Добровільна відмова при незакінченому злочині (реферат)

Реферат

на тему:

Добровільна відмова при незакінченому злочині

Вступ

Мета написання даного реферату становить визначення понять, термінів,
розкриття змісту, наведення прикладів, виокремлення особливостей, що
стосуються добровільної відмови при незакінченому злочині.

Тут дається визначення таким поняттям, як злочин, готування до злочин,
замах на злочин

закінчений злочин; надається коментарії, щодо стадій вчинення злочину
співучасниками, підкреслюються особливості, що мають місце при
добровільній відмові…

Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця
полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання
описаної у статті 17 і 31 поведінки.

У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка
за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну
діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким
чином запобігає заподіянню шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не
підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію
злочинного наміру, за умови якщо фактичне вчинене нею діяння не містить
ознаки іншого складу злочину.

План

Вступ

Правове регулювання та нормативний зміст;

Роз’яснення основних термінів та понять;

Характеристика та особливості;

Особливості добровільної відмови співучасників.

Висновок

Література

Правове регулювання та зміст статті.

Правове регулювання добровільної відмови при незакінченому злочині
здійснюється Кримінальним кодексом України (далі абревіатурою, – «ККУ»)
від 5 квітня 2001. У пункті 1. статті 17 (загальна частина, розділ III)
зазначається, що «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за
своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому
вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Пункт 2. статті 17 встановлює відповідальність особи «яка добровільно
відмовилася від доведення злочину до кінця», але «підлягає кримінальній
відповідальності за фактично вчинене нею діяння, що містить склад іншого
злочину».

Стаття 31 (загальна частина, розділ VI) передбачає можливість
добровільної відмови від вчинення злочину співучасників. Так, у пункті 1
цієї статті зазначається, що виконавець «(співвиконавець) не підлягає
кримінальній відповідальності за умов передбачених статтею 17 КДУ. У
цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності
за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого
добровільно відмовився виконавець». І навпаки (пункт 2 визначає, що)
«не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові
організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення
злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про
злочин, що готується або вчиняється». Добровільною відмовою пособника
також вважається ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або
неусунення перешкод вчиненню злочину. Але в будь-якому разі (пункт 3,
статті 31) виконавець, при повідомленні інш. співучасниками про його
незаконні дії, підлягає кримінальній відповідальності за готування до
злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій
його діяння було припинено.

Роз’яснення основних термінів та понять.

Злочин – це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо
спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Обов’язковими ознаками злочину є: 1) негативність, шкідливість діяння
(дії або бездіяльністі); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом
злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння має бути суспільне
небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним ККУ.
6) кримінальна караність.

Стаття 13 ККУ виокремлює три стадії вчинення кримінальне караного
діяння:

готування до злочину (створення умов для вчинення злочину) ;

замах на злочин (вчинення особою з прямим умислом діяння спрямованого на
вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з
причин, що на залежали від її волі);

Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого)
злочину (попередньої злочинної діяльності).

закінчений злочин (визнається діяння, яке містить усі ознаки складу
злочину).

Ці стадії різняться за:

характером діянь,

моментом їх припинення (обумовлюється особливістю конструкції його
складу)

Наприклад, вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті
іншої людини

ступенем реалізації злочинного наміру (відповідність між задуманим
злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в яких
особа бажає настання передбачуваних нею суспільне небезпечних
наслідків).

Незакінченим визнається злочин, що з певних причин був недоведений до
кінця.

Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і
усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення
його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою, Відмова
повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод,
а наслідком вільного волевиявлення суб’єкта, на формування якого можуть
вплинути інші особи (наприклад, умовляння близьких чи жертви припинити
подальші злочинні дії). Добровільність виключається, якщо рішення
припинити подальші злочинні дії прийнято суб’єктом не за своєю волею, а
під впливом примусу з боку інших осіб, наприклад, працівників
правоохоронних органів, яким стало відомо про готування даної особи до
злочину або про початок його вчинення.

Співучасть у злочині – умисна спільна діяльність декількох суб’єктів
злочину у вчиненні умисного злочину. Співучасть включає в себе такі
ознаки: 1) наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь
у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх
участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників.

Співучасниками у злочині є:

Виконавець – особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину
безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону
не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин.

Організатор – особа, яка організувала вчинення злочину Організація
вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об’єднують
інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи
координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і
не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації
злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до вчинення злочину
виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б)
розподілі обов’язків між ними; в) визначенні об’єкта (предмета)
посягання; г) розробці плану вчинення злочину.

Підбурювач – особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або
іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до
вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності,
вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого
співучасника вчинити злочин.

Пособник – яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або
усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а
також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи
засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним
шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти
приховуванню злочину.

Характеристика та особливості.

Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця
полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання
описаної у статті 17 моделі поведінки. У разі добровільної відмови
втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для
суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі
готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає
заподіянню шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим
наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній
відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру, якщо
фактично вчинене нею діяння не містить ознаки іншого складу злочину.

Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені
нею готування або замах, характеризується такими основними ознаками:

1) добровільність;

Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки
законодавця є суб’єктивний критерій — усвідомлення особою можливості
доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення
самого суб’єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість
продовжити або завершити розпочатий злочин. Якщо особа не усвідомлює
наявність нездоланних перешкод, її відмову необхідно розглядати як
добровільну. У тому разі, коли обставини, які виникають при вчиненні
посягання, повністю не позбавляють особу можливості довести злочин до
кінця, але істотно утруднюють зробити це, питання про застосування
статті 15 або ст. 17 треба вирішувати з урахуванням зазначеного
суб’єктивного критерію.

Відмова визнається вимушеною, а отже такою, що не виключає кримінальну
відповідальність, у разі, коли вона зумовлена неможливістю завершити
злочин з причин, які не залежать від волі винного Так, судова практика
не вважає добровільною відмову від зґвалтування, що викликана
неможливістю продовжити злочинні дії з незалежних від волі винного
обставин (наприклад, насильникові не вдалося подолати опір потерпілої чи
він не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин).

Питання про добровільність чи вимушеність відмови при незакінченому
злочині потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням,
зокрема, зовнішніх обставин, які спонукають особу за власною волею
припинити злочинну діяльність, стимулюють таку поведінку або ж взагалі
позбавляють можливості завершити розпочатий злочин. Небезпека затримання
внаслідок конкретних несприятливих для особи обставин, які виникають у
процесі здійснення попередньої злочинної діяльності і перешкоджають її
закінченню, означає, що відмова є вимушеною, Наприклад, якщо службова
особа у місці очікуваного одержання хабара помічає спостереження
працівників міліції і з цієї причини відмовляється від одержання
незаконної винагороди, її відмову слід визнавати вимушеною, оскільки
вона викликана усвідомленням особою неминучості її викриття і реальності
притягнення до відповідальності.

Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому
злочині, а тому вони можуть бути різними — страх перед покаранням,
розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до
потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб
тощо. Наприклад, добровільною потрібно визнати таку відмову насильника
від вчинення розпочатого зґвалтування, яка викликана заявою (байдуже —
правдивою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СНІД,
обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий зв’язок за
більш сприятливої обстановки або погрозою потерпілої особи вчинити після
зґвалтування самогубство.

2) остаточність;

Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин
повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у
майбутньому. Ст. 17 може застосовуватися лише за наявності відмови, а не
тимчасової перерви розпочатої злочинної діяльності або відстрочки
виконання задуманого, викликаної очікуванням більш сприятливої
обстановки чи прагненням підготувати досконаліші знаряддя або засоби,
залучити нових співучасників тощо.

Не визнається добровільною відмова повторити злочинне посягання у тому
разі, коли перша спроба вчинення злочину виявилась невдалою. Відмова від
повторення замаху не виключає кримінальної відповідальності за вже
вчинений замах на злочин.

3) своєчасність.

Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у
незакінченому злочині. На стадії готування і незакінченого замаху
добровільна відмова набуває як правило пасивного характеру і полягає у
бездіяльності — в утриманні від подальших дій по створенню умов для
вчинення злочину або дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину.
Можлива й активна форма добровільної відмови, коли особа, наприклад,
знищує придбану для скоєння злочину зброю, приводить у непридатність
інші заздалегідь пристосовані знаряддя.

У злочинах з матеріальним складом, коли між вчиненням всіх необхідних
дій і настанням суспільно небезпечних наслідків як обов’язкової ознаки
об’єктивної сторони є певний проміжок часу, добровільна відмова можлива
на стадії закінченого замаху. У таких випадках особа контролює розвиток
причинного зв’язку, може втрутитись у нього і шляхом активних дій
нейтралізувати причинний зв’язок, запобігши тим самим настанню шкідливих
наслідків (наприклад, особа підпалює будинок, однак через деякий час
повертається і гасить пожежу).

Кримінально-правова оцінка у подібних ситуаціях залежить від
результативності активної протидії настанню суспільно небезпечних
наслідків. Якщо реальної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони не
заподіяно, особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності у
зв’язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. У разі,
коли заподіяно шкідливі наслідки, менш тяжкі порівняно із первісне
запланованими (наприклад, внаслідок застосування протиотрути життя
потерпілого врятоване, але йому завдано тілесні ушкодження),
кваліфікація дій винного відбувається з урахуванням фактично спричиненої
шкоди. Якщо особі не вдалося попередити настання суспільно небезпечних
наслідків, вона відповідає за закінчений злочин. При цьому невдалі
спроби суб’єкта запобігти шкідливим наслідкам враховуються судом як
помякшувана обставина. Пом’якшувальною обставиною також може виступати
— щире каяття у вчиненому злочині.

Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не
підлягає кримінальній відповідальності за готування до цього злочину або
замах на нього.

Добровільну відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від
дійового каяття — активної поведінки суб’єкта, яка має місце вже після
закінчення злочину і свідчить про прагнення винного згладити наслідки
вчиненого ним суспільне небезпечного діяння. Дійове каяття, за загальним
правилом, розглядається як обставина, яка не виключає, а лише пом’якшує
на етапі призначення покарання, а у разі вчинення особою вперше злочину
невеликої тяжкості — як підстава звільнення від кримінальної
відповідальності. Крім цього, в Особливій частині КК міститься низка
спеціальних заохочувальних норм, які пов’язують звільнення від
кримінальної відповідальності з такою активною поведінкою особи, яку є
підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому (наприклад, ч. 2 ст.
114, добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо
внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди
інтересам України).

Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно
злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом’якшує кримінальну
відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за
необережністю. Каяття, як пом’якшуюча відповідальність обставина, завжди
має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у
бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до
кінця мотивація може бути різною, то сам термін дійове каяття
передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні
спонукання.

Особливості добровільної відмови співучасників.

Особливості добровільної відмови співучасників обумовлені фактом
спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за
обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі
кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення
від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно
відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників —
організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова
одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших.
Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної
відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна
відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від
кримінальної відповідальності виконавця.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора,
підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не
підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали
одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно
повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується
або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором,
підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі
(відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину
виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути
здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу,
попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у
непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю
реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не
вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи
підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем
злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при
призначенні покарання.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб
вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та
інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно
має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам.
Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному
випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у
відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити
вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати
виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби
вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися
співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є
державні органи, до компетенції яких віднесено обов’язок попереджувати і
припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового
слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність,
прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником
відповідного органу державної влади про злочин, що готується або
вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим
особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного
органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні
службових обов’язків (черговому по відділу міліції, дільничному
інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ
тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до
інших органів державної влади, крім тих, до обов’язку яких входить
попередження -і припинення злочинів, або до органів місцевого
самоврядування, засобів масової інформації, об’єднань громадян тощо,
таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у
разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і
організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин
належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності
повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних
органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або
вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної
відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом’якшує
покарання.

Особливістю добровільної відмови пособника е те, що вона може
проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у
ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усуненні
перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій,
пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає
спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

Висновок

Література

Конституція України;

Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року;

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року;

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992
р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter