Курсова робота
на тему:
Організація інвестиційних процесів на промислових підприємствах
ПЛАН
Вступ
………………………………………………………………
………………………………. 3
1. Характеристика проблематики залучення іноземних інвестицій в
Україні………………………………………………………..
……………………………………….. 5
2. Пропозиції щодо змін в управлінні економікою з метою подолання
кризи………………………………………………………….
………………………………………… 11
2.1 Рекомендації щодо управління холдинговими системами в Україні
……… 11
2.2 Реформування системи регулювання процесів злиття (поглинання)
підприємств органами державного управління: контроль за економічною
концентрацією на прикладі ВАТ „Акціонерна фірма
„Стріла”………………. 19
2.3 Порядок створення холдингових
компаній……………………………………………. 22
3. Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій
………………………… 33
Висновки
………………………………………………………………
……………………………. 35
Список використаної
літератури……………………………………………………..
……. 36
Вступ
Терміни “інвестиції”, “інвестування”, “інвестиційний процес”,
“інвестиційна діяльність”, “інвестиційна політика” стали вживатися в
нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів
в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття
“інвестиції” ототожнюють з капітальними вкладеннями, “інвестиційна
діяльність” з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є
неоднозначні.
Термін “інвестиції” походить від латинського слова, що означає вкладення
коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення
капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та
економічне визначення
За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (коштів), що
вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:
інвестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та
технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим
зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах
здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних
формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються
за різними ознаками.
1. За об’єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи –
як матеріальні, так нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під
фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові
активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні
папери.
2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і
непрямі
інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє
вкладення
коштів інвестором в об’єкти інвестування. Під непрямими
інвестиціями
розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними
або
фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові
інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно
вкладення капіталу на період, не більше одного року
(наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових
ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють
вкладення капіталу на період більше одного року.
4. За формами власності інвесторів .розрізняють інвестиції
приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за
кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у
об’єкти
інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за
кордоном
(іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об’єкти
інвестування,
розміщені за межами даної країни.
1. Характеристика проблематики залучення іноземних інвестицій в Україні
Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення
найважливішого завдання – це радикальні зміни в системі управління
економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і
об’єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної
структури управління діяльність підприємств, створенні
промислово-фінансових груп, холдингових компаній.
Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва
об’єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних
формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.
Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на
ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів
вимагає залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів
для створення повноцінної експортноорієнтованої економіки Україні
необхідно 40-50 млрд. дол. США. Внутрішні можливості інвестування наразі
обмежені і залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка на
сьогодні негативно позначається на всіх інвестиційних
процесах. В нинішніх умовах господарювання практично припинився
процес оновлення основних фондів – коефіцієнт їх вибуття становить менше
1%. Знос основних фондів в ряді галузей становить 70-80%. Це свідчить
про зниження технічного рівня та конкурентноздатності виробництва. За
оцінками фахівців Україна має потенційні можливості для ефективного
освоєння зовнішніх інвестицій у сумі 2-2,5 млрд. дол. США за рік. Така
сума достатня для реконструкції пріоритетних галузей економіки впродовж
5 років. А при орієнтації лише на власні резерви цей процес неминуче
триватиме 20 і більше років.
Інвестиції, у тому числі іноземні, є не. лише механізмом розвитку, але й
способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному
етапі розвитку ринку Іноземні Інвестиції виступають основним джерелом
отримання новітніх конкурентноздатних технологій. Купівлю українських
підприємств чи їх частки, тобто здійснення процесів злиття (поглинання),
іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих
позицій, що зменшується ризик із-за неефективного менеджменту. Разом з
тим збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання
нових технологій та оборотних коштів в період затяжної кризи. [2, 31-32]
З вище сказаного випливає, що на сьогодні в Україні потрібні дієві
механізми залучення іноземних інвестицій, інвестицій з
високотехнологічних держав заходу.
Отже, саме таким механізмом ми вважаємо холдингову систему.
Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової
економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система).
Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед
звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку характеризуються
особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є
характерні для окремих компаній.
Україна немає великого досвіду формування холдингових систем. За даними
Антимонопольного комітету України за період з 1994 по 1999 роки в
Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових
компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи.
Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного
регулювання підприємницької діяльності ти від розробки і впровадження в
практику відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту
організацій. Важливим складовим менеджменту в даному випадку є механізм
інвестиційної взаємодії холдингу і дочірніх компаній, методи планування
інвестицій, організаційного забезпечення інвестиційної діяльності та
розподілу прибутків.
Притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного
капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість
законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури,
недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини
корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склався негативна
думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось
ми маємо результат – Україну віднесли до групи країн з найбільшим
інвестиційним ризиком.
На сьогоднішній день іноземні інвестори які все ж наважуються
інвестувати в нашу економіку вимагають • законодавчих гарантій, великі
корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та
пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо
відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для
забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів.
Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для
вирішення суперечок, яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв’язку
з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої
конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними
і юридичними особами інших країн. [1, 18-20]
Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних,
так і вітчизняних), – постійний та загальновідомий набір норм та правил,
сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та
передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В
Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформування влади,
правовий режим непостійний.
Процеси ринкових реформ і структурних перетворень, які відбуваються в
нашій державі, вимагають значних капітальних вкладень. Питання пошуку й
залучення в її господарський комплекс фінансово-матеріальних ресурсів
набувають особливої актуальності внаслідок необхідності оновлення діючих
виробничих потужностей та основних фондів на більшості промислових та
сільськогосподарських підприємствах, вирішення завдань впровадження
новітніх технологій, освоєння нових конкурентоспроможних видів
продукції, нарощування потенціалу та створення нових робочих місць. В
умовах вкрай обмежених внутрішніх можливостей для фінансування
економічних проектів великого значення надається більш активному
використанню інвестицій [3, 16-24].
Проте, незважаючи на посилену увагу до цього питання з боку держави,
воно так і залишилося не вирішеним.
Постає питання: в чому ж проблема? Що стримує іноземних інвесторів і
стає їм на заваді? Існують різні точки зору на інвестиційні процеси в
Україні та їх динаміку. Гроші завжди йдуть туди, де найсприятливіші
умови для їх вкладення, де вони дають найбільший прибуток. Важкий стан
економіки нашої держави в поєднанні з неадекватним законодавством є
основними причинами, які пояснюють той факт, що обсяги іноземних
інвестицій в Україну залишаються низькими в порівнянні з іншими
постсоціалістичними країнами Східної та Центральної Європи.
Згідно з діючими нині нормативно-правовими актами всім інвесторам без
винятку надано рівні права, незалежно від того, який сектор економіки
вони інвестують, який розмір цих інвестицій, яке їх походження, чи є
вони внутрішніми чи закордонними. Такий підхід, можливо, і є нормальним
у разі, якщо країна вже досягла достатньо високого рівня економічної
стабільності.
Але він не виправдовує себе у випадку з нашою державою. Законодавство
України, на жаль, не надає будь-яких стимулів для інвестування у ключові
галузі економіки. Що більш важливим та необхідним є
фінансово-матеріальні надходження для держави, то привабливішими мають
бути умови для потенційних інвесторів, особливо це стосується
перехідного етапу економіки. Тому, на наш погляд, селективну
інвестиційну роботу потрібно проводити так, щоб першочергова увага була
до тих інвесторів, які насамперед спрямовані на виробництво товарів, що
заміщають Імпорт, а також орієнтовані на експорт.
У зв’язку з цим назріла нагальна потреба у врегулюванні цього питання
законом, яким буде передбачено надання пільг окремим суб’єктам
підприємництва під конкретні проекти відповідно до державних програм
економіки та соціальної сфери, що, у свою чергу, стане додатковим
правовим важелем впливу на Інвестора в плані спрямування його у ті
важливі для України галузі, куди він поки що не йде. Особливого значення
це питання набуває в даний час, коли країна вже пройшла етап масової
приватизації і вступила в період роздержавлення великих компаній.
Як уже не один раз стверджувалося, вся діюча законодавча база має дві
основні вади: по-перше, нестабільність, а по-друге, відсутність
комплексності та наявність протиріч. Зрозуміло, що В період економічної
перебудови держава знаходиться у пошуку адекватних законодавчих важелів,
однак компанії, які вже здійснюють або мають намір розпочати
інвестиційну діяльність, повинні мати хоч мінімальні гарантії
стабільності для планування власних дій. Слід тісніше координувати
зусилля різних державних відомств і приділяти більше уваги розробці
чітких інструкцій із застосування законів.
Окрім незрозумілих формулювань законодавчих документів, сама їх
кількість може призвести до плутанини. , Іноземні підприємці нетерпляче
очікують прийняття Цивільного кодексу, який нарешті замінив би масу
розрізнених указів та постанов [2, 31-36].
Нарешті ще не вирішене одне з найголовніших питань – питання власності
на землю. Необхідно законодавче закріпити права інвесторів на придбання
у власність земельних ділянок, на яких розміщуються об’єкти інвестування
.
Крім того, ми маємо ряд Інших негативних моментів: бюрократичні бар’єри,
відсутність правового забезпечення кредитування, страхування ризиків,
низький рівень ділової та професійної кваліфікації, незначна частка
сучасної техніки і технологій у загальному процесі виробництва,
нерегулярність матеріально-технологічного постачання, нестача
привабливих інвестиційних програм і проектів, жорстка податкова система.
Велику кількість скарг серед ділових кіл зарубіжних країн викликає
робота митних служб, що пов’язано, в основному, знову ж таки з
нестабільністю законодавства. Нові акти, які навіть ще не були
опубліковані або опубліковані напередодні, негайно запроваджуються
митними органами в практику. Здебільшого це призводить до затримки
вантажів на кілька днів, що робить поставки як в Україну, так і за її
межі все менш і менш привабливими в очах західних бізнесменів.
У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно активізувати
процес залучення прямих іноземних інвестицій, багато ще треба зробити в
майбутньому, проте іноземні інвестори добре усвідомлюють, що для
створення привабливого інвестиційного клімату зі стабільними,
несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібні роки. Разом з
тим, можна з упевненістю стверджувати, що багато потенційних фінансових
донорів готові до посилення своєї присутності та діяльності в Україні,
якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться, якщо буде видно, що
держава в особі центральних і місцевих органів виконавчої влади
оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням згаданих перешкод.
2. Пропозиції щодо змін в управлінні економікою з метою подолання кризи
2.1. Рекомендації щодо управління холдинговим й системам й в Україн.
Основною метою даної роботи є теоретичне обґрунтування і розробка
механізму взаємодії холдингової системи з зарубіжними інвесторами та
практичні рекомендації щодо стимулювання розвитку холдингових систем в
Україні.
Підхід до притягнення іноземних інвесторів через використання
можливостей холдингу може бути застосований на загальнодержавному та
регіональному рівнях при розробці заходів відповідних для регулювання
інвестиційної Діяльності.
Як показує досвід таких країн як , Польща, Угорщина створення
холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком
проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній
складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній
тісно пов’язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація,
створення ринкової інфраструктури.
Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її
материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає
поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть
бути пов’язані взаємним володінням акціями (капіталом).
Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з
розвинутою ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми
організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику
діяльності холдингів Механізм утворення холдингових груп в Україні має
особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських
країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою
економікою.
Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом
реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування
підприємств відбувалося об’єднання контрольних пакетів і передача їх
центру – материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване
відомство. Це об’єднання здійснювалося, як правило, адміністративними
методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкований статус акціонерних
товариств.
Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у
рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й
іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних
країнах показує, що державне регулювання не було послідовним.
Відмова від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й
утворення спільних підприємств, надання їм значних пільг на початку
реформ не призвели в Україні до реального притоку іноземних інвестицій.
Скасування пільг є характерною рисою сучасного етапу реформ в Україні.
[7,45-60]
В інших колишніх країнах колишнього соцтабору регулювання іноземних
інвестицій характеризується наданням пільг І підтримкою особливо
важливих галузей економіки та поступовим розширенням простору для
Іноземних інвестицій при контролі за їхньою ефективністю.
У галузі реформування економіки доцільно звернутися до досвіду країн, що
пройшли вже перші етапи ринкових реформ. Так науковцями Угорщини
запропонований був свого часу оригінальний підхід до притягнення
іноземного капіталу в національну економіку країни шляхом використання
можливостей холдингу як “інкубатора нових фірм”. Це термін ми не будемо
застосовувати у даній роботі, оскільки створення, фінансове донорство та
продаж пакетів акцій дочірніх компаній стороннім інвесторам є
невід’ємним елементом функціонування холдингових систем.
В роботі пропонується схема взаємодії холдингової компанії з іноземним
інвестором в Україні. Холдингова компанія може функціонувати як
своєрідне підприємство по створенню дочірніх фірм і продажу їхнім
іноземним Інвесторам, що можна розглядати як метод залучення іноземного
капіталу в національну економіку.
При здійсненні капіталовкладень за кордоном, чи купівлі підприємств у
власність підприємці керуються наступними рекомендаціями, що вироблені
спеціалістами у даній галузі. У дослідженнях західних спеціалістів
наводяться такі рекомендації для досягнення успіху в процесі торгівлі
підприємствами :
Концентрація зусиль у сфері, де функціонує компанія-покупець.
Концентрація зусиль у фінансовій сфері.
Концентрація зусиль на глобальних, найважливіших елементах бізнесу.
4. Купівля “ноу-хау”, що переходить до покупця разом з придбаною
компанією.
5. Скерування інвестицій у куплену компанію.
Процес купівлі підприємства хронологічно можна представити як набір
послідовних дій, починаючи з формування стратегії компанії покупця та
закінчуючи введенням об’єкту купівлі у систему діяльності компанії –
покупця. Купівлю підприємств пропонуємо розглянути в більш широкому
змісті цього терміну. А саме в сенсі взаємного злиття або поглинання
підприємницьких структур. Вивчення літературних джерел, досвіду західних
та вітчизняних корпорацій дозволяє виділити наступні фази купівлі
підприємств (див. мал. 1):
Мал. 1. Послідовність здійснення купівлі підприємств.
1. Вибір стратегії та пошук партнерів. Визначаються основні стратегічні
цілі, що може досягнути компанія через злиття (поглинання).
Слід розрізняти декілька етапів:
формування стратегічних альтернатив;
вивчення компаній, що можуть бути придбанні;
установлення майбутніх партнерів; .
оцінка наявності робочої сили;
всебічна перевірка матеріалів діяльності вибраної компанії;
оцінка реальності укладення такої угоди та рівня ризику.
2. Підготовка процесу злиття (поглинання). При цьому організовується
зустріч з представником компанії-об’єкта, готується повна інформація
стосовно інвестиційного клімату в країні тощо.
3. Інтеграція, основою якої є налагодження контактів з
менеджерами компанії, що поглинається.
Початок спільної діяльності після злиття (поглинання).
Застосування механізмів регулювання спільної діяльності.
В процесі здійснення розглянутих фаз важливе значення має контроль над
компанією, що поглинається, з боку компанії, яка поглинає, налагодження
ефективних комунікацій, що забезпечить отримання достовірних даних про
злиття (поглинання) та адекватне реагування на зміни.
На сьогодні для багатьох українських підприємств злиття чи поглинання є
найбільш ефективним елементом стратегії майбутнього розвитку. Тому,
зупинимося на характерних особливостях очікуваної угоди про
злиття-поглинання. В угоді доцільно відобразити цілі нової компанії,
наприклад, розширення ринку або захоплення нової ніші. Основними
критеріями тут виступає ємність ринку, конкурентне середовище,
стабільність ринку, затрати, технічний стан об’єкту тощо.
Фінансові аспекти угоди базуються на оцінці фінансового стану об’єкта
поглинання (злиття) з допомогою аудиторської фірми. Від результатів
роботи аудитора залежить в значній мірі купівельна ціна об’єкта.
При цьому визначається наявність кредитних, вексельних ринків, ринку
корпоративних облігацій, а також можливість залучення прямих інвестицій
тощо. У розвинутих країнах угоди орієнтують в основному на довгострокове
фінансування. В Україні сьогодні також з’явилась можливість
довготривалого фінансування таких угод.
Юридичні аспекти повинні відображати питання приватизації майна,
володіння акціями, інтелектуальною власністю тощо. Особливого значення
набуває підготовка необхідних документів (статуту, положень, методик
тощо).
Важливу роль в процесі злиття (поглинання) має стан менеджменту, який
доцільно оцінювати за напрямами:
• Досліджується структура апарату управління, склад
категорій
працівників.
Перевіряється добросовісність роботи менеджерів.
Вивчається можливість матеріального заохочення менеджерів.
Аналізуються комунікаційні зв’язки
Аналізується організаційна структура управління компанією.
• Вивчаються механізми прийняття управлінських рішень.
При створенні дочірньої фірми холдинг разом із контрольними функціями
бере на себе значну частку ризику, що є сприятливою умовою для
іноземного партнера. Нова фірма, подолавши труднощі початкового етапу
діяльності, доводить свою життєздатність і характеризується сприятливим
прогнозом росту: стає достатньо привабливим об’єктом для іноземного
інвестора. Інвестор буде зацікавлений в посиленні свого впливу й у
збільшенні контролю над цією фірмою. [10, 62-66]
Холдингова компанія, продаючи свою дочірню фірму або свою частку в ній,
має можливість реалізувати в ціні продажу її потенційні можливості.
При продажі фірми, що розвивається, холдинг реалізує не тільки вартість
активів, але і її гудвіл, що може значно підвищити продажну ціну.
Таким чином, холдингова компанія має можливість одержати винагороду за
ризик початкового етапу, який вона брала на себе при створенні дочірньої
фірми.
Вище описаний процес можна зобразити у вигляді схеми (див. мал. 2).
При застосуванні зазначеного підходу варто мати на увазі, що не завжди
продаж дочірньої фірми е більш вигідної, чим зберігання її/в структурі
холдингової групи. Назвемо умови, при яких доцільним є продаж фірми:
холдингова компанія не займає монопольного положення
на
національному ринку і ставиться до типу невеличких фірм, що
розвиваються;
умови національної економіки й особливості місцевого ринку
недостатньо добре відомі іноземному Партнеру, при Цьому привабливість
ринку
та ризик він оцінює достатньо високо;
– іноземний партнер є великою фірмою, що займає провідне положення на
світовому (або регіональному) ринку;
– у дочірньої фірми існують впливові конкуренти (або велика ймовірність
їх появи), причому ними можуть виступити компанії, контрольовані
іноземним партнером.
Ці умови можуть виступати критеріями продажу дочірніх підприємств в
Україні.
Мал. 2. Пропонована схема взаємодії холдингу з іноземним інвестором.
Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру,
у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми
фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій
системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального
холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і горизонтальними
зв’язками.
Принциповим питанням управління , такою складною структурою є розподіл
повноважень між центральним апаратом (материнською компанією) І
дочірніми підприємствами. Цей розподіл повинен забезпечувати рівновагу
між інтересами (стратегією) холдингу й інтересами дочірніх фірм.
Інтереси членів холдингової групи змінюються в часі під впливом
внутрішніх і зовнішніх чинників, змінюється 5 співвідношення між ними,
тому для забезпечення рівноваги необхідні нові організаційні форми.
Характер і форми взаємодії центрального холдингу з дочірніми
підприємствами залежать від стадій життєвого циклу холдингової групи. На
ранніх стадіях розвитки (“народження”, “дитинство”) ця взаємодія
характеризується централізацією управління, сильними вертикальними
зв’язками, слабкою автономією структурних ланок. На цьому етапі дочірні
підприємства можуть не мати повної юридичної самостійності, а мати
статус підрозділів. Управління такою компанією може базуватися на
лінійно – функціональній схемі, що включає як окремі підрозділи, так і
підконтрольні підприємства.
На подальших етапах розвитку відбувається виділення цих структурних
ланок у самостійні організації, ступінь підконтрольності материнській
фірмі визначається її часткою у її капіталі. Відбувається формування
власне холдингової групи, при цьому схема управління змінюється з
лінійно-функціональної на матрично-департаментну з переносом функцій по
оперативному управлінню і прийняттю рішень на дочірні компанії. Функції
материнської компанії, що є центральним холдингом, у новій структурі
носять стратегічний і фінансовий характер: визначення цілей і стратегії,
управління власністю, визначення принципів і методів управління,
торгівля цінними паперами.
2.2. Реформування системи регулювання процесів злиття (поглинання)
підприємств органами державного управління: контроль за економічною
концентрацією на прикладі ВАТ “Акціонерна компанія “Стріла”
Злиття та поглинання підприємств дозволяють зміцнити і посилити їх
позиції на ринку, але можуть призвести до обмеження конкуренції на
певних
товарних ринках. Це стосується також холдингових систем зокрема. На
певних
етапах розвитку окремих товарних ринків процеси злиття стають
об’єктивною необхідністю для забезпечення економічної ефективності,
конкурентноздатності, а часто і простого виживання окремих підприємств в
умовах посилення конкурентної боротьби на цих ринках чи погіршення
загальноекономічної ситуації та поширення кризових явищ.
Певні вимоги щодо мінімальних розмірів статутних фондів та інших
економічних нормативів встановлені законодавством України. Так
відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»
Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків
економічні нормативи: нормативи капіталу (зокрема, капітал банку та
мінімальний розмір статутного капіталу), нормативи ліквідності тощо.
З точки зору антимонопольного законодавства України спільним для видів
реорганізації є зменшення кількості незалежних суб’єктів господарювання,
які діють на ринку. Тому, для антимонопольного законодавства базовим є
поняття контролю, визначення якого подане у Законі України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності».
Контроль – вирішальний вплив юридичної або фізичної особи на
господарську діяльність суб’єкта господарювання, який здійснюється,
зокрема, завдяки:
праву володіння чи користування всіма активами або їх значною
частиною.
праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу,
результати голосування та рішення органів
управління суб’єкта
господарювання;
• укладенню угод, які дають можливість визначати умови господарської
діяльності, давати обов’язкові для виконання вказівки або виконувати
функції
органу управління суб’єкта господарювання;
• заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради чи
правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із
зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;
• займанню більше половини посад членів спостережної ради, правління,
інших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта господарювання особами,
які
вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в
іншому суб’єкті
господарювання.
Відповідно до цього, в антимонопольному законодавстві єдиним суб’єктом
господарювання визнається також група суб’єктів господарювання, якщо
один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Всі дії, які
призводять або можуть призвести до змін або перерозподілу сфер
діяльності суб’єктів господарювання на ринку, в антимонопольному
законодавстві об’єднуються поняттям економічна концентрація. В науковій
літературі використовуються також аналогічні за змістом загальні терміни
“інтеграція”, “злиття” фірм, яке поділяють на горизонтальне злиття,
вертикальне злиття та злиття конгломератів, інші.
Фактичним злиттям (у широкому розумінні цього поняття, а не у вузькому –
як утворення нового суб’єкта господарювання на базі кількох, які
втрачають в процесі такої реорганізації не тільки господарську
самостійність, але і права юридичної особи) є створення холдингових
компаній та деяких видів об’єднань.
Таким чином, проблема реорганізації, злиття та приєднання суб’єктів
господарювання поряд з позитивними наслідками цих дій для виробничої
діяльності та фінансового стану учасників такої економічної
концентрації, а також розвитку відповідних галузей економіки, може мати
і негативний вплив на стан конкуренції на відповідних товарних ринках, а
отже і для економіки країни. Для попередження та усунення таких
негативних впливів створена і функціонує система контролю за економічною
концентрацією.
2.3. Порядок створення холдингових компаній
Законом України “Про Антимонопольний комітет України”, якою
визначені повноваження Комітету, встановлено, зокрема, що
Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має
право “забороняти або дозволяти створення монопольних утворень
центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами
місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими
суб’єктами”. Таким чином, контроль за економічною концентрацією, який
здійснюється відповідно до вимог статей 14 та 15 Закону України “Про
обмеження монополізму …” є одним із найважливіших напрямів роботи
Комітету., Законом України “Про банки і банківську діяльність”
встановлено, що реорганізація (злиття, приєднання) комерційних банків
здійснюється за погодженням з Антимонопольним комітетом України у
випадках, передбачених чинним законодавством. Положення про порядок
створення і реєстрації комерційних банків, затверджене постановою
Національного банку України від 21.0798 № 281, вимагає погодження з
органами Комітету установчих документів (установчий договір, статут і
протокол установчих зборів), а також надання при реєстрації банку копії
рішення органів Комітету про надання згоди на створення відповідного
комерційного банку у випадках, передбачених законодавством.
Порядок створення холдингових компаній визначений Положенням про
холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та
приватизації, затвердженим Указом Президента України “Про холдингові
компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації”, від
11.05.94 №224/94. Відповідно до нього холдингова компанія визначається
як господарюючий суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій
одного або більше господарюючих суб’єктів (дочірніх підприємств).
Визначені два основні напрямки створення холдингових компаній в процесі
приватизації:
• заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном,
державними органами приватизації самостійно або разом
з іншими засновниками;
• поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим (придбання
контрольного пакета акцій) у процесі приватизації. При цьому
господарюючий суб’єкт, що поглинає, визнається холдинговою компанією,
а поглинутий – дочірнім підприємством.
Зазначеними документами встановлені три основних процедурних моменти,
які потребують погодження з Комітетом при створенні холдингової
компанії:
погодження ідеї створення холдингової компанії;
підтвердження контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить
менше 51 відсотка;
3) затвердження проектів установчих документів і планів розміщення
акцій.
З особливою увагою Комітет ставиться до питань економічної концентрації
за участю іноземних підприємців.
Відповідальність за порушення вимог законодавства при здійсненні
економічної концентрації Відповідно до законодавства здійснення
економічної концентрації без згоди органів Комітету е порушенням
антимонопольного законодавства.
Динаміку процесів злиття (поглинання) підприємств в Україні можна
проаналізувати за даними річних звітів Антимонопольного Комітету
України. Адже існує механізм, що зобов’язує суб’єктів господарювання
отримувати дозвіл даного Комітету, щодо заключення угод такого типу щодо
здійснення реорганізації.
Слід відзначити, що наведені показники не відображають всієї кількості
розглянутих заяв і звернень. Значна частина заяв і звернень, що
надходять до органів Комітету, не підлягає розгляду, як такі, що не
досягають порогів, встановлених законодавством.
Проаналізувавши результати діяльності органів Комітету по контролю за
економічною концентрацією за недовгі роки його існування, можна зробити
основний висновок, що практика функціонування системи такого контролю
цілком довела її необхідність і ефективність як засобу попередження
монополізації ринків та розвитку конкуренції на них.
Кількість розглянутих справ, що здійснюють органи Комітету зменшується
через вплив наступних факторів.
По-перше, підприємства, органи влади та управління в більшості випадків
перед поданням заяви отримують консультації в органах Комітету.
В результаті цього деякі підприємці відмовляються від намірів здійснення
економічної концентрації, інші враховують роз’яснення та вимоги Комітету
Крім того, новою редакцією Положення про контроль за економічною
концентрацією, затвердженої розпорядженням Комітету від 25.05.98,
передбачена можливість офіційного отримання попередніх висновків органів
Комітету з питання концентрації, що планується. Ця норма ще більш
сприятиме якості підготовки питань з економічної концентрації.
По-друге, у досить значній кількості випадків органи Комітету у своїх
рішеннях обумовлюють надання згоди на концентрацію
відповідними зобов’язаннями, при виконанні яких не відбудеться обмеження
конкуренції. По-третє, зменшення кількості прийнятих органами Комітету
рішень з питань економічної концентрації пояснюється декількома
причинами:
– у зв’язку із зростанням курсу долара США стосовно гривні порогові
значення вартості активів, обсягів реалізації; майна, за яких отримання
згоди Комітету є необхідним, визначені у доларовому еквіваленті,
фактично зросли;
– значно зменшилася кількість заяв про, надання згоди на вступ суб’єктів
господарювання в об’єднання, що обумовлено об’єктивним зменшенням
кількості об’єднань підприємців;
Найбільш істотне зменшення прийнятих органами Комітету рішень про
економічну концентрацію відбулося щодо набуття у власність або одержання
в управління часток (акцій, паїв) суб’єктів господарювання, що
пояснюється завершенням масової приватизації та, відповідно, скороченням
обсягів продажу акцій ВАТ, створених у процесі приватизації. Незважаючи
на те, що в цілому механізм контролю за економічною концентрацією діє
задовільно, все ж трапляються випадки здійснення концентрації без
отримання згоди органів Комітету. Завдяки профілактичній роботі органів
Антимонопольного комітету скорочується кількість спроб підприємців
здійснити економічну концентрацію без врахування вимог антимонопольного
законодавства. Із запровадженням відповідальності учасників концентрації
за порушення норм законодавства щодо концентрації у вигляді штрафів
кількість такого виду порушень повинна зменшитись.
Ми пропонуємо змінити систему державного контролю за економічною
концентрацією що стосуються холдингових систем. Які працюють в напрямку
залучення іноземних інвестицій в економіку України.
Для пояснення пропонованої системи побудуємо схему отримання дозволу
органів контролю за економічною концентрацією в умовах створення
холдінгової компанії, чи продажу підприємства.
МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ЗЛИТТЯ (ПОГЛИНАННЯ) ПІДПРИЄМСТВ
АНТИМОНОПОЛЬНИМ КОМІТЕТОМ УКРАЇНИ
Державне регулювання злиття підприємств та вплив корпоративних відносин
на стан конкуренції у галузі доцільно визначити шляхом обчислення
індексу ринкової концентрації Герфінделя-Гіршмана:
Si2
де Н- індекс ринкової концентрації Герфінделя-Гіршмана;
п – кількість підприємств у галузі;
Si – частка ринку і -ї фірми на ринку, виражена у процентах.
Для ринку пива в Україні у кінці 1999 року за даними Антимонопольного
комітету України індекс ринкової концентрації становив:
Н = 202 +162 +132 + 82 + 72 +72 +62 +232/44 = 1075
Визначення рівня концентрації ринку проводиться за наступними
критеріями:
№
п\п
Значення індексу ринкової концентрації Рівень концентрації ринку
1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
