.

Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
171 4337
Скачать документ

Реферат на тему:

Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері
державного управління забезпеченням національної безпеки держави

Організація стратегічного планування у сфері державного управління
забезпеченням національної безпеки з реалізації прийнятої геополітичної
моделі держави [2] суттєво утруднюється у зв’язку з недостатньою
розробленістю теоретичних основ стратегічного планування, які можна було
б використати у сучасних умовах розбудови держави. Серед дослідників
цього напряму існують суперечливі погляди щодо понятійно-категоріального
апарату та використання методології стратегічного планування, комплекту
базових концептуальних документів, що визначають реформування і розвиток
Воєнної організації та правоохоронних органів держави.

У системі забезпечення національної безпеки України досі не розроблена
концепція та методологія стратегічного моніторингу та аналізу у сфері
забезпечення національної безпеки, зокрема не сформовано систему
показників та критеріїв, відсутні конструктивні моделі та методики
оцінювання ефективності державної політики забезпечення та просування
національних інтересів. До того ж самі національні інтереси на
державному рівні не систематизовано, визначено лише їх пріоритети [1,
2], що спричинюватиме значну частку суб’єктивізму в оцінюванні
ефективності державної політики забезпечення національної безпеки
держави. Потребує удосконалення також науково-методичний апарат
обґрунтування варіантів стратегічних рішень у сфері національної безпеки
та прогнозування можливих негативних наслідків застосування цих рішень у
визначених сферах.

Необхідність удосконалення стратегічного планування у сфері державного
управління забезпеченням національної безпеки, крім того, обумовлена
багатоваріантністю та неоднозначністю змін, що відбуваються,
неможливістю точно спрогнозувати розвиток подій та стратегій основних
політичних акторів у майбутньому, високим динамізмом трансформацій у
Воєнній організації та правоохоронних органах держави, які мають
протидіяти появі нових викликів, загроз, ризиків, бути адекватними
змінам у геополітичній ситуації та здатними функціонувати в нових
умовах. Асинхронність та відсутність системності, необхідної
скоординованості дій в реформуванні складових сектору безпеки,
недостатня наукова обґрунтованість механізмів державного управління в
цій сфері та недосконалість чинного методичного та
інформаційно-аналітичного забезпечення загострюють цю проблему.

Нерозробленість теоретичних основ стратегічного планування не дозволить
на високому науковому рівні розробити згідно з останніми рішеннями
Президента України [5, 6] та відповідно до чинного законодавства [2-4]
такі стратегічні документи, як Стратегія національної безпеки України,
Стратегія воєнної безпеки, Концепція розвитку Воєнної організації
держави тощо. А це може призвести не тільки до зниження ефективності
державної політики у сфері забезпечення національної безпеки, а й до
конфлікту інтересів між органами державної влади та непорозумінь з
іншими державами та міжнародними організаціями у сфері безпеки та
оборони.

Без теоретичного обґрунтування методичних засад формування державної
політики забезпечення національної безпеки та практичного впровадження
сучасних механізмів її поетапної реалізації з врахуванням геополітичної
ситуації навколо України та тенденцій її зміни, світових глобалізаційних
процесів, реальних та прогнозних можливостей держави і інших факторів,
що впливають та впливатимуть на забезпечення сталого розвитку України на
найближчу та віддалену перспективу, вирішити цю проблему неможливо, що і
визначає актуальність даної публікації.

Для здійснення стратегічного планування у різних сферах можуть
застосовуватися такі відомі підходи, як метод Дельфи, метод аналізу
ієрархій, сценарний підхід, цикл стратегічних змін, аналіз трендів,
альтернативні варіанти майбутнього, планування, що базується на
передумовах (assumption-based planning), планування, що ґрунтується на
можливостях (capabilities-based planning) [8, 13, 18] тощо. Але кожен з
цих підходів розрахований на конкретні умови його застосування,
відповідну систему обмежень, комплекс чинників та динаміку змін і
спрямований на подолання конкретної невизначеності, а тому має обмеження
як стосовно своїх можливостей до адаптації, так і умов свого ефективного
застосування. Використання ж якоїсь однієї уніфікованої методології
стратегічного планування, що була б ефективною «на всі випадки життя»,
для різних сфер застосування і усього спектра реальних та потенційних
змін умов, факторів, обмежень та чинників, не є доцільним та можливим.
Таким чином, маємо протиріччя між спроможністю наявних методів
стратегічного планування забезпечити необхідну ефективність в умовах
непередбачуваних і високодинамічних змін і бажанням користувачів
(насамперед у сфері державного управління забезпеченням національної
безпеки) отримати надійний інструментарій стратегічного планування для
таких складних умов невизначеності та непередбачуваності.

Одним з підходів до вирішення цієї актуальної проблеми є розробка та
впровадження спеціального дослідницького прийому, що базується на
об’єднанні сильних сторін різних підходів; збереження переваг управління
в обчислювальних експериментах, врахування обмежень, притаманних
державному управлінню забезпеченням національної безпеки; введення
прогнозу розвитку сценаріїв, можливостей, передумов на підставі методів
експертного оцінювання; впровадження постійного стратегічного
моніторингу та аналізу результатів формування та реалізації
стратегічного планування в цій сфері, а також введення адаптивного
управління процесами формування та реалізації стратегічного планування
для будь-яких умов невизначеності та непередбачуваності.

Це дасть змогу підвищити якість розробки та реалізації стратегічних
документів у сфері державного управління забезпеченням національної
безпеки, сприятиме підвищенню ефективності державної політики захисту та
просування національних інтересів у сучасній геополітичній обстановці.

Низка публікацій [1-4] свідчить, що одним з пріоритетних напрямів
державної політики є забезпечення національної безпеки, ефективність
формування якої значною мірою визначається станом розробленості теорії
національної безпеки та рівнем впровадження і застосування відповідних
методів, методик, моделей, механізмів, принципів тощо за практичного
вирішення актуальних проблем у цій сфері.

Ця теорія перебуває на стадії свого активного формування та динамічного
розвитку [7-19], що обумовлено перманентними ускладненнями
геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної обстановки, появою
нових загроз, викликів та ризиків та загостренням характеру традиційних
загроз, трансформаціями міжнародних та регіональних структур безпеки,
впливом глобалізації, значною складністю, непередбачуваністю та
невизначеністю процесів у сфері безпеки та оборони, суттєвим
загостренням зіткнень протилежних спрямувань, а з іншого боку — бажанням
суспільства та держави мати науково обґрунтовані підходи, механізми,
пріоритети, інструменти, які сприяють їх сталому розвитку в
короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі і не
вимагатимуть надмірних ресурсів. Так, у публікації В. П. Горбуліна, О.
Ф. Бєлова, Е. М. Лисицина вказується, що технологія реалізації доктрин,
стратегій, концепцій і програм державної політики у сфері забезпечення
національної безпеки мусить базуватися на ґрунтовних теоретичних засадах
та враховувати історичний досвід [14].

Деякі з авторів [8, 13, 19] вважають, що саме за таких умов методологія
стратегічного планування є найбільш ефективною, при цьому вказується на
необхідність її розробки саме на основі принципу безупинної адаптації
[9].

У роботах Г. Г. Почепцова проаналізовано деякі підходи та інструменти
зменшення невизначеності та непередбачуваності під час здійснення
стратегічного аналізу [16, 17]. Згідно з одним з цих підходів
пропонується використання ідеї комплексних адаптивних систем на основі
планування різного роду можливостей адаптації, побудованих під конкретну
загрозу. Значною є ймовірність того, що сьогоднішні загрози
відрізнятимуться від загроз, що виникнуть через 10-15 років. Тому як
процес розробки і удосконалення методології стратегічного планування,
так і її окремі складові мають передбачати можливість адаптації до змін
оточуючого внутрішнього та зовнішнього середовища.

Іншим варіантом зменшення невизначеності під час стратегічного
планування є «планування на основі можливостей», яке передбачає
визначення можливостей, адекватних широкому спектру майбутніх
потенційних загроз. При цьому принциповим є відмова від сценаріїв,
побудованих на загрозах. Згідно з цим підходом для кожного сценарію
створюється свій «комплект» потреб і можливостей на основі уніфікованих
блоків (модулів). При цьому важливим є відбір адекватних типів блоків.

Фактично зазначений підхід є одним з варіантів структурної адаптації: на
будь-яку загрозу (виклик, ризик) на основі попередньо сформованого
комплекту універсального модуля і методики його застосування готується
необхідна відповідь.

Принципово новим напрямом розвитку теорії стратегічного планування і
одночасно подолання невизначеності є розробка та впровадження
методології керованого хаосу [16, 17]. Під хаосом розуміється порядок, в
якому превалюють невизначеності. При цьому необхідно мати на увазі, що
хаос має місце лише для однієї сторони конфлікту, інша сторона формує і
керує цим хаосом. Подолання хаосу вимагає серйозних матеріальних та
інтелектуальних ресурсів і нетрадиційних підходів до вирішення.

Проте найбільш системно такі проблемні питання, як методологія розробки
стратегії національної безпеки, класифікація та ієрархія національних
цінностей та національних інтересів, місце та роль стратегічного
планування у сфері забезпечення національної безпеки тощо, досліджені в
роботах вітчизняних вчених В. П. Горбуліна та А. Б. Качинського [27-29].

У той же час аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить, що
існуючі теоретичні засади стратегічного планування у сфері державного
управління забезпеченням національної безпеки не повною мірою
відповідають реаліям України, яка сьогодні перебуває в стадії динамічної
трансформації в умовах суттєвої непередбачуваності та невизначеності, не
враховують розвиток геополітичної ситуації навколо України та тенденції
її зміни, вплив світових глобалізаційних процесів, викликів, небезпек та
загроз національним цінностям, реалізації та просуванню національних
інтересів, реальних та прогнозних можливостей країни стосовно реагування
на ці загрози. Ці теорії, розроблені для стабільних
промислово-розвинутих країн і призначені переважно для застосування у
сфері бізнесу, недостатньо враховують особливості державного управління
забезпеченням національної безпеки.

Метою даної публікації є розробка методу формування теоретичних засад
стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням
національної безпеки, за допомогою якого можна формувати ефективну та
адекватну державну політику забезпечення національної безпеки та
здійснювати практичне впровадження сучасних механізмів її поетапної
реалізації.

За розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування
у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки
необхідно врахувати певні особливості процесу дослідження методології
стратегічного планування в цій сфері:

неможливість здійснення повноцінного експерименту з такою складною та
великомасштабною системою, як система забезпечення національної безпеки;

унікальність та складність системи стратегічного планування
забезпеченням національної безпеки держави, що не дозволяє застосовувати
будь-які формалізовані, типові або стандартні процедури; вирішення
проблем забезпечення національної безпеки належить до класу
слабоструктурованих або неструктурованих задач;

значна ціна помилок стратегічного планування у цій сфері для особи,
суспільства та держави;

обмежені можливості безпосереднього використання досвіду з інших сфер
життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, а також інших країн;

низька якість ретроспективних даних, насамперед щодо їхньої
достовірності, точності та повноти, через значну динаміку,
невизначеність і непередбачуваність процесу, що досліджується, та
значною мірою через суб’єктивний характер знань щодо закономірностей,
причинно-наслідкових залежностей та сталих зв’язків між ними; це суттєво
обмежує застосування традиційного апарату кореляційно-регресійного
моделювання, орієнтованого насамперед на дослідження стабільних
процесів;

наявність обмежень щодо можливостей застосування стратегічного
планування у сфері державного управління забезпеченням національної
безпеки, передусім нормативно-правового характеру;

нелінійний характер взаємозв’язків та взаємовпливу складових системи
забезпечення національної безпеки держави.

Схему методу показано на рисунку.

Крім того, будь-яка методологія стратегічного планування спрямована на
вирішення однієї з головних проблем розвитку складних систем — зменшення
невизначеності майбутнього для цих систем. Основними причинами, що
зумовлюють невизначеність стратегічного планування, є стохастичність та
нелінійність більшості процесів у цій сфері, відсутність достовірної
інформації та знань щодо взаємозв’язку зазначених процесів, принципова
неможливість врахування всіх чинників, які можуть виникнути або
динамічно змінити свої характеристики і суттєво вплинути на розвиток
системи, особливо у середньо- та довгостроковій перспективі, тощо.

У деяких роботах одного з авторів статті проаналізовано різні підходи до
аналізу великомасштабних військових конфліктів та зроблено відповідні
висновки [11, 12]. По-перше, наявні методи досліджень таких систем і
конфліктів не дозволяють отримати необхідну сукупність знань з теорії
забезпечення воєнної безпеки держави; а по-друге, завжди залишається
проблема переходу від висновків, отриманих на моделі, до висновків на
дійсності.

У цих роботах було також запропоновано новий метод розробки теорії
забезпечення воєнної безпеки держави, який базується на об’єднанні
сильних сторін відомих підходів з введенням процедур управління в
обчислювальних експериментах, прогнозі за методами експертного
оцінювання, адаптованого управління процесами реагування на зміни рівня
воєнної загрози.

Зазначений метод було взято як аналог за розробки методу формування
теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління
забезпеченням національної безпеки держави з врахуванням особливостей
дослідження цього процесу.

Згідно з ним дослідження проблем стратегічного планування має починатися
з ретельного планування експерименту, який дає змогу накопичувати факти
і дані.

Додатковою інформацією про процес, що досліджується, можуть бути поточні
та ретроспективні факти та дані, які є результатом здійснення
стратегічного моніторингу та аналізу цієї сфери впродовж певного часу,
насамперед ті, що відображають реакцію зовнішнього середовища на
державну політику забезпечення національної безпеки, а також факти та
дані з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, країн,
які потребують свого попереднього масштабування. Але при цьому необхідно
чітко уявляти обмеження щодо можливості та доцільності застосування
такої інформації при стратегічному плануванні: її актуальність обмежена
часом і є, як правило, малоефективною для прийняття майбутніх рішень
[9].

До апріорної інформації належить також сукупність наявних методів та
методик, що використовувалися, використовуються або потенційно можуть
бути використані для цілей стратегічного планування у сфері державного
управління забезпеченням національної безпеки.

Таким чином, розробка нової або удосконалення існуючої теорії
стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням
національної безпеки та її перевірка на відповідність реальним процесам
у цій сфері передбачають наявність потужної інформаційно-аналітичної
системи, яка б забезпечувала необхідною інформацією здійснення
відповідних експериментів.

На підставі комплексного аналізу національних інтересів та цінностей,
геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної, енергетичної,
екологічної, науково-технологічної тощо ситуацій у світі та конкретному
регіоні, соціально-політичних процесів у країні та її найближчих
сусідів, у внутрішньополітичній, гуманітарній, науково-технологічній,
екологічній, інформаційній сферах висуваються гіпотези, уточнюються
обмеження, формуються умови та сукупність найвпливовіших чинників, що
мають бути враховані під час синтезу експериментальної ситуації.

Сценарно-ситуативний підхід

Сценарно-ситуативний підхід передбачає розробку математичної моделі
стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням
національної безпеки з наступним проведенням на її основі відповідних
системних досліджень.

За ситуативно-сценарного підходу дослідження поведінки системи як
формалізованої конструкції використовуються сценарії, які характеризують
майбутні можливості. Саме такий підхід, частково, наприклад, застосовано
за формування Державної програми розвитку Збройних Сил України на
2006-2011 роки та Стратегічного оборонного бюлетеня (Білої книги) на
період до 2015 року.

Сценарно-ситуативний підхід як метод системного аналізу, як зазначалося,
дає можливість оцінювати та прогнозувати об’єкт дослідження в динаміці.
Сценарії являють собою послідовність взаємозв’язаних між собою і
розгорнутих у часі можливих сукупностей ситуацій.

Ситуації мають відповідати таким основним вимогам:

бути достатньо складними, щоб забезпечити необхідну кількість
різноманітних гіпотез, що стосуються об’єкта досліджень, і одночасно
простими та зручними для здійснення аналізу в процесі підготовки та
прийняття рішень, допускати можливість обробки на ЕОМ в діалоговому
(інтерактивному) режимі;

чинники, тенденції, обмеження, умови, змінні, критерії та показники, що
визначають ситуацію, повинні мати фізичну інтерпретацію, кількісний
вимір у відповідному масштабі та одиницях виміру;

допускати як їх декомпозицію на більш прості ситуації, бажано такі, що
вже досліджувалися або схожі на них, так і синтез на їхній основі
складніших експериментальних ситуацій, у тому числі таких, що
враховують, наприклад, стохастичну невизначеність, наявність «слабких
сигналів» тощо;

відображати взаємозв’язок між основними процесами;

враховувати обмеження нормативно-правового плану, які є характерними для
стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням
національної безпеки держави.

За допомогою моделювання ситуацій генеруються ймовірнісні, з точки зору
дослідження, сценарії розвитку подій. Для формування сценаріїв також
використовуються результати здійснення стратегічного моніторингу та
аналізу стану зовнішнього та внутрішнього середовища. Останнє вкрай
важливо для забезпечення реалізації принципу постійної адаптації,
оскільки на основі вихідних даних стратегічного моніторингу та аналізу
має прийматися рішення щодо відповідності застосування конкретної теорії
для пояснення процесу, що досліджується. У разі виявлення суттєвих
суперечностей ці дані є базою для формування нових гіпотез, ситуацій,
моделей, прогнозування сценаріїв, виявлення тенденцій тощо, що і складає
сутність адаптивного управління розробкою теоретичних засад
стратегічного планування.

За моделювання ситуацій та генерування сценаріїв, а також за здійснення
адаптивного управління необхідно, як зазначалося, враховувати реальні
обмеження на діяльність системи забезпечення національної безпеки,
насамперед нормативно-правового характеру. Тому ситуації та сценарії
мають фільтруватися з метою формування їх допустимих множин для
здійснення досліджень.

Генерація сценаріїв, насамперед передбачає прогнозування динаміки змін у
сфері забезпечення національної безпеки з метою завчасної підготовки
сектору безпеки до реальних та потенційних загроз (викликів, ризиків) з
урахуванням його інерційності та обмеженості ресурсів. При цьому
прогнозування має охоплювати такий термін, щоб і оборонно-промисловий
комплекс, і Воєнна організація держави мали достатньо часу на адекватне
реагування.

Враховуючи, що існуючий методичний апарат прогнозування
соціально-економічних процесів і розвитку складних систем будується
переважно на методах експертного оцінювання, екстраполяції, соціального
опитування і дає надто неточні прогнози без їх кількісного
обґрунтування, для цілей прогнозування сценаріїв пропонується
застосування методу прогнозування динаміки ситуації з використанням
експертно-значущих проміжних станів [11].

З окремими фрагментами сформованого сценарію в лабораторії здійснюються
прості експерименти, метою яких є оцінка рівня загроз (викликів,
ризиків) та динаміки їх змін, виявляються суперечності, формулюються
нові закономірності, причинно-наслідкові залежності, сталі зв’язки та
аналізуються можливості застосування існуючих теорій щодо їх пояснення.
У разі неспроможності використання існуючих теорій для розв’язання
суперечності для обґрунтування результатів експериментів створюється
нові мікротеорії mti та на їх основі узагальнена мікротеорія mt, яка
пояснює прості ситуації, що розглядаються, і можливі варіанти їх
розвитку на час прогнозу Tпр. При цьому окремі прості ситуації можуть у
цій теорії ставати змінними. Мікротеорії mti та узагальнена мікротеорія
mt можуть являти собою результат модифікації існуючих теорій, їх
комбінації та об’єднання або застосування та впровадження нових підходів
для обґрунтування отриманих результатів експериментів (створення
принципово нових мікро теорій).

У комплексній моделі одночасно оцінюється вплив даного сценарію на
можливість забезпечення необхідного рівня стабільності та захисту
національних цінностей, національних інтересів і їх просування у
зовнішньому середовищі. Для обґрунтування результатів моделювання
комплексною моделлю формулюються загальні закономірності процесу
забезпечення національної безпеки держави, причинно-наслідкові
залежності, гіпотези, теореми тощо і створюється макротеорія МK1 щодо
сценарію в цілому. У спосіб безпосереднього аналізу обраного сценарію
здійснюється ітерація і формується черговий варіант штучної теорії з
наступним її узагальненням з макротеорією МK1. Результатом цього
узагальнення є створення задовільної для дослідника макротеорії МK.

Ускладнюючи штучну реальність, запроваджуючи нові змінні, враховуючи
нові чинники та обмеження, дослідник повторює процедуру, створюючи
дедалі адекватніші мікротеорії mt1… mtn та макротеорії M2… МK, на
основі об’єднання яких формується метатеорія MT, яка б дозволяла
отримувати mt+1 на основі m2…mt або макротеорії МK+1 на основі M2…
МK. Адаптивне управління цим процесом здійснюється під час процесу
державного управління забезпеченням національної безпеки держави.

Необхідно також зазначити, що у зв’язку з різними умовами, чинниками,
обмеженнями, динамікою змін тощо у кожній i-й (i=1…L) офіційно
визначеній сфері національної безпеки [2] запропонований метод доцільно
застосовувати окремо, будуючи метатеорії МT1… МTL за принципом
багатоканальної системи: кожен i-й канал в загальному випадку є
унікальним і пристосований до конкретних умов застосування (розробки
теоретичних засад для своєї сфери). Загальна метатеорія МOT має
формуватися як об’єднання метатеорій МT1… МTL.

Рішення щодо відповідності загальної метатеорії МOT реальному процесу,
що досліджується, приймається на основі рішень щодо кожної з її окремих
складових МTi (i=1…L). У разі невідповідності хоча б однієї з цих
часткових МTi-метатеорій реальному процесу приймається рішення про
необхідність доопрацювання загальної метатеорії МOT. Для пошуку
загального рішення (за умови можливості формалізації процесу, що
досліджується) і визначення за результатами експерименту допустимих
множин для метатеорій МTi, а також враховуючи суттєвий взаємозв’язок та
взаємовплив різних сфер національної безпеки, доцільно застосовувати
апарат нечітких множин і відомий принцип Парето. Згідно з цим принципом
в конкретній окремій МTi мають здійснюватися такі зміни, які не
суперечать і не погіршують стан інших складових МOT. Якщо відсутня
апріорна інформація відносно областей допустимих множин для МTi і не має
можливості їх визначити під час здійснення експерименту, то для таких
умов може бути застосовано апарат теорії  можливостей [20].

Найскладнішим і одночасно найменш дослідженим питанням є обґрунтування
порогів прийняття рішень під час майже всіх процедур формування
відповідних теоретичних засад стратегічного планування у сфері
державного управління забезпеченням національної безпеки держави. Це
питання потребує додаткового дослідження.

Комплексна модель дозволяє також здійснювати експертизу документів,
розроблених у ході реалізації стратегічного планування як на етапі їх
формування, так і в процесі виконання (впровадження). За результатами
експертизи можуть уточнюватися і теорія стратегічного планування
забезпеченням національної безпеки, і документ безпосередньо. Рішення
щодо проведення експертизи та здійснення відповідних змін у документах
та в теорії формується в процесі державного управління забезпеченням
національної безпеки.

Розробка метатеорії МOT дасть змогу пришвидшити створення загальної
теорії забезпечення національної безпеки та її невід’ємної складової —
теорії стратегічного планування у сфері державного управління
забезпеченням національної безпеки.

Своє практичне застосування теорія МOT має знаходити за формування
державної політики забезпечення національної безпеки та її
формалізованого відображення в геополітичній моделі держави (ГМД) [11].

Характерною тенденцією змін, що відбуваються сьогодні у геополітичній,
геоекономічній та воєнно-політичній сферах, є їхній високий динамізм та
широкий спектр застосування в міжнародних відносинах різноманітних
способів, інструментів, засобів, підходів, механізмів щодо реалізації
державної політики захисту та просування національних цінностей і
національних інтересів. Наукові дослідження цих процесів ускладнюються
через відсутність достатньої і точної інформації, а також через
неможливість спрогнозувати точні сценарії розвитку у зазначених сферах.

Одним з можливих підходів вирішення цієї проблеми є розробка
геополітичної моделі держави, що являє собою результат формалізації
відповідної політики і має відтворювати управління параметрами ситуації
у сфері забезпечення національної безпеки як за компонентами зовнішнього
середовища, так і за власними ресурсами.

ГМД має забезпечити вирішення таких основних завдань [11]: вивчення
стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і
держави та сприяння формуванню національної ідеї, цінностей та
інтересів; обґрунтування необхідного рівня національної безпеки і
стабільності держави, виходячи з динаміки розвитку геополітичної,
геоекономічної, воєнно-політичної та воєнно-стратегічної ситуації у
світі та регіоні; синтез раціональної структури й оцінка ефективності
функціонування системи забезпечення національної безпеки та
обґрунтування комплексних заходів щодо її підвищення; обґрунтування
вимог до сектору безпеки та його окремих складових; обґрунтування
рекомендацій щодо залучення зусиль регіональної та міжнародної систем
безпеки тощо.

ГМД має бути теоретичною базою для формування державної політики
забезпечення національної безпеки і розроблятися на підставі загальної
теорії забезпечення національної безпеки та результатів експериментів з
комплексною моделлю, завдяки якій здійснюється адаптація ГМД до реальних
умов.

Державна політика забезпечення національної безпеки знаходить своє
концентроване відображення у системі відповідних офіційних документів,
таких як стратегії, концепції, доктрини, закони, програми, плани тощо. У
книзі А. А. Кокошина вказується на необхідність повномасштабного
врахування як прямих, так і зворотних зв’язків між політикою і
стратегією, їхнього взаємовпливу та взаємодії, взагалі здійснення
досліджень у трикутнику «ідеологія — політика — стратегія» [21]. Та на
практиці часто цілі політики і цілі стратегії не гармонізовано.
Дослідження у цій сфері, а також розробка стратегій та інших
стратегічних документів (рівня і призначення) та їх імплементація
набувають системності та обґрунтованості тільки за умов врахування ними
усієї глибини та масштабності впливу політики і соціальних процесів на
сферу національної безпеки.

Так, наприклад, воєнна стратегія реально формується не тільки відповідно
до раціонально визначених зовнішньополітичних цілей і завдань, чітко
визначених національних інтересів та цінностей, результатів оцінки
загроз (викликів, ризиків) у сфері безпеки, а значною мірою в результаті
складної комбінації внутрішньополітичних, соціальних і економічних
чинників [21].

Тому державна політика забезпечення національної безпеки є вкрай
важливим джерелом вихідної інформації для стратегічного планування,
насамперед щодо місії та завдань системи забезпечення національної
безпеки, які мають бути визначені на основі сформульованих вищим
державним керівництвом політичних цілей, пріоритетних напрямів
зовнішньої та внутрішньої політики, системи обмежень та констант, низки
зовнішніх та внутрішніх чинників, що мають найбільшу вагу і
найпотужніший вплив на процес стратегічного планування тощо.

При цьому необхідно враховувати і зворотні зв’язки між державною
політикою та стратегічним плануванням. Так, усунення або нейтралізація
суттєвих розбіжностей між рівнем загроз (викликів, ризиків) та
ресурсними можливостями держави щодо забезпечення потреб системи
забезпечення національної безпеки потребує коригування як державної
політики з метою зменшення рівня загроз (викликів, ризиків), так і
уточнення завдань і місії для системи забезпечення національної безпеки
держави.

Сьогодні в Україні немає чіткого розуміння стосовно стратегічного
управління у сфері державного управління та його особливостей у сфері
забезпечення національної безпеки України. У той же час тільки за
останні два роки було розроблено або перебувають на стадії розробки
понад два десятки документів загальнодержавного рівня, зокрема
Енергетична стратегія України на період до 2030 року, Національна
стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006—2015
роки, Стратегія економічного та соціального розвитку України, Стратегія
розвитку системи державних закупівель, Стратегія національної безпеки
України та Стратегія воєнної безпеки. Але всі вони розроблялися за
відсутності єдиної методології, механізмів і підходів. Вперше зроблена
спроба усунення цього недоліку для сфери оборони та військового
будівництва у Законі України «Про організацію оборонного планування» та
Постанові Кабінету Міністрів України «Порядок організації та
фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового
будівництва» [3, 22].

Під стратегічним плануванням у цих документах розуміється функція
державного управління з визначення мети, завдань, пріоритетів та
комплексу заходів щодо реалізації державної політики, спрямованої на
забезпечення протидії реальним та потенційним загрозам у сфері
національної безпеки і здійснюється в інтересах органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, а також Збройних Сил України, інших
військових формувань (включаючи розвідувальні органи), правоохоронних
органів, органів та підрозділів цивільного захисту підприємств, установ
та організацій, діяльність яких може впливати на національну безпеку.

Під час стратегічного планування мають розроблятися відповідні
стратегії, концепції, доктрини, закони та державні програми розвитку,
інші нормативно-правові акти, що визначають завдання, структуру,
механізм взаємодії складових системи забезпечення національної безпеки,
а також плани їх утримання та розвитку, прогнозні показники зведеного
бюджету України за основними видами доходів і видатків, фінансування на
довгострокову перспективу, проект Державного бюджету на відповідний рік
у частині видатків на національну безпеку та оборону.

Стратегічне планування передбачає обґрунтування та розрахунки
забезпечення матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами програмних
заходів реформування та розвитку сектору безпеки.

Основними заходами стратегічного планування є:

визначення засад державної політики у сфері забезпечення національної
безпеки;

визначення напрямів розвитку Воєнної організації держави та
правоохоронних органів держави;

розроблення заходів з реалізації державної політики у сфері оборони та
військового будівництва;

визначення органів державної влади та місцевого самоврядування,
підприємств, установ та організацій, діяльність яких забезпечує і може
впливати на національну безпеку держави;

визначення обсягу і механізму фінансування заходів щодо реалізації
державної політики у сфері забезпечення національної безпеки.

Вжиття заходів стратегічного планування має забезпечувати адекватне
реагування на реальні та потенційні загрози у сфері забезпечення
національної безпеки держави, готовність системи забезпечення
національної безпеки держави до виконання покладених на неї функцій і
завдань, сприяти інтеграції України до систем міжнародної та
регіональної безпеки.

Аналогічно основними вихідними даними для здійснення стратегічного
планування є:

результати аналізу стану та динаміки змін геополітичної, геоекономічної,
воєнно-політичної обстановки у світі та соціально-економічної ситуації у
країні;

результати аналізу стану та тенденцій розвитку сектору безпеки;

місія та завдання складових сектору безпеки за мирних та воєнних часів;

зведений державний бюджет;

інші необхідні дані.

Для здійснення стратегічного планування у сфері державного управління
забезпеченням національної безпеки держави має бути створена відповідна
система. Сьогодні така система в Україні перебуває на стадії свого
формування і можна говорити тільки про її окремі елементи. У книзі Дж.
М. Брайсона розглянуто п’ять основних типів систем стратегічного
планування, що можуть бути застосовані у сфері державного управління:

менеджменту «з нарощуванням компонентів»;

менеджменту стратегічних проблем;

контрактна;

портфельного менеджменту;

менеджменту за допомогою цілей та контрольних індикаторів.

А також вказано на можливість створення такої системи на основі
комбінації елементів наведених вище систем [13].

Водночас звертається увага на необхідність коректного застосування таких
систем з метою запобігти надмірному формалізму, консервативності й
бюрократичності, щоб не пов’язувалися з хибними прогнозами і не
підміняли собою ефективне стратегічне мислення і дії.

Процес стратегічного планування у сфері державного управління
забезпеченням національної безпеки держави згідно з методом циклічних
змін можна представити послідовністю таких основних кроків: ініціювання
та узгодження процесу стратегічного планування; визначення місії,
цінностей, офіційних завдань сектору безпеки та його окремих складових;
здійснення стратегічного моніторингу та аналізу зовнішніх та внутрішніх
чинників впливу з метою виявлення можливостей, загроз (ризиків,
викликів), стратегічних проблем; розробка та затвердження стратегій та
інших стратегічних документів щодо забезпечення національної безпеки, а
також їх коригування; розробка процесу ефективного впровадження цих
документів тощо.

Місія та завдання системи забезпечення національної безпеки України
(СЗНБУ) мають відповідати Конституції України, національній системі
нормативно-правових актів, що визначають зазначену державну політику та
процес стратегічного планування, а також системі обмежень і констант
розвитку сектору безпеки, сформованої за результатами укладання Україною
відповідних міжнародних угод. Місія має пояснювати загальне призначення
СЗНБУ, визначати статус системи, напрям і орієнтири її функціонування та
розвитку в інтересах забезпечення національної безпеки держави,
стратегічне бачення її майбутнього. За формування завдань СЗНБУ важливо
визначити її формальні й неформальні завдання, обов’язки та повноваження
і взагалі побудувати хоча б приблизну межу області допустимої діяльності
СЗНБУ.

Під стратегічним моніторингом слід розуміти процес збору стратегічної
інформації та порівняння її характеристик з очікуваними значеннями.
Головна вимога до стратегічного моніторингу полягає у тім, що інформація
має відбивати дійсний стан геополітичної, геоекономічної та
воєнно-політичної ситуації у світі, тенденції їх змін у стратегічному
інтервалі часу [9]. Стратегічний аналіз спрямовано на такі основні цілі
[17]: визначення інформації, необхідної для формулювання стратегії та
інших стратегічних документів; визначення зовнішнього та внутрішнього
контексту СЗНБУ; визначення методів, прийнятних для здійснення
стратегічного аналізу.

Для здійснення стратегічного аналізу зовнішнього та внутрішнього
середовища часто застосовують формальні процедури SWOT-аналізу. Головна
мета SWOT-аналізу — забезпечити процес стратегічного планування
інформацією про переваги і вади СЗНБУ щодо її можливостей та існуючих
загроз. Переваги й вади — це переважно внутрішні чинники, пов’язані з
поточним станом системи, можливості та загрози існують зовні й більше
стосуються майбутнього.

Враховуючи значну динаміку змін зовнішнього та внутрішнього середовища у
сфері національної безпеки, необхідно забезпечити безперервність
стратегічного моніторингу та аналізу із застосуванням новітніх
інформаційно-комунікаційних технологій, що уможливить своєчасне
прийняття стратегічних рішень. Отже, як зазначалося, без створення
інформаційно-аналітичної системи СЗНБУ неможливо об’єктивно й однозначно
оцінити переваги, вади, продуктивність та ефективність цієї системи.

Під час стратегічного моніторингу та аналізу зовнішнього середовища
мають бути досліджені три основних категорії об’єктів [13]: чинники й
тенденції; головні суб’єкти, від яких залежить надходження ресурсів;
реальні та потенційні партнери і супротивники (конкуренти). Для сфери
забезпечення національної безпеки це передусім моніторинг та аналіз
геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної та воєнно-стратегічної
ситуації у світі та регіоні, а також виявлення динаміки їх змін. Під час
формування стратегії та інших стратегічних документів у сфері
забезпечення національної безпеки України слід зважати на основні
світові тенденції, що в подальшому впливатимуть на розвиток ситуації у
цій сфері. У роботі Г. Г. Почепцова наведено дев’ять чинників, що
впливатимуть на формування геополітичної, геоекономічної,
воєнно-політичної та воєнно-стратегічної ситуації у світі та регіоні у
двадцять першому столітті: виникнення множини центрів сили; ядерна зброя
і можливість виникнення ядерного тероризму; демографія (населення
розвинутих країн старішає, його кількість зменшується, населення країн
«третього світу» збільшується, стає молодшим); природне середовище:
екологія стане визначальним фактором, постануть проблеми доступу до
води, енергії, землі; глобалізація; інформаційна революція, яка збільшує
нерівність між країнами, створює нові загрози та можливості
інформаційних воєн; кризи ідентичності; революція у військовій справі;
управління в умовах стресу.

За здійснення стратегічного моніторингу та аналізу внутрішнього
середовища мають бути дослідженні також три основних категорії об’єктів
[13]: ресурси (вхідні дані), поточна стратегія (процес), якість роботи
системи (вихідні дані). Останнє передбачає наявність системи критеріїв
та показників, відповідної методики, за якою має здійснюватися оцінка
ефективності функціонування СЗНБУ, можливість порівняння прогнозних
сценаріїв, сформованих комплексною моделлю, з фактичним станом
внутрішнього та зовнішнього середовища.

Так, наприклад, для воєнної складової СЗНБ за реалізації довгострокового
оборонного планування (12 років) стратегічний моніторинг та аналіз має
здійснюватися за основними напрямами оцінки:

стану та визначення тенденцій розвитку воєнно-політичної,
воєнно-стратегічної обстановки та соціально-економічної ситуації у
державі та світі;

розвитку воєнних організацій провідних держав світу;

сучасних збройних конфліктів;

реальних і потенційних загроз національній безпеці України у воєнній
сфері;

характеристик Збройних Сил України та інших військових формувань, що
визначають їх готовність до виконання визначених функцій і завдань;

вимог нормативно-правових актів стосовно підстав і повноважень та
способів, згідно з якими повинні діяти суб’єкти та об’єкти планування, у
тому числі щодо строків дії нормативно-правових актів з питань
довгострокового оборонного планування, строків та порядку розроблення
державних програм розвитку формувань і планів їх утримання та розвитку;

проблем у сфері оборони та військового будівництва, шляхів їх
розв’язання;

результатів виконання державних програм розвитку формувань і планів їх
утримання та розвитку;

матеріальних, фінансових, та людських ресурсів, що виділяються на
розвиток формувань;

прогнозних показників видатків зведеного бюджету на оборону [3, 22].

В інтересах середньострокового оборонного планування (6 років) додатково
має здійснюватися моніторинг та аналіз функцій та завдань формувань за
мирних та воєнних часів; макроекономічних показників розвитку
національної економіки; прогнозних показників видатків державного
бюджету на оборону з урахуванням показників державного оборонного
замовлення. За реалізації короткострокового оборонного планування (2
роки) мають також аналізуватися бюджетні запити суб’єктів оборонного
планування та оборонного замовлення. Але необхідно зазначити, що
сьогодні існує проблема розробки та реальної імплементації ефективних
механізмів стратегічного моніторингу та аналізу у сфері оборони та
військового будівництва та їх поширення з врахуванням особливостей на
інші складові сфери забезпечення національної безпеки України.

У процесі стратегічного планування передбачена спеціальна процедура
стратегічного моніторингу та аналізу — Огляд сектору безпеки, результати
якого мають бути основною інформаційною базою для розробки Стратегії
національної безпеки України та стратегій для кожної складової
національної безпеки, зокрема Стратегії воєнної безпеки. Але чинним
законодавством не визначено механізм здійснення цього Огляду, відсутні
єдина методологія та підходи до його проведення і формування на його
основі відповідних документів. Виняток становить тільки сфера оборони та
військового будівництва: згідно зі ст. 9 Закону України «Про організацію
оборонного планування» передбачено здійснення Оборонного огляду.

Оборонний огляд — процедура оцінки стану та готовності Збройних Сил
України та інших військових формувань до виконання завдань у сфері
оборони, за результатами якої створюється Стратегічний оборонний
бюлетень і вживаються заходи щодо зміцнення обороноздатності держави.

Вперше в Україні Оборонний огляд було проведено у 2003—2004 роках, на
його основі у 2004 та 2005 роках було розроблено й затверджено
відповідно Стратегічний оборонний бюлетень на період до 2015 року та
Державну програму розвитку Збройних Сил України на 2006—2011 роки.

Серед основних недоліків цього Оборонного огляду була, по-перше, низька
достовірність та неповнота отриманих даних; по-друге, обмеженість цього
Огляду станом і перспективами реформування та розвитку тільки Збройних
Сил України без врахування інших суб’єктів цієї сфери. Що стосується
низької достовірності результатів Оборонного огляду, то підтвердженням
цього є суттєві розбіжності між якісними та кількісними показниками
Стратегічного оборонного бюлетеня на період до 2015 року та Білої книги
2005: оборонна політика України [26, 23].

Основними причинами такого стану є відсутність на той час ефективних
механізмів стратегічного та оборонного планування, зокрема стратегічного
моніторингу та аналізу, неготовність інших військових формувань до
проведення Оборонного огляду, недостатнє координування з боку Ради
національної безпеки та оборони України і Кабінету Міністрів України,
низька якість вихідних даних з першоджерел, а також незадовільна наукова
підтримка — відсутність ефективних методів, методик та моделей
дослідження.

Труднощі, з якими зіткнулося Міністерство оборони України під час
проведення Оборонного огляду, не є винятком для нашої країни, вони
притаманні й деяким провідним країнам світу. Так, наприклад, у США за
результатами здійснення Оборонного огляду у 1993, 1997, 2001 та 2004
роках було розроблено та впроваджено «Всебічний огляд стану та
перспектив розвитку збройних сил США» — аналог Стратегічного оборонного
бюлетеня на середньострокову перспективу. За оцінками керівництва
Міністерства оборони США, суттєвим недоліком перших трьох оглядів був
відрив цих документів від реального стану справ в оборонній сфері.
Тільки за підготовки останнього документа у 2004—2005 роках під
безпосереднім керівництвом міністра оборони США Рамсфелда цей недолік
було в основному усунено [24].

Актуальним є питання поширення досвіду проведення Оборонного огляду на
весь сектор безпеки. При цьому вкрай важливо забезпечити прив’язку
стратегічних документів, що формуються на основі Огляду сектору безпеки,
до процесу розробки, прийняття та виконання бюджету у сфері забезпечення
національної безпеки України та їх безпосередній вплив на ці процеси.
Саме на вирішення цієї проблеми спрямовано Порядок організації та
фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового
будівництва [22].

Вихідні дані стратегічного моніторингу та аналізу, інформація про місію
та завдання, що покладаються на систему СЗНБ України, офіційні дані про
можливості держави щодо ресурсного забезпечення потреб СЗНБ України
об’єднуються та оброблюються з метою пошуку компромісного рішення між
допустимим рівнем реальних та потенційних загроз (викликів, ризиків),
необхідним рівнем стабільності у цій сфері, переліком завдань,
покладених державою на СЗНБ України, мінімальними потребами в ресурсах,
необхідних для їх виконання, та можливостями держави щодо їх
забезпечення. Такі рішення оформлюються у вигляді відповідних
стратегічних документів.

Впровадження має на меті завершення переходу від стратегічного
планування до стратегічного менеджменту у спосіб практичної реалізації
затверджених стратегій, концепцій, доктрин, законів, програм, планів та
інших стратегічних документів. Цей перехід має бути гнучким і
коригованим відповідно до нової інформації та нових умов. Такий підхід
сприятиме ефективнішому впровадженню кращих стратегій, що охоплюватимуть
наміри, директиви, плани, дії, рішення та принципи розподілу ресурсів, а
також створення теоретичної й практичної основи для нових стратегій та
циклів стратегічного планування [13].

Впровадження стратегій та інших документів стратегічного рівня й
призначення є однією з найважливіших функцій державного управління
забезпеченням національної безпеки й має здійснюватися на стратегічному,
оперативному і тактичному рівнях.

За впровадження стратегій формується чітке усвідомлення того, що має
бути зроблено, коли та хто має це зробити; виявляються та усуваються
перешкоди втіленню в життя нових рішень; здійснюється формативне та
підсумкове оцінювання досягнення стратегічних цілей; зберігаються
основні риси ухвалених стратегій та прогнозуються моменти їх перегляду;
створюється новий організаційний контекст забезпечення результативних
змін, створюються програми і плани на середньострокову та
короткострокову перспективу, визначаються видатки, зокрема затвердження
обсягів асигнувань, фінансування розробки програм і планів та контроль
використання бюджетних коштів.

Що стосується механізму розробки та реалізації державних цільових
програм, то він визначений в [25], а його специфіку для сфери оборони та
військового будівництва враховано у вже згаданих Законі «Про організацію
оборонного планування» та Постанові Кабінету Міністрів «Порядок
організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та
військового будівництва».

Забезпечення впровадження стратегій (програм, планів) необхідними
фінансовими та іншими ресурсами має вирішальне значення. Складність
використання бюджетів у плануванні частково зумовлена політичним
контекстом, в якому відбувається складання бюджетів. Це значною мірою
обумовлює їхню короткостроковість, обмеженість, орієнтованість
насамперед на звітність замість того, щоб бути довгостроковими,
комплексними, інноваційними й орієнтованими на досягнення масштабних
цілей [13].Політична сутність бюджетів особливо чітко простежується у
державному секторі, де ці бюджети відбивають результати політичної
боротьби за державні кошти, у тому числі між складовими сектору безпеки.
З метою зменшення політичного тиску на бюджетний процес та лобіювання
корпоративних інтересів він має бути максимально відкритим та прозорим
для суспільства та враховувати специфіку вирішення проблем у сфері
національної безпеки, об’єктивним та ефективним, а тому має будуватися
на базі сучасних методів, підходів, методик, механізмів фінансування
стратегічного планування у сфері національної безпеки, сприяти
здійсненню ефективного демократичного контролю над Воєнною організацією
та правоохоронними органами держави.

В Україні питання бюджетного процесу визначені в Бюджетному кодексі
України та інших нормативно-правових актах, які потребують свого
вдосконалення з метою збільшення їхньої ефективності, відкритості та
прозорості. Усунення конкуренції за бюджетні кошти у секторі безпеки,
координування його складових та формування єдиної позиції щодо його
фінансування покладено на Раду національної безпеки та оборони України,
а також на Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України,
інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу. Але
недостатня узгодженість між собою таких, наприклад, програмних
документів, як Державна програма реформування та розвитку
оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року, Державна цільова
програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України
на період до 2009 року, Державна програма розвитку озброєння та
військової техніки на період до 2015 року та Державна програма розвитку
Збройних Сил України на 2006—2011 роки, суттєві розбіжності між
запланованим та отриманим фінансуванням на їхню реалізацію вказують на
недостатню ефективність та впливовість зазначених інституцій на процеси
планування, програмування та бюджетування у сфері забезпечення
національної безпеки держави та на необхідність розроблення та
впровадження механізмів стратегічного планування та управління.

Прірва між плануванням та складанням бюджету обумовлена також
принциповими відмінностями між двома видами планування: задля контролю
за результатами роботи і задля дій. Так, планування задля контролю за
результатами роботи складається з бюджетів та завдань, здійснюється на
регулярній основі кількісними методами, спрямоване на отримання
загального результату роботи (сукупного наслідку багатьох дій) і не
пов’язане з формуванням стратегій. Планування дій складається зі
стратегій та програм і значно менше пов’язано з кількісними методами.
Проблема полягає в можливості об’єднання цих процедур. Саме для її
вирішення у США свого часу було розроблено й впроваджено «систему
планування, програмування та розробки бюджету» (ППРБ) для Міністерства
оборони. Сутність даної системи полягає в трансформації програмних
положень «Національної воєнної стратегії США» у статті бюджету
Міністерства оборони. На останній, третій, фазі цієї системи — «розробка
бюджету» — має здійснюватися перехід від перспективної програми
Міністерства оборони до конкретного плану фінансування та підготовки
бюджетного замовлення Міністерства. Але значна трудомісткість ППРБ [24]
в умовах постійних динамічних змін геополітичної, геоекономічної та
воєнно-політичної ситуації, що обмежує можливості ефективного
застосування цієї системи, обумовила розробку та впровадження на її
основі сучаснішої «системи планування, програмування, розробки та
виконання бюджету» (ППРІБ). Нині в окремих складових сектору безпеки
України застосовуються лише деякі елементи системи ППРІБ.

Процес впровадження стратегій та інших стратегічних документів
передбачає також етап їх перегляду та коригування [13, 22]. Необхідність
цього етапу обумовлена передусім високою динамікою процесів, що
відбуваються у сфері забезпечення національної безпеки, й значним рівнем
невизначеності за розробки відповідних стратегічних документів. Тому
деякі стратегії треба підкріпити відповідними ресурсами, суттєво змінити
або припинити. При цьому відокремлюють планові зміни, пов’язані з
завершенням термінів дії попередніх стратегічних документів, і вимушені
позапланові зміни, причиною яких може бути насамперед поява нових
потенційних непередбачуваних загроз (ризиків, викликів) або реалізація
останніх, як це сталося, наприклад, після вересня 2001 року.

Терміни дії стратегій, як правило, є компромісом між бажанням
керівництва держави утримати їх без будь-яких кардинальних змін в
довгостроковій перспективі та рівнем їх відповідності реальному стану та
динаміки змін процесів у цій сфері протягом їхньої дії. Останнє значною
мірою визначається якістю їх розробки. Часто початок та термін дії цих
документів прив’язують до президентських термінів (прем’єр-міністра)
країни [9, 24]. В Україні часові межі дії різних стратегій не
уніфіковано, відсутній єдиний підхід до механізмів стратегічного
планування у сфері державного управління забезпеченням національної
безпеки. Так, наприклад, Стратегія залучення міжнародної технічної
допомоги на 2005—2007 роки чинна 3 роки, а Енергетична стратегія України
на період до 2030 року — 25 років. У той же час згідно із Законом
України «Про організацію оборонного планування» та Постановою Кабінету
Міністрів України «Порядок організації та фінансування стратегічного
планування у сфері оборони та військового будівництва» такі документи,
як Стратегічний оборонний бюлетень, Стратегія воєнної безпеки, Воєнна
доктрина України, Концепція розвитку Воєнної організації держави та
Державна програма розвитку Воєнної організації держави, законодавчі та
інші нормативно-правові акти у сфері оборони і військового будівництва
мають розроблятися (уточнюватися) під час довгострокового оборонного
планування — невід’ємної складової стратегічного планування у цій сфері.
Законом України «Про організацію оборонного планування» визначено що
довгострокові плани (державні програми) у сфері оборони складаються
терміном на 12 років, що не узгоджується з терміном, на який обирається
Президент України, і суперечить рекомендаціям вчених [9, 13, 24], згідно
з якими пропонується раз на чотири або п’ять років переглядати та
модифікувати стратегії з урахуванням нового досвіду та умов.

У згаданій роботі Дж. М. Брайсона вказуються чотири основні причини
призупинення дії стратегій та інших стратегічних документів:

відсутність достатніх для їх реалізації ресурсів, що заважає вирішенню
проблем, для розв’язання яких вони призначені;

кардинальні зміни самих проблем, що обумовлює пошук і впровадження для
їх розв’язання нових стратегій;

конфлікт стратегій, що виникає за практичного розв’язання проблеми і
може призвести до небажаних результатів;

втрата актуальності розв’язання проблеми [13].

Але призупинення дії стратегії та інших стратегічних документів, якщо це
попередньо не передбачено, є надзвичайним заходом і ознакою
недосконалого стратегічного планування.

Рішення про необхідність уточнення, припинення, розробки нових стратегій
та інших стратегічних документів, виділення додаткових ресурсів тощо
формується під час здійснення державного управління у сфері забезпечення
національної безпеки на підставі результатів стратегічного моніторингу
та аналізу і надається для його реалізації до системи стратегічного
планування у сфері забезпечення національної безпеки України. При цьому
в цій системі мають бути передбачені та впроваджені як традиційний режим
і механізм її функціонування (режим розв’язання стратегічних проблем, що
не потребують негайних дій, проте мають постійно перебувати під
контролем, або стратегічних проблем, які можна врегулювати у межах
нормального циклу стратегічного планування), так і робота її в умовах
виникнення форс-мажорних обставин, що можуть суттєво впливати на
забезпечення національної безпеки держави не тільки в короткостроковій,
а й у середньостроковій і довгостроковій перспективі, а тому вимагають
негайних дій. Рішення про застосування того або іншого режиму
функціонування системи стратегічного планування має формуватися під час
здійснення державного управління.

Зміни, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі, можуть
відкрити перед системою значні можливості, але якщо вона до них не
готова, то на момент виникнення кризи більшість способів реагування на
ці зміни будуть недоступні. Основна причина цього полягає у тім, що всі
системи побудовані на категоріях, і ці категорії можуть у якийсь момент
виявитися невідповідними.

Одним з можливих варіантів підготовки системи стратегічного планування
до її оперативного реагування на форс-мажорні обставини є паралельна
розробка гами стратегій та інших стратегічних документів для різних
сценаріїв з наступним відбором найкращих з них за визначеними
критеріями.

Проте необхідно зважити, що не завжди можна передбачити усі
«катастрофічні» для системи забезпечення національної безпеки держави
ситуації, а також на значну трудомісткість задач стратегічного
планування. Тому за таких умов для здійснення стратегічного планування
доцільно застосовувати інші концепції, методи, підходи, механізми,
засоби та процедури формування та впровадження стратегій та інших
відповідних документів, необхідно мати систему індикаторів, що свідчать
про успіх або провал стратегій, щоб вирішити — зберігати ці стратегії й
надалі, змінити їх чи припинити.

Джерела

Конституція України.

Про основи національної безпеки України: Закон України // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — № 39. — Ст. 351.

Про організацію оборонного планування: Закон України // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). — 2005. — № 4. — Ст. 97.

Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та
правоохоронними органами держави: Закон України // Відомості Верховної
Ради України (ВВР). — 2003. — № 46. — Ст. 366.

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада
2005 року «Про законопроект про Державний бюджет України на 2006 рік по
статтях, пов’язаних із забезпеченням фінансування державної безпеки і
оборони: Указ Президента України від 25.12.05 №1843/2005. —
http://portal.rada.ua

Про робочу групу з розроблення проекту Стратегії національної безпеки
України: Розпорядження Президента України від 20.02.06, № 32/2006-рп. —
http://portal.rada.ua

Акофф Р. Планирование в больших экономических системах. — М.: Сов.
радио, 1972. — 224 с.

Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.
— 520 с.

Стратегічне управління військово-технічним співробітництвом в інтересах
застосування воєнної безпеки України: Монографія / В. М. Бегма, О. М.
Загорко, В. О. Косевцов, В. М. Шемаев; За заг. ред. І. С. Руснака. — К.:
ПІНБ, НАОУ, 2005. — 228 с.

Белов П. Г. Показатели и критерии оценки национальной безопасности //
Национальная безопасность и геополитика России. — 2002. — № 5-6. — С.
74-78.

Богданович В. Ю. Воєнна безпека України: методологія дослідження та
шляхи забезпечення. — К.: Тираж, 2003. — 322 с.

Богданович В. Ю., Маначинский А. Я. Методологические основы системных
исследований проблем военной безопасности государства. — К.: Церта-Арт,
2001. — 172 с.

Брайсон Дж. М. Стратегічне планування для державних та неприбуткових
організацій / Пер. з англ. А. Кам’янець. — Л.: Літопис, 2004. — 352 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020