.

Прикладні проблеми політичної психології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
281 4737
Скачать документ

Реферат

Прикладні проблеми політичної психології

План

1. Методи політико-психологічних досліджень.

2. Психологічні прийоми політичного впливу.

3. Політичне консультування.

4. Політична реклама, іміджмейкінг, PR (паблік рілейшнз).

      1. Методи політико-психологічних досліджень.

      Прикладні завдання п.п. знаходяться в рамках чотирьох основних
сфер: внутрішньої політики, зовнішньої політики, воєнно-політичної сфери
і області масових інформаційних процесів. У внутрішній політиці п.п. має
прикладне значення практично у всіх основних вимірах: від боротьби
лідерів за владу і ?-і влади, до стану масової свідомості, що забезпечує
підтримку чи, навпаки, відкидає владу. У зовнішній політиці п.п.
використовується для вивчення впливу на владу і населення іноземних
держав, хоча тут її можливості менші, ніж у своїй країні. Однак, тут є
специфічні об’єкти: ?-я дипломатія, переговорів, механізму міжнародної
взаємодії, що включає діяльність міжнародних організацій, врегулювання
конфліктів і налагодження міжнародного співробітництва. У
воєнно-політичній сфері п.п. використовується для ведення „?-ї війни” з
противником, підтримки бойового духу своїх військ, а також для
пропагандистсько-психологічного забезпечення різних аспектів воєнних
дій. В області масових інформаційних процесів ?-я особливо не замінима:
через цю сферу іде велика частина впливу на психіку людей. Прикладна ?-я
відіграє важливу роль і всередині цієї сфери: в оптимізації дії засобів
масової інформації для ефективного впливу на аудиторію, організацію і
проведення виборчих компаній і т.д.

      Дослідницькі методи процедури і прийоми сучасної п.п. досить
різноманітні. Це пояснюється тим, що в політико-?-их дослідженнях
використовуються методи і прийоми, запозичені із цілого ряду суміжних
наук: психології, політології, соціології, а інколи ще психолінгвістики,
етнографії та інших наукових дисциплін. Це пояснюється двома причинами.
З однієї сторони, в п.п. поки що відсутні загальновизнані, жорсткі
теоретичні схеми, які б могли диктувати строгу визначеність методичних
процедур. З іншої сторони, сам складний х-р об’єктів, які вивчає п.п.
змушує будувати д-ня за міждисциплінарним принципом, поєднуючи підходи
декількох наук так, щоб вони найбільш адекватно відображали суть
складного і багаторівневого об’єкта – поведінки людини в політиці. В
результаті своєрідний методичний плюралізм. Вибір методів вивчення
диктується самим конкретним об’єктом дослідження.

      1) Методи дослідження політичної ?-ї особистості поділяються на
контактні і дистантні. Перші вимагають прямого спілкування із
досліджуваною людиною. Другі дозволяють досліджувати його здалеку.

      Контактні методи включають цілий ряд методик, який береться із
?-ого арсеналу. Вивчаючи особистість людини, застосовують анкети,
різного роду питальники, спеціальні тести на виявлення і визначення
політичних цінностей і переваг. При дослідженні О політика
використовують такі методики, як: метод незакінчених речень, тест
Люмера, тест-питальник типу ММРІ, багатофакторний тест Кетелла та ін.

      Дистантні методи – різновидність методів, які не вимагають прямої
„контактної” взаємодії з політиком. До них належать: психобіографічні
методи, які включають інтерв’ю з його однодумцями, родичами і т.д.
Широко використовується і метод експертних оцінок, який дозволяє
отримати деякий „узагальнений погляд зі сторони” на того чи іншого
політика, причому очима компетентних в політиці осіб – експертів.

      Важливу роль відіграє аналіз „продукції” політичного діяча. До неї
відносяться тексти, манера виступу, жести і т.д. Вся ця продукція
успішно вивчається при допомозі різних варіантів методу контент-аналіз.
В якості матеріалу використовуються статті і книги, написані даним
політиком, відео і аудіо-записи його виступів … Ще метод складання
особистісних когнітивних карт політиків.

      2) Методи дослідження політичних ?-ї малих груп. Серед таких
методів велике значення до цього часу мають різноманітні варіанти
соціометричного методу, який розробив Дж. Морено.

      Соціометричні опитування базуються на опосередкованому опитуванні
переваг членів групи по відношенню одних до одного. Цей метод дозволяє
виявити неформальну структуру групи, її лідерів…

      Психосемантичні методи. Другим методом, який дозволяє дослідити
поличну ?-ю груп, яка володіє вираженими політичними цінностями, є метод
побудови їх психосемантичного простору. Використовуючи варіанти методу
семантичного диференціалу Ч. Олуда, дослідники навчились визначати
штампи і кліше в лексиці політичних партій. Вивчаючи партійні документи
публічного характеру, можна побудувати багатовимірну типологію
свідомості політичних активістів.

      3) Методи дослідження політичних ?-ї великих груп. В першу чергу
для вивчення великих гру широко використовують спостереження і
соціологічні опитування.

      Спостереження може бути коротко-, середньо- і довготривалим.
Останнє, як правило, проводиться багаточисленними дослідницькими групами
і вимагає значних зусиль по збору матеріалів і створенню єдиної системи
індикаторів, що підлягають фіксації в процесі спостереження. Метод
включеного спостереження…

      Опитування і анкетування, які проводяться на вибірках різного
масштабу, дають корисну інформацію, яка піддається
політико-психологічній інтерпретації за умови правильного складання
анкет. Сьогодні широко використовуються дві групи опитувальних методів.
По-перше, це інтерв’ю, яке передбачає прямий контакт інтерв’юера з
респондентом. По-друге, масові анкетні опитування, які не обов’язково
передбачають такий контакт – поштові опитування, публікації анкет в
засобах масової інформації і т.д….

      Особливу популярність в останні роки отримали так звані фокусовані
інтерв’ю на основі методу фокус-груп. Суть методу проста. Замість того
щоб проводити багатотисячні опитування, збирається декілька невеликих
(7-10 чоловік) груп „типових представників” різних великих груп і
прошарків суспільства, з якими протягом декількох годин „сфокусовано”
обговорюють проблеми, які цікавлять дослідників. В доповнення до
кількісних соціологічних даних це дає необхідний якісний матеріал.
Аналіз всієї можливої статистичної інформації дає додаткові можливості
дослідження великих груп.

      Ще один метод п.п. – вивчення документів. Він включає аналіз
офіційних матеріалів, стенограм засідань парламенту, програм партій,
звітів про офіційні переговори і т.д.

      4) Методи дослідження політичних ?-ї мас. При вивченні масових
спільнот роль відіграє метод спостереження. Коли мова йде про стихійну
поведінку натовпу, інших методів дослідження в режимі реального часу
практично просто не існує. Вивчення „зібраної” (наперед оголошені
мітинги, демонстрації) чи „незібраної” публіки включає фоно- і
відео-запис, експертні опитування і анкетування (для „зібраної”) і
масові соціологічні опитування (для „незібраної” публіки).

      5) Ігрове моделювання в п.п. Крім названих вище 4 груп методів
виділяють і ряд загальних політико-психологічних методів. Вони адекватні
відносно більшості конкретних об’єктів. Особливу роль в п.п. відіграє
експеримент який має специфічну форму ігрового моделювання.

      6) Порівняльно-історичні методи. До них відносяться методи
історичного опису і конкретного аналізу, періодизації і історичних
аналогій, а також порівняльний, хронологічний, проблемно-хронологічний,
ретроспективний, прогностичний методи. Сюди ж входять методи
періодизації та історичних аналогій. Порівняльно-історичні методи дають
можливість вивчати політико-?-ні явища і процеси у тісному зв’язку з
історичними обставинами, в яких вони виникли і діяли, а також їх якісні
зміни на різних етапах розвитку.

      7) Системний метод має найбільш загальне значення для політ. ?-ї.
Саме він дозволяє вивчати політику як комплексний процес, виявляти на
загальному фоні розвитку того чи іншого політичного явища найбільш
буттєві ?-ні компоненти, прослідковувати їх взаємозалежність і вплив на
політичні явища і процеси.

      2. Психологічні прийоми політичного впливу.

      Від методів політико- ?-их досліджень ми переходимо до розгляду
прийомів, які знаходяться на грані прямого втручання ?-ї в політику.
Боротьба за владу вимагає від політиків бути висококласними практичними
психологами. Проаналізуємо п-ди політичних дій (впливів), що базуються
на прикладному застосуванні ?-ї. Не будемо брати загальновідомі
компоненти політики – вироблення і прийняття рішень, переконання людей,
організацію виконання рішень і т.д. Вони добре відомі. Закцентуємо увагу
на досить скритих політичних феноменах.

      Політична інтрига – складний, заплутаний, інколи загадковий збіг
обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як
правило несподіваних наслідків. Зовнішньо, феноменологічно, така інтрига
являє собою з’єднання в часі і просторі декількох різнопорядкових
політичних подій і процесів, які породжують якісно новий напрямок
розвитку політичної ситуації. Внутрішньо, з точки зору механізмів,
інтрига є наслідком цілеспрямованих зусиль, політико-?-ї гри політичних
сил і (чи окремих політичних діячів, які спрямовують події до потрібних
результатів в умовах ніби розвиток цих подій спонтанний, несподіваний,
самовільний). Найбільш виразно ці механізми інтриги проявляються в такій
її різновидності як політичний заколот. Значно рідше інтрига є наслідком
дійсно випадкового збігу обставин – в цьому випадку вона являє собою
таку гру політичного випадку, наслідками якої можуть скористатися самі
несподівані сили і фігури. Цілеспрямована інтрига являє собою досить
тривалий процес який містить 3 компоненти. По-перше, це зав’язка – поява
задуму, цілі, ідеї інтриги. По-друге, кульмінація – виникнення критичної
ситуації, що містить максимум заплутаності і одночасно підготовку умов
для досягнення поставлених цілей. По-третє, вирішення – досягнення
ініціаторами інтриги мети, що скрита для більшості. Розрізняють
короткочасні та довготривалі інтриги… Політична інтрига може носити як
внутрішньо- так і зовнішньополітичний характер (визначається цілями).
Зрозуміло, політичні інтриги носять елітарний, верхів очний характер і
погано співвідносяться з інтересами народних мас. Єдиний засіб проти –
махінацій, демократизація і широка гласність політичного життя…

      Політична змова. Поняття політична змова означає таємну згоду
(угоду, договір) декількох осіб, що виступають в індивідуальній якості
чи в якості лідерів політичних сил, про спільні дії проти когось чи
рідше чогось для досягнення певних політичних цілей. Зговір – особливий
різновид інтриги, який відрізняється максимально можливою
конспіративністю. Змова завжди спрямована „проти”, а не „за”.

      Політична мімікрія. Від англ. – „наслідування”. У поширеному до
недавнього часу вітчизняному трактуванні мімікрією вважалось
„безпринципне пристосування” до оточуючого соціально-політичного
середовища і умов життя, що склались заради досягнення якоїсь вигоди. В
аналітичному розумінні політична мімікрія означає складний комплекс
захисних мір і пристосувань соціально-політичного характеру, який
дозволяє вижити і зберегтись тим соціальним групам, сила, прошаркам, для
яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і дяльності.
(Наприклад, представники правлячих колись класів).

      Провокація (від лат. виклик) – спонукання окремих осіб, груп,
організацій і навіть мас до дій, які спричинять тяжкі наслідки для них.
Іноді – зрадницькі дії, що здійснюються агентами поліції чи спецслужб,
спрямованих на дискредитацію тих чи інших особистостей, груп,
організацій, партій. Інший зміст провокації в тому, що вона є
інструментом впливу на свідомість і поведінку людей, що спонукає їх до
прийняття вигідних провокатору рішень.

      Містифікація (від грец. mystes – той, що знає таємниці і від лат.
facere – робити) – спланований обман при допомозі різноманітних засобів.
В масових масштабах – за допомогою пропаганди та агітації тих чи інших
дій. Наприклад, містична історія Жанни д’Арк, у подальшому містика –
політико-психологічний прийом – введення противника в оману.

      Є ще цілий ряд інших ?-их прийомів політичних дій, блеф, шантаж,
?-на війна, „спецпропоганда”. Являючи собою різні явища, вони мають
вихідну ?-ну структуру. Це ті сфери політики, які як правило залишаються
глибоко в тіні через свою „ненормативність” непроглядність. Тим не менше
вони є досить ефективними.

      3. Політичне консультування.

      Зростання ролі психологів в політиці пов’язане з тим, що політика
все більше стає віртуальною. Статус лідерів часто визначається не їх
реальними досягненнями (змінами в житті, прийняттям нових законів,
реалізацією програм і т.д.), а тим враженням, яке вони справляють на
виборців. Імідж став важливіший за біографію. Компромат замінює реальні
факти. Все це відображає загальну тенденцію сучасного світу:
інформаційна сфера стала важливішою за всі інші. Ось чому серед
помічників і консультантів сучасних політиків все більше
?-ів-спеціалістів по маніпуляції свідомістю, і поведінкою людей. Їх роль
не замінима в 4 важливих сферах, які стали невід’ємною частиною сучасної
політики. Це політичне консультування, політична реклама, створення
іміджу (іміджмейкінг), і паблік рілейшнз (PR).

      Політичне консультування – одна із важливих прикладних сфер п.п.
яка знаходиться на стику із прикладною політологією і політичною
соціологією, пов’язана із наданням необхідної політико-психологічної
допомоги окремому політику, політичній партії чи організації в
оптимальному здійсненні ними політичної діяльності. Політичний
консультант виконує не допоміжну функцію, а є самостійним функціонером у
публічній, тіньовій сфері політики.

      Взаємостосунки психолога з політиком включають декілька стадій. В
кінцевому рахунку. Обсяг і характер політичного консультування залежить
від готовності політика відчути, оцінити і прийняти
політико-психологічну допомогу. Саме це визначається на першій стадії –
встановлення стосунків між консультантом і політиком. Між політиком і
консультантом можливі різні варіанти взаємостосунків. В одних випадках
все зводиться, у буквальному розумінні, до серій консультацій і
відповідей на питання, які задає політик. В інших випадках, між ними
складається така взаємодія, коли консультант може і сам, додатково,
визначати питання і ситуації, які потребують його опрацювання і
пояснення. Менш розповсюдженим є варіант, коли політик свідомо передає
консультанту частину обов’язків. Т.ч. одні консультанти відповідають
тільки за якість рекомендацій і такий продукт своєї діяльності, як
звіти. Консультанти другого типу беруть відповідальність і за
рекомендації, і за їх виконання і за кінцевий результат – н.д. за успіх
у виборчій компанії.

      На практиці, однак, реалізувати ідеальну схему і добитися
рівноправного положення вдається рідко. Багато залежить від кваліфікації
консультанта, відомостей, досвіду і професійної репутації. З іншої
сторони, відіграє роль статус політика.

      Встановлення і закріплення правильних стосунків з реальним
суб’єктом політики є важливим моментом попередньої стадії їх взаємодії.
Потім настає період вироблення загальних уявлень і пошуку загальної
„мови” спільної діяльності. Після цих двох стадій, починається
безпосередня робота. В ході цієї роботи політик ставить принципові цілі
і визначає ті ресурси, якими він керується при досягненні поставлених
цілей.

      Якщо цілі консультанта і політика на двох перших стадіях
взаємостосунків досить зрозумілі, то все подальше виробляється в процесі
роботи. Кожен раз, в кожному конкретному випадку міра делегування
повноважень політиком і міра відповідальності консультанта
встановлюються індивідуально.

      Найбільш успішні професіонали політичного консультування вважають,
що в ідеальній схемі стосунків не консультант є „підлеглим”, а політик
перетворюється в „добровільного підлеглого” для консультанта.

      Технологічно політичне консультування складається із стратегічного
планування діяльності політика і її результатів; надання допомоги йому в
процесі пошуку стратегічних і тактичних цілей і виборі засобів їх
досягнення; визначення його прихильників, і противників; підборі методів
роботи; створенні позитивного іміджу і його мультиплікації у засобах
масової інформації. Особлива роль ?-на у організації передвиборчих
компаній політиків…

      Т.ч. політичне консультування є автономною сферою політичної ?-і.
Розглянувши її загальні закономірності варто перейти до конкретних
складових. На практиці вони можуть виступати і в якості незалежних сфер
роботи ?-га в політиці.

      4. Політична реклама, іміджмейкінг, PR (паблік рілейшнз).

      Політична реклама – це реклама політичних партій (об’єднань),
органів державної влади, державних і суспільних організацій і окремих
громадян, що приймають участь в політичній діяльності, їх дії, ідеї,
програми і т.д. Власне реклама – розповсюдження у будь-якій формі, з
допомогою будь-яких засобів інформації про фізичні та юридичні особи,
товар, … завдання якої формувати, підтримувати інтерес до них і
сприяти їх реалізації. Політична реклама – це система політичної
комунікації, завдання якої змінити свідомість і поведінку людей у
відповідності з політичними цілями рекламодавця (політичних партій,
рухів …)

      Іміджмейкінг – у буквальному перекладі „створення іміджу”. Імідж –
уявний образ людини, групи, організації, події професійними
іміджмейкерами (буквально „творцями іміджу”).

      PR (паблік рілейшнз) – у вихідному розумінні „відносини з
суспільством – це спеціалізована діяльність відповідних підрозділів
державних, корпоративних, політичних, суспільних, економічних та інших
структур, спрямована на встановлення взаєморозуміння і доброзичливості
між структурами, які здійснюють PR і суспільством, населенням, групами
людей на яких спрямована ця діяльність. Прийнято вважати, що PR – це
особливий інструмент організації комунікативного простору сучасного
суспільства. Це ?-я ділового спілкування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020