вся ця акція. Крім того, спостерігалася
повна причетність до справи комунальних служб міста. Адже встановити
велику кількість транспарантів антиющенківського змісту на контактних
проводах тролейбусних і трамвайних ліній могли лише ті, хто обслуговує
ці лінії.
Звичайно, організатори акції не понесли за це ніякого покарання.
«Донецький феномен» здивував навіть недоброзичливців Ющенка з інших
регіонів. Наприклад, у Сумах, у Криму, куди теж їздив тоді Ющенко, теж
використовувався адмінресурс, проте повторити там навіть приблизно
донецький «варіант» зустрічі не вдалося.
Події неминуче йшли до виборів Президента. Влада застосовувала проти
Ющенка всі можливі засоби його дискредитації. Зокрема, навіть такі, як
рекламні ролики на ТБ, де Ющенко зображався у ковбойському одязі на
коні. Натяк був на нібито проамериканську орієнтацію Ющенка. Профіль
коня дуже нагадував карту України.
У вересні 2004 року Ющенко був отруєний. Лише швидке реагування на цей
замах на життя врятувало його від неминучої смерті. «Українська правда»
містить інтерв’ю Б.Володарського, розвідника, що живе у Відні. Він,
зокрема говорить: «Нет ни малейших сомнений в том, что кандидат в
президенты Украины был умышленно отравлен. И дело не только в том, что я
верю Виктору Андреевичу Ющенко (вспомните его речь в Верховной Раде 21
сентября 2004 г.) и министру внутренних дел Украины Юрию Луценко,
который 11 февраля заявил “Известиям”: “Мне известно, кто перевозил
через границу отраву, какой депутат ее сопровождал, какой чиновник
переносил к месту преступления, кто ее подмешивал в еду”.
«Утверждать это позволяет мой личный опыт бывшего офицера, прошедшего
специальную подготовку в военной разведке, а также длительное изучение
убийств посредством отравления, организованных советскими (российскими)
спецслужбами за годы советской власти и в постсоветское время.»
31 жовтня 2004 року відбувся 1-й тур виборів. Ющенко у ньому набрав
39,26% голосів. Янукович – 39,11%. Незважаючи навіть на чисельні
фальсифікації, владі не вдалося забезпечити перемогу Януковича. 21
листопада пройшов другий тур цих виборів. Голосування супроводжувалося
масовими фальсифікаціями на користь Януковича. Зокрема, існувала ціла
програма «відбирання» голосів у Ющенка і «додавання» голосів Януковичу.
Центральна Виборча комісія (ЦВК) на чолі з С.Ківаловим теж демонструвала
свою заангажованість і причетність до фальсифікацій. Результати
незалежних екзит-полів дуже відрізнялися від офіційних заяв ЦВК. 24
листопада ЦВК на своєму засіданні поспішно заявила про перемогу
Януковича.
Таке ігнорування Центральною виборчою комісією результатів виборів
сприяло масовому народному зриву, що увійшов в історію як Помаранчева
революція. Вона власне почалася ще в ніч з 21 на 22 листопада 2004 року
і тривала приблизно по 8 грудня. На Хрещатику і Майдані Незалежності
зібралося дуже багато людей. Ющенко навіть змушений був скласти присягу
президента України у залі Верховної Ради.
Про унікальність такого явища, як Майдан, говорять і пишуть багато.
Відомий ветеран боротьби за незалежність України В.Яворівський відзначає
унікальність Майдану: «Знаете, я вел большинство митингов в начале 90-х
годов. Тогда меня слушали представители обедневшей интеллигенции —
технической, творческой, — среднего достатка киевляне. А сейчас на
Майдане я видел прекрасно одетых людей — в шикарных дубленках, шубах, с
мобильными телефонами. Не обозленных на жизнь, не обиженных. Они стояли
и слушали, как дети. Для меня это было просто потрясающе.»
Колишній Президент України Кравчук Л.М. також вважає Майдан унікальним
явищем: «Конечно! Поэтому я поддерживал Майдан, — пожалуйста,
митингуйте! — но когда вы, как при Ульянове, заблокировали почту, банки,
телеграф, а затем еще и помещение правительства…» Проте, як бачимо,
думка Кравчука критичніша.
Далі події розгорнулися дуже швидко. Верховний Суд визнав результати
другого туру недійсними. І призначив повторне голосування на 26 грудня
2004 року. Переголосування дало такі результати: 51,99% виборців
проголосувало за Ющенка, а 44,21% – за Януковича. Інаугурація нового
президента відбулася 23 січня 2005 року. Політичну кризу було
розв’язано. На пере голосування було запрошено рекордну кількість
міжнародних спостерігачів. Було підтверджено демократичність
голосування. Янукович подав скаргу до Верховного Суду, проте її було
відхилено. Пере голосування проходило в умовах змін до Закону «Про
вибори Президента», що унеможливлювали фальсифікації. Про діяльність
Януковича у ці часи так писали «Донецькі новини»: «Сам Виктор Янукович
настроен решительно: “Мы никогда не признаем Ющенко, его команду и те
принципы, по которым они работают”, – заявил он в интервью газете
“Известия”. – Мы не станем с ними сотрудничать ни при каких
обстоятельствах. Мы прежде всего не можем простить Ющенко унижения наших
избирателей, нарушения прав человека и смерти пожилых людей на
избирательных участках. Они на совести сторонников Ющенко, не
разрешивших этим людям голосовать на дому. Ветераны умерли потому, что
их заставили больными прийти на избирательные участки”, – считает
премьер.
Если оспорить результаты выборов не удастся, то Виктор Янукович намерен
уйти в оппозицию: “Мы уйдем в жесткую оппозицию. Мы получим большинство
в парламенте и таким образом будем давить на Ющенко. Наша оппозиция
появится не только в парламенте. Об этом рано говорить, но мы готовы к
разным вариантам. Цель нашей жесткой оппозиции – парламентские выборы
2006 года. Нам надо взять в Верховной Раде большинство и создать свое
коалиционное правительство.»
На останньому етапі Янукович діяв як прем’єр у відпустці. Ще 7 грудня
Кучма підписав указ про відпустку провладного кандидата. Його команду
покинули такі відомі політики, як С.Тігіпко, С.Гавриш, В.Коновалюк.
Проте у його штабі став активно діяти син відомого покійного
правозахисника В.Чорновола Т.Чорновіл. Янукович розробив новий план
своєї діяльності у нових умовах. Ось як подають його позицію під час
Помаранчевої революції «Донецькі новини»: Виктор Янукович: «Я не
кандидат от этой власти – трусливой, позорной и предательской»
Виктор Янукович решил вести политическую борьбу до победного конца. Об
этом говорят его заявления, сделанные в понедельник в Киеве и в среду,
на встрече с избирателями в Донецке. Он ушел в отпуск с поста
премьер-министра и теперь резко дистанцируется от нынешней украинской
власти. Похоже, Виктор Янукович на себе убедился в справедливости
высказывания известного политолога Глеба Павловского о современных
украинских политических элитах: “Воздух в Киеве пахнет
предательством”…
Ситуацию в стране Виктор Янукович охарактеризовал как “медленный
государственный антиконституционный переворот”. “На улицах Киева люди в
непонятной форме проверяют документы, ходят вооруженные”. Младшего сына
премьера избили (после этого Янукович вывез свою семью из Киева).
Он заявил, что “не смог ничего сделать в борьбе с разгулявшейся улицей,
оранжево-коричневой чумой и в борьбе с действующей властью, они
объединились и делают свое дело”.
По словам премьера, он лишен возможности влиять на ситуацию в стране.
Кабмин заблокирован, правительство не работает. Верховная Рада голосует
“под давлением улицы и с помощью трусов и предателей”. Президент не
торопится остановить беспорядки. Более того, требовал от премьера
написать заявление об отставке. “Все происходящее – на совести власти,
которая сейчас есть”. “Я не кандидат от этой власти – трусливой,
позорной и предательской”.
Отметим, что в последнее время Виктор Янукович часто говорит о
предательстве. Так, на пресс-конференции в Киеве он заявил: “На
протяжении всей кампании мы ощущали внутреннее противодействие… Теперь
команда очистилась от трусов и случайных людей, и слава Богу. Теперь мы
имеем возможность выстроить штабы с опорой только на твердых
сторонников”.
Во время выступления в Донецке Виктор Янукович вновь поднял эту тему. По
его словам, часть его сторонников в Западной Украине испытывает
давление, многим приходиться уезжать на Восток Украины или за рубеж. “А
часть – засланные казачки”, – заявил Янукович. Он считает, что при
формировании избирательного штаба “специально были внедрены люди,
которые приносили вред”. Премьер пожаловался, что был изолирован от
информации и от людей, “знающих правду”. “От предательства защиты нет”,
– сказал он.
Напомним, что Сергей Тигипко и Степан Гавриш отказались в ходе третьего
тура избирательной гонки работать с Виктором Януковичем.
Кроме того, премьер-министр недоволен позицией, занятой центральными
СМИ. Он заявил, что его выступления не транслируются, из речи
выхватываются отдельные слова и фразы, зато лидерам оппозиции – режим
полного благоприятствования.
Что касается будущего, то Виктор Янукович готов бороться до конца. “Я
никогда вас не предам. Я скорее умру, чем у них (оппозиционеров. – Ред.)
получится меня сломать”.
Если на выборах победят сторонники Виктора Ющенко, то “мы станем
территорией, где будут жить рабы”, – считает Виктор Янукович. “Если мы
не выиграем выборы, наших представителей не будет в Киеве”, – добавил
он.
А в выступлении в Киеве он заявил: “Сегодня на Майдане создана модель
такого режима, который они хотят для всей страны. Паспортные проверки,
прописка, кордоны, ограничения для работы журналистов, дискриминация по
национальному и региональному признаку”.
Отметим, что на встрече в Донецке люди жаловались, что в Горловке
избирателям звонят какие-то люди и предлагают 1000 гривен за поддержку
Виктора Ющенко. Якобы им даже не нужно никуда ходить голосовать, просто
на некоторое время отдать свой паспорт…
Виктор Янукович заявил: “Я не уверен, что дадут возможность честно
голосовать”. “Тот беспредел, который творится в западных регионах
Украины и в Киеве, он будет спроецирован и на выборы”. “У нас забрали
победу и у меня не хватило сил ее отстоять. Если при повторном
голосовании мы победим и у нас снова попытаются украсть победу, нужно
будет отстаивать свой выбор”.
Выводы
Нынешний глава избирательного штаба Виктора Януковича Тарас Чорновил
заявил журналистам, что его кандидат “цивилизованный президент, политик
европейского стиля. Мы будем представлять Януковича таким, какой он
есть”.
В этом основная стратегия Виктора Януковича на выборах: избавляться от
имиджа “провластного” кандидата, больше встречаться с людьми и говорить
на их языке. Недаром на встрече в Донецке он подчеркивал: “Я такой же,
как и вы”.
Собственно, двойственная политика Леонида Кучмы, его отказ
разблокировать органы власти и открытое заигрывание с оппозицией спикера
ВР Владимира Литвина не оставляет Виктору Януковичу другого выбора.
В первом и во втором турах он делал ставку на свои экономические
достижения, выступал прежде всего как опытный хозяйственник, однако
западные области предпочли экономической конкретике политические мифы и
лозунги. Теперь Виктор Янукович выступает как “политик новой волны” и
будет стараться не только мобилизовать свой электорат на Востоке, но и
завоевать симпатии избирателей Запада страны.» Проте це вже не могло
врятувати його позиції.
Справу погіршило ще й те, що прихильники Януковича провели у
Сіверодонецьку з’їзд депутатів всіх рівнів, на якому прийняли рішення
створити Південно-Східну Автономну Республіку. Сесія Донецької обласної
ради навіть поставила питання про регіональний референдум: «Референдум
пройдет 9 января
В среду на внеочередной сессии Донецкого областного совета депутаты
приняли решение: 9 января 2005 года провести консультативный референдум.
Количество вопросов, которое будет вынесено на суд народа, пока
неизвестно, поскольку до 8 декабря любой желающий может вносить свои
предложения по темам референдума…
Но один вопрос будет точно – о внесении предложений по изменению
Конституции, которое позволит сделать Украину федеративным государством,
а Донецкую область – равноправным субъектом федерации.»
Прихильники Ющенка оцінили ці рішення як сепаратизм і курс на розкол
країни.
Ось таким був шлях Ющенка до президентства.
2. Характеристика окремих рис В.А. Ющенка
Президент України Віктор Андрійович Ющенко дуже сильно відрізняється від
двох своїх попередників. Його орієнтація на інтеграцію України у
європейські і міжнародні структури очевидна. Він не приховує, що
майбутнє України у Європейському союзі (ЄС) та НАТО.
Він має великий авторитет серед відомих іноземних політиків. У нього
багато добрих знайомих у цьому середовищі. Особиста дружба поєднує його
з такими людьми, як Хав’єр Солана, Олександр Квасьневський, Лех Валенса,
Президент Грузії Михаїл Саакашвілі.
Чималий інтерес Ющенка до історії України. Він вважає себе нащадком
останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Спостерігається інтерес Президента до музейної справи. Так, зокрема він
виступає за відродження національних святинь України, таких як палац
останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Батурині чи
національного комплексу Кам’яна Могила. Президент причетний також до
створення величезного музейного комплексу на базі київського заводу
«Арсенал». Велика дружба пов’язує Ющенка з відомими митцями,
художниками, поетами. Зокрема, відомий український художник Іван Марчук
подарував Ющенкові створений ним портрет Президента. І портрет цей є
вельми цікавим. Він передає внутрішній світ самого художника.
Цікавим є і особисте та сімейне життя Віктора Андрійовича. Він
виховувався у сім’ї сільських вчителів. Своїх батьків дуже шанував.
Взагалі дуже лагідно відноситься до старшого покоління. У всіх своїх
виступах постійно нагадує людям старшого покоління, що воно за своїм
внеском у справу українського відродження дуже унікальне. Що воно
пережило трагічну долю і заслуговує на краще життя. Пишається своїм
батьком Андрієм Ющенком, який був в’язнем німецьких концтаборів
Освенціма і Дахау. Одружений вдруге. Про перший свій шлюб багато
говорити не любить. Просить журналістів не торкатись цієї теми. Від
цього шлюбу у нього двоє дітей, син Андрій та донька Віталіна. Друга
його дружина – донька українських емігрантів в США Катерина Чумаченко.
Не так давно вона стала громадянкою України. Ющенко дуже пишається своєю
дружиною. Вони познайомилися випадково у літаку. Сиділи поруч і відразу
знайшли порозуміння і спільну мову. Вона відразу відзначила високий
розум і ерудицію свого майбутнього чоловіка. Опоненти Ющенка дуже
активно використовували під час виборчої кампанії деталі цього шлюбу.
Головна думка така: через дружину американські урядові кола тиснутимуть
на нього.
Від другого шлюбу у Президента України троє дітей. Це дві доньки
Христина і Софія та син Тарас. Ющенко дуже пишається своєю родиною.
Взагалі часто і багато з’являється перед людьми разом з родиною.
Президент без сумніву вважає сімейне виховання основою формування
громадянина України, гідного свого покликання.
релігійних проблем. Більш тісними є його стосунки з традиційними
українськими церквами. Зокрема, з українською православною церквою
Київського патріархату (УПЦ КП) та українською греко-католицькою церквою
(УГКЦ). Разом з тим, Президент співпрацює й з іншими релігійним
конфесіями. Він постійно акцентує увагу на необхідності церковного
примирення і об’єднання головних християнських конфесій з метою
створення єдиної помісної церкви. Під час передвиборчої агітації Ющенко
підкреслював, що він сповідався і попросив благословення у храмі УПЦ МП
– церкви Московського патріархату. Бо у його рідній Хоружівці стоїть
храм цієї конфесії. Разом х тим, сама УПЦ МП доволі довго працювала на
режим Кучми, а під час виборів віддавала перевагу Януковичу. Що, до
речі, не відповідає демократичним нормам. Бо духовні особи не можуть
відверто підтримувати політиків. Це було помітно особливо на Донеччині,
де Янукович приймав участь у відродженні реставрації важливої
православної святині – Святогірської лаври. Нині служителі УПЦ МП
намагаються про це не згадувати. Сам Президент виступає ініціатором
спільних молебнів в ім’я незалежної України представників різних
конфесій. Так, на день незалежності України 24 серпня 2005 року відбувся
такий спільний молебень у Софійському соборі у Києві.
Своєрідне відношення Ющенка і до такого не вельми простого питання, як
відзначення пам’яті участі українців у Другій світовій війні. Зокрема,
він відмовився від традиції проведення у День Перемоги традиційних
військових парадів. У своєму зверненні до учасників Другої світової
війни, що воювали у Червоній Армії та УПА, він закликав їх до
примирення. Проблема ця не вельми проста. І потребує свого розв’язання
на високому державному рівні.
Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького
розв’язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора
заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки
без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з
нами духовна сила – тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує
політику на обмані і силі!
До речі: неприйняття Ющенком кампанії “Україна без Кучми”, схоже,
значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї
кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас
Чорновіл, прорвавшись до пам’ятника Шевченку, зірвав і топтав
жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом
Кучмою…
Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному
осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова
щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного
чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але
вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство
як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом,
перед формальною процедурою?
Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям.
Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо,
не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого
замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим,
аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним
аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій –
порядний, віруючий хлопець.
Для Віктора Ющенка те, що називають “кумівство”, має зовсім інше
значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки
вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від
випадку до випадку хрестячи лоба.
Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений
батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений
містичний, духовний і душевний, метафізичний зв’язок. Це не менш близька
тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому
ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.
Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих,
хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у
когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних
призначень слід очікувати?
Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється
від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи
не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові
наслідки, але це вже інша тема.
І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя
нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не
зарозумілість політика.
Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій
земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні,
краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі
перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові,
також до кінця.
Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не
буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою
зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри
Бога і Його плани?
Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був
урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це
не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації,
як її бачив нинішній президент України.
Серед позитивів першого року президентства Ющенка слід відзначити, що
він і його команда зупинили великі потоки нещирості відвертої брехні, що
стала нормою в минулі роки. Хотілося б, щоб назавжди відійшли у минуле
часи цензури і темників. Щоб дійсно у суспільстві панували чесність,
прозорість. Щоб були забезпечені демократичні принципи в організації
бізнесу і політики. Схоже, що нинішній Президент у це щиро вірить.
3. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка
У цьому розділі ми спробуємо критично оцінити політику Президента
Ющенка. Ми передамо стисло ті роздуми, які висловлюють з цього приводу
опозиційно налаштовані до нього і його політики засоби масової
інформації. Справа у тому що, визнавши свою поразку, сили, що перебували
до нього в опозиції, розпочали критику його політики. Цьому сприяють і
декларовані самим Ющенком принципи свободи слова, невтручання влади у
роботу ЗМІ, відокремлення бізнесу від політики тощо.
Популярність Ющенка останнім часом дещо зменшилася через ряд скандальних
справ, що мали місце останнім часом. Скандали негайно освітлюються у ЗМІ
і люди мають змогу аналізувати їх.
Ліві сили, зокрема Комуністична партія України, очолювана Петром
Симоненком, і Прогресивна Соціалістична партія України на чолі з
Н.Вітренко, переважно критикують політику і дії В.Ющенка. Їхні роздуми
переважно такі: Ющенко є продовжувачем справи свого попередника Кучми.
Кучмізм триває, але у дещо витонченішому вигляді.
Справа погіршується ще й тому, що попри великі обіцянки, зроблені на
Майдані, істотних якісних зрушень не спостерігається. Особливо в
економіці. Так, голова Партії регіонів В.Янукович у своїй доповіді на
з’їзді партії сказав: «Керівництво держави жваво переконує нас у тому,
що для української економіки настав час стабілізації, кризи залишилися
позаду і найближчими місяцями ситуація відчутно поліпшиться.
Мав рацію “залізний канцлер” Бісмарк кажучи, що ніколи так багато не
брешуть, як під час війни, після полювання та перед виборами.
Статистика – річ уперта. І що ми маємо в реальності?
Приріст ВВП за 9 місяців цього року склав лише 2,8%, а за аналогічний
період минулого року – понад 13%. У 5 разів маємо зниження!
Загрозливо стійким стало й зниження темпів росту у промисловості. За 9
місяців поточного року вони скоротилися майже в 4,5 рази. Під час нашого
перебування в регіонах ми казали людям: “Підніміть руки ті, кому стало
жити краще.” Жодної руки ми не побачили. Люди втратили довіру до влади,
а разом з нею – віру в майбутнє.»
Багато можна почитати нині і про те, що політика Ющенка призвела до
погіршення стосунків з Росією. Знову наведемо слова Януковича: «Ми
вважаємо, що вагомою причиною падіння економіки є відмова керівництва
держави від стратегічного партнерства з Російською Федерацією. Коли
кажуть, що цього не відбулося, ми знаємо, що з такою політикою Росія
ніколи не повернеться до України і її проблем так, як це було ще рік
тому. З Росією треба розмовляти не з позицій “молодшого брата”, а з
великою повагою, – так, як це робив наш уряд.
Треба мати на увазі, що 90% енергоносіїв по дуже вигідних цінах постачає
Росія, а щорічний товарообіг між нашими країнами складає 20 млрд. дол.
Тому не слід дивуватися, що на початок року ми вже мали нафтову кризу.
Дуже ймовірно, що Україні доведеться вже з наступного року платити
світову ціну за газ. І що тоді? Це буде катастрофою.
Адже ціни на газ для громадян виростуть майже вдвічі, житлово-комунальні
тарифи – в 1,6 рази.
Ще гіршими будуть наслідки для промисловості, особливо металургійної та
хімічної галузі, які дають майже 60 відсотків валютних надходжень
країни, стануть нерентабельними.
Цих фактів, гадаю, досить для того, щоб робити висновки.»
Особливо прямолінійний у своїх висновках щодо бачення політики Ющенка
перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Ось його слова:
«Нынешняя власть, которая зарабатывала себе очки на противостоянии,
сейчас осталась с народом один на один. Ей уже не на кого кивать, и
теперь ее авторитет будет зависеть не от плохого Кучмы, а от хороших или
плохих действий Ющенко. Увы, сегодня Ющенко и его команде за большинство
их действий можно поставить твердую двойку по пятибалльной системе —
новой 12-балльной шкалы я не знаю.»
Ось як Кравчук оцінює появу Майдану: «Почему они собрались? Я размышлял
над этим. Их объединило неуважение к власти, которая все время
обманывала народ, его ожидания. На фоне этого противостояния и вышла в
лидеры оппозиция. Авторитет оппозиции был не ее личный, не собственный
(многое видя, я могу это утверждать) — он был лишь отражением
критического отношения к власти. “Да, — думали люди, — Кучма плохой, но
Ющенко — лучше!”. Сейчас можно говорить: “Ющенко плохой”, а кто лучше?
Этой фамилии еще нет, поэтому и реальной оппозиции не имеется.»
Разом з тим, незважаючи на свою критичність, Кравчук не робить різких
заяв. Про свою позицію відносно Ющенка він каже таке: « Обратите
внимание: критикуя Ющенко, я не говорю: “Ющенко, геть!”, потому что,
во-первых, я реалист, а во-вторых, нравится или не нравится мне Виктор
Андреевич, его избрал народ, и я с уважением отношусь к воле народа».
Ющенка критикують за те, що під час акції «Україна без Кучми!» в 2001
році він підписав відому «Заяву трьох». Її підписали тодішній президент
Кучма, голова Верховної Ради Плющ і прем’єр-міністр Ющенко. В ній
говорилося про те, що Україна втягується окремими політиками у
конфронтацію. Говорилося також про загрозу в Україні фашизму. Ющенко не
демонстрував активності щодо захисту у 2001 році Юлії Тимошенко, яка
після відставки з посади мінісра паливно-енергетичного комплексу навіть
деякий час перебувала під слідством і знаходилася у Лук’янівському
слідчому ізоляторі.
І знову звернемося до слів Кравчука. Леонід Макарович, чий досвід у
політиці є надзвичайно великий, дає ще одну оцінку Ющенкові. Він,
зокрема, говорить наступне: «Я абсолютно не сомневаюсь, что он
украинский патриот, но судя по некоторым моим наблюдениям Ющенко не
чувствует высоты президентской власти. На эту мысль наталкивает его, я
бы сказал, легкомысленное отношение к Конституции, к закону, к своему
окружению. Виктор Андреевич старался помирить членов своей команды,
причем своеобразным способом: “Пожмите друг другу руки”, но это возможно
в кругу товарищей, за столом, когда все равны. Кто-то ссорится, и, чтобы
дружеский ужин не был испорчен, старший в компании говорит: “Ребята,
перестаньте, пожмите друг другу руки”. Там это логично, нормально, но
Президент такого себе позволить не может. У него достаточно полномочий,
чтобы тем, кто затеял свару, сказать: “Если не прекратите, уже завтра
вас на этих должностях не будет. Обоих.»
«У меня нет никакого сомнения, что Ющенко действительно болеет за
Украину. Может, не придает этому значения? Может, считает, что его
должность выше Конституции? Может быть, рассуждает: “Да ладно, это
жизнь. Сейчас время сложное, есть проблемы поважнее, чем сама
Конституция”? Все это небезопасно!.. Мне кажется, Ющенко должен еще
подумать над тем, кто такой Президент Украины и что он для страны
значит. Нельзя забывать, что за каждым словом Президента следят, каждую
фразу ловят и запоминают».
«Знаете, Ющенко нужно забыть, что он оппозиционер. Виктор Андреевич и
сейчас часто выступает как лидер оппозиции, хотя это уже история — он
глава государства. Также Ющенко нужно отказаться от лекций на моральные
темы, перестать всех учить, как жить, потому что иногда это выглядит…
Не подберу деликатного слова, а другое не хочу употреблять, но в народе
уже говорят: “А сам-то ты кто?”. И не нужно демонстрировать чистые руки,
потому что, к сожалению, позади у всех нас такая жизнь, что называть
руки чистыми можно только тогда, когда ты их помыл с мылом». Оскільки
Кравчука навряд чи можна звинуватити у пересмикуванні фактів і реалій,
то наведемо ще деякі його роздуми. «И последнее. В народе сложился
стереотип: Ющенко — мужик вежливый, обходительный, незлой, как говорят
люди. Хотя, видя политические репрессии, которые зачастую происходят с
его участием, и, слыша те ярлыки, которые лично он навешивает, я могу
говорить, что какое-то внутреннее ожесточение у него есть». «На его
инаугурации и мы с Кучмой присутствовали. Если бы я был на его месте,
наверняка обратился бы к предшественникам или по дороге к трибуне сделал
бы подобающий жест — в общем, нашел бы слова. Сказал бы: “Я — третий
Президент, но в этом зале сидят еще два. Кто из них что совершил,
рассудит время, но они здесь, и это уже наша история”. Все, больше
ничего не нужно, но сделать вид, что нас в зале нет, мог только
недальновидный человек, который не думает о будущем. Потому что завтра
придет еще кто-то, и в зале будут сидеть, если мы доживем, уже три
президента, но четвертый поступит так же, как Ющенко. Или как еще раньше
это сделал Кучма, не пригласив на свою инаугурацию Кравчука.» Кравчук
дуже скептично відноситься тієї символічної присяги президента, яку
виголосив Ющенко у напівпустій залі Верховної Ради під час Помаранчевої
революції, і до перших президентських указів ще не президента Ющенка,
виголошених ним на Майдані. Вони, до речі, так і не набули юридичного
оформлення.
Часом в ЗМІ з’являються критичні статті щодо запального характеру
президента, щодо його не виваженості, відсутності у нього системності у
підходах до розв’язання окремих питань. До властивої йому характерної
жестикуляції під час виступів.
У останні місяці Ющенко пережив декілька скандалів навколо нього, його
сім’ї, його команди. Особливо складною була криза щодо його старшого
сина Андрія. Криза стосується не вельми скромного його способу життя. У
ряді Інтернет-видань та ЗМІ пройшла серія публікацій про те, як Андрій
відвідує дорогі ресторани, бари та нічні клуби, користується дорогими
мобільними телефонами і їздить на надзвичайно дорогих авто. Батько у
розмові з журналістами на цю тему був надзвичайно знервованим. Виглядав
схвильованим. Схоже, його справді зачепили за живе. ЗМІ доволі
оперативно відреагували на все це. Незважаючи на те, що перші сутички з
пресою було полагоджено, з’являються нові подробиці з життя
Ющенка-молодшого. Вже давно у ЗМІ мусувалася інформація про те, що у
команді «помаранчевих» немає єдності, що її зсередини роздирають
конфлікти і протистояння. Що серед корупціонерів фігурують імена
П.Порошенка, Д.Жванії, М.Мартиненка, Є.Червоненка та ін. Дещо
з’ясувалося у вересні 2004 року, коли Ющенко відправив у відставку увесь
склад Кабінету Міністрів на чолі з Юлею Тимошенко. Остання виголосила
дуже гучну заяву на телеканалі «Інтер» з критикою на адресу Президента.
Проявилися великі недоліки у діяльності нової влади, колишньої опозиції.
Вона, дружно взявши владу, продемонструвала неспроможність працювати
командою. Мало того, складається враження, що у влади практично немає
людей на лаві запасних. А нові кадрові призначення необхідні.
Цього літа під час сходження Ющенка на Говерлу в Карпатах загинуло двоє
людей. Громовим зарядом зачепило п’ятерик чоловік, двох з них відправили
до госпіталю. Президент зробив для себе сходження на найвищу точку
України традицією. Проте у той день, 16 липня, різко погіршилася погода.
Разом з Ющенком на Говерлі було близько 16 000 людей майже з усієї
Західної України. 135 чоловік звернулися за медичною допомогою У 35 з
них були травми. Опозиційні ЗМІ негайно відреагували критично щодо цієї
події. Мовляв, хочеш бувати на Говерлі, будь ласка, бувай, проте не
перетворюй такі заходи у шоу і не бери з собою невинних людей. Тим
більше, що Говерла без шкоди для своєї екології може витримати на собі
одночасно лише 300 чол.
Ось таким є наш Президент. Такі його людські риси. Він звичайна людина і
чинить властиві йому вчинки.
Висновки
У цій роботі ми спробували дати по можливості об’єктивний портрет
третього Президента України Віктора Андрійовича Ющенка.
Як бачимо, Ющенко належить до того покоління українців, що народилися у
сільській місцевості. На формування його світогляду і характеру вплинули
традиції українського народу. Він пройшов тривалий шлях. Стояв біля
витоків національної валюти – гривні.
Ющенко як Президент України намагається створити позитивний імідж нашої
держави у світі. Він розгорнув активну діяльність за кордоном,
намагаючись вибороти для України статус країни з ринковою економікою.
Щирими є його наміри бачити Україну у сімї братніх вільних європейських
народів.
Ющенко, незважаючи на критичні зауваження до його особи, є переконаним
демократом. Саме демократично намагається розв’язати він всі конфліктні
ситуації, непорозуміння. Незважаючи на заяви деяких його опонентів, за
великим рахунком можна визнати, що він не належить до тих керівників, що
залякують підлеглих, принижують їх, змушують їх тремтіти чи давати
хабарі.
Ющенко щиро вірить, що його команда не буде корумпованою. Що вона не
зв’язуватиме бізнес з політикою, не ставитиме особисті проблеми вище
державних. Для досягнення цих принципів він готовий працювати. Працювати
віддано і дуже багато.
На жаль, серед пересічних громадян на Півдні та Сході України, зокрема і
у нас на Донеччині, зберігся застарілий стереотип мислення про особу
Ющенка. Він склався під впливом темників, що складалися під керівництвом
попередньої влади. Ми повинні позбавитись у майбутньому цих
стереотипів.
Джерела
www.kp.kiev.ua – «Комсомольская правда в Украине»
www.bulvar.com.ua – газета «Бульвар Гордона»
ostrov.boom.ru – газета «Остров» ( г. Донецк )
www.razom.org.ua – «Наша Украина»
grani.kiev.ua – газета «Грани-плюс”
day.kiev.ua – газета «День»
www.umoloda.kiev.ua – газета «Україна молода»
www.kpu.kiev.ua – Коммунистическая партия Украины
www.yuschenko.com.ua – персональный сайт В.Ющенко
www. ya2006. com.ua – Виктор Янукович
dnews.ukr-info. net – газета «Донецкие новости»
www. obozrevatel. com. ua – обозреватель
www. 2000. net.ua – газета «2000»
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
