.

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
0 16123
Скачать документ

Диплом

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення
позик комерційних банків.

План

Розділ 1. Теоретичні засади здійснення банками кредитних операцій

Необхідність та економічна сутність кредиту.

Форми та види банківського кредиту.

Принципи кредитування на яких базується банківське кредитування.

Світовий досвід удосконалення управління банківським кредитуванням.

Висновки

Розділ 2. Аналіз діючої практики порядку видачі та погашення кредитів
банків.

2.1. Кредитний портфель банків України: аналіз стану та динаміки
кредитних операцій в загальних активах банків.

2.2. Порядок видачі та погашення позик комерційних банків.

2.3. Моніторинг за виконанням умов кредитного договору.

Висновки

Розділ 3. Шляхи та методи удосконалення порядку видачі та погашення
банківських кредитів.

3.1. Кредитний ризик і його вплив на процес банківського кредитування.

3.2. Кредитні бюро, та їх вплив на процес банківського кредитування.

3.3. Створення резервів під кредитні операції банків.

3.4. Напрямки удосконалення системи державного регулювання банківського
кредитування.

Висновки

Висновки.

Література

ВСТУП

Стрижнем економічної інфраструктури нашої держави є банківська система,
становлення і розвиток якої ми нині спостерігаємо.

Налагоджений дієвий механізм кредитних взаємовідносин є важливим
фактором розвитку всієї банківської системи України, а також для
розвитку країни в цілому. Розвиток кредитних взаємовідносин сприяє
розвитку і налагодженню виробничих взаємовідносин між функціонуючими
суб’єктами господарювання всіх форм власності і в кінцевому результаті
підвищенню ВВП країни.

Кредитні операції займають найбільшу питому вагу в структурі активів
банків країни і приносять найбільший дохід, але при цьому вони генерують
в собі і найбільший ризик.

Актуальність теми.

Необхідність і значимість дієвого механізму порядку видачі та погашення
позик комерційних банків визначається тим, що банки відіграють
надзвичайно вагому роль в сучасному економічному розвитку суспільства,
генерують високий рівень ризику, що обумовлено їх прагненням, як
господарюючих суб’єктів, отримати максимум прибутків. Кредитні операції
є основою створення фінансового потенціалу і важливим джерелом
функціонування банків. Це викликає об’єктивну потребу у проведенні
наукового дослідження, метою якого є визначення дієвої практики порядку
видачі та погашення позик комерційних банків, як джерела розвитку
банківського сектору економіки.

Мета і завдання дослідження.

Основною метою магістерської роботи є поглиблення наукового
обґрунтування теоретичних засад діючої практики механізму порядку видачі
та погашення позик комерційних банків.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені наступні
завдання:

поглибити дослідження необхідності та економічної суті кредиту;

дослідити форми та види банківського кредиту;

дослідити принципи кредитування на яких базується банківське
кредитування;

дослідити можливості запровадження в Україні світового досвіду
удосконалення управління банківським кредитуванням;

дослідити і провести ретроспективний аналіз кредитного портфеля банків
України, здійснюючи аналіз стану та динаміки кредитних операцій в
загальних активах банків;

здійснити комплексну оцінку порядку видачі та погашення позик
комерційних банків;

здійснити аналіз моніторингу за виконанням умов кредитного договору;

дослідити аналіз кредитного ризику і його вплив на процес банківського
кредитування;

поглибити дослідження кредитних бюро та їх вплив на процес банківського
кредитування;

дослідити аналіз створення резервів під кредитні операції банків;

дослідити напрямки удосконалення державного регулювання банківського
кредитування.

Об’єктом дослідження є банківська система України.

Предметом дослідження – механізм діючої практики порядку видачі та
погашення позик комерційних банків.

Методи дослідження. Магістерська робота базується

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКАМИ
КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1. Необхідність та економічна сутність кредиту

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Причини
його виникнення треба шукати не у сфері виробництва, а у сфері обміну,
де продавці товарів протистоять один одному як власники, та як юридично
самостійні особи.

Кредит – це основа нормування відносин людини з навколишнім природним
середовищем: користуючись благами природи ми беремо на себе певні
зобов’язання перед нею [2, с. 44]. На думку А.Шопенгауера наше життя
апріорі дається нам у борг [3, с. 477].

Історична наука стверджує що кредит був відомий не менше 3000 років у
Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Доречно пригадати вислів старогрецьких
мудреців: “кредит такий же древній, як і саме людство”. Починаючи з XII
ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку,
купці продавали свої товари в кредит, а з іншого – надавали аванси
товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування
кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної
України. Так у Львові були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші
позичались під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання
кредиту було пов’язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським
правом. При абсолютному складському праві непроданий протягом
відведеного часу товар, що належав купцеві з іншого міста (це право не
дозволяло купцеві зі своїм непроданим товаром їхати далі), міг
залишатися в кредит місцевому купцеві для продажу.

У тому ж таки XIV ст. був удосконалений переказний вексель і розширилось
надання комерційного кредиту. Щоправда, середньовічні векселі рідко
дисконтувались чи переводились з допомогою індосаменту. Кредит мав бути
забезпечений капіталом, про що вказувалось у векселі. Оплачуватись
вексель мав золотими або срібними монетами.

Коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними,
взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого
характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було
грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або
виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт
купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато
інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри
продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит.
Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як
засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і
засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак
якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже
кредит полегшував реалізацію товарів. Тому рух вартості у сфері
товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між
економічно відособленими товаровиробниками, був об’єктивно найбільш
загальною основою необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і
необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери
обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва,
споживання.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло
загального характеру, стан економічних зв’язків не тільки в межах однієї
країни, а й в усьому світі дуже ускладнювався. За таких умов його навіть
неможливо собі уявити без кредиту.

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських
зв’язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Адже
внаслідок спеціалізації виробників на виготовлення певних товарів і
викликаного нею кооперування суспільне виробництво перетворилось у свого
роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов’язаних між собою
товарно-грошовими відносинами ланок – товаровиробників, продавців,
споживачів. І щонайменше порушення у будь-якій із цих ланок може
призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов’язаннями з
іншими його ланками. Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін
товарами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей
ланцюг може “розірватись”.

Якраз у цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту
товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення
набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на
фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного
відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі
економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати
перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного
відтворення. Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників,
так і в процесі всього суспільного виробництва і використовується
кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати
виробництво товарів та обмін ними. Звідси існування товарного
виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною
економічною причиною необхідності кредиту.

Всі ці причини, а також потреба розширити виробництво в умовах, коли
бракує нагромаджених для цього власних коштів, безперечно, свідчать про
те, що кредит необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще
більше він потрібний тому, хто лише бажає організувати власне
виробництво чи розпочати якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не
зміг накопичити для цього власний капітал.

Приблизно така ж ситуація виникає й у сфері споживання. Потреби
перевищують доходи, тому часто виникає необхідність одержати кредит.
Подібна ситуація нерідко виникає у держави в цілому, що також зумовлює
потребу в кредиті. Отже, без кредиту нормальне функціонування товарного
виробництва, товарного обігу та споживання у сучасному суспільстві
взагалі неможливе. Він став обов’язковим атрибутом господарювання. В
економічній літературі немає єдиного поняття, що таке кредит. За своєю
сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є
однією з найскладніших економічних категорій. Він поступається хіба що
тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох
століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та
роллю кредиту. Такі вчені постсоціалістичних країн, як М.Савлук, Є.
Жуков, Б. Івасів розглядають кредит як економічні або грошові відносини,
що виникають між кредитором і позичальником із приводу мобілізації
тимчасово вільних коштів і їх використання на умовах повернення й оплати
[1, 4, 5]. На думку інших вчених, таких як О.Євтух, Фукулям, В.Канке
кредит розглядається як певні блага, наданні у тимчасове користування (у
борг). Таке розуміння кредиту на їх погляд робить це поняття
конкретнішим, легко вимірюваним, тобто більшою мірою науковим
(пізнаваним) [2, с.45]. Психологи Ш.Бюлер і В.Франкл розглядали природу
кредиту, як бажання людей, які мають блага, давати їх тим, хто цього
потребує [6, с. 243]. Дискусії навколо поняття суті кредиту тривають і
досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до
визначення сутності кредиту:

– ототожнення кредиту з цінністю, яка передбачається одним економічним
суб’єктом іншому в позику. При такому підході увага дослідника
зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування
з кредиту його економічного змісту;

– ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які
формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити
економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та
закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі
переважає.

Англійський економіст Т.Тук – автор книги “Дослідження законів грошового
обігу” , розглядаючи суть кредиту, писав, що в найпростішому визначенні
він являє собою довіру однієї особи до іншої, на підставі якої у позичку
в грошах або товарах надається певна сума капіталу, зазначена сума
підлягає поверненню. За користування цією послугою боржник сплачує
обумовлений на договірних засадах відсоток [7, с. 182].

У цих визначеннях виділяються загальні характеристики, що розкривають
зміст кредиту на протязі багатьох років і е найбільш розповсюдженим
висновком економічної сутності кредиту. Кредит – це суспільні відносини,
що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням одним
одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах
зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

– учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути
власниками маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на
основі самодостатності та самоокупності; нести економічну
відповідальність за своїми зобов’язаннями. Щоб стати кредитором,
економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних
коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником,
суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй
власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов
вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній.
Економічна самостійність суб’єктів, добровільність, рівноправність та
взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними,
зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

– кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони
виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а
позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого
повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних
відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення,
щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується
правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні
ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку
інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж
інтереси позичальника;

– кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом
вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є
еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується
зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується
на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються
назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію
кредитора у цих відносинах досить вразливою, при визначенні доцільності
кредитування та розміру плати за кредит;

– нееквівалентність кредитних відносин, значно посилює в механізмі їх
реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає більшу
масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається
процентом, має подвійне призначення:

компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням відповідної
суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок
неповернення позички;

стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання
одержаних у позичку коштів.

Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних
відносин, є тільки їх видовою ознакою.

– Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто
після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони
перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини
підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі
суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми
вартості чи з одним контрагентом, економічні суб’єкти постійно вступають
у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з
приводу інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі
відносин двох економічних суб’єктів і мають характер загальносуспільних.

– Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну
характерну їх рису – здатність забезпечувати зростання вільної вартості,
тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма
капіталу – позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу
виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим формуванням
промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і
кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став
іманентною формою руху позичкового капіталу.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими
економічними категоріями – грошима, фінансами, торгівлею, капіталом.
Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб
платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції
перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню
фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов’язаний кредит
з грошима, і цей зв’язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного
виробництва й ускладнення економічних відносин.

Водночас кредит – це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з
іншими категоріями, не змінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою
свого призначення.

Сутність кредиту конкретизують окремі елементи кредитних відносин. Це
об’єкти та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту є та вартість, яка
передається в позичку одним суб’єктом іншому. Суб’єкти кредиту – це
кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру
кредиту.

Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і
фактично переданою позичальнику. Таке передання оформляється відповідною
угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою.
Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають
їх суб’єктами – кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше
за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й
відносини між сторонами, що виникають у зв’язку з наступним погашенням
позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов’язаних із несвоєчасним
поверненням позички. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних
робіт, наданих послуг.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності
(чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування
іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи
(підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.
Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку
мобілізують кошти в інших суб’єктів, у тому числі і на засадах
запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському
законодавстві, а саме у Законі України “Про банки і банківську
діяльність”. Відповідно до статті 2 цього Закону банківський кредит – це
будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яке
зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку
погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо
повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату
процентів та інших зборів з такої суми [8, с. 23]. Безпосередньо
кредитним операціям банків присвячена стаття 49 Закону України “Про
банки і банківську діяльність” [8, с. 52]. Згідно з цією статтею
кредитними вважаються такі операції банків:

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи
андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб,
які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в
додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною
ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а
лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих
коштів дещо обмежені – він не може вийти за межі тих умов і цілей, які
передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник
перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує
рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні
особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників
виконують банки – вони позичають гроші одночасно у великій кількості
кредиторів, у великих обсягах і безперервно.

До економічних суб’єктів, які хочуть вступати в кредитні відносини,
тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони
повинні бути:

юридично самостійними особами;

здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто
мати дохід як гарантію виконання своїх зобов’язань;

взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими
підписати відповідні угоди.

Сутність кредиту проявляється через його функції. Кредит як економічна
категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його
структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє
із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці
і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та
механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його
форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє
середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції
кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню
його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище,
функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту “роботу”, яку
він виконує в суспільстві. Як і сама сутність кредиту, його функції є
явищем об’єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно,
розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного
середовища, в якому він функціонує. Нав’язати чи позбавити кредит певної
функції вольовим способом неможливо. В працях дослідників, таких як
О.Лаврушина, А.Гальчинського, Б.Івасіва [5, 7, 9] виникає різнобій щодо
визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі
– три, а треті – шість, вісім а то й більше функцій кредиту.

Найменше розходжень серед дослідників кредиту спостерігається щодо
перерозподільної функції. Її загальне визначення, очевидно, ґрунтується
на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко
вираженій “роботі”, яку виконує кредит в економічній системі –
переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на
засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові
ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним
суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове
користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності.
Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне
значення, а саме:

– кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в
інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

– вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного
виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже
одержання вищих прибутків. Це створює можливість для запровадження
новітньої техніки, прогресивного коригування структури виробництва,
підвищення його ефективності.

Розвиток перерозподіленої функції, удосконалення практичного механізму
її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для
швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного
зростання в Україні.

Різного тлумачення в літературі у різних авторів набула така функція
кредиту, яка пов’язана із забезпеченням потреб обороту в платіжних
засобах. Б.Івасів називає її просто емісійною функцією , а А.
Гальчинський – функцією утворення в обороті додаткової купівельної
спроможності, що надається в розпорядження підприємницьких структур. Ця
функція на думку автора органічно пов’язана з функцією перерозподілу.
Істотно відрізняється позиція, що до цього питання О. Лаврушина [7, с.
188]. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей в
обороті кредитними операціями. Такій різнобій взагалі породжує сумнів у
тому, чи виконує кредит подібну функцію.

На погляд авторів підручника “Гроші та кредит” [1, с. 391], функція
кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит
забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту
грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу
платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через
збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів,
завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню
рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні
потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна зменшити.
Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного
управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями
кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної
політики.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи
сутність її в тому, “що в процесі кредитування забезпечується контроль
за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної
угоди” [5, с. 214]. Проте наявність такої функції кредиту багато хто
заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним
відносинам, а й багатьом іншим – фінансовим, торговельним тощо, тобто
він не є родовою ознакою лише кредиту.

Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і
обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у
контрольній складовій економічних інструментів (фінансів, податків,
страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний
вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки
дотримання контрагентами умов угоди як це загальноприйняте, а включає
ґрунтовний економічний аналіз та оцінку контрагентів, передусім
кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику
напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні
умови кредитування, що включаються в угоді, які самі по собі стимулюють
економічну поведінку суб’єктів кредиту – як позичальників, так і
кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції – назвати її
контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї
функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної
функції інших інструментів.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована
А.Гальчинським – функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона
полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та
заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в
позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотній
рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи
переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто
набуває форми позичкового капіталу [7, с. 188].

О.Євтух, досліджуючи кредит як соціально-економічне явище сформулював
таку функцію, як соціально-економічну, яка для кредиту виконує
інтеграційно-формуючу роль. Це на думку автора пояснюється тим, що
розвиток фінансово-кредитних відносин у суспільстві інтегрує людей на
основі довірчо-відповідальних зв’язків. Причому чим розвиненіше
фінансове кредитування, тим розгалуженіші взаємозв’язки між членами
суспільства. Виходячи з цього автором була виокремлена духовна функція
кредиту [2, с. 48].

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої
ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху
можуть проявитися найбільш повно.

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й
ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення
економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері
формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних
суб’єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових
відносин між суб’єктами кредиту тощо.

1.2. Форми та види банківського кредиту

У загальноприйнятому розумінні форма – це зовнішній, найбільш загальний
вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх
сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит – явище суспільне
(економічні відносини), про форму можна говорити з певною умовністю як
про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і
який не розкриває його внутрішньої сутності та структури.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його
сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона
рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві –
товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може
бути дві – товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури
кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Подібні форми можуть
мати й інші економічні інструменти – фінанси, торгівля тощо.

У загальноприйнятому розумінні вид(у практиці класифікації) – це
підрозділ, що об’єднує ряд предметів, явищ за спеціальними ознаками і
входить до складу загального вищого розділу – роду. Тому видова
характеристика застосовується щодо внутрішньої структури дослідження, в
даному випадку – кредиту. Оскільки кредит має значну кількість
структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його
класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони “вписуються”
в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.

Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим
і з позиції практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього
взаємозв’язку між окремими проявами кредиту, що повинно сприяти кращій
організації кредитних відносин.

Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними, по суті, двома проявами
єдиної форми кредиту – вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і
доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть
погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі
нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху
вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою
платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг),
наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів
поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок
здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремими дослідникам
говорити про змішану (товарно-грошову) форму.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні
фінансово-кредитні установи, уряди та інші. Широко використовує грошову
форму кредиту населення – при розміщенні заощаджень у банківські
депозити, одержанні позичок у банках тощо.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями:

Залежно від суб’єктів кредитних відносин заведено виділяти банківський
кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит,
міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті
суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному
кредиті – держава, що виступає переважно позичальником. У
міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі
структури, у міжнародному кредиті – резиденти різних країн. В особистому
(приватному) кредиті одним із суб’єктом є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна й та сама позичка може бути
віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка
сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до
особистого (приватного).

Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість,
можна виділити:

– виробничий кредит, що використовується на формування основного й
оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі
цілі;

– споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб
людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

Складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім
закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання
створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої
вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість
знижується, “проїдається” і тому тут не створюється передумови для її
зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отже споживчий кредит,
здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання,
“знищуючи” вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та
зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело
повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком
відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування
позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року),
середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років)
кредити. В основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість
кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

– кредити в промисловість;

– кредити в сільське господарство;

– кредити в торгівлю;

– кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

– кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення.
Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка
кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого
кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

– кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів,
паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

– кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництво та
тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення
торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з
тривалим циклом виробництва – житлових будинків, літаків, кораблів
тощо);

– кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах
виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій
тощо);

– кредити пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли
економічні суб’єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього
кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати,
розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

В різних підручниках є різне число ознак видів кредиту. Але найчастіше
умови надання позичок відрізняються за організаційно-правовими ознаками.
І виходячи з цього виділяються такі види кредиту:

– забезпечений і незабезпечений;

Забезпеченість позики є головною умовою, при якій кредитор може уникнути
ризику втрати доходів при неповерненні кредиту. Чим вище ліквідність
застави (майно, цінні папери), тим більш ризикованим може бути структура
кредитного портфеля.

Незабезпечений (бланковий) кредит надається дуже надійним позичальникам
з високим рівнем фінансового стану, з якими у банка давні надійні
кредитні взаємовідносини.

– прямий і опосередкований;

– строковий і прострочений, пролонгований;

Строковий кредит – це кредит, виданий на певний час, після якого він
згідно умов кредитного договору повинен бути повернутим. За строком дії
кредити діляться на короткострокові, середньострокові, довгострокові.
Коли кредит не повертається позичальником в обумовлений час він
переходить в розряд простроченого і по ньому нараховується пеня за
кожний день прострочки.

Пролонгований кредит, це кредит по якому при узгодженні між кредитором і
позичальником строк по погашенню наданого кредиту продовжується. При
цьому оформляється договір пролонгації по цьому кредиту.

– реальний, сумнівний, безнадійний;

Кожний банк в своєму кредитному портфелі має якусь частку цих кредитів.
Під них формується резерв, завдяки якому банк списує дебіторську
заборгованість по кредитним операціям, які не повертаються
позичальником.

– платний, безплатний.

Платою за кредит є відсоток під який надається позика. Але бувають
випадки, коли кредити надаються під нижчий відсоток, наприклад молодіжне
кредитування. Чи взагалі відсоток не береться.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої
сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру
кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

1.3. Принципи кредитування на яких базується банківське кредитування

Практика управління кредитними відносинами не може будуватися на
довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об’єктивних
закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалансоване дотримання
інтересів усіх суб’єктів кредитних відносин. Такий зв’язок між практикою
організації кредитних відносин та закономірностями руху кредиту
забезпечується дотриманням суб’єктами кредиту певних принципів або
правил кредитування, які виробила світова кредитна політика.

Банківське кредитування базується на принципах кредитування банками
клієнтів.

Основними найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

– Цільове призначення позички;

– Строковість передання кредитором позичальнику;

– Поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

– Забезпеченість позички;

– Платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, що
виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко
визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль
повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її
кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі
сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як
кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються
позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в
момент вступу в кредитні відносини.

Строковість впливає з цільового призначення позички і сама слугує
передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами
позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів
тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від
тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого бере
участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку
позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб’єктів
позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення
кредитного ризику та інше.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник
повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей
принцип випливає з попереднього – строковості позички і тісно пов’язаний
з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при
укладанні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде
погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається
несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це
не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти
позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму
грошової позички, тому уразі повернення номінальної суми позички
кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення
товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо
ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб’єкти
кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення
повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну
позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої
(змінної) ставки процента та інше.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить
вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у
визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового
спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють
поверненню позички. Але цього “сприяння” часто виявляється недостатньо,
і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не
повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним
позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Основним (первинним) забезпеченням кредиту є поточна і майбутня
фінансова стабільність та прибутковість позичальника, а також доходи від
проекту, який позичальник має намір профінансувати. В разі якщо якість
кредитного проекту не відповідає вимогам Банку, то він може відмовити у
фінансуванні такого проекту, навіть якщо позичальник запропонує ліквідну
заставу (вторинне забезпечення).

Таким чином банк проводить політику пріоритетності якості суб’єкту
кредитування над забезпеченням кредиту.

Забезпеченість позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери,
валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої
особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства) (див. дод. А).
Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що
перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Під формою забезпечення повернення банківської позики слід розуміти
конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора
на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного
джерела.

Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові
надходження, дохід, прибуток від реалізації об’єкта, що прокредитований.

Для забезпечення ризику неповернення застосовуються певні форми
страхування повернення боргу.

В банківський практиці використовується два джерела погашення позичок –
первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, цілком достатньо закріпити в
кредитний угоді первинне джерело погашення позички.

Але є і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику:
застава; гарантія; перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і
рахунків до третьої особи; іпотека; страхова угода (поліс).

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання. Заставою може бути
забезпечена тільки певна вимога.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання
боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати
задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими
кредиторами.

Заставодавцем може бути, як сам боржник, так і третя особа (майновий
поручитель).

Майно, що є у суспільній власності, може бути передане в заставу лише за
згодою усіх співвласників.

Згідно Закону України “Про заставу” предметом застави може бути майно та
майнові права, яке відповідно до законодавства України може бути
відчужено законодавцем, та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави не можуть бути: національні культурні і історичні
цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають
занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання
(стаття 4 Закону України “Про заставу”); вимоги, що мають особистий
характер (стаття 4 закону України “Про заставу”); об’єкти державної
власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також
майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, що
знаходяться в процесі корпоратизації (стаття 4 Закону України “Про
заставу”); приватизаційні папери (стаття 5 Закону України “Про
приватизаційні папери”); інші вимоги, застава яких забороняється
законом.

В залежності від предмету застави передбачаються наступні види застави:
застава нерухомості (іпотека) (див. дод. Б); застава індивідуального
визначеного майна; застава товарів в обороті або у переробці (див. дод.
В); застава цінних паперів; застава майнових прав.

Застава повинна бути: високоліквідною, мати тривалий строк збереження,
стабільні ціни, низки витрати при збереженні, легкий доступ і контроль.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату
процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж
розмір позички.

Кредит під заставу забезпечується з боку позичальника заставою його
активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування.
Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити
надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику
невиконання зобов’язань з боку позичальника.

У країнах з розвиненою ринковою економікою надання кредиту під заставу
часто свідчить про ослаблену кредитоспроможність позичальника або про
бажання банку мати додатковий захист від кредитних ризиків незважаючи на
достатню кредитоспроможність клієнта. У країнах з перехідною економікою
кредити під заставу є нормою при будь-якому рівні кредитоспроможності
позичальника.

На відміну від більш ранніх форм кредитування під заставу сьогодні
заставлені активи в багатьох випадках залишаються у володінні
позичальника, а застава здійснюється вигляді уступки права (цесії).

Застава є засобом забезпечення виконання зобов’язань з боку позичальника
в обумовленому обсязі й у визначені кредитною угодою терміни. Заставне
зобов’язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на
отримання належної суми коштів у разі виконання умов угоди. Для
оформлення застави складається документ, у якому фіксується: вид
зобов’язання (грошовий, майновий, іпотечний), його величина, термін та
порядок одержання. Документація по заставі повинна мати юридичну силу
для ідентифікації застави, захисту кредитора у разі ліквідації
заставлених активів, а також для можливості проінформувати про існування
застави інших кредиторів.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави
(вартість термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна
вартість у більшості випадків менша за оціночну, оціночна вартість
застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави
повинна компенсувати кредитору не тільки неповернення кредиту, а й
несплачені проценти по ньому.

Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що
перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що
можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні
запаси, дебіторська заборгованість.

Інформація про існування, місцезнаходження та стан застави часто є
обов’язком позичальника. Тому банку дуже важливо контролювати ці
параметри та забезпечити, наскільки це можливо, існування і задовільний
стан застави. Для цього спочатку треба перевірити активи, що виступають
як застава, щодо цесій чи інших прав на них. У процесі контролю за
кредитом слід вести записи та проводити регулярні перевірки
місцезнаходження і стану застави.

Якщо заставою є товарні запаси, необхідно забезпечити:

надання позичальником регулярної інформації про місцезнаходження, склад
товарних запасів, що заставлені, про терміни знаходження цих товарів у
запасах;

подання позичальником письмового підтвердження відсутності інших вимог
щодо заставлених запасів;

перевезення, якщо це можливо, заставлених запасів на спеціалізовані
склади, що перебувають під контролем третьої незалежної сторони.

Застава переважно має використовуватись банком не для поліпшення якості
сумнівного кредиту, а як додатковий захід для поліпшення якості
стандартного кредиту. Залежно від якості та ліквідності активів, що
приймаються у вигляді застав, вони можуть бути оцінені по-різному.

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило,
встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартість конкретного
забезпечення. Так, для готівки це співвідношення дорівнює 1, для
високоліквідних цінних паперів – 0,8, для високоякісної дебіторської
заборгованості та майна – 0,6-0,8, для товарно-матеріальних запасів
(ТМЗ) – 0,5-0,6. [13, с. 430]

При аналізі дебіторської заборгованості з метою встановлення
відповідного коефіцієнта розглядається диверсифікація заборгованості за
термінами та дебіторами. Виявляється прострочена заборгованість.
Порівнюються обсяги і терміни дебіторської заборгованості з іншими по
галузі. Чим вища дебіторська заборгованість, тим більшим буде коефіцієнт
перерахунку (до 80%), тим більша частка заборгованості буде прийнята як
забезпечення.

Проводити оцінювання товарно-матеріальних запасів, як правило,
складніше, ніж оцінювання дебіторської заборгованості. При оцінюванні
товарно-матеріальних запасів аналізуються: структура та якість запасів,
можливість реалізації, стабільність цін, можливість псування чи
морального старіння, можлива ліквідаційна вартість, сезонний характер.
Чим ближче стадія виробництва до готової продукції, тим більша частка
товарно-матеріальних запасів може бути прийнята як застава.

У періоди інфляції вартість застави може зростати, що дає можливість
банку повернути позичальнику частину вартості застави. Якщо кредит
погашається частками, банк може встановити механізм періодичного
зменшення вимог до застави.

Для оцінки забезпечення кредиту в банк згідно діючого порядку надання
кредитів подається пакет документів кредитному експерту відділу
кредитного ризику (крім кредитів, сума яких не перевищує еквівалент 10
000,00 доларів США. По таким кредитам оцінку забезпечення здійснює
кредитний експерт кредитного відділу).

Банк вимагає від позичальника забезпечення кредиту відповідно до чинного
законодавства і у прийнятній для банку формі.

Відповідно до вимог чинного законодавства, забезпечення кредиту
оформляється окремим(-и) договорам(-ами) після укладання кредитного
договору, але неодмінно до видачі кредиту. Договір застави (іпотеки)
готує до підписання кредитний експерт відділу кредитного ризику (крім
кредитів, сума яких не перевищує еквівалент 10 000 доларів США). На
паперовому носії договір повинен бути завізований виконавцем,
начальником відділу ризику, юристом.

Якщо рішення Кредитного комітету, Кредитної комісії, Правління
передбачає поруку 3-ї особи по зобов’язанням позичальника, оформляється
договір поруки. Договір готується до підписання кредитним експертом
кредитного відділу. Такий договір не передбачає нотаріального
посвідчення, не обліковується на позабалансових рахунках, не вимагає
реєстрації в будь-яких державних реєстрах.

Для передачі майна в заставу (іпотеку), до оформлення договору застави
(іпотеки) необхідно:

якщо забезпеченням є рухоме майно – витяг з реєстру обтяжень рухомого
майна про відсутність обтяжень за іншими зобов’язаннями;

якщо забезпеченням є іпотека:

– витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджує
відсутність податкової застави, арешту за рішенням судів тощо;

– витяг з Державного реєстру іпотек про відсутність обтяження майна
іпотекою за іншими зобов’язаннями;

– витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна
про відсутність заборони на відчуження (арешт) майна;

– витяг з Державного реєстру правочинів про відсутність або наявність
правочинів з нерухомим майном.

У випадках, передбачених законодавством України, або за рішенням
Кредитного комітету, Кредитної комісії, Правління договір застави
(іпотеки) повинен бути завірений нотаріально.

У випадках, передбачених законодавством України, або за рішенням
Кредитного комітету, Кредитної комісії, Правління, предмет застави
(іпотеки) повинен бути застрахований на користь банку.

Якщо забезпечення по кредиту є іпотека, відомості про накладення
заборони відчуження вносяться нотаріусом в Єдиний реєстр заборон
відчуження об’єктів нерухомого майна.

В договорі іпотеки має бути зазначено про накладання заборони відчуження
на об’єкт іпотеки. Одночасно нотаріус перевіряє відсутність заборони
відчуження на предмет іпотеки, про що зазначається в договорі іпотеки.

Позичальник / Заставодавець повністю сплачує вартість оформлення
договору застави (іпотеки), в т.ч. за отримання витягів та реєстрацію у
відповідних державних реєстрах згідно з чинним законодавством, витрати
по страхуванню предмету застави (іпотеки), інші витрати, які можуть
виникати при оформленні договору застави, якщо інше не передбачене
рішенням Кредитного комітету.

За розпорядженням кредитного експерта, відповідального за забезпечення
кредиту, здійснюється постановка суми забезпечення на відповідні
позабалансові рахунки із зазначенням кредитного експерта, який буде
вести надалі цю заставу. На позабалансових рахунках забезпечення
обліковується до повного погашення заборгованості за кредитом.

У якості забезпечення кредиту банк розглядає наступні його види:

банківські гарантії від прийнятних (першокласних) банків;

застава нерухомості (іпотека);

застава цінних паперів;

гарантії (порука) платоспроможних підприємств;

застава основних засобів;

застава транспортних засобів;

застава товару (в обороті, в переробці, на зберіганні тощо);

застава майнових прав (в т.ч. на кошти, які знаходяться на рахунках
позичальника / заставодавця).Також можуть бути розглянути інші види
забезпечення. При виборі виду забезпечення Банк віддає перевагу найбільш
ліквідному забезпеченню.

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є
перевищення його ринкової вартості з урахуванням обсягу можливих витрат
на реалізацію застави у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань
над сумою основного боргу та процентів за ним.

У випадку, коли забезпеченням кредиту є цінні папери, необхідно одержати
письмовий висновок відповідного підрозділу банку про стан ринку цих
цінних паперів.

При здійсненні заставних операцій банк керується Цивільним Кодексом
України, Законом України “Про заставу”, “Про іпотеку”, “Про забезпечення
вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та іншими законодавчими і
нормативними документами.

При оцінці запропонованої застави кредитний експерт аналізує повноту і
якість наданої інформації з обов’язковим виїздом на місце та надає
документи щодо застави для юридичної експертизи юристу.

Оцінка застави включає наступні етапи:

визначення предмету застави, прав власності на нього, достовірності і
повноти документів, необхідних для оформлення даної форми застави,
місцезнаходження, а також умов зберігання;

перевірка чи не є предмет застави національною і культурною цінністю, чи
не є він власністю держави і чи може виступати предметом застави згідно
з чинним законодавством;

реальний огляд і визначення споживчих характеристик предмету застави;

одержання підтвердження від Заставодавця і перевірка інформації про те,
що предмет застави не знаходиться в заставі у третьої сторони, а також
немає заборони на його відчуження, не обтяжений вимогами третіх осіб, не
є предметом судового спору тощо;

визначення ринкової вартості запропонованого забезпечення та його
вартості з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави у
разі невиконання Позичальником своїх зобов’язань;

визначення необхідності страхування предмету застави (визначення
страхових випадків), нотаріального посвідчення договорів застави тощо.

Оціночна вартість предмету застави повинна визначатися з урахуванням
терміну погашення кредиту, можливих витрат по реалізації застави.

Остаточно визначений предмет застави, його оцінка, умови страхування та
методика оформлення забезпечення по кредиту повинні бути погоджені з
позичальником / заставодавцем до видачі кредиту.

За результатами перевірки та оцінці майна готується Довідка про
перевірку та оцінку майна, що пропонується як предмет застави (див. дод.
Д) та надається кредитному експерту кредитного відділу. Перевірка та
оцінка застави, а також підготовка довідки повинні тривати не більше 6
днів.

Протягом усього терміну дії кредитного договору банк проводить
моніторинг наявності та умов зберігання застави за кредитним договором,
а у разі необхідності – його переоцінку відповідно до внутрішніх вимог
банку.

Моніторинг забезпечення проводиться адміністратором згідно з порядком
взаємодії підрозділів банку при оформленні та супроводженні застави. Для
перевірки застави можуть залучитися інші компетентні підрозділи та /або
відділення банку.

Види перевірок застави і способи оформлення їх результатів:

Документальна перевірка – це перевірка наявності відповідного майна по
документах, наданих заставодавцем. Результати перевірки оформляються
довідкою про документальну перевірку заставного майна (див. дод. Д), яка
доводиться менеджеру у випадку порушення умов договору застави або за
запитом менеджера.

Перевірка з виїздом на місце – це перевірка застави на місці його
знаходження (фізична наявність застави і її стан). Результати перевірки
оформляються актом перевірки заставного майна (див, дод Ж-З). Акт
обов’язково доводиться менеджеру, який ставить в ньому свою відмітку.
Перевірка з виїздом на місце здійснюється не рідше одного разу на рік. У
випадку застави товарів в обороті – не рідше одного разу на квартал.

Результати перевірки забезпечення оформляється адміністратором (або
іншими особами, які здійснювали перевірку) протягом трьох робочих днів з
моменту перевірки.

Якщо в результаті перевірки забезпечення виявлені порушення умов
договорів застави (зберігання), менеджер зобов’язаний протягом 10
робочих днів з дати отримання інформації від адміністратора внести на
розгляд кредитного комітету питання про необхідність додаткового
забезпечення за кредитним договором або прийняття інших заходів відносно
позичальника.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних
способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов’язань з боку
позичальника.

Гарантією називають письмове зобов’язання третьої особи сплатити борг у
разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію
банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про
позичальника, а й про того хто гарантує повернення кредиту.

Гарантія є умовним зобов’язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта.
Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість
як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли
гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища
звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.

Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму.
При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачити умови договору
з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при
будь-якому фінансовому становищі позичальника. Треба з обережністю
ставитись до обмежень, які дають змогу звертатись за відшкодуванням до
гаранта лише у випадку, коли реалізовані всі можливості по стягненню
боргу з позичальника. В цьому разі процес повернення боргу може тривати
досить довго.

Гарантії поділяють на:

1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава
має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;

2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь
обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені
гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично
обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;

3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними
особами, корпоративні – фінансовими інструментами чи корпораціями.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних
ризиків – він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й
ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, у разі знецінення застави
чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення
забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність
проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність
позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може
і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає
кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у
формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні
підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то
зазнає при цьому подвійних втрат: втрачає дохід, який припадає на
вилучену з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту; втрачає ті
переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту
коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей
запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику,
пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти попереднє становище на ринку, кредитор мусить
стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички
перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в
кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність,
розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює
його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички,
строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного
використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає
розмір плати за позичку, перехрещується інтереси кредитора і
позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб
розмір її задовольняв як кредитора, так і позичальника.

Банківські кредитні правовідносини – це урегульовані нормами права
відносини, які виникають у процесі здійснення банками кредитної
діяльності. Зокрема кредитні відносини комерційних банків між собою, а
також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються нормами
цивільного та господарського права.

Господарсько-правові аспекти банківських кредитних відносин врегульовані
у Господарському кодексі України [11, с. 184]. Зокрема, у статті 345
Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції банків
полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та
громадян. Кредитними визначаються банківські операції, визначені як такі
законом про банки і банківську діяльність.

Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі
кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у
письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк
кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення
зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит,
обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення
кредиту.

Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання
банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета
використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок
економічного ефекту від його реалізації;

інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику кредит позичальникові за наявності гарантії
платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку,
під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті
у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити
стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та
спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

1.4. Світовий досвід удосконалення управління банківським кредитуванням

Останнім часом у багатьох країнах Центральної та Східної Європи
банківське кредитування приватного сектору стрімко розширюється. Цей
процес, який чітко проявився на початку десятиріччя, тепер став ще
інтенсивнішим. Протягом 2000-2004 рр. обсяги кредитів у всіх країнах
регіону в реальному виразі зростали в середньому приблизно на 17%
щороку. Лише в 2004 році у шести з п’ятнадцяти країн Центральної та
Східної Європи кредитування приватного сектору збільшилось у реальному
виразі приблизно 30-45%.

В Україні протягом 2000-2005 рр. обсяги кредитів в економіку збільшилися
з 19.6 млрд. грн. у 2000 р. до 143.4 млрд. грн. у 2005 р., тобто у понад
7.3 рази при щорічному темпі приросту 45-60%. При цьому частка
довгострокових кредитів зросла з 18 до 61.8%, а частка кредитів і
іноземній валюті зменшилася із 46 до 43.3% у 2005 році. Слід зазначити,
що середні відсоткові ставки знизилися з 33.0% у 2000 році до 14.1% у
2005 р., а банківська маржа скоротилася з 21,9 до 61,1 % [12, с. 5].
Така динаміка є результатом нормального й очікуваного “поглиблення
фінансового ринку” в міру просування країн Центральної та Східної Європи
до розвинутої економіки та інтеграції в Європейське Співтовариство. За
таких умов зростання обсягів кредитування може значною мірою поглинатися
за рахунок попиту на грошові кошти, не призводячи до значних
макроекономічних наслідків.

Експерти Standard&Poor’s, зазначають, що регулювання і нагляд за
банківською діяльністю в Україні розвинені недостатньо, і це перешкоджає
підвищенню кредитоспроможності банків країни.

Обґрунтування певної стратегії управління кредитними процесами та підбір
інструментів економічної політики у цій сфері повинні базуватися
передусім на чіткому визначенні характеру та видів можливих ризиків
макроекономічної і фінансової стабільності, пов’язаних зі зростанням
обсягів кредитування. Цей процес включає моніторинг і аналіз агресивних
даних за категоріями позичальників, цілями кредитування, термінами та
періодами фіксації процентних ставок, валютою розрахунків, а також
іншими істотними параметрами, такими як наявність заставного
забезпечення і джерел фінансування. Без такої комплексної оцінки
неможливо з’ясувати, чи є фіксовані темпи зростання кредитування
приводом для занепокоєння і як на них слід реагувати. Крім того,
виключно важливе значення мають макроекономічні, та структурні фактори,
в тому числі наявність макроекономічного дисбалансу, надійність і
стійкість фінансової системи, якість і дієвість систем регулювання й
нагляду, структура фінансової системи і фінансовий стан позичальника.
Для забезпечення такої оцінки надзвичайно важливе значення має доступ до
даних бюджетного обстеження населення і до балансових звітів
корпоративного сектору. Озброєні цією інформацією розробники політики
можуть виявити основні ризики, пов’язані з процесом зростання обсягів
кредитування (див. табл. 1.1) [12, с. 8] і запроваджувати комплекси
заходів, необхідні для управління макроекономічними та фінансовими
ризиками (див. рис. 1.1) [12, с. 9] .

Регулювання стрімкого зростання обсягів кредитування, яке може
загрожувати макроекономічній стабільності, викликає серйозні складнощі в
окремих країнах Центральної та Східної Європи, де набір доступних
інструментів унаслідок специфічних особливостей їх розвитку є обмеженим.
У деяких країнах вільний рух іноземного капіталу обмежує спроможність
ефективного використання грошово – кредитної політики, особливо там, де
діє режим прив’язки валютного курсу, оскільки підвищення процентних
ставок, як правило, викликає приплив іноземного капіталу, який може ще
більше прискорити зростання грошової маси і обсягів кредитування.

Таблиця 1.1. – Класифікація ризиків залежно від характеру збільшення
обсягів кредитування

Характеристика

основних ознак

кредитування Різновиди ризиків, пов’язаних зі зростанням

обсягів кредитування

Швидкість зростання

Обсягів кредитування – кредитний ризик, пов’язаний із незадовільною
оцінкою позик,

обмеженими можливостями моніторингу та оцінки ризиків;

– макроризики

Джерела кредиту – валютний ризик (для позик, що фінансуються за рахунок

іноземних банківських запозичень);

– ризики, пов’язані з видами залучених ресурсів;

– макроризики, пов’язані із залежністю від очікувань ринку

Основні постачальники

кредитів (іноземні або

вітчизняні банки) – кредитний ризик, пов’язаний з агресивними
стратегіями

кредитування;

– макроризики

Основні позичальники

(домашні господарства

або корпоративні клієнти) – кредитний ризик, зумовлений чутливістю
потенціалу погашення корпоративних позик до зміни економічної ситуації;

– макроризики, пов’язані з впливом позик на рахунок поточних операцій;

– ринкові ризики, зумовлені чутливістю до змін економічної діяльності та
цін

Секторна концентрація

позик / структура кредиту

(іпотека, споживчі товари, інвестиції) – кредитний ризик, пов’язаний з
концентрацією та вартістю заставного забезпечення іпотеки;

– макроризики, зумовлені впливом кредитування на платіжний

баланс у випадку споживчих/інвестиційних позик;

– ринкові позики, пов’язані з чутливістю до цін на нерухомість

Валютна структура курсового ризику, пов’язаного з позиками – структурний
валютний ризик: прямий (за рахунок чистих відкритих позицій банків) і
непрямий (пов’язаний із позичальниками)

Строк погашення позик – ризики, пов’язані з термінами погашення позик –
ризики ліквідності (довгострокові позики, що фінансуються за рахунок
короткострокових запозичень)

Забезпечення кредиту – ризик недостатнього забезпечення;

– ризик знецінення забезпечення або неможливості його реалізації;

– валютний ризик у зв’язку зі знеціненням валютної вартості запозичень;

– макроризики

Рисунок 1.1 – Система заходів щодо вдосконалення управління
банківським кредитування

Країни Центральної та Східної Європи мають неоднакові можливості для
застосування суворіших заходів банківського регулювання і пруденційного
нагляду. У багатьох із них системи нагляду вже посилені, а тому виключно
важливе значення має підвищення спроможності банків і органів нагляду
ефективніше оцінювати і відповідно реагувати на опосередкований вплив
курсових ризиків – особливо з урахуванням того, що в більшості країн
Центральної та Східної Європи значна частка кредитів надається в
іноземних валютах, а інформація про ступень хеджування ризиків
позичальника є обмеженою.

Ряд країн регіону – Україна, Боснія, Румунія, Сербія, Хорватія, Естонія
– стали на шлях жорстокішого регулювання і нагляду банківської
діяльності, тоді як Польща реалізувала заходи стосовно посилення системи
управління ризиками з боку банків і одночасно скоригувала вимоги щодо
достатності капіталу з урахуванням курсового ризику.

Деякі країни Центральної та Східної Європи – Болгарія, Румунія, Хорватія
– для вирішення проблем, пов’язаних зі швидким зростанням обсягів
кредитування приватного сектору, застосували комплекс адміністративних
заходів, реалізованих шляхом запровадження додаткових резервних вимог,
використовуваних у разі перевищення лімітів кредитування або залучення
банками іноземних позик (зокрема й запозичень у власних головних
установах).

Стрімке зростання обсягів кредитування у країнах Центральної та східної
Європи і в Україні зокрема відображає процес подолання відставання у
сфері фінансового посередництва – з низьких рівнів до рівнів,
характерних для країн із розвинутою ринковою економікою. Але навіть при
переході до нової рівноваги розширення обсягів кредитування може набути
розбалансованого характеру і за відсутності надійного управління
призвести до значних ризиків. Аби скористатися перевагами розширення
обсягів кредитування, водночас запобігаючи ризикам, передусім центральні
банки цих країн повинні провадити такі заходи економічної політики, які
ефективно протидіятимуть вразливості реального і фінансового секторів.
Одним із ключових елементів оцінки вразливості є прискорення створення
комплексних інформаційних систем, які б давали змогу регулярно проводити
моніторинг і аналіз динаміки кредитування. Центральні банки та органи
влади повинні й надалі посилювати систему пруденційного і банківського
нагляду для підвищення стійкості фінансової системи країни, долаючи
негативні наслідки зростання обсягів кредитування.

Висновки:

1. В економічній літературі немає єдиного поняття, що таке кредит. За
своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення
кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в
економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо
питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Найбільш поширеними в
економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:
ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним
суб’єктом іншому в позику; ототожнення кредиту з певним видом
економічних відносин, які формуються в суспільстві.

Найбільш розповсюдженим висновком економічної сутності кредиту є таке.
Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними
суб’єктами у зв’язку з переданням одним одному в тимчасове користування
вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та
добровільності.

Сутність кредиту проявляється через його функції. Найменше розходжень
серед дослідників кредиту спостерігається щодо перерозподіленої функції.
Різного тлумачення в літературі у різних авторів набула така функція
кредиту, яка пов’язана із забезпеченням потреб обороту в платіжних
засобах. Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту.

2. Існує дві форми кредиту: товарна і грошова. Види кредиту класифікують
за різними критеріями: залежно від суб’єктів кредитних відносин; залежно
від сфери економіки; за терміном, на який передається вільна вартість;
за галузевою спрямованістю кредиту; залежно від цільового призначення
кредиту.

3. Основними найбільш визнаними є такі принципами кредитування є:
цільове призначення позички; строковість; поверненість; забезпеченість;
платність користування позиченими коштами.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ ПРАКТИКИ ПОРЯДКА ВИДАЧИ ТА ПОГАШЕННЯ КРЕДИТІВ
БАНКІВ

2.1. Кредитного портфель банків України: аналіз стану та динаміки
кредитних операцій в загальних активах банків

Активи комерційного банку поділяють на чотири основні категорії: готівка
та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та
інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною
мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку,
стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою
менеджменту. Серед зазначених категорій найбільшу частку в активах
банків становить кредитний портфель банку. При цьому кредити банку є
тими активами ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню.
Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного
портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості
кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку.

Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана
кредитна політика банку, яка створює основу організації кредитної роботи
банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної
діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну
політику та впроваджують практичні механізми її реалізації. Кредитна
політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності
банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок
організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основну
організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної
ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі
кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила
їх реалізації.

Найбільш загальними принципами кредитної політики які застосовують банки
при розробці кредитування є такі:

1) Кредитування повинне узгоджуватися з кредитною політикою.

Цей принцип означає, що операції, які не відповідають кредитній політиці
банка представляють підвищений ризик і потребують більш ретельної
оцінки. Кредитні рішення, що не відповідають даній політиці, можуть бути
прийняті лише в особливих випадках, із зазначенням причин та обставин,
що аргументують доцільність їх прийняття.

2) Кредитування повинно базуватися на аналізі.

Цей принцип означає, що для визначення і зведення до мінімуму кредитних
ризиків необхідно проаналізувати всі аспекти кредитної заявки. Для
деяких видів стандартних кредитів на невелику суму, традиційний аналіз
може бути замінений іншими затвердженими інструментами, як наприклад,
кредитний скоринг.

3) Основою всієї кредитної діяльності є довіра та надійність.

Має бути наявна інформація про компетенцію та репутацію будь-якого
контрагента, з яким співпрацює банк. Репутація, в значенні надійності, є
найскладнішою для оцінювання, і в той же час – найбільш важливим
фактором, що визначає якість кредиту. Репутація позичальника та його
готовність надати повну та достовірну інформацію, відіграють
основоположну роль.

4) Ціль кредиту повинна бути цілком зрозумілою.

Важливе глибоке та повне розуміння цілі кредиту.

5) Кредитування повинно здійснюватися відповідно до здатності
позичальника погасити кредит.

Усі кредитні операції базуються на оцінці майбутніх грошових потоків, що
будуть спрямовуватися на погашення кредиту. Зобов’язання кредитора –
впевнитися у тому, що клієнт може сплатити проценти та чергові внески по
кредиту. Слід проаналізувати та підтвердити документами здатність
позичальника погасити кредит. Навіть у випадку кредитування при повному
забезпеченні кредиту, контрагент повинен бути в змозі сплатити проценти
та кредит в розмірах і у строки, відповідно до укладеного договору.

6) Необхідно визначити джерело погашення кредиту, а також друге джерело
сплати кредиту.

Основним джерелом погашення кредиту, як правило, є грошові потоки. Окрім
цього повинен існувати інший спосіб погашення, який може полягати в
наступному: продаж активів; вступ у володіння заставним майном та його
наступна реалізація; гарантоване рефінансування чи зобов’язання інших
кредиторів щодо подальшого фінансування.

7) Частка власних коштів позичальника в кредитному проекті має бути
значною.

Більш вірогідно, що контрагент, який вкладає значну частку власних
коштів буде раціонально використовувати позикові кошти.

8) У кредитній діяльності слід враховувати будь-який потенційно
несприятливий вплив, що має місце у діловому циклі.

Часто трапляється, що в умовах економічного підйому можливому впливу
несприятливого економічного клімату на галузь контрагента та вторинну
вартість застави приділяється недостатня увага. Тому слід бути особливо
обережним, приймаючи рішення щодо надання кредиту в умовах сприятливого
економічного клімату.

9) Кредитна діяльність повинна відповідати запланованому рівню
прибутковості банку.

Прибутковість кредитної діяльності повинна оцінюватися з урахуванням
ступеню ризику. Повинен враховуватися ризик кожної операції.

Виходячи з цих принципів у загальному вигляді кредитна політика має
відображати такі ключові моменти:

– організація кредитної діяльності;

– управління кредитним портфелем;

– контроль над кредитним процесом;

– ліміти з окремих напрямків кредитування;

– механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);

– формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Документи кредитної політики є основними керівними матеріалами кредитних
працівників із практичної реалізації загальних положень кредитної
стратегії банку. Система документів з кредитної політики включає:

положення про кредитування;

положення про кредитний комітет;

положення про заставу;

положення про оцінку фінансового стану позичальника;

положення про гарантії;

положення про порядок створення і використання резерву на покриття
можливих збитків від кредитної діяльності;

положення про моніторинг кредитних проектів;

положення про факторинг;

положення про кредитну лінію;

положення про кредитний договір;

положення про лізинг;

положення про страхування кредитів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із
необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і
вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Аналіз динаміку змін кредитного портфеля банків України за період з
01.01.2001 року по 01.10.2006 рік (таблиця 2.1) показав, що він мав
найбільшу питому вагу в структурі загальних активів (не скоригованих на
резерви за активними операціями) і в середньому щорічно це зростання
становило більше 40% від суми загальних активів. Абсолютний приріст
цього показника за період з 01.01.2001 року порівняно з 01.01.2005 року
склав 101 631 млн. грн., або 255%. Тенденція збільшення частки
кредитного портфеля в загальних активах виявлено в першому півріччі 2006
року. Відсоток кредитного портфеля на 01.01.2006 року збільшився
порівняно з 01.01.2005 роком на 1.4 % (з 68.7% по 70.1%). На 01.10.2006
року відсоток кредитного портфеля в загальних активах банків склав
76.4%. Абсолютний приріст кредитного портфеля за дев’ять місяців 2006
року склав 30 671 млн. грн., або 19.6%. Але надмірно високе значення
показника питомої кредитного портфеля в структурі активів не завжди є
свідченням орієнтації комерційного банку переважно на кредитні операції.
Іноді це може бути і наслідком істотних фінансових негараздів у
банківській установі (наприклад, у разі, коли більшість кредитів
сумнівні до повернення, а всі ліквідні активи вже витрачено на виконання
платіжних вимог клієнтів). Дуже мала частка кредитів у структурі активів
може свідчити про домінування в ній не міжбанківських кредитів і
державних цінних паперів, а основних засобів, дебіторської
заборгованості, нарахованих, але не отриманих доходів чи інших
складових, які не приносять банку прибутку.

Таблиця 2.1 Частка кредитного
портфеля в структурі загальних активів банків України

Млн.. грн.., відсотки

Показник За станом на 01.01.2001 р. За станом на 01.01.2002 р. За станом
на 01.01.2003 р. За станом на 01.01.2004 р. За станом на 01.01.2005 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Загальні активи 39 866 100.0 50 785 100.0 67 774 100.0 105 539 100.0 141
497 100.0

Високоліквідні активи 8 270 20.7 7 744 15.2 9 043 13.3 16 043 15.2 23
595 16.6

Кредитний портфель 23 637 59.3 32 097 63.2 46 736 69 73 442 69.6 97 197
68.7

Вкладення в цінні папери 2 175 5.6 4390 8.7 4 402 6.5 5 355 5 7 250 5.1

“Продовження таблиці 2.1”

Показник За станом на Динаміка

01.01.2001 01.01.2005 Абсолютний

приріст

млн.. грн.. Темпи зростання

%

Сума Відсотки

Загальні активи 39 866 141497 101 631 255

Високоліквідні активи 8 270 23 595 15 325 185

Кредитний портфель 23 637 97 197 73 560 311

Вкладення в цінні папери 2 175 8 157 5982 275

“Продовження таблиці2.1”

Показник За станом на 01.01.2006 р. За станом на 01.07.2006 р. За станом
на 01.10.2006 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Загальні активи 223 024 100.0 264 954 100.0 299 952 100.0

Високоліквідні активи 36 482 16.3 34 646 13.07 37 507 12.5

Кредитний портфель 156 385 70.1 199 060 75.2 229 355 76.4

Вкладення в цінні папери 14 338 6.4 13 311 5.02 13 821 4.6

“Закінчення таблиці 2.1”

Показник За станом на Динаміка

01.01.2006 01.10.2006 Абсолютний

приріст

млн.. грн.. Темпи зростання

%

Сума Відсотки

Загальні активи 223 024 299 352 76 328 34.2

Високоліквідні активи 36 482 37 507 1 025 2.8

Кредитний портфель 156 385 187 056 30 671 19.6

Вкладення в цінні папери 14 338 13 821 – 517 – 3.6

Аналіз структури кредитного портфеля за напрямками кредитування (таблиця
2.2) за період з 01.01.2001 року по 01.10.2006 рік (дев’ять місяців),
показав, що основна частка кредитного портфеля українських банків була
сконцентрована в портфелі кредитів, наданих суб’єктам господарювання.
При цьому більшу частину кредитів склали довгострокові кредити. За
дев’ять місяців 2006 року їх відсоток склав більше 50% від кредитного
портфеля. За той же період зросла частка кредитів наданих фізичним
особам. Абсолютний приріст цих кредитів з 01.10.2006 року порівняно з
01.01.2005 роком склав 47 209 млн. грн., або в 4 рази .

Таблиця 2.2

Структура кредитного портфеля за напрямками кредитування банків України

Млн.. грн..

Показник За станом на

01.01.2001 р. 01.01.2002 р. 01.01.2003 р. 01.01.2004 р. 01.01.2005 р.

Кредити, надані

суб’єктам господарювання 18 216 26 564 38 189 57 957 72 875

Кредити, надані фізичним особам 941 1 373 3 255 8 879 14 599

Кредити, надані органам державного управління 123 197 196 73 39

Кредити, надані іншим банкам та НБУ 18 216 26 564 5 096 6536 9720

“Закінчення
таблиці 2.2 ”

Млн.. грн..

Показник За станом на

01.01.2006 р. 01.07.2006 01.10.2006

Кредити, надані

суб’єктам господарювання 109 020 124 340 147 335

Кредити, надані фізичним особам 33 156 45 098 61 808

Кредити, надані органам державного управління 5 4 4

Кредити, надані іншим банкам та НБУ 103 683 123417

Аналіз частки довгострокових кредитів у кредитному портфелі банків
України (Таблиця 2.3) показав, що в 2006 році (дев’ять місяців) відсоток
цих кредитів в кредитному портфелі склав більше 50%, а питома вага
довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання склала більше
30%.

Таблиця 2.3

Частка довгострокових кредитів, в т.ч. довгострокових кредитів, наданих
суб’єктам господарювання у кредитному портфелі банків України

Млн.. грн.. Відсотки

Показник За станом на 01.01.2001 р. За станом на 01.01.2002 р. За станом
на 01.01.2003 р. За станом на 01.01.2004 р. За станом на 01.01.2005 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Кредитний портфель 23 637 100 32 097 100 46 736 100 73 442 100 97 197
100

Довгострокові кредити 3 309 14 5 683 17.7 10 690 22.8 28 136 38.3 45 531
46.8

У тому числі довгострокові кредити, надані суб’єктам господарювання 2
761 11.6 5 125 15.9 9 698 20.7 23 239 31.6 34 693 35.6

“Закінчення таблиці 2.3”

.
млн.. грн..

Показник За станом на 01.01.2006 р. За станом на 01.07.2006 р. За станом
на 01.10.2006 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Кредитний портфель 156 385 100 199 060 100 229 355 100

Довгострокові кредити 86 227 55.1 111 972 56.2 131 044 57.1

У тому числі довгострокові кредити, надані суб’єктам господарювання 58
528 37.4 70 777 35.5 78 590 34.2

Таблиця 2.4

Основні напрямки кредитування на які надавалися кредити суб’єктам
господарювання.

Показник 2002 рік

% 2004 рік

% 2005 рік

%

Оптова торгівля та посередництво у торгівлі 34.1 41.7 41.8

Сільське господарство, та пов’язані з ним послуги 6.7 7.9 7.2

Торгівля транспортними засобами 3.0 4.5 5.1

Будівництво 2.3 2.6 3.6

Виходячи з проведеного аналізу ми бачимо, що за період із 01.01.2001 р.
порівняно з 01.10.2006 р. зростання чистих активів українських банків
забезпечувалося в основному за рахунок зростання кредитного портфеля
юридичних і фізичних осіб (середньорічний темп його зростання становив
понад 50%). Унаслідок питома вага кредитного портфеля в чистих активах
банків за вищезгаданий період збільшилася і за станом на 01.01.2006р.
становила понад 70%. Починаючи з 2001 року щорічне зростання кредитного
портфеля банків перевищувало 40%. У світові практиці темпи зростання
цього показника понад 17% за рік прийнято вважати “кредитним бумом”.

За станом на 01.10.2006 року основна маса кредитних вкладень українських
банків була сконцентрована в портфелі кредитів, наданих суб’єктам
господарювання. Частка кредитів, наданих фізичним особам, за останні 6
років(період з 01.01.2001 рік по 01.10.2006 рік) зросла у 65 раз
(Таблиця 2.2 ).

Портфель кредитів, наданих суб’єктам господарювання, мав високу
концентрацію в наступних видах економічної діяльності – оптовій і
роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, будівництві,
сільському господарстві та пов’язаних з ним послуг. Причому домінуючим
напрямком залишається оптова торгівля та посередництво у торгівлі.

Незважаючи на динамічний розвиток ринку іпотечного кредитування в
Україні, нині бракує точної інформації про обсяги цих позичок у портфелі
вітчизняних банків. За заявами окремих експертів, портфель іпотечних
кредитів на придбання житла, наданих українськими банками, на кінець
2005 року, становив приблизно 10.6 млрд. грн. і зріс протягом минулого
року більш ніж утричі. Проте, взявши до уваги поширеність такого виду
забезпечення, як нерухомість, можна стверджувати, що частка іпотечних
кредитів (яка включає кредити, надані суб’єктам господарювання) може
становити 50 і більше відсотків кредитного портфеля банківської системи.
Отже, значне падіння цін на нерухомість може мати негативний вплив на
якість кредитних портфелів українських банків.[]

Аналіз періоду з 01.01.2001 порівняно з 01.10.2006 року (дев’ять
місяців) показав, що для банків України кредитна діяльність залишається
одним із основних напрямків бізнесу. На початок 2006 року по банківській
системі України в цілому частка кредитного портфелю в загальних активах
банків становила 70.1% і в подальшому мала позитивну динаміку. Це дає
підстави для висновку, що саме результати роботи банків у сфері
кредитування найістотніше впливають на їх фінансовий стан і
стабільність.

Аналіз кредитного портфеля ВАТ “СЕБ БАНК”.

Згідно наданої фінансової річної звітності за 2005 рік (додаток К)
кредити та заборгованість клієнтів в активах банку склали 343 245 млн.
грн., або 56%. На 31 грудня 2004 року цей показник дорівнював 174 600
млн. грн., або 50% .

Протягом 2005 року банком докладалися максимальні зусилля для
активізації такого напрямку роботи, як кредитні операції з клієнтами (як
такого, що має найсуттєвіший вплив на дохідність банку). При цьому
особлива увага приділялась розвитку кредитування фізичних осіб, і першу
чергу іпотечного кредитування. Загалом, банком були отримані наступні
результати щодо операцій з кредитування клієнтів (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Результати операцій з кредитування клієнтів

Тис. грн.

Показник 2004 рік 2005 рік Зростання на (%%) Структурні зміни в
кредитному портфелі Відхилення

%%

2004 рік 2005

рік

Кредити всього 180 607 350 967 94.3% 100% 100%

Кредити юридичним особам 174 456 309 658 77.8% 96.6% 88.2% -8.4%

Кредити фізичним особам 6 151 41 309 57.6% 3.4% 11.8% 8.4%

Розбіжність у темпах зростання протягом звітного року між окремими
напрямками кредитування та різними видами кредитів привела до певних
структурних змін у складі кредитного портфеля банку.

В 2005 році найбільш активно зростали обсяги кредитування у ВКВ, які за
2005 рік збільшились на 234.5 %, в той час як обсяги кредитування у
гривні зросли за цей же період всього на 4.2%. ця тенденція позначилась
на валютній структурі кредитного портфеля та його окремих видів, що
характеризувалося наступними цифрами (таблиця 2.6):

Таблиця 2.6

Валютна структура кредитного портфеля ВАТ “СЕБ БАНК”

Назва показника 2004 2005 В %%

Кредити всього

– гривня 60. 9% 32.6% -28/2%

– валюта 39.1% 67.4% 28.2%

Кредити юридичним особам

– гривня 60.4% 34.4% -26.0%

– валюта 39.6% 65.6% 26.0%

Кредити фізичним особам

– гривня 72.3% 19.0% -53.3%

– валюта 27.7% 81.0% 53.3%

Аналіз цих цифр свідчить, що протягом 2005 року в банку ВАТ “СЕБ БАНК”
частково відбулася переорієнтація на видачу кредитів клієнтам в
іноземній валюті, що призвело до скорочення частки кредитів у гривні на
28.2 % (тобто за рахунок гривневих коштів фінансувалася лише третина
кредитного портфелю). Зростання частки кредитів в іноземній валюті мало
місце як по кредитам, що надавалися юридичним особам (зросла на 26.0% і
досягла на кінець періоду 65.6%), так і по кредитам, що надавалися
фізичним особам (зросла на 53.3% і досягла на кінець періоду 81.0%).
Таке значне збільшення валютної складової в частині кредитів фізичним
особам пояснюється тим, що основна частка збільшення кредитного портфелю
фізичним особам відбулася за рахунок іпотечних кредитів (на придбання
нерухомості) і споживчих кредитів на придбання автомобілів, які
видавалися майже виключно у валюті.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля ВАТ “СЕБ БАНК” ми бачимо, що
найбільший напрямок кредитування в кредитному портфелі банку займають
кредити в поточну діяльність. Їх частка порівняно з 2004 роком зросла
1.5 рази (таблиця 2.7). Також порівняно з 2004 роком в 2005 році в
кредитному портфелі банку зросла частка іпотечного кредитування.
Абсолютний приріст склав 82 923 млн. грн.

Таблиця 2.7

Кредитний портфель ВАТ “СЕБ БАНК”

Показник 2005 рік

тис. грн. 2004 рік

тис. грн.

Овердрафт, в т.ч.:

– сумнівні

– прострочені 9 232

0

47 6 826

605

0

Операції репо 0 0

Враховані векселі, у т.ч.:

– сумнівні

– прострочені 0

0

0 0

0

0

Кредити, в поточну діяльність, у т.ч.:

– сумнівні

– прострочені 218 832

1 276

2 568 140 777

843

923

Кредити в інвестиційну діяльність, в т.ч.:

– сумнівні

– прострочені 37 749

134

20 30 469

226

0

Іпотечні кредити, у т.ч.: 85 154 2 231

– сумнівні 0 0

– прострочені 0 0

Фінансовий лізинг (оренда), у т.ч.: 0 0

– сумнівні 0 0

– прострочені 0 0

Кредити, що надані органам державної влади, у т.ч.: 0
0

– сумнівні 0 0

– прострочені 0 0

Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями 0
304

Усього кредитів 350 967 180 607

Резерви під заборгованість за кредитами (7 722) (6 007)

Усього кредитів за вирахуванням резервів під кредити 343 245 174 600

Таблиця 2.8

Питома вага кредитів за основними видами економічної діяльності в
кредитному портфелі ВАТ “СЕБ БАНК”

Показники 2005 рік Відсоток % 2004 рік Відсоток %

Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ним послуги 1 850 0.53
1 257 0.70

Харчова промисловість 24 283 6,92 20 304 11.24

Хімічне виробництво 14 727 4.20 863 0.48

Будівництво 10 964 3.2 3 597 2.06

Оптова торгівля і посередництво в торгівлі 113 927 32.46 73 766 40.84

Роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт 34 639 9.87 34 139
18.90

Торгівля транспортними засобами та їх ремонт 8 177 2.33 7 024 3.89

Кредити, надані фізичним особам 41 309 11.77 6 151 3.41

Усього кредитів 350 967 100 % 180 607 100 %

Аналіз кредитно портфелі ВАТ “СЕБ БАНК” за період з 2004 року по 2005
рік показав, що основним із головним напрямком діяльності банку
залишається кредитна діяльність. В активах банку кредитний портфель
склав за 2004 – 2005 рік 50%. Основними напрямками кредитування в 2005
році було іпотечне кредитування, яке склало 85 154 млн. грн. і
абсолютний приріст порівняно з 2004 роком склав 82 923 млн. грн. Також
велику частку в кредитному портфелі банку склали кредити в поточну
діяльність і в інвестиційну діяльність.

В ВАТ “СЕБ БАНК” в червні 2005 році розпочалася програма іпотечного
кредитування з привабливими для клієнтів умовами – до 25 років. Такий
тривалий термін кредитування – унікальний для українського ринку.
Клієнти банку мають можливість одержати кредити за лояльними процентними
ставками, розмір яких залежить від вартості засобів на Лондонській
міжбанківській біржі (LIBOR). В межах програми банк безкоштовно надає
платіжну картку CIRRUS MAESTRO, за допомогою якої погашається іпотечний
кредит. В жовтні 2005 року ВАТ “СЕБ БАНК” запропонував нову послугу для
приватних клієнтів – кредити на купівлю авто. Купуючи авто в будь-якому
автосалоні, клієнти банку мають можливість сплатити за рахунок кредитних
засобів до 85 % його вартості, а потім впродовж 5-ти років погашати
заборгованість перед банком.

2.2. Порядок видачі та погашення позик комерційних банків

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо
залежить від того, наскільки якісно зроблено структурування процесу
банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних
етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за
проведення кредитних операцій.

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності усіх форм власності
на комерційній, договірній основі за умови дотримання основних принципів
кредитування: забезпеченості, повернення, строковості, цільового
використання.

Порядок видачі кредитів обумовлює технології видачі позичальнику
кредитних коштів і вимоги, дотримання і періодичне поновлення яких надає
право позичальнику на одержання кредитних коштів , з урахуванням
характеру кредиту та інших умов договору.

Порядок погашення визначається в банках виходячи з особливостей
операції, що кредитується і визначених джерел погашення кредиту (доходів
від поточної діяльності, від реалізації проекту, що кредитується) і має
на меті мінімізацію ризику неповернення кредиту. Погашення може
здійснюватися одноразово по закінченню терміну користування кредитом,
або частини із заздалегідь обговореною періодичністю та сумами (графік
погашення) впродовж терміну кредитування, або на розсуд позичальника.

Процес кредитування можна умовно розділити на кілька етапів, кожний з
яких вносить свій внесок у якісну характеристику кредиту і визначає
ступінь його надійності, а також рівень прибутковості банку.
Найважливішими і розповсюдженими етапами кредитного процесу в банках
виступають:

отримання та розгляд кредитної заявки на надання кредиту, а також
інтерв’ю з потенційним позичальником;

оцінка кредитоспроможності позичальника;

підготовка до складання кредитного договору, та підписання кредитного
договору;

моніторинг і контроль за виконанням умов кредитного договору;

погашення кредиту разом з процентами.

Первісне звернення клієнта до банку може бути у формі телефонної розмови
або візиту його представника, в результаті чого кредитний експерт
повинен довести до відома клієнта основні вимоги банку до позичальника,
умови кредитування, з’ясувати потреби клієнта, оцінити його
відповідність вимогам та можливостям банку. На початку бесіди кредитний
експерт повинен відрекомендуватися та перевірити повноваження
представника клієнта на предмет проведення переговорів щодо
кредитування. До переговорів можуть бути залучені інші фахівці банку:
кредитний експерт відділу кредитного ризику, юрист тощо. В процесі
переговорів клієнту надається інформація щодо умов кредитування, щодо
необхідності надання заяви на отримання кредиту та визначення пакету
документів, умови та строки розгляду заяви.

Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та
розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо
позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид
забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних
документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах
процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

1) копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

2) копія установчих документів;

3) фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про
фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні три
роки. Баланс показує структуру активів, зобов’язань і власного капіталу
в динаміці. Звіт про фінансові результати повідомляє про доходи та
витрати в структурному та по елементному розрізі, а також містить
показники прибутковості цінних паперів власного боргу підприємства. Звіт
про рух грошових коштів показує обсяги надходжень та видатків грошових
ресурсів щодо окремих видів господарської діяльності.

Крім того кредитна заявка містить таку інформацію про клієнта: досвід з
одержання кредитів (за останні п’ять років); головні постачальники,
покупці, їх частка в загальному обсязі, термін співробітництва; головні
замовники, їх частка в загальному обсязі, термін співробітництва;
головні конкуренти, їх переваги; зв’язки з іншими фірмами; етапи
використання кредиту.

Необхідним доповненням до кредитної заявки виступає перелік документів,
наданих у банк для проведення попереднього аналізу по кредиту: статут і
договір засновників, завірений нотаріально; копія ліцензії для
підприємств, що займаються діяльністю, що підлягають ліцензуванню;
квартальний звіт з додатком за останній рік роботи підприємства; довідка
про оборот на поточному рахунку за останні три місяця, а також про
наявність заборгованості за кредитами; розшифровка дебіторської та
кредиторської заборгованості за останній рік роботи; розшифровка
основних фондів на останню поточну дату.

4) картка клієнта, яка містить всі реквізити клієнта (форма власності,
код ЄДРПОУ, номер рахунків, найменування і МФО банків, в яких вони
відкритті та інше), анкетні дані директора, головного бухгалтера, а
також реквізити засновників (акціонерів), і їх частка в статутному
капіталі, дочірні підприємства, філії);

5) бізнес-план, який повинен містить відомості щодо цілей проекту,
методів проведення операцій, а також: детальний опис товарів або послуг,
що планується впровадити за допомогою кредиту; галузевий і ринковий
прогнози (опис ринків, інших компаній, що пропонують аналогічні товари і
послуги, державне регулювання у відповідній галузі, переваги і слабкі
сторони конкурентів); план маркетингу (потреби споживачів, реклама,
засоби просування товарів і послуг на ринок); план виробництва (потреба
у виробничих потужностях і робочій силі, наявність устаткування,
структура виробничого процесу, обсяги продукції); план менеджменту
(структура організації, керівні органи, штат консультантів); фінансовий
план (прогноз інвестиційного і операційного бюджетів, прогноз руху
грошових коштів, перспективний баланс на наступні періоди).

Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів надходить до
працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює інтерв’ю з
потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення
питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі
кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет
позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми,
ступінь його реалістичної оцінки стану та перспектив розвитку
підприємства.

В ході співбесіди кредитний робітник концентрує свою увагу на базових,
ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені по таких
групах:

загальні відомості про позичальника: форма власності та організаційна
побудова підприємства; термін активності діяльності підприємства;
основна продукція; відомості щодо власників підприємства; рівень досвіду
та кваліфікації менеджерів; рівень доходності господарської діяльності;
відомості щодо основних постачальників та споживачів продукції
підприємства;

питання щодо самого кредиту: яку суму фірма планує отримати у позику; на
що і як буде витрачена ця сума; чи вірно складено прогноз фінансових
потреб; чи враховано термін служби активів, що фінансується за рахунок
позики;

питання, пов’язані з погашенням кредиту: які вхідні грошові потоки
отримує фірма в ході операційного циклу; які джерела надходження готівки
фірма планує використати для погашення кредиту; чи є особи, які готові
надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан;

питання щодо забезпечення кредиту: яке забезпечення може бути передано у
заставу; відомості щодо власника забезпечення; де воно зберігається; чи
знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника; яка була
зроблена оцінка майна, що пропонується в якості забезпечення; якими є
витрати на зберігання забезпечення;

питання щодо зв’язків клієнта з іншими банками: з якими банками
співпрацює клієнт; чи отримав він кредити від інших банків; чи є
непогашені позики та який їх характер.

Аналізуючи кредитну заявку банк може здійснювати перевірки позичальника
на місці. Відвідуючи клієнта, можна з’ясувати ті питання, що не
обговорювалися під час інтерв’ю, оцінити рівень компетенції працівників,
що очолюють бухгалтерські, фінансову і маркетингову служби,
адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

На першому етапі кредитний робітник повинен прийняти дуже важливе
рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта чи вже на
цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не
відповідають за якимись аспектами принципам політики та стратегії банку
у сфері кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. При
цьому необхідно пояснити заявнику, з яких причин кредит не може бути
наданий. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний робітник приймає
рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний
кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом
супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки
кредитоспроможності позичальника.

На другому етапі процесу кредитування банк здійснює глибоке і детальне
вивчення фінансового стану позичальника і оцінює його можливість і
здатність повернути позику.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника банк, окрім кредитної заявки
та пакета документів, що додається до кредитної заявки, використовує
інші відомості: відомості про клієнта, що утримується в архіві банку;
інформація про клієнта, отримана за межами даного банку.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про
попередні контакти з клієнтом, у сфері кредитних та не кредитних
відносин. Велике значення в цьому випадку мають архіви банку, та
картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити,
що були раніше видані клієнту, про затримки і порушення при погашенні
позики.

До другої групи джерел інформації відносяться відомості, добуті за
межами банку, що надійшли: від департаменту банківського нагляду; інших
банків, що обслуговували даного клієнта; ділових партнерів, які мали
контакти з позичальником; засобів масової інформації (реклама, рейтинги,
дані про участь у виставках, оголошення та інше); статистичних агентств
і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про
загальний стан виробництва в галузі і перспективи розвитку, а також про
місце підприємства і його продукції на ринку та інше.

Кожне інформаційне джерело висвітлює конкретну сторону діяльності
клієнта, що характеризує його кредитоспроможність, але найбільш важливою
є інформація, добута з ринкових джерел за межами банку.

В Україні сьогодні склалася така ситуація, коли при всьому розмаїтті
видів залучення та надання коштів у тимчасове користування, всі вони на
практиці при видачі зводяться до врахування фінансового стану, кредитної
історії позичальника, а не його майбутнього розвитку, та на фінансування
конкретних проектів.

Забезпечення розширення впровадження різних форм кредитування,
прискорення операцій на грошовому ринку, залучення більш широкого кола
учасників, і, відповідно, збільшення оборотів, можливе лише через
вдосконалення системи ідентифікації позичальників як спроможних вчасно і
в повній мірі, з очікуваними відсотками повернути кошти, тобто
кредитоспроможності.

В зарубіжній літературі практично не зустрічається даного терміну,
частіше застосовують поняття credit analysis (кредитний аналіз),
probability of non-payment (ймовірність неплатежу), або лише solvency
(платоспроможність) та інші аналогічні поняття, тому спиратися на
зарубіжні дослідження важко.

Отже, під кредитоспроможністю юридичних осіб слід розуміти такий
фінансово-господарський стан підприємства, який дає упевненість у
задовільному фінансовому стані, в ефективному використанні засобів, а
також у здатності та готовності позичальника повернути залучені кошти.

Для кожного суб’єкта кредитних операцій є важливим отримання найповнішої
інформації про кредитоспроможність позичальника, але в залежності від
умов значно різняться способи отримання даних та якість кінцевої оцінки.

При банківському кредитуванні зараз досягається найбільша
результативність аналізу кредитоспроможності, що зумовлюється значним
досвідом роботи з підприємствами та можливості отримання достатнього
обсягу інформації для оцінки. Проблемою тут є недостатня співпраця між
банками з метою накопичення спільної інформації, що пояснюється як
правило, небажанням безкоштовно ділитися напрацюваннями, та підтримувати
конкуруючі фінансово-кредитні організації.

Обмеження публічної інформації дає шанс на визначення приблизного рівня
кредитоспроможності лише тих підприємств, які публікують звітність,
інформацію про неакціонерні товариства неможливо отримати.

Вивчення різноманітних чинників, які можуть спричинити непогашення
кредитів, або, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, складають
зміст аналізу кредитоспроможності.

Кредитор повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він
готовий взяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий при
певних обставинах.

На практиці найчастіше оцінку кредитоспроможності в Україні проводять
банки, які намагаються використовувати всю достатню інформацію за всіма
видами фінансово-господарської діяльності підприємств.

В зарубіжній практиці відомі наступні системи оцінки потенційних
позичальників, які скорочуються по першим літерам факторів, що
оцінюються:

– CAMPARI у Великобританії (Character – репутація позичальника, Ability
– оцінка бізнесу позичальника. Means – аналіз необхідності звернення за
позикою. Purpose – мета кредиту. Amount – обґрунтування суми кредиту.
Repayment – можливість погашення. Insurance – спосіб страхування
кредитного ризику); []

– Правило п’яти “С” у США (Capacity – спроможність погасити позику.
Character – репутація позичальника (чесність, порядність, сумлінність),
Capital – капітал, володіння активом як передумова можливості погашення
кредитної заборгованості, Collateral – наявність забезпечення,
Conditions – економічна кон’юнктура та її перспективи);

– Методика Асоціації російських банків враховує наступні фактори:
“солідність” – відповідальність керівників, своєчасність розрахунків за
раніше отриманими кредитами, “здатність” – виробництво і реалізація
продукції, підтримка її конкурентоспроможності, “прибутковість” –
перевага вкладання в даного позичальника, “реальність” – досягнення
результатів проекту, “поворотність” – за рахунок реалізації матеріальних
цінностей позичальника, якщо його проект не виконується,
“забезпеченість” кредиту юридичними правами позичальника.

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та
методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як
правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України
щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової
стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників –
юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап це розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності
потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в
розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова
активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи
банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної
ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів,
співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника
і суми кредиту, наявність в інших банках; наявність неплатежів – у
динаміці);

– склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за
останній звітній та поточний роки);

– собівартість продукції (у динаміці);

– прибутки та збитки (у динаміці);

– рентабельність (у динаміці);

– кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому,
наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть
бути погашенні високоліквідними активами:

(2.1)

– високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх
еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

– поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

– не менше ніж 0.2;

), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань
встановлені строки:

(2.2)

– ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів,
дебіторської заборгованості, векселів одержаних;

– поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

– не менше ніж 0.5;

– коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки
обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за
рахунок усіх ліквідних активів:

(2.3)

– оборотні активи;

– поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП – не менше ніж 2.0

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

– коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів:

(2.4)

де ВК – власний капітал підприємства;

– необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ – не менше ніж 0.5;

– коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового
ризику, пов’язаного з використанням залучених коштів:

(2.5)

де ЗК – залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання);

ВК – власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН – не більше ніж 1.0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

– рентабельність активів

(2.6)

– чистий прибуток;

– рентабельність продажу:

(2.7)

– чистий прибуток,

– обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням
такого показника:

– співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому
числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною
операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди
(для короткострокових кредитів):

(2.8)

– середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом останніх
місяців (за винятком кредитних коштів);

– сума кредиту за відсотки за ним;

n – кількість місяців дії кредитної угоди;

– щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника
(адміністративно-господарські витрати тощо);

– податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що
мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк
погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього
балансу).

Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність яких пов’язана з
сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень
визначається за двонадцять місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К – не менше 1.5.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються
такими показниками:

– ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і
структурних змін в економіці та галузі промисловості;

– наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

– ефективність управління позичальника;

– професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

– інша інформація.

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового
стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки
кредитоспроможності – аналіз якісних показників діяльності підприємства,
основними елементами якого є: аналіз історії позичальника; ринкова
позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і
структурних змін в економіці та відповідній галузі; наявність
забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Важливим для впевненості є постійний моніторинг основних показників та
результатів діяльності.

Значною проблемою в Україні є недостатність якості звітності, належного
рівня її аудирування. Неякісність обумовлюється тим, що не враховує
реальну вартість майна підприємства, так як облік ведеться по ціні
придбання, дані спотворюються різним рівнем впливу інфляції, звітність
відображає ситуацію, яка склалася на певний момент, без врахування за
рахунок яких факторів отримані відповідні результати, можливість
варіювання діяльності в середині періодів для отримання необхідних
результатів на звітну дату. Іноді спостерігається навмисне надання
неправдивої інформації. Дана проблема може вирішуватися по-різному, але
найкращим сьогодні було б впровадити досвід Сполучених штатів Америки,
де у липні 2002 року прийняли закон (Sarbanes-Oxley Act of 2002), що
передбачає кримінальну відповідальність (до 20 років позбавлення волі)
за навмисне спотворення фінансової звітності компаній, знищення та
підробку документів.

Для забезпечення прозорості в світі зараз використовується такий
інструмент фінансового ринку як рейтинг, застосування якого допомагає
долати й інші проблеми, пов’язані з необхідністю детального, масштабного
та високоякісного аналізу, нестачею інформації та часу.

В Україні достатньо розповсюдженою публічною інформацією є рейтинги
облігацій, а рейтинги кредитоспроможності підприємства як суб’єктів
підприємницької діяльності, спроможних отримати й погасити позики різних
видів представлені досить обмежено.

Якість самостійного аналізу інвесторів, кредиторів може бути достатньо
високою, але їх можливості обмежуються зростанням кількості потенційних
позичальників та використанням суто публічної інформації про компанії.
Нестача інформації стримує операції на грошовому ринку. В усьому світі з
розвинутим ринком для цього існує спеціальний інструмент – рейтинги
позичальників.

На користь широкого впровадження рейтингування в Україні говорить і
необхідність інтеграції у світовий економічний простір, і бажання
вітчизняних компаній вийти на глобальні ринку капіталу. А оскільки в
світі вже склався та функціонує достатньо ефективний фінансово-кредитний
механізм, то в України немає іншого шляху, ніж сприйняття міжнародних
правил.

Можна виділити багато переваг, які дає застосування рейтингів
підприємствам:

– можливість зниження вартості кредитів через зниження витрат інвестора
на оцінку, відсутність необхідності ним перестрахувати свої ризики тощо;

– покращення іміджу, підвищення репутації через рівень рейтингу;

– забезпечення прозорості своєї діяльності;

– отримання доступу к різним ринкам капіталу;

– збільшення кола потенційних кредиторів та інші.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання
кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта
завершення попереднього етапу, тобто оцінки кредитоспроможності і
ризику. Цей етап ще називають структуруванням кредиту. Процес
структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б
відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку,
забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. У процесі
структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту; суму;
термін; забезпечення; порядок видачі і погашення позики; ціну позички та
інше.

На цьому етапі банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання
кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови
майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що
містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позиції банку й
досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити
вірогідність помилки і забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення,
банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при
прийнятті питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема,
суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна
ознайомити його з обов’язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без
виконання яких позика не може бути надана, а також з умовами, стосовно
яких можливий компроміс. Обов’язковою умовою, наприклад, може бути
наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх
відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило , є
процентна ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди
складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на
розгляд кредитного комітету (комісії). Кредитний комітет – орган банку,
що виносить рішення про видачу або невидачу кредиту.

До кредитного комітету входять:

керівник банку;

головний бухгалтер;

начальник кредитного відділу;

заступник керівника;

начальник юридичного відділу;

начальник служби безпеки;

секретар.

У випадку позитивного рішення кредитного комітету відбувається
підписання кредитної угоди представником керівника банківської установи
і клієнтом. Реквізити сторін закріпляються печатками. Суб’єктами
кредитної угоди можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, що
вступають в кредитні відносини.

Основними загальними моментами кредитного договору є (див. дод. Л):

І розділ кредитного договору “Предмет договору”.

Він містить відомості щодо мети кредиту: сума кредиту (прописом і
цифрами); термін, на який видається кредит (термін погашення); дата
погашення.

ІІ розділ кредитного договору “Умови забезпечення кредиту”.

ІІІ розділ “Зобов’язання сторін”:

Позичальника:

– використання позики за цільовим призначенням;

– забезпечення зворотності кредиту у встановлений термін і своєчасну
сплату відсотків.

Кредитора:

– перерахування кредитних ресурсів протягом 3-5 днів.

За несвоєчасне перерахування кредитних ресурсів банк виплачує штрафні
санкції.

IV розділ “Взаємні зобов’язання”:

На підставі даних бухгалтерської звітності аналізувати
кредитоспроможність позичальника, перевіряти забезпеченість і цільове
використання кредиту.

За результатами аналізу вносити пропозиції щодо характеру взаємин
кредитора і позичальника.

V розділ “Права банку”:

Дозволяти за клопотанням позичальника пролонгацію виданого кредиту за
наявності вільних кредитних ресурсів із встановленням підвищеної
процентної ставки.

У випадку зміни ситуації на ринку кредитних ресурсів, зміни дисконтної
ставки НБУ банк за згодою позичальника має право змінювати процентну
ставку за діючим договором.

Позичальник має право: клопотатися щодо перенесення термінів погашення
кредиту. Пролонгація кредиту у випадку виникнення тимчасових фінансових
ускладнень або дострокове погашення кредиту і відсотків за ним.

VI розділ “Форс – мажорні обставини”.

VII розділ “Особливі умови”.

Відповідно до вимог чинного законодавства, забезпечення кредиту
оформляється окремим договором після укладання кредитного договору, але
неодмінно до видачі кредиту. Крім того, якщо заставою є нерухомість або
транспортні засоби, то відповідно до Закону “Про заставу” договір
застави має бути завірений нотаріально.

Усі документи по видачі кредиту і його забезпеченню формуються в
кредитну справу, яка повинна зберігатися в сейфі.

Документи кредитної справи групуються в такий спосіб:

1) матеріали з надання кредиту (кредитна угода, боргові зобов’язання,
гарантійні листи та інше);

2) фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про
прибутки і збитки, бізнес-плани та інше);

3) матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від
інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм та інше).

Кредитні працівнику банку повинні перевіряти правдивість і достовірність
звітної або іншої бухгалтерської та облікової документації
позичальників.

Кредитування приватних осіб – ринковий сегмент, що динамічно
розвивається. На нього виходить усе більше банків, і завдяки зростанню
конкуренції умови кредитування стають привабливішими для клієнтів.

Роздрібний ринок кредитування, попри підвищену порівняно з оптовим
трудомісткість операцій і потребу в розвинутій мережі філіалів,
приваблює банки обсягами та низьким рівнем кредитного ризику. Чинники
його динамічного розвитку впродовж останніх років були: стабільність
курсу національної валюти, підвищення платоспроможності громадян,
зниження процентної ставки за кредитами, можливість надання кредитів у
іноземній валюті резидентам за операціями з використанням карток
міжнародних платіжних систем.

Приватних клієнтів кредитують за тими ж принципами, що й суб’єктів
господарювання: на умовах цільової спрямованості, строковості,
повернення, платності та забезпеченості.

З огляду на суб’єкт кредитування на роздрібному ринку – фізичну особу –
висуваються особливі вимоги до позичальника, пакета документів для
одержання кредиту та видів його забезпечення. Вони суттєво відрізняються
від вимог до позичальників на оптовому ринку – юридичних осіб – і
пов’язані з віком клієнта, станом його здоров’я, соціальною стабільністю
(наявністю постійної роботи, сім’ї), загальним матеріальним становищем
(рівнем доходів, наявністю майна), діловою репутацією.

На ринку склалися певні обмеження щодо кредитування фізичних осіб,
спрямовані на зниження кредитних ризиків банків. Кредити не надають:
нерезидентам; неплатоспроможним клієнтам із незадовільним фінансовим
становищем; для погашення іншого кредиту чи заборгованості за кредитом;
клієнтам – засновникам або керівникам підприємства, щодо яких є
негативна інформація; за неспроможність клієнта надавати ліквідну
заставу або інше забезпечення, що гарантувало б повернення кредиту і
відсотків; клієнту, сукупний місячний дохід якого не забезпечує
щомісячного повернення частки кредиту і сплати нарахованих відсотків;
фізичним особам, які в період дії кредитного договору досягнуть
пенсійного віку.

Діють певні обмеження щодо суми позички фізичними особами: її
максимальний розмір може встановлюватися у вигляді абсолютної суми,
проценту від ринкової вартості забезпечення, проценту від вартості
товарів, на оплату яких береться кредит. Позичку надають лише за
наявності у клієнта прописки в місті, де розташована установа банку.

Пакет документів, який позичальник – фізична особа подає в банк для
одержання кредиту, відрізняється від пакета документів юридичної особи.
Документи фізичної особи підтверджують її соціальний статус, матеріальне
становище і стан здоров’я (ідентифікаційний код; дані паспорта, трудової
книжки, анкетні дані, довідка про доходи з місця роботи, копії
декларації про доходи та свідоцтва про шлюб, довідка із
психоневрологічного диспансеру), а не фінансовий стан підприємства, як
на оптовому ринку.

Забезпеченість кредиту фізичної особи здебільшого слугує її власне майно
та майнові права, тоді як на оптовому ринку – майно і майнові права
юридичної особи. Однак на роздрібному ринку, як і на оптовому, як
забезпечення може використовуватися гарантія та порука юридичних осіб,
страхування фінансових ризиків. На роздрібному ринку діють різні види
забезпечення застави (майнові права на депозити, нерухомість,
автотранспорт, цінні папери, обладнання); заклад (ювелірних виробів,
аудіо -, відеотехніки, побутової техніки тощо); порука та гарантії
третіх осіб (фізичних і юридичних); страхування фінансових ризиків.

До забезпечення кредитів, які надаються фізичним особам, висуваються
особливі вимоги:

1) якщо майно є спільною власністю або придбане подружнього життя,
потрібна письмова згода одного із подружжя на передачу майна в заставу;

2) не приймається у заставу житло, де прописані неповнолітні особи,
пенсіонери та інваліди;

3) не приймається у заставу житло, договір купівлі-продажу якого
укладено менш як на три роки до отримання кредиту – з огляду на
ймовірність його оскарження колишнім власником у судовому порядку в
межах строку позикової давності;

4) майно, яке надається в заставу, підлягає обов’язковому страхуванню на
користь банку, а договір застави – нотаріальному засвідченню.

Об’єктом кредитування фізичних осіб є товари або послуги для задоволення
особистих потреб.

Процентна ставка за кредитами залежить від валюти, терміну позички, виду
товару (якщо йдеться про придбання автомобіля – від марки авто).

З початку червня 2006 року в середньому по ринку ставки по гривневим
кредитам для населення зросли на 1-1,5% річних, доларових – 0,2-0,5%.
Цьому сприяє падіння ліквідності вітчизняних банків і ріст цін на
валютні ресурси на європейських і американських біржах. Воно відбулось
для двох видів кредитів – на купівлю автомобілів і житла. Також
незначний ріст ціни кредитів відбувся на товари більшого риску –
наприклад мобільні телефони, півтора роки тому фінансові установи
фіксували ріст неповернення кредитів на придбання цих товарів. В
середньому по ринку ставки на гривневі кредити зросли з 15,5% до
16,5-17% річних. Значно менше постраждали валютні кредити, їх вартість
збільшилась з 11,5 до 11,7-12% річних. Більш всього виросли
довгострокові кредити: на п’ять-сім років під купівлю автомобілів і
20-25 років – іпотечні. Головна причина цінових колебаній – дефіцит
ресурсів. По даним НБУ об’єми наданих банками кредитів на 1 червня 2006
року більше розмірів залучених депозитів на 25,5 млрд. грн. Це говорить
про те, що фінансові установи перестали працювати в основному за рахунок
залучених коштів, як це було раніше, а стали “підчищати” свої капітали,
активно вкладая їх в кредитні проекти. По даним НБУ, капітали фінансових
установ с початку року зросли лише на 11,2%, їх кредитний портфель – на
19,1%. []

Сума авансу, яку має сплатити позичальник, встановлюється банком у
процентах від вартості товару і залежить від об’єкта кредитування.

Для клієнтів – фізичних осіб особливе значення має термін кредитного
процесу. Оскільки в ньому задіяний продавець, який уклав договір про
співробітництво з банком, тривалість цього процесу залежить від схеми їх
взаємодії та оперативності надання банком кредиту.

Кількість документів, які повинен подати клієнт для отримання позички,
також впливає на привабливість банківського продукту: чим більше
потрібно документів, тим важче його продати.

Кредитоспроможність продукту залежить від умов страхування предмета
застави та умов страхування фінансових ризиків. Банк, який має договори
про співробітництво із кількома страховими компаніями, може
запропонувати привабливіші умови страхування застави, ніж той, що
співпрацює з однією.

На вибір клієнта впливають і тарифи. Послуги, за які банки отримують
комісійні, як правило, пов’язані з відкриттям карткового рахунку,
видачею картки, розрахунковим і касовим обслуговуванням.

Таким чином, роздрібне кредитування порівняно з оптовим має особливості,
які необхідно враховувати.

Четвертий етап характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а
також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Наданий кредит може направлятися:

1) на поточний рахунок позичальника;

2) безпосередньо на рахунок отримувача коштів минаючи поточний рахунок
позичальника;

3) на спеціальний блокований рахунок банку;

4) готівкою через касу банку.

П’ятий етап кредитування полягає в погашенні кредиту разом з відсотками,
можлива пролонгація кредиту.

2.3. Моніторинг за виконанням умов кредитного договору

Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій
вимагає від банків організації постійного моніторингу всіх стадій
реалізації кредитного процесу. Проведення моніторингу кредиту
починається відразу після надання позики клієнту (отримання ним позики).
Головною задачею кредитного моніторингу є відстеження зміни
кредитоспроможності позичальника і визначення конкретних дій, які
необхідно здійснити у випадку виникнення проблем.

Фахівці банку здійснюють контроль за виконанням позичальником,
заставодавцем умов кредитного договору, договір застави (іпотеки),
страхування, цільовим використанням кредиту, своєчасним та повним цього
погашенням.

Кредитний експерт під час дії кредитного договору зобов’язаний
контролювати своєчасність та повноту надання позичальником документів,
необхідних для оцінки фінансового стану позичальника, виконання ТЕО, або
бізнес-плану (якщо він передбачений), виконання умов кредитного договору
та договору (ів) застави (іпотеки), страхування, поруки.

На підставі наданих документів кредитний експерт проводить моніторинг:

– стану погашення кредиту (постійно);

– сплати процентів (постійно);

– належного використання суми кредиту, відповідно до умов кредитного
договору. В разі надання кредиту на поповнення обігових коштів,
перевірка використання кредиту здійснюється один раз на місяць шляхом
моніторингу поточного рахунку; в разі надання кредиту в інвестиційну
діяльність (для придбання основних засобів рухоме, нерухоме майно,
будівництво, освоєння землі перевірка використання кредиту здійснюється
після кожної видачі коштів шляхом моніторингу поточного рахунку,
перевірки документів, що є підставою оплати, документів, що свідчать про
отримання товарів, послуг);

– виконання умов надання кредиту (постійно);

– точності відображення інформації по кредиту, в разі змін умов кредиту,
забезпечення по кредиту;

– об’єктивних та суб’єктивних змін стану позичальника (не рідше на три
місяці) шляхом: аналізу бухгалтерських, фінансових документів; аналізу
операцій по рахунку позичальника; аналізу балансу та звітності про
прибутки та збитки; періодичного відвідування позичальника.

– наявності та умов зберігання заставного майна, в разі необхідності,
його переоцінку (не рідше одного разу на місяць, якщо забезпеченням є
товари в обороті, переробці, майнові права на дебіторську
заборгованість; не рідше одного разу на три місяці – інше рухоме майно,
нерухоме майно, інші майнові права тощо).

Якщо кредит використовується на цілі, що відрізняються від цілей,
зазначених у кредитному договорі, спостерігається погіршення фінансового
стану позичальника, втрати або пошкодження предмета застави або
порушення інших суттєвих умов кредитного договору та або договору
застави (іпотеки), банк розглядає, в залежності від ступеню розвитку
проблеми, можливість призупинення подальшого кредитування, направлення
вимоги про дострокове повернення кредиту, звернення стягнення на предмет
застави.

Якщо платежі по кредиту (проценти та або основна сума боргу) не
надходять у встановлені в кредитному договорі строки чи у випадку інших
негативних змін стану позичальника, кредитний експерт повідомляє про це
керівництво та встановлює посилений контроль за погашенням кредиту та
сплатою процентів.

Основні події, що можуть визвати підвищений контроль кредиту: більш
низькі, ніж очікувалось надходження коштів на рахунок, зниження
реалізації товарів та послуг; несплата, або сплата із запізненням
процентів або основної суми боргу чи його частини; зниження вартості
забезпечення по кредиту; фінансові показники відображають погіршення
стану позичальника.

Якщо кредитний експерт вважає, діловий і фінансовий стан позичальника
погіршився до стану, що загрожує можливості погашення кредиту, банк може
вимагати від позичальника надати програму дій, яка виправить ситуацію та
вжити заходів, що знижують ризик банку.

Якщо програма, розроблена позичальником для виправлення ситуації,
негативно оцінюється банком, він має право вимагати надання додаткового
забезпечення кредиту або розірвання кредитного договору та дострокового
повернення кредиту.

Банк має право регулярно перевіряти предмет застави (іпотеки). Кредитний
експерт відділу кредитного ризику здійснює контроль наявності та
збереження предмету застави (іпотеки) впродовж усього терміну дії
кредитного договору.

Банк має право вимагати від позичальника збільшення суми застави або
заміну предмета застави (іпотеки) в період дії кредитного договору, у
випадку, якщо банк встановить, що в силу різних причин вартість застави
зменшилась.

У разі коли позичальник не виконує своїх зобов’язань по кредитному
договору банк, згідно з чинним законодавством, звертає стягнення на
предмет застави (іпотеки) з метою погашення суми заборгованості.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються
при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою
стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені
один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення,
виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо його
повернення.

Кожний банк у своєму портфелі має проблемні кредити, тому головне
питання полягає у встановленні доступного для банку рівня цих кредитів
щодо загальної вартості кредитного портфеля. Для зарубіжних банків
прийнятним є такі значення показників: питома вага списаних кредитів у
загальному обсязі виданих – 0,25-0,75%; питома вага прострочених
кредитів (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих – 0,5-3%. Якщо
останній показник досягає рівня 7%, то становище банку визначається як
кризове. Здебільшого це означає, що кредити були надані слаборозвиненим
країнам або країнам, що розвиваються. Для вітчизняної банківської
системи значення аналогічних показників мають широкий діапазон коливань:
від 2 до 50 % і вище. У середньому по банківській системі питома вага
проблемних кредитів в обсязі сукупного кредитного портфеля (130 банків)
у 1997 р. становила 20-22 %.

Частка проблемних кредитів з початку 2001 року зменшилась порівняно з
01.01.2005 з 11.3% до 3.2% і склала 8.1 % (таблиця 2.9). Тенденція
зменшення частки проблемних кредитів мало місце і в 2006 році (дев’ять
місяців). Незважаючи на позитивні зміни в динаміці і структурі
кредитного портфеля банків, завдання щодо поліпшення його якості
залишається актуальним. Мовиться передусім про зменшення “поганих” та
збільшення частки довгострокових кредитів, а також позичок, спрямованих
в інвестиційну діяльність, у пріоритетні галузі економіки, пов’язані з
інноваційним розвитком. Частка довгострокових кредитів у портфелі зросла
за період з 01.01.2001 року порівняно з 01.01.2005 роком на 42 222 млн.
грн., а за дев’ять місяців 2006 року порівняно з 01.01.2005роком
довгострокові кредити виросли на 85 513 млн. грн.(таблиця 2.3). Значна
частина кредитних коштів, як і раніше, спрямовується у невиробничі
галузі, в основному – в торгівлю та посередництво у торгівлі, так в 2004
році частка цих кредитів склала 34.1, а в 2005 році вже становила 41.8
відсотків. Основну частку проблемних кредитів в 2006 року спричинили
кредити надані фізичним особам. Прострочена заборгованість по кредитам
наданим фізичним особам за дев’ять місяців 2006 року збільшилась на 94%.
[]

Таблиця 2.9

Частка проблемних кредитів (прострочені та сумнівні) у кредитному
портфелі банків України

Показник За станом на 01.01.2001 р. За станом на 01.01.2002 р. За станом
на 01.01.2003 р. За станом на 01.01.2004 р. За станом на 01.01.2005 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Кредитний портфель 23 637 100 32 097 100 46 736 100 73 442 100 97 197
100

Проблемні кредити (прострочені та сумнівні) 2 679 11.3 1863 5.8 2 113
4.5 2 500 3.4 3 145 3.2

“Продовження
таблиці 2.9”

Показник За станом на 01.01.2006 р. За станом на 01.07.2006 р. За
станом на 01.10.2006 р.

Сума Від-сотки Сума

Від-сотки Сума

Від-сотки

Кредитний портфель 156 385 100 199 060 100 229 355 100

Проблемні кредити (прострочені та сумнівні) 3 379 2.1 4 169 2,1 4 346
1,9

Таблиця

Сумнівна заборгованість за останні чотири роки в кредитному портфелі ВАТ
“СЕБ БАНК”

Дата Загальна сума кредитного портфелю

(тис. грн..) Кількість сумнівних кредитів Обсяг сумнівної заборгованості

(тис. грн.) Співвідношення

сумнівної заборгованості до суми кредитного портфеля

01.01.2003 125 918 6 560 0.44 %

01.01.2004 168 675 10 684 0.40%

01.01.2005 180 607 26 1 674 0.93%

01.01.2006 350 967 28 1 470 0.40%

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в
мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою
відповідних методів управління.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх
розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає,
що банк має змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна
банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика
кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з
боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та
ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести
додаткові витрати, пов’язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина
активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за
своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашення
кредиту.

Тому вартість проведення ефективної кредитної політики та організації
кредитної роботи в банку, включаючи досвідчену команду кредитного
аналізу та контролю, безперечно, значно нижча від витрат по управлінню
проблемними кредитами та збитками, яких можна було уникнути.

Серед основних причин непогашення позичок, що залежать від самого банку,
слід визначити: необґрунтоване ліберальне відношення до позичальника при
аналізі кредитної заявки, неякісно проведена оцінка кредитоспроможності
позичальника; погане структурування позички, помилки в оцінці
забезпеченості позички; неповне відображення в кредитному договорі умов,
що забезпечують інтереси банку; відсутність контролю за позичальником у
період погашення кредиту (обстеження перевірок забезпечення та інше).

Основні причини виникнення проблемних позичок (позичок, по яких
виникають труднощі з їх погашенням і сплатою відсотків, що залежать від
клієнта, пов’язані зі слабким керівництвом підприємства, погіршенням
якості продукції і робіт, помилками в оцінці ринків збуту, зі слабкістю
контролю за станом фінансів, що виявляються у збільшенні дебіторської
заборгованості, непродуктивних витрат та інше).

До факторів виникнення труднощів з погашенням кредиту, що не знаходяться
під контролем банку, відносяться: погіршення економічної кон’єктури,
зміна політичної ситуації, законодавства.

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці
існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану
позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту.
Завдання кредитного працівника полягає в якомога ранішому виявленні
таких сигналів, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть
неминучими.

Попри те, що кожний кредит має свої особливості, про виникнення
труднощів у позичальника свідчать однакові факти: припинення контактів з
працівниками банку; подання фінансової звітності із затримками, які не
пояснюються; несприятливі зміни цін на акції позичальника; наявність
чистих збитків протягом одного або кількох звітних періодів; негативні
зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених
коштів, ділової активності; відхилення обсягу реалізації продукції та
грошових потоків від тих, які планувалися при видачі кредиту; різки
зміни залишків на рахунку клієнта, які не очікувались та не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником,
внутрішніх та ринкових джерел інформації.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два
основні методи управління – реабілітацію чи ліквідацію. Метод
реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів
щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту
шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом
банку залежно від конкретних обставин та результатів попереднього
аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий
перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на
поновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди
пам’ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного
повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менше 90 – 95%, то
реабілітацію краще не розпочинати.

Процес реабілітації складається з таких етапів:

– збір і підготовка інформації;

– зустріч із позичальником;

– розробка плану дій;

– реструктуризація боргу;

– постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається із швидкого виявлення будь-яких проблем,
пов’язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються
податкові декларації; судові позови (для виявлення того, чи є у
позичальника інші невиплачені боргові зобов’язання); документація на
заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від
претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення
кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та
обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити,
чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та
прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, чи існує потенційна
фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження.
Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність
керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити
його майно та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план
заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага
концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків,
детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного
використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні
дії, як:

– введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація
надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

– прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

– відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою
залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні
організації;

– продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не
приносять прибутку;

– пошук нових можливостей на ринку або нових ринків;

– вирішення питань про збереження чи заміну структури та асортименту
виробленої продукції;

– пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або
залучення нових партнерів;

– пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

– зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків
кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на
акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;

– повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші
форми організації перебудови.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, необхідних для втілення
плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто повинен самостійно
фінансувати ці заходи. Поставленні завдання вирішуються під керівництвом
і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Проте
іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент компанії виявився
неспроможним управляти в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у
порятунку кредиту та самого позичальника, то він може змінити
керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів,
підготовлених до роботи в екстремальних умовах. У розвинених країнах
практикують залучення спеціалістів по виходу з кризових ситуацій, але
послуги їх коштують досить дорого.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, тобто
встановити нові строки платежів та повного повернення суми кредиту,
укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми є за своєю природою
короткостроковими. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен
ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до
кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан
позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні.
Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в
умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку
має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б
частково. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення,
використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій
стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація прав на
заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення
кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника.

Ліквідація – це останній захід з боку банку, який означає приховане
визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та
вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення
ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутації банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями залежно від поведінки
власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати
шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж
частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки
потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії,
розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу
активів компанії. У деяких випадків банки лише через 2 – 3 роки
повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація – досить дороги методи управління проблемними
кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати
юридичних послуг. Авжеж, найкраща політика з управління втратами полягає
в їх уникненні, але, на жаль у реальному житті досягти цього не
вдається.

У зарубіжних банках велика увага приділяється організації роботи з
проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи –
департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень та
відповідальності по роботі з проблемними кредитами від функції
кредитування допомагає уникнути можливих зіткнень інтересів у
конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами
потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників
банку, наприклад, володіння психологічними прийомами, практичного
досвіду роботи в екстремальних умовах.

Незважаючи на ріст неповернення кредитів, банки з початку 2006 року
продовжують ставити рекорди по кредитуванню малого та середнього
бізнесу. З початку року відсотки на кредитування, зроблені фінансистами
в осені почали приносити свої плоди. Після спрощення процедур в
середньому по банківській системі об’єми кредитування цього сектору
зросли на 100-120%. Одночасно стали загостряться і старі проблеми –
активно почала зростати проблемна заборгованість і неповернення по
наданим кредитам. Це зв’язано с наданням кредитів по більш рискованим
програмам в умовах сильно конкуренції. В масштабі всієї банківської
системі збитки від нарощування кредитування роздрібного сегменту
виглядають більш трагічно. За останні два з половиною роки прямі збитки
фінустанов від ведення кредитної діяльності составили 1.1 млрд. грн. []

З негативними тенденціями сьогодні борються звичайними методами. Так при
розгляді кредитної заявки в пріоритеті не тільки ліквідне забезпечення
(залог), а в першу чергу – фінансовий стан клієнта. Крім того,
фінансисти обіцяють постійно переглядати програми, по яким вони надають
так звані експрес-кредити. Ці займи забезпечують найбільші темпи
приросту неповернення по кредитам. Основна міра направлена на зменшення
портфеля проблемних кредитів – це більш ретельний аналіз бізнесу
клієнтів при прийнятті рішення по кредитним проектам, а також збільшення
моніторингу бізнесу позичальника на протязі строку дії кредиту.

Таж сама тенденція зберігається і в кредитуванні населення. З ростом
надання кредитів “проблемка”, як її називають банкіри, зростає не
меншими темпами. По інформації першого заступника Голови Нацбанку
України Анатолія Шаповалова, прострочена заборгованість по кредитах,
наданих фізичним особам за дев’ять місяців 2006 року, зросла на 94%. За
той же період темпи росту кредитування фізичних осіб зросли на 86.4 % (з
33.2 до 61.8 млрд. грн.). Можна констатувати: “проблемка” зростає, і не
тільки із-за бума кредитування – погіршується якість кредитних портфелів
банків. Головний винуватець цього – активний розвиток ринок споживчого
кредитування. Із-за того, що час видачі споживчих кредитів
мінімізувався, банк не встигає ретельно проаналізувати фінансове
становище позичальника. Крім того, дає про себе знати дефіцит
кваліфікованих кадрів. Також рівень платіжної дисципліни
середньостатистичного українця низький. В загалі рівень неповернення по
таким кредитам составив по різним оцінкам від 10 до 20 %.

З ростом об’ємів “поганих” кредитів все більш нагальними становляться
колекторські агентства – компанії, професійно займающієся стягненням
проблемної заборгованості. Колекторські компанії для України – явище
нове. Першою тут стала компанія Credit Collection Croup, яку весною 2006
року засновник Голова ради директорів Дельта банка Микола Лагун. В
серпні почав роботу ще один вітчизняний “збірник” заборгованості –
фінансова компанія VERUS. Організацією аналітичної компанії займається
Приватбанк.

В той самий час українським ринком колекторських послуг активно
зацікавились зарубіжні агентства. Серед них декілька великих російських
колекторів – компанії “СЕКВОЙЯ КРЕДИТ КОНСОЛИДЕЙШН”, “Финансовое
Агентство по Сбору Платежей” и “РусБизнесАктив”.

Крім “вибивання” прострочки, колекторські компанії можуть стати в нагоді
ще по одній причині. Фінансові установи, взагалі банки, можуть
використовувати колекторські агентства для “скидання” з балансу
проблемних кредитів – “погана” заборгованість продається колектору.
Подібна практика вже діє в Росії. При цьому банки не тільки повністю
позбуваються неякісних позичальників, але і покращують якість своїх
кредитних портфелів, рівно як і показники в звітності.

Проблемою розвитку “ринку “купівлі-продажу” простроченої заборгованості
є відсутність нормативного документа для регулювання цього процесу.
Взаємозв’язок з агентствами визиває в одних банків незручності вже на
стадії переговорів. Другі банки вказують на суто технічні незручності
зв’язані з передачею боргів агентствам. Мається на увазі час обробки
досьє боржника і строки передачі інформації по ньому агентству. Як
правило при передачі в агентство справи проходить декілька місяців із-за
того, що справа на боржника передається пакетом. Тільки після цього
співробітник агентства починає працювати з боржником. При цьому
знижається вірогідність повернення кредиту.

Ціна послуг колекторської компанії виходить з декілька критеріїв. В
першу чергу – це строк прострочки і сума заборгованості. Також на думку
аналітика колекторської компанії “РусБизнесАктив” (м. Москва) Олексія
Купрєєнко, на ціну яку запросять за стягнення проблемного займу вплине
“чистота” оформлення кредиту, якість обосновання претензій і
зобов’язань, дії які були проведені самостійно, а також місце
проживання, рід зайняття, а також образ життя боржника. В результаті, по
словам керівника Credit Collection Croup Миколи Лагуна, вартість послуг
колекторських компаній може скласти від 20 до 70% від суми кредиту.

Дослідження проведене “ACA International” і компанією
PricewaterhouseCoopers, показало що в 2005 році агентства по збору
боргів повернуло 39.3 млрд. дол.. США. Річний оборот колекторських
компаній зріс з 3.7 млрд. в 1992 році до 12.1 млрд. в 2005-м, а
кількість працівників в даному секторі збільшилось з 70 тис. до 150 тис.

Схеми роботи колекторських агентств с проблемними кредитами в Росії і
Європі мають такі етапи:

Етапи повернення боргів в Росії:

Перший етап. Збір інформації про боржника, її аналіз. Вибір більш
ефективного підходу до боржника.

Другий етап. Налагодження контактів. Відправка по пошті боржника
повідомлення. Телефонний дзвінок боржнику.

Третій етап. Врегулювання в досудовому порядку. Зустріч з боржником з
ціллю самостійно домовитися про повернення, або реструктуризацію боргу.

Четвертий етап. Суд. По домовленістю з клієнтом (кредитором) підготовка
справи в суд і забезпечення виконання рішення суду.

Етапи повернення боргів на Западе:

1-й місяць появи неплатежу. Банк самостійно дзвонить боржнику і просить
погасити борг. На 30-й день заборгованості кредит признається
проблемним, на цю суму нараховується збільшенні відсотки, штрафи, пені.
90-й – останній день, коли банки працюють з проблемним кредитом. На 91-й
день поверненням прострочки починає займатися колекторське агентство, а
сам кредит блокується. 210-й день. Інформація про злісного боржника
надходить із колекторського агентства в кредитне бюро.

Етапи роботи із простроченою заборгованістю в ВАТ “СЕБ БАНК” згідно
затвердженої процедури укладання кредитної угоди, супроводу та контролю
операцій кредитування клієнтів – юридичних осіб:

У випадку несвоєчасного погашення кредиту та або сплати відсотків,
комісій за кредитним договором адміністратор:

на наступний робочий день відкриває рахунки для обліку простроченої
позичкової заборгованості та або простроченої заборгованості по
нарахованим відсотках, комісіях;

переносить на рахунки обліку простроченої заборгованості суми, що
підлягають сплаті.

При наявності простроченої заборгованості більше семи робочих днів:

на восьмий робочий день адміністратор направляє лист позичальникові
(додаток М) із проханням погасити прострочену заборгованість і пеню
протягом семи робочих днів Лист направляється позичальникові за
допомогою електронної пошти або інших засобів зв’язку;

менеджер встановлює посилений контроль над погашенням заборгованості
(здійснює візит до позичальника з метою з’ясування причин виникнення
простроченої заборгованості та отримання програми дій, яка виправить
ситуацію тощо) та не пізніше 30 календарних днів з моменту виникнення
простроченої заборгованості готує пропозицію на кредитний комітет, в
тому числі щодо передачі проблемного кредиту до відділу спеціальних
активів. Якщо програма, розроблена позичальником для виправлення
ситуації, негативно оцінюється кредитним комітетом, банк має право
вимагати дострокового повернення кредиту тощо. Менеджер може залучити
відділ спеціальних активів з метою отримання консультацій по роботі с
проблемним кредитом;

на підставі рішення кредитного комітету, відділ спеціальних активів за
погодженням з юридичним управлінням готує відповідні листи претензії
позичальнику, заставодавцю, поручителю. Листи претензії направляються
рекомендованим листом або кур’єром.

До всіх проблемних кредитів застосовуються заходи згідно чинного
законодавства та внутрішніх документів банку. Заходи по проблемних
кредитах та робота по поверненню заборгованості здійснюється
менеджерами, юридичним управлінням, управлінням безпеки банку та
відділом спеціальних активів.

Висновки:

В загальних активах банків в період з 01.01.2001роком порівняно з
01.10.2006 роком кредитний портфель займає найбільшу питому вагу.
Збільшення відбувалось в основному за рахунок зростання обсягів
кредитів, наданих суб’єктам господарювання і фізичним особам. Основна
частка в кредитному портфелі склали довгострокові кредити, надані
суб’єктам господарювання. За видами економічної діяльності більшу частку
займають кредити, надані в торгівлю.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо
залежить від того, наскільки якісно зроблено структурування процесу
банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних
етапів цього процесу і функції працівників, що відповідають за
проведення кредитних операцій .

Процес кредитування можна умовно розділити на кілька етапів, кожний з
яких вносить свій внесок у якісну характеристику кредиту: одержання і
розгляд заявки на надання кредиту, а також інтерв’ю з майбутнім
позичальником, оцінка кредитоспроможності позичальника; підготовка і
підписання кредитного договору; погашення кредиту і відсотків.

Дуже важливим етапом є моніторинг за виконанням умов кредитної угоди для
зниження ризику неповернення кредиту і зменшення в кредитному портфелі
проблемних кредитів.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ТА МЕТОДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКА ВИДАЧІ ТА ПОГАШЕННЯ
БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

3.1. Кредитний ризик і його вплив на процес банківського кредитування

Як зазначалося у попередніх розділах кредитні операції складають
найбільш питому вагу всіх активів банку і забезпечують більшу частку
його доходів. Вони є найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою
частиною банківських активів.

Кредитний ризик – це ризик несплати у визначений строк основного боргу і
процентів по позичках, що належать кредитору. Слід зазначити, що поняття
кредитного ризику асоціюється не лише з процесом кредитування. Кредитний
ризик має відношення і до кореспондентських рахунків банку в інших
банках, ринкових фінансових інструментів (свопи, форварди, ф’ючерси,
опціони), операцій з цінними паперами, а також лізингових і
факторингових операцій.

Кредитний ризик поєднує в собі такі ризики, як стратегічний ризик, ризик
інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої
ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик,
валютний ризик, ринковий ризик. Вираження ступеня ризику кредитних
операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що мають
кредитну природу порівняно з іншими активами. Ставки за кредитом повинні
компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик
зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником
зобов’язань. Ризик невиконання позичальником зобов’язань визначається
великою кількістю факторів, об’єднаних у понятті кредитоспроможність
клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація
клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми,
ринковий ризик тощо. Достовірність оцінки залежить від обґрунтованості
методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану
клієнта.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:
репутація, можливість, капітал, умови, застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої
зобов’язання перед банком. Репутацію позичальника банків може визначити
тільки тоді, коли він досить добре (через особисті стосунки) вивчає
клієнта.

Банкіру не слід забувати, що не є винятком такі ситуації, коли
потенційний позичальник свідомо не має намір повернути позичку в банк.
Тому тільки впевненість банкіра у чесності і порядності позичальника
може бути підставою для довіри до нього.

Можливість – це здатність отримати гроші по своїх активних операціях і
конкретних проектах, що будуть прокредитовані, ефективно управляти
грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення
кредитної заборгованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його
менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи загалом ідуть
кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що заходи (проект), які
він (підприємець) планує здійснити за рахунок кредиту, будуть
реалізовані успішно. Водночас не можна вважати, що гарні справи на
підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного
впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому
фактор “можливості” необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в
цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується про кредитувати.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати
певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що
кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить розділити кредитний
ризик з банком. Для світової банківської практики характерно, що частка
власного капіталу позичальника у фінансуванні проекту традиційно
становить близько 30% від його вартості, 70% вартості проекту банк
кредитує.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої,
регіональної і національної економіки, а також умови господарювання
позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галузей господарства
свідчать про те, що критерії для надання позичок мають бути різними.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати
слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак банкіру необхідно
звернутим увагу на якість застави, її юридичне оформлення,
співвідношення між вартістю застави і позички, і як часто ця вартість
змінюється.

Розрізняють такі види кредитного ризику, як кредитний ризик щодо
позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позички,
кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Кредитний ризик щодо позичальника відображає міру (ступінь) того, що
позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо
повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням
впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Кредитний ризик щодо способу забезпечення позики відображає міру
(ступінь) того, що банку не вдається своєчасно та в повному обсязі
скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди відображає міру (ступінь) того, що
позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо
повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку
не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням
позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, кредитний ризик щодо кредитної угоди – це одночасний прояв
кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу
забезпечення позики. Отже, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди
буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнювати йому
в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при
прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання
позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки
відсотка за кредит). Підставою для прийняття подібних рішень має бути
величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже
часто такі рішення приймаються з урахуванням лише ризику щодо
позичальника, що призводить до їх неадекватності.

Процес управління кредитним ризиком складається з таких стадій:

– оцінка ризику – визначення ймовірності негативної події, тривалості
періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсяги
збитків, що можуть виникнути за відповідними активами;

– реалізація заходів для мінімізації ризику.

З метою аналізу ступеня кредитного ризику проводять:

– якісний аналіз кредитного ризику;

– кількісний аналіз;

– відзначають систему показників кількісної оцінки міри (ступеня)
кредитного ризику;

– моделювання кредитного ризику;

– способи (методи) оптимізації управління (зниження та врахування)
кредитного ризику в діяльності комерційного банку.

Якісний аналіз кредитного ризику полягає в ідентифікації чинників ризику
(виявлення його джерел) і вимагає ґрунтованих знань, досвіду та інтуїції
у цій сфері діяльності. Його доцільно здійснювати за двома аспектами.

Перший аспект пов’язаний із визначенням можливих джерел кредитного
ризику та збитків, розгорнутим аналізом кредитоспроможності клієнтів.
Проводиться класифікація та структуризація кредитного ризику.

Другий аспект пов’язаний із визначенням суб’єктивної складової
кредитного ризику, виявленням інтересів суб’єктів ризику тощо.

Кількісний аналіз ризику спирається на низку методів, серед них:
статистичний метод; метод експертних оцінок; метод аналогій, аналіз
чутливості (вразливості); метод імітаційного моделювання тощо.

Структура та ступінь кредитного ризику комерційного банку залежить,
зокрема від:

– ступеня концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері
(галузі, сегменті), чутливої (вразливої) до змін в оточуючому
економічному середовищі, тобто коли спостерігається наявність
еластичного попиту на продукцію певної галузі (сегмента ринку);

– питомої ваги кредитів, які припадають на клієнтів, які мають певні
фінансові труднощі;

– кредитування інсайдерів;

– концентрації кредитної діяльності банку в маловивчених, нових,
нетрадиційних сферах;

– внесення досить частих та чи (суттєвих) змін у політику банку щодо
надання кредитів, стратегії формування портфеля;

прийняття в заставу цінностей, які можуть виявитися недостатньо
ліквідними (такими, що важко реалізовуються чи знецінюються).

Однією з важливих складових у концепції ризику є обрання адекватної
системи показників кількісної оцінки ступеня (міри) кредитного ризику.
Найчастіше за міру (ступінь) кредитного ризику приймається ймовірність
того, що позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком
щодо повернення боргу. Без сумніву, це один із найважливіших показників
ступеня кредитного ризику, але не єдиний. Так, зокрема, НБУ відповідними
нормативними актами встановив економічні нормативи щодо обмеження
кредитного ризику (Н7, Н8, Н9, Н10):

1) норматив максимального розміру кредитного ризику на одного
контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що
виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.
Цей показник визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до
цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх
позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента до
капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25
%;

2) норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлюється з метою
обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або
групою пов’язаних контрагентів. Нормативне значення нормативу Н8 не має
перевищувати восьмикратний розмір регулятивного капіталу банку;

норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н9) встановлюється для обмеження ризику, який
виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до
прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального
розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,
визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера
перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх
позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та
капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%;

4) норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих інсайдерам (Н10) встановлюється для обмеження
сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної
суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і
загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Цей показник
визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх
інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і
100% суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх
інсайдерів, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.

Знаючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які
адекватно відбивають реальну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень
стосовно зниження ступеня ризику та його врахування.

Успішна діяльність банку значною мірою залежить від обраної системи
управління ризиками. Система управління кредитними ризиками містить у
собі певні елементи , серед яких:

організаційне забезпечення кредитної діяльності;

система лімітів і нормативів;

оцінка кредитної заявки і кредитоспроможності позичальника;

встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем
ризику);

визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;

авторизація кредиту – розподіл повноважень при прийнятті рішення про
видачу кредиту;

кредитний моніторинг;

управління кредитним портфелем;

реструктуризація проблемних кредитів.

З метою мінімізації кредитних ризиків відповідно до причин їх виникнення
здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях – на рівні
кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому (рис.
3.1) [].

Рисунок 3.1 Схема класифікації методів управління кредитним ризиком

До основних чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку,
належать:

– надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів
економіки;

– надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості
управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих
фахівців зі знанням особливостей багатьох галузей економіки;

– валютний ризик кредитного портфеля;

– структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб
клієнтів, а не самого банку;

– рівень кваліфікації персоналу банку.

Серед основних методів управління ризиком кредитного портфеля банку
можна виділити такі, як:

– диверсифікація;

– концентрація;

– лімітування;

– створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями
комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед
широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за
характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами
діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись
на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого
банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує
професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна
диверсифікація призводить не до зменшення, а до збільшення кредитного
ризику, адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість
висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими знаннями в
багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних
територіях, мають практичний досвід роботи з різними категоріями
позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним (за економічним змістом) до поняття
диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження
кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних
галузей на географічній території або кредитування певних категорій
клієнтів. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в
найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та
газова промисловість, інвестування нерухомості.

Лімітування як метод управління ризиком полягає у встановленні
максимально допустимих розмірів наданих позик, що і дозволяє обмежити
ризик. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями
позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в
окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками
кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в
іноземній валюті тощо.

З метою мінімізації кредитних ризиків банку відповідно до причин їх
виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях
– на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в
цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики є:
нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
ризик ліквідності застави; моральні та етичні характеристики
позичальника.

До методів управління кредитним ризиком на рівні окремої позики
належать:

– Аналіз та оцінка кредиту. Полягає у визначенні його реалістичності з
ділової та економічної точки зору, встановлення ступеня відповідності
суми та строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні
величини ризику, пов’язаного за даною угодою. У процесі оцінювання
ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку
клієнта та визначити характер кредиту; економічне обґрунтування потреби
в кредитуванні; напрямки цільового використання; відповідність суми та
строків мети заходу; рівень прийнятності для банку запропонованого
забезпечення.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів,
які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик
банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. У процесі
структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту, суму,
термін, забезпечення, порядок видачі і погашення позики, ціну позики.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних
джерел банківських позичок. Якщо кредит надається на формування
оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом
його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після
реалізації проекту, що прокредитований. Кредит, наданий на відтворення
основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має
повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого
об’єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми
позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення,
оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а
завишення – до нецільового використання надмірно отриманих у банку
коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення
строку позички. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки
повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що
спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто
ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде
отримана віддача від позички, то позичальник певний час
користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості
кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії
за його надання й оформлення.

Процес документування позики полягає в підготовці та укладанні
кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника,
так і банку. Правильне складання кредитної угоди має захищати інтереси
банку, насамперед його вкладників та акціонерів. На стадії
документування кредитний договір, договір застави та інші документи
(гарантії, підтвердження прав власності тощо) повинні ретельно
перевірятися юридичними службами та представниками контролю вальних
підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного
ризику. Неточності, неконкретний опис дій, не передбачення певних
обставин, нечітке формулювання обов’язків та відповідальності – все це
може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних
кредитів. Якість документування кредитних операцій значною мірою впливає
на кредитний ризик кожної окремої позики та кредитного портфеля банку в
цілому.

Контроль за наданим кредитом та станом застави (кредитний моніторинг) –
неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування.
Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні
кредити, а також перевірити відповідність дій кредитних працівників
основним вимогам кредитної політики банку. Завдяки контролю за кредитами
менеджмент банку має можливість оцінити сукупний ризик кредитного
портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківського
капіталу.

Особливістю перерахованих методів є необхідність їх послідовного
застосування, оскільки водночас вони являють собою етапи процесу
кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником
поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно
розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої
позики.

Управління ризиками та формування резервів в ВАТ “СЕБ БАНК” в 2005 році.

Для зниження кредитного ризику та уникнення критичних розмірів втрат по
кредитних операціях в ВАТ “СЕБ БАНК” дотримується встановлених
Національним банком України нормативів кредитних вкладень:

– загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника (банку, фізичної чи
юридичної особи або групи споріднених підприємств) перед банком у
результаті надання одного або кількох кредитів, не перевищувала 25 %
регулятивного капіталу банку;

– сукупний розмір “великих кредитів”, наданих банком, з урахуванням 100%
суми позабалансових зобов’язань, не перевищував восьмикратного розміру
регулятивного капіталу банку.

Банк здійснював керування ризиками за допомогою таких основних методів:

– використання принципу зважених ризиків;

– здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку,
їхньої платоспроможності і кредитоспроможності;

– застосування принципу поділу ризиків;

– проведення політики диверсифікації кредитного портфелю;

– використання плаваючих процентних ставок;

– використання практики застави;

– розширення спектра проведених операцій (диверсифікація діяльності).

З метою запобігання надмірного кредитного ризику ВАТ “СЕБ БАНК” в своїй
діяльності використовував такі методи як: реальна оцінка рівня
кредитоспроможності позичальника, диверсифікація кредитного портфелю,
встановлених лімітів (граничних обсягів) на видачу кредитів одному
позичальнику, дотримання умов достатності забезпечення позик (майже всі
договори застави посвідчуються нотаріусом, навіть ті, що не підлягають
обов’язковому посвідченню), тощо. Для страхування кредитної діяльності
банк протягом 2005 року формував резерви під стандартну та нестандартну
заборгованість за методикою, що відповідає Положенню НБУ “Про порядок
формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями комерційних банків”.

Протягом 2005 року сума резерву під кредитну заборгованість формувалася
в повному обсязі відповідно до класифікації кредитного портфелю банку (в
т.ч. розміщення на міжбанківському ринку). Станом на 01.01.2006 року
сума стандартних кредитів складала 221 314 тис. грн., що становить 46.4%
від суми кредитного портфеля банку, а сума створеного резерву за ними
становила 961 тис. грн..(на 61 тис. грн.. менше порівняно з 2004 роком),
сума нестандартних кредитів склала 255 428 тис. грн., що становить 53.6
% від суми кредитного портфеля банку, а сума резерву за ними склала 7
482 тис. грн.. (на 1 002 тис. грн.. більше порівняно з 2004 роком).

Висока ризиковість кредитних операцій є однією з проблем реформування
економіки та становлення банківської системи в цілому. Основна причина
банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За
наявними даними більше половини сум неповністю або невчасно повертаються
позичальниками. Тому застосовані в даний час і рекомендовані заходи щодо
запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити
неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи
конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти
забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою.
Першопричинами такої ситуації є: невирішеність питання захисту інтересів
кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський
стан суб’єктів підприємства, недостатня кадрова підготовка працівників
банківської системи тощо.

3.2. Кредитні бюро та їх вплив на процес банківського кредитування

Результати економічних прогнозів свідчать про те, що у найближчі два
роки буде збережено, а той пришвидшено темпи зростання обсягів
кредитування, зменшаться кредитні процентні ставки, ризики економічної
діяльності, тому, окрім інших чинників, сприятиме підвищенню довіри до
влади та послаблення адміністративного тиску на бізнес і банки.

Особлива увага в умовах переходу до інноваційно-інвестиційного розвитку
банківської системи приділяється створенню і впровадженню якісних систем
оцінки кредитних ризиків, пов’язаних із співпрацею з контрагентами.
Зважаючи на високі ризики вкладень у реальний сектор економіки, низькі
темпи структурних перетворень, загальну недостатньо інвестиційну
привабливість вітчизняних підприємств, недостатню ефективність окремих
норм регулювання, на перше місце виходить проблема вибору та формування
кредитних важелів стимулювання економічного розвитку.

Реалізація таких заходів у цілому залежить від готовності самої
банківської системи до сприйняття інвестиційного процесу, а на рівні
відносин з реальним сектором економіки – від здатності банківських
установ задовольнити його поточні потреби необхідними коштами для
формування достатнього обсягу обігового капіталу.

З огляду на світовий досвід можна впевнено стверджувати, що основною
інституційною структурою, яка виконує функції посередника щодо обміну
інформацією про платоспроможність позичальника, залишається кредитне
бюро. Загальний ефект від функціонування такого структурного ланцюга
“банк (інвестиційна компанія) – кредитне бюро – позичальник”
визначається за його результатами з урахуванням трьох складових:

– найімовірніше (реалістичне) прогнозування повернення позик кредиторами
за рахунок формування “комплексу” інформаційних відносин про потенційних
позичальників і можливість використання такої інформації з метою
оптимального визначення ціни кредиту та мінімізації кредитного ризику;

– формування єдиного інформаційного простору як основного джерела
кредитних відносин з конкретним визначенням вартості певного
інформаційного “товару” для банків і позичальників у процесі пошуку
інформації та реалізації особистих конкурентних переваг з метою
подальшого розвитку бізнесу;

– розроблення та дотримання визначення “порядку” або “правил гри” для
позичальників при формуванні своєї кредитної історії, підвищення
кредитного іміджу й дотриманням зобов’язань перед кредиторами з метою
повного та своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків.

Надання кредитів з урахуванням довідок або звітів кредитного бюро має
істотно знизити ризики банків щодо споживчого кредитування, скоротити
час і витрати на перевірку потенційних позичальників, та, відповідно,
значно зменшити ставки кредитування, а також спростити процес отримання
кредитних ресурсів.

Крім того, для банків цілковито важливою є як позитивна інформація про
позичальника, так і негативна. Перша в окремих випадках дасть змогу
банку прийняти рішення про зменшення ставки обов’язкового резервування
поряд з рішенням про надання кредиту, а друга дасть можливість відмовити
клієнту щодо надання кредиту, який має негативну кредитну історію.

Кредитні бюро, згідно зі світовою практикою, можуть надавати різного
роду звіти про кредитні операції залежно від наявності інформації про
потенційного позичальника, виду кредиту, який надається, і, що
найважливіше, від рівня деталізації, необхідного певному кредитору.
Найпростіший звіт містить інформацію про минулі неповернуті та
прострочені кредити – так звані негативні (black). Найдетальніші звіти –
позитивні (white) містять увесь комплекс інформації про активи й пасиви
позичальника, гарантії, структури заборгованості за її видами, за
термінами та часом погашення, його зайнятості та історію його сім’ї (
див. табл.. 3.1) [].

Бюро кредитних історій можуть складати кредитні рейтинги позичальників,
базуючись на їхніх характеристиках і кредитній історії, а також
використовувати дані для складання статистичних або прогнозних моделей,
які сприяють впровадженню нових фінансових інструментів, визначенню
реальної вартості кредиту, а також встановленню і регулюванню кредитних
лімітів.

Таблиця 3.1 – Характеристика кредитного бюро країн світу та специфіки
інформації, яку вони надають

Країна Рік початку роботи першого кредитного бюро Види інформації, яка
надається учасникам

Позитивна

(white) Негативна

(black)

Австралія 1930 – +

Австрія 1860 + +

Англія 1960 + +

Аргентина 1950 + +

Бельгія 1987 – +

Бразилія 1996 – +

Гонконг 1982 – +

Ірландія 1963 – +

Італія 1990 + +

Канада 1919 – +

Мексика 1997 + +

Нідерланди 1965 – +

Норвегія 1987 + +

Перу 1995 – +

Росія 2005 + +

Україна 2005 + +

Зважаючи на динаміку кредитного портфеля, кредитів, наданих суб’єктам
господарювання та фізичним особам (див. табл.3.2), можна стверджувати,
що поява таких нових інституцій у структурі фінансового ринку України
дасть змогу забезпечити зростання ВВП вищими темпами та поліпшити якість
надання кредитних послуг за рахунок впровадження нових ефективних
фінансових інструментів.

Таблиця 3.2. Динаміка кредитного портфеля, кредитів, наданих
суб’єктам господарювання та фізичним особам.

Показники Періоди

01.01.2001

01.01.2002 01.01.2003 01.01.2004 01.01.2005 01.01.2006 01.07.2006
01.10.2006

Кредитний портфель

млн. грн.. 23 637 32 097 46 736 73 442 97 197 156 385 199 060 229 355

Кредити, надані суб’єктам господарювання

млн. грн. 18 216 26 564 38 189 57 957 72 875 109 020 130 531 147 335

Кредити, надані фізичним особам

млн. грн.. 941 1 373 3 255 8 879 14 599 33 156 48 645 61 808

У сфері кредитування підприємств і організацій кредитне бюро
відіграє особливо активну роль. При цьому обсяг інформації, що
акумулюється бюро, включає безліч різних даних, які отримуються як від
кредиторів, так і від самих компаній, не тільки про діяльність
потенційного позичальника, його фінансове становище, а й про інших його
кредиторів, акціонерів та менеджерів.

В Україні уже закладено підвалини з метою формування таких відносин –
створено Перше всеукраїнське бюро кредитних історій, яке з 2007 року
почне реально функціонувати і яке є надзвичайно важливим інструментом
спрощення, пришвидшення доступу до кредитних ресурсів, а також зменшення
ризиків. Його створили (дата державної реєстрації – 26 липня 2005 року)
30 банків, Асоціація українських банків і дві страхові компанії:
Кредо-класик та Страхова група ТАС. За словами віце-президента АУБ
Антоніни Паламарчук, частка банків – учасників бюро становить близько
70% ринку кредитування населення.

Основою для створення бюро кредитних історій стала започаткована НБУ ще
у 2001 році Єдина інформаційна система реєстру позичальників. Механізм
роботи новоствореної організації дає змогу знизити небезпеку
неповернення кредитних ресурсів та передбачити істотне збільшення
обсягів кредитування насамперед для населення, малого й середнього
бізнесу, а позичальники мають можливість розраховувати на зменшення
відсоткових ставок. Комерційні банки використовуватимуть базу даних
кредитного бюро, в якому акумулюватиметься як позитивна, так і негативна
інформація про ймовірних позичальників. Усі учасники кредитного бюро
матимуть рівний платний доступ до інформації за умов, що клієнт банку не
проти отримання даних про його кредитну історію. Але створення і
функціонування такої структури потребує розв’язання багатьох проблем:
прийняття відповідних правил гри в умовах наближення України до
Європейського союзу; підвищення рівня капіталізації банків та формування
адекватної ресурсної бази; оптимізація структури банківської системи;
удосконалення вітчизняного банківського законодавства. Ефективне
розв’язання цих проблем дасть змогу забезпечити підвищення фінансової
стабільності та стійкості банківської системи України як запоруку
подальшого економічного зростання країни на шляху інтеграції у
європейське співтовариство.

3.3. Створення резервів під кредитні операції банків

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями
комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає а
акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації
неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження
кредитного ризику на рівні банку, що існує для захисту вкладників,
кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями
підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку та звітності – принципі обережності, згідно з
яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну
дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих
втрат передбачається створення спеціального резерву перерахуванням
частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок (контрактивний
рахунок банку – пасивний рахунок, що стоїть на боці активу та зменшує
суму активів), з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна
сума. Джерелами формування спеціального резерву у фінансовому звіті є
витрати комерційного банку (клас 7 Плану рахунків). За умови, якщо такий
резерв не сформований, втрати за кредитними операціями відшкодовуються
за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть
призвести до повної втрати капіталу і банкрутству банку. Отже, створення
спеціального резерву для покриття нерозподілених кредитних ризиків дає
можливість уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу
одним зі способів самострахування банку.

Крім спеціального резерву, який формується за рахунок прибутку до
оподаткування, банки створюють загальний резерв, джерелом формування
якого є прибуток. Створення та використання загального резерву
регулюється чинним законодавством кожної країни. Здебільшого кошти
загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які
виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат
у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилося
недостатньо.

По кожному наданому кредиту банки формують резерви для покриття можливих
витрат від неповернення кредиту. Резерви формуються в тій валюті в якій
надається кредит.

Формуються два види резервів:

1) під стандартну заборгованість за кредит (за рахунок чистого
прибутку);

2) під нестандартну заборгованість (20% за рахунок валових витрат, решта
за рахунок чистого прибутку).

Стандартна заборгованість – це заборгованість, за якою строк погашення
чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не
настав або зобов’язання (в тому числі аваль), строк виконання за якими
ще не настав.

Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними
операціями, класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”,
“сумнівні”, а також “безнадійні”.

З переходом на міжнародні стандарти обліку та звітності в українській
банківській системі з 01.01.1998 року порядок формування резерву
максимально наближений до міжнародних правил.

Таблиця 3.3. – Аналіз формування резервів комерційними банками під
кредитні операції

Показники Період

Рік 01.01.

2001 01.01.

2002 01.001.

2003 01.01.

2004 01.01.

2005 01.01.

2006 01.07.

2006 01.10.

2006

Загальні

активи

млн. грн. 39 866 50 785 67 774 105 539 141 497 223 024 264 954 299 352

Чисті активи

млн. грн.. 37 129 47 591 63 896 100 234 134 234 213 878 254 558 287 452

Резерви за активними операціями банків:

млн. грн. 2 737 3 194 3 905 5 355 7 250 9 370 10 990 12 222

– в тому числі резерви під кредитні операції

млн. грн.. 2 336 2 963 3 575 4 631 6 367 8 328 9 901 11 161

В 1998 році за рахунок резервів 96 банків списали заборгованість за
безнадійними кредитами на загальну суму 117.4 млн. грн. Велику частку
серед списаних безнадійних кредитів мали кредити наданні суб’єктам
господарювання – 80.2 млн. грн.. []

Значне зростання суми резерву під кредитні ризики в 1999 році відбулося
в основному в результаті внесення змін до положення про порядок його
формування і використання, згідно з якими при визначенні розрахункового
обсягу резерву під безнадійні кредити банки не враховують вартості
застави. Під інші нестандартні кредити враховують (починаючи з
01.10.1999р.) лише 20% вартості застави (з 01.07.1999р. враховували
40%). Протягом 1999 року комерційними банками використано з резерву,
сформованого для відшкодування кредитних ризиків, 128.4 млн. грн. За
рахунок резерву комерційними банками списано безнадійних кредитів,
наданих фізичним особам, на суму 80.0 млн. грн., суб’єктам
господарювання – на суму 46.0 млн. грн., банкам України – 2.0 млн. грн.
[]

Погіршення останніми роками фінансового стану окремих банків,
невиконання ними економічних нормативів, банкрутства деяких з них, – усе
це передовсім спричинено збитками у кредитній діяльності. Виникли вони
внаслідок несплати процентів за користування кредитами та неповернення
самих кредитів, головною причиною чого є недосконала система оцінки
кредитних проектів і відсутність ефективної системи внутрішнього
контролю за існуючими ризиками, що притаманні кредитним операціям (див.
табл.. 3.3).

Основна питома вага кредитного портфелю банків мають кредити наданні
суб’єктам господарської діяльності, тому сучасна стратегія банків у
механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності потребує
суттєвого коригування з метою спрямування кредитних ресурсів на потреби
реального сектору економіки (і, насамперед на задоволення інвестиційних
потреб підприємницьких структур).

Йдеться про необхідність сприяння на державному рівні визначенню у
якості стратегічних пріоритетів кредитної політики комерційних банків
саме завдань щодо кредитування підприємницьких структур.

Стратегія комерційних банків щодо кредитного забезпечення
підприємницької діяльності має бути орієнтована передусім на задоволення
виробничих потреб підприємств малого та середнього бізнесу, а також
повинна бути спрямована на аналіз інноваційних можливостей потенційних
позичальників, якісний інноваційний менеджмент проектів, що пропонуються
до фінансування (особливо, у сфері високих технологій). Необхідний
систематичний аналіз (в режимі моніторингу) макроекономічної інформації
з метою покращення галузевої структури кредитного портфеля, пошуку
перспективних клієнтів у різних галузях та секторах економіки.

3.4. Напрямки удосконалення системи державного регулювання банківського
кредитування

Банківська система України динамічно нарощує обсяги кредитування –
середньорічні темпи зростання обсягів банківських кредитів упродовж
останніх років перевищують 50%, що значно перевищує темпи зростання ВВП.

На XII з’їзд Асоціації українських банків, було внесено питання щодо
функціонування банківської системи в сучасних умовах, пріоритетів її
розвитку, проблем, які потребують законодавчого та нормативно-правового
врегулювання, підвищення Асоціації українських банків у захисті
інтересів учасників кредитно-фінансового ринку тощо.

Найважливіше, чого банки чекають від держави, – це створення сприятливих
умов для їх діяльності. Перше і найголовніше – це захист прав
кредиторів, який в Україні, на жаль не забезпечується. Ігноруються такі
базові принципи, як обов’язковість виконання договірних зобов’язань
кредитора і позичальника, гарантія повернення боргу. Позитивні зрушення
у цій справі можливі лише тоді, коли цим принципам відповідатимуть три
складові: законодавство, судові рішення, система виконання судових
рішень. Нині шістнадцять законів і два кодекси України – цивільний та
господарський – регулюють відносини кредитора і позичальника. Асоціація
спільно з НБУ вже зробила багато, але проблем іще чимало: суди й досі
приймають абсурдні рішення щодо визнання кредитних договорів недійсними;
висновок суду про відповідальність боржника винуватець часто не бере до
уваги. А проте цивілізовані країни вирізняються тим, що держава – на
боці кредитора, а не боржника. Як наголосив перший заступник Голови НБУ
Анатолій Шаповалов, у поточному році посилилася намічена останніми
роками тенденція до прискореного зростання кредитів, наданих фізичним
особам, насамперед довгострокових та іпотечних. Темпи приросту цих
кредитів майже втричі вищі, ніж наданий суб’єктам господарювання, і
становлять 73.5%. Якщо за 2001-2005 роки обсяг кредитів, наданих
фізичним особам, збільшився на 32 млрд. грн.., то з початку поточного
року вже відбулось зростання на 23 млрд. грн. [].

Швидке зростання споживчого кредитування зумовлене переважно
об’єктивними причинами: значним збільшенням доходів населення, а отже, і
розширенням кола платоспроможних позичальників серед фізичних осіб,
диверсифікацією активних операцій банків. Однак таке стрімке зростання
споживчого кредитування, за висновками міжнародних фінансових
організацій, є основним фактором ризику. Міжнародне рейтингове агентство
Fitch Ratings віднесло Україну до переліку країн із найуразливішою
банківською системою. А на думку PA Standart&Poor’s, стрімке зростання
та висока концентрація кредитних портфелів у поєднанні з низькою
платіжною культурою можуть призвести до серйозних проблем у майбутньому.
Багато європейських країн запровадили вже деякі обмеження щодо
кредитування населення. Наприклад, Болгарія – до 17% кредитного
портфеля. У безмежному кредитуванні приховується системний ризик. Росія
і Казахстан уже наштовхувалися на проблему неповернення таких кредитів.

Що стосується України, то прострочена заборгованість за кредитами,
наданими фізичним особам, поки що незначна, але за дев’ять місяців 2006
року зросла на 94% (за аналогічний період минулого року – на 50.7%). Ще
одною з проблемою з якою стикнулися банки в 2006 році – це перехід
позичальників з одного банку в другий. По підрахункам банкірів, з
початку 2006 року об’єми перекредитування українців зросли наполовину.
[] По кількості звернення при перекредитуванні лідирує іпотека, потім
іде автокредитування. Перехід позичальників обумовлюється декількома
причинами. Головна – більш низькі ставки на кредити. Друга причина це
більш вигідні умови для позичальника по наданню кредиту. Так наприклад,
коли позичальник раніш оформив кредит і вже сплатив більшу долю по
ньому, вирішить оформити кредит ще і на купівлю автомобіля. При цьому,
коли іпотечний кредит к цьому часу буде вже практично сплаченим, то банк
може надати автокредит, при якому гарантією буде раніш закладена
нерухомість. Крім того, зміна банку може мотивуватися поганим
відношенням банку до своїх позичальників. Міграція позичальників вже
почала бентежити банкірів і в деяких фінустановах вже почали
обговорювати комплекс мір, які можуть протидіяти цьому явищу. Зокрема
фінустанови почнуть ужесточати санкції за передчасне погашення кредитів
– збільшувати розмір штрафних санкцій Найближчим часом Правління
Національного банку збирається розглянути питання щодо введення
нормативу довгострокової ліквідності.

Висновки:

Кредитні операції складають більшу частку всіх активів банків. Вони є
найбільш прибутковою, але і найбільш ризикованою частиною банківських
активів. Кредитний ризик – це ризик несплати у визначний строк основного
боргу і процентів по позичках, що належать кредитору. При визначенні
кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори як: репутація
позичальника; можливість; капітал; умови; застава. З метою мінімізації
кредитних ризиків в банку відповідно до причин їх виникнення здійснюють
управління кредитним ризиком банку на двох рівнях – на рівні кожної
окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

З огляду на світовий досвід можна впевнено стверджувати, що основною
інституційною структурою, яка виконує функції посередника щодо обміну
інформацією про платоспроможність позичальника, залишається кредитне
бюро.

Резерви під кредитні ризики поділяються на резерви під стандартну та
нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під
нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями,
класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а також
“безнадійні”.

Висновки

Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника
продати свій товар, а покупця – купити його, коли він ще не отримав
гроші за свій товар. З розвитком суспільного відтворення з’явилося
чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту. Центральне
місце серед них посідає коливання потреб у коштах і джерелах їх
формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави.
Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих
економічних відносинах, які виникають у зв’язку з рухом вартості на
засадах зворотності і платності.

Основними принципами кредитування є : цільове спрямування позички;
строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості;
забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.

Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності,
що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов’язаний з конкретною
характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти
дві форми кредиту – грошову та товарну, які тісно пов’язані між собою і
є двома сторонами вартісної форми кредиту.

Сутність кредиту конкретизують окремі елементи кредитних відносин. Це
об’єкти та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту є та вартість, яка
передається в позичку одним суб’єктом іншому. Суб’єкти кредиту – це
кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру
кредиту.

Основними видами кредиту є : комерційний, банківський, державний,
міжнародний, виробничий, споживчий.

Виникає багато розбіжностей у кількості функцій кредиту. Різні
дослідники визначають різну кількість цих функцій, але
загальновизначеною є функція перерозподілу вартості через механізм
кредитування; контрольно-стимулююча; функція капіталізації вільних
грошових доходів.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить
вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у
визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового
спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють
поверненню позички. Але цього “сприяння” часто виявляється недостатньо,
і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не
повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним
позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок. Основним
(первинним) забезпеченням кредиту є поточна і майбутня фінансова
стабільність та прибутковість позичальника, а також доходи від проекту,
який позичальник має намір профінансувати. В разі якщо якість кредитного
проекту не відповідає вимогам Банку, то він може відмовити у
фінансуванні такого проекту, навіть якщо позичальник запропонує ліквідну
заставу (вторинне забезпечення).

Проведене дослідження аналізу динаміки змін кредитного портфеля банків
України за період з 01.01.2001 року по 01.10.2006 рік показав, що він
мав найбільшу питому вагу в структурі загальних активів (не скоригованих
на резерви за активними операціями) і в середньому щорічно це зростання
становило більше 40% від суми загальних активів. Абсолютний приріст
цього показника за період з 01.01.2001 року порівняно з 01.01.2005 року
склав 101 631 млн. грн., або 255%. Тенденція збільшення частки
кредитного портфеля в загальних активах виявлено в першому півріччі 2006
року. Відсоток кредитного портфеля на 01.01.2006 року збільшився
порівняно з 01.01.2005 роком на 1.4 % (з 68.7% по 70.1%). На 01.10.2006
року відсоток кредитного портфеля в загальних активах банків склав
76.4%. Абсолютний приріст кредитного портфеля за дев’ять місяців 2006
року склав 30 671 млн. грн., або 19.6%. Але надмірно високе значення
показника питомої кредитного портфеля в структурі активів не завжди є
свідченням орієнтації комерційного банку переважно на кредитні операції.
Іноді це може бути і наслідком істотних фінансових негараздів у
банківській установі (наприклад, у разі, коли більшість кредитів
сумнівні до повернення, а всі ліквідні активи вже витрачено на виконання
платіжних вимог клієнтів). Дуже мала частка кредитів у структурі активів
може свідчити про домінування в ній не міжбанківських кредитів і
державних цінних паперів, а основних засобів, дебіторської
заборгованості, нарахованих, але не отриманих доходів чи інших
складових, які не приносять банку прибутку. Аналіз структури кредитного
портфеля за напрямками кредитування за період з 01.01.2001 року по
01.10.2006 рік (дев’ять місяців), показав, що основна частка кредитного
портфеля українських банків була сконцентрована в портфелі кредитів,
наданих суб’єктам господарювання. При цьому більшу частину кредитів
склали довгострокові кредити. За дев’ять місяців 2006 року їх відсоток
склав більше 50% від кредитного портфеля. За той же період зросла частка
кредитів наданих фізичним особам. Абсолютний приріст цих кредитів з
01.10.2006 року порівняно з 01.01.2005 роком склав 47 209 млн. грн., або
в 4 рази . Аналіз частки довгострокових кредитів у кредитному портфелі
банків України показав, що в 2006 році (дев’ять місяців) відсоток цих
кредитів в кредитному портфелі склав більше 50%, а питома вага
довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання склала більше
30%.

Виходячи з проведеного аналізу ми бачимо, що за період із 01.01.2001 р.
порівняно з 01.10.2006 р. зростання чистих активів українських банків
забезпечувалося в основному за рахунок зростання кредитного портфеля
юридичних і фізичних осіб (середньорічний темп його зростання становив
понад 50%). Унаслідок питома вага кредитного портфеля в чистих активах
банків за вищезгаданий період збільшилася і за станом на 01.01.2006р.
становила понад 70%. Починаючи з 2001 року щорічне зростання кредитного
портфеля банків перевищувало 40%. У світові практиці темпи зростання
цього показника понад 17% за рік прийнято вважати “кредитним бумом”.

За станом на 01.10.2006 року основна маса кредитних вкладень українських
банків була сконцентрована в портфелі кредитів, наданих суб’єктам
господарювання. Частка кредитів, наданих фізичним особам, за останні 6
років(період з 01.01.2001 рік по 01.10.2006 рік) зросла у 65 раз.

Портфель кредитів, наданих суб’єктам господарювання, мав високу
концентрацію в наступних видах економічної діяльності – оптовій і
роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, будівництві,
сільському господарстві та пов’язаних з ним послуг. Причому домінуючим
напрямком залишається оптова торгівля та посередництво у торгівлі.

Дослідження кредитного портфеля ВАТ “СЕБ БАНК” згідно наданої фінансової
річної звітності за 2005 рік, показало, що кредити в активах банку
склали найбільшу питому вагу 50%. Особлива увага приділялась розвитку
кредитування фізичних осіб в першу чергу іпотечного кредитування. В 2005
році найбільш активно зростали обсяги кредитування у ВКВ, які
збільшились на 234.5 % порівняно з обсягами кредитування у гривні, які
зросли за цей період на 4.2%. Аналіз структури кредитного портфеля ВАТ
“СЕБ БАНК” показав, що найбільший напрямок кредитування в кредитному
портфелі займали кредити в поточну діяльність. Їх частка порівняно з
2004 роком зросла 1.5 рази. Також порівняно з 2004 роком в 2005 році в
кредитному портфелі банку зросла частка іпотечного кредитування.
Абсолютний приріст склав 82 923 млн. грн.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо
залежить від того, наскільки якісно зроблено структурування процесу
банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних
етапів цього процесу і функції працівників, що відповідають за
проведення кредитних операцій.

Процес кредитування можна умовно розділити на кілька етапів, кожний з
яких вносить свій внесок у якісну характеристику кредиту: одержання і
розгляд заявки на надання кредиту, а також інтерв’ю з майбутнім
позичальником; оцінка кредитоспроможності позичальника; підготовка і
підписання кредитного договору; контроль за виконанням умов кредитного
договору; погашення кредиту і відсотків.

Дуже важливим етапом є моніторинг за виконанням умов кредитної угоди для
зниження ризику неповернення кредиту і зменшення в кредитному портфелі
проблемних кредитів.

Кредитні операції складають близько більшу частку всіх активів банків.
Вони є найбільш прибутковою, але і найбільш ризикованою частиною
банківських активів.

Кредитний ризик – це ризик несплати у визначений строк основного боргу і
процентів по позичках, що належать кредитору. При визначені кредитного
ризику необхідно враховувати такі фактори як: репутація позичальника;
можливість; капітал; умови; застава.

З метою мінімізації кредитних ризиків в банку відповідно до причин їх
виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях
– на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в
цілому.

З огляду на світовий досвід можна впевнено стверджувати, що основною
інституційною структурою, яка виконує функції посередника щодо обміну
інформацією про платоспроможність позичальника, залишається кредитне
бюро.

Найважливіше, чого банки чекають від держави, – це створення сприятливих
умов для їх діяльності. Перше і найголовніше – це захист прав
кредиторів, який в Україні, на жаль не забезпечується. Ігноруються такі
базові принципи, як обов’язковість виконання договірних зобов’язань
кредитора і позичальника, гарантія повернення боргу. Позитивні зрушення
у цій справі можливі лише тоді, коли цим принципам відповідатимуть три
складові: законодавство, судові рішення, система виконання судових
рішень.

Список використаної літератури:

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91
№872-ХІІ із змінами та доповненнями.

Закон України “Про заставу” від 02.10.92 №2654-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Закон України “Про лізинг” від 16.12.97 №723/97-ВР.

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 №887-ХІІ.

Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності
комерційних банків” Затв. Постановою Правління НБУ від ЗО. 12.1997 р. №
469.

Положення НБУ “Про кредитування”, затверджено Постановою Правління
НБУ від 28.09.95 № 246 із змінами та доповненнями.

Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву на
можливі втрати за позиками КБ”, затверджено постановою
Правління НБУ №122 від 27.03.98р. та змін до нього, в т. ч.
затверджених постановами Правління НБУ від 16.12.98 № 520, від
06.04.99 № 168.

Положення “Про кредитну політику КБ” від 19.10.99

Положення АТ УІБ “Про кредитування” від 24.06.00.

Положення “Про проведення оцінки фінансового стану позичальника”
від 19.10.00

Регламент роботи з запропонованим та прийнятим в заставу майном.

Анализ экономической деятельности клиентов банка / Под ред. проф.
Лаврушина О.И. – М.: ИНФРА-М, 1996 – 80 с.

Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. –
М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1995 – 144с.

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Е.Ф. Жуков,
А.М.Максимова, О.М. и др.; Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки
и биржи, ЮНИТИ, 1997. –471с.

Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. – К.: Ельтон, 1993. –
336

Банковский портфель ( Книга банкира. Книга клиента. Книга
инвестора)/ Отв. ред. Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. – М.:
СОМИНТЭК , 1994 – 480 с.

Банковское дело. Учебник / под ред. В.И. Колесникова, проф. Л.П.
Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1995 – 480 с.

Банковское дело. / под ред. проф. О.И. Лаврушина.- М.: Банковский и
биржевой научно-консультационный центр, 1992. – 428 с.

Болдаков В. Обов’язкове резервування, як інструмент
грошово-кредитної політики // Вісник НБУ, 1998, №1

Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия,
планирование. – М.: ИКЦ «ДИС», 1997, -288с.

Бюлетень НБУ, № 1,1999. – 90 с.

Бюлетень НБУ, № 1, 2001. – 90 с.

Василишен З.Н. Регулирование деятельности коммерческого банка. – М.:
Финстатинформ, 1995. -137 с.

Вітлінський В.В., Наконечний Я.С. Методи формування резервів на покриття
можливих ризиків //Фінанси України. – 1998. – №12. – С.48-52.

Вісник НБУ січень – грудень, 2000.

Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник
НБУ, 2000, №1.

Вспомнить все: кто и как «зарабативает» на иностранных кредитах
// Бизнес, 2001, №8 – с.10-11.

Вступ до банківської справи / під ред. д.е.н., проф. М.І.
Савлука – К.: Лібра, 1998 – 344 с.

Гамидов Г.М. Банковское и кредитное дело – М.: Банки и биржи,
1994 – 204 с.

Гетьман В. Банківська система України: діяльність і проблеми //
Банківська справа – 1996, № 1 – с.8-21.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. – К.:
Основи, 1996 – 180 с.

Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлука, А.М. Мороз, М.Ф.
Пудовкіна та ін. – К.: Либідь, 1992. – 331 с.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва – К.: КНЕУ,
1999 – 404 с.

Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посібник /
За ред. Б.Л. Луціва – Львів: Львівський банківський
коледж НБУ, 1999 – 156 с.

Гумен І. Встановлення ринку міжбанківського кредитування в
Україні // Вісник НБУ, 1999, №4.

Гуцал І.С. Функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний
період.- Тернопіль: Збруч, 1999. –312с.

Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина – М.:
Финансы и статистика, 1999 – 448 с.

Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових
відносин. – Тернопіль: “Тернопіль”, 1996 –140 с.

Дзюблюк О.В. Оцінка ефективності кредитних вкладень КБ // Фінанси
України, 2000 , № 9.

Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная
политика / Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; под общ. ред. В.
Лукашевича- Л., 1991- 448 с.

До питання про суть КБ і специфіку банківського продукту //
Вісник

PAGE

PAGE

Створення резервів

Лімітування

Диверсифікація

кредиту

кредитоспроможність клієнта

Аналіз

На рівні кредитного портфеля

На рівні окремої позики

Методи управління

кредитним ризиком

Структурування

Документування

Контроль

Податково-

Бюджетна політика:

– суворіша

податково-

бюджетна

політика

– недопущення бюджетних стимулів, які можуть заохотити певні
види кредитування

Грошово-кредитна політика:

– підвищення

процентних

ставок;

– посилення

резервних

– вимоги щодо

ліквідних

активів;

Заходи курсової політики:

– підвищення

гнучкості

валютних

курсів.

Система заходів

Розуміння ризиків

Аміні-стративні заходи

Заходи із

розвитку ринку

Заходи нагляду,

моніторингу

Пруденційні

заходи

Заходи макроекономічної політики

розвиток інструментів хеджу-вання та управління ризиками ;

розвиток ринку цінних паперів для зменшення залежності від банківського
кредиту;

поліпшення культури кредитування (кредитне бюро кредитний реєстр, права
кредиторів і позичальників )

підвищення

вимог для управління ризиками внутрішнього контролю;

– ретельна перевірка і нагляд за проблемними банками;

періодичний моніторинг банків та клієнтського ризику;

– обмін інформацією між органами нагляду всередині країни та країнами
походження іноземних банків

диференційовані вимоги до капіталу;

– суворіша класифікація позик;

– створення резервів для покриття втрат за позиками;

– жорсткі правила щодо заставного забезпечення

– нормативи та інструкції

загальні або індивідуальні ліміти на кредити банкам;

додаткові резервні вимоги що ґрунтуються на зростанні обсягів кредитів

податки на фінансове посередництво

Підвищення можливостей банків у сфері моніторингу оцінки й регулювання
ризиків.

Компанії з метою інформування громад кості про ризики і звити у пресі.

Обговорення, зустрічі з банками (“моральне переконання”) для
уповільнення темпів розширення обсягів кредитування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020