Розвиток інтелекту (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Розвиток інтелекту

Успіхи науки.

В кінці XIX — на початку XX століття помітно просунулось вперед наукове
суспільствознавство. Це був час віри в прогрес, заснований на розвиткові
наукового знання і його застосування у всіх сферах суспільства. Однак
з’явились мислителі, які під впливом реальних історичних подій, а також,
виходячи з труднощів, які супроводжували спроби наукового дослідження
суспільства, висловлювали сумнів і в прогресі, і в універсальності
наукових (науково-природничих) методів пізнання і перетворення
дійсності.

XX століття ознаменувалось бурхливими подіями, які знайшли відображення
в розвиткові соціальної теорії. Суттєво просунулись вперед соціальні
науки — економічна теорія, правознавство, політологія, соціологія,
психологія та інші науки. А на філософському рівні продовжувалось
переосмислення принципів XIX століття, яке свято вірило в прогрес і у
всесилля науки.

Недоліки цивілізації, створеної наукою і технікою, нездатність науки
вирішити багато які з виключно людських проблем призвели до появи в
соціальній філософії теорій, які містили в собі сильний антинауковий
елемент.

По-перше, сумнівною видавалась універсальність наукових методів і їх
дослідницька ефективність. Такі напрямки в філософії, як герменевтика,
екзистенціалізм, прямо вказували на обмеженість науковоприродничих
методів пізнання, їх нездатність дослідити світ людини. Подібні
переконання базувались на констатації своєрідності області історії і
культури, де діють свідомість людини і свобода волі. Заперечувалась
наявність в області соціальних явищ тих законів, які співвідносились з
законами природи. Подібні установки реалізовувались і в окремих
соціальних науках. Наприклад, в історії набула популярності школа
Анналів, теоретики якої розвивали принципи неокантіанської теорії
пізнання.

По-друге, підкреслювалась багатозначимість наслідків технічного
прогресу, шкідливість і навіть ворожість створеної наукою і технікою
цивілізації у відношенні до людини. Такі мотиви відчутні в неофрейдизмі
і екзистенціалізмі.

Після фундаментальних наукових відкриттів першої половини XX століття
розумова атмосфера світу різко змінилася. «Кінетична енергія газів,
ейнштейнівська механіка, квантова теорія поля докорінно змінили те
уявлення про науку, яке ще вчора було загальним. Уявлення це не стало
менш високим — воно зробилося більш гнучким. На місце остаточно
визначеного останні відкриття в багатьох випадках висунули безкінечно
можливе; на місце точно вимірюваного — поняття вічної відносності міри»
(Марк Блок).

Наука — це процес пізнання, який полягає в тому, щоб, перетинаючи межу
природи і культури в обох напрямках, досягти істини. Відповідно до
Гегеля, через зведення об’єктивного до суб’єктивних понять наука і
філософія прагнуть подолати їх протилежність. Бертран Рассел
стверджував, що сучасну науку конституювали два інтелектуальних
інструменти — винайдений античними греками дедуктивний метод, а також
вперше широко використаний Галілеєм експериментальний метод. Дедуктивний
метод дозволив грекам створити математику, філософію і логіку. А логіка
стала засобом самоорганізації культури.

Наука представляє сукупність логічних суджень, які складаються з понять.
Обмін же поняттями — це, власне, засвоєння і передача знань. Знання ж —
це засвоєна людиною інформація. Знання законів розвитку природи і
суспільства називається наукою. Наукове знання містить в собі
передбачення.

Отже, поєднання дедукції з експериментом породило науку. А наука, за
висловом акад. І.Павлова, це знаряддя вищої орієнтації людини в
оточуючому світі і в самій собі. Як бачимо, вчені невтомно зводили
будову академічної науки, спочатку створивши її саму, а потім знайшовши
їй відповідну назву. Наука (в сукупності з культурою і освітою) стала
інфраструктурою просвітництва.

Причини західноєвропейського поступу з кінця пізнього середньовіччя й по
наш час закладені у взаємодії трьох компонентів культури: власного типу
економіки, техніки і науки. Переломний період у взаємодії науки, техніки
і економіки датується XIX століттям. Саме тоді зародилась система НТК
(науки, технології, капіталізму).

На початок XX ст. наука стала новим ідолом західної культури.
Неопозитивістами були вироблені основні критерії, що дозволяли
визначити, чи є знання науковим. Ці критерії представляли собою
характеристики методу дослідження. Як прихильники емпіричної філософії,
неопозитивісти визначали істинність знання через експеримент і
конкретний факт. В євроамериканських країнах наука стала головною
продуктивною силою суспільства. Здобутки науки, винаходи і технологічні
нововведення стали рушіями економічного розвитку країн і матеріального
добробуту людей.

Коли ми вивчаємо західне суспільство і культуру впродовж століть, то
стає помітно, що наукові відкриття і винаходи з’являються все швидше. В
результаті цього виникає і росте капіталістична економіка, а релігійний
характер мистецтва змінюється на світський і чуттєвий. Змінюється
абсолютистська етика і мораль, поширюється матеріалізм. З’являється і
набирає силу протестантизм, відбувається безліч інших змін. Якщо К.Маркс
вважав, що ці явища пов’язані зі змінами в економіко-технологічних
умовах, то М.Вебер стверджував, що зміни відбуваються у зв’язку з появою
протестантизму. Правда, міра впливу релігії на розквіт НТК скоріше
мінімальна. Цілком ймовірно, що несакральний характер природи міг мати
певне значення у поширенні техніки, проте будь-який зв’язок християнства
з зародженням природничих наук нічим не підтверджений.

Отже, як свідчить історичний досвід людства, ні економічні умови, ні
релігія не були відповідальними за зміни інших факторів розвитку
західного суспільства і культури. Навпаки, зміни, які відбулися у всій
соціокультурній системі Заходу, були відповідальними за весь
різноманітний розвиток його економічного, релігійного, політичного
життя.

Образ світу людини початку XX століття так само складався з категорій
культури, які є одночасно і категоріями людської свідомості. Мова йде
про такі поняття і форми сприйняття дійсності, як час, простір, зміни,
доля тощо. Проте не виключно ідеї, але і фабрики та заводи, механізми,
форми житла, меню, мода і взагалі весь матеріальний побут стали
«застиглою думкою сучасної епохи».

Завдяки предметній діяльності і соціальній пам’яті світ культури
примножується. Таким чином соціальний час не щезає в минулому без сліду.
Він тільки представляється по-новому у символах, мові, пам’ятниках тощо.

Правда, не обходилось і без розчарувань. Так, одного разу межі
можливостей пізнання світу вже були окреслені і доволі чітко. Це в 90-х
роках XIX століття вчені закрили книжки. Найбільш авторитетні з них
запевняли всіх, що наука пізнала Всесвіт. Існування невідомого вважалось
неможливим. Та внаслідок відкриття трьома паризькими геніями —
Беккерелєм і Фредеріком та Марією Склодовською-Кюрі явища штучної
радіації — народилась страшна дитина — природна радіація, а з нею
виникла нова наука — ядерна фізика (В. Скуратовський).

Не може не вражати великий прогностичний інстинкт культури. Так,
російський поет А. Бєлий задовго до відкриттів Резерфорда, Жоліо-Кюрі,
Фермі писав:

Мир — рвался в опытах Кюри Атомной, лопнувшею бомбой На электронные
струи Невоплощенной гекатомбой.

Але ж до вибуху першої атомної бомби було ще 34 роки часу, її не було
навіть в проектах. А за 24 роки до події І. Еренбург в повісті «Хуліо
Хуреніто» написав, що американці будуть випробовувати зброю масового
знищення на японцях…

Під впливом успіхів в науці, техніці, політиці і мистецтві Європа,
безумовно, повірила у прогрес, ототожнивши його з історією. Ідея
прогресу — це видумка епохи Просвітництва, що знову була взята на
озброєння в XX столітті. Насправді ж розгортання світового процесу
відбувається в режимі «важкої нерозвинутості принципу» (Гегель).

Дійсно, раціональний розум не спрямовує еволюцію системи НТК на
заздалегідь визначену мету. Наука прагне до накопичення знань, техніка —
до удосконалення засобів, а капіталістична економіка — до розповсюдження
засобів виробництва. Та ніхто не задумується над тим, яку мету кожний з
цих напрямків переслідує, заради чого це все.

А далі все XX століття пройшло під знаком всесвітньої історії, який на
кінець століття став глобальним. Нічого більш природного не було в тому,
що Макс Вебер в 1904, а, наприклад, Вернер Зомбарт в 1912 роках
відчували себе в центрі Європи людьми, що перебувають в самому осередді
світу науки, розуму і логіки. Макс Вебер в цей час міг дозволити собі
розкіш роздумувати над тим, якою повинна бути людина, щоб мати право
вставити свої пальці в спиці колеса історії.

Початок XX століття характеризується принаймні трьома основними
досягненнями культури — кінематографа, психоаналізу і теорії
відносності. Сформувалась більша фундаментальність культурних напрямків
думки і мистецтва.

А ще на межі XIX і XX століть капіталістичні країни світу вступили в
епоху імперіалізму. Перерозподіл ринків збуту, утворення фінансової
олігархії — зрощування фінансового капіталу і промисловості, вивіз
капіталів за кордон, боротьба за сфери впливу привели до надзвичайного
розширення міжнародних економічних зв’язків. Починають виникати
міжнародні трести, картелі, синдикати, монополії. Конкуренція виробників
на ринках збуту переросла в конкуренцію між транснаціональними
компаніями. Все разом сприяло небувалому розвиткові усіх видів
транспорту, шляхів сполучення, перших сучасних засобів зв’язку.

Результатами успіхів науки була така галузь машинобудування як
автомобільний транспорт. У 1898 році був проданий перший автомобіль
Даймлера в Німеччині. В 1902 році піднявся в повітря перший літак братів
Райт, що протримався в небі 57 секунд. А через 11 років, в 1913 році був
здійснений безпосадочний переліт з Лондона до Парижа. У цьому ж році в
Петербурзі здійснив свій перший політ «Руський витязь» —
чотирьохмоторний літак конструкції українського інженера Ігоря
Сікорського. Перед цим саме в небі Києва І.Сікорський випробовував свої
перші літаки. А у дворі батьківського дому вперше у світі заторохтів і
відірвався від землі сконструйований ним гелікоптер.

В працях російського вченого М. Жуковського було зроблено теоретичне
обґрунтування літакобудування, а Перша світова війна прискорила розвиток
нової галузі. Вчений заклав основи сучасної аеродинаміки, створивши
праці з теорії авіації, винайшов аеродинамічну трубу і в 1904 році під
Москвою заснував Аеродинамічний інститут.

Вчені довели, що атом не є найдрібнішою часткою речовини, тому що була
відкрита перша мікрочастка — електрон. Англійський фізик Е. Резерфорд і
американський — Ф. Содді розробили загальну теорію радіоактивності. Е.
Резерфорд вважається основоположником ядерної фізики як типово
прикладної науки. Датський фізик Н. Бор вніс поправку в цю теорію,
довівши, що електрони у своєму русі стрибкоподібно переходять з однієї
орбіти на іншу, випромінюючи при цьому порцію (квант) енергії. Так було
доказано, що закони класичної ньютоновської фізики не можуть бути
застосованими по відношенню до мікросвіту.

Згодом виявилось, що так само не можна застосовувати закони класичної
фізики і в космосі. Нові уявлення про співвідношення часу і простору
були розроблені німецьким вченим А. Ейнштейном в його фундаментальній
науці — теорії відносності. У відповідності з нею при швидкості,
близькій до швидкості світла, плин часу уповільнюється, а розміри тіл
зменшуються. Тобто часовий відрізок перетворюється в просторовий обсяг.
Отже, кожна система координат повинна мати власний годинник, який би
знаходився в ній, тому що рух змінює ритм годинника. Таким чином А.
Ейнштейн в теорії зумів об’єднати простір і час і втілив це у формулі,
за якою енергія дорівнює масі, помноженій на квадрат швидкості світла.
Тобто було змінене розуміння простору, часу і руху: тіло рухається в
чотирьохвимірному просторі, координатами якого стали довжина, ширина,
глибина і — час, так що тепер це вже не просто простір, а простір-час.

Тоді ж були зроблені перші кроки у пізнанні матеріальних основ мислення.
Завдяки науковим досягненням Менделя-Моргана і відкриттю закону
гомологічних рядів М. Вавіловим виникла нова наука про походження
організмів. Тобто була створена теорія спадковості, що згодом стала
називатись генетикою.

Світове визнання досягнень російських вчених висловилось в присудженні
їм престижних премій і присвоєнні почесних звань членів зарубіжних
академій наук. А тим часом російський фізіолог І. Павлов відкрив, що
матеріальні фізіологічні процеси, які відбуваються в корі головного
мозку, лежать в основі поведінки людини. Тобто він довів, що процес
мислення є особливою властивістю високоорганізованої матерії. Тому в
1904 році йому було присуджено Нобелівську премію за дослідження в
області фізіології травлення.

Розквіт фізики і її практичне застосування базувалося на досягненнях
математики. К. Ціолковський в 1903 році опублікував працю «Дослідження
світових просторів за допомогою реактивних приладів», тим самим
розпочавши історію ракетної техніки і заклавши основи сучасної
космонавтики.

Видатний російський вчений В.І.Вернадський отримав світове визнання за
праці, які поклали початок великій кількості нових наукових напрямків в
геохімії, біохімії, радіології. Він першим передбачив фантастичну
здатність розщепленого атома, але і попередив про величезну небезпеку
через необережне поводження з нею. Вчений заклав основи сучасної
екології. В 1915 році за ініціативи В.І. Вернадского була створена
комісія з вивчення природних продуктивних сил Росії.

Різко виросли наукові зв’язки Росії з іншими країнами. Стали звичайним
явищем науково-дослідна і викладацька робота багатьох російських вчених
в зарубіжних академіях і університетах.

Як нова науково-технічна галузь на початку століття виникла електроніка.
Вдосконалюючи апаратуру радіозв’язку, англієць Дж. Флемінг винайшов діод
(двоелектродну лампу). її стали використовувати в радіоприймачах.
Розвиткові електротехнічної промисловості сприяло промислове
застосування електроенергії, будівництво електростанцій, розвиток
телефонного зв’язку. Першу електростанцію змінного струму в Європі
побудував у Празі український вчений проф. І. Пулюй. Згодом він запустив
у дію низку електростанцій постійного струму в Австро-Угорщині.

Дитям XX століття став телевізор. В 1900 році російський інженер О.
Полумордвінов подав заявку на «світлорозприділювач для апарату, який
слугує для передачі зображень на відстань». Це був один з 25
запропонованих на той час винахідниками різних країн проектів механічних
телесистем і третій проект електропередачі кольорових зображень. Проте
деякі вчені основоположником телебачення вважають росіянина В.
Зворикіна. На думку інших творцем першого телеприймача був Борис
Грабовський (син відомого українського поета-народника), який створив
прилад в 20-ті роки. Але навіть і після початку промислового виробництва
телевізорів навряд чи хто міг передбачити, яке важливе місце посяде
телебачення в житті людства.

Нову галузь знання — імунологію створив росіянин І. Мечников і німець П.
Ерліх, за що обоє отримали Нобелівську премію.

3. Фрейд, австрійський психолог, першим висунув гіпотезу про роль
підсвідомості як важливого фактора соціальної поведінки людини.
Сформульована 3. Фрейдом теорія психоаналізу справила величезне враження
на мистецтво і літературу не тільки Австрії, а й усього світу. Вона
стала інструментом художньої творчості.

Появились кораблі з двигунами внутрішнього згорання — теплоходи,
спочатку в Росії, а потім і в країнах Західної Європи. Як і завжди, всі
досягнення технічної думки застосовувались перш за все у воєнній галузі.
Вони використовувались при знищенні людей і матеріальних цінностей. В
роки Першої світової війни армії багатьох воюючих сторін мали на
озброєнні танки, літаки, а Німеччина — навіть підводні човни з
радіоустановками. Вже не вперше в історії людства найдосконаліші
досягнення техніки вживались для знищення його ж самого.

В 1930 році американець Норберт Вінер сформулював задачі про «поведінку
параметра, що регулюється». Через рік він разом з іншим вченим — Лі
запатентував прилад, що вирішував одну з таких задач. Технічно ж вона
була втілена тільки через двадцять років. А потім студент Вінера,
геніальний Клод Шеннон виклав у загальних рисах основи теорії
інформації, яка у поєднанні з роботами Н. Вінера дала світові
кібернетику.

Правда, пріоритети американців у розвитку наук визначалися досить
довільно. В передвоєнні роки в США тратили за рік в десять разів більше
грошей на збір зоологічних і ботанічних зразків, ніж на збір незамінних
даних, що стосувалися людських культур, які швидко щезали під натиском
цивілізації, яку несла с собою біла людина.

В кінці 30-х років вчені-економісти запропонували розглядати суспільне
виробництво як сукупність трьох основних секторів — первинного, до якого
відносяться ресурсодобувні галузі і сільське господарство; вторинного,
який включає в себе обробну промисловість; третинного сектора, який
складається з сфери послуг. Розквіт індустріальної епохи в
євроамериканських країнах прийшовся саме на ці роки, коли частка
вторинного сектора як в структурі ВНП, так і в структурі зайнятості,
посіла головне місце.

На відміну від західних країн наука в СРСР розглядалась як реальна
виробнича сила. На перше місце висувались соціальне замовлення і потреба
виробництва. Наука виконувала дві основні функції: задовольняла потреби
техніки і служила зміцненню ідеології пануючого класу.

Що таке освіта ?

Освіта — специфічний феномен епохи писемної культури. Вона є способом
передачі соціального і духовного досвіду, який фіксується в записах і
має переважно форму знання. Передача поколінню, яке підростає,
накопиченого досвіду культури — це основна умова будь-якої системи
виховання і освіти. Освіта виокремлюється в загальних рамках суспільного
поділу праці в особливу сферу діяльності, названу школою, яка містить
всі ознаки професіоналізації. Відносини, які складають структурну основу
школи — вчитель-учень, є одним з базових у світогляді цивілізованої
людини. Шкільна освіта як основна форма успадкування культурного
досвіду, послідовного зв’язку між поколіннями, відрізняє цивілізацію від
варварства. Це тим більш справедливо, що у останнього його усна
фольклорна культура є невід’ємною часткою мови практичного життя.

Перехід до загальної освіти був якісним стрибком в історії людства.
Відбувся цей стрибок в буржуазно-демократичну епоху і став її
специфічною ознакою. В основі цього переходу знаходиться декілька
підстав. Серед них була необхідність подолання соціального патерналізму,
яке вимагало долучення всіх громадян до знань, їх розумового розвитку як
умови самостійних суджень і дій.

Освіченість, загальнообов’язкові стандарти якої постійно зростали від
елементарної грамотності до середньої (на початку XX століття), а в
кінці його в найбагатших країнах — і вищої освіти, стали вираженням
громадянської правоздатності і людської зрілості особистостей, їх
самоповаги і гідності. Освіченість створювала аристократизм духу
навзамін аристократизму походження. Колись батьки пов’язували майбутнє
своїх дітей з вдалим шлюбом. Сьогодні ж вони пов’язують це з престижними
вузами.

Дійсно, ліквідація феодалізму і перетворення народів у нації вимагали
знищення станових, етнічних та інших відмінностей як джерела соціальних
конфліктів. Треба було виробити таку мову соціальної комунікації, яка
могла б об’єднати людей, незважаючи на існуючі відмінності. Такою мовою
стала мова освіти, науки, мова раціонального мислення. Справді,
західноєвропейський раціоналізм і становить здатність народів цього
континенту до вдосконалення. В цьому й полягає таємниця їх цивілізації.

Завдяки шкільній освіті діти дізнаються, що таке Сонце, Місяць та зірки,
з чого складається сонячна система, чим зумовлені грім та блискавка, дощ
та засуха, чим викликаються захворювання та як їх уникати. Діти дістають
уявлення про основні закони природи та їх зв’язок з явищами природи.
Традиційні міфи не витримують конкуренції з цим потоком інформації. Це
призводить до уніфікації уявлення про світ у освічених людей, і, як
наслідок цього, до феномена десакралізації. Проте світосприйняття
маленького ескімоса, так само як і бушмена, зовсім не скидається на
світосприйняття маленького француза.

А загальна школа якраз і була покликана навчити дітей універсальній
мові. До того ж, капіталістична промисловість вимагала великої кількості
грамотних працівників, вільних від забобонів, В індустріальному
суспільстві люди реалізують свої можливості в рамках професійних занять,
які вимагають довготривалого, систематичного навчання. Загальна
підготовка, формування широкого кругозору є необхідними для наступної
спеціалізації діяльності. В свою чергу, здійснення такої спеціалізації є
важливою функцією сучасної освіти. Тобто загальна, спільна в своїй
основі система освіти стала одним з найважливіших інститутів найбагатших
євроамериканських країн.

Освіта є продуктом не тільки писемної, книжкової культури, а й культури
повсякденної. В кожному суспільстві діяли і діють два способи передані
досвіду соціальної культури. Перший відбувається через систему освіти,
яка визначає і висловлює критерії оцінок і напрацьовані людством
цінності і систему знань, які необхідні кожній людині для виконання
своїх соціальних функцій.

Другий шлях освіти людини складається стихійно в її повсякденному житті.
Він фіксується і передається через систему традицій, звичаїв, щоденних
необхідних дій чи в мовних висловах. Тобто освіта може отримуватись
шляхом спілкування і наслідування. Звичайна людина засвоює більшу
частину особистого інтелектуального світогляду з досвіду і способу життя
свого оточення. Його культура здається цій людині однорідним цілим. Вона
має обмежене уявлення про історичну глибину культури і її
різноманітність.

В цій сфері передаються і щоденні форми культури, відтворюються
архетипи, накопичується життєвий досвід, повідомляється часто вельми
складна система позанаукових засобів пізнання, стереотипів поведінки.
Тут формується здоровий глузд і повсякденні форми розумової діяльності.
Це період засвоєння чужого досвіду життя. Цей досвід засвоюється
людиною, що росте, ще задовго до надбання свого власного досвіду і саме
тоді, коли вона ще не здатна на критичні самостійні роздуми і свідомий
вибір. Засвоєний як первинна інформація, цей досвід створює достатньо
міцні системи переваг, які потім корегують весь подальший процес освіти
особистості.

При цьому всі найдосконаліші системи освіти суттєво виправляються,
оскільки людина засвоює не тільки ідеали необхідного, а й досвід
щоденного життя з усіма його помилками і хибами, а також ілюзіями, які
здатні відтворюватись з покоління в покоління.

В процесі освіти співіснують в єдності і протиріччі раціонально
обґрунтовані контексти культури і система знань, а окрім того ще й
ірраціонально-спонтанні, інтуїтивні форми — утопії, ілюзії, міфи. Надія
людства на те, що за допомогою освіти розсіється морок невігластва, або
щезне все таємниче, мало зрозуміле і не пояснюване доказами розуму, не
справдилася. Буття людини, як і вона сама, суперечливі. Вони поєднують в
собі як сутнісну визначеність, так і парадоксальність. Ці крайнощі
можуть співіснувати окремо в різних ситуаціях і ускладнювати вибір
людини.

Система освіти, враховуючи все це, орієнтується на раціональні засоби
освоєння дійсності, вчить людину раціональному пізнанню всього сущого,
вчить приборкувати емоції і інтелектуально визначати напрями вольових
дій. Проте й у звичних умовах повсякденного життя людина часто живе
майже рефлекторно, користуючись автоматизмом доведених до досконалості
звичних дій. Ці усвідомлені і рефлекторні типи поведінки, якими людина
оволодіває в різних формах в стабільному суспільстві, діють
упорядковано.

А в суспільстві, що переживає кризу, ці два типи поведінки розходяться
впритул аж до розколу. В освіті існують протиріччя, суперечності між
індивідуальною свободою вибору учнем форм і змісту освіти, з одного
боку, і строгою упорядкованістю, системністю і дисциплінованістю процесу
пізнання.

Та система освіти, що склалась, наприклад, в Росії ще за Петра 1-го, а
остаточно сформувалась в радянський період, це система світської освіти.
В 1918 р. в країні відбулась фундаментальна реформа системи освіти. Це
була третя така реформа за всю історію Росії і перша в XX ст. Вона була
орієнтована на західні зразки і базувалась перш за все на засвоєнні
наукових знань.

Правда, з самого початку існування радянська влада в Росії стала
проводити так звану «культурну революцію», яка не мала аналога в світі.
«Культурна революція» була одним з трьох пунктів плану побудови
соціалізму в країні. Метою цієї революції було ліквідувати неграмотність
і виховати громадян Росії в дусі марксистської ідеології. Засобами ж
були обрані початкові школи, лікнепи (організації з ліквідації
неграмотності), хати-читальні, гуртки в клубах тощо. В них навчали
грамоті та рахунку як дітей, так і дорослих. Вважалося, що культурна
революція буде продовжуватися доти, поки всі покоління радянських людей
не стануть справжніми марксистами.

Як і всі плани радянської влади, цей теж не був виконаний. Правда,
існувала строга державна система початкової, середньої і вищої освіти.
Методика навчання в цих школах в основному відповідала вимогам і
стандартам європейським, а де в чому і перевищувала їх. Росія, а потім і
СРСР мали в другій половині століття одну з найбільших кількість
громадян з вищою освітою. Та оскільки ця передова методика ніколи не
була забезпечена матеріально, то якість підготовки спеціалістів для
народного господарства країни була посередньою.

В основу системи освіти на Заході в 1-й половині XX століття були
покладені фундаментальні науки. Разом з ними неявно сприймалась і ціла
низка цінностей раціонального характеру. Вони мають значення тільки в
рамках певного типу культур, що відносяться до західних — європейської і
північноамериканської. Це культури техногенної цивілізації. А культури
країн Сходу мають характер традиціоналістський. Там інновації і
творчість зовсім не мають пріоритетних якостей. Вони маскуються під
традицію.

Наприклад, в Індії будь-яка інновація в галузі знань, яка вироблялась
кастою брахманів, завжди була безособовою. Тобто вона завжди подавалась
як продовження традицій, хоча й несла в собі радикальні зміни. Там
навіть текст складався в якості своєрідного психологічного зразка, за
яким людина починала мислити від імені брахмана чи іншого наставника,
ототожнювала себе з ними. Через те результати процесів мислення цієї
людини не усвідомлювались як її власні, нею побудовані. Отже,
традиціоналістські культури зорієнтовані перш за все на те, щоб зберегти
традицію. Там немає уявлення ні про стрілу часу, ні про прогрес, немає й
позитивної оцінки діяльності, що змінює світ. Навпаки, ці ідеї стають
визначальними тільки в культурі техногенної цивілізації, яка продукує
наукову раціональність.

Освіта і наука формують наукову картину світу і логіку міркувань,
зорієнтовану на докази і обґрунтування знань. Інакше кажучи, наука і
освіта формують світогляд людини. Російський вчений А. Р. Лурія в
результаті довготривалих досліджень в 30-х роках традиціоналістських
груп в Середній Азії довів, що людина Сходу переносить великі труднощі
при вирішенні задач, які вимагають формальних міркувань за схемою
силогізму. Пізніше за цією ж методикою американський психолог М. Коул
вивчав мислення представників подібних груп в Ліберії і отримав такі ж
самі результати.

Невід’ємною характеристикою творчої особистості є інновація, творчість,
формування яких стало головною метою освіти. Оволодіння знаннями мусить
потім дати освіченій людині можливість створювати щось нове.

Література

Верная Д. Наука в истории общества. — М., 1956.

Блок Марк. Апология истории. — М., 1986.

Кукаркин А. В. Буржуазная массовая культура. Теории. Идеи.
Разновидности. Образцы. Техника. Бизнес. — М., 1985.

Культура. Традиции. Образование. Вып. 1. — М., 1990; Вып. 2. М., 1993.

Культура, человек и картина мира. — М., 1987.

Лурье СВ. Историческая этнология.— М., 1998.

Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры.
(Синергетика исторического прогресса). — М., 1996.

Наука в культуре. — М., 1998.

Постижение культуры. Концепции, дискуссии, диалоги. (Ежегодник Рос.
Ин-та культуры). Вып. 3—4. — М., 1995; Вып. 5-6. — М., 1996.

Пуанкаре Анри. О науке. — М., 1990.

Рассел Бертран. Словарь разума, материи и морали. — К., 1996.