.

Проблеми ідентифікації злочинів і адміністративних проступків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
174 2415
Скачать документ

Реферат на тему

Проблеми ідентифікації злочинів і адміністративних проступків

План

1. Поняття адміністративного правопорушення.

1.1 Поняття правопорушення.

1.2 Загальні риси адміністративних правопорушень.

1.3 Види адміністративних правопорушень.

1.4 Відмінність адміністративного правопорушення від злочину.

2. Кваліфікація злочинів

2.1 Кваліфікація злочину – поняття

2.2 Правильна і неправильна кваліфікація злочину

2.3 Поняття об’єкту злочину та його структура

2.4 Класифікація об’єктів злочину

3. Висновок

ВСТУП

Оформлення реферату на тему “Проблеми ідентифікації злочинів і
адміністративних проступків” має за мету дослідити особливості
адміністративного законодавства, пов’язані з характеристикою
протиправних діянь, визначити, які з них підпадають під категорію
“проступок”, і “злочин” , і взагалі визначення самого терміну
“проступок, злочин”.

Актуальність даної роботи пояснюється постійним зростанням ролі законів
у вирішенні спірних питань у побуті і бізнесі. Як кваліфіковані
менеджери ми повинні знати основні моменти пов’язані зі сферою нашої
безпосередньої діяльності, тобто з бізнесом.

Як правило, вони (адміністративні проступки) регулюються нормами
адміністративного, фінансового й інших галузей права і не зв’язані з
використанням службових обов’язків (наприклад, порушення правил
протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних
засобів негласного одержання інформації; останнім часом – порушення
митних правил: недоставляння в митницю товарів і документів для
контролю, ушкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і
використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення
зобов’язань по транзиті).

У боротьбі з правопорушеннями основні зусилля спрямовані на профілактику
цих провин і на усунення причин, що їх породжують. Однак це не виключає
можливості використання правових санкцій у відношенні осіб, винних у
здійсненні адміністративних правопорушень.

Роботу щодо припинення, запобігання і попередження адміністративних
правопорушень здійснює велика кількість державних органів і органів
місцевого самоврядування. Важливість цієї теми не можливо переоцінити
оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві –
оскільки за допомогою вивчення природи правопорушень, запобігання і їх
попередження можливо забезпечити безпеку суспільних відносин, що
складаються в сфері державного управління, що охороняються законом.
Також, актуальною дана робота є через те, що “Незнання законів не
звільняє від відповідальності”, наша діяльність пов’язана с масою
спірних питань, і ми повинні бути проінформовані про особливості
вирішення даних питань у межах закону.

Завданням реферату є дослідження адміністративного законодавства
України, аналіз найважливіших статей і наведення основних фактів і
наслідків із цих статей, які є безпосередньо пов’язаними зі нашою
діяльністю.

Поняття адміністративного правопорушення

Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок – головний елемент
людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як
похвальні, так і негативні, відношення до проблем дійсності, до
оточуючих. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у
відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне за собою наслідки
і для самого діючої особи. Учинок завжди зв’язаний з визначеною
відповідальністю людини за свої дії.

У сфері адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне
значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки
правомірні – тобто такими, що відповідають нормам права, вимогам
законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне,
тобто суперечне нормам права. Неправомірне поводження виражається в
правопорушеннях, як це випливає із самого терміна, актах, що порушують
право, противних йому.

Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення
адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна,
винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законом передбачено
адміністративну відповідальність.

Чи іншими словами, під адміністративним правопорушенням, як підставою
адміністративної відповідальності розуміється винне, протиправне і
суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і
забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки
громадян і посадових осіб у сфері державного управління.

Діяння, класифіковані як адміністративні правопорушення
містяться в наступних кодексах: КпАП, КЗпП, повітряний кодекс,
кодекс торгового мореплавання й ін. Поточні закони також установлюють
які вчинки є правопорушеннями (наприклад: Закон України” Про
корупцію” 1995р., Закон України “Про виняткову морську економічну
зону”). Слід зазначити, що у вищевказаному поняття “адміністративне
правопорушення” і “адміністративний проступок” ототожнюються
законодавцем, тобто адміністративний проступок не є особливим
різновидом адміністративних правопорушень, а визнається синонімічним
терміном, також як і делікт.

У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення.
Кожне окреме правопорушення, як явище реальної дійсності, конкретне:
воно здійснюється конкретними особами, у визначеному місці, у визначений
час, суперечить адміністративно-правовим нормам, характеризується точно
визначеними ознаками. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих
правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як
антисоціальні явища, мають загальні риси:

1. Усяке правопорушення – це вчинок, тобто дія чи бездіяльність. Дія –
акт активного поводження (наприклад, порушення правил полювання,
користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173
КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63).
Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому обов’язкам чи по
ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від
реєстрації або нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення
від проходження огляду на стан сп’яніння, ст. 131). Значимість цієї риси
полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення “за думки не
судять”. Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки
внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні.
Розумові процеси не регулюються правом.

2. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає із
самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не
може визнаватися адміністративним протиправним дія чи бездіяльність,
якщо таке не передбачено нормою). Протиправність адміністративного
проступку виражається в порушенні загальнообов’язкових правил, що
держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і
свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує
яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм
громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України
закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести
відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент
його здійснення.

Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під
ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого
для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві
(ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила
протиправні дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в
стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, яка
загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і
свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця
небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і
якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.), необхідної
оборони (тобто при захисті державного або громадського порядку,
власності, прав і свобод громадян, установленого порядку
управління від протиправного посягання шляхом заподіяння
посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони) або яка була в стані неосудності (тобто не
могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної
душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності,
слабоумства чи іншого хворобливого стану).

3. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність
(невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у
особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку
і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого
вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер
свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати.
Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед зі
знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.

Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то,
отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і
правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком
відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав
особистості і тому не може і не повинне мати виключення.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність
відповідної заборони в чинному законодавстві. Однак ця обставина не
звільняє від відповідальності за зроблене правопорушення. У праві існує
презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє принцип,
відповідно до якого не можна відговорюватися незнанням закону. У
сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові
акти, що торкаються права й інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний
повинний подбати про знання норм, що регулюють відносини, у які він
вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати
на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі
умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути
прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі
самовпевненості чи недбалості.

4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення
адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості
учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості,
здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є
юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть
якщо воно і мало шкідливі наслідки

5. Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є
адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного
вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне
покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших
протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків,
здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.

Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є
суспільно небезпечним, тобто таким здійснення якого заподіює збиток. З
точки зору кримінального законодавства злочинні вчинки можуть бути лише
громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).

На відміну від цього визначення злочину, визначення статтею 9 КпАП
адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку.
Більше того, термін „громадсько небезпечний вчинок” стосовно
адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає
припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю
усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а
матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони „посягають на …”,
тобто завдають збитків державному і громадському порядку, власності,
правам, і свободам громадян, установленому порядку управління.

У юридичній літературі висловлюється думка про те, що суспільно
небезпечні лише деякі адміністративні вчинки, що граничать зі
злочинами. Є точка зору, що зводиться до того, що всі проступки
суспільно небезпечні, але в меншому ступені чим злочин. Зустрічаються
твердження, що категорично заперечують суспільну небезпеку
адміністративних правопорушень, але визнають їхню шкідливість. Однак
адміністративні правопорушення зазіхають на визначені відносини,
завдають шкоди правопорядку, а до винного в їхньому здійсненні
застосовуються заходи державного впливу. Напрошується висновок про те,
що адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека, але
ступінь її менше, ніж у злочинів, і в зв’язку з цим на порушників
накладаються адміністративні стягнення. Якщо встановлена малозначність
адміністративного правопорушення, орган (посадова особа), уповноважений
вирішувати справу, вправі звільнити порушника від адміністративної
відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Підтвердження даної думки містить стаття 1 Кримінального Кодексу, де
йдеться про те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними. Звідси
випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного
діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно
небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплює дану точку зору те, що злочини і адміністративні
правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між
ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них
перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені
випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може
розцінюватися як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок, що
тягне за собою покарання.

Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:

1. Велика частина проступків не граничать з кримінальними
злочинами і ні при яких умовах у злочини не переростуть.

2. Граничать з кримінальними злочинами (наприклад, ст.51, ст.173
КпАП). Яскраво виражених і чітко позначених критеріїв, розмежовуючих
кримінальний злочин і дві групи адміністративних проступків у нас
немає. Таке розмежування варто проводити по визначених ознаках,
зазначеним у законодавстві. Наприклад, дрібне розкрадання державного або
колективного майна (ст.51 КпАП) і кримінальне розкрадання (ст. 84 КК
України) розрізняємо по вартості викраденого чи по способі викрадення.
З погляду законодавця таке розмежування повинне здійснюватися
правозастосовуючих осіб (з урахуванням характеру й особистісних
особливостей правопорушника). І нарешті, адміністративним вважається
чи дія бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину.

З урахуванням суспільної небезпеки правопорушення прийнято поділяти на
двох груп: злочини й інших правопорушення ( проступки, делікти) –
адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові. У зв’язку з цим
поділом встає проблема розмежування кримінальних злочинів і
адміністративних проступків, оскільки провести границю між ними дуже і
дуже не просто.

Ця проблема здобуває найбільшу актуальність саме зараз, коли правильне
вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий
характер, оскільки прямо пов’язане з визначенням засобів і форм
державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення
адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної
відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину – до адміністративної,
– іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Складність цієї задачі полягає в тому, що мова йде про подібні за
своїм характером явищах. І зважуватися вона повинна не інакше як
відповідно до закону, не порушуючи основних принципів законодавства і
не входячи в протиріччя з нормами міжнародного права.

З зіставлення відповідних статей кримінального законодавства і
законодавства про адміністративні правопорушення очевидно, що і
злочини й адміністративні правопорушення зазіхають на однакові за своїм
характером об’єкти, саме в цьому насамперед складається суспільна
небезпека – ознака, що визначає їхню матеріальну сутність. Задачі
адміністративного і кримінального законодавств складаються в охороні
від зазіхань тих самих об’єктів.

Єдина сутність адміністративних правопорушень і злочинів
підтверджується також наступною обставиною: “не є злочином дія або
бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння,
передбаченого законодавством, але через малозначність не становить
суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти
істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”
(ст. 11 Кримінального Кодексу України). Той же принцип виражений і в
ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення: “при
малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган
(посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити
порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним
зауваженням”.

Виходячи з цього, видно, що принципове розходження між злочином і
адміністративною провиною полягає в різному ступені їхньої суспільної
небезпеки. Цей ступінь визначається інтенсивністю зазіхання, що
реально наступили чи потенційно небезпечними суспільними наслідками.

От той критерій, по якому можна і треба розмежовувати провини і
злочини. Будучи зробленим навіть при визначених обтяжуючих обставинах,
адміністративний проступок не може кваліфікуватися як злочин, якщо його
якісна визначеність і ступінь його суспільної небезпеки не
виходять за межі проступку. Якщо ж ступінь його суспільної небезпеки
істотно підвищується і досягає рівня злочину, то він повинний
визнаватися таким і викликати кримінальну відповідальність.

Однією з ознак за якою розмежовуються злочини і адміністративні
проступки є введення складу правопорушення або в Кодекс України про
адміністративні правопорушення, або в Кримінальний Кодекс.

Злочин – це діяння, яке передбачене кримінальним законом.
Адміністративний проступок – діяння, передбачене нормою
адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений
лише законом. Склад адміністративних проступків – як законами, так і
підзаконними актами. Так положення про обласну, Київську,
Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995р.)
надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати
правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність,
ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил
торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП
України.

Наступна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних
правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою,
характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходів
державного примусу.

Так, за скоєння адміністративних правопорушень стаття 24 КпАП передбачає
наступні адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей,
одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному
громадянинові (права керування транспортними засобами, права
полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт;

8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання зазначені статтею
51 Кримінального Кодексу, зокрема:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою
відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушників і
попередження правопорушень. Тому заборонені норми КпАП сформульовані
таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої
застосовується покарання.

Відповідно до Кримінального Кодексу, покарання – це перш за все кара за
вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досягнення виправної і
превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.

Наступна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки
суди, і лише визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право
розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб’єктам (статті
218-244).

Наступна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності: якщо
діяння містить ознаку й злочину, й проступку, воно визнається злочином,
а винний притягається до більш суворої відповідальності (стаття 9 КпАП
зазначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення,
передбачена даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці
порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності).
Накласти на нього за те ж саме діяння й адміністративне стягнення не
можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної
відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної
справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме
діяння, повинно бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри
покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікуються як адміністративні
проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових
знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта,
що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед
правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку
й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від роду обставин
можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках,
щоб полегшити розмежування складів проступків і злочинів, забезпечити
правильне застосування санкцій, законодавець закріплює у складах
конкретні ознаки.

Так, незаконне полювання кваліфікується як злочин, якщо діяння вчинене
повторно, після притягнення винного до адміністративної відповідальності
(ст. 85 КпАП). Статтею 180 КпАП передбачена відповідальність за
доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками, особами, що їх
заміняють, іншими особами, а в ст. Кримінального Кодексу йдеться про
кримінальну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану
сп’яніння особою, у службовій залежності від якої перебуває
неповнолітній. Тут схожі проступок і злочин розмежовуються за такою
ознакою, як характер стосунків між винними і потерпілими.

Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння,
формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.

Кваліфікація злочинів

Кваліфікувати злочин – це значить виявити основні ознаки зробленого
злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й
установити їхню відповідність конкретному складу злочину, передбаченій
конкретною статтею КК.

У практиці кримінально-правової боротьби зі злочинністю нерідко
зустрічається недооцінка слідчими й особами, що проводять дізнання
правильної кваліфікації злочинів, а тим часом правильна кваліфікація є
однієї з найважливіших гарантій законності в попередньому розслідуванні.

У силу своїх службових обов’язків працівники міліції покликані реагувати
не тільки на злочини, але і на адміністративні правопорушення й інші
антигромадські вчинки, тобто на діяння, суспільна небезпека яких
набагато менше небезпеки злочинів. Ступінь суспільної небезпеки діяння
залежить від цілого ряду об’єктивних обставин. По кожнім складі злочину,
розслідуваному працівниками чи міліції слідчими, необхідно відрізняти
основні ознаки складу від факультативних ознак. Встановлення в
розслідуваному діянні ознак складу злочину, передбаченого відповідної
статтею КК, і є кваліфікацією злочину. Правильна кваліфікація злочину,
що складає у встановленні повної відповідності зробленого суспільно
небезпечного діяння ознакам складу злочину, передбаченого в карному
законі, має дуже важливе значення для виконання вимог законності при
відправленні правосуддя. У відповідності зі ст.3 КК кримінальній
відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні
злочину, тобто яка навмисне по чи з необережності скоїла передбачене
кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Це означає, що для
визнання особи винною і притягнення її на цій підставі до кримінальної
відповідальності і до осуду необхідно установити, що в зробленому нею
діянні маються всі ознаки складу того чи іншого злочину. Відсутність
складу злочину виключає визнання особи винною у здійсненні злочину і її
кримінальну відповідальність.

Правильна кваліфікація злочину – необхідна умова проведення в життя
основних початків кримінальної політики держави, заснованої на повному і
точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні.
Відповідна до закону кваліфікація злочинів безпосередньо зв’язана з
установленим Конституцією правом обвинувачуваного на захист, оскільки є
гарантією від необґрунтованого притягнення до відповідальності за більш
тяжкий злочин і застосування необґрунтовано суворого покарання. Ціль
кваліфікації полягає в тому, щоб визначити, яке саме злочин скоєно,
указати конкретну юридичну підставу для притягнення винного до
кримінальної відповідальності і для призначення йому, у необхідному
випадку, міри покарання, що відповідає скоєному діянню. Правильна
кваліфікація злочину дає можливість суду продумано і вірно, з
урахуванням ступеня суспільної небезпеки зробленого злочину і самої
особистості винного індивідуалізувати, у межах санкції відповідної
статті КК, вид і розмір кримінального покарання, для того, щоб воно,
будучи карою для винного за скоєний ним злочин, разом з тим сприяло б
його перевихованню і виправленню.

Навпаки, неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтовано
м’яке чи необґрунтовано тяжке покарання винного. А це – серйозна
перешкода в боротьбі зі злочинністю, тому що неправильне застосування
судом покарання не тільки ставить під погрозу можливість виправлення і
перевиховання винного, але і негативно позначається на інших особах,
перешкоджаючи попередженню злочинів. Не відповідному закону кваліфікація
злочинів завжди приводить до неправильного представлення про злочинність
у даному населеному пункті й у цілому в країні. Перекручування дійсного
стану злочинності в країні може негативно позначитися на організації
боротьби зі злочинністю і навіть на розвитку кримінального
законодавства.

Унаслідок неправильної кваліфікації злочину може виникнути ряд
негативних правових наслідків:

Кваліфікацією злочину визначається підслідність і підсудність справи,
тому неправильна кваліфікація в ряді випадків веде до передачі від
органів дізнання до слідчого чи органа навпаки, а також від одного
слідчого органа до іншого і т.д., що затягує терміни розслідування і
відбивається на якості наслідку.

Від кваліфікації злочину в процесі дізнання і попереднього наслідку в
чималому ступені залежить характер запобіжних заходів і інших засобів
процесуального примуса, застосовуваних до обвинувачуваного
(підозрюваному). Неправильна кваліфікація злочину може викликати
необґрунтоване взяття обвинувачуваного під варту, накладення арешту на
його майно, відсторонення від займаної посади. Це має також і наслідки
зворотного порядку: якщо тяжкий злочин кваліфікується як злочин, що не
представляє підвищеної небезпеки, то до злочинця застосовуються м’які
запобіжні заходи, нажите злочинним шляхом майно залишається в його
розпорядженні, нерідко він до суду працює на тій же посаді й у
результаті може продовжувати свою злочинну діяльність.

Від кваліфікації злочину, що міститься у вироку суду, безпосередньо
залежить не тільки вид і розмір кримінального покарання, але й умови
відбування засудженим покарання в місці позбавлення волі. Виходячи з
кваліфікації злочину, суд визначає режим місць висновку для засудженого.

Таке важливе питання, як умовно-дострокове звільнення засудженого,
зважується адміністрацією місць позбавлення волі і судом у залежності
від кваліфікації злочину. Необґрунтовано сувора кваліфікація злочину
приводить до того, що ув’язнений, незважаючи на гарне поводження і всі
ознаки виправлення, не може бути представлений до умовно-дострокового
звільнення. Навпаки, через неправильну кваліфікацію злочину в змісті
його необґрунтованої м’якості може бути вже по відбуванні половини
терміну позбавлення волі пред’явлений до умовно-дострокового звільнення
ув’язнений, що фактично зробив тяжкий злочин і не підлягаючому
умовно-достроковому звільненню.

У прямого зв’язку з кваліфікацією злочину знаходиться рішення вищими
органами державної влади питання про застосування до ув’язнених
амністій, що повідомляються з нагоди ювілейних чи свят у зв’язку з
іншими важливими подіями. Результатом неправильної кваліфікації злочини
може бути застосування амністії до осіб, що цього зовсім не заслуговують
і, навпаки, незастосування її до ув‘язнених, що не представляють
підвищеної суспільної небезпеки.

Поняття об‘єкта злочину та його структура.

Об‘єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються
кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно
може заподіяти або спричинити шкоду.

Структура об‘єкта злочину та функціональне значення його компонентів:

Класифікація об‘єктів злочинів.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі
об‘єкта злочину, “вертикальна” класифікація об‘єктів включає три рівні:
загальний об‘єкт, родовий (іноді його називають груповим або
спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об‘єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що
охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та
економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність
суспільних відносин не може бути об‘єктом як елементом складу злочину.
По суті цей об‘єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з
поняттям об‘єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації
об‘єктів злочину два види – родовий та безпосередній.

ВИСНОВОК

Проаналізувавши адміністративні правопорушення як вид поводження людей,
можна дійти висновку, що головне в цьому поводженні – те, що воно
суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне
заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і
суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства.
Правопорушення розрізняють за своєю спрямованістю, за імовірністю
настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, за характером їхніх мотивів,
що викликали, за цілями правопорушень та ін. Незважаючи на всі ці
розходження, правопорушення складають одну групу явищ у соціальному і
правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні
ознаки.

Злочин і адміністративний проступок мають багато спільних ознак, зокрема
і те і те правопорушення несе певну суспільну небезпеку. За певних умов,
правопорушення може бути розцінене як злочин і навпаки.

Необхідно чітко розмежовувати поняття злочину і адміністративного
проступку, так як за кожен із цих видів правопорушень передбачається
різне покарання. Головною ознакою за якою можна ці поняття відрізнити є
саме те, що злочини мають вищу ступінь суспільної небезпеки.

Правильна кваліфікація злочинів є безперечною передумовою збереження
законності держави. З іншої сторони, неправильна кваліфікація злочини
призводить до ряду негативних наслідків.

Очевидно, що для чіткого розмежування адміністративних проступків і
злочинів, необхідне чітке знання законів, а саме адміністративного і
кримінального законодавства України. Крім того необхідною умовою є
наявність практики у кваліфікації злочинів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція України

Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Кримінальний Кодекс України.

Маляр І.В. “Основи правознавства”

КпАП, ст. 10

КпАП, ст. 11

PAGE

PAGE 2

Охоронювані кримінальним законом цінності

Суб‘єкти як індивіди або учасники суспільних відносин

БЛАГА:

як природні невід‘ємні від людини цінності;

якими людина наділена як член суспільства:

права;

свободи;

інтереси;

суспільні:

права та інтереси суспільства, держави або їх структур;

стан суспільних відносин, який відповідає правам та інтересам людини,
суспільства, держави;

взаємодії суб‘єктів суспільних відносин, які відповідають правам та
інтересам людини, суспільства, держави.

Предмети

Проти кого спрямоване діяння

Чому може бути заподіяна чи спричиняється шкода

На що діє суб‘єкт злочину, посягаючи на блага

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020