.

Злочини, що посягають на фінансову діяльність (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
204 2187
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

Злочини, що посягають на фінансову діяльність

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів (ст.212) ……………………………………………………………………………….5

Розвиток кримінального законодавства з даного питання……………5

Поняття “ухилення від сплати”…………………………………………7

Суб’єкт злочину…………………………………………………………9

Момент закінчення злочину…………………………………………..11

Недоліки чинного кримінального законодавства (ст.212)………….12

Розділ 2 Фіктивне підприємництво (ст.205)…………………………………….13

2.1 Поняття “фіктивне підприємництво”…………………………………13

2.2 Суспільно небезпечне діяння в складі злочину
(ст.205)…………….15

Розділ 3 Порушення порядку випуcку (емісії) та обігу цінних паперів
(ст.223,ст.224)………………………………………………………………………17

3.1 Нормативні акти, які регламентують операції з цінними
паперами…………………………………………………………………………….17

3.2 Цінні папери як ознака аналізованого
злочину…………………….18

3.3Суспільно небезпечне діяння в складі злочинів (ст223,
ст.224)…..19

Висновок…………………………………………………………………………….23

Список використаної літератури та джерел……………………………………….25

Додаток………………………………………………………………………………27

ВСТУП

Актуальність теми. Злочини, що посягають на фінансову діяльність, були і
досі залишаються проблемою великої складності для світового
співтовариства і особливо для такої молодої та незалежної держави як
Україна. Злочинність в фінансовій сфері постійно зростає, що може
привести до зруйнування економіки країни і тому в останні роки
законодавча база з даного питання значно збільшилася. Проголошення і
закріплення в чинному законодавстві принципу свободи підприємницької
діяльності зовсім не означає, що держава відмовляється від її
регламентації. При цьому використовуються і такі крайні засоби впливу на
поведінку учасників господарських відносин, як заходи
кримінально-правового характеру. Ось чому на даному етапі розвитку наша
держава повинна приділяти велику увагу саме злочинам, які посягають на
фінансову діяльність.

Метою дослідження є аналіз злочинів, що посягають на фінансову
діяльність.

Відповідно до мети постають і завдання дослідження :

-вивчити та систематизувати матеріал, що стосується
суспільно-небезпечних діянь в складі злочинів, суб’єктів злочинів;

-проаналізувати та дати характеристику статтям 205, 212, 223, 224 КК.

Предметом дослідження є злочини, що посягають на фінансову діяльність.

Просторові межі дослідження охоплюють територію України.

Методологічною базою роботи є основні положення загальної теорії систем
у поєднанні з комплексним аналізом усього спектру джерел. Використано
також метод типологічно-порівняльного аналізу та деякі позиції
структурно-системного підходу.

Практичне значення поданої роботи полягає у можливості використання її у
розробці матеріалів, які стосуються інших видів злочинів. Загальні
висновки роботи можуть бути використані при підготовці до наукових
конференцій, семінарів, шкільних занять. Дана тема входить до наукового
плану Черкаського національного університету імені Богдана
Хмельницького.

Розглядаючи історіографію даного питання перш за все звичайно слід
виділити кримінальний кодекс України, прийнятий на сьомій сесії
Верховної Ради України 5 квітня 2001 року,та Конституцію України[3;4].
Чинне місце слід віддати такому видатному правознавцю як Коржанський М.
Й. Його перу належать коментарі до кримінального кодексу, численні
словники кримінально-правових та юридичних термінів та підручники з
кримінального права [5-11]. Такі криміналісти як Бажанов [2],
Смольников[17], Музика[14] особливу увагу в своїх працях приділяли
розгляду господарських злочинів, а особливо тих, що посягають на
фінансову діяльність. Численні статті приділяються даному питанню в
юридичних енциклопедіях та словниках під редакцією Трубецького[18],
Коржанського [11], та інших авторів [20;21].

РОЗДІЛ 1

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів
(ст.212)

Розвиток кримінального законодавства з даного питання

Проблема кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків
стала гострою з початком економічних перетворень в Україні, спрямованих
на створення економіки ринкового типу, тобто з початку 90-х років. До
1993 року в Кримінальному Кодексі не було спеціальних норм про ухилення
від сплати податків, відповідні діяння підлягали кваліфікації за
статтями 87 та 165 КК. Уперше спеціальну норму про відповідальність за
ухилення від сплати податків-ст.148.2КК введено до КК Законом від 26
січня 1993 року, а Законом України від 28 січня 1994 року вона викладена
в новій редакії. Законом України від 5 лютого 1997 року було знову
змінено редакцію цієї статті. Найбіьш істотні зміни в регламентації
питань кримінальної відповідальності за аналізовані посягання,
запроваджені цим Законом, такі:

усунуто диференціацію кримінальної відповідальності за ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів залежно від того,
вчиняє такі діяння посадова особа суб’єкиа підприємницької діяльності чи
інший його працівник;

уніфіковано кримінпльну відповідальність за ухилення від сплати всіляких
видів платежів-податків, зборів, інших обов’язкових платежів;

кримінальне законодавство не передбачає способів ухилення від сплати
податків як обов’язкової ознаки складу злочину;

розширено перелік кваліфікуючих ознак цього делікту.[8;212]

В ХХІ столітті ця стаття отримала №212 і суть її майже не змінилася. Для
з’ясування ознак предмета злочину, передбаченого ст.212 КК, слід
звернутися до нормативних актів податкового законодавства, насамперед до
Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року. Діє
в редакції від 18 лютого 1997 року. Зі змінами і доповненнями, внесеними
Законами України від 19 квітня 1997 року, 15 січня 1998 року, 5 березня
1998 року, 1 грудня 1998 року, 17 грудня1998 року, 22 грудня 1998 року,
9 квітня 1999 року, 13 травня 1999 року.

З норм цього закону, а також з численних інших нормативних актів
випливає, що податки, збори, інші обов’язкові платежі як предмет
аналізованого злочину характеризуються такими ознаками:

є обов’язковими платежами; встановлюються лише на підставі і в порядку,
визначеному в законі, який набув чинності до вчинення діяння;

сплачуються лише з легальних доходів, операцій;

сплачуються лише в грошовій формі;

становлять частину доходу,майна або вартості предмета угоди;

сплачуються періодично або одноразово в строки, встановлені законом;

сплачуються до державного чи до місцевих бюджетів або до державних
цільових фондів.[10;211-213]

1.2 Поняття “ухилення від сплати”

У диспозиції ст.212 КК суспільно небезпечне діяння в складі
аналізованого злочину ухилення від сплати лише названо, зміст його не
розкривається. Немає в диспозиції цієї статті і вказівки на способи
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, за
допомогою яких можна було б конкретизувати зміст такого діяння. Тому для
з’ясування поняття ухилення від сплати слід звернутися до тлумачення
відповідних термінів та спеціальних нормативних актів, що регламентують
порядок сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, з’ясувати
як, тлумачиться аналогічне поняття в інших кримінально-правових нормах.
Під ухиленням звичайно розуміють намагання не робити чого-небудь, не
брати участь в чомусь, відсторонення від чогось, уникнення. Сплата
податків, зборів, інших обов’язкових платежів передбачає вчинення
активних дій-подання до відповідних органів податкових декларацій або
інших документів, які є підставою визначення розміру суми, належної до
сплати, а також подання до установ банку платіжних доручень на
перерахування відповідних сум чи сплата їх готівкою.[15;423]

Ухилення від сплати слід відрізняти від простої несплати чи невчасної
сплати обов’язкових платежів, коли має місце лише бездіяльність чи
невчасне виконання діяння.[3;56]

Звідси випливає, що ухилення від сплати як суспільно небезпечне діяння
складається обов’язково з двох актів поведінки:

із дії чи бездіяльності, які засвідчують небажання особи виконувати
покладений на неї обов’язок сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів-заниження чи приховування об’єкта оподаткування, що вчиняється
завжди шляхом обману або зловживання довір’ям, полягає у фальсифікації
документів, на підставі яких стягуються обов’язкові платежі до бюджетів
чи до державних цільових фондів;зміна місця проживання;невиконання вимог
про подання декларації про доходи тощо;

із бездіяльності-несплати належних сум готівкою чи неподання до установ
банку платіжних доручень про перерахування відповідних сум.

[17;156-157]

1.3Суб’єкт злочину

Відповідальності за аналізованою статтею КК підлягають як посадові, так
і не посадові особи, як працівники суб’єкта підприємницької діяльності,
так й інші громадяни, включаючи тих, хто зобов’язаний сплачувати податки
із своїх особистих доходів. Так суб’єктом злочину, передбаченого даною
статтею є дві категорії осіб:

посадові особи підприємств, установ, оргпнізацій, незалежно від форм
власності, на яких покладено обов’язки з ведення бухгалтерського обліку,
подання податкових декларацій, бухгалтерських звітів, балансів,
розрахунків та інших документів пов’язаних з обчисленням та сплатою
обв’язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

будь-які громадяни, в тому числі й громадяни, підприємці, які
зобов’язані подавати до податкових адміністрації декларації про прибутки
чи сплачувати обов’язкові платежї, збори.[13;321]

Іншою категорією суб’єктів злочину, передбаченого ст.212 КК, виступають
рядові працівники суб’єктів підприємницікої діяльності, на яких у
встановленному порядку покладено обов’язкищодо підготовки докментів,
пов’язаних з оподаткуванням, і якщо вони вчиняють злочин самостійно, не
під керівництвом посадових осіб. Принциповий підхід вимагає визнання
того, що суб’єктом аналізованого злочину є тільки посадові особи,
наділені відповідними повноваженнями, а інші працівники юридичних осіб
можуть виступати лише співучасниками злочину, передбаченого ст.212
КК.[3;58]

До кожного суб’єкта злочину, передбаченого даною статтею не належать:

власники приватних підприємств, оскільки вони не є посадовими особами, а
статус власника не передбачає виконання владних,
організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків;

особи, які займаються індивідуальним підприємництвомбез створення
юридичної особи, бо вони також не є посадовими особами, а об’єкт
оподаткування не пов’язаний з діяльністю підприємства, установи,
організації;

окремі громадяни, які сплачують обов’язкові внески державі з особистих
доходів, і зазначених вище причин;

посадові особи, які, зловживаючи посадовим становищем, ухиляються від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів з особистих
доходів, оскільки такі дії не пов’язані з діяльністю юридичних
осіб-платників обов’язкових внесків.[18;185]

Було б неправильно стверджувати, що ці особи за ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів взагалі не підлягають
кримінальній відповідальності. Такі їх діяння кваліфікуються за іншими
статтями особливої частини КК.

1.4 Момент закінчення злочину

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів є
злочином з матеріальним складом. Отже, злочин має визнаваитися
закінчченим тоді тоді, коли повністю виконано обидва обов’язкових
суспільно небезпечних діяння й настали наслідки, передбачені відповідною
частиною ст.212 КК. При цьому слід звернути увагу на те, що сама по собі
несплата чи невчасна сплата обов’язкових платежів нехай і на суму, яка
перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян відповідно в сто,
двісті п’ятдесят чи в тисячу разів, не може оцінюватися як кримінально
каране ухилення від сплати податків, якщо при цьому не встановлено ознак
ухилення. І, навпаки,вчинення діянь, спрямованих на ухилення від сплати,
коли наслідки не настали з причин, що не залежать від волі винного, слід
оцінювати як замах на вчинення даного злочину.[20;576]

Податкове законодавство стосовно багатьох видів податків передбачає
періодичність платежів й встановлює, що податок, не доплачений за
підсумками місяця, може бути доплачено за результатами кварталу, а
остаточний розрахунок проводиться за результатами року. Звідси
випливає-для таких видів податків ухилення від сплати їх можна
констатуати лише тоді, коли закінчився остаточний термін розрахунків з
бюджетом чи державними цільовими фондами. До цього моменту не можна
вважати, що було невиконання обов’язку із сплати.[5;280]

Встановлюючи факт настання наслідків, потрібно враховувути сумарний
розмір платежу, належного з усіх видів податків, що їх повинен
сплачувати даний платник.[21;593]

1.5 Недоліки чинного кримінального законодавства (ст.212)

Незважаючи на регулярні зміни в кримінальному законодавстві,
регламентація питань кримінальної відповідальності за ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів за чинним КК далека
від досконалості.Ст.212 не охоплюється ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів громадянами котрі займаються
індивідуальним підприємництвом без створення юридичної особи, оскільки
вони не належать ні до посадових осіб, ні до фізичних осіб у тому
розумінні, в якому вживається це понятття в нормах податкового
законодавства. Те, шо в ст.212 КК немає вказівки на способи ухилення,
істотно утруднює визначення моменту закінчення цього злочину.
Неприйнятним здається використання для визначення розмірів ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів такого критерія, як
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.[1;94]

Не приділяється належної уваги цим питанням і в проектах КК України.

РОЗДІЛ 2

ФІКТИВНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО (СТ.205)

2.1 Поняття “фіктивне підприємництво”

Поняття фіктивне підприємництво наведено в описовій диспозиції ст.205
КК:”Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів
підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної
діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона”. Однак
законодавче визначення здається не лише не досить конкретним, а й
неточним. Його недоліки вбачаються в такому:

зроблено акцент на скб’єктивному факторі-відсутність наміру здійснювати
статутну діяльність. Таке формулювання істотно ускладнює застосування
ст.205 КК у правозастосовчій практиці;

у визначення не наведено способів завданння матеріальної шкоди. Тому
складно з’ясувати зв’язок між створенням або придбанням суб’єктів
підприємницької діяльності і завданням матеріальної шкоди. Очевидно, що
самі по собі дії, названі в ст.205 КК, не тягнуть за собою заподіяння
шкоди;

аналізоване визначення не відображає того, що шкода, передбачена ст.205
КК, завдається внаслідок не створення або придбання, а через діяльність
відповідних суб’єктів підприємництва. Вона полягає у здійсненні
фіктивних угод;

визначення наведене в КК, не охоплює фіктивного підприємництва, яке
здійснюється підприємствами, що виконують як законні (реальні) угоди,
так і фіктивні, а також фіктивного підприємництва, яке здійснюється в
організаційно-правовій формі індивідуального підприємництва (без
створення юридичних осіб).[12;207-209]

З урахуванням викладеного можна запропонувати таке визначення (у межах
нині діючої редакції ст205 КК): фіктивне підприємництво-це укладання
господарських угод без реального виконання їх (без передачі товарів,
надання послуг) з використанням юридичних осіб-суб’єктів підприємницької
діяльності, створених або придбаних з цією метою.[21;630]

2.2 Суспільно небезпечне діяння в складі злочину (ст.205)

З поняття фіктивне підприємництво випливає, що злочин, передбачений
ст.205, вчиняється шляхом виконання двох обов’язкових діянь, з яких
перше може виступати в альтернативних формах (див. дод.)

Створення суб’єктів підприємницької діяльності-це дії, внаслідок яких
виникає нова, раніше не існуюча юридична особа. При цьому особа вчиняє
юридично значущі дії як засновника приватного підприємства чи
підприємства з колективною формою власності-затверджує статут
підприємства, подає його для державної реєстрації, відкриває банківські
рахунки, стає на облік у статистичних, податкових органах тощо.[14;111]

Придбання суб’єктів підприємницької діяльності-це дії, внаслідок яких
особа стає власником юридичної особи або набуває частку в майні
юридичної особи, заснованої на колективній формі власності. Дії
полягають у купівлі акцій господарських товариств, придбанні частки
статутного фонду колективних підприємств, набутті прав власності на
приватне підприємство тощо. Очевидно, що стосовно суб’єктів права
колективної власності придбання передбачає набуття права власності на
таку частку в майні яка дає можливість приймати рішення по суті,
фактично керувати діяльністю підприємства.[2;84]

Укладення фіктивних угод передбачає підписання угод з реально існуючими
чи такими фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності. Фіктивність
угод полягає в тому, що вони:

укладаються без наміру виконання;

служать прикриттю іншої угоди, яку було вчинено раніше чи ще має бути
вчинено, прикриттю дійсних намірів особи, яка займається фіктивним
підприємництвом.[19;342-343]

Фіктивне підприємництво карається штафом ві трьохсот до п’ятисот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на срок
до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну
шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або
громадянам,-караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти
років.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам вважається великою,
якщо вона у двісті і більша разів перевищує неоподаткований мінімум
доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або
юридичним особам вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів
перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.[3;122]

РОЗДІЛ 3

ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ВИПУСКУ (ЕМІСІЇ) ТА ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ (СТ.223,224)

3.1 Нормативні акти, які регламентують операції з цінними паперами

З назви ст.223 КК випливає, що для встановлення змісту ознак злочину
слід звернутися до спеціальних нормативних актів, якими встановлено
порядок випуску (емісії) та обігу цінних паперів, а також виготовлення
їх. Це такі нормативні акти:

Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 року.
Зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 жовтня 1992
року, 2 березня 1995 року, 14 березня 1995 року, 9 липня 1996 року, 10
вересня 1997 року, 5 травня 1998 року (Відомості Верховної Ради
України.-1991.-№38.-Ст.508; 1992.-№47.-Ст.645; 1995.-№14.-Ст.90;
1995.-№14.-Ст.93; 1996.-№40.-Ст.185; Голос України.-15 жовтня 1997 року,
2 червня 1999 року.)

Про державне регулювання ринку цінних паперів в україні: Закон України
від 30 жовтня 1996 року. Зі змінами і доповненнями, внесеними Законами
України від 18 листопада 1997 року, 14 липня 1999 року. (Відоиості
Верховної Ради України.-1996.-№51.-Ст.292; Голос України.-18 грудня 1997
року, 7 липня 1999 року).

“Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і
документів суворого обліку”. Постанова Кабінету Міністрів України від 19
квітня 1993 року. Зі змінами, внесеними розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 4 листопада 1993 року постановами від в серпня
1997 року, 18 жовтня 1999 року (Урідовий кур’єр.-29 квітня 1993 року, 16
серпня 1997 року).[9;530]

ДОДАТОК

СссТСССссРРРР або

Цінні папери як ознака аналізованого злочину

Цінні папери можуть виступати як обов’язкова або факультативна ознака
складів цілого ряду злочинів. Вони можуть бути предметом розкрадання,
знищення, пошкодження або підробки.

У складах злочинів, спередбачених ст.223 КК, цінні папери є предметом
посягання. Аналізована стаття КК передбачає відповідальність за діяння,
які вчиняються не з будь-якими видами цінних паперів, а лише з тими, що
характеризуються певними ознаками. Такі ознаки випливають із змісту
наведених вище нормативних актів, які регламентують порядок випуску
(емісії) цінних паперів:

видами цінних паперів, передбачених ст.223 КК, є акціїї або облігації,
оскільки для інших видів паперів не передбачено реєстрації емісії.
Предметом злочинів, передбачених даною статтею КК, можуть бути й інші
види недержавних цінних паперів;

випускаються такі цінні папери окремими громадянами або суб’єктами
підприємницької діяльності, а не від імені держави, тобто вони не є
державними цінними паперами;

цінні папери призначено для відкритого розміщення, тобто для продажу між
громадянами та юридичними особами, коло яких заздалегідб визначити
неможливо.[11;378]

Суспільно небезпечне діяння в складі злочинів (ст.223,ст.224)

Таке діяння складне за формою, включає два обов’язкових акти
поведінки-дію та супроводжуючу її бездіяльність:

випуск (емісія) цінних паперів у формі відкритого їхрозміщення;

непроведення реєстрації емісії у встановленому порядку.

Під випуском (емісією) цінних паперів слід розуміти не саме виготовлення
їх (такі дії кваліфікуються за ст.224), а дії, які полягають у доведенні
цінних паперів до потенційних покупців, у спрямуванні в обіг: оголошення
підписки на акції, інші пропозиції придбати цінні папери, організація
торгівлі ними тощо.[6;108]

Загальний обсяг емісії-кількість і вартість цінних паперів, що
випускаються,-на кваліфікацію скоєного не впливають. Однак невеликі
масштаби емісії можуть бути підставою для визнання посягання
малозначним.

Непроведення реєстрації емісії у встановленому порядку полягає у
невчиненні дій, які емітент зобов’язаний вчинити, тобто у неподанні до
відповідного органу заяви та інших необхідних документів з проханням
зареєструвати емісію. Документи про реєстрацію емісії подаються:

до Міністерства фінансів України, якщо обіг цінних паперів здійснюється
нна всій території України;

до облфінуправління, якщо випущені цінні папери є в обігу лише на
відповідній території.[16;141]

Бездіяльність-непроведення реєстрації емісії-вчиняється до випуску
цінних паперів, оскільки емітент має право на випуск цінних паперів
після присвоєння номера реєстрації у фінансовому органі.

Перелік документів, які подаються для реєстрації емісії цінних
паперіввизначається з урахуванням виду цінних паперів (та виду
емітента). Він визначений нормативними актами Міністерства фінансів
України. Зокрема для реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств
емітент подає у фінансовий орган такі документи:

заяву про реєстрацію цінних паперів;

нотаріально засвідчену копію протоколу рішення про випуск цінних
паперів;

нотаріально засвідчену копію статуту еиітента,зразок бланка цінного
папера;

баланс, звіт про фінансові результати та використання їх, довідку про
фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) за остання
три завершені фінансові роки (або за кожний завершений фінансовий рік з
моменту створення, якщо цей строк менший трьох років).[7;164-165]

У пункті другому ст.223 КК передбачено дві альтернативні суспільно
небезпечні дії:

внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних
паперів, завідомо недостовірної інформації;

затвердження таких документів.

Слід мати на увазі, що основні документи, які подаються для реєстрації
емісії цінних паперів (баланс, звіт про фінансові результати та
використання їх, довідка про фінансовий стан) мають бути підтверджені
аудитором, аудиторською фірмою.[13;312-315]

Цю обставину слід враховувати при оцінці аналізованого діяння. Очевидно,
тут можливі такі варіанти:

дії передбачені п.2 ст.223 КК, вчиняюьтся щодо документів, які не
підлягають аудиторській перевірці. Насаперед, це копія протоколу рішення
про випуск цінних паперів. Такий випадок є типовим, скоєне
кваліфікується за п.2 ст.223 КК;

для реєстрації емісії подаються сфальсифіковані документи без
обов’язкового подання матеріалів аудиту (в неповному обсязі). Такі
документи не підлягають прийому, вони є негідним засобом (знаряддям)
вчинення злочину. Скоєне кваліфікується як замах на злочин;

завідомо недостовірна інформація вноситься в документи або
затверджуються документи, що містять завідомо недостовірну інформацію
перед поданням їх на аудиторську перевірку. Скоєне належить
кваліфікувати як готування до аналізованого злочину.

У ст 224 Кк вказано три альтернативних суспільно небезпечних діяння, які
вчиняються стосовно недержавних цінних паперів:

виготовлення з метою збуту;

збут;

використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів.

Ці ознаки слід тлумачити відповідно до того, як вони тлумачаться в інших
кримінально-правових нормах, тобто керуватися тим, що вони використані
законодавцем у загальновизнаному значенні.

Виготовлення з метою збуту включає як створення цінних паперів заново,
так і внесення змін до цінних паперів, виготовлених легально (збільшення
номіналу,зміна реквізитів емітента тощо). Тобто виготовлення означає
повну або часткову підробку. Обов’язковою ознакою такого діяння є його
протиправність-вчинення всупереч порядку виготовлення цінних паперів,
встановленому у наведених вище нормативних актах.[19;344]

Збут цінних паперів означає відплатне відчуження їх-продаж за гроші,
обмін на інші предмети, використання як засобу платежу за надані товари
чи послуги. Безоплатна передача цінних паперів поняттям “збут” не
охоплюється.

Відмінність між емісією цінних паперів та збутом їх полягає в тому, що:

емісія- це пропозиція про збут, повідомлення про наявність цінних
паперів, призначених для реалізації і готовність збути такі папери.
Водночас збут- це акт відчуження цінних паперів, здійснення угод з ними;

емісія передбачає доведення відповідної інформації до невизначеного кола
осіб, до всіх потенційних покупців. Збут-це відчуження цінних паперів
для конкретної особи, котра діє, прагнуччі стати власником таких
паперів.

Якщо має місце емісія цінних паперів, а згодом збут тих самих паперів,
то виникає конкуренція між нормами передбаченими ст.223 та ст.224 КК. Це
конкуренція частини та цілого, пріорітет в такому разі віддається нормі
про ціле, скоєне кваліфікується за ст. 224 КК.[9;543]

Використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів включає
такі дії, як безоплатна передача їх (дарування), використання як
застави, дання в борг тощо.[20;576]

ВИСНОВОК

Таким чином, на основі даного дослідження можна зробити висновок, що
вивчення злочинів, які посягають на фінансову діяльність є досить
актуальним, особливо для такої молодої і незалежної держави, як
Україна.Статті які займаються вивченням даного питання містяться у
розділі VII Особливої частини КК під назвою “Господарські злочини”. В
поданій роботі розглянуті лише деякі з них (ст.205, 212, 223, 224), які
на думку автора є одними з ключових у вивченні цього питання.

Порівняно з попередніми, теперішній кримінальний кодекс доповнено цілим
рядом статей, відповідно до яких встановлено відповідальність за ряд
діянь, що їх законодавець вважає суспільно небезпечними в сучасних
умовах. Це такі, як порушення порядку заняття підприємницькою
діяльністю, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами,
порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів, приховування
банкрутства та фіктивне банкрутство.

Отже, законодавці вживають заходи, які спрямовуються на те, щоб
законодавство про господарські злочини (а саме про злочини, що
спрямовані проти фінансової діяльності) привести у відповідність з
сучасною політикою держави, суспільними потребами. Разом з тим,
доводиться констатувати розрізненість і недостатність таких заходів.

Аналізовані злочини становлять значну суспільну небезпеку. Вони
посягають на важливі суспілні та державні інтереси, зокрема пов’язані з
формуванням доходної частини державного бюджету. Невчасна виплата
заробітної платні, погане фінансування освіти, науки, всієї соціальної
сфери-це в значній мірі результат вчинення злочинів проти фінансової
діяльності. Такі злочини порівняно поширені, але за оцінками фахівців
держава отримує менше половини належних їй податків та інших
обов’язкових платежів, кримінальні справи такого виду- рідкісні.

Таким чином, злочини, що посягають на фінансову діяльність
характеризуються такими ознаками:

безпосередніми об’єктами злочинів виступають елементи, з яких
складається система господарства України;

кримінальна відповідальність настає незалежно від того, на підприємстві
якої форми власності вчинено порушення;

відповідальність настає лише за наявності великої (істотної, значної)
шкоди, заподіяної інтересам, які охороняються законом;

при визначення розміру заподіянної шкоди враховується лише пряма дійсна
шкода, тобто фактично заподіяні збитки;

кримінальній відповідальності за дані злочини на однакових засадах
підлягають як громадяни України, так й іноземні громадяни та особи без
громадянства;

суб’єктом таких злочинів може бути не будь-яка особа, а так званий
спеціальний суб’єкт;

більшість цих злочинів вчиняється умисно.

Отже, залишається лише сподіватися що з часом, вивчення злочинів, що
посягають на фінансову діяльність нам стане не потрібне, так як їх не
буде скоєно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть.-Днепропетровск,
1992.-168 с.

2. Волынин Г.С. Преступления в сфере хозяйственной
деятельности.-Киев,1997.-247 с.

3. Кримінальний кодекс України : Прийнятий на сьомій сесії Верховної
Ради України 5 квітня 2001 року.-К.: Право, 2001.-165 с.

4. Конститтуція України.-К.:Право, 1996.-81 с.

5. Кримінальне право і законодавство України. Особлива частина (за ред.
М.Й. Коржанського.-К.: Атіка, 2001.-432 с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина.-К.,2001.-473 с.

7. Коржанський М.Й. Нариси кримінального права України.-К.,2000.-220 с.

8. Коржанський М. Й. Науковий коментар кримінального кодексу
України.-К., 2001.-593 с.

9. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу
України.-К.: Наукова думка, 1999.-674 с.

10. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів.-К.,2000.-279
с.

11. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Особлива
частина.-К.,1997.-467 с.

12. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Особлива частина.- К.:
Юрінком Інтер, 2000.-272 с.

13. Молоцький О.О. Кримінальне право України.-К.,2001.-547 с.

14. Музика О.С. Банкрутство та фіктивне банкрутство в умовах
українського підприємництва.-К.; Оріон, 2001.-198 с.

15. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина.-К.:
Т-во “Знання”, 2000.-677 с.

16. Некіпєлов П.Т. Ухилення від сплати податків.-К.,2001.-203 с.

17. Смольников Л.В. Правове підприємництво.-Дніпропетровськ.,2000.-195
с.

18. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – Санкт-Петербург, 1999.-224 с.

19. Чернишов Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.Кримінальне право
Уккраїни.-К.: Наукова думка, 1995.-457 с.

20. Юридична енциклопедія. Том 1.-К., 1998.-670 с.

21. Юридична енцикклопедія. Том 3.-К., 2001.-790 с.

Створення суб’єктів

підриємницької діяльності

(юридичних осіб)

Придбання суб’єктів

підприємницької діяльності

(юридичних осіб)

Укладення фіктивних угод

( господарських угод без реального

виконання їх)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020