го використання, збереження й відтворення природних ресурсів,
екологічного й соціального захисту населення, здійснення активної
демографічної політики.
На вищому законодавчому й виконавчому рівнях повинні бути не тільки
чітко сформульовані сфери інтересів, права й методи діяльності
регіональної влади всіх рівнів, але й визначені реальні механізми
їхнього здійснення. Усього цього поки немає.
Вихід із ситуації, що створилася, нам бачиться в перерозподілі між
Центром і регіонами цілого ряду прав і обов'язків, у передачі багатьох
напрямків соціально-економічного реформування безпосередньо на
регіональний рівень. Не можна забувати, що питання розпорядження
загальнодержавною формою власності, приватизації об'єктів комунальної
власності, розвитку соціальної й локальної виробничої інфраструктури,
соціального захисту населення, розвитку підприємництва, здійснення
земельної реформи, охорони довкілля все більше й більше повинні
вирішуватися, виходячи із внутрішніх інтересів і потреб регіонів при
максимальному використанні місцевих ресурсів. Рівною, якщо навіть не
більшою мірою, це стосується питань формування регіональних ринків
капіталів, товарів і робочої сили, створення й функціонування вільних
економічних зон, розвитку прибережної й прикордонної торгівлі,
експортних і імпортозаміщуючих виробництв.
Окреслене коло питань являє те, що ми називаємо власною соціально
економічною політикою регіонів. Важливо при цьому дотримання державою
принципу пріоритетності загальнонаціональних інтересів при розв`язанні
будь-якого роду регіональних проблем.
Регіональна політика (регіональна соціально-економічна політика) з
погляду структури містить у собі такі елементи, як цілі й механізми
їхньої реалізації, об'єкти й суб'єкти. Про цілі говорилося вище.
Торкнулися й питання про механізми реалізації (розвиток нових виробничих
відношень, бюджетне й інвестиційне регулювання, програмне забезпечення).
Досвід незалежного розвитку України переконливо показав, що
соціально-економічне реформування вимагає ефективної й гнучкої
регіональної політики.
Тим часом, взаємини між центром і регіонами, а також міжрегіональні
відносини продовжують залишатися неурегульованими. Це загострює
економічну роз'єднаність і породжує дезінтеграційні процеси.
Соціально-економічна неврегульованість підштовхує як політичні сили, так
загальнодержавні й регіональні органи влади до конфронтації на цьому
ґрунті.
Говорячи про регіональну політику, варто мати на увазі, що, з одного
боку, вона жорстко пов'язана із чітко відпрацьованою в законодавчому
плані практичною діяльністю держави в усіх регіонах країни, а з іншого
боку — із соціально-економічною політикою, здійснюваною на базі
загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих або
інших місцевих цілей і завдань.
Кожен регіону країни повинен мати власну модель розвитку, що базується
на його пріоритетах і особливостях. Наприклад, для Карпатського регіону
пріоритетними повинні бути електроніка й електротехніка,
сільськогосподарське й автомобільне машинобудування, хімічна індустрія,
-----> Page:
[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] 9 [10] |