UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПоняття і види джерел права (реферат)
АвторPetya
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4488
Скачало308
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Поняття і види джерел права.

 

План

 

Поняття і види джерел права.

 

Звичаєве право.

 

Закон.

 

Едикти магістрів, преторське право.

 

Діяльність юристів.

 

Кодифікація римського права.

 

Поняття і види джерел права.

 

Римський історик Тит Лівії назвав закони XII таблиць "fons omnis publici

privatique iuris" джерелом усього публічного і приватного права. Слово

"джерело" у цій фразі ужито в змісті кореня, з якого виросло могутнє

дерево римського права; Лівії хотів терміном "джерело" позначити

початок, від якого йде розвиток римського права.

 

У римському праві протягом його історії формами правотворення служили:

 

звичайне право;

 

закон (у республіканський період - постанови народних зборів; в епоху

принципату -сенатусконсульти, постанови сенату, який вуалювалася воля

принцепса; у період абсолютної монархії — імператорські конституції);

 

3) едикти магістрів;

 

4) діяльність юристів (юриспруденція).

 

Звичаєве право.

 

В Інституціях Юстиніан проводиться розходження між правом писаним (ius

scriptum) і неписаним (ius піп scriptum). Писане право — це закон і інші

норми, що виходять від органів влади і зафіксовані ними у визначеній

редакції. Неписане право — це норми, що складаються в самій практиці.

Якщо такі сформовані в практиці правила поведінки людей не одержують

визнання і захисти від державної влади, вони залишаються простими

звичаями (так називаними побутовими); якщо звичаї визнаються і

захищаються державою, вони стають юридичними звичаями, складають

звичайне право, а іноді навіть сприймаються державною владою, що додає

їм форму закону.

 

Звичайне право являє собою найдавнішу форму утворення римського права.

Норми звичайного права позначаються в римському праві термінами: mores

maiorum (звичаї предків), usus (звичайна практика); сюди ж треба

віднести: commentarii pontificum (звичаї, що склалися в практиці

жрецов); commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці

магістратів) і ін., в імператорський період застосовується термін

consuetude (звичай).

 

Закон.

 

В міру зміцнення і розширення держави неписане звичайне право стає

незадовільною формою через невизначеність, повільності утворення і

взагалі затруднительности регулювати в цій правовій формі зростаючий

оборот. Звичайне право звільняє дорогу закону й іншим формам

правообразования.

 

У республіканський період закони проходили через народні збори і

називалися leges. Розвиток життя висувало це джерело права на перше

місце. Необхідно разом з тим підкреслити, що законів у республіканському

Римі усе-таки видавалося не так багато; одержали величезне поширення

специфічні римські форми правообразования: едикти судових магістратів і

діяльність юристів (юриспруденція). Консерватизму, що характеризує

римське право, ці останні форми правообразования відповідали набагато

більш, ніж видання нових законів. Крім законів XII таблиць важливе

значення для цивільного права мають: lex Poetelia (Пэтелиев закон), IV

в.до н.е., що скасував продаж у рабство й убивство боржника, що не

сплатив боргу; lex Aquilia (Аквилиев закон), приблизно III в.до н.е.,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ