.

Становлення психіки в процесі антропогенезу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
289 3765
Скачать документ

Реферат на тему:

Становлення психіки в процесі антропогенезу

План

1.Еволюція нервової системи як необхідна передумова розвитку психіки.

2.Становлення вищих психічних функцій у людини.

Удосконалення функцій руки.

Виникнення трудової діяльності.

Виникнення суспільних відносин. Розвиток мови і мовлення.

Мислення і почуття.

3.Висновки.

Еволюція нервової системи

Стадії розвитку психіки, пов’язані з рівнем розвитку нервової системи
організмів. Кожен наступний щабель еволюції — це і складніша порівняно з
попереднім організація нервової системи, зростання значення мінливих
компонентів поведінки, і повніше психічне відображення середовища

Адекватність відображення залежить насамперед від еволюції
будови органів чуттів і нервової системи. Так, чим тонше реагує рецептор
на визначеного роду подразники, тим більш адекватною буде реакція.

Розвиток рецепторів поєднується з розвитком певного типу нервової
системи. Рівень розвитку органів чуттів і нервової системи незмінно
визначає рівень і форми психічного відображення.

Елементарна сенсорна психіка — чутливість організму до окремих
біологічно нейтральних подразників середовища її основу становить
діяльність, яка поєднує ці подразники з біологічно значущими
властивостями предметів довкілля.

Середовище на цій стадії відображається не цілісно, а як різноманітні
біологічно нейтральні окремі властивості. Отже, простій,
недиференційованій формі діяльності відповідає елементарний зміст
психіки

Перцептивна психіка — чутливість тварини до предметів довкілля. Цій
стадії відповідає діяльність, яка складається з операцій — способів,
спрямованих не лише на властивості предметів, а й на умови, в яких ці
предмети перебувають.

Нижчий рівень перцептивної психіки спостерігається у вищих безхребетних
(членистоногих, головоногих молюсків), які здійснюють активний пошук
позитивних подразників і демонструють розвинену захисну поведінку
Поширена серед них і мало мінлива інстинктивна поведінка Вищий рівень
цієї стадії репрезентують хребетні (птахи і ссавці), в яких інстинктивна
поведінка поступається научінню. На цій підставі антропоїди і деякі вищі
хребетні виявляють інтелектуальну поведінку, якій відповідає інтелект —
ознака найвищого рівня перцептивної психіки — відображення відношень і
зв’язків між предметами ситуації, що сприймається твариною. Завдяки
пам’яті результати такого відображення закріплюються, а це створює
можливість їх використання в аналогічних ситуаціях.

Нервова система в цей час також удосконалюється, забезпечуючи
функціонування всіх систем організму й обслуговуючи виконавчий аспект
поведінки. Так, на нижчому рівні елементарної сенсорної психіки є лише
зародки нервових утворень, проте вже вони координують моторну (рухову) і
сенсорну (чутливу) активність найпростіших На вищому рівні цієї стадії
нервова система вже існує у формі сіткової (у гідр), кільцевої (у медуз)
та радіальної (у морських зірок) систем. Нарешті, у вищих черв’яків
виникає центральна нервова система з головним мозком — скупченням
невронів у передній частині тіла Це дає змогу переробляти сигнали, які
надходять від ще примітивних, але вже спеціалізованих рецепторів —
органів чуттів, і на цій основі регулювати свою поведінку.

Вищій та найвищій стадіям перцептивної психіки відповідає найскладніша в
тваринному світі нервова система-трубчаста: в усіх хребетних є головний
і спинний мозок, а у ссавців, до того ж, з’являються великі півкулі,
оточені корою. Мозкові людини він поступається лише будовою кори та
фактичною відсутністю лобових часток.

Одночасно з розвитком нервової системи розвиваються й удосконалюються
органи чуттів тварин. Відповідно до розвитку нервової системи і
рецепторів ускладнюються і форми психічного відображення. У тварин
виникають нові й удосконалюються, що з’явилися на більш низькій ступіні
еволюції психічні функції (відчуття, сприйняття, пам’ять і, нарешті,
мислення). Чим складніша нервова система, тим досконаліша психіка.
Особливе значення в еволюції хребетних здобуває розвиток головного
мозку. У головному мозку утворяться локалізовані центри, які
представляють різні функції. Ці центри взаємопов’язуються через
спеціальні нервові утворення – асоціаційні зони. Чим вище організована
тварина, тим досконаліші ці зони. Тварини, що володіють центральною
нервовою системою, найбільш адекватно відбивають вплив середовища.
Поведінка тварин набуває особливої пластичності, характеризується
швидкою перебудовою навичок, і, що важливо, їх перенесенням у нові умови
життя.

Отже, еволюція психіки виражається в ускладненні форм функції
рецепторів, а також сигнальної діяльності. Прогресивний розвиток будови
тіла, нервової системи й органів чуттів завдяки кількісній і якісній
зміні форм відображення викликає появу усе більш складних і багатобічних
зв’язків живих організмів із середовищем.

Таким чином, організм, піднімаючись зі щабля на щабель у процесі
еволюції, отримує досконалішу нервову систему, а отже, можливість
досягти більш високої стадії психічного розвитку. Психіка відіграє
дедалі помітнішу роль у регуляції пристосувальної активності організму.
При цьому її вища стадія — це повніше, ніж на попередній, відображення
твариною середовища, що розкривається перед нею дедалі істотнішими
властивостями. Вона включає в себе попередню, що зумовлює складність
будови психіки. Етапи розвитку психіки тварин, у свою чергу, стають
еволюційним підґрунтям психіки людини. Тут аналогом елементарної
сенсорної психіки є відчуття, перцептивної — сприймання, а її найвищого
рівня — мислення.

Розвиток психіки ґрунтується на процесах діяльності, що обслуговують
організм як біологічний рівень життя. Ускладнення цих процесів зумовлює
появу специфічно людського етапу розвитку психіки — первісної
свідомості. Будучи продуктом еволюції, психіка дедалі виразніше виявляє
себе її чинником.

Розвиток вищих психічних функцій у людини

Подальший розвиток психіки на рівні людини відповідно до
матеріалістичної точки зору йде в основному за рахунок пам’яті мови,
мислення і свідомості завдяки ускладненню діяльності, удосконалюванню
знарядь праці, що виступають як засобу дослідження навколишнього світу,
винаходу і широкому використанню знакових систем. У людини поряд з
нижчими рівнями організації психічних процесів, що їй дані від природи,
виникають і вищі. Прискореному психічному розвитку людей сприяли три
основні досягнення людства: винахід знарядь праці, виробництво предметів
матеріальної і духовної культури і виникнення мови і мовлення. За
допомогою знарядь праці людина одержала можливість впливати на природу і
глибше її пізнавати. Перші такі знаряддя — сокира, ніж, молоток —
одночасно служилий тій й іншій меті. Людина виготовляла предмети
домашнього побуту і вивчала властивості світу, не дані безпосередньо
органам чуттів. Удосконалювання знарядь і виконуваних з їхньою допомогою
трудових операцій вело, у свою чергу, до перетворення і поліпшення
функцій руки.

Перехід від тварини до людини сучасної фізичної і психічної організації
тривав півтора—два мільйони років. Порівняно з цим сучасна культура —
наша цивілізація існує незначний проміжок часу.

За сучасними даними, перехідною формою від тварини до людини був
австралопітек— прямохідна всеїдна істота, яка жила на півдні Африки
угрупованнями від трьох з половиною до двох з половиною мільйонів років
тому. На відміну від тварин, він міг надавати предметам природи,
переважно камінню та кісткам, форми, придатної для використання їх як
примітивних знарядь Цю лінію розвитку продовжила ціла гілка істот, серед
яких особливе місце посідає неандерталець. Цей тип первісної людини
змінив пітекантропа. Він жив близько 100 тисяч років тому в умовах
польодовикових тундр півдня Європи. Неандертальці заселяли печери,
полювали, використовували вогонь, мали розвинену систему комунікацій і
складний тип взаємин в угрупованнях. Згодом, близько 40 тисяч років
тому, неандертальців витіснила людина майже сучасної зовнішньої
організації — кроманьйонець (від назви грота Cro-Magnon у Франції)

Із появою неандертальців розпочався антропогенез — тривалий історичний
процес переходу від первісної (доісторичної) людини до людини сучасної —
суб’єкта суспільно-історичної діяльності. Відтоді безпосередні стосунки
живої істоти з природою дедалі більше поступаються опосередкованим,
таким, що здійснюються за допомогою знарядь — засобів впливу на природу.
Виготовлення, вдосконалення, збереження і передача цих знарядь наступним
поколінням означає появу специфічно людської діяльності — праці. В
процесі праці об’єкти природи за допомогою цих знарядь перетворюються на
предмети, що задовольнять потреби людини. Праця змінює первісну людину,
вона переходить до прямоходіння, вдосконалюється її робочий орган —
рука, ускладнюється. Так, об’єм головного мозку у неандертальця
порівняно з австралопітеком збільшується у два з половиною рази. Праця
поступово набирає вигляду процесу, що сам рухається: нові продукти праці
породжують нові потреби, а ті, в свою чергу, — нові види діяльності.
Праця стає способом життя, причому якщо спочатку людина працює, щоб
жити, то потім живе, щоб працювати .

Під впливом праці закріплювалися нові функції руки: рука здобувала
найбільшу спритність рухів, у зв’язку з поступово удосконалювалося
анатомічною будовою мінялося співвідношення плеча і передпліччя,
збільшувалася рухливість у всіх суглобах, особливо кисті руки. Однак
рука розвивалася не тільки як хапальне знаряддя, але і як орган пізнання
об’єктивної дійсності. Трудова діяльність привела до того, що рука, яка
активно рухалася, поступово перетворювалася в спеціалізований орган
активного дотику. Дотик — специфічно людське; властивість позначення
світу. Кисть руки є «тонкий орган дотику, — писав И. М. Сєченов, — і
сидить цей орган на руці, як на стрижні, здатному не тільки коротшати,
подовжуватися і переміщатися у всіляких напрямках, але і почувати певним
чином кожне таке переміщення»2. Рука є органом дотику не тільки тому, що
чутливість до дотику і тиску на долоню і кінчики пальців набагато
більше, ніж на інших ділянках тіла (наприклад, на спині, плечі,
гомілці), але і тому, що, будучи органом, який сформувався

в праці і пристосованим для впливу на предмети, рука здатна до активного
дотику. Тому рука дає нам коштовні знання про істотні властивості
предметів матеріального світу.

Таким чином, людська рука набула здатності до найрізноманітніших
функцій, зовсім не властивих кінцівкам предка людини. Саме тому Ф.
Энгельс говорив про руку не тільки як про орган праці, але і як про
продукт праці.

Розвиток руки йшов у взаємозв’язку з розвитком всього організму.
Спеціалізація руки як органа праці сприяла розвитку прямоходіння.

Дії працюючих рук постійно контролювалися зором. У процесі пізнання
світу, у процесі трудової діяльності між органами зору і дотику
утвориться безліч зв’язків, у результаті яких змінюється ефект дії
подразника — він більш глибоко, більш адекватно зізнається людиною.

Особливо великий вплив функціонування руки зробило на розвиток мозку. У
руки як розвивається спеціалізованого органа повинне було формуватися і
представництво в головному мозку. Це послужило причиною не тільки
збільшення маси мозку, але й ускладнення його структури.

Відмінність людини від тварин полягає в її здатності створювати і
зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза
конкретною ситуацією тварина ніколи не виділяє знаряддя як знаряддя, не
зберігає його про запас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль у даній
ситуації, воно відразу перестає існувати для мавпи як знаряддя. Так,
якщо мавпа тільки що користувалася ціпком як знаряддям для підтягування
плоду, то через якийсь час тварина може згризти його чи спокійно
дивитися, як це зробить інша мавпа. Таким чином, тварини не живуть у
світі постійних речей. Предмет здобуває визначене значення лише в
конкретної ситуації, у процесі діяльності.

На відміну від тварин людина створює знаряддя за заздалегідь
продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає. Людина
живе у світі постійних речей. Людина користується знаряддями спільно з
іншими людьми, вона запозичує досвід використання знаряддя в одних і
передає його іншим людям.

Виникнення і розвиток праці привели до незрівнянно більш успішного
задоволення потреб людини в їжі, у притулку й ін. Однак суспільні
відносини людей якісно змінили біологічні потреби і породили нові,
власне людські, потреби. Розвиток предметів праці породив потребу в
предметах праці.

Фактором, що впливає на перетворення мавпи в людину, стада— у
суспільство, була трудова діяльність, тобто така діяльність, що
здійснюється людьми при спільному виготовленні і використанні знарядь.
Трудова діяльність впливала на розвиток суспільних відносин,
суспільства.

Інстинктивне спілкування предків людини усередині стада поступово
замінялося спілкуванням на основі «виробничої» діяльності. Зміна
відносин між членами співтовариства — спільна діяльність, взаємний обмін
продуктами діяльності — сприяє перетворенню стада в суспільство. Таким
чином, причиною перетворення на людей твариноподібних предків людини є
виникнення праці й утворення людського суспільства.

У праці розвивалася і свідомість людини — найвища в еволюційному ряді
форма відображення, для якої характерне виділення об’єктивних стійких
властивостей предметної діяльності і яке здійснюється на цій основі
перетворення навколишньої реальності.

Виготовлення, використання і збереження знарядь про запас — усі ці дії
приводять до більшої незалежності від безпосереднього впливу середовища.
Від покоління до покоління знаряддя древніх людей здобувають усе більш
складний характер— починаючи від удало підібраних осколків каменів з
гострими краями і кінчаючи спеціалізованими, зробленими колективно
знаряддями. За такими знаряддями закріплюються постійні операції:
колоти, різати, рубати. Саме в зв’язку з цим виникає якісна відмінність
середовища людини від середовища тварини. Як уже було сказано, тварина
живе у світі випадкових речей, людина ж створює собі світ постійних
предметів. Створені людьми знаряддя є матеріальними носіями операцій,
дій і діяльності попередніх поколінь. Через знаряддя одне покоління
передає свій досвід іншому у виді операцій, дій, діяльності.

Проте процес виготовлення і вдосконалення знарядь сам по собі ще не є
відмітною ознакою — критерієм людини. Істотнішу роль у становленні
людини відіграє виокремлення кола осіб, які спеціально займаються
виготовленням знарядь. Так виникає розподіл праці, за якого її учасники
виконують різні, хоча й взаємопов’язані функції При цьому сама праця
набуває вигляду спільної, виконуваної принаймні вдвох, діяльності. Є
припущення, що при розподілі праці від самого початку враховували
статеву приналежність первісної людини: чоловіки полювали, застосовуючи
для цього гострі наконечники, а жінки підтримували вогонь та обробляли
туші за допомогою скребел. За іншою теорією, розподіл праці бере початок
в домінуванні як принципі організації первісної спільності.

Потреба полювання на тварин, які переважали первісну людину в силі і
спритності, зумовлює перехід до складнішої форми розподілу праці —
облавного полювання. Тепер одна група людей вистежує, лякає й заганяє
тварину, а інша очікує її там, де вона має пройти Розподіл праці тут
свідченням радикального ускладнення будови діяльності. Якщо вершиною
розвитку діяльності в тваринному світі стало виокремлення в її складі
окремих операцій, то в діяльності людини з’являється дія — сукупність
операцій, спрямованих на створюваний предмет. Дією буде і сполохування
дичини, І виготовлення знаряддя.

На відміну від операцій, які завжди біологічно доцільні (спрямовуються і
спонукаються одним і тим самим предметом), дії прямого біологічного
значення не мають. Навпаки, вони часто біологічно безглузді, бо,
наприклад, замість того, щоб ловити дичину, людина відганяє її від себе.
Отже, дія, на відміну від операції, позбавлена біологічного смислу, адже
ні сполохування дичини, ні виготовлення знаряддя самі по собі не
пов’язані із задоволенням біологічних — таких, що безпосередньо
підтримують життя, — потреб первісної людини. Свого смислу ці дії
набувають лише після того, як тварину буде забито і людина, що їх
виконувала, отримає свою частку здобичі й задовольнить якусь свою
потребу

Отже, продукти елементарних форм праці починають опосередковано
пов’язуватися з потребами первісної людини — через дії інших людей,
точніше їхню спільну діяльність. Завдяки цьому дія втрачає біологічний
смисл, натомість набуваючи смислу соціального. Наявність такого смислу
забезпечує здійснення діяльності за умови розбіжності того, на що вона
спрямована (дичина, камінь), і того, що її реально спонукає (корисні
властивості здобичі) Така розбіжність є характерною рисою дії і може
розглядатись як критерій людини, бо у тварин функції спонукання і
спрямування діяльності злиті.

У трудовій діяльності увага людини спрямована на створюване знаряддя, а
отже, і на власну діяльність. Діяльність окремої людини включена в
діяльність усього суспільства, тому діяльність людини направляється на
задоволення суспільних потреб. В умовах, що створилися, виявляється
необхідність у критичному відношенні людини до своєї діяльності.
Діяльність людини стає свідомою діяльністю.

На ранніх етапах суспільного розвитку мислення людей має обмежений
характер відповідно до ще низького рівня суспільної практики людей. Чим
вищий рівень виробництва знарядь, тим відповідно вищий рівень
відображення. При високому рівні виробництва знарядь цільна діяльність
виготовлення знарядь розбивається на ряд ланок, кожне з який може
виконуватися різними членами суспільства. Поділ операцій ще далі
відсуває кінцеву ціль— добування їжі. Усвідомити цю закономірність може
лише людина, що володіє абстрактним мисленням. Виходить, високе за
рівнем виробництво знарядь, що розвивається при громадській організації
праці, є найважливішою умовою формування свідомої діяльності.

Впливаючи на природу, змінюючи її, людина разом з тим змінює і свою
власну природу.

Таким чином, праця послужила причиною розвитку людського суспільства,
формування людських потреб, розвитку людської свідомості, що не тільки
відбиває, але і перетворює світ.

Усі ці явища в еволюції людини вели до корінної зміни форми спілкування
людей між собою. Необхідність передавати досвід попередніх поколінь,
навчати трудовим діям одноплемінників, розподіляти окремі дії між ними
створювала потреба в спілкуванні. Мова інстинктів ніяк не могла
задовольнити цю потребу. У той час як тварина може лише подати сигнал
своїм побратимам із приводу явищ, обмежених даною, безпосередньою
ситуацією, людина може за допомогою мови інформувати інших людей про
минуле, сьогодення і майбутнє, передавати їм соціальний досвід.

В історії людства завдяки мові відбулася перебудова відбивних
можливостей: відображення світу в мозку людини найбільш адекватно. Разом
із працею розвивалися вищі форми спілкування — за допомогою людської
мови. Кожна окрема людина завдяки мові користуючись досвідом, виробленим
у багатовіковій практиці суспільства, може одержати знання про такі
явища, з якими особисто ніколи не зустрічалася. Крім того, мова дає
можливість людині усвідомлювати зміст більшості чуттєвих вражень.

Із ускладненням взаємин первісної людини з навколишнім світом дії
посідають у діяльності дедалі більше місце. У такий спосіб антропогенез
переходить в історіогенез — розвиток людини як суспільної істоти. Цей
шлях знаменується появою якісно вищого рівня психічного відображення. З
виділенням у будові діяльності дії психіка набуває вигляду первісної
свідомості — образу довколишнього в його стійких, незалежних від
біологічних потреб первісної людини, властивостях.

Дія об’єктивно потребує від людини передбачення її результату й
відображення його зв’язку з майбутнім продуктом спільної діяльності.
Зрозуміло, що для цього потрібен спеціальний засіб, який би виконував
функцію, подібну знаряддю. Він має опосередковувати її стосунки з
довколишнім і давати можливість виходу за межі ситуації, в якій вона
перебуває. Такий засіб виробляється протягом тривалого вдосконалення
комунікації, в результаті якого з’являється мовлення. Спершу це знаки —
жестові й голосові сигнали певних явищ, необхідні для координації
спільних зусиль. Згодом вони трансформуються в систему мовних значень —
слів, що несуть у собі досвід спільної діяльності.

Є гіпотеза, за якою звукове мовлення первісних людей спочатку
адресувалося не від людини до людини, а від людини до тварин. Цікаво, що
дитина, як і тварина, відтворює звуки, використовуючи струмінь
вдихуваного повітря, тоді як у мовленні дорослого домінують звуки,
утворювані струменем видихуваного повітря Однак фізіологічні механізми
продукування звуків у людини і тварин принципово різні. Навіть в
антропоїдів м’язові волокна гортані відділені від голосових зв’язок (чим
і пояснюються марні спроби навчити мавпу вимовляти хоча б окремі слова)
Вони поєднуються лише в людини. Загалом же цей процес забезпечується
змінами в скроневій частині кори лівої півкулі головного мозку Можливо,
ці зміни пов’язані з домінуванням правої руки в процесі праці (мозкове
представництво правої руки розташоване в лівій півкулі). Під час
антропогенезу вони поглиблюються, успадковуються й тому, напевно, в
основу мовлення дитини все ж таки покладені вроджені структури.

Значення разом із соціальним смислом є складниками первісної свідомості.
Вони забезпечують відносну незалежність образу від біологічних потреб
первісної людини та випереджуюче відображення результатів спільної
діяльності. Зміст значень постійно збагачується, охоплюючи об’єкти,
безпосередньо не пов’язані з процесом праці Вони позначають різні прояви
людського життя, а згодом стають повноцінним засобом спілкування —
багатопланового процесу встановлення і розвитку контактів між людьми
Відповідно розширюється коло усвідомлюваного: воно включає в себе явища
природи, дії інших людей, стосунки між ними, стани людини Мовні значення
є водночас засобом спілкування й усвідомлення людиною навколишнього
світу.

Різниця в «мові» тварин і мові людини визначає розходження й у мисленні.
Це підрозумівається тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у
взаємодії з іншими функціями.

Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищим тваринам
властиво лише практичне («ручне», по Павлову) мислення.. Абстрактні
способи мислення ще не спостерігав жоден дослідник, що вивчав психіку
тварин. Тварина може діяти тільки в межах наочно сприйманої ситуації,
вона не може вийти за її межі, абстрагуватися від неї і засвоїти
відвернений принцип. Тварина— раб безпосередньо сприйманої ситуації.

Поведінка людини характеризується здатністю абстрагуватися
(відволікатися) від даної конкретної ситуації і передбачати наслідки, що
можуть виникнути в зв’язку з цією ситуацією. Так, моряки починають
негайно лагодити невелику пробоїну в судні, а льотчик шукає найближчий
аеродром, якщо в нього залишилося мало пального. Люди аж ніяк не раби
даної ситуації, вони здатні передбачати майбутнє. Людина здатна діяти
відповідно пізнаній необхідності — свідомо. Це істотна відмінність
психіки людини від психіки тварини.

Відмітна риса психічної діяльності людини— передача суспільного досвіду.
І тварина і людина мають у своєму арсеналі відомий досвід поколінь у
вигляді інстинктивних дій на визначеного виду подразник. І ті і інші
здобувають особистий досвід у всіляких ситуаціях, що пропонує їм життя.
Та тільки людина засвоює суспільний досвід. Суспільний досвід займає
домінуюче місце в поведінці окремої людини. Психіку людини в найбільшій
мірі розвиває переданий їй суспільний досвід. Психічні функції людини
якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб’єктом знаряддями
культурного розвитку людства. У людини розвиваються вищі, власне
людські, функції (довільна пам’ять, довільна увага, абстрактне
мислення).

У розвитку почуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, укладений
спосіб найбільш адекватного відображення дійсності. Тому дуже істотним
розходженням між тваринами і людиною є розходження в почуттях. Звичайно,
і людина і вища тварина не залишаються байдужими до того, що
відбувається навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у
тварин і в людини визначені види відношень до того, що впливає, —
позитивні чи негативні емоції. Однак тільки в людині може бути укладена
розвита здатність співчувати іншій людині, тільки людина може
насолоджуватися картинами чи природи випробувати інтелектуальні почуття
при усвідомленні якого-небудь життєвого факту.

Висновки

Людська психіка підготовлялася всім ходом еволюції матерії. Аналіз
розвитку психіки дозволяє нам говорити про біологічні передумови
виникнення свідомості, Безумовно, предок людини мав здатність до
предметно-діючого мислення, міг утворювати безліч асоціацій.
Передлюдина, володіючи кінцівкою типу руки, могла створювати
елементарні знаряддя і використовувати їх у конкретній ситуації. Усе це
ми знаходимо й у сучасних людиноподібних мавп.

Однак не можна вивести свідомість безпосередньо з еволюції тварин:
людина — продукт суспільних відносин

Найважливіші відмінності психіки людини від психіки тварин полягають в
умовах їхнього розвитку. Якщо протягом розвитку тваринного світу
розвиток психіки йшов за законами біологічної еволюції, то розвиток
власне людської психіки, людської свідомості підкоряється законам
суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без
спілкування із собі подібними не буде розвинутих, власне людських
почуттів, не розвинеться здатність до довільної уваги і пам’яті,
здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість.
Про це свідчать випадки виховання людських дітей серед тварин. Так, усі
діти-мауглі виявляли примітивні тваринні реакції, і в них не можна було
знайти ті особливості, що відрізняють людину від тварини. Розвиток
психіки— це перехід від нижчих її стадій до вищих, дедалі повніше
відображення дійсності й адекватніші форми поведінки. Його основою є
ускладнення діяльності живої істоти, радикальним моментом якого є поява
спільної діяльності. Вона породжує форми суспільного життя, стає
критерієм людини, докорінно змінює психіку, олюднює світ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020