Реферат на тему:
Роль установ ООН в системі регулювання міжнародного туризму
Постійне розширення міжнародного туристського обміну обумовило
необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різних
правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристських
організацій.
Незважаючи на те що характерними рисами міжнародного туризму в останні
десятиліття є його активний розвиток, що постійно зростає вплив на
світову економіку і міжнародні відносини, правова регламентація
міжнародних туристських зв’язків дотепер відстає від вимог життя. Це
можна пояснити наступними обставинами:
– активним ростом міжнародного туризму, насамперед по кількості облич,
що відвідують закордонні країни, що багато в чому випереджає становлення
його як предмет міжнародно-правового регулювання, а також повільності
ряду держав у рішенні практичних питань розвитку і стимулювання
іноземного туризму;
– тим, що іноземний туризм охоплює в кожній країні не тільки сферу
політики, але і багато галузей економіки, соціальні аспекти, культуру,
побут і традиції;
– розвитком міжнародного туризму в різних країнах на різних рівнях, у
силу чого наявні там національні органи керування туризмом мають різні
права і повноваженнями;
– відсутністю в країнах світу єдиних однорідних національних органів
керування, що відають питаннями загальної туристської політики. В одних
країнах – це чисто державний орган, в інші – обществен ная організація.
Їхня компетенція, задачі і функції різні, різний і рівень урядового
контролю над ними, тому в державах майже немає однакових організацій, що
відають питаннями загальної туристської політики. Усе це породжує різний
національний підхід до рішення задач і проблем, що коштують перед
міжнародним туризмом.
Туристські обміни зв’язані з перетинанням границь держав, перебуванням і
переміщенням туристів по території іноземної держави, а ці питання
регламентуються не стільки Міжнародним правом, скільки національними
законами й адміністративними правилами. У кожній країні маються особливі
умови, що характеризують туризм, діє своє національне законодавство, що
регулює в’їзд і виїзд туристів, розміщення і використання іноземної
валюти, і т.д. У силу цих причин організаційні проблеми в області
міжнародного туризму досить складні. Дотепер вони цілком не вирішені,
хоча сьогодні розглядаються на міжнародному рівні і є об’єктом уваги
держав, урядів і міжнародних організацій.
Правове регулювання міжнародного туризму на багатобічній основі
здійснюється насамперед у рамках ООН, на яку покладена основна задача по
налагодженню міжнародного співробітництва в рішенні проблем
економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру.
Саме в рамках ООН були розроблені і прийняті основні міжнародні
конвенції з питань правового регулювання міжнародного туризму.
У 1963 р. у Римі була проведена I Конференція ООН по туризму і
подорожам, у якій взяли участь 87 держав – членів ООН, 5 спеціалізованих
установ ООН, 7 міжурядових і 14 неурядових міжнародних організацій,
зацікавлених у розвитку міжнародного туризму.
Правовим регулюванням світового туризму, а також вивченням національного
законодавства держав займаються в першу чергу економічні комісії ООН, що
здійснюють роботу з проблем регіонального розвитку туризму, такі, як
Європейська економічна комісія ООН (ЕЭК ООН), Економічна і соціальна
комісія для Азії і Тихого океану (ЭСКАТО) і ін.
Глибокий аналіз ролі міжнародного туризму в міжнародних відносинах був
даний на проходившей у Манілі (Філіппіни) з 27 вересня по 10 жовтня 1980
р. Всесвітньої конференції по туризму, у роботі якої взяли участь
делегації 107 держав і 91 міжнародної урядової і неурядової організації.
Конференція прийняла Манільську декларацію по світовому туризмі, у якій,
зокрема, відзначалося, що “туризм розуміється як діяльність, що має
важливе значення в житті народів у силу безпосереднього впливу на
соціальну, культурну, освітню й економічну області життя держав і їхніх
міжнародних відносин”.
Відзначаючи велику економічну важливість туризму, Манільська конференція
особливо підкреслила його соціальне значення, а також те, що міжнародна
туристська діяльність стала невід’ємною частиною життя сучасного
суспільства. В Акапулько відбулася нарада по туризму. На цьому форумі
були розглянуті міри, прийняті його учасниками по проведенню в життя
рішень і рекомендацій заключного документа Всесвітньої конференції по
туризму 1980 р. – Манільської декларації, а також визначені першочергові
задачі і шляху їхнього рішення.
У роботі наради взяли участь делегації 79 держав і 57 представників ряду
міжнародних організацій, фірм і агентств, що займаються туризмом. Ці
найбільші міжнародні форуми були проведені за рішенням ООН Всесвітньою
туристською організацією (ВТО), що є спеціалізованим органом по туризму
більш 100 країн світу і як спостерігачів має численні правитель ственные
і неурядові організації. У Статуті ВТО проголошено: “основною метою
організації є сприяти розвитку туризму для того, щоб внести вклад в
економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання і
взаємну повагу”.
Робота ВТО координується на проведених раз у два роки Генеральних
асамблеях і здійснюється в рамках шести регіональних комісій з Африки,
Америці, Європі, Середньому Сходові, Східній Азії й Океанії. Важливу
роботу проводить розташований у Мадриді секретаріат ВТО, що щорічно
публікує офіційну, визнану ООН статистику міжнародного туризму. Власне
кажучи, ВТО – єдина спеціалізована міжнародна урядова організація в
області туризму.
У той же час існує велике число спеціалізованих міжнародних неурядових
організацій в області іноземного туризму.
Необхідно відзначити Організацію ООН з питань утворення, науки і
культури (ЮНЕСКО).
Ряд міжнародних туристських організацій носить регіональний характер,
наприклад Арабський союз по туризму (створений у 1954 р.), що поєднує
національні туристські організації ряду арабських держав.
Окремі міжнародні організації, такі, як Міжнародна асоціація наукових
експертів по туризму (АЦЕСТ), заснована в 1951 р. Всесвітня асоціація по
професійному утворенню в туризмі, заснована в 1969 р. під егідою ВТО,
мають професійну спрямованість.
По характері своєї діяльності досить близько до міжнародних організацій
примикають деякі національні організації, такі, як Американське
суспільство туристських агентств (АСТА), що має велика кількість
закордонних членів, Асоціація британських туристських агентств (АБТА) і
ін.се вони працюють на широкій міжнародній основі.
Необхідно відзначити діяльність Всесвітньої федерації туристських
агентств (ФУААВ), створеної в 1966 р., що поєднує понад 70 національні і
регіональні асоціації, у яких представле але понад 20 тис. індивідуальні
туристські агентства і фірми. Основна мета цієї організації – захист
професійних інтересів туристських агентств і надання їм необхідної
технічної, професійної і правової підтримки.
Ряд спеціалізованих органів по туризму мають молодіжні організації.
Серед них можна назвати Міжнародне бюро туризму й обмінів молоді
(БИТЕЖ), Студентську асоціацію по повітряних перевезеннях (САТА),
Міжнародну федерацію молодіжних туристських організацій (ФИИТО) і ін.
У заяві ООН про перспективи розвитку в 3-ем тисячоріччі, у документах,
прийнятих на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, туризм офіційно визнаний
одним з основним засобів боротьби з убогістю, забезпечення зайнятості і
соціальної рівності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
