Контрольна робота
Цивільне право України
План:
Цивільне право України: поняття і система
3
Цивільно–правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення
5
Суб’єкти цивільно-правових відносин
8
Список використаної літератури
13
1. Цивільне право України: поняття і система
Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України,
яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних
осіб та держави в цілому,
Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується
предметом і методом правового регулювання.
Предмет правового регулювання цивільного права складають правові
відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі
групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини,
Майновими, відносинами є правові відносини, що пов’язані з належністю,
набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. Вони
зумовлені використанням товарно-грошової форми.
Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають
завдяки здійсненню нею ЇЇ особистих прав і свобод (наприклад, право
особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які
поділяються на дві групи:
* особисті права, пов’язані з майновими (скажімо, ‘права авторів на
результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва
тощо);
* особисті права, не пов’язані з майновими (приміром, права особи на
честь, гідність, ім’я, листування тощо).
Сторони цих відносин виступають як юридичне півні між собою, автономні
та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис
цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть
бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства),
юридичні особи та держава як у цілому, так і окремі соціальні утворення
(адміністративно-територіальні одиниці, в тому чис-лі автономні
утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не
можуть нав’язувати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні
базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації
договору купівлі-прода-жу сторони мають покласти досягнення спільної
згоди відносно кількості, якості й ціни товару).
Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками;
юридичною рівністю сторін;
диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо нам надається право
визначати їхні взаємовід носини на власний розсуд повністю або частково
в межах, передбачених чинним законодавством;
особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних
правовідносин (че рез загальний суд, арбітражний чи третейський суд);
• наявністю майнової відповідальності сторін.
Отже, цивільне право являє собою сукупність норм права, які
регулюють майнові та особисті не-майнові відносини, що складаються в
суспільстві між. фізичними і юридичними особами та іншими соціальними
утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.
Система цивільного права України визначає розміщення його складових у
певній системі, обумовленій взаємозв’язком її елементів — юридичних норм
та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.
2. Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення.
Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права
майнові та особисті не-майнові відносини, учасники яких виступають
юри-дично рівними носіями прав та обов’язків.
Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу України зазначені відносини
виникають у:
* державних, кооперативних та інших громад
ських організацій між собою;
* громадян із державними, кооперативними та ін
шими громадськими організаціями;
* громадян між собою.
Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки, які
вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у
суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:
цивільно-правові відносини — це майнові та осо
бисті немайнові відносини;
учасники цих відносин характеризуються май
новою відокремленістю та юридичною рівністю;
юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-
правових відносин виникають, змінюються або
припиняються на підставі юридичних фактів.
Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів;
суб’єктів, об’єктів і змісту.
Суб’єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні
особи.
Правові відносини між фізичними особами виникають здебільшого з приводу
матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного
об’єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти
творчої діяльності, особисті немайнові блага.
Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов’язки
суб’єктів таких відносин.
У цьому випадку суб’єктивне право — заснована на законі можливість
конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення її
інтересу від зобов’язаної особи.
Зміст суб’єктивного права знаходить свій вияв у відповідних можливостях
учасника зазначених відносин:
чинити певні дії (наприклад, купувати, продава
ти, дарувати речі, використовувати твори тощо);
вимагати належної поведінки від зобов’язаних осіб (скажімо, виконати
роботу, передати речі і т. ін.);
можливість звернутися до застосування приму сової сили державного
апарату для реалізації права вимоги.
Суб’єктивний цивільний обов’язок — це міра необхідної поведінки
зобов’язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою
задоволення своїх інтересів.
Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:
за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на
задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром,
правовідно сини власності, передача майна однією особою іншій у порядку
спадкування); немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення
особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад,
авторські правовідносини);
за зв’язком учасників відносин: абсолютні, тоб то цивільноправові
відносини, за яких уповноваже ному суб’єктові протистоїть як
зобов’язаний суб’єкт невизначене коло осіб (скажімо,
правовідносини власності, авторства); відносні цивільноправові від
носини, за яких уповноваженому суб’єктові протис тоїть конкретно
визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого
суб’єкта певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, по
ставки);
залежно від об’єкта правових відносин: речові цивільно-правові
відносини, об’єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння
та користування майном); зобов’язальні, тобто правовідносини, об’єк том
яких є виконання відповідних зобов’язань (на приклад, відносини, які
виникають із договору, спричинення шкоди);
залежно від структури: прості цивільно-право ві відносини, за яких одній
стороні належить тільки право, а іншій тільки обов’язок (скажімо,
правовідносини, що виникають із договору позики); складні
цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права,
так і обов’язки (наприклад,
відносини, що виникають із договору купівлі-продажу);
• за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові
відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм,
спрямованих на регулювання майнових та особистих не-майнових відносин
між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають
унаслідок порушення цивільних прав одного з суб’єктів цих відносин і
спрямовані на їх відновлення.
Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на
підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і
породжують певні правові наслідки.
Цивільний кодекс України (ст„ 4) передбачає, що цивільні права та
обов’язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів,
винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки,
літератури і мистецтва; заподіяння шкоди іншій особі; придбання або
збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій
громадян та організацій; подій, з якими закон пов’язує наступ
цивільно-правових наслідків.
Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та
юридичні події.
Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від
волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання
учасниками цивільних правовідносин певного договору).
Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними
(скажімо, угоди, адміністративні акти і под.}, а ті дії, що вчиняються
всупереч законові, — неправомірними (укладання фіктивних угод і т. ін.).
Юридичні події — це юридичні факти, що настають незалежно від волі
людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).
3. Суб’єкти цивільно-правових відносин
Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які
вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та
особистих немайнових благ. В окремих випадках суб’єктом зазначених
відносин може бути держава.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи
без громадянства.
Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність
цивільної правосуб’єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права
і нести цивільні обов’язки.
Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і
припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).
Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма
громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в
цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від
походження, соціального й майнового стану, расової та національної
належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру
занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не
може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений
у ній.
Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати
цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки, тобто його
здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за
свої дії.
Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я
фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на
такі види:
* повна дієздатність;
* часткова дієздатність;
* мінімальна дієздатність;
* обмежена дієздатність;
* визнання громадянина недієздатним,
Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з
чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття
повна дієздатність у неї настає з моменту одруження.
Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років.
Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів)
чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні
побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією;
реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до
кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і
розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо
неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських
організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим
особам.
Мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають
право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до
кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на
ім’я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення
неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники
(всиновителі чи опікуни).
Обмежена дієздатність може бути визначена су-,; дом громадянам, які
зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть
укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну
платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за
згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.
Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний розуміти
значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом
недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до
втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди
(наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.) що були укладені до
визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи
значного покращання здоров’я громадянина, якого визнано недієздатним,
суд поновлює його в дієздатності.
Якщо громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не
дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання
робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин
визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку,
визначеному чинним законодавством.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно,
можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки,
бути позивачем і відповідачем у судових органах.
Правовими ознаками юридичної особи є:
* організаційна єдність;
* наявність відокремленого майна;
* можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;
* здатність самостійно нести майнову відпові дальність.
Юридична особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи;
місцезнаходження (філіали, представництва).
Юридичні особи наділені цивільною право-суб’єктністю, тобто цивільною
правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із
моменту їх державної реєстрації.
Цивільна, правоздатність юридичної особи визначається характером і
змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації.
Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної
особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в
поєднанні між; собою).
Для юридичної особи правосуб’єктність виникає:
з моменту затвердження статуту або положення;
з моменту видання компетентним органом постанови про утворення
організації;
з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.
Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб:
державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю
закордонних суб’єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.
Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на:
підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги
населенню; колгоспи — колективні виробничі сільськогосподарські
підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування,
будівництва і т. д,).
Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним
законодавством (наприклад, Законом України “Про підприємства” від 27
березня 1991 р.). До основних способів утворення юридичних осіб
відносять розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Правосуб’єктність юридичної особи припиняється:
з моменту її ліквідації;
з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).
Діяльність юридичних осіб зазвичай припиняється в такому ж порядку, в
якому їх було утворено.
В окремих випадках суб’єктом цивільних правовідносин може бути Україна
як суверенна держава. Це можливо, приміром, у правовідносинах власності
(надходження у власність держави безгосподарного майна, невитребуваних
знахідок, неналежне утримуваного, конфіскованого майна тощо).
4. Список використаної літератури:
„Правознавство” В. В. Копейчеков Київ „Юрінком Інтер” 1999 р.
„Правознавство” Юридичний інститут видавництво „Карт–бланш” тернопіль
2003 р.
„Хрестоматія з правознавства” І. П. Козінцев, Л. М. Козаченко Київ
„Юрінком Інтер” 1998 р.
PAGE
PAGE 14
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
