Реферат
на тему:
Правова природа податкового обов’язку
ПЛАН
Поняття податкового обов’язку
Виникнення, зміна та припинення податкового обов’язку
Виконання податкового обов’язку
Податковий борг
Строки давності
Література
1. Поняття податкового обов’язку
Поняття податкового обов’язку є однією з центральних категорій
податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни
і припинення податкового обов’язку як сукупності обов’язків платника
податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін
«податкове зобов’язання», під яким розуміють обов’язок зі сплати
податку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну «зобов’язання»
у відносинах, регульованих імперативними нормами. Зобов’язання — термін,
характерний для договірних відносин, де використовують диспозитивні
методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб’єктів.
Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування,
регулюються шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи
зобов’язання може відображати природу комплексу обов’язків платника
податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним
було б використання терміну «податковий обов’язок» як категорії, що
узагальнює всю систему обов’язків платника податків, пов’язаних зі
сплатою податків і зборів.
Зміст податкового обов’язку визначається насамперед імперативними
методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що
складаються між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Державне
керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі
уповноваженої особи, а точніше — вимозі органів, які здійснюють
фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у
сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на однобічні владні
розпорядження державних органів щодо суб’єктів, які беруть участь у
фінансовій діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів
виявляється насамперед у тому, що вони приймають рішення, обов’язкові
для іншої сторони правовідносин, і ці рішення приймають у межах
повноважень, що делеговані органу саме державою.
Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність
суб’єктів податкового права. Юридична нерівність як риса
податково-правового регулювання базується на нееквівалентній природі
фінансових відносин, що відбито в змісті й структурі прав і обов’язків
суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають юридичне владні
повноваження стосовно інших. Держава чи уповноважений нею орган реалізує
свою компетенцію через владні розпорядження, тоді як інша сторона
реалізує компетенцію, що залежить від компетенції владної сторони
правовідносин.
Податкові правовідносини регулюють систему відносин між суб’єктами.
Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними
санкціями. Наприклад, при порушенні платником податкового обов’язку
податковий орган має правообов’язок застосовувати певні санкції.
Невиконання цього з боку податкового органу вважають невиконанням
функцій, якими ці органи наділені державою. Таке застосування державного
примусу фактично виступає як правообов’язок компетентного органу. Інша
сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується
обов’язком випробувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися
низкою прав і обов’язків, що випливають з безумовного обов’язку сплати
податку і залежать від цього.
Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними,
закріплюються насамперед у нормативному фінансово-правовому акті. Навіть
тоді, коли обов’язок суб’єктів встановлюється актами індивідуального
регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в
нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають з
податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер.
Іншими словами, сам обов’язок підлеглого суб’єкта становить найчастіше
систему обов’язків. Наприклад, податковий обов’язок платника
реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок
сплати податків і зборів, обов’язок податкової звітності.
Реалізація податкового обов’язку регулюється податковими
правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами
активного типу. Обов’язки суб’єктів у відносинах такого типу полягають
насамперед у тому, щоб не перешкоджати компетентним органам здійснювати
їхні права. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах
пасивного типу властиві державі й уповноваженим нею органам при
встановленні податків і зборів. Фактично це не права, оскільки
податковий орган зобов’язаний їх реалізовувати за певних обставин.
Наприклад» податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові
перевірки, але коли, в якому обсязі — вони вирішують самостійно.
Власне, скрізь податковий обов’язок ототожнюють з обов’язком зі сплати
податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє
собою реалізацію основного обов’язку платника податків і може бути
розглянута як податковий обов’язок у вузькому розумінні. Однак
податковий обов’язок у широкому розумінні включає:
обов’язок з ведення податкового обліку;
обов’язок зі сплати податків і зборів;
обов’язок з податкової звітності.
Податковий обов’язок у широкому розумінні можна диференціювати і за
видовими обов’язками платника податків, що виникають по кожному податку
чи збору. Сукупність подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс
податкових обов’язків платника податків або податковий обов’язок у
широкому розумінні.
2. Виникнення, зміна та припинення податкового обов’язку
Обов’язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється
за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо
враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип,
принцип дозволеного поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій,
прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. Водночас
подібне положення закріплює і певні гарантії,
встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни
і припинення обов’язків платника податків як об’єкта контролю мають
встановлювати тільки податкові закони.
Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати
податків і зборів є з’ясування моменту, з якого виникає обов’язок
сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих
платежів, пов’язують обов’язок їхньої сплати з настанням обставин,
передбачених законами і підзаконними актами. Такою основою, зокрема,
може бути наявність об’єкта обкладання при обов’язковому одержанні
податкового повідомлення. Повідомлення є юридичним актом індивідуального
характеру, що конкретизує зміст правовідносин щодо окремого суб’єкта.
С.Д. Ципкін на підставі цього робить висновок, що для виникнення
податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і
особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний
юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпотезі
фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо виділяти як підставу
виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.
Виникнення податкових правовідносин пов’язується з виникненням
податкового обов’язку — безпосереднього і першочергового обов’язку
платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних
обставин. Такими обставинами є: 1) можливість віднесення конкретного
суб’єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного
законодавства; 2) наявність у платника податку об’єкта оподаткування або
здійснення їм діяльності, пов’язаної зі сплатою податку чи збору; 3)
наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання
всіх елементів податкового механізму.
Податковий обов’язок пов’язується не тільки з підставами його
виникнення, а й чітко визначається конкретними термінами, протягом яких
він має бути виконаний. При цьому важливо пам’ятати, що виконання
податкового обов’язку є першочерговим стосовно інших обов’язків
платника, що визначає зміст усіх інших обов’язків. Виконання податкового
обов’язку реалізується сплатою податку. Однак можливі випадки, коли
платник не може виконати податковий обов’язок у загальному порядку. У
такій ситуації необхідні певні додаткові гарантії, що виділяються у
формі способів забезпечення виконання податкового обов’язку. Податковий
обов’язок як обов’язок платника податків сплатити необхідну суму податку
у встановлений термін за наявності обставин, передбачених податковим
законодавством, виникає з кожного виду податку окремо. Існує чотири
підстави припинення податкового обов’язку:
належне виконання податкового обов’язку;
ліквідація юридичної особи—платника податку;
смерть фізичної особи—платника податків або визнання її померлою;
втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.
Припинення податкового обов’язку сплатою податку платником податків
відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який
обов’язок припиняється належним виконанням. Три інші підстави припинення
податкового обов’язку фактично пов’язані з відсутністю особи,
зобов’язаної сплачувати податки і збори (смерть фізичної особи,
ліквідація юридичної особи).
У деяких випадках як підстава припинення податкового обов’язку
розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна
ситуація. Дійсно, обов’язок щодо сплати податку припиняється, але тільки
стосовно періоду, що випливає за скасуванням податку, а не у відношенні
минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов’язку зі сплати
податку з моменту його скасування не існує.
У встановлених законодавством випадках податковий обов’язок може бути
припинений шляхом взаємозаліків з бюджетом шляхом спрямування сум
переплат з одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим чи
майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків
може здійснюватися трьома способами:
— загальним порядком — переплачена сума зараховується без заяви платника
в погашення недоїмки за його іншими платежами. Податки в цьому разі
сплачуються з допомогою податкових органів без участі платників
податків, а про зроблений залік податкові органи зобов’язані сповістити
платника податків після його здійснення;
спеціальним порядком — податковий залік встановлюється відповідними
законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;
особливим порядком — податковий облік встановлюється щодо окремих груп
підприємств і має тимчасовий характер.
3. Виконання податкового обов’язку
Виконання податкового обов’язку в широкому розумінні припускає
реалізацію всієї системи обов’язків платника податків, пов’язаних зі
сплатою податків і зборів (обов’язку з обліку, сплаті та звітності). У
вузькому розумінні виконання податкового обов’язку означає своєчасну і
повну сплату податків. Однак сплата податку опосередковується також
діями з обліку, обчислення податкового окладу, тобто всім комплексом
обов’язків платника податків, що складають податковий обов’язок у
широкому розумінні. Виконання податкового обов’язку розглядають
переважно саме як сплату податку.
Виконанням податкового обов’язку визнається сплата платником податків
сум податку у встановлений термін. Сплату податку здійснює платник
податків безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавчими актами,
— податковий агент або податковий представник.
Платник податків самостійно обчислює суму податку, що підлягає сплаті, і
перераховує її в термін і в порядку, встановлені законодавчими актами.
Забороняється виконання податкового зобов’язання платника податків
третіми особами. Порушення цієї заборони не звільняє платника податків
від виконання податкового обов’язку.
Найбільш поширеним моментом припинення обов’язку зі сплати податку є
належне виконання цього обов’язку. Цей момент визначається різними
способами, залежно від форми розрахунків і особливостей перерахування
сум податків до бюджетів. Обов’язок зі сплати податку вважається
виконаним:
1) при сплаті податку в безготівковому порядку — з моменту пред’явлення
платником у банк доручення на сплату відповідного податку за умови
наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і
оформлення доручення належним чином;
2) при сплаті податку наявними коштами — з моменту внесення відповідної
суми в банк чи відділення зв’язку.
У разі виконання обов’язку зі сплати податковим агентом обов’язок
платника податків припиняється з моменту утримання сум податку
податковим агентом. При цьому необхідно враховувати, що податок
утримується до надходження коштів у розпорядження платника податків і
він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов’язку
власними діями.
4. Податковий борг
Виконання податкового обов’язку може бути пов’язано і з виникненням
податкового боргу як суми податку, що підлягає сплаті, але яку платник
не може внести у відповідні фонди в необхідний момент часу. Закон
України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №
2181-III не тільки визначив поняття податкового боргу, а й закріпив
особливості погашення податкового боргу і сум податку в цілому (статті
11—13,18). При цьому законодавець виділив кілька варіантів подібної
процедури.
Погашення податкового боргу платником податків, що перебуває у державній
чи комунальній власності.
Якщо платник податків, що перебуває у державній чи комунальній
власності, не погашає суму податкового боргу в призначений термін,
податковий орган здійснює заходи для продажу активів такого платника
податків. Активи не повинні входити до складу цілісного майнового
комплексу, який забезпечує здійснення основної діяльності платника
податків. При недостатності отриманої суми податковий орган зобов’язаний
звернутися до органу виконавчої влади, який здійснює управління таким
платником податків, з пропозицією про ухвалення рішення щодо продажу
частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти чи під
зобов’язання з погашення його податкового боргу протягом поточного
бюджетного року. Інформацію зазначеного органу управління про прийняття
чи відхилення запропонованого рішення має бути надано податковому органу
протягом 30 календарних днів з дня звернення. Організація такого продажу
здійснюється за правилами та в терміни, встановлені законодавством з
питань приватизації. Якщо зазначений орган не прийме рішення щодо
продажу частини акцій для погашення податкового боргу в зазначені
дійсним пунктом терміни, податковий орган зобов’язаний у місячний термін
з дня одержання такої відмови чи після закінчення встановленого для
надання відповіді терміну звернутися до суду із заявою про визнання
такого платника банкрутом. Якщо боржником є платник, який не підлягає
приватизації, податковий орган здійснює заходи для продажу його активів,
що не входять до складу цілісного майнового комплексу, який забезпечує
здійснення його основної діяльності. Якщо сума коштів, отриманих від
такого продажу, не покриває суму податкового боргу і витрат, пов’язаних
з організацією і проведенням публічних торгів, податковий орган
зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, сфера управління
якого поширюється на такого платника податків, з поданням про ухвалення
рішення щодо:
надання відповідної компенсації бюджету, до якого по винна
зараховуватися сума податкового боргу такого платника податків, за
рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої
влади, до сфери управління якого належить платник податків;
реорганізацію такого платника податків;
ліквідацію такого платника податків і списання податкового боргу;
визнання такого платника податків банкрутом у поряд ку, встановленому
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом».
Відповідь про прийняття одного із зазначених рішень має бути надано
податковому органу протягом 30 календарних днів з дня звернення. Якщо
податковий орган не одержує зазначену відповідь у визначений дійсним
пунктом термін чи одержує незадовільну відповідь, податковий орган
зобов’язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника
податків банкрутом.
Погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків
При прийнятті власником чи уповноваженим ним органом рішення про
ліквідацію платника податків відповідно до ст. 12 Закону України «Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами* активи цього платника податків
використовуються в черговості, визначеній законодавством України.
Ліквідацією платника податків чи його філії, відділення чи іншого
відокремленого підрозділу є ліквідація платника податків як юридичної чи
особи призупинення реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької
діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого
підрозділу платника податків, внаслідок якої відбувається закриття їх
рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до
законодавства.
Якщо при ліквідації платника податків чи скасуванні реєстрації фізичної
особи як суб’єкта підприємницької діяльності частина його податкових
зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з
недостатністю його активів, то цю частину погашають за рахунок активів
засновників або учасників такого підприємства.
Особою, відповідальною за погашення податкових зобов’язань або
податкового боргу платника податків, є:
а) стосовно платника податків, який ліквідується, — ліквідаційна
комісія чи інший орган, що проводить ліквідацію відповідно до
законодавства;
б) стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника
податків, який ліквідується» — такий платник податків;
в) стосовно фізичної особи—суб’єкта підприємницької діяльності — таки
фізична особа;
г) стосовно кооперативів, кредитних союзів, товариств співвласників
житла чи інших колективних господарств — їхні члени (пайовики)
солідарно;
ґ) стосовно інвестиційних фондів — інвестиційна компанія, що здійснює
управління таким інвестиційним фондом.
Погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу ліквідованого
платника податків здійснюється в терміни, передбачені для списання
безнадійного податкового боргу.
Ліквідація філії, відділення чи іншого відособленого підрозділу
юридичної особи відбувається за рахунок юридичної особи, незалежно від
того, чи є вона платником податку, збору (обов’язкового платежу), щодо
якого виникло податкове зобов’язання чи податковий борг цієї філії,
відділення чи інших відособлених підрозділів.
В інших випадках податкові зобов’язаннями податковий борг, що
залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються
безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України. Це так само стосується фізичної особи —
платника податків, що помер або визнаний судом безвісно відсутнім або
померлим чи недієздатним, за винятком випадків, коли з’являються інші
особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу придбання таких
прав.
Якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених чи
невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів) з відповідного
бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових
зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом. Якщо сума
надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових
платежів) з відповідного бюджету перевищує суму податкових зобов’язань
або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення
використовується для погашення податкової заборгованості чи податкового
боргу перед іншими бюджетами, а якщо немає такої заборгованості (боргу)
— надходить у розпорядження такого платника податків.
Погашення податкового боргу при реорганізації платника податків
У разі, коли власник платника податків чи уповноважений ним орган
приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його
податкова заборгованість чи податковий борг підлягає врегулюванню в
такому порядку:
якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви,
організаційно-правового статусу чи місця реєстрації платника податків,
такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і
обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або податкового боргу,
що виникли до його реорганізації;
якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох чи більшої
кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією
платників податків, що об’єднали ся, такий об’єднаний платник податків
набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань чи
податкового боргу всіх платників податку, що об’єдналися;
3) якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на
дві чи більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі платники
податків, що виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і
обов’язків щодо по гашення податку чи податкового боргу, що виникли до
такої реорганізації.
Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між новоствореними
платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів,
отриманих ними у процесі реорганізації відповідно до розподільного
балансу. Якщо одна чи більше з новостворених осіб не є платниками
податків, щодо яких виникли податкові зобов’язання чи борг платника
податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов’язання чи
борг повністю розподіляються між особами, які є платниками таких
податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування
активів, наданих особам, які не є платниками таких податків.
Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого
платника податків або внесення частини активів платника податків до
статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника
податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових
зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків і особами,
створеними в процесі його реорганізації. Рішення про застосування
солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути
прийняте податковим органом у разі, якщо активи платника податків, що
реорганізовується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття
рішення про таку реорганізацію.
Реорганізація платника податків не змінює термінів погашення податкових
зобов’язань або податкового боргу платниками податків, створеними в
результаті такої реорганізації.
Якщо платник податків, що реорганізовується, має суми надміру сплачених
або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів), такі суми
підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов’язань або
податкового боргу з інших податків, зборів (обов’язкових платежів).
Зазначена сума розподіляється між бюджетами і державними цільовими
фондами пропорційно загальним сумам податкової заборгованості або
податкового боргу такого платника податків.
Якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів
(обов’язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових
зобов’язань або податкового боргу за іншими податками, зборами
(обов’язковими платежами), сума перевищення направляється в
розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно
їхній частці в активах, що розподіляються, відповідно до розподільного
балансу або передаточного акта.
Списання і розстрочення податкового боргу
Списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та
штрафних санкцій), який виник за станом на 31 грудня 1999 року і не
сплачений на 20 лютого 2001 року (день набрання чинності ст. 18 Закону
України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами).
Податковий борг, що виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001
року і не сплачений на 20 лютого 2001 року, може бути за бажанням
платника податків розстрочений на таких умовах:
а) розстрочка податкового боргу надається на термін, що не перевищує 60
календарних місяців від місяця виникнення податкового боргу, включаючи
цей місяць. У разі консолідованого податкового боргу термін розстрочення
відраховується від місяця виникнення першої складової такого
консолідованого боргу;
б) основна сума податкового боргу (без пені і штрафних санкцій) підлягає
сплаті рівними частинами в терміни, встановлені для квартального
податкового періоду, з відстроченням першого платежу на термін, який
визначається платником податків, але не може бути більше двох
квартальних податкових періодів, наступних за квартальним періодом, в
якому був укладений договір про розстрочення;
в) розстрочення податкового боргу надається під проценти, розраховані за
період, що розпочинається від місяця укладання договору про розстрочення
і закінчується місяцем погашення розстроченого податкового боргу,
виходячи з облікової ставки Національного банку України, що діє на
момент сплати чергового квартального платежу. Зазначені відсотки
нараховуються платником податків, але не сплачуються;
г) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до
закону.
Керівник податкового органу (його заступник) зобов’язаний прийняти
рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за
собою обов’язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого
податкового боргу, а також відсотків, нарахованих на таку розстрочену
суму податкового боргу, якщо платник податків, що уклав договір про
розстрочення, до закінчення дії такого договору:
накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частину
реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів,
наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового
боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частина
реструктурованого податкового боргу;
ліквідується;
виїжджає за кордон на постійне місце проживання (якщо платник податків є
фізичною особою);
визнається неплатоспроможним за зобов’язаннями, іншими ніж податкові.
Податковий орган не може відмовити платникові податків в укладенні
договору про розстрочення його податкового боргу на умовах, визначених
цим пунктом» якщо письмове звернення такого платника податків буде
надіслано податковому органу протягом 60 календарних днів з дня набрання
чинності статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня,
нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.
Під терміном «безнадійний» слід розуміти:
а) податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку
банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені через недостатність
активів банкрута;
б) податковий борг фізичної особи, яка:
визнана в судовому порядку безвісно відсутньою або по мерлою, у разі
недостатності майна, на яке може бути спрямоване стягнення відповідно до
законодавства;
понад 720 днів перебуває у розшуку;
в) податковий борг юридичних і фізичних осіб, щодо якого минув термін
позовної давності;
г) податковий борг юридичних або фізичних осіб, який виник внаслідок
обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);
ґ) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до
закону.
Якщо фізичну особу, яку визнано в судовому порядку безвісно відсутньою
або померлою, розшукано, або фізичну особу, що перебувала в розшуку
понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає
відновленню і стягненню в загальному порядку, без дотримання строків
позовної давності.
Обов’язок здійснювати щоквартальне списання безнадійного податкового
боргу покладається на податкові органи.
5. Строки давності
Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами» закріплено терміни
виконання податкового обов’язку, критерії строків давності (ст. 15). На
підставі цієї статті податковий орган має право самостійно визначати
суму податкових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095
дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової
декларації, а у разі, якщо таку податкову декларація було подано
пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного
строку податковий орган не визначив суму податкових зобов’язань, платник
податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, а
суперечка щодо такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному
або судовому порядку.
Податкове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про
стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання вказаного
строку давності, якщо:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов’язання,
не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника
податків або фізичною особою—платником податків щодо умисного ухилення
від сплати зазначеного податкового зобов’язання.
Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого
платник податків перебуває за межами України, якщо такий період є
безперервним та дорівнює або перевищує 180 днів.
Якщо податок був нарахований податковим органом до закінчення строку
давності, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою самостійно
сплатити податок, може бути стягнутий протягом наступних 1095
календарних днів від дня узгодження податкового обов’язку. Якщо платіж
стягується за рішенням суду, терміни стягнення встановлюються до повного
погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових
платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими
законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем
здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд
рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених
податків, зборів (обов’язкових платежів) підлягають продовженню
керівником податкового органу (його заступником) на підставі письмового
запиту платника податків, якщо такий платник податків протягом
зазначених строків:
перебував за межами України;
перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі
команди (екіпажу) таких суден;
перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на
території інших держав або через інші обставини непереборної сили,
підтверджені документально;
був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку
у випадках, передбачених законодавством.
Література
Конституція України. – К.: Преса України, 1997.
ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260
Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с
Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
