.

Правове регулювання податку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
321 4714
Скачать документ

Реферат

на тему:

Правове регулювання податку

План

Поняття податку

Ознаки податку

Функції податку

Співвідношення податку, збору й мита

Класифікація податків і зборів

Правовий механізм податку та його елементи

Література

1. Поняття податку

Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним
джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з видів
позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить
провідна роль у формуванні бюджету, існують ще й інші види вилучень до
бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім
того, підприємства і громадяни роблять обов’язкові відрахування в
позабюджетні фонди, сплачують різні тарифи й інші обов’язкові платежі.
Різноманіття форм вилучень зумовлює необхідність визначити, які ж із них
є безпосередньо податком, а які — неподатковими платежами. Всю систему
платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і
платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме
податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі
зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Багатогранна категорія «податок» дозволяє порушувати питання про
виділення в межах єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна поділити
податок на правову категорію і законодавчо закріплене (прикладне)
поняття. При характеристиці податку як правової категорії в основному
роблять акцент на переході власності до держави, на зміні форми
власності. Дійсно, такий підхід був в основі радянського законодавства,
де чітко витримувався примат державної власності і встановлювався різний
податковий режим залежно від форми власності платника. У сучасних умовах
усі форми власності рівні, мають однакові економічні та правові основи
функціонування. Крім того, визначення податку як правової категорії
повинне містити головне в ньому з позиції тієї галузі права, предмет
якої ця норма становить. З позиції предмета фінансового права, головне в
податку — це надходження коштів державі для задоволення суспільних
витрат, насиченості бюджету. Зміна форм власності в податку — це начебто
«цивілістичний» відтінок цієї категорії. Тому, не залишаючи без уваги
податкової сторони регулювання відносин власності, можна, мабуть, дещо
згладити в цьому аспекті.

Основою для позбавлення права власності є конституційний
публічно-правовий обов’язок платника податків сплачувати законно
встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на
свій розсуд тією частиною свого майна, що у вигляді визначеної грошової
суми підлягає внеску в бюджет, він зобов’язаний регулярно перераховувати
цю суму на користь держави. У цьому обов’язку платника податків втілено
публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером
податку і фіскальним суверенітетом держави пов’язані законодавча форма
встановлення податку, обов’язок і примусовість його стягнення,
однобічний характер податкових обов’язків.

Щодо цього ми хотіли б погодитися з позицією І. Є. Криницького, який
розглядає характер причини позбавлення права власності платника як одну
з основних проблем при визначенні податку1. Він звертає увагу на те, що
поряд з неможливістю поширення на ці відносини таких способів, як
реквізиція, націоналізація і конфіскація, цивільне законодавство та
кожне передбачає сплату податку як одного з видів примусового вилучення
майна у власника. Автор цілком аргументовано зазначає, що норми
цивільного законодавства не дозволяють не тільки вирішити, а й, напевно,
сформулювати цю проблему, оскільки, за загальними правилами, до
відносин, основаних на адміністративному чи іншому владному
підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі й до податкових,
цивільне законодавство не застосовується.

Дійсно, право приватної власності охороняється законом. Однак цілком
очевидно, що воно не належить до прав, що не підлягають обмеженню за
жодних умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки
тією мірою, якою це необхідно з метою захисту основ конституційного
ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави.
Власник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених
законом. Але саме подібний випадок і закріплюється Конституцією України
(ст. 67) як необхідна умова існування держави, як безумовна його вимога.

Отже, податок — це форма примусового відчуження результатів діяльності
суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи
комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи
цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органу місцевого
самоврядування) і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний,
безоплатний і безповоротний платіж.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» визначено поняття
податку і збору (обов’язкового платежу), окремого ж визначення податку
законодавець не дає в жодному акті. Обрано спрощений, формальний шлях
закріплення вичерпного переліку податків і зборів. І в цьому переліку
обов’язкових платежів на формальному рівні розділяються податки і збори.
У чому полягає їх істотна відмінність, чим вони відрізняються від
обов’язкових платежів — не зрозуміло. Ймовірно, слід при цьому виходити
з того, що обов’язкові платежі — це родове поняття, а податки і збори —
його видові форми.

2. Ознаки податку

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризуючи податки, важливо
виділити, на наш погляд, основні риси, ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного органу державної
влади. С.Г. Пєпєляєв підкреслює, що право парламенту затверджувати
податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це
не означає згоди кожного конкретного члена чи суспільства або навіть
окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують
конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом
референдуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, що
регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч.
2. ст. 75).

2. 3 першою ознакою безпосередньо пов’язана ознака індивідуальної
безоплатності, чи однобічного характеру встановлення податку. В основу
цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При
цьому платник не одержує (на перший погляд) натомість нічого, це
означає, що держава не має зустрічних обов’язків. Кошти платника йдуть
на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що
безоплатність має умовний характер через однобічний обов’язок платника.
У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються
як податок, переходять до державного бюджету без одержання зустрічного
відшкодування або задоволення для платника.

Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його у
фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення
державних потреб. При цьому незрозуміло, на задоволення яких саме цілей
витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується
начебто розмитий, знеособлений грошовий фонд держави — «гроші не
пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема деяких видів
податків, що за своїм характером більше схожі на збори (податок на
промисел, податок з власників транспортних засобів і т. ін.).

Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає
сплату податку, не пов’язану з жодними зустрічними діями, привілеями з
боку держави. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко
характеризують суть податку і виділяють його із системи інших платежів.

Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду.
Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до
бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками:
закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між
бюджетами.

Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження
коштів у доходній частині бюджету. Це є основою закріплення на
конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку
громадян.

Обов’язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових,
правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків
має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і
санкцій впливає на платника податків для того, щоб поставити йому в
обов’язок виконання своїх зобов’язань зі сплати податків. Такий примус
дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П.
Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це
спричиняє виключення з податкової сфери надходжень, що не мають
примусового характеру». Наприклад, не є податками добровільні збори й
пожертвування до бюджету, а також державні позики.

Безповоротний характер податку, ймовірно, не потребує особливих
коментарів, хоча варто звернути увагу на один аспект. У кінцевому
підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава
задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлене суспільство і кожен
його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я тощо), і в
цьому значенні податки начебто повертаються до платника.

Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в
грошовій формі. Сплату податку майном за загальним правилом чинним
законодавством не передбачено. Грошова форма сплати податку визначена
самою суттю податку, що є, як уже було сказано, внеском. Через це
обов’язок платника податків зі сплати податку є одно об’єктним, оскільки
тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом,
розглядається (за додержання інших умов — про терміни, бюджети і т. ін.)
як належне виконання його обов’язку.

3. Функції податку

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій
фінансів і виконують такі самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи з
цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та
додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку
(фіскальну) і дві загально-фінансові (регулюючу та контрольну). Саме на
базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони
утворюють цілісний комплекс.

Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему
основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов’язкові для всіх
видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не
обов’язково представлені у всіх податках. Основні функції податку.

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus — державна
скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне
призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для
задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави
цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак до кінця XIX ст.
з’явилася нова концепція: податки розглядали як соціальний регулятор,
знаряддя реформ, а вже до кінця 30-х pp. XX ст. — вже і як засіб
регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.

Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої і стосується
як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад
непрямі податки). При цьому регулюючий механізм Існує об’єктивно і вплив
на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під
регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим виробникам чи
галузям. Однак податкове регулювання —складніший механізм, що враховує
не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду
діяльності, рівні прибутковості і т. ін.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації
державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій,
одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. З допомогою цієї
функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи,
кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають
реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів
функцій.

1. Розподільна функція являє собою своєрідне відображення фіскальної:
наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти.

Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з
регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад,
непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для
перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на
делікатесні види продуктів і т. ін.). Це дозволяє говорити про існування
первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за рахунок податків.

Стимулююча (де стимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або
згортання виробничої діяльності. Як і регулююча, вона може бути
пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта
оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію
розглядають як підвид регулюючої.

Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх
попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в
податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою
пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший
погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає як етапне, реалізуюче
насичення бюджету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки
сформувати бюджет, а й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів
і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як
юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне
нагромадження, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку
виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації або зниження
майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця
функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й
узагальнюючою. Крім того, якщо стимулююча функція пов’язана з процесом,
діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий
результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

4. Співвідношення податку, збору й мита

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору,
обов’язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають
вони у певному співвідношенні. Поняття обов’язкового платежу є родовим,
що охоплює всю сукупність податків і зборів (при цьому слід враховувати,
що йдеться про обов’язкові платежі податкового характеру, оскільки
штрафи, стягнення також мають обов’язковий, але не податковий характер),
і в широкому розумінні обов’язкові платежі податкового характеру і
складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими
категоріями, являють собою форми обов’язкових платежів податкового
характеру. У цілому ж обов’язкові платежі в нашому контексті включають:

податки;

збори;

податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.).

Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною
проблемою, а й значною мірою проблемою практики.

По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й
нецільові платежі, і після їхнього надходження до бюджетів неможливо
простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі
зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для
фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив’язку.
Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може
навіть йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори
можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Тому, якщо
необхідно закріпити стабільні надходження до бюджетів нецільового
характеру, — це, без сумніву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий
зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони
надходять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування податків і всіх
елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів
державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна
розглядати і як компетенцію виконавчих органів,

У законодавстві багатьох держав немає розмежування між цими категоріями,
і податкову систему там характеризують як сукупність податків і зборів.
Податкове законодавство Російської Федерації закріплює поняття податку,
яким визнається обов’язковий внесок, що має без еквівалентний характер,
не пов’язаний зі здійсненням уповноваженим органом (установою чи
посадовою особою) певних конкретних дій у відношенні платника податків,
який сплатив цей внесок.

Природно, що податок, мито, збір мають певні загальні риси1, зокрема,
такі:

обов’язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і
фондів;

чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку
надходження;

примусовий характер стягнення;

здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби;

без еквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 відсотків надходжень
у доходну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше.

За метою. Мета податків — задоволення потреб держави, мета мит, зборів —
задоволення певних потреб чи витрат установ.

За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито і збір
сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платнику державною установою,
що реалізує державно-владні повноваження.

За характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим
обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю
дій його і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру.

За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і
сплата їх здійснюється без певної системи; податки ж характеризуються
певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна
періодична сплата);

періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що
породжують зобов’язання зі сплати, податки —чітко не погоджуються з
періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників
транспортних засобів не пов’язується з характером використання
транспортного засобу).

6. Відносини від платності характерні для мит, зборів (на відміну від
податків).

Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають
індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і
спеціальні інтереси.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним
критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь
організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

збір — платіж за володіння особливим правом;

мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

5. Класифікація податків і зборів

Усю сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна
класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на
відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада
України, що вводяться в дію винятково законами України і діють на всій
території України;

б) місцеві — податки та збори, перелік яких встановлює Верховна Рада
України, вводять у дію місцеві органи самоврядування і які діють на
території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи
України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на
підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та
регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного
бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють
податки, що надходять до державного бюджету, місцевого бюджету,
позабюджетного фонду. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять
одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до
бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зараховані
безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів,
визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на такі:

а) державні — податки, що повністю надходять до державного бюджету;

б) місцеві — податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні — податки, що розподіляються між державним і місцевим
бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні — податки, що надходять до певних фондів (у деяких
випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3.Залежно від платника:

A. податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і
т. ін.);

B. змішані — податки, що допускають як платника і юридичних, і фізичних
осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.
ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ
(транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану
вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються в процесі
придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта
обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або
власником. Прямі податки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті — податки, що сплачуються платником податків за рахунок і
залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його
платоспроможності;

б) реальні (англ. real — майно) — податки, що сплачуються з майна, в
основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход1.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що стягуються у процесі витрати
матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у
вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При
непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт,
послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару
(робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним.
Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних
при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні
— юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

5. Залежно від способу стягнення:

А. Часткові (кількісні) — розмір податку встановлюють для кожного
платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати.
Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, що нараховуються на цілу
корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний
розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення
податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної
суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між
територіальними одиницями; третій — розподіл її між платниками. Сьогодні
застосовують на місцевому рівні. У Росії в 1885 році було встановлено
додатковий розкладковий збір, стягнутий із промислових і торгових
підприємств. Загальну його суму законодавче визначали по губерніях, у
губерніях — по повітах, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між
торговими і промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, що використовуються на загальні
цілі (без конкретизації). Власне, це і є дійсно податки.

Б. Цільові податки — податки, що зараховуються до позабюджетних цільових
фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з
основних ознак податків є нецільовий характер, однак подібні платежі
мають деякі позитивні моменти: психологічний; ув’язування витрат і
доходів від певних видів діяльності; певна незалежність конкретного
державного органу1.

7. Залежно від періодичності стягнення:

А. Разові — податки, що сплачуються один раз протягом певного часу
(найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з
власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку
спадкування чи дарування). Цей різновид податків має переважно характер
зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, що стягуються регулярно, через
певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності
платника (щомісячно, поквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

A. Податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану
вартість).

Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з власників
транспортних засобів, земельний податок).

B. Податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто
прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).

Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку
після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання
національної символіки).

В окрему підсистему можна виділити групу загальнодержавних зборів, що
можуть бути диференційовані:

збори економічного характеру;

збори соціального характеру (збір на обов’язкове державне соціальне
страхування і т. ін.);

збори природо-ресурсного характеру (збір за спеціальне використання
природних ресурсів і т. ін.).

6. Правовий механізм податку та його елементи

Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначається як
особливостями компетенції органів державної влади і управління щодо
встановлення, зміни і скасування, так і чітким закріпленням усіх
елементів, що характеризують податок як цілісний механізм. Законодавчі
акти щодо окремих податків і зборів відрізняються стабільною традиційною
структурою, її складовими виступають елементи правового механізму
податку чи збору.

С. Г. Пєпеляєв розкриває ці складові в «елементах закону про податок».
Проте можна використовувати й інший термін — «елементи правового
податкового механізму». Річ у тім, що правове забезпечення податкових
важелів здійснюється і підзаконними актами на різних рівнях і, говорячи
про елементи податкового закону, ми немов би абстрагуємося від податків,
що деталізуються підзаконними актами.

При цьому необхідно виходити з того, що регулювання правового механізму
податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів,
що визначають зміст і особливості реалізації податкового обов’язку.
Податковим кодексом Російської Федерації закріплюються ці підстави.
Наприклад, у ст. 17 закріплено, що податок вважається встановленим лише
в тому разі, якщо визначені платники податків і елементи оподаткування,
а саме:

об’єкт оподаткування;

податкова база;

податковий період;

податкова ставка;

порядок нарахування податку;

порядок і терміни сплати податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в акті законодавства про
податки і збори можуть також передбачатися податкові пільги і підстави
для їхнього використання платником податків.

Уданому разі сформований певний алгоритм побудови спеціальних
законодавчих актів, якими регулюється сплата відповідних податків і
зборів. Ці акти мають традиційну структуру —розташування статей. (Певна
річ, ми абстрагуємося від ситуації, коли в акті є яка-небудь спеціальна
норма (бюджетне відшкодування; бандерольний спосіб сплати податку і
т.д.), яку неможливо застосувати до інших податків.)

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових
і факультативних елементів. Обов’язкові елементи об’єднано у дві групи.

1. Основні елементи — визначають фундаментальні, сутнісні характеристики
податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму.
Відсутність якого-небудь з основних елементів правового механізму
податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу і робить
податковий механізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку і збору належать:

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи — деталізують специфіку конкретного платежу,
створюють завершену й повну систему податкового механізму. Варто
враховувати, що додаткові елементи так само обов’язкові, як і основні, і
не мають факультативного характеру. Цілісний правовий механізм податку
можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і
відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить
законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо
представити податок, що незрозуміле куди надходить: до якого бюджету,
бюджету чи цільового фонду). Сукупність додаткових елементів правового
механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації
податкового механізму).

Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні
чи пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування — категорії,
що прямо залежать від об’єкта оподаткування);

додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне
значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку;
бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, до додаткових елементів правового механізму податку належать:

а) податкові пільги;

б) предмет, база, одиниця оподаткування;

в) джерело сплати податку;

г) методи, терміни та способи сплати податку;

ґ) особливості податкового режиму;

д) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

е) особливості податкової звітності.

Хотілося б підкреслити, що й основні, і додаткові елементи мають
обов’язковий характер, без якого неможливо закріпити відповідний
податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його
необов’язковість, а особливості регулювання (можливість делегування
компетенції і т. ін.).

Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку
і можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність
саме цього податкового механізму, але їх може і не бути. В окремих
випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих
елементів, характерних винятково для даного податку. Наприклад, ведення
спеціальних кадастрів по майнових податках; специфічних реєстрів;
бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи і складають групу
факультативних, котрі можуть бути у податковому механізмі, а можуть і не
використовуватися.

Література

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020