.

Населення України (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
702 10963
Скачать документ

Реферат на тему:

Населення України

Зміст

1.Структура та особливості розміщення.

2.Вплив населення на розвиток і розміщення

продуктивних сил.

3.Міське та сільське населення України, його

динаміка та особливості формування.

4. Сучасна демографічна ситуація в Україні, її

регіональні особливості.

5. Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості.

6. Раціональне використання трудових ресурсів.

Безробіття. Ринок праці.

7. Населення України за станом на 1 серпня 2006 року

Населення України, його динаміка, структура та

особливості розміщення.

Населення або народонаселення – це сукупність людей, що проживають у
межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та
ін.). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом
виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства.
Чисельність населення окремих її регіонів є результатом
взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного
розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних.
Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер
демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним
фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави.
Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його
чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії
економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи
окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється
відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання
чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально
збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної
політики. Україна за чисельністю населення є однією з великих держав
Європи. На початку 1998р за чисельністю жителів вона була на 7 місці
після ФРН, Росії, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції.
Чисельність населення України складає нині більше ніж 47 млн чоловік.
Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і
розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи.
Особливе значення для України мають останні 4 переписи – 1959, 1970
,1979,1989,2001рр. За кожний рік між переписами ведеться поточний облік
(розрахункова чисельність) населення за основними параметрами з
урахуванням природного руху населення та даних міграції. Згідно з даними
переписів населення по Росії і колишньому СРСР чис нас Укр становила (в
суч кордонах): у 1897 – 28,4 млн чол., 1926-29,5б 1939-40,53 1959-41,9,
1970-47,1 1979-49,8, 1989 – 51,7млн чол. Як бачимо, чисельність
населення України за великий період часу постійно зростала. Тільки за
період 1959-1998рр загальний приріст населення України перевищував 8 млн
чол. Слід відмітити, що середньорічний приріст населення був дуже
нестабільним, а кількісні параметри його щороку змінювалися. Але
загальною тенденцією було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993р. і
по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується. На
початок 1995р чисельність нас була майже такою, як у 1989р. Особливістю
цьго процесу в Україні є те, що в основі його лежать не соціальні
катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті
соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в країні
на попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку. Такий
характер динаміки населеня обумовлює складність вирішення ряду
демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це
стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової структури
населення (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення народного
господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування
підготовки кваліфікованих кадрів та ін. Розміщення наседення: Укр
належить до держав з високою щільністю населення. На початку 1999р в
цілому по країні густота населення становила майже 83 чоловіки на 1 кв
км. Розміщення населення по території повною мірою відповідає
особливостям розміщення виробництва та її природним ресурсам потенціалу.
Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та
півдня країни. Тут воно становить менше ніж 60 чол на 1 кв км. Причому в
Чернігівській області щільність населення не досягає і половини відносно
середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний
природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність.
Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська та Миколаївська
області. Найвищий показник густоти населення в Україні характерний для
східного регіону, де він перевищує 130 чоловік на 1 кв км, а в Донецькій
області досягає майже 190 чоловік на 1 кв км. Висока щільність населення
характерна і для західних областей України , де вона становить: в
Львівській обл – 126 чол/кв км, в Чернівецькій – 116. Окремим регіоном,
де показник щільності населення близький до середнього рівня по Україні,
є АР Крим (цей показник досягає 83 чол/кв км). Зазначені особливості
розміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних
особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті
відмінностей природного руху та міграційних процесів. Зміни в динаміці
загальногї чисельності населення визначаються змінами у розміщенні
міського і сільського населення. Розміщення міського і сільського
населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний
розвиток промисловості. Статево-вікова структура населення є одним з
важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки
щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки
чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура
населення є результатом особливостей народжуваності і смертності
населення в конкретних історичних умовах відтворення. Аналіз
статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається
постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При
цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники
свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю
чоловіків і жінок. Національний склад населення України характеризується
значною чисельною перевагою основною нації – українців. За даними
останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів
України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та
далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживає
понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни
– понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після
росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких
постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення
України проти 2,0% у 1959році. На території України проживає значна
чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, білоруси,
чисельність яких перевищує 400 тис чоловік, молдавани(майже 300 тис
чол), болгари (близько 250 тис чол), угорці (150 тис чол), румуни
(100тис чол), поляки (250 тис чол). Крім цих національностей, в Україні
проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил.

Людина є, з одного боку, є активною продуктивною силою, що своєю
трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого
існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є
споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як
бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські
потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою
чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина
є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що
чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є
фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною
продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у
створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на
споживання, а частина — на розвиток виробництва. Але розвиток
виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити
потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином,
зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в
цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як
споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує
поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей
народного господарства практичне значення мають чисельність наявних
трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна
характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка,
фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного
господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і
певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання
праці чоловіків, а в інших — переважно жінок.

Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має
різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх
галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення
населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих
галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед
продукти. харчування.

Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної
інфраструктури та сфери послуг.

Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ
та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами
соціального життя, що пов’язані з розвитком народного господарства, а з
другого, — це є процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким
складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв’язок між населенням і
розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій
основі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в
суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою
розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та
інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного
відтворення прийдешніх.

Міське та сільське населення України, його динаміка та особливості
формування.

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на
раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на
початку століття в Україні переважало сільське населення — близько 82%
всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській
місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення
протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до
зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн.
чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення —
з 60,8% в 1979 р. до 67,8% — в 1998 р.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні
відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій.
Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське
населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення
становить понад половину населення. Такі особливості територіальної
концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного,
екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в
загальній чисельності населення України та її регіонів. Так, протягом
останніх десятиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася:
якщо в міжпереписний період 1979—1989 рр. зростання міського населення
було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994
року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За
1994—1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169
обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У
міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів
України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста
становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає
близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина
припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2%
населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис.
чоловік. Така його чисельність та динаміка — це результат неоднозначних
за характером процесів розселення людей протягом значного історичного
періоду.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених
пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистичних даних за значний
період часу дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію —
постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України.
Так, лише за 1979— 1985 рр. чисельність сільських жителів в країні
зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986—1998рр. — ще на
1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні
територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність
сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і
Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося
скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший
приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки
Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину)
відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та
Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та
особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені
специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними
зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній
структурі і організації народного господарства, особливо галузей
матеріального виробництва.

Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли
народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до
зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого
заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення
населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р.
народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким
чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р.
народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок
цього природний приріст був від’ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За
показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини,
Болгарії та Німеччини.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою
різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні
періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший
природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.),
Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та
Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській
(11,1 тис. чол.). Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6
тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був
характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом
останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській,
Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий
природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту
характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для
Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської,
Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту
населення є південні території України — Автономна Республіка Крим,
Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного
приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська
області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту
є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху
населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду
зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як
Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та
Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і
Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення
цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш
молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал
демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні
та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія
проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні
гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного
повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники
здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив
несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих
регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і
значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік

Багато людей проживає на території з різним ступенем радіоактивного
забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує
стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України,
як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить
високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні
загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989
р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%о. Дещо
знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4% .

Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний
фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію
для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються
головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових
ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а
також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять
працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість
працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок
— 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових
ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів.
Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному
виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку.

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно
змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та
економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних
підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому
підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою
діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у
сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все
зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями
матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх
робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському,
лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’язку (в частині
обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в
торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у
посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і
матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному
обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр,
в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях
матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у
житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового
обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному
забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому
обслуговуванні, на транспорті і зв’язку та ін.

Раціональне використання трудових ресурсів. Безробіття. Ринок праці.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55%
всього її населення. Але для цього показника характерні значні
територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де
переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька,
Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська
області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної
чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить
лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високо
урбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської,
Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного
населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує,
що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно
зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України
було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997 р. — менше ніж 21 млн. чол. Це
обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням
чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є
промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому
у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та
малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві —
понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України.
Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру,
мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято
в закладах охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення
населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в
промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у
матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська
(більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської,
Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях
переважають зайняті в сільському господарстві.

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників
(тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та
організацій) з різних галузей народного господарства і поява
безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей
народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже
половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей
економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв’язку, у
торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому
обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на
робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік.
Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень
зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн.
чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в
Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській,
Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень
зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської,
Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина
працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні.
Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України.
Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних
областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської,
Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники
рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою
загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо
зайнятості населення.

Населення України за станом на 1 серпня 2006 року складало 47 млн. 056
тис. 163 осіб .

При цьому чисельність міського населення становила 31 млн. 895 тис. 369
осіб, сільського – 15 млн. 160 тис. 794, повідомив Державний комітет
статистики на своєму офіційному сайті.

На 1 липня в Україні, за даними статистики, мешкало 47 млн. 075 тис. 295
осіб (31млн. 911 тис. 149 – міські жителі, 15 млн. 164 тис. 146 –
сільські).

Природний приріст населення за січень-травень 2005 року в Україні, як і
раніше, негативний. У країні народилося 170 928 осіб, померло – 354 916
осіб, причому 1728 з них – діти у віці до 1 року.

За січень-липень 2005 року в Україні народилося 242 515 осіб, померло –
470 594, причому 2 449 з них – діти у віці до 1 року. Загальний
коефіцієнт народжених на 1 тис. населення складав 8,9, померлих – 17,2,
померлих дітей у віці до 1 року – 9,9 на одну тисячу населення.

Шлюбів в Україні в січні-липні було більше, ніж розлучень, – відповідно
156,3 тис. і 101,5 тис. Загальний коефіцієнт шлюбів – 5,7 на 1 тис.
населення, розлучень – 3,7.

Зовнішня міграція в Україні була позитивною. За перші 7 місяців 2005
року в Україну прибула 22 621 особа, виїхало з країни 19 196 осіб.

Відповідно до останнього перепису населення України, проведеного 5
грудня 2001 року, у країні мешкало 48 млн. 457 тис. 100 осіб.

Українців стає менше

На Держкомстат поширив річні дані щодо населення, починаючи з 1990 року,
згідно з якими найвищий показник його кількості був у 1992 році – 52,24
млн. осіб.

До цього року в Україні спостерігався ріст населення, потім – лише спад.

На кінець 1990 року в Україні мешкало 51,94 млн. осіб, 1991 – 52,06
млн., 1992 – 52,24 млн., 1993 – 52,11 млн., 1994 – 51,73 млн., 1995 –
51,3 млн., 1996 – 50,82 млн. осіб.

Наступна звітна п’ятирічка виглядає в такий спосіб: 1997 – 50,37 млн.,
1998 – 49,92 млн., 1999 – 49,43 млн., 2000 – 48,92 млн., 2001 – 48,46
млн. осіб.

У 2002 році в Україні було трохи більше 48 млн. осіб, у 2003 – 47,62
млн., на кінець 2004 року – 47,28 млн. осіб.

Народжуваність в Україні за 14 років також знизилася – з 657,2 тис. осіб
в 1990 році до 427,3 тис. у 2004 році. Найнижчий показник був у 2001
році – 376,4 тис. осіб. При цьому відсоток народжених у
незареєстрованному шлюбі за звітний період збільшився практично вдвічі –
з 11,2% у 1990 році до 20,4% за станом на кінець 2004 року.

Смертність збільшилася з 629,6 тис. осіб у 1990 році до 761,3 тис. осіб
у 2004 році.

За даними дослідників, у загальній кількості населення співвідношення
чоловіків і жінок складає 46,2 і 53,8% відповідно. У середньому на 1000
жінок в Україні припадає 858 чоловіків. Середня очікувана тривалість
життя для всього населення України в 2003-2004 роках складала 68,2 року,
для чоловіків – 62,6 року і для жінок – 74,1.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, за цим показником
Україна відставала від країн Центральної Європи на 5,5 років, а від
країн ЄС – майже на 11. Серед країн колишнього СРСР Україна на 3,4 роки
за тривалістю життя випереджає Росію, на 2,6 років – Казахстан і
перебуває майже на одному рівні з Білоруссю, Киргизстаном і Молдовою.

Різниця в тривалості життя чоловіків і жінок в Україні складає 11,5
років, тоді як в економічно розвинутих країнах цей

показникстановить 5-6 років.

Список використаної літератури

1.Економічна та соціальна географія України. Заставний Ф.Д.Київ «Форум»
2001

2.Світ навколо нас. Цікава географія. Кобза 200.

3. Географія України. Масляк П.О.Київ «Зодіак-Єко» 1998

4.Україна в цікавих фактах. Масенко Г. «Слово» 1992.

5.Дані Укркомстату.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020