Курсова робота
Розміщення зернового господарства України
Зміст:
Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2
1. Основна частина:
1.1 Умови та фактори розвитку і розміщення зернового господарства
України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
1.2 Види зернових культур та основні зони їх виробництва. . . . . . . .
. . . . . . . .7
1.3 Сучасний стан розвитку і характеру розміщення зернового господарства
України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
1.4 Основні проблеми розвитку зернового господарства України. Аналіз
проблем розвитку зернового господарства. . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . 15
1.5 Пропозиції до розв’язання проблем. . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . 24
1.5.1.Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив. . . . . . . . .
. . . . . . . 25
1.5.2.Здіснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями. .
26
1.5.3.Необхідні ресурси та умови . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . 27
2. Заключна частина:
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
Додаток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
Використана література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
Вступ
Агропромисловий комплекс України- потужний сегмент виробництва, що
значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень
життя населення, забезпечення держави продуктами харчування та
відповідною сировиною. Даний сектор економіки об’єднує велику кількість
галузей, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані
між собою.
Серед галузей агропромислового комплексу України найважливішою є зернове
господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва.
Зернове господарство країни формує продовольчий фонд, забезпечує
тваринництво фуражним зерном, створює резервні державні запаси зерна,
формує певну частку експорту.
Транспортування, зберігання, переробка, реалізація продукції зернового
комплексу, науково-дослідницьке забезпечення є важливими і необхідними
умовами функціонування та розвитку зернового комплексу. Розвиток та
підвищення економічної ефективності зернового господарства є ще одна
умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й
підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського
господарства.
Концепція розвитку зернового господарства України на період до 2005 року
передбачає суттєве збільшення виробництва зерна на основі неухильного
підвищення урожайності зернових культур, структурної перебудови
зернового господарства з метою забезпечення внутрішніх потреб у зернових
та перетворення України з імпортера в експортера зерна.
В наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних
рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності – результат
досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали
корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площа і
географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва
повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних
насаджень.
У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці,
рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.), технічних (олійних,
цукрових, волокнистих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.),
овочевих, баштанних, садових культур. Найважливішою галуззю землеробства
є зернове господарство. Під зерновими в Україні знаходиться більша
частина площ орних земель.
Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку
якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною
мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального
використання.
1.1 Умови та фактори розвитку і розміщення зернового господарства
України.
Зерновий комплекс України є галуззю агропромислового комплексу (дивитися
додаток А), що включає наступні підгалузі:
Машинобудівні заводи, які забезпечують комплекс засобами
виробництва та предметами праці.
Хімічні заводи, що постачають необхідну для комплексу хімічну
сировину.
Підприємства сільського господарства виробляють та вирощують
зернові культури: пшеницю, ячмінь, просо, рис, овес, гречку, рапс, сою;
Транспортні підрозділи і підприємства, які займаються
транспортуванням зернових та продукцію переробки; підприємства, які
займаються переробкою та зберіганням зернових: млини, пекарні,
крупоружки, підприємства по виробництву макаронних продукції,
комбікормові заводи; приватні та державні компанії, які займаються
оптовими продажами зернових культур та продукції їх переробки; ряд
підприємств харчової промисловості, що переробляють і використовують
переробну зернову продукцію (борошномельні, хлібопекарські, макаронні,
кондитерські, виробництва харчових концентратів, спиртові,
крохмале-патокові та пивоварні).
Підприємства, які займаються соціальним забезпеченням
підкомплекс: вузи, науково-дослідницькі інститути, дослідницькі станції
та інші підприємства і організації, які забезпечують розвиток під
комплексу.
Підприємства торгівлі, які займаються продажем продуктів
переробки та самих зернових кінцевому споживачу.
Показники 1985р 1990р 1995р 1996р 1997р
Вся посівна площа 32656 32406 30963 30061 30304
з неї: зернові культури 16077 14583 14152 13248 15051
у тому числі пшениця 6651 7568 5324 5985 6486
Технічні культури 3669 3751 3748 3652 3348
у тому числі цукрові буряки 1641 1607 1475 1359 1104
соняшник 1480 1636 2020 2107 2065
Картопля і овочебаштані 2208 2073 2165 2135 2185
у тому числі картопля 1528 1429 1532 1547 1579
Кормові культури 10702 11999 10898 11026 9720
На території України залежно від природних, економічних та
історичних умов виділяють три основні зони спеціалізації сільського
господарства: Полісся, Лісостеп, Степ, а також гірські і передгірські
райони Карпат і Криму.
Поліська сільськогосподарська зона охоплює Волинську, Рівненську,
більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і
Сумської областей.
Із зернових культур найбільш поширені озиме жито і гречка, а також
овес, пшениця.
Лісостепова господарська зона займає частину Львівської, Чернівецької
областей, східну частину Івано-Франківської області, Тернопільську,
Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградської області
та Черкаську, Полтавську, Харківську області.
Основною зерновою культурою є озима пшениця, висівають також кукурудзу,
ячмінь, гречку, просо.
Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або
майже 40% території України.
Степова зона – головний виробник товарного зерна країни. Основними
зерновими культурами є озима пшениця і кукурудза; вирощують також ячмінь
і просо.
Передгірські та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину
Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.
У передгірських районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, озиму
пшеницю.
Передгірські і гірські райони Криму займають південну частину
півострова.
Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями
природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1 – 2,3
млн. га, або 40-45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього
вирощують жита (60 –65% його валового збору в Україні) та зернобобових
культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та
ячменю, 10% пшениці.
В лісостепу зернові вирощується на площі близько 5 млн. га, що становить
40 – 50% всієї посівної площі. Особлива зернова культура лісостепу –
озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також
кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє
близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки,
27% жита.
В степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5 – 7 млн. га, що
становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури степу
– озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В степу
вирощують 50 – 48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43%
ячменю, 53% проса, 100% рису.
1.2 Види зернових культур та основні зони їх виробництва.
Зернові культури мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ і
валових зборів сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх
винятковим значенням та різнобічним використанням. Але зараз ми бачимо
як різко скорочуються посівні площі. Для порівняння, в 1985 р. під
посівами сільськогосподарських культур було зайнято 32656 тис. га, а в
1995 р. – лише 30963 тис. га. Також скорочуються площі з яких було
зібрано урожай зернових в 1985 р. 16064 тис. га, а в 1995 р. – 13963
тис. га.
Зернові культури займали останніми роками 42-47 % посівних площ, а
посівні становлять 30,3 млн. га.
Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні
роки споживання хлібопродуктів на душу населення зросло з 138 кг. (у
1985 р.) до 145 кг. (1993 р.) при фізіологічній нормі його споживання –
101 кг.
В цілому, продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не
вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’яних культур. В
зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми приоритетне значення
надається збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних
пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і
лісостепових областях України.
Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють
відповідно 45 і 40 % його загального обсягу .
В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю.
Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому
місці знаходиться кукурудза ((15%), на четвертому – жито ((4%). За
обсягом валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис,
зернобобові.
Основна продовольча зернова культура України – озима пшениця. Її посіви
займають до половини зернового клину, що складає 6-7 млн. га. (43 %
посівів усіх зернових культур).
Яра пшениця використовується в основному як страхова культура у
випадку, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини.
Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а
потім відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу
врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період –
220-250 днів. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих
поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових ґрунтах.
Отже, природнокліматичні умови більшої частини України, меншою мірою –
Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви
зосереджені в степу де розміщено більше половини її посівної площі в
Україні – 3,5 млн. га., 1/3 в Лісостепу – 2,5 млн. га. і найменше в
Поліссі – близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів
озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій,
Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській,
Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.
Озима пшениця характеризується високою урожайністю – 30-40 ц/га.
Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде
концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови
сприяють вирощуванню зерна високої якості.
Озиме жито – друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до
грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка і посухостійка
культура, з коротким вегетаційним періодом (80-120 днів), невисокою
сумою активних температур (1000 – 1250 градусів). Вона дає хоч і не
високі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних
поживними речовинами дерново-підзолистих ґрунтах. Основні її посіви
зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних)
районах Лісостепу.
Під озимим житом зайнято 0,5 – 0,7 млн. га., при середній врожайності –
20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т. цієї культури.
Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес,
кукурудза на зерно та зернобобові.
Ячмінь – основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це
скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий
вегетаційний період (60-90 днів) з невеликими сумами активних температур
(950 – 1450 градусів). Переносить кислі ґрунти, але найкращі врожаї дає
на чорноземах, темних каштанових ґрунтах. Найсприятливішими для неї є
грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В
Україні вирощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого
ячменю, більше в Степу, менше – в Лісостепу і Поліссі, передгір’ях
Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових
районах. За площею (3-4 млн. га). і валовими зборами поступається лише
озимій пшениці.
Кукурудза – це продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло – і
світлолюбна. Має короткий вегетаційний період (90-150 днів). Вона
вибаглива до ґрунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі
грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеп овій та
степовій зонах. Особливо сприятливі умови для вирощування гібридного
насіння склалися в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях;
менш сприятливих – в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття),де
кукурудза дає високі врожаї на зерно-70ц/га при середній врожайності по
Україні -30-35ц/га.
Овес – фуражна продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбна і
невибаглива до ґрунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний
період (90-120 днів), потребує 1000 – 1600 активних температур.
Найбільшу частку у структурі посівних площ овес займає в Волинській,
Рівненській, Житомирській, північних районах Київської, Чернігівської,
Сумській областях і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури 0,5 –
0,6 млн. га.
Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче
значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуюче
ґрунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка,
кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та інші.
Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні,
є гречка, просо і рис. Гречка – цінна культура. Але посіви її порівняно
невеликі (0,3 – 0,4 млн. га), через низьку врожайність (7 – 10 ц/га),
складність очищення тощо. Гречка – тепло – і вологолюбна рослина, що має
короткий вегетаційний період (76 – 85 днів). Добре витримує кислі,
піщані та торфоболотні ґрунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її
вирощування – північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені
основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні
виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:
1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони
Полтавської і Черкаської областей.
2. Південь Житомирської і Київської областей, північно – східні райони
Вінниччини.
Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Воно
має короткий вегетаційний період (90 – 120 днів) з сумами активних
температур 1400 – 1800. Посівна площа становить 0,2 – 0,3 млн. га.,
валові збори 0,3 млн. т.
Рис – нова для України круп’яна культура, яку почали вирощувати в 30-ті
роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим,
Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа – 23 тис.
га.
1.3 Сучасний стан розвитку і характеру розміщення зернового господарства
України.
Україна здавна має репутацію європейської житниці, але її зернове
господарство на протязі нинішнього століття зазнало великих структурних
змін. У 1913 році площа посіву зернових культур в Україні становила
24696,7 тисяч гектарів, середня урожайність – 9,4 центнера/гектар, а
валове виробництво – 23156,9 тис. т. Згодом зменшились посівні площі
(1950 році – 20047,2, 1960 році – 13729,1, 1970 році – 15517,8, 1980
році – 16473,3, 1990 році – 14583,4, 1995 році – 13900 гектара.), але
збільшились урожаї (10,2 центнера/гектар , – у 1950, 22,8 – у 1970, 24,3
– у 1995, максимальний – у 1990 році 34,9 центнера/гектар).
Тривалий час зернове господарство країни було зорієнтоване в основному
на виробництво продовольчого зерна, а в 1940 – 1945 роках значно зросли
потреби у кормовому зерні.
Впровадження інтенсивних індустріальних технологій вирощування
сільськогосподарських культур у 80-х роках вивело Україну по валовому
виробництві зерна (52 –53 млн. т.) і з розрахунку на душу (1 тонна) на
третє місце в світі після США та Канади.
Протягом останніх років посівна площа під зерновими коливалася
від 16 млн. га у 1998 до 13,2 млн. га в 1996 та 15 млн. га в1997р.
Національною програмою “Зерно України” передбачається стабілізувати
площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності
30-32 ц\га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.
(дивитися додаток3)
Попередні прогнози щодо врожаю зернових в 2000 році себе не
виправдали. Відповідно оцінкам спеціалістів Департаменту сільського
господарства США виробництво зерна в Україні в 2000 році скоротилося в
порівнянні з минулим роком на 14% – до 22 млн. т (дивитися таблиця4), що
є самим низьким рівнем, починаючи з 1940 року.
Таблиця2. Посівні площі та валові збори зернових культур по зонах.
Зона Посівні площі, тис. га Валовий збір, тис. т
1986-1990рр. 1991-1994рр. 1986-1990рр 1991-1994рр.
Степ 7351 6756 22033 18900
Лісостеп 5702 5564 19760 16407
Полісся 2550 2017 7605 5637
Всього по Україні 15528 14237 49398 40944
Причинами зниження виробництва аналітики Департаменту назвали скорочення
посівних площ, зменшення використання мінеральних добрив та засобів
захисту рослин, а також несприятливі природні умови. Для забезпечення
внутрішньої потреби в продовольчому зерні потрібен імпорт продукту в
розмірі 500 тис. т., тому що внутрішні потреби країни складають 6 млн.
т, при вироблених 4 млн. т. Імпортувати в цьому році Україна буде
вимушена з Росії, Казахстану, Східної Європи та Турції. При цьому
експорт фуражного зерна з Україні складе 1,2 млн. т. Основними покупцями
української продукції є Саудівська Аравія, Південна Корея та Білорусь.
За оцінками Мінагрополітики та Держкомстату, загальний валовий збір
ранніх зернових склав біля 21 млн. т (з них пшениці – 10 млн. т). 54-55%
зібраної пшениці складає зерно 3-го та 4-го класу (“повноважне”
продовольче зерно), (дивитися таблиця 3).
Таблиця.3 Валовий збір сільськогосподарських культур в Україні:
Показники 1986-1990 1990 1995 1996 1997
Зерно (млн.. т) 47,4 51,0 33,9 24,6 35,5
у тому числі пшениця 46,7 30,3 16,2 13,5 18,4
Тобто на Україні слід очікувати зменшення внутрішньої пропозиції
сировини паралельно зі зростанням цін на зернові (дивитися додаток Б).
Крім цього, треба мати на увазі прогнози трейдерів щодо очікуваного
врожаю 2001 року: падіння врожаю буде продовжуватися завдяки значному
погіршенню якості посівного матеріалу при низькому рівні забезпечення
сільських господарств хімічними добривами (26% від загальної потреби в
пестицидах). Спеціалісти провідних оптових компаній прогнозують
зниження валового збору зерна в 2001 році на 10-15% в порівнянні з
поточним роком, полярна думка закладена в державній програмі “Зерно
України – 2001” – прогнозується ріст валового збору зерна до 35-40 млн.
т.
Зміна структури посівних площ, обумовлена несприятливими погодними
умовами для окремих зернових культур, справляє великій вплив на
структуру валового збору, суттєво змінює співвідношення обсягів
продовольчого та фуражного зерна. Так, по Україні середня за
1995-1998роки питома вага озимої пшениці у валовому зборі зерна
становила 49,4% з коливання від 47% (1986) до 55,7% (1999). У
1995-1998роки частка озимої пшениці сягала 61%. У роки, сприятливі для
вирощування продовольчого зерна, коли його питома вага підвищується, то
фуражного – знижується. Зменшення питомої ваги продовольчого зерна у
валовому зборі супроводжується недоодержання прибутку від реалізації,
зниженням рентабельності виробництва зернових культур. При підвищенні
частки продовольчого зерна і, відповідно, при зменшенні питомої ваги
зернофуражу у валовому зборі зернових частина фуражних фондів у
господарства може покриватися за рахунок сортів м’якої озимої пшениці.
Але використання пшениці для годування худоби недоцільне з господарської
точки зору.
зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна,
сильної і твердої пшениці, круп’яних культур. В зв’язку з цим у
вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься
збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць,
посівні площі під якими мають збільшуватись в степових і лісостепових
областях України.
Важлива особливість організації виробництва зерна створення приблизно
однаково однакових економічних умов для господарств усіх районів її
вирощування за допомогою цінового механізму. При цьому закупівельні ціни
мають стимулювати виробництва зерна в різних зона, зацікавлюючи
господарства збільшувати цього валові збори. Ціни повинні забезпечувати
рівень рентабельності виробництва зерна не нижче 35-40%. Наприклад, для
Львівської, Сумської, Хмельницької, Волинський областей України у
1992-1995роках рівень рентабельності зерна по областей з різними
закупівельними цінами становив 20,1-24,2% рентабельність виробництва
зернофуражної кукурудзи –70,7%, ячменю – 29%. Ці дані свідчать, що
закупівельні ціни на зерно не заохочували господарства збільшувати
виробництво озимої пшениці – основної зернової культури України.
Виробництво зерна в Україні зазнає суттєвих змін у зв’язку з
розвитком нових форм господарювання, розвитком присадибного сільського
господарства, особливостями формування ринку зерна в умовах
багатоукладної економіки.
Перед зерновою галуззю Агропромислового комплекс України на найближчі
часи поставлено завдання забезпечити стабільне зростання зерна,
необхідне співвідношення його складу по виду, що задовольнить усі
потреби країни, високу якість усього асортименту зерна.
1.4 Основні проблеми розвитку зернового господарства України.
На українському ринку зерна існують наступні проблеми:
Виробляється об’єм, набагато більший від потрібного для
забезпечення хлібом і хлібопродуктами населення, і кожного року після
жнив експортується велика кількість зерна за низькими цінами одразу
після жнив, а потім пізніше імпортується за набагато вищими цінами.
Заборона перевозити зерно з одного регіону України в інший. Тому
в деяких областях існує суттєвий надлишок, а в деяких – нестача.
рівновагу”, і що “більшість країн в усьому світі мають свої програми
стимулювання виробництва зерна та вдосконалення ринків зерна…”
Крайній ступінь нерозвиненості експортної інфраструктури. На
даний момент елеватори і порти переповнені зерном і відмовляються
приймати зерно далі. Інфраструктура експорту морем розвинена дуже
погано. Водяний шлях до портів Азовського та Чорного морів (по Дніпру)
практично не діє (а в таких країнах-експортерах, як США, річкове
перевезення зерна до морських портів є домінуючим і баржі з зерном по
Міссісіпі ходять з частотою трамваїв); елеватори в річних дніпровських
портах перебувають у жалюгідному стані; при проектуванні мостів
можливість проходу барж, як правило, не враховується. Залізниця,
фактично, залишається єдиним монопольним перевізником, і тому там
спостерігається багато зловживань.
Вартість зберігання зерна на елеваторах є високою,
інфраструктура зберігання є досить старою і неефективною, втрати при
зберіганні також дуже високі. Українські елеватори часто зловживають
своїм монопольним становищем.
Несталість і досить великі коливання цін на зерно.
Занижені заставні ціни на зерно.
Продуктивність урожаю є низькою, це спричинене застарілим
обладнанням та технікою, неефективними методами ведення СГ.
Що стосується виключно кормів, то потреба в усіх видах кормів
для тваринництва України забезпечується їх надходженням на 77,4%, в тому
числі концкормів – на 73,2%.
Щодо хлібопродуктів, то тут ситуація краща – Україна може своїми
виробничими потужностями забезпечити внутрішній ринок, хоча досить часто
– з імпортованого зерна.
Зерно, особливо пшениця, займає центральне місце в сільському
господарстві й аграрній політиці України, Зерно розглядається як
“стратегічний” продукт і розмір урожаю зерна є барометром стану
сільського господарства. Тому в даній роботі я основну увагу буду
приділяти саме виробництву зерна.
Те, що українські елеватори не здатні зберігати все зерно, яке
виробляється СГ виробниками, призводить до того, що після жнив на ринку
зерна пропозиція більше ніж в 2 рази перевищує попит. Оскільки пропускна
можливість транспортних шляхів недостатня, щоб забезпечити експорт, то
ціна на зерно суттєво зменшується, що робить виробництво нерентабельним.
У зв’язку з високою вартістю зберігання зерна на Україні (а
вартість зберігання включає фізичні витрати на зберігання зерна на
елеваторах, можливу вартість капіталу, вкладеного у запаси зерна,
витрати на якісні та кількісні втрати під час зберігання; вартість
зберігання також включає премію за ризик, яка вимірює невпевненість
трейдера стосовно вільного доступу до свого зерна в разі потреби;
зберігати зерно в Україні небезпечно – є багато випадків, коли трейдерам
було відмовлено в доступі до свого зерна або коли трейдерам підмінювали
зерно іншої якості та кількості порівняно з тим, яке вони здавали на
зберігання і т.п.), трейдерам дешевше “зберігати” українське зерно за
кордоном, тобто спочатку його експортувати, а потім імпортувати, ніж
зберігати українське зерно в Україні. (Звичайно, зерно, яке імпортується
пізніше не одне і теж саме зерно, що було експортоване кількома місяцями
раніше. Українське зерно “зберігається” за кордоном лише у фігуральному
значенні.)
року та до тепер світові ціни на пшеницю коливаються від 100 до 135 дол.
за тонну, знизившись у 1999 році і знову піднявшись в 2000 році. Хоча
ціни, деноміновані в доларах, в 1999 році впали, гривня девальвувала по
відношенню до долара майже на 37% – від 3,4 до 5,4. На кінець 1999 року
обмінний курс грн/дол залишався більш-менш сталим на рівні 5,4.
Якщо ми порівняємо ці два ряди даних, то побачимо, що світова
ринкова ціна на пшеницю (Gulf FOB), виражена в грн., збільшилася від
приблизно з 400 грн/т на початку 1999 до майже 740 грн/т на сьогодні
(мал. 2). Протягом лише 1999 року світова ринкова ціна виросла майже на
150 грн/т тільки завдяки обмінному курсу, ефект послаблення якого був
сильніший за невелике зниження цін у доларовому еквіваленті. В 2000 році
обмінний курс грн/дол був більш-менш постійним, але піднялася світова
ціна на зерно. Таким чином, нестабільність ціни на зерно на українському
ринку значною мірою залежала від змін ставки обмінного курсу та світових
цін і немала нічого спільного з поведінкою трейдері.
Малюнок1: Світова ринкова ціна на пшеницю та ставка обмінного курсу
гривні до американського долара, січень 1999 р. – червень 2001 р.
Джерело: УкрАгроКонсалт (різні видання), USDA, Німецька консультативна
група з питань економічних реформ в Україні.
Малюнок 2: Зміни в цінах на пшеницю на українському та світовому ринках,
січень 1999 р. – червень 2001 р.
Ще однією важливою причиною нестабільності ціни на зерно на
українському ринку є завищені маркетингові витрати, про які йшлося вище.
Німецька Консультативна Група 5 років тому вперше показала, що
маркетингові витрати на зерно дуже високі в Україні порівняно з
міжнародними стандартами, і це знижує ціни, які українські виробники
отримують за зерно. В кінці 1998 року Німецька Консультативна Група
провела нове дослідження та засвідчила, що в той час, як фермери в
Німеччині отримували ціну, яка приблизно складала 70% РОВ експортної
ціни на німецьке зерно, то фермери в Україні отримували лише приблизно
40% відповідної української експортної ціни РОВ. Тоді Група
стверджувала, що ця різниця (70 та 40%) є податком на
сільськогосподарських виробників в Україні, який, головним чином,
виплачується неефективним монополістам, які надають послуги зі
зберігання, сортування та транспортування зерна.
розрахунках ціни, яку вони були готові заплатити українським виробникам.
Ця ситуація змінилася, коли Україна почала імпортувати зерно на початку
2000 року. В умовах імпорту трейдери купують зерно на світовому ринку та
доставляють його споживачам в Україну. При цьому вони повинні
використовувати ту ж саму неефективну систему збуту, що і для експорту,
але у протилежному напрямі. Зрозуміло, якщо імпортер взагалі збирається
отримати прибуток, то він буде змушений вимагати від українських
споживачів ціну, яка, принаймні, дорівнює сумі ціни світового ринку плюс
витрати на доставку зерна від порту до центрів споживання.
Отже, завищені маркетингові витрати віднімаються від світових
ринкових цін у випадку експорту та додаються до світових ринкових цін у
випадку імпорту. Коли на початку 2000 року Україна перейшла від експорту
до імпорту, внутрішні ціни на зерно швидко зросли на суму, що приблизно
у два рази більше вартості перевезення зерна від місць виробництва до
світових ринків або навпаки. Оскільки ця вартість надзвичайно висока в
Україні, то стрибок внутрішніх цін теж був значним. Це видно з мал. 2.
До початку 2000 року внутрішні ціни в Україні були значно нижчими за
світові ринкові ціни завдяки “податку” на суму маркетингових витрат з
українських виробників. Із початку 2000 року внутрішні ціни були значно
вищими за світові ринкові ціни завдяки відповідному “податку” на суму
маркетингових витрат на українських споживачів.
Дані на мал. 2 свідчать, що коли до початку 2000 року в ситуації
з експортом внутрішні ціни в Україні були в середньому на 150 грн/т
нижчими за рівень цін на світовому ринку, то протягом всього останнього
періоду (в ситуації імпорту) вони значно перевищували 150 грн/т, тобто
були вище рівня цін світового ринку. Це можна пояснити розміром
імпортного мита на пшеницю у розмірі 40 євро/т, що є додатковими
витратами крім вартості самої пшениці та вартості її перевезення до
споживачів України. Ці витрати трейдери включають у ціну під час продажу
імпортованого зерна
споживачам. Що стосується низької продуктивності врожаю, то причина тут
в тому, що в більшості підприємств СГ техніка є морально і технічно
застарілою.
У промисловій сфері виготовляються комбікорми, білкові,
мінеральні, вітамінні кормові добавки
На Україні комбікорми виробляються державними комбікормовими
підприємствами, переважна більшість яких входить до ДАК ” Хліб України”
, та міжгосподарськими заводами. Крім того подрібнені зернові суміші
виготовляються на малопотужних цехах та дробарками в умовах окремих
сільськогосподарських підприємств.
Наявні потужності державних та міжгосподарських заводів дозволяють
виробляти до 20 млн. тонн комбікормів в рік. Проте їх виробництво за
останні роки має тенденцію до скорочення (таблиця 4).
Таблиця.4 Виробництво комбікормів в Україні, тис. тонн
PRIVATE Комбікормові Маркетингові роки
Підприємства 1996/97 1997/98 1998/99 1999/00
Всього комбікормів 3210 1636 1571 1410
у тому числі:
Комбікормовими заводами
ДАК ” Хліб України” 1676 1012 964 830
Міжгосподарськими заводами 1534 624 607 580
зернової сировини; погіршення якості продукції; несвоєчасні розрахунки й
заборгованість споживачів за одержані комбікорми.
Вартість виготовлення комбікормів на міжгосподарських
підприємствах та їх якість не забезпечують приросту продуктивності
тварин, а отже додаткових надходжень від їх реалізації. Названі та інші
фактори не стимулюють збільшення пропозиції комбікормів.
Кормове зерно. До нього відносяться зерно фуражних культур – озимого та
ярого ячменю, вівса, кукурудзи, зернобобових культур (гороху, вики,
люпину та ін.), а також зерно продовольчих культур – пшениці не вище V
класу, просо, відходи жита тощо.
За 1990-1999 рр. валове виробництво зерна фуражних культур в
Україні зменшилося на 48,5 %, в тому числі ячменю – на 40,4 %, вівса –
на 41,7 %, кукурудзи – на 63,4 %, а зернобобових (гороху, вики, люпину)
в 5,1 рази, (таблиця 5). Обсяг пшениці ярої і озимої зменшився на 55,6
%, проса на 34,6 %.
Таблиця.5 Виробництво комбікормів в Україні, тис. тонн
PRIVATE Комбікормові Маркетингові роки
Підприємства 1996/97 1997/98 1998/99 1999/00
Всього комбікормів 3210 1636 1571 1410
у тому числі:
Комбікормовими заводами
ДАК ” Хліб України” 1676 1012 964 830
Міжгосподарськими заводами 1534 624 607 580
Очікувалось виробити 10,8 млн. тонн зерна фуражних культур, однак
одержано 9,5 млн. тонн, на 1,9 % менше, ніж у 1998 році. Скорочення
урожаю відбулося за рахунок кукурудзи, зерна бобових культур.
Основними причинами тенденції скорочення виробництва зерна слід
вважати: недостаток грошових коштів у виробників для придбання
матеріально-технічних засобів (сортового насіння, пально-мастильних
матеріалів, добрив, ядохімікатів, засобів механізації), що призводить до
порушення агротехніки вирощування зерна і збільшення його втрат; низький
рівень управління виробництвом, відсутність ефективних каналів збуту
зерна, що зумовлює його виробництво менш рентабельним і знижує
привабливість вирощування зернових.
1.5 Пропозиції до розв’язання проблем.
Указ № 832 продемонстрував важливість створення прозорого і
спільного процесу розробки політичних заходів. Майбутні укази повинні
виноситися на обговорення завчасно, на стадії розробки проекту, для
того, щоб зацікавлені сторони могли ознайомитися із проектом,
запропонувати свої зміни та викласти свою думку.
Указ № 832 також показав важливість вибору часу виходу таких
документів. Видання неясно написаного Указу, який встановлює процедуру
сертифікації експорту якраз перед початком збирання врожаю, приречене на
створення невизначеності на ринку. Законодавчі акти, які регулюють ринок
зерна в даному році, повинні прийматися до початку весняно-польових
робіт, а ще краще до проведення осінньо-польових робіт минулого року,
щоб сільськогосподарські виробники, постачальники матеріально-технічних
ресурсів і трейдери знали “правила гри” заздалегідь.
Відповідні політичні заходи повинні базуватися на правильному
розумінні ринкових умов і ринкових механізмів, включаючи процес
ціноутворення. Діяльність трейдерів не була причиною низького врожаю
2000 року; вони також не несуть відповідальності за коливання цін на
зерно в останні роки. Зниження виробництва є результатом постійного
втручання Уряду у забезпечення матеріально-технічними ресурсами та ринок
зерна ще до 2000 року. Нещодавні коливання ціни на зерно були
спричинені, головним чином, зростанням ставок обмінного курсу і
переходом від позиції чистого експорту до позиції чистого імпорту в
Україні. Цей перехід був би менш болючим, якби Уряд приймав заходи для
поліпшення ефективності системи ринку зерна в минулому та якби він не
встановив таке високе мито на імпорт зерна.
нестабільність. Крім того, Україна не може собі дозволити дорогу систему
заставних цін, а також пов’язані з нею майбутні передбачення та догадки.
Якщо ми припустимо, що Україна повернеться до ситуації
нетто-експорту зерна в 2001 році, тоді можна очікувати, що внутрішні
ціни на зерно наступного врожаю значно впадуть. Підвищення ефективності
системи маркетингу зерна є найкращим засобом припинити це падіння.
Єдиний шлях підвищити результативність роботи системи
маркетингу зерна – це зробити її відкритою для конкуренції. Приватні
інвестори, як внутрішні, так і іноземні, мають отримати дозвіл на
контрольний пакет акцій існуючих зернових елеваторів (включаючи
елеватори, що належать “Хлібу України”), термінали та порти та/або
будову нових потужностей там, де вони потрібні. Реєстр підприємств,
вилучених із приватизації, необхідно значно скоротити. Необхідно також
суворо присікати будь-які перешкоди на шляху вільного пересування зерна
у межах України, наприклад між областями.
Для створення ефективних СГ підприємств потрібно розробити
модель після колгоспного розвитку.
Що стосується ринку кормів, то для його розширення потрібно
збільшувати попит на корми. Для цього потрібно, щоб розвивалось
тваринництво. А для цього, найлегшим і найбільш ефективним кроком була б
відміна заборони на експорт живої худоби в країн Близького Сходу. Це б
відкрило безмежний ринок з світовими цінами для українських скотарів, що
в свою чергу збільшило б попит на корми. І якщо б розвивалось
тваринництво, відповідно розвивалася б галузь виробництва кормів,
покращувались би технології виробництва, покращувалась би якість.
1.5.1.Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив
порадами розвинених країн та міжнародних організацій, пристосувавши їх
до специфіки України.
Чіткі, прозорі, заздалегідь відомі правила гри на ринку будуть
сприяти не тільки ефективній роботі учасників ринку, а й залученню
іноземних інвестицій, без яких сільському господарству на даний момент
не піднятися до рівня, на якому українські продукти будуть конкурентні
не тільки на регіональному, а й на глобальному рівні.
Підвищення ефективності маркетингу теж без сумнівів буде
позитивно впливати на ринок.
Правильно проведена інвестиційна політика щодо об’єктів, на яких
зберігається зерно (як, наприклад, елеватори “Хліба України”), допоможе
віднайти ефективних власників цих об’єктів і розширити структуру, де це
потрібно.
Розвиток тваринництва приведе до розвитку ринку кормів, так як
виникне попит і виробництво кормів, як частина тваринництва, стане
ефективним.
Щодо необхідності відміни перешкоджання вільному руху зерна між
регіонами або областями, я вважаю, сумніви не повинні виникати.
1.5.2.Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
В даній сфері, на мою думку, можна добитися успіхів при вдалій
взаємодії урядових і неурядових організацій у сфері розробки
відповідного законодавства по врегулюванні ринку і програмах підтримки
розвитку даної галузі.
Міністерства АПК, експерти. Метою даного проекту є розробка політики
аграрного сектору; цей проект на даний момент є досить успішним і
рекомендований для впровадження в інших галузях (фінансовому,
енергетичному і інших секторах)
Також цікавим є той факт, що Світовий Банк розглядав Україну, як
одну з 7 найбільш перспективних аграрних країн. (Ці країни, за задумом,
мали б забезпечити нестачу продуктів харчування для бідних країна
світу). Для цього СБ планував виділяти 1 млрд. $ щорічно. Звичайно, це б
відбулося при виконанні Україною деяких вимог СБ, але ці вимоги
спрямовані на піднесення АПК України. Україна цих вимог поки що не
виконує. Хоча, на мою думку, при вірно обраній політиці розвитку і при
потужній міжнародній підтримці Україна на світовому ринку СГ продуктів
могла б стати досить конкурентноспроможною.
1.5.3.Необхідні ресурси та умови
З нещодавним прийняттям Земельного кодексу в України з’явилась
можливість залучення додаткових інвестицій в АПК. Це може бути
здійснене, коли в Україні буде збудована система іпотечного
кредитування, яка відповідає міжнародним стандартам. Практика іпотеки
використовується в багатьох країнах. Іпотечне кредитування – це
можливість отримувати довготермінові кредити з низькою відсотковою
ставкою під заставу землі. Саме таке кредитування допомогло багатьом
країнам підняти свою економіку.
Держава повинна створювати сприятливі умови для ведення бізнесу,
а не вмішуватись і регулювати його. До цього часу політика держави
показувала, що: існує нерозуміння державою деяких ключових питань
функціонування ринку зерна, або держава відстоює чиїсь корисні інтереси
за рахунок занепаду галузі.
Наступною умовою розвитку є розвиток інфраструктури збуту.
Необхідною умовою розвитку також є впровадження новітніх
технологій. Одним з елементів введення є створення системи лізингу.
Такими схемами купівлі обладнання і техніки користуються в усьому світі,
і вони є досить вигідними.
Корисним для економіки було б впровадження нормального
функціонування товарних бірж в Україні з використанням форвардних і
ф’ючерсних контрактів.
В Україні назріла необхідність розробити та впровадити
ринково-орієнтовані моделі після колгоспного розвитку.
Висновки:
В Українській економіці є значний потенціал як в виробництві
зерна, хлібопродуктів, кормів, так і взагалі в аграрному секторі. Але
щоб розкрити цей потенціал, потрібно створити: законодавчо-нормативну
базу, яка відповідає міжнародним стандартам; інституції, які б
забезпечували конкурентноздатність в ринковому середовищі; механізм
впровадження новітніх технологій та інвестицій.
Основні напрямки експорту українського зерна – Північна Африка,
Близький Схід та СНД. При проведенні тих заходів, які були рекомендовані
вище, Україна зможе утримувати ці ринки. Також Україна зможе успішно
конкурувати на внутрішньому ринку зерна, хлібопродуктів та кормів.
Аналізуючи стан зернового господарства з точки зору вирішення
цих завдань, необхідно виявити фактори, які не тільки стримують
підвищення темпів зростання виробництва зерна, а й завдають шкоди під
час його збереження, переробки і використання.
мало відхідних технологій, які повинні забезпечувати економію енергії і
матеріальних ресурсів.
Для високоефективної організації виробництва зерна необхідна
добре розвинена матеріально-технічна база. У тих господарствах, де було
досягнуто високого рівня розвитку матеріально-технічна бази і
інтенсивності зернового господарства, врожайність зернових культур на
10-25% перевищувала середні показники інших держав . Наприклад, у
господарствах з фондозабезпеченістю 380-600карбованців за гектар орних
земель (1990-1995 роках) врожайність зернових була на 11-16 центнера на
гектар більше ніж у господарствах, гірше забезпечених основними фондами.
Поки що зернові господарства знаходяться в кризових положеннях,
але уряд намагається допомогти: реформування колективних
сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на
землю та майно; запровадження обов’язкового укладання підприємствами,
установами, організаціями, які використовують землю для
сільськогосподарських потреб, договір оренди земельної частки; було
затверджено закон “Про Національну програму розвитку агропромислового
виробництва і соціального відродження села на 1999 – 2010 роки”, а також
був складений прогноз виробництва зернових культур на 2001р.(див.додаток
Г) та багато іншого.
Додатки:
Додаток А.Структура валової продукції сільського господарства України.
Показники У порівняних цінах 1996р., тис. грн. В %
Продукція зернового господарства 28112 100
Продукція рослинництва 17364 62,1
Зернові культури 5661 20,1
Технічні культури 1787 6,3
Картопле-овочебаштанні 6386 22,5
Плодоягідна та виноградна продукція 1779 6,3
Кормові культури та інша продукція рослинництва 1751 6,9
Продукція тваринництва 10748 37,9
Вирощування худоби та птиці 4967 17,5
Молоко 4218 14,8
Яйця 1015 3,6
Вовна 10 0,04
Інша продукція тваринництва 537 1,96
Додаток Б.Валовий збір і структура виробництва в Україні у 1990 –
1997рр.тис. т.
Додаток В. Потенціальні попит і пропозиція зерна в Україні, тис. т.
жній Лісостеп 6319 758,2 6121 96,3
Вінницька 1893 227,2 2299 121,4
Київська 4545 545,4 1706 37,5
Тернопільська 1175 141 1227 104,4
Хмельницька 1520 182,4 1800 118,4
Черкаська 1526 183,1 1850 121,2
Чернігівська 950 114 476 50,1
Правобережній Лісостеп 11609 1393,1 9358 80,6
Лісостеп 17928 2151,3 15479 86,3
Луганська 2861 343,4 1426 49,8
Дніпропетровська 3921 469,5 2552 65,2
Донецька 5311 637,3 1791 33,7
Запорізька 2102 252,3 1977 94,1
Кіровоградська 1235 148,2 2086 168,9
Північний і Центральний Степ 15421 1850,7 9832 63,7
Автономна Республіка Крим 2626 314,8 1519 57,9
Миколаївська 1359 163 1728 127,2
Одеська 2609 313,1 2150 82,4
Херсонська 1279 153,5 1988 155,4
Південний Степ 7870 944,4 7385 93,8
Степ 29291 2729,1 153,5 73,8
Україна в цілому 51864 6223,9 38452 74,1
Додаток Г.
Україна: прогноз виробництва зернових в 2001р.
Культура Валовий збір, тис т.
2000р 1999р
Пшениця, озима та ярова 11100 13585
Ячмінь, озимий та яровий 6150 6424
Кукурудза 2060 1737
Рож 850 919
Овес 690 760
Горох 400 498
Гречка 280 222
Просо 260 196
Інші 100 64
Всього: 21890 24581
Використана література:
Політика та розвиток сільського господарства в Україні / за ред.Штефана
фон Крамона-Таубаделя, Сергія Зорі, Людвіга Штріве. – К.: Альфа-Принт,
2001.
HYPERLINK http://www.AgriUkraine.Com www.AgriUkraine.Com , Ринок
зернових та олійних 5-9 листопада.
HYPERLINK http://www.CountryWatch.com www.CountryWatch.com , Ukraine,
Agriculture.
HYPERLINK “http://www.agriukraine.com/” www.agriukraine.com , Заставні
ціни по-українськи, 23 травня 2001 року.
HYPERLINK http://www.minagro.kiev.ua www.minagro.kiev.ua ,
(Міністерство аграрної політики України), Зерновий ринок .
Економіка України, №10/98, Невикористані резерви збільшення виробництва
зерна і зниження його трудомісткості.
Заставний Ф. Д.Географія України. – Львів : видавництво “Світ”, 1997
Качан Е. Розміщення продуктивних сил України. – К., 1997
Ковалевський О. Л. Розміщення продуктивних сил: підручник. – К.: Т-во
“Знання”, 1998.
Коломійцев В. Структурна трансформація промислового комплексу України. –
Київ , 1998
Крючков В. Г. Зерновое хозяйство : териториальная организация и
эффективность производства. – Москва, 1990
Лисецький А. Стратегічні проблеми зерно-промислового комплексу України
// Економіка України. – 1997. – №5
Луканьов І. Невикористані резерви збільшення виробництва зерна і шляхи
його вдосконалення // Економіка України. – 1998. – №10
Пістун М. Д., Провотар Н.И. Географія агропромислових комплексів. – К.:
Либідь. – 1997.
Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. Посібник для самост.
Вивч. Дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. –
К.: КНЕУ, 2000.
Заставний Ф.Д. Географія України. – К., 2002.
Борщевский П.П., Прейгер Д. К., Иванух Р.А. Региональная спе-циализация
сельскохозяйственного производства Украины. — К.: Наукова думка, 2001.
МаслякП. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Словник-довідник з
економіки і соціальної географії світу. — К.: Лібра, 2000.
Шипович Е. Й. География производительных сил Украины. — К.: Вища школа,
2000.
Статистичний щорічник України за 1997 рік. – К.: Українська
енциклопедія, 1998. – С.165
2 (якщо не брати до уваги те, що майже всією інфраструктурою володіє не
дуже успішна монопольна компанія “Хліб України”)
PAGE
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
PAGE \* LOWER 16
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
