.

Загальнодержавні збори (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
295 4296
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Загальнодержавні збори

ПЛАН

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету

Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

Збір на обов’язкове соціальне страхування

Інші загальнодержавні збори

Література1. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету

Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету, стягуються з користувачів надрами, що здійснюють
видобуток корисних копалин на раніше розвіданих родовищах. Відповідно до
Кодексу України про надра1 надра надаються організаціям, підприємствам і
громадянам виключно в користування і тільки в тому разі» якщо в них е
спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр.

Закон України «Про систему оподаткування» відрахування за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету,
відносить до загальнодержавних. Виходячи з цього, при видобутку корисних
копалин на території України діють єдині правила обчислення і сплати
таких відрахувань. При цьому не має значення якість видобутих корисних
копалин і умови їх видобутку.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є користувачі надр усіх
форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що
добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на
розміщених на території України, її континентальному шельфі, у виключній
(морський) економічній зоні, родовищах, що були заздалегідь оцінені й за
згодою зацікавлених надрокористувачів передані їм для промислового
освоєння.

Об’єкт оподаткування, а також механізм справляння збору за
геологорозвідувальні роботи визначені Інструкцією про порядок справляння
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного
бюджету, а також постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999
р. «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, і
його справляння». Зокрема, нормативи збору за геологорозвідувальні
роботи встановлені окремо для кожного виду корисних копалин чи групи
близьких за призначенням корисних копалин (природний газ, тверде пальне,
торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо) у гривнях до
одиниці видобутку чи погашення в надрах запасів корисних копалин і
приведені в додатку до вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів
України.

Розмір таких відрахувань визначається користувачами самостійно, виходячи
з вартості видобутої мінеральної сировини чи продукції його переробки за
певний період на основі нормативів з обліком офіційно встановленого й
опублікованого індексу інфляції і понижувальних коефіцієнтів.

Понижувальні коефіцієнти застосовують у таких випадках:

1. Якщо геологорозвідувальні роботи виконувалися частково за рахунок
власних коштів, то, сплачуючи збір, застосовують коефіцієнти для окремих
родовищ. Підставою для застосування коефіцієнтів є довідка
Держкомгеології. Для оформлення довідки необхідно подати Державному
інформаційному геологічному фонду засвідчені копії документів, що
підтверджують не бюджетне фінансування виконання геологорозвідувальних
робіт.

2. Якщо добувається більше одного виду корисних копалин, які одночасно
залягають на одному родовищі.

Зазначимо, що при видобутку більше одного виду корисних копалин збір за
геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожен їх вид окремо.

Платники складають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, що
подають до органів державної податкової служби за місцем реєстрації
платника такого збору протягом 40 днів, наступник за останнім
календарним днем звітного (податкового) кварталу. Причому користувач
надр, зареєстрований у податковому органі не того району (міста), в
якому лежить експлуатоване їм родовище корисних копалин, додатково
протягом 40 днів, наступних за останнім днем звітного кварталу,
направляє копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи до
податкового органу за місцезнаходженням такого родовища корисних копалин
з відміткою органа державної податкової служби, що прийняла оригінал
розрахунку.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється при
видобутку:

раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки
родовищ до категорії втрачених у надрах;

вуглецевої сировини з нерентабельних шпар з метою недопущення
вибухонебезпечних газопроявів у населених пунктах нафтогазопромислових
районів;

підземних вод, які не використовуються у господарстві, ви добуток яких є
технологічно змушеним у зв’язку з видобутком інших корисних копалин у
обсягах, погоджених з відповідними органами Державного гірського
нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього
природного середовища;

копалин, що здійснюється для усунення забруднення надр;

копалин для усунення їх шкідливої дії (засолення, заболочування,
забруднення тощо).

Збір за геологорозвідувальні роботи сплачують у два етапи.

Здійснюються авансові платежі у строки: до 20 числа третього місяця
звітного кварталу і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом
у розмірі однієї третини суми розрахованого збору.

Остаточна сплата відрахувань здійснюється протягом 10 днів, наступних за
останнім днем граничного терміну надання розрахунку збору, з обліком
сплачених авансових внесків.

Збір за геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується до
державного бюджету на рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної
класифікації.

2. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в
тім, що його назва відображає смислове навантаження платежу, але не дає
його точного визначення. До збору за використання природних ресурсів
належать:

плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

плата за спеціальне використання водних ресурсів;

плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів
здійснюється відповідно до статей 89—91 Лісового кодексу України і
Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і
користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від б липня 1998 р. й інших
нормативних актів1. Розрізняють спеціальне та загальне використання
лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється
тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими
користувачами можуть бути один чи кілька тимчасових лісокористувачів у
тому разі, якщо використовуються кілька лісових ресурсів. Дозволяється
здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів:
заготівлю деревини під час рубки головного користувача; заготівлю
живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (пінь, дуб, кора й
інше); побічне лісове використання.

Постійними користувачами можуть бути: спеціалізовані лісогосподарські
підприємства, інші підприємства, установи, організації, у яких створені
спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для
спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського
господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і
туристичних цілей, а також проведення науково-дослідних робіт. Для
постійного використання можуть надаватися земельні ділянки лісового
фонду, площа яких не перевищує 5 гектарів. Право постійного користування
земельними ділянками лісового фонду закріплюється державним актом на
право постійного користування землею.

Тимчасовими користувачами можуть бути: підприємства, установи,
організації, об’єднання громадян, релігійні організації, громадяни
України, іноземні юридичні особи і громадяни. Земельні ділянки лісового
фонду надаються в тимчасове користування за умови згоди постійного
лісокористувача земельними ділянками лісового фонду. Тимчасове
користування земельними ділянками лісового фонду може бути
короткостроковим — до 3-х років і довгостроковим — від 3-х до 25 років.
У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть
надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін
у договорі.

За спеціальне використання лісових ресурсів передбачені такі види плати:

за встановленими таксами;

у вигляді орендної плати;

у вигляді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на
конкурсних умовах.

Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється,
виходячи з лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуг з
урахуванням якості та доступності. Такси і порядок справляння збору на
лісові ресурси державного значення встановлює Кабінет Міністрів України,
а на лісові ресурси місцевого значення — Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових
ресурсів плата встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної
плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, однак не нижче
встановлених такс на лісові ресурси.

Розрахунок збору подають платники протягом 40 днів, наступних за
останнім календарним днем звітного кварталу.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення
зараховуються в розмірі 80 відсотків до державного бюджету, 20 відсотків
— до місцевих бюджетів за їх місцезнаходженням. Плата за спеціальне
використання лісових ресурсів місцевого значення зараховується
відповідно до бюджетів місцевого самоврядування. Ці платежі
спрямовуються на виконання робіт з відновлення лісів, проведення
лісогосподарських заходів і утримання лісів у належному санітарному
стані.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів

Відповідно до Водного кодексу України, плата за спеціальне
водовикористання справляється з метою забезпечення раціонального
використання й охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату
за забір води з водних об’єктів і за скидання в них забруднюючих
речовин. До спеціального використання водних ресурсів належить
використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і
сільськогосподарських потреб, а також потреб населення. Воно
здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв і установок або без їх
застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних
ресурсів.

Плата встановлена за спеціальне використання водних ресурсів
загальнодержавного і місцевого значення. До водних ресурсів
загальнодержавного значення належать:

а) поверхневі води, віднесені до басейнів рік, що розташовані чи
використовуються на території кількох областей, включаючи всі припливи;

б) підземні прісні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, що не є
ресурсами загальнодержавного значення. Перелік водних ресурсів місцевого
значення визначає Державний комітет з водного господарства за участю
Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Спеціальне використання водних ресурсів можливо тільки за наявності
відповідного дозволу, порядок видачі якого затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. «Про порядок видачі
дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення
лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення». Крім того,
Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і
збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного
транспорту визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16
серпня 1999 р.

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є
суб’єкти підприємницької діяльності — водокористувачі незалежно від форм
власності, які є юридичними особами, включаючи підприємства
гідроенергетики і водного транспорту, підприємства з іноземними
інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відособлені
підрозділи, які не є юридичними особами, але мають окремий баланс,
розрахункові рахунки у банку. Плату за спеціальне використання водних
ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають
юридичного статусу і підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям. У
деяких випадках фізичні особи також зобов’язані платити за спеціальне
використання води.

Об’єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є
обсяг води, що водокористувачі беруть для власних потреб, незалежно від
того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем
(поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів або від
підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують
на потреби охолодження устаткування оборотну систему водопостачання,
плату в бюджети вносять тільки за воду, що відбирають з водогосподарчих
систем і використовують для поповнення оборотної системи. Розмір плати
за забір води з водних об’єктів визначається на основі нормативів оплати
фактичного забору води і встановлених лімітів на забір води.

Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти
визначається на основі нормативів оплати фактичного скидання
забруднюючих речовин і встановлених лімітів скидання. Нормативи платежів
і порядок їх справляння регулюються Інструкцією про порядок обчислення і
справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів від 1 жовтня
1999 р. і Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища» від 25 червня 1991 р. Нормативи плати за спеціальне
використання водних ресурсів затверджує Кабінет Міністрів України.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:

а) за воду, що відпускається платниками збору за спеціальне використання
прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б) за використання підземних вод, що є сировиною в технологічному
процесі, для витягу компонентів, що містяться в них;

в) за використання підземних вод, що витягаються з надр разом з
видобутком корисних копалин, а також забір яких до помагає усувати
небезпечну дію вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення,
засоленість, заболоченість, зрушення тощо);

г) за воду, що використовують для задоволення питних і сані
тарно-гігієнічних потреб населення;

д) за воду, що використовують для протипожежних потреб тощо.

Суму платежу за спеціальне використання водних ресурсів обчислюють
платники самостійно з урахуванням пільгових коефіцієнтів. Платежі
обчислюються квартальним розрахунком виходячи з фактичного обсягу
використаної води, встановленого ліміту і нормативів плати з урахуванням
пільг. За спеціальне використання водних ресурсів платники сплачують
протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного
терміну подання розрахунку збору за місцем податкової реєстрації.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного
значення в розмірі 100% перераховується до державного бюджету, а плата
за використання водних ресурсів місцевого значення — до місцевих
бюджетів.

Плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин

Плату за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин
введено на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища» і Закону України «Про підприємництво», що передбачає
наявність ліцензії при здійсненні видобутку корисних копалин, Кодексу
України про надра, постанови Кабінету Міністрів України «Про
затвердження базових нормативів плати за користування надрами для
видобутку корисних копалин і Порядку справляння плати за спеціальне
використання надр для видобутку корисних копалин» та іншими нормативними
актами.

Відповідно до Кодексу України про надра, надра — це частина земної кори,
що розташована під поверхнею суші і дном водойм і сягає глибин,
доступних для геологічного вивчення й освоєння. Надра надаються тільки в
користування, бо вони є виключно власністю держави.

Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних
копалин є суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм
власності), у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що
здійснюють видобуток корисних копалин.

Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобутку корисних
копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і позабалансових
запасів корисних копалин. Обсяг погашених балансових запасів корисних
копалин визначається як сума обсягів добутих корисних копалин і
фактичних їх втрат у надрах під час їх видобутку. Але існують втрати, що
не підлягають обліку при визначенні розміру платежів за використання
надр при видобутку корисних копалин.

Відповідно до Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за
користування надрами для видобутку корисних копалин від 13 червня 2000
р. установлені нормативи плати за використання надр для видобутку
корисних копалин, що визначені для кожного виду корисних копалин. Вони
розділені на групи корисних копалин з подальшою їх диференціацією
залежно від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ. Базові
нормативи плати за видобуток корисних копалин установлюються: для
вугілля кам’яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної
сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної галузей і
будівельної сировини — як фіксована сума відрахувань у гривнях за
одиницю погашених у надрах запасів корисних копалин; для нафти,
конденсату, газу природного, підземних вод (мінеральних, термальних,
промислових), мінеральних брудів і мулу — як фіксована сума відрахувань
у гривнях за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини
ювелірного (дорогоцінні камені), ювелірно-виробничого (напівдорогоцінні
камені), виробничого (виробничі камені) призначення і для лицювальних
матеріалів — як частина (відсоток) вартості добутих (погашених у надрах
запасів) корисних копалин. При перевищенні зазначених базових нормативів
справляється плата в подвійному розмірі.

Розмір плати за використання надр для видобутку корисних копалин
визначається надрокористувачами самостійно накопичувальним підсумком з
початку року: для вугілля кам’яного, вугілля бурого, металевих корисних
копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної,
гірничорудної галузей і будівельної сировини — виходячи з обсягів
погашених у надрах балансових і забалансових запасів корисних копалин і
нормативів плати й одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин;
для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод, мінеральних
брудів і мулу — виходячи з обсягів добутих корисних копалин і нормативів
плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини
ювелірного, ювелірно-виробничого, виробничого призначення і для
лицювальних матеріалів — виходячи з вартості мінеральної чи сировини
продукції його первинної обробки і нормативів плати. У разі встановлення
лімітів плата за використання надр для видобутку корисних копалин
обчислюється з їх урахуванням.

Згідно зі ст. 29 Кодексу про надра, від сплати цього збору звільняються
землевласники, землекористувачі, що добувають корисні копалини без
подальшої їх реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачені
при використанні надр для господарських і побутових нестатків, якщо
земельні ділянки перебувають у власності чи в користуванні суб’єктів, що
добувають корисні копалини. Крім того, Кабінет Міністрів України може
надавати знижки до платежів за використання надр особам, що здійснюють
видобуток:

дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності
розробки покладів, об’єктивно обумовленої і не пов’язаної з порушенням
умов раціонального використання розвіданих запасів;

корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім
випадків погіршення якості запасів корисних копалин у результаті
вибіркового відпрацьовування родовищ.

Суб’єкти підприємницької діяльності—користувачі надр зобов’язані вносити
плату до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім
днем граничного строку подання розрахунку за місцезнаходженням корисних
копалин, а за видобуток корисних копалин у межах континентального шельфу
і виключної економічної зони — за місцем податкової реєстрації платника.
Плата справляється а фактичного обсягу добутих корисних копалин.

Плата за користування надрами може справлятися як у грошовій формі, так
і в натуральній — наприклад, частиною видобутої мінеральної сировини чи
іншої виготовленої користувачем надр продукції, виконанням робіт чи
наданням інших послуг, крім матеріалів, продуктів і послуг, перелік яких
визначає Кабінет Міністрів України.

3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Цей загальнодержавний збір визначено ст. 14 Закону України «Про систему
оподаткування». Підприємства, установи, організації, які забруднюють
навколишнє середовище, підлягають державному обліку і зобов’язані
безкоштовно надавати інформацію установам, що здійснюють охорону
навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидань
забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань
з охорони навколишнього природного середовища та іншу інформації в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір справляється з підприємств незалежно від форм власності за:

викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і
пересувними джерелами забруднення;

скидання забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

розміщення відходів.

Обчислення суми платежу здійснює самостійно платник відповідно до виду
забруднюючих речовин і класу небезпеки

відходів на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів
викидів, скидань і розміщення відходів і коригувальних коефіцієнтів.

Сплата збору провадиться щокварталу протягом 10 днів місяця, наступного
за звітним кварталом. Остаточний річний розрахунок збору подають
платники до податкової інспекції в десятиденний строк після подання
річної звітності про кількість викидів, скидань, розміщених відходів
використаного палива. Остаточний розрахунок збору за звітний рік і
сплата збору здійснюють платники до 15 січня.

4. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачується відповідно
до Закону України від 26 червня 1907 р. «Про збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування».

Види платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування
перераховані в ст. 1 вищевказаного Закону. Ними є:

суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх
об’єднання, бюджетні, громадські й інші установи й організації,
об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих
робітників;

філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників податку, що не
мають статусу юридичної особи, розташовані на інший території
територіальної громади, ніж платник зборів;

фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не
використовують працю найманих робітників, а також адвокати, їх
помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами
підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з
одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту),
і фізичні особи, що виконують роботи (послуги) відповідно до
цивільно-правових договорів, у тому числі члени творчих союзів, творчі
працівники, які не є членами творчих союзів;

юридичні і фізичні особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу
валют;

суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю ювелірними
виробами з золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння тощо.

Об’єктом оподаткування є:

для суб’єктів підприємницької діяльності — фактичні витрати на оплату
праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової
заробітної плати й інших заохочувальних і компенсаційних виплат при
обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій,
затверджуваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди,
виплачувані громадянам за виконання робіт (послуг) за угода ми
цивільно-правового характеру;

для платників збору — фізичних осіб і фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності — сума оподаткованого доходу (прибутку), яка
обчислена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно
до законодавства України;

3) для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, —
сукупний оподаткований доход, обчислений відповідно до законодавства
України.

Отже, при визначенні об’єкта збору до Пенсійного фонду існує певний
взаємозв’язок прибуткового податку і пенсійного збору, тобто, якщо не
існує об’єкта оподаткування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів
України «Про прибутковий податок із громадян», — немає і пенсійного
збору. Крім того, існує Перелік видів оплати праці й інших видів виплат,
на які не нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування і які не враховуються при обчисленні середньомісячної
заробітної плати для призначення пенсій, що затверджений Постановою
Кабінету Міністрів України.

Ставки збору, що надходить до Пенсійного фонду, диференційовано залежно
від платника й об’єкта оподаткування, наприклад:

для суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності, їх
об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ і організацій, їх
філій, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб
— суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих
робітників — 32 відсотки від об’єкта оподаткування;

з фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), і
з фізичних осіб, що виконують роботи (по слуги) відповідно до
цивільно-правових договорів, — у розмірі 1 відсотка від сукупного
оподаткованого доходу, обчисленого відповідно до Декрету Кабінету
Міністрів «Про прибутковий податок з громадян», якщо такий доход не
перевищує 150 грн., і 2 відсотків — якщо такий доход перевищує 150 грн.;

з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу
валюти, збір до Пенсійного фонду справляється із суми операцій з
купівлі-продажу валюти у розмірі 1 відсотка;

із суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю
ювелірними виробами з золота (крім обручок, гладко-шлифованих і з
алмазною обробкою), платини і дорогоцінного каміння, — в розмірі 5
відсотків від вартості реалізованих ювелірних виробів;

з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих,
якими забезпечуються інваліди і які пере ходять у власність у спадщину),
— 3 відсотки від вартості легкового автомобіля тощо.

Обчислення і сплата цього платежу здійснюються відповідно до Порядку
сплати збору на обов’язкове пенсійне страхування з окремих видів
господарських операцій, а також Інструкції про порядок розрахунку і
сплати підприємствами, установами, організаціями і громадянами збору на
обов’язкове пенсійне страхування. Зокрема, платники зобов’язані щомісяця
надавати розрахунок зобов’язань зі сплати збору на обов’язкове державне
страхування.

Строки сплати збору до Пенсійного фонду:

Суб’єкти підприємницької діяльності з утворенням юридичної особи і
фізичні особи—суб’єкти підприємницької діяльності з найманням робочої
сили — сплачують одночасно з одержанням коштів в установах банку на
оплату праці. Якщо при ватні підприємці здійснюють свою діяльність без
відкриття розрахункового рахунку в установах банку і заробітна плата
найманим робітникам виплачується з виторгу від реалізації продукції чи
зроблених послуг, то збір у Пенсійний фонд має бути перераховано
наступного дня після виплати заробітної плати найманим робітникам (ці
строки сплати для приватних підприємців застосовуються тільки щодо
найманих робітників).

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які працюють без
наймання робочої сили, приватні нотаріуси, адвокати, а також громадяни,
діяльність яких заснована на при ватній власності фізичної особи і
виключно на її праці, — що кварталу. Сплата провадиться із сум фактично
отриманого до ходу за звітний період (квартал), не пізніше 20 квітня, 20
липня, 20 жовтня поточного року і 1 лютого року, наступних за звітним.
При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року
провадиться авансом до 15 грудня із сум очікуваного доходу за цей
період.

Зазначимо, що у разі нестачі у платників збору коштів на оплату праці і
сплату збору в повному обсязі, видача коштів на оплату праці та сплата
збору здійснюються в пропорційних розмірах.

5. Збір на обов’язкове соціальне страхування

Збір на обов’язкове соціальне страхування є одним з видів обов’язкових
платежів, особливість якого передусім в тому, що його поняття охоплює
такі види платежів:

1) збір на обов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою
втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням і
похованням;

збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

збір на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату
працездатності.

Зазначимо, що раніше механізм справляння цих зборів було закріплено у
Законі України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» та
Порядку справляння збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок
безробіття, затвердженому наказом Міністерства праці і соціальної
політики України, які втратили силу в зв’язку з прийняттям 11 січня 2001
року Закону України «Про розмір внесків на деякі види
загальнообов’язкового державного соціального страхування”.

Платниками зборів на обов’язкове соціальне страхування є:

суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, а
також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що
використовують працю найманих робітників;

філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників податку, що не
мають статусу юридичної особи, розташовані на інший території
територіальної громади, ніж платник зборів;

фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що не
використовують працю найманих робітників, а також адвокати, приватні
нотаріуси;

фізичні особи, що працюють на умовах трудового договору (контракту), і
фізичні особи, що виконують роботи (послуги) відповідно до
цивільно-правових договорів;

Отже, при визначенні платників цих зборів необхідно виділяти дві
категорії суб’єктів.

1. Роботодавці, до яких належать підприємства, установи, організації і
фізичні особи, що використовують найману працю, а саме:

а) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та
господарювання, виду діяльності і галузевої належності і їх відособлені
підрозділи;

б) установи й організації, що утримуються за рахунок державного чи
місцевого бюджетів;

в) приватні (приватно-арендні) сільськогосподарські підприємства,
селянські (фермерські) господарства, господарчі товариства,
сільськогосподарські кооперативи й інші суб’єкти господарювання,
незалежно від форм власності, що займаються сільськогосподарською
діяльністю;

г) профспілкові, релігійні, благодійні й інші неприбуткові організації,
об’єднання громадян, громадські організації і суспільства, що
утримуються за рахунок членських внесків (садово-городні, гаражні
кооперативи тощо);

ґ) фізичні особи, у тому числі суб’єкти підприємницької діяльності;

д) розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації (у
тому числі міжнародні), філій чи представництва, що використовують працю
найманих робітників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами
України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

2. Наймані робітники, тобто фізичні особи, які працюють за трудовим
договором (контрактом) на підприємстві, в установі і організації чи у
фізичної особи.

Об’єктом оподаткування є сума оплати праці, що включає основну і
додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні
виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають оподаткуванню з
громадян.

Не є об’єктом оподаткування збором на обов’язкове соціальне страхування
згідно з п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про прибутковий
податок із громадян » ті суми виплат, що зазначені в п. 1 ст. 5 цього
Декрету. У пункті 2 ст. 5 Декрету визначено, що суми виплат, які не
включаються до складу сукупного оподатковуваного податком доходу, також
не враховуються при визначенні бази обкладання податками і зборами, що
нараховуються на фонд оплати праці. Суми, що не включаються до об’єкту
для обчислення збору на обов’язкове соціальне страхування, зазначені
також у ст. 2 цього нормативного акту. До них належать інші витрати, що
не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для
призначення пенсій, перелік яких установлює Кабінет Міністрів України.

Механізм обчислення цього виду збору такий самий, як і механізм
обчислення збору на державне пенсійне страхування. Сума збору, що
перераховується, складається з двох частин:

збір, обумовлений виходячи з нарахованих виплат з оплати праці;

збір, утримуваний із заробітної плати працівника при її виплаті.

Збір на обов’язкове соціальне страхування сплачується одночасно з
одержанням коштів в установах банку на оплату праці.

Строки сплати — одночасно в одержанням коштів в установах банків на
оплату праці. Якщо немає необхідних коштів на рахунку підприємства з
виплати заробітної плати, то перерахування збору провадиться у
пропорційних сумах до виплачуваної заробітної плати. Якщо
громадяни-підприємці використовують спосіб оподаткування шляхом
придбання фіксованого патенту (при сплаті якого не потрібно ведення
обліку і надання звітності), то у вартість сплаченого фіксованого
податку входить і сума збору на обов’язкове соціальне страхування.
Порядок сплати збору для громадян – підприємців дещо відрізняється від
порядку, встановленого для інших груп платників. Збір розраховується і
сплачується не щомісяця, а щокварталу, виходячи з фактично отриманого
доходу за звітний період, не пізніше 20 числа першого місяця кварталу,
наступного за звітним.

Збір на обов’язкове соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності.

Цей вид збору на обов’язкове соціальне страхування справляється на
підставі Закону України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням».

Встановлено такі розміри цього платежу:

1) для роботодавців — 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці
найманих робітників, що включають витрати на виплату основної і
додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати,
у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до
нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Закону України «Про
оплату праці», і підлягають оподаткуванню з громадян;

2) для найманих робітників — від суми оплати праці, що включає основну
і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні
виплати» у тому числі в натуральній формі, що підлягають оподаткуванню з
громадян:

0,25% — для найманих робітників, що мають заробітну плату менше 150
гривень;

0,5% — для найманих робітників, що мають заробітну плату більше 150
гривень.

Збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Цей вид збору на обов’язкове соціальне страхування справляється
відповідно до Закону України від 2 березня 2000 р. «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття
»’.

Цей платіж сплачується в таких розмірах:

для роботодавців — 2,5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих
робітників, що включають витрати на ви плату основної і додаткової
заробітної плати, інші заохочу вальні і компенсаційні виплати, у тому
числі в натуральній формі, що підлягають оподаткуванню з громадян;

для найманих робітників — 0,5% суми оплати праці, що включає основну і
додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні
виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають оподаткуванню з
громадян.

Збір на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату
працездатності

Цей вид соціального збору справляється відповідно до Закону України від
23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного
захворювання, що спричинили утрату працездатності».

Коло платників цього платежу трохи вужче, оскільки такими є лише
роботодавці.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику
виробництва, до якого належить підприємство. Розрахунок розміру
страхового внеску для кожного підприємства здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення
страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на
загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві і професійного захворювання, що затверджує Кабінет Міністрів
України.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства введено
Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про збір на розвиток
виноградарства, садівництва і хмільництва». Крім того, Порядок
справляння збору і використання коштів на розвиток виноградарства,
садівництва і хмелярства затверджено постановою Кабінету Міністрів
України, а форми звіту про суми нарахованих платежів встановлено наказом
податкової адміністрації.

Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від
форм власності і підпорядкування, що реалізують в оптово-роздрібній
торговій мережі алкогольні напої і пиво.

Збір сплачується підприємствами торгівлі.

1. Суб’єкти роздрібної торгівлі платять збір від реалізації алкогольної
продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від виробника.

2. У разі надходження алкогольної продукції і пива в роздрібну мережу з
оптової торгової мережі збір платить оптовик. Необхідно, щоб у
товарно-транспортних і платіжних документах сума збору була зазначена
окремим рядком.

Крім цього, відповідно до Порядку, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації від 28 березня 2002 p., a цей збір варто
сплачувати також і підприємцям, що працюють у мережі громадського
харчування.

Об’єктом оподаткування є виторг, отриманий на кожному етапі реалізації
алкогольних напоїв і пива.

Ставка збору становить 1% від об’єкта оподаткування. Обчислення суми
платежу здійснює платник самостійно, що відображається у відповідному
звіті, який подається до податкового органу щомісяця протягом 20 днів,
наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачується щомісяця протягом 10 днів, наступних за останнім днем
граничного терміну подання звітності. Збір нараховується на всю суму
виторгу, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховується на спеціальні рахунки Державного казначейства
України. 30% цих коштів використовуються на розвиток виноградарства,
садівництва і хмелярства. Розпорядниками цих коштів є місцеві органи
виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює
державну політику в сфері виноградарства, садівництва і хмелярства,
розпоряджається 70 відсотками коштів від збору. Суми збору, що надходять
на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розподіляються у
співвідношенні: 70% — на розвиток виноградарства, 30% — на розвиток
садівництва і хмелярства.

6. Інші загальнодержавні збори

Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон

Зазначений платіж е загальнодержавним збором, що визначений ст. 14
Закону від 4 листопада 1999 р. «Про єдиний збір, який справляється у
пунктах пропуску через державний кордон України». Порядок справляння
єдиного збору визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчизняних та
іноземних власників, які перетинають державний кордон України, він
справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон
України відповідно до законодавства України митного при транзиті
вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного,
фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і
транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними
дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з
перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень
та (або) габаритних параметрів.

Отже, єдиний збір складається з: 1) плати за здійснення передбачених
вищевказаним Законом видів контролю вантажу і транспортного засобу; 2)
плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами; 3)
додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з
перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень та (або)
габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб’єкти:

власник транспортного засобу та вантажу;

перевізник вантажу;

інша особа, уповноважена власником або перевізником. Законодавством
також передбачені випадки, коли єдиний збір не справляється. Ними є: 1)
перетинання державного кордону авіаційними та водними транспортними
засобами, залізничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими
вагонами, легковими автомобілями; 2) транзиту вантажу, що не підлягає
пропуску через митний кордон та перевантажується на інший транспортний
засіб у зоні митного контролю пункту пропуску, який є одночасно пунктом
ввезення та вивезення цього вантажу; 3) в’їзду та виїзду транспортного
засобу в межах одного пункту пропуску через державний кордон без
перетинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопровідним
транспортом та лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір на
справляється з транспортних засобів, якими перевозяться вантажі
гуманітарної допомоги, якщо товаросупровідні документи оформлені на
отримувачів гуманітарної допомоги в Україні, що внесені до Єдиного
реєстру таких отримувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, місткості або
загальної маси транспортного засобу з вантажем, режиму переміщення та
встановлені у євро. Але цей платіж сплачується у національній валюті
України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на
день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість
витрат, пов’язаних зі здійсненням митного при транзиті вантажів і
транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного,
радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів,
та витрат, пов’язаних з відновленням автомобільних доріг.

Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення
(ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом, форма та порядок
заповнення якого затверджується Держмитслужбою.

Єдиний збір у повному обсязі перераховується до Державного бюджету
України.

Збір за використання радіочастотного ресурсу України

Вказаний платіж є загальнодержавним збором, що передбачений ст. 14
Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюється
на підставі Закону України від 1 червня 2000 р. «Про радіочастотний
ресурс України». Справляння цього збору має на меті формування джерела
коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання
радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або
фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням
радіоелектронних засобів та/чи радіо-випромінювальних пристроїв.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу встановлюються
Кабінетом Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях
окремо по кожному регіону України (Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києву та Севастополю) та залежать від виду радіозв’язку і
діапазону радіочастот.

Збір сплачується з дати фактичного використання радіочастотного ресурсу
України щомісяця до 15 числа кожного поточного місяця. При цьому сплата
платежу розраховується платниками самостійно, виходячи з розміру
встановлених ставок та Ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії
на використання радіочастотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ресурсу України у
вигляді зборів, зараховуються до Державного бюджету України.

Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначений ст. 14 Закону
України «Про систему оподаткування». Його сплата провадиться на підставі
Закону України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів
фізичних осіб».

Платниками збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб —
банки—юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, що
ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на
право здійснювати банківську діяльність. Окрім того, такі суб’єкти
повинні виконувати встановлені Національним банком України економічні
нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та можуть
виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлюються такі види збору до Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний.

Початковий збір встановлено в розмірі одного відсотка зареєстрованого
статутного капіталу банку. Він сплачується банками-учасниками протягом
тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на
здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено у розмірі по 0,25 відсотка загальної суми
вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31
грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Отже,
нарахування регулярного збору здійснюється банками-учасниками двічі на
рік. Сплата його здійснюється щоквартально рівними частками до 15 числа
місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюється у разі, якщо поточні доходи Фонду є
недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань щодо
обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на
відшкодування коштів вкладникам банків — учасників Фонду. Рішення про
встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за
погодженням з Національним банком України. Внесення спеціального збору
банками-учасниками проводиться у строки і згідно з умовами, що також
встановлюються адміністративною радою Фонду. Законодавством встановлено
тільки загальний розмір спеціальних зборів, що мають бути сплачені
банками-учасниками протягом року — він не повинен перевищувати розмір
щорічного регулярного збору.

Література

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020