.

Залучення інвестиційних проектів в Україну (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
337 2489
Скачать документ

РЕФЕРАТ

Залучення інвестиційних проектів в Україну.

План

Сутність міжнародних інвестиційних процесів.

Інвестиційний клімат в Україні.

Система інвестиційного ризику.

1.Сутність міжнародних інвестиційних процесів.

У широкому розумінні міжнародними інвестиційними процесами е такі
інвестиційні процеси, які передбачають взаємодію учасників з питань
інвестиційних ресурсів, що належать іншим державам (резидентів та
нерезидентів щодо конкретної країни).

Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються з
її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть
використовуватися як для внутрішнього, так і для зарубіжного
інвестування. напрямком руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття
«втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Втеча капіталу — це
переказ капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом
(для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції,
ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу е одержання
вигід від його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу – це
різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (через
позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом
вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі
фінансових активів зарубіжних емітентів. На рівні окремих країн
розрізняють експорт (імпорт) приватного та державного капіталів.

Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та
портфельні іноземні інвестиції.

Прямі інвестиції це вкладення капіталу з метою отримання
підприємницького прибутку (доходу), які зумовлені довгостроковим
економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об’єктом
інвестування. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і
реінвестиції (частка доходу від об’єкта інвестування, яка не
розподіляється і не переказується прямому інвесторові). Крім того, до
прямих інвестицій належать усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу
у формі кредитів та позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та
асоційованими компаніями.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою
отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечують реального
контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у
розвинутій ринковій економіці вважається 10 % загального обсягу вкладень
в об’єкт інвестування. Однак прямою може бути інвестиція з меншою
часткою участі, якщо вона забезпечує реальний вплив на прийняття рішень
щодо об’єкта інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора перевищує 10
%, але він не має реального контролю над об’єктом, то відповідна
інвестиція не визнається прямою. Для дослідження макро- і мікро
мотивації міжнародного інвестування здійснення прямих інвестицій
доцільно розглядати як міжнародну підприємницьку інвестиційну
діяльність, а міжнародне портфельне інвестування — у контексті розвитку
відповідних операцій на фондовому ринку. На масштаби, динаміку та
результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності
впливає сукупність взаємопов’язаних факторів. Під впливом цих факторів
формується відповідна орієнтація країн базування та країн-реципієнтів,
яка, своєю чергою, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів.

У країнах — експортерах інвестиційних ресурсів, серед яких головними
традиційно є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним
фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу
ввезення і вивезення інвестицій. У зв’язку з цим виділяють такі групи
країн:

• переважно експортери капіталу (Японія);

• ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу
(ФРН, Франція);

• нетто-імпортери (Ірландія, Португалія, Іспанія, Туреччина, США).

В останні роки великими експортерами капіталу стали також Південна
Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Характерно, що, на
відміну від практики 70—80-х років, коли експорт капіталу спрямовувався
у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу
в промислово розвинуті країни.

Для країни-реципієнта привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та
ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлінського
досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з’являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й
мобілізуються і продуктивніше використовуються вже наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної
бази;

• стимулюється конкуренція і пов’язані з нею позитивні процеси (підрив
позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції,
що заміщує як імпорт, так і застарілі товари місцевого виробництва);

• підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори
виробництва;

• збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних
спільних підприємств;

• в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний
ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують
проблему самоокупності.

Водночас слід вказати на негативні наслідки інвестицій:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який
потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відплив коштів через
репатріацію прибутку має перевищувати величину первинних вкладів.

• мета іноземного інвестора може не збігатися з національними
інтересами. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка
посилюється правовими заходами макроекономічного стимулювання;

• підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) як каналії передачі
технологій часто стають відносно закритими анклавами в національній
економіці, слабо пов’язаними з іншою її частиною, на яку, проте,
припадають витрати із забезпечення функціонування анклавів.

• ПІІ можуть вступати в угоди з місцевою олігополією (або ще гірше
-монополією), яка не заінтересована ”збивати ціни”.

Головними складовими стратегії створення ПІ в зарубіжних країнах можуть
бути: скорочення капітальних витрат чи зниження ризику функціонування
нових потужностей; отримання джерел сировини або нової виробничої бази;
розширення наявних виробничих потужностей; реалізація переваг дешевих
факторів виробництва; можливість уникнення циклічності або сезонної
нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення
життєвого циклу продукції, підвищення ефективності маркетингу; отримання
нових каналів торгівлі; проникнення на конкретний географічний ринок;
набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни,
що приймає.

Слід зазначити, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для
освоєння ринку країни, що приймає, а й з метою подальшого виходу на
ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Для країн, що
розвиваються, та країн з перехідними економіками залучення іноземних
інвестицій важливе в контексті структурних реформ та інвестиційного
зростання.

2 Інвестиційний клімат в Україні.

Уся світова економічна історія доводить, що залучення ресурсів і ззовні
у формі іноземних інвестицій є дієвим засобом піднесення національної
економіки. Україні ж іноземні інвестиції нині дуже потрібні. Вони є
необхідними не тільки з суто матеріального погляду, оскільки
сприятимуть:

• надходженню фінансових коштів, обладнання, сировини і матеріалів,
технологій;

• виробництву товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості
життя, культури споживання;

• структурній перебудові економіки, створенню сучасної галузевої
структури на основі технологічного оновлення виробництва;

• подоланню залежності України від імпорту.

Звичайно, відкриття доступу в країну зарубіжним інвесторам не може
проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної
політики, необхідна добре відпрацьована стратегія, і потрібна інстанція,
яка б узяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій.
«Самоплив» тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко
намагаються втягнути партнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з
господарського погляду виробництва. Тому тільки за умови вдалого
використання цілої системи стимулів, обмежень і пільг можна домогтися
оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам
країни, що приймає.

Питання державної політики стосовно іноземних інвестицій доцільно
розглядати в контексті проблеми створення відповідного інвестиційного
клімату для іноземного інвестора. Інвестиційний клімат — це наявна на
певній території сукупність умов, причин, факторів залучення капіталу.

Потенційно Україна є інвестиційне привабливою країною. Передумовами
формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату є:

1. Вигідне географічне положення. Воно визначається розташуванням країни
в центрі Європи, на перехресті торговельних шляхів.

2. Багаті природні ресурси. 60 % сільськогосподарських угідь України —
високо родючі чорноземи.

3. Рекреаційні ресурси (Крим, Карпати), сприятливі для розвитку туризму,
санаторно-курортного лікування, відпочинку.

4. Освічена робоча сила — в Україні дуже високий інтелектуальний і
професійний рівень працівників.

5. Надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці
України.

6. Несформований ринок товарів. Це дає можливість іноземному інвесторові
вкладати гроші у виробництво практично будь-якого товару без ризику
зазнати збитків.

7. Незадоволений попит населення. Вкладаючи капітал у виробництво
споживчого товару, іноземний інвестор упевнений, що практично не матиме
проблем з його реалізацією, оскільки споживчий попит населення ще
далекий від повного задоволення.

8. Наявність в Україні законодавства про іноземні інвестиції. Незважаючи
на певну недосконалість Закону України «Про режим іноземного
інвестування», він усе ж дає можливість інвесторам вести свою діяльність
в Україні. Зокрема, гарантуються захист інвестицій, можливість вивезення
та реінвестування прибутків, система компенсації збитків.

9. В Україні діють державні структури, які займаються питаннями
залучення іноземних інвестицій, що свідчить про серйозність намірів
уряду щодо підтримки іноземного капіталу і, відповідно, викликає довіру
іноземних інвесторів.

Визначальним стимулом для прямих іноземних інвестицій в Україні є пошук
нових ринків, який істотно переважає інші можливі причини.

Але сьогодні в України склалася репутація країни, економіка якої
порівняно з економіками інших країн Східної Європи та колишнього
Радянського Союзу є однією з найменш привабливих для іноземних
інвесторів. Незважаючи на порівняльні природні переваги. Україна має
один із найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи і СНД
показників залучення прямих іноземних інвестицій. Поточний обсяг
залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення становить 70
дол. США і перевищує аналогічний показник лише таких країн, як Білорусь,
Узбекистан і Таджикистан. Як уважають експерти, причиною такого стану є
депресивний стан національної економіки і посилення, особливо останнім
часом, політичної нестабільності. Крім того, Україна має негативний
імідж країни, що не сплачує борги, який склався внаслідок низки
технічних дефолтів із зовнішнього державного боргу.

В лютому 2001 р. Президент України підписав Указ «Про додаткові заходи
щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України», згідно з
яким уряд має у тримісячний термін розробити і затвердити довгострокову
програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні та провести аналіз
функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного
розвитку, а за його результатами вжити заходів з активізації
інвестиційної діяльності.

Для більшості інвесторів приватизаційна політика є вкрай важливим
чинником, що впливає на прийняття ними інвестиційних рішень. Але якщо
інституційні інвестори та інвестори-підприємці розглядають приватизацію
під кутом зору відкриття нових можливостей для придбання підприємств,
поліпшення загального інвестиційного та ділового клімату завдяки
підвищенню продуктивності економіки та зменшенню урядового втручання, то
транснаціональні компанії не покладаються на приватизацію під час
планування своєї стратегії в Україні. Отже, в розробці приватизаційної
політики належить більшою мірою враховувати інтереси транснаціональних
компаній, які дотепер не брали активної участі в приватизаційному
процесі в Україні.

На фондових біржах України та в Першій фондовій торговельній системі у
2000 р. для продажу за кошти пропонувалися 1453 пакети акцій загальною
номінальною вартістю 1153,1 млн. грн. Продано 515 пакетів на загальну
суму 750,6 млн. грн за номінальної вартості 513,9 млн. грн,
співвідношення ціни продажу і номінальної вартості становило 1,5.
Продано 629 пакетів із 1483 запропонованих до продажу за ціною 355,9
млн. грн (номінальна вартість — 264,2 млн. грн), коефіцієнт перевищення
ціни продажу над номінальною ціною дорівнював 1,35. Це свідчить про
зростання капіталізації підприємств, що приватизуються.

У розвинутих країнах фондовий ринок є однією з найважливіших складових
економіки. Наприклад, у Чехії капіталізація фондового ринку становить
близько 40 % ВВП. В Україні цей показник не перевищує 10 %.

Наявність в Україні десятків тисяч акціонерних товариств, створених
унаслідок приватизації, привела до виникнення таких проблем, як
ефективність контролю за розкриттям інформації, неліквідність ринку,
велика кількість слабких посередників і дрібних акціонерів.

Сьогодні на ринку цінних паперів в Україні функціонують майже 36 тис.
акціонерних товариств, понад 1000 професійних учасників ринку та 19 млн
акціонерів. Загальний обсяг емісій акцій сягнув чверті ВВП і становить
близько 39 млрд. грн, а обсяг торгів цінними паперами — 38 млрд. грн.

15 липня 1999 р. підписано Закон України «Про внесення змін до деяких
законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності», який
зняв з фондового ринку частину дискримінаційного оподаткування:

• не оподатковуються податком на прибуток кошти та майно, залучені (або
надані) в довірче управління, а також шляхом випуску ощадних
(депозитних) сертифікатів, облігацій, векселів чи інвестиційних
сертифікатів;

• емітенти процентних облігацій та векселів відтепер можуть включати
проценти до складу своїх валових витрат. За дисконтними цінними паперами
до складу валових витрат зараховуються балансові збитки від їхнього
розміщення;

• від оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) звільнено
передання основних фондів як внеску до статутного фонду в обмін на
акції, в тому числі й під час імпорту цих основних фондів;

• знято подвійне оподаткування дивідендів, отриманих нерезидентами.

Закон урегулював і низку інших питань. Серед них:

• звільнення від ПДВ розрахунково-клірингової діяльності (було просто
клірингової), що знімає неврегульованість оподаткування депозитарію, а
отже й інших учасників електронного обігу цінних паперів. ПДВ не буде
нараховуватись і на послуги з управління цінними паперами;

• скасування податку на прибуток на кошти спільного інвестування
інвестиційних фондів та компаній, якщо жоден із засновників не володіє
більш як 25 % їх статутного фонду (було 10 %).

Великий вплив на інвестиційний клімат в Україні матиме Закон від 14
вересня 1999 р. «Про розподіл продукції», який регулює відносини, що
виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про
розподіл продукції. Закон створює такі пільги для інвестора:

• угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу,
проведеного відповідно до порядку, визначеного в Законі, що створює
рівні стартові умови для всіх потенційних інвесторів;

• держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді
про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватимуть
законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує
ризик для інвестора;

• на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти
обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за
винятком приписів органів державного контролю та нагляду за
користуванням надрами;

• в угодах про розподіл продукції, що їх укладають за участю іноземного
інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету
щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;

• стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на
території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді
про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку;

• для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах
і за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не
потрібний дозвіл на працевлаштування.

Водночас Закон установлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності
інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в
угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов’язки інвестора:

• надавати переваги продукції, роботам та послугам українського
походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та
відповідності міжнародним стандартам;

• наймати на території України працівників для виконання зазначених в
угоді робіт переважно з-поміж громадян України.

У червні 2000 р. парламент схвалив у першому читанні новий Податковий
кодекс, який перебудує всю податкову систему, зменшить ставки податків
до помірних, скоротить кількість податків та введе спрощені процедури
оподаткування для малих та середніх підприємств.

Вагомим стимулом для залучення іноземних інвестицій є норма проекту
Кодексу, яка дозволяє відносити на валові витрати платника його витрати
на страхування: ризику втрати врожаю, транспортування продукції,
кредитних та інших комерційних ризиків; цивільної відповідальності,
пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що є складовими
основних фондів платника податку.

На валові витрати платника відноситимуться його витрати на: проведення
після продажних і рекламних заходів, утримання та експлуатацію фондів
природоохоронного значення, придбання ліцензій та інших спеціальних
дозволів, виданих державними органами на ведення господарської
діяльності.

Автори проекту Кодексу пропонують не перераховувати в національну валюту
з метою оподаткування іноземну валюту, отриману платником у вигляді
технічної допомоги за міжнародними угодами з іншими державами або з
міжнародними фінансовими установами чи організаціями, що набрали
чинності. Збережено у проекті нещодавно прийняту норму щодо
оподаткування виплачених нерезидентам дивідендів за ставкою 15 % від
нарахованої суми за рахунок таких виплат, якщо інше не передбачено
нормами міжнародних договорів, що набрали чинності.

Для стимулювання створення і подальшого розвитку транспортних коридорів
проект Кодексу передбачає звільнення від ПДВ послуг із транзиту через
митну територію України нафти чи газу трубопроводами. Розробниками
проекту запропоновано уніфікований підхід до нарахування пені за
невиконання платником податкового зобов’язання — з розрахунку 120 %
річних від суми недоплати за кожний день прострочення платежу незалежно
від виду податку. При цьому сума нарахованої пені не повинна
перевищувати нараховану до сплати заборгованість із відповідного податку
чи збору.

Збільшення обсягів інвестицій у 1999—2001 pp. і підвищення їх
ефективності передбачає вирішення таких першочергових завдань:

• уточнення пріоритетних напрямів залучення інвестицій;

• удосконалення амортизаційної політики;

• надання державної підтримки суб’єктам господарювання;

• підвищення ефективності використання державних інвестиційних ресурсів;

• запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування
виробництва комерційними банками;

• стимулювання збільшення заощаджень громадян та їх інвестиційного
спрямування, вдосконалення системи гарантій збереження вкладів громадян
у фінансово-кредитних установах;

• залучення іноземних інвесторів до довгострокових інвестиційних
проектів, практичне забезпечення системи гарантій для них;

• стимулювання збільшення виробництва конкурентоспроможних товарів і
послуг за рахунок ресурсозбереження, технічних та технологічних
інновацій, ефективної конверсії, прогресивних структурних змін у
виробництві;

• удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності.

3 Система оцінок інвестиційного ризику.

Інвестиційний потенціал (переважно кількісні умови інвестування) та
інвестиційний ризик (переважно якісні політичні, економічні та соціальні
характеристики країни-реципієнта щодо ймовірності втрати в ній
інвестицій чи доходу від них) зумовлюють інвестиційний клімат країни.
Інвестиційний потенціал країни визначається сукупністю макроекономічних
показників (темпи економічного зростання, співвідношення споживання і
заощаджень, ставка позичкового відсотка, норма прибутку, рівень і
динаміка інфляції, споживчий попит населення), наявністю і
співвідношенням факторів виробництва, розвиненістю інфраструктури тощо.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності
прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. У структуру
його, як правило, входять політична, економічна і соціальна складові.

Найважливішими показниками політичної складової інвестиційного ризику
країни є:

• внутрішні заворушення (ранжуються від страйків до громадянської
війни);

• зовнішні конфлікти (як наявні, так і потенційно можливі);

• можливість націоналізації власності або запровадження економічних
санкцій з політичних мотивів;

• відсутність або можливість утрати міжнародного довір’я тощо.

Оцінка подібних показників зазвичай здійснюється на основі публікацій
інформаційних агентств, опитувань жителів країни та службовців компаній,
що беруть участь у вивченні інвестиційної привабливості країни.
Традиційно досліджуються компоненти внутрішньої стабільності: історія
внутрішньої стабільності; тиск, що виникає через неоднаковий розподіл
прибутків; наявність радикальних груп; наявність кількісно великих
меншостей (расових, релігійних, національних); а також компоненти
зовнішньої стабільності: історія зовнішніх відносин країни з сусідами;
стратегічна важливість країни (вигоди географічного положення або
наявність на її території рідкісних природних ресурсів).

Економічні параметри інвестиційного ризику охоплюють як ключові
макроекономічні показники, так і специфічні індикатори, які
характеризують фінансовий стан країни. Серед останніх виділимо:

• коефіцієнт обслуговування боргу — відношення платежів з обслуговування
зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів і послуг

• відношення зовнішнього боргу до ВНП.

• відношення всього зовнішнього боргу до загального обсягу експорту
товарів і послуг.

• індикатори ліквідності;

• коефіцієнт відношення резервів країни до фінансових вимог (боргові
зобов’язання з термінами погашення в поточному році плюс поточний
бюджетний дефіцит);

• коефіцієнт дефіциту ліквідності (відношення фінансових вимог до
експорту товарів і послуг).

Вагомими є також соціальні характеристики країни (рівень соціальної
напруженості, екологічні параметри, загальний рівень злочинності тощо).

Традиційно експертно-аналітичне оцінювання інвестиційного клімату
передбачає виведення інтегрального показника ризику та відповідне
ранжу-вання країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу. Для
цього проводиться аналіз факторів політичного, економічного,
соціально-культурного, інституційного середовища, ресурсів та
інфраструктури країн. Деталізація факторів, їх компонування, методи
їхньої кількісної та якісної оцінки залежать від цілей та конкретних
завдань тієї чи іншої інформаційно-аналітичної системи.

Найвідомішими авторитетними системами оцінок інвестиційного клімату є
рейтинги Institutional Investor, Euro money Institutional Investor та
Business Environment Risk Index (BERI).

Рейтинг Institutional Investor — це насамперед оцінка
кредитоспроможності країн. Він складається за участю експертів ста
провідних міжнародних банків.

Список використаної літератури:

“Україна і світове господарство”, А.С. Філіпченко., Навчальний посібник,
Київ “Либідь” 2002.оюю

PAGE

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020