Реферат на тему:
Особливості філософського знання
Філософія це система певних знань про природу, суспільство, людину,
процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими
мають свої особливості. В чому вони полягають?
Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в
результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення
речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі.
Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу
відхиляння від того, що не є предметом дослідження на даному етапі
пізнання і концентрація уваги на тому, що є таким предметом.
Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може
ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої
діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже
передбачає абстрагуючу діяльність людини. Якщо необхідно встановити їх
відмінність, то ми не беремо до уваги того, що для них є подібним,
відхиляємося від нього, і навпаки, якщо нам необхідно встановити те, що
для них є подібним, то ми подумки відхиляємося від того, що для них є
відмінним.
Це відхиляння від тих чи інших ознак предмета і є ілюстрацією процесу
абстрагування.
Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є
загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним,
відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня
абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше.
Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна
властивість оточуючої нас дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною
реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. Як встановлюється
така найзагальніша властивість поняття “матерія”?
Шляхом абстрагування, відхилення в процесі пізнання від конкретних її
властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до
найзагальніших (всезагальних). Ось приблизний шлях такого абстрагування:
“ця троянда” (має конкретну визначеність: “ця”); троянда (тут ми вже
абстрагуємось від визначення “ця”). Слово “троянда” фіксує більш
загальне, ніж маємо у словосполученні “ця троянда”. Далі. Слово
“квітка”. Воно охоплює всі квіти, що мають місце в дійсності, тобто ми
подумки відхиляємось від конкретної різноманітності квітів, бо увага
концентрується на тому загальному, що є у всіх квітів. Далі. Слово
“рослина” включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою
абстракцією. Але це ще не є найбільш загальним поняттям. Ми можемо йти
далі шляхом абстрагування (відхилення від конкретного). На цьому шляху
більш загальним буде поняття “живе”. Останнє включає в себе не лише весь
рослинній світ, але й тваринний.
Поняття “живе” має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті,
поняття “матерія” фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому фіксується все
те, що існує об’єктивно, тобто поняття “матерія” має найвищий рівень
відхилення від конкретного, найвищий рівень абстрагування.
Кожна наука має свій понятійний апарат, котрий дає можливість
матеріалізувати знання.
Однак на відміну від понять філософії цей понятійний апарат може бути
застосований лише до конкретної галузі знань. Скажімо, економічна наука
має такі поняття, як “продуктивні сили”, “вартість”, “прибуток”, “товар”
і т.п. Вони відображають сутність економічних процесів. Однак не можуть
бути застосованими для з’ясування проблем теорії пізнання, логіки,
діалектики тощо, бо мають інший, відмінний від філософії рівень
узагальнення.
Так само закон вартості не може бути застосованим до з’ясування проблем
біології, бо остання має свої, притаманні їй закони. Що ж торкається
понять філософії, то вони використовуються в процесі пізнання у
будь-яких сферах дійсності, оскільки ці поняття абстрагуються від усіх
сфер буття, тобто в них виділяються найбільш загальні ознаки, що
притаманні усім речам і явищам об’єктивного світу. Тому поняття
філософії мають найвищий рівень узагальнення.
2. Філософські знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а
саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання,
розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в
системі відношення “світ – людина – діяльність”.
3. Філософське знання – це таке знання, котре дає можливість з допомогою
свого понятійного апарату адекватно відобразити рух і розвиток –
біжучість всього існуючого.
Життя – змінне, рухливе. Спокій, що спостерігається у природі – річ
відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет знаходиться в
даній системі у спокої, то по відношенні до іншої системи він
знаходиться у русі. Такий закон природи. Діалектика відображає ці зміни,
біжучість, зв’язки. Але як? Це непросте запитання.
Одна річ – це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ, більш складна –
відобразити цей рух, зміну у мисленні. Якщо світ змінюється, рухається,
то філософія повинна мати такий понятійний апарат, який давав би
адекватне уявлення про такий рух і розвиток. Філософія, ще з часів
Гегеля, має змогу завдяки своїм поняттям, дати точне уявлення про рух,
зміну, розвиток, взаємозв’язок речей в об’єктивній дійсності.
Тому філософські поняття самі є рухливими, біжучими; вони різко
вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить
в якість, а якість переходить в кількість; можливість стає дійсністю,
остання ж є основою для нових можливостей; причина переходить у
наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, що зв’язане з
ним; зміст визначається формою, але остання може бути змістом для іншого
процесу і т.д. і т.п.
Таким чином, знання, що фіксуються в понятійному апараті філософії дають
змогу адекватно відобразити рух, зміни, взаємопереходи речей через
власну гнучкість, рухливість.
4. І, нарешті, останнє. Філософське знання складає теоретичну основу
світогляду, з допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину
світу в його багатоманітності.
Предмет філософії
Враховуючи вищевикладене, можна визначити і сам основний предмет
філософії.
Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає
окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує,
і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими
особливими проблемами, як було вже показано вище, є загальні проблеми
існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій
розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як
творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи,
будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, – відношення
“людина – світ”, його різні модифікації.
Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана
“абсолютна ідея”, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою
об’єктивованою людською свідомістю, “абсолютним розумом”. “Абсолютна
ідея, – наголошував філософ, – є розум, мислення, розумне мислення”; у
філософії екзистенціалізму, у Ж.П. Сартра, абсолютизується,
перебільшується “світ людини”, її суб’єктивність. “Немає ніякого іншого
світу, окрім людського світу, світу людської суб’єктивності”, –
підкреслював Ж. – П. Сартр; Едмунд Гуссерль, засновник так званої
феноменологічної школи, в предмет філософії включав лише “чисту
свідомість” – відокремлену від існування і свідомості конкретної людини;
Л. Фейєрбах дотримувався іншої точки зору. Для нього “єдиним,
універсальним і вищим предметом філософії” є “людина і природа як базис
людини”; філософські концепції, наприклад, Д. Локка, П. Гольбаха та
інших ґрунтуються на пріоритетності світу, природи, матерії, їх
об’єктивності тощо.
Отже , при осмисленні основних проблем буття філософи так чи інакше
розглядали їх через призму відношення “людина-світ”. Не випадково Йоган
Фіхте, представник німецької класичної філософії, вважав, що розвиток
філософії може відбуватися двома основними шляхами – від речі до ідеї
(Фіхте називав такий підхід “догматизмом”) і від ідеї до речі (Фіхте
називав такий підхід “ідеалізмом”).
Фактично ж німецький філософ визначив два основних протилежних напрямки
у філософії – матеріалістичний (“від речі до ідеї”) і ідеалістичний
(“від ідеї до речі”). Бо що таке матеріалізм?
Матеріалізм (від лат. Materialis – речовинний) – це філософський
напрямок, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними,
а свідомість, мислення, дух – вторинними. З точки зору матеріалізму,
світ як природа є матеріальним, об’єктивним, незалежним від людини, її
волі, свідомості. А сама свідомість, мислення, дух є властивістю
високоорганізованої матерії, її ідеальним відображенням.
Ідеалізм (від грецьк. Idea – ідея, образ, поняття) – філософський
напрямок, протилежний матеріалізму, який виходить з того, що свідомість,
мислення, дух є первинними, а природа, буття, матерія – вторинними. Він
поділяється на певні різновиди – об’єктивний ідеалізм та суб’єктивний
ідеалізм залежно від того, яке духовне першоначало кладеться в його
основу.
Об’єктивний ідеалізм за основу дійсності приймає безособистісний дух,
розум, свідомість (“абсолютний дух”, “абсолютний розум”, “чиста
свідомість”).
Суб’єктивний ідеалізм конструює світ на основі особливостей
індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї, від
“Я”.
В чому причини такого різнополюсного відображення дійсності? Які
пізнавальні коріння такого відображення?
Література
1. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х томах, т. 1, М., 1976, стр. 66,
67, 68, 69, 71.
2. Гурина Мишель. Философия. Перевод с французского, М., 1998, стр. 119.
3. Гегель. Энциклопедия философских наук, т. 1, М., 1974, стр. 347,
402.
4. Гегель. Лекции по истории философии. Соч. в 3-х томах, т. 3, М.,
1976, стр. 66.
5. Гегель. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1972, стр. 296.
6. Зотов А. Ф., Мельвиль Ю. К. Западная философия ХХ века. М., 1998,
стр. 371.
7. Гумбольт Вильгельм. Избранные труды по языкознанию. М., 1984, стр.
230.
8. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. М., 1991, стр. 10.
9. Спиркин А. Г. Философия. Учебник для вузов. М., 2000.
10. Философский энциклопедический словарь, 2-е издание, М., 1989.
11. Конке В. А. Основы философии. М., 2000.
12. Філософія. Навчальний посібник, 2-е видання, перероблене і доповнене
(за ред. І. Ф. Надольного), К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
