РЕФЕРАТ
На тему:
Традиційний підхід до управління портфелем і сучасна портфельна теорія
Будь-який інвестор, агресивний чи консервативний, незалежно від того,
які цілі він переслідує на ринку цінних паперів і управління портфелем
якого типу (активне чи пасивне) дотримується, для формування портфеля
повинен вибирати цінні папери. Існує два професійних підходи до їх
вибору — фундаментальний та технічний аналіз.
Фундаментальний аналіз — це аналіз чинників, які впливають на вартість
цінного папера. Він призначений відповісти на питання, який папір
потрібно купувати або продавати, а технічний — коли це слід робити.
Фундаментальний аналіз базується на ретельному вивченні економічного
стану емітента цінного папера. При цьому інформація береться, передусім,
з вивчення фінансових звітів емітента за поточний і минулі роки.
Вивчається баланс, звіти про прибутки та збитки, інші фінансові джерела.
Стан компанії порівнюється з аналогічними компаніями в галузі за
допомогою коефіцієнтів ефективності — показників, які розраховуються за
даними балансу та інших фінансових звітів. Ці коефіцієнти дають
ефективності діяльності підприємства різні відносні характеристики.
Аналіз фінансової звітності вимагає від інвестора гарних знань практики
бухгалтерського обліку, оскільки його завдання в значній мірі полягає в
тому, щоб визначити, наскільки дані бухгалтерських балансів відповідають
реальному стану справ на підприємстві, чи не завищено або не занижено
прибуток, яка вірогідність погашення коротко- і довгострокової
заборгованостей. Фінансові та виробничі показники потрібно аналізувати
за кілька років, щоб отримати картину розвитку ситуації на підприємстві.
Крім дослідження стану справ на самому підприємстві, інвестору, який
займається фундаментальним аналізом, потрібно вивчати чинники
макроекономічного характеру, а також ринок, на якому діє підприємство.
Це відкриває вкладнику розуміння довгострокової й короткострокової
кон’юнктури. Таке знання особливо важливе для інвестора, який
орієнтується на довгострокові вкладення.
Логіку фундаментального аналізу в частині інвестиційної привабливості
ринку та підприємства представлено в табл. 12.1.
Таблиця 12.1
ЛОГІКА ФУНДАМЕНТАЛЬНОГО АНАЛІЗУ
Предмет аналізу Зміст та основні цілі
Інвестиційна
привабливість ринку,
підприємства (галузі) Аналіз ринку (галузі) для оцінки зовнішніх
чинників, які формують ринкову (галузеву) прибутковість, безпеку й
ліквідність інвестицій.
Оцінка місця підприємства на ринку (у галузі)
Господарська
діяльність
підприємства Кількісний та якісний аналіз ресурсів, що використовуються
підприємством, процесів трансформації ресурсів (технології та
організації), кінцевих результатів діяльності підприємства як внутрішніх
чинників, що впливають на прибутковість і ліквідність його активів,
безпеки інвестування в підприємство
Прогноз
діяльності
підприємства Прогноз кон’юнктури ринку, оцінка майбутнього місця
підприємства на ринку (у галузі) для визначення майбутньої
прибутковості, безпеки й ліквідності інвестицій у підприємство
Проведений фундаментальний аналіз у сукупності з вивченням стану справ у
галузі та економіці загалом може дати інвестору значні результати,
указавши на доцільність купівлі або продажу цінного папера. Однак для
того щоб аналітик дійсно відчув плоди своєї праці, потрібно виконати дві
умови. По-перше, він повинен отримати результати аналізу раніше за інших
інвесторів. По-друге, інші вкладники мають прийти до аналогічних
висновків.
Технічний аналіз — це вивчення стану ринку цінних паперів. У його основі
лежить теоретичне припущення про те, що всі зовнішні сили, які впливають
на ринок, у підсумку проявляються в двох показниках — обсягах торгівлі
та рівні цін фінансових активів. Тому аналітик, який займається
технічним аналізом, не бере до уваги впливу зовнішніх сил на ринок, а
вивчає динаміку його показників. Друга теоретична передумова полягає в
тому, що колишній стан ринку періодично повторюється. У зв’язку із цим
завдання інвестора — на основі вивчення колишньої динаміки ринку
визначити, якою вона буде в наступний момент. Кон’юнктура ринку залежить
від взаємодії попиту та пропозиції, і технічний аналіз призначений
визначити моменти їхньої невідповідності, щоб відповісти на питання,
коли слід купити або продати цінний папір. Технічний аналітик зазвичай
намагається передбачити короткостроковий рух ринку.
Реально аналіз проводиться графічно, тобто інформація про рух цін
представлена графіком поведінки фінансових інструментів, у якому
аналітик намагається знайти стійкі конфігурації та такі, що
повторюються. Основ їх типи класифікуються, а в поточній інформації про
ціни намагаються виявити одну з них. Якщо це вдається, то майбутня
поведінка цін прогнозується на основі такої конфігурації.
Графічні картини фондового ринку відрізняються великою
різноманітністю форм. До основних видів графіків можна віднести такі:
гістограму (стовпчикову діаграму); лінійний графік ціни закриття;
точкову діаграму; «японський свічник».
Спільним для всіх графіків є те, що цінові зміни відображаються по
вертикалі, а часові — по горизонталі. Обсяги торгів указують у нижній
частині графіка вертикальними рисками під відповідними ціновими
показниками.
Технічному аналізу присвячено дуже багато книг, у яких можна знайти опис
усіх перерахований моделей і теорій.
У фундаментального й технічного аналізів багато прибічників і
противників. Обидва підходи мають тривалу практику на Заході та являють
собою два традиційних методи інвестиційного аналізу.
Традиційне портфельне управління базується на ідеї збалансованого
портфеля. Відповідно до цієї концепції управляючі включають у портфель
різноманітні фінансові інструменти.
Використовуючи традиційний підхід до аналізу інвестицій, інвестори
розглядають різні види цінних паперів і на основі вичерпних знань
обирають ті, які відповідають їхнім інвестиційним критеріям. Традиційний
аналіз включає аналізи національної економіки, галузей, компаній,
зокрема оцінку цінних паперів, остаточний вибір компанії та вимагає, щоб
кожен інвестор вибрав з докладно проаналізованих різних галузей ті, які
забезпечать у майбутньому найвищий дохід з найнижчим ризиком. Взагалі
комбінація портфеля базується на інтуїтивному судженні та диверсифікації
цінних паперів, за рахунок чого зменшується інвестиційний ризик.
Менеджери, які обирають традиційний підхід, зазвичай намагаються вкласти
кошти в добре відомі компанії. Це викликано такими причинами:
1. Вони були успішними компаніями і, можливо, будуть залишатися ними.
Придбання цінних паперів компаній, які вже себе зарекомендували, є менш
ризикованою справою, ніж вкладення в менш відомі підприємства.
2. Цінні папери великих компаній більш ліквідні й доступні у великих
кількостях, а менеджери, які керують великими портфелями, оперують
значними сумами грошей. Для досягнення ефективної величини замовлення їм
потрібно купувати цінні папери у великих кількостях.
3. Набагато легше переконати клієнтів укладати кошти у відомі фірми.
«Прикрашення вітрини» — це кліше воротил з Уолл-стріт, яке відноситься
до практики багатьох інвестиційних менеджерів, які насичують свій
портфель акціями широковідомих фірм для спрощення продажу своїх
управлінських послуг клієнтам.
Традиційні методи, які базуються або на аналізі відповідності ринкової
ціни внутрішній ціні активу, або на основі прямого передбачення
поведінки цін, дають прості рекомендації на зразок «купуй акції, поки
вони дешеві (або недооцінені) і продавай їх, поки вони дорогі (або
переоцінені)». Зазвичай подібним правилам дають гучні назви, наприклад,
«золоте правило інвестування». Безумовно, що правил, сформульованих за
вдалого й точного прогнозу дотримуватися слід. Складність полягає саме в
надійності «справжньої» оцінки акції або передбаченні її майбутньої
ціни.
Зі зростанням можливостей комп’ютера ширше почала використовуватися
сучасна портфельна теорія. Послуговуючись нею за вибору інвестиційних
інструментів, інвестор або менеджер має можливість отримати кількісні
дані про конкретні цінні папери.
На основі певної регресивної моделі аналітик може передбачити або
оцінити майбутні коефіцієнти для цінних паперів, залишковий ризик, темп
зростання дивідендів (процентів) і ставку дисконту для вибраних
вкладником або менеджером акцій даної компанії. Такий аналіз дає змогу
скласти вигідний портфель цінних паперів.
Сучасна портфельна теорія також розглядає оптимальні методи розміщення
цінних паперів у портфелі й дає змогу інвесторам здійснити набір цінних
паперів у портфелі з вищим доходом. Одним з найпростіших засобів цієї
теорії є метод диверсифікації, який дає змогу інвестору мінімізувати
ризик портфеля.
Перед тим, як представити теорію портфеля, потрібно з’ясувати деякі
загальні припущення — ідею оптимального портфеля, страх перед ризиком і
сам ризик.
Сучасна теорія портфеля робить такі припущення:
1. Ринок є ефективним. Це означає, що всі його учасники мають вільний
доступ до однієї й тієї самої інформації, можуть вільно виходити на
ринок і покидати його. Традиційний підхід, з іншого боку, припускає, що
ринок є неефективний і що більший дохід можна одержати, купуючи
недооцінені цінні папери.
2. Інвестори сприймають ризик негативно, тобто вони не люблять його.
Ризик визначається несталістю норми дохідності або основного капіталу.
3. Інвестори надають перевагу вищій нормі дохідності над нижчою.
4. Чим більший дохід, тим більший ризик (і навпаки).
5. Інвестори намагаються максимально збільшити доходи й мінімізувати
ризик. Інакше кажучи, вони намагаються одержати найвищі доходи на
одиницю ризику.
6. Усі рішення будуть робитись на основі очікуваних норми дохідності та
ризику або очікуваного стандартного відхилення норми дохідності.
7. Щоб зменшити ризик, інвестор повинен додати інші цінні папери до
свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується в разі збільшення
кількості цінних паперів у портфелі.
8. Завданням інвестора є ефективний набір цінних паперів, який
забезпечить найвищий дохід за найнижчого рівня ризику.
9. Норма дохідності й ризик за цінними паперами обчислюється за певний
період часу.
10. Ризикові цінні папери можуть додаватися до портфеля й вилучатись з
нього на будь-яку суму.
Отже, сучасна портфельна теорія на перше місце висуває оцінку дохідності
та ризику інвестиційного активу, а не просто передбачення майбутніх
дивідендів або ціни. Далі аналіз переходить від ізольованого розгляду
окремих активів (що є основною рисою традиційного портфельного
управління) до вивчення поведінки їх сукупності. Кореляції в зміні
дохідності активів відіграють при цьому не менш важливу роль, ніж
дохідності самих активів. Нарешті, сучасний аналіз базується на широкому
й глибокому вивченні кількісних методів, передусім
імовірнісно-статистичних.
Після етапу аналізу зазвичай розробляється стратегія інвестування. Це
означає, що інвестор має вирішити, які активи йому потрібно купувати,
коли їх слід продавати тощо.
Традиційні стратегії інвестування враховують, передусім, таку
характеристику інвестиційного портфеля, як дохідність. Як уже
зазначалося, сучасний підхід ураховує і другий фактор — ризик. Це значно
ускладнює завдання вибору стратегії. Справді, якщо інвестор має два
активи, за традиційним підходом він має обрати більш дохідний. Однак
якщо цей актив є і ризикованішим, то проблема вибору ускладнюється:
інвестор повинен віддати перевагу одному з двох активів (достатньо
дохідному або ж занадто ризикованому). Вихід у цьому випадку полягає у
створенні їхнього портфеля, тобто у формуванні сукупності цих активів у
заданій пропорції, наприклад, 10 акцій компанії А, 5 акцій компанії В
тощо.
Інвестиційний процес має ще один компонент — оцінку інвестиційного
процесу, яка передбачає періодичний контроль та оцінку ступеня
відповідності реальних результатів інвестиційного процесу тим цілям і
критеріям, які ставив перед собою інвестор на кожному етапі. Оцінка
інвестиційного процесу має показувати, наскільки в дійсності ефективні
обрана стратегія та сформований портфель.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
