РЕФЕРАТ
На тему:
Похідні цінні папери
Похідні цінні папери (деривативи) відомі економістам ще з ХІХ ст. Однак
називати їх «похідними» та широко використовувати стали з 70-х років ХХ
ст. Об’єктивна причина цього — крах Бреттон-Вудської валютної системи на
початку 70-х років і введення плаваючих валютних курсів, які стали
слугувати причиною різкого зростання невизначеності за прийняття ділових
рішень, а це, у свою чергу, обумовило потребу у фінансових
інструментах, які б дали змогу зменшити ризик за прийняття рішень.
Похідні фінансові активи за своєю суттю є контрактами на строк (їх ще
називають строковими контрактами або угодами). Цим вони відрізняються
від інших угод. Ціна деривативу визначається залежно від цін активів,
які становлять базу активу.
Отже, похідний фінансовий інструмент — це строкова угода, згідно з якою
поставляється актив після закінчення визначеного терміну. Ринок
строкових активів називають строковим, ціни на актив у строкових
контрактах — цінами строкового ринку. Угоди, відповідно до яких актив
поставляється негайно або протягом одного-двох робочих днів, називають
касовими, або спотовими, ринок таких угод — касовим, або спотовим. Ціна
активу, яка фігурує в спотових (касових) угодах, називається спотовою
(касовою).
Оскільки поставка активу на строковому ринку пропонується через деякий
тривалий період (через 1—6 місяців), то його учасники мають можливість
продати контракт на поставку неіснуючого активу, тобто на строковому
ринку можливості купити та продати рівноцінні й не залежать від того, є
актив чи його немає. На спотовому ринку неможливо продати неіснуючий
актив, оскільки перш ніж щось продати, потрібно це купити. Тому на
строковому ринку продавцем може стати будь-який учасник, навіть якщо в
нього немає того, що він продає.
Для позначення стану покупця або продавця на строковому ринку
використовується відповідна термінологія. Коли учасник ринку купує
контракт, то це означає відкриття або займання ним довгої позиції (встає
в купівлю), а коли продає — займає або відкриває коротку позицію (встає
в продаж). Отже, і купівля, і продаж на строковому ринку — це відкриття
позиції. Закрити її можна за допомогою протилежної угоди. Якщо в
учасника відкрита коротка позиція (продаж контракту), він може її
закрити відкриттям довгої позиції (купівля контракту). Угода, з
допомогою якої закривається відкрита позиція, називається офсетною.
Учасників строкових ринків заведено поділяти на три категорії: хеджери,
спекулянти та арбітражери.
Хеджер — це особа, яка страхує на строковому ринку свої фінансові активи
або результати угод, проведених на спотовому ринку. Наприклад, учаснику
ринку потрібно через 3 місяці купити валюту. Спостерігається тенденція
зростання її курсу, так що курс валюти, що встановиться через три
місяці, невідомий. Строковий ринок пропонує хеджеру низку інструментів,
які дають йому змогу вже сьогодні зафіксувати курс валюти, яку він
купить тільки через 3 місяці.
Спекулянт — особа, яка намагається отримати прибуток за рахунок змін цін
на строковому ринку. Спекулянт купує (продає) строкові контракти для
того, щоб у майбутньому продати (купити) їх за привабливішою ціною. Так,
якщо ціна контракту на строковому ринку зросте, то спекулянт буде
намагатися відкрити довгу позицію, а потім закрити її проведенням
офсетної угоди, вигравши на різниці цін строкових контрактів. Якщо в
результаті спекулянт здатний понести додатковий ризик за отримання
доходу, то хеджер готовий заплатити за зменшення ризику можливих втрат.
Арбітражер — особа, яка отримує прибуток за рахунок одночасної
купівлі-продажу одного й того самого активу на різних ринках. Дохід
арбітражера виникає, якщо на цих ринках спостерігається різниця в цінах
або порушуються паритетні відносини. Основа для проведення арбітражу
може виникнути раптово. Після нього вирівнюється різниця в цінах та
ліквідується порушення паритетних відносин. Разом з тим зникає основа
для проведення арбітражних угод.
Якщо хеджер і спекулянт, проводячи угоди, змінюють свій ризик (хеджери
знижують, спекулянти — підвищують), то арбітражні операції не пов’язані
з ризиком.
Ф’ючерс — це угода, за якою одна сторона зобов’язується продати, а інша
— купити цінні папери певного виду, у відомій кількості, за певною ціною
та у визначений строк у майбутньому.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» ф’ючерсна операція — це господарська операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної
угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного
виробництва, цінні папери або валютні цінності в домовлений час у
майбутньому за ціною, установленою в момент домовленості про угоду. При
цьому покупець (продавець) ф’ючерсної угоди може відмовитися від її
виконання тільки за згоди іншої сторони.
Ф’ючерсний контракт можна укласти тільки за посередництва брокерської
компанії, що є членом біржі розрахункової палати, якою гарантується його
виконання. Після укладання угоди він реєструється в розрахунковій
палаті, яка з цього моменту стає як для продавця, так і для покупця
стороною угоди (для покупця вона є продавцем, а для продавця —
покупцем). Оскільки ф’ючерсні контракти є стандартними й гарантованими
розрахунковою палатою, вони високоліквідні.
Оскільки біржа дає гарантії свої членам із забезпечення угод, що
укладаються на ній, то ці гарантії вона повинна чимось забезпечити. Тому
учасники ф’ючерсного контракту за його укладання, незалежно від позиції,
повинні внести певну заставу у вигляді грошової суми — початкової маржі,
яка надходить на спеціальний рахунок — маржовий.
Величина початкової маржі встановлюється розрахунковою палатою (біржею)
і може змінюватися залежно від її цілей. За визначення величини маржі
враховуються такі чинники:
максимальні відхилення ціни активу, що лежить в основі контракту, за
минулі періоди;
можливість спеціального зниження початкової маржі, якщо біржа бажає
залучити учасників на ринок цього контракту.
Біржею встановлюється також і мінімальна величина початкової маржі.
Залишок на маржовому рахунку клієнта не може бути меншим за мінімальну
величину початкової маржі.
Кількість грошей, які є на маржовому рахунку, визначається кількістю
позицій, які може відкрити учасник ф’ючерсних торгів. Наприклад, якщо на
його маржовому рахунку є 1000 грн, а мінімальний розмір початкової маржі
10 грн, то учасник може відкрити 100 позицій (будь-яких) за ф’ючерсами.
За зменшення залишку на рахунку до мінімальної величини маржі (з
урахуванням відкритих позицій) розрахункова палата вимагає від учасника
поповнення маржового рахунка. В іншому разі воно проводиться за рахунок
гарантійного внеску.
Гарантійний внесок робиться учасником торгів за укладання договору з
розрахунковою палатою, а його величина та форма оплати встановлюються
біржею.
Ціна, за якою укладається ф’ючерсний контракт, називається ф’ючерсною.
Вона є котирувальною величиною, що змінюється за конкретними контрактом
від сесії до сесії та в її період.
За результатами кожної торгової сесії розраховуються такі ціни:
ф’ючерсна ціна закриття (за останніми перед закриттям угодами) та
середня ф’ючерсна ціна. Ці ціни використовуються розрахунковою палатою
щодня для перерахунку за ф’ючерсними угодами.
Суму, яка в результаті зміни розрахункової ціни ф’ючерсного контракту
виграється або програється учасниками угоди та розраховується щодня,
називають варіаційною маржею. Вона визначається залежно від стану
контракту так:
,
де ВМ1 — варіаційна маржа за позицією, що відкрита в ході цієї торгової
сесії й залишається відкритою після її закінчення;
Вт — вартість контракту за розрахунковою ціною цієї торгової сесії;
Вз — вартість контракту в момент закриття позиції.
Варіаційна маржа за позицією, яка відкрита в одну з попередніх сесій і
залишається відкритою в цій торговій сесії, розраховується так:
,
де Вп — вартість контракту за розрахунковою ціною попередньої торгової
сесії.
Варіаційна маржа за позицією, яка відкрита в одну з попередніх торгових
сесій і закрита в даній укладанням контракту з протилежною позицією,
розраховується так:
,
де Впп — вартість контракту, укладеного з протилежною позицією.
Якщо ВМ > 0, то вона списується з рахунка фірми–продавця й зараховується
на субрахунок фірми-покупця, а якщо ВМ
Рис. 9.2. Функція доходу
покупця опціону кол Рис. 9.3. Функція доходу
покупця опціону пут
Для продавців опціонів кол (пут) функції доходу на графіку спрямовані в
протилежні сторони (рис. 9.4, рис. 9.5). Продавці опціонів мають
потенційно необмежені збитки й обмежений розміром премії дохід.
Рис. 9.4. Функція доходу
продавця опціону кол Рис. 9.5. Функція доходу
продавця опціону пут
D — дохід; P — ринкова ціна на актив;
Ц — опціонна премія; S — ціна страйк
Опціонні контракти можуть обертатися як на біржовому, так і на
позабіржовому ринках. Якщо опціонний контракт укладається на
позабіржовому ринку, то всі його параметри є предметом угоди двох
сторін, а якщо на біржі, то вони мають стандартний характер, а його обіг
підпорядкований біржовим правилам.
Потрібно звернути увагу на те, що покупці опціонних контрактів мають
обмежені потенційні збитки та необмежений потенційний дохід. Продавці
опціонів, навпаки, мають необмежені потенційні збитки й обмежений
прибуток. Початкову маржу сплачують тільки продавці опціонних
контрактів, бо вони ризикують більше, ніж покупці.
Котирування опціонів здійснюється за значенням премії, що встановлюється
для конкретного контракту в момент укладання угоди в результаті попиту
(пропозиції). Однак існує низка чинників (передусім це страйк), від яких
залежить розмір премії. Розглянемо цю залежність на прикладі валютних
опціонів.
Припустимо, що спот-курс долара дорівнює 5,3 грн. за 1 долар. Торгівля
валютними опціонами на біржі ведеться за страйками з шагом 0,1 грн., так
що можуть, наприклад, торгуватися опціони зі страйками 5,0; 5,1; 5,2;
5,3; 5,4; 5,5 тощо. Страйк, найбільш наближений до поточного спот курсу,
називають центральним. У нашому випадку ним буде 5,3.
Якщо страйк менший поточного спот-курсу, то покупець кол-опціону має
опціон у грошах; якщо дорівнює поточному спот-курсу — опціон на грошах;
якщо страйк більший від нього, — опціон за грошима. Залежно від стану
опціону змінюється й опціонна премія.
Прийнято вважати, що опціонна премія складається з внутрішньої вартості
опціону та часової вартості. Внутрішня вартість дорівнює різниці між
курсом і страйком, якщо опціон знаходиться в грошах, і нулю в інших
випадках. Часова вартість залежить від багатьох факторів: поведінки
ринкового курсу, його стійкості, часу тощо. Вид залежності часової
вартості від страйку інтуїтивно зрозумілий: зміна ринкового курсу в
майбутньому на такий, що не дуже відрізняється від сьогоднішнього
спот-курсу найвірогідніша, тому тут часова вартість більша, ніж для
значних змін курсу. Вона залежить і від часу, що залишається до закриття
контракту. Чим він менший, тим нижча часова вартість.
Опціонна премія залежить від мінливості (волатилітету) вартості базового
активу. Чим більша мінливість вартості базового активу, тим вищий ризик
продавця опціону й опціонна премія (і навпаки).
Варант являє собою сертифікат, який дає право його власникові купити
один вид цінного папера за фіксованою ціною у визначений термін.
Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова інших цінних
паперів для того, щоб зробити їх привабливішими. Наприклад, акціонерні
товариства можуть випускати їх для придбання акцій за пільговою ціною.
Власник варанту може реалізувати належне йому, як власнику такого
цінного папера, спеціальне право на придбання визначеної кількості
акцій, але за певних умов він може продати варант третій особі. У такому
випадку цей документ є предметом купівлі-продажу.
У цілому, торгівля похідними цінними паперами виконує кілька функцій,
найважливіші з них такі: страхування (хеджування) і гри на різниці цін.
Література
Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 черв. 1991 р.
№ 1201-ХІІ.
Биржевое дело: Учебник / Под ред. В. А. Галанова, А. И. Басова. — М.:
Финансы и статистика, 2000. — 304 с.
Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. — К.: Эльга-Н,
Ника-Центр, 2001. — 448 с.
Гарнер Д., Оуэн Р., Конвей Р. Пособие Эрнст Энд Янг. Привлечение
капитала: Пособие: Пер. с англ. — М.: Джон Уайли Энд Санз, 1995. —
464 с.
Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. — М.:
Дело, 1999. — 1008 с.
Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с
ценными бумагами. — К., 1992. — 95 с.
Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.:
Наук. думка, 1998. — 390 с.
Гусева И. А. Практикум по рынку ценных бумаг. — М.: Юристъ, 2000. — 320
с.
Едронова В. Н., Мизиковский Е. А. Учет и анализ финансовых активов:
акции, облигации, векселя. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 272 с.
– Ц
0
S
P
D
– Ц
0
S
P
D
Ц
0
S
P
D
Ц
0
S
P
D
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
