Контрольна робота
Види підприємств колективної власності в Україні. Робочий час та час
відпочинку. Види господарських товариств в Україні. Засади їх діяльності
План.
1. Види підприємств колективної власності в Україні.
2. Робочий час та час відпочинку.
3. Види господарських товариств в Україні. Засади їх діяльності.
Список використаної літератури
1. Види підприємств колективної власності в Україні.
Однією з організаційних форм господарської діяльності є підприємства,
види яких визначені в законі залежно від форм власності — приватні,
колективні, державні, комунальні, підприємства з іноземними
інвестиціями.
Відтак слід, мабуть, зазначити, що законодавство дозволяє і заохочує
приватну господарську і підприємницьку діяльність як індивідуальну,
сімейну, так і з правом найму робочої сили. Закон не обмежує ні
кількості найманих працівників, ні розміру приватного капіталу. Це
означає, що приватні підприємства є рівноправними суб’єктами виробничої,
комерційної та іншої діяльності.
Відповідно до визначення законодавством України такої форми власності,
як колективна, воно вирізняє окремий вид підприємств — колективні2.
Підприємством колективної власності, за Господарським кодексом,
визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі
колективної власності засновників. Ними є виробничі кооперативи,
підприємства споживчої кооперації, громадських та релігійних
організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Майно колективного підприємства і становить колективну, власність цього
підприємства. В ньому визначаються вклади учасників в це майно, на базі
якого створено колективне підприємство, та їх вклади в приріст майна
після його заснування.
Різновидом колективних підприємств є виробничі кооперативи — добровільні
об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої чи
іншої діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та
об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством
та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в
його діяльності (ст. 95 ГК України). Такого ж змісту визначення
виробничого кооперативу міститься в Законі України від 10 липня 2003
року «Про кооперацію».
Діяльність кооперативу базується на принципах добровільного вступу в
кооператив і безперешкодного виходу з нього, особистої трудової участі
членів кооперативу та їх участі в управлінні його справами. В складі
кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, зокрема
територіально відокремлені. Кооператив має право відкривати свої філіали
та представництва.
Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни,
іноземці та особи без громадянства. їх кількість не може бути меншою ніж
три особи. Кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної
особи з дня його державної реєстрації.
Майно кооперативу формується за рахунок грошових та матеріальних внесень
його членів, виробленої ним продукції, доходів від реалізації та іншої
діяльності, надходжень від продажу цінних паперів та інших джерел,
передбачених статутом кооперативу.
Члени кооперативу можуть передавати як пайовий внесок право користування
належною їм земельною ділянкою в порядку, визначеному земельним
законодавством. Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту
поділяється на пайовий та неподільний фонди. Неподільний фонд
утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу. Пайові
внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і
розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах
і пропорційно до очікуваної участі члена кооперативу в господарській
діяльності останнього.
У разі виходу з кооперативу його член має право одержання свого паю в
порядку і строки, визначені статутом кооперативу (ст. 99 ГК України).
Управління виробничим кооперативом здійснюється на основі
самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань
діяльності кооперативу. Вищим органом кооперативу є загальні збори. До
органів управління належать правління (голова) та ревізійна комісія
(ревізор). Статутом може бути передбачено спостережну раду кооперативу.
Правління виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для
оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не
може бути членом кооперативу. Він здійснює свою діяльність на умовах
контракту.
У разі відсутності в кооперативі посади виконавчого директора роботою
кооперативу керує його голова.
Якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як
п’ятдесят осіб, у ньому може утворюватися спостережна рада для контролю
за діяльністю виконавчого директора. Вона обирається загальними зборами
з числа членів кооперативу у складі трьох-п’яти осіб. Контроль за
фінансово-господарською діяльністю кооперативу здійснює ревізійна
комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше десяти членів, —
ревізор.
Виробничий кооператив, згідно зі ст. 108 ГКУ, відповідає за своїми
зобов’язаннями усім належним йому майном. Його члени несуть за усіма
зобов’язаннями субсидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у
розмірі, не меншому їхнього пайового внеску.
Одним із видів підприємств колективної власності є підприємства
споживчої кооперації. Споживча кооперація — це система самоврядних
організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об’єднань), а
також підприємств та установ цих організацій. Первинною ланкою цієї
системи є споживче товариство — організація громадян, які на основі
добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються
для спільної господарської діяльності з метою організованого
колективного забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів.
Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.
Споживчі товариства наділяються правами юридичної особи і можуть на
добровільних засадах об’єднуватися в спілки, інші форми об’єднань,
передбачені законодавством, єдину спілку споживчих товариств України.
Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих
товариств, спілок (об’єднань) та їх спільної власності (ст. 111 ГК
України). Об’єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати
у спільній власності споживчих товариств, спілок (об’єднань).
Споживчі товариства, їх спілки (об’єднання) можуть утворювати, як уже
зазначено, для здійснення своїх статутних цілей унітарні або
корпоративні підприємства.
Ще одним різновидом підприємств колективної власності є підприємства
об’єднань громадян (громадських організацій, політичних партій),
релігійних організацій. Вони засновуються на власності цих організацій
для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних
завдань.
Засновниками підприємств об’єднань громадян можуть бути об’єднання,
наділені статусом юридичної особи. Політичні партії можуть засновувати
лише підприємства засобів масової інформації, підприємства, що
здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших
пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою,
проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних
заходів.
Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні,
виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші
підприємства, необхідні для забезпечення їх діяльності.
2. Робочий час та час відпочинку.
Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість
робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва,
з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини.
Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів
підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення
екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.
Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість
робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень.
Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть
установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих
умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона
не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також
установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком
від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16
років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) —
24 год. на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок
власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей
віком до 14 років або дитину-інваліда.
Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з
двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість
щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового
розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або
уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом
підприємства, організації з додержанням установленої законодавством
тривалості робочого тижня.
На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та
умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним,
установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За
шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може
перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої
норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П’ятиденний або
шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим
ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки
роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою
народних депутатів.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення
найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний,
добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони
формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом
доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку
та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту
регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час
відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи,
кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.
Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та
неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у
відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та
відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів
про працю України (1995).
3. Види господарських товариств в Україні. Засади їх діяльності.
Господарські товариства, згідно з Господарським кодексом України (ст.
79) — це підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені на
засадах договору організаціями, які мають права юридичних осіб та (або)
громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій
діяльності товариства з метою одержання прибутку1. Господарські
товариства наділяються правом юридичної особи з дня державної
реєстрації. Господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
За Господарським кодексом засновниками і учасниками товариства можуть
бути суб’єкти господарювання, інші учасники господарських відносин
(споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації), а
також громадяни, які не є суб’єктами господарювання.
Не можуть бути засновниками господарських товариств громадяни, яким
законом заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. За
Господарським (а також за Цивільним) кодексом до господарських товариств
належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні
товариства, командитні товариства.
Акціонерне товариство — це господарське товариство, статутний фонд якого
розподілений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості.
Воно несе відповідальність за зобов’язаннями лише своїм майном2, а
акціонери — ризик збитків у межах вартості акцій. Акціонерне товариство
може бути закритим і відкритим. Закритим акціонерним товариством
вважається товариство, акції якого розподіляються лише між його
засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб. Чинне
законодавство передбачає можливість перетворення такого товариства на
відкрите, тобто таке, акції якого можуть придбати будь-які особи шляхом
відкритої підписки, купівлі-продажу на біржі. Акціонери відкритого
товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні
особи. Вони укладають договір, у якому визначають основні дані, що
характеризують майбутнє акціонерне товариство, порядок здійснення
спільної діяльності по його створенню, відповідальність перед особами,
які підписалися на акції, та інше. Засновники повинні зробити
повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити
підписку на акції, скликати і провести установчі збори та зареєструвати
акціонерне товариство.
Установчі збори приймають рішення про створення акціонерного товариства,
затверджують його статут, обирають раду акціонерів (спостережну раду),
виконавчі та контрольні органи товариства, вирішують питання про
схвалення угод, укладених засновниками до створення товариства, та інше.
Органами управління товариства є загальні збори товариства, рада
акціонерів (спостережна рада), правління. Вищий орган — загальні збори,
якими розглядаються питання: визначення основних напрямків діяльності
акціонерного товариства та затвердження його планів і звітів про їх
виконання, внесення змін до статуту товариства, обрання чи відзив членів
ради (спостережної ради), обрання та відзив членів виконавчого органу та
ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності
товариства та ряд інших питань, передбачених Законом про господарські
товариства.
Виконавчим органом акціонерного товариства є правління або інший орган,
передбачений статутом. Цей орган здійснює керівництво поточною
діяльністю товариства. Він вирішує всі питання діяльності товариства,
крім тих, які належать до компетенції загальних зборів та ради
акціонерного товариства (спостережної ради). Голова правління
акціонерного товариства має право без доручення здійснювати дії від
імені товариства, підписувати договори, представляти інтереси товариства
в державних органах, виступати від його імені в суді, господарському
суді тощо. Контроль за фінансово-господарською діяльністю акціонерного
товариства здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа
акціонерів.
Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, статутний фонд
якого складається з вкладів його учасників. Вони несуть відповідальність
за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном.
Вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю, як і
акціонерного, є збори учасників або призначених ними представників.
Виконавчий орган цього товариства — це дирекція (колегіальний орган) або
директор (одноособовий орган). Дирекцію очолює генеральний директор.
Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не належать до
числа учасників товариства. Дирекція (директор) підзвітна зборам
учасників і має організовувати виконання його рішень.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого розподілений на частки визначених установчими
документами розмірів. Таке товариство несе відповідальність за своїми
зобов’язаннями власним майном, а при недостатності цих сум учасники
цього товариства несуть додаткову відповідальність належним їм майном в
однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску.
До товариств з додатковою відповідальністю застосовуються загальні
правила про установчі документи і державну реєстрацію товариств,
обов’язки їх учасників.
Повним товариством є таке товариство, всі учасники якого здійснюють
спільну господарську діяльність і несуть солідарну відповідальність за
зобов’язаннями товариства всім своїм майном.
Ведення справ повного товариства здійснюється із загальної згоди всіх
учасників. Воно може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи
кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому
випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, що
підписується іншими учасниками товариства. Учасники, яким було доручено
ведення справ повного товариства, зобов’язані давати іншим учасникам на
їх вимогу повну інформацію про дії, виконані від імені та в інтересах
товариства.
Командитне господарське товариство відрізняється від повного товариства
тим, що в ньому поряд з одним або кількома учасниками, які здійснюють
підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть відповідальність
усім своїм майном, беруть участь вкладники, відповідальність яких
обмежується їх внеском у товариство.
Установчим документом як повного, так і командитного товариства є
установчий договір. Статуту ці товариства не мають. В установчому
договорі визначається: вид товариства, предмет і цілі його діяльності,
вклад засновників і учасників, найменування, місцезнаходження, порядок
розподілу прибутку та збитків, відповідальність учасників за
зобов’язаннями товариства та інші.
Управління справами командитного товариства здійснюється лише учасниками
з повною відповідальністю. В товаристві з одним учасником з повною
відповідальністю управління здійснюється ним самостійно.
До реєстрації товариства воно не має права відкривати рахунки в банках,
а також укладати договори чи інші угоди. Але якщо після його створення
товариство схвалить договори, укладені засновниками, вони будуть
дійсними для товариства. У разі несхвалення таких угод вони породжують
правові наслідки тільки для засновників.
Особливості правового статусу господарських товариств залежать від
їхнього виду та організаційної форми, які закріплюються в установчих
документах. При заснуванні господарського товариства вибір
організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому
враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера її здійснення,
ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які
безпосередньо об’єднуються для здійснення господарської діяльності,
тощо. Так, у статуті акціонерного товариства, крім зазначених, повинні
міститися відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну
вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що
купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу
акцій.
Здійснюючи господарську діяльність, господарські товариства виступають
як власники майна, переданого їм засновниками і учасниками як внески;
продукції, виробленої в результаті цієї діяльності, та доходів,
одержаних від неї; іншого майна, набутого товариством на підставах, не
заборонених законом (ст. 85 ГК України). Вкладами засновників та
учасників господарського товариства можуть бути будинки, споруди,
обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права
користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками,
спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на
об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній
валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника або засновника у
статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в його
установчих документах. Отже, сума цих вкладів становить статутний фонд
товариства. В ньому створюються також резервний (страховий), а також
інші фонди, передбачені законодавством або установчими документами
товариства.
Список використаної літератури
Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. – 2-е вид.,
перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С.
Щербина, О. В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.
Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М.
Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
